Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення плати за користування житлом
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №753/15076/25
Суддя: Невідома Тетяна Олексіївна
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2026 року м. Київ
Справа №753/15076/25
Провадження: № 22-ц/824/11673/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Лаврук Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 09 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Шаповалової К. В.
у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
в с т а н о в и в:
У липні 2025 року Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року № 1693 та договору про відступлення права вимоги № 602-18 від 11 жовтня 2018 року КП «Київтеплоенерго» набуло права вимоги до споживачів щодо оплати послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, спожитих до 01 травня 2018 року, а також є виконавцем відповідних житлово-комунальних послуг у місті Києві.
Зазначав, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 , яка підключена до мереж централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання, у зв`язку з чим є споживачами відповідних житлово-комунальних послуг. При цьому, відповідачі, незважаючи на фактичне отримання послуг, належним чином обов`язок щодо їх оплати не виконували, внаслідок чого за період з вересня 2015 року по 31 травня 2025 року утворилася заборгованість за послуги централізованого опалення, постачання гарячої води, постачання теплової енергії, абонентське обслуговування та обслуговування вузлів комерційного обліку.
Посилаючись на те, що відповідачі допустили тривале прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати житлово-комунальних послуг, позивач просив стягнути з них заборгованість за спожиті послуги, а також нараховані відповідно до статті 625 ЦК України інфляційні втрати, три проценти річних та пеню, загальний розмір яких становив 220 827,49 грн, а також понесені судові витрати.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 09 квітня 2026 року позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість:за спожиті послуги з централізованого опалення за період до 01 травня 2018 року у розмірі 14048, 85 грн, інфляційну складову у розмірі 2289,95 грн та 3% від суми боргу - 579,90 грн; за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 45380,16 грн, інфляційну складову у розмірі 7487,73 грн та 3% від суми боргу - 1812,72 грн;за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 18978,98 грн, інфляційну складову у розмірі 3131,53 грн та 3% від суми боргу - 758,12 грн;за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2021 року по 25 листопада 2024 року у розмірі 46066,88 грн, інфляційну складову у розмірі 3977,23 грн, 3% від суми боргу - 999,55 грн та пеню 1216,13 грн.за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01 листопада 2021 року по 25 листопада 2024 року у розмірі 18638,24 грн, інфляційну складову у розмірі 1620, 59 грн, 3% від суми боргу - 406,64 грн та пеню 494,73 грн за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 73,85 грн; за абонентське обслуговування за постачання теплової енергії у розмірі 1198,01 грн;за абонентське обслуговування за постачання гарячої води у розмірі 618,20 грн,що в загальному розмірі складає 169 777,99 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість:за спожиті з 25 листопада 2024 року по 31 травня 2025 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 12009,85 грн, інфляційну складову у розмірі 3457,79 грн та 3% від суми боргу - 753, 69 грн, пеню - 916,98 грн;за спожиті з 25 листопада 2024 року по 31 травня 2025 року послуги постачання гарячої води у розмірі 5173, 44 грн, інфляційну складову у розмірі 1364,66 грн та 3% від суми боргу - 296,81 грн, пеню - 361,13 грн; за абонентське обслуговування за постачання теплової енергії у розмірі 239,34 грн;за абонентське обслуговування за постачання гарячої води у розмірі 141,90 грн,що в загальному розмірі складає 24715,59 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір в сумі 2917,40 грн, а саме - по 1458,70 грн з кожного.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено про те, що суд першої інстанції неправильно застосував положення цивільного законодавства щодо позовної давності та помилково визначив період, за який вимоги позивача можуть вважатися такими, що заявлені в межах строку звернення до суду.
Зазначено, що КП «Київтеплоенерго» звернулося до суду у липні 2025 року, тоді як наданий позивачем розрахунок заборгованості охоплює період з вересня 2015 року по 31 травня 2025 року. На думку відповідачів, суд першої інстанції не врахував, що продовження строків позовної давності у зв`язку із запровадженням карантину почало діяти лише з моменту набрання чинності Законом № 540-IX, тобто з 02 квітня 2020 року. Відтак, якщо позовна давність щодо певних вимог уже спливла станом на цю дату, такі вимоги не могли бути «відновлені» або продовжені внаслідок подальших змін законодавства.
Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20, вважають, що у цій справі позовна давність щодо вимог, які виникли до 02 квітня 2020 року, спливла, а тому суд першої інстанції безпідставно стягнув заборгованість за період, який не охоплюється строком позовної давності. На переконання відповідачів, стягненню могла підлягати лише заборгованість за період з квітня 2022 року по 31 травня 2025 року, тобто в межах трирічного строку до звернення позивача до суду.
Крім того, зазначено, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним розмір заборгованості, оскільки позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження заявлених вимог. Зокрема, позивач долучив до позовної заяви декілька розрахунків заборгованості, які, на його думку, суперечать один одному, оскільки за один і той самий період містять різні нарахування та не дають можливості достеменно встановити фактичний розмір боргу.
Також вказує, що з наданих позивачем розрахунків за опалення вбачається проведення нарахувань, у тому числі за літні періоди, коли послуга з централізованого опалення фактично не надавалася. У зв`язку з цим, вважають, що суд мав критично оцінити такі розрахунки, а не покладати їх в основу рішення без належної перевірки.
Окремо, наголошено, що відповідачі фактично не користуються послугою з постачання гарячої води з 01 січня 2020 року, що підтверджується показниками лічильника та актами, долученими до матеріалів справи. Так, за твердженням скаржника, згідно з актом від 11 листопада 2022 року показник лічильника становив 01097 куб. м, відповідно до акта повірки від 27 листопада 2024 року 01103 куб. м, а згідно з актом від 11 липня 2025 року № 23 01108 куб. м, що свідчить про мінімальне фактичне споживання гарячої води за відповідний період.
Зазначають, що спеціальне законодавство у сфері житлово-комунальних послуг покладає на споживача обов`язок оплачувати саме фактично надані та спожиті послуги, а тому за відсутності належних доказів фактичного надання послуг у заявленому позивачем обсязі, вимоги про стягнення заборгованості не можуть вважатися обґрунтованими.
Крім того, посилаються на те, що тягар доказування обґрунтованості заявлених вимог покладається саме на позивача. Натомість КП «Київтеплоенерго» не довело ані фактичного обсягу наданих послуг, ані правильності здійснених нарахувань, ані підстав для стягнення інфляційних втрат, трьох процентів річних та пені.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 03 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В ході апеляційного перегляду справи від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надходили клопотання про відкладення судового розгляду у зв`язку із вирішенням питання щодо реструктуризації заборгованості за житлово-комунальні послуги.
15 жовтня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника КП ВО Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» надійшла заява про врахування під час апеляційного перегляду справи довідок про залишок заборгованості за житлово-комунальні послуги з урахуванням здійснених коригувань.
Відповідно до наданих довідок станом на 15 жовтня 2026 року заборгованість за період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2025 року становить 195 203,16 грн, а за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року 43 252,61 грн.
Зазначені довідки представник позивача просив урахувати під час перевірки правильності визначення розміру заборгованості відповідачів.
Учасники в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Вирішуючи питання про можливість розгляду справи за відсутності відповідачів, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частин першої та другої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 Верховний Суд зазначив, що основною умовою відкладення розгляду справи є не сама по собі відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Якщо суд вважає наявні у справі матеріали достатніми для її розгляду та ухвалення законного й обґрунтованого рішення, неявка належним чином повідомлених учасників справи не перешкоджає вирішенню спору по суті.
При цьому вирішення питання про відкладення розгляду справи за клопотанням учасника судового процесу належить до дискреційних повноважень суду, реалізація яких має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин справи, обґрунтованості наведених заявником причин та необхідності забезпечення розгляду справи протягом розумного строку.
Як убачається з матеріалів справи, під час апеляційного провадження від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неодноразово надходили клопотання про відкладення розгляду справи, мотивовані необхідністю вирішення питання щодо реструктуризації заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Колегія суддів ураховує наведені відповідачами обставини, однак зазначає, що саме по собі вирішення питання про можливість реструктуризації заборгованості не свідчить про наявність об`єктивних перешкод для участі відповідачів у судовому засіданні та не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.
При цьому, проведення переговорів щодо реструктуризації заборгованості не перешкоджає суду перевірити законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, а розгляд справи судом апеляційної інстанції сам по собі не позбавляє сторони можливості врегулювати питання погашення заборгованості в установленому законом порядку.
Крім того, матеріали справи свідчать про належне повідомлення відповідачів про дату, час і місце судового розгляду. Водночас у поданих клопотаннях не наведено обставин, які б об`єктивно унеможливлювали розгляд справи за їх відсутності, та не надано доказів на підтвердження необхідності чергового відкладення судового засідання.
Ураховуючи неодноразове подання відповідачами клопотань про відкладення розгляду справи з аналогічних підстав, належне повідомлення учасників справи про судовий розгляд, а також відсутність об`єктивних перешкод для вирішення спору за наявними матеріалами, колегія суддів доходить висновку, що наведені відповідачами причини неявки не можуть бути визнані поважними в розумінні статті 372 ЦПК України.
За таких обставин, зважаючи також на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи та забезпечення балансу процесуальних прав сторін, колегія суддів не вбачає підстав для чергового відкладення судового розгляду та вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів на підставі наявних у ній матеріалів.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, квартира АДРЕСА_1 підключена до мереж централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання.
За зазначеною адресою зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Судом першої інстанції встановлено, що протягом спірного періоду за вказаною адресою надавалися послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а починаючи з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, за які позивачем здійснювалися відповідні нарахування.
При цьому, матеріали справи не містять доказів відключення зазначеної квартири від мереж централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання в установленому законодавством порядку.
Суд першої інстанції також установив, що відповідно до договору про відступлення права вимоги № 602-18 від 11 жовтня 2018 року КП «Київтеплоенерго» набуло від ПАТ «Київенерго» права вимоги заборгованості за житлово-комунальні послуги, спожиті до 01 травня 2018 року, а починаючи із зазначеної дати є виконавцем відповідних житлово-комунальних послуг у місті Києві.
Згідно з наданими позивачем розрахунками загальна сума заборгованості за житлово-комунальні послуги за період із вересня 2015 року по 31 травня 2025 року, заявлена до стягнення з відповідачів, становила 220 827,49 грн, з урахуванням основного боргу, інфляційних втрат, трьох процентів річних, пені та інших нарахувань, пов`язаних із наданням відповідних послуг.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем належним чином підтверджено факт надання житлово-комунальних послуг за адресою проживання відповідачів, наявність обов`язку з їх оплати та неналежне виконання цього обов`язку, внаслідок чого утворилася заборгованість.
При цьому суд визнав обґрунтованими надані позивачем розрахунки заборгованості, однак, урахувавши заяву відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.
Визначаючи обсяг відповідальності кожного з відповідачів, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг повноліття лише ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку із чим дійшов висновку про виникнення у позивача права вимоги щодо стягнення з нього заборгованості за житлово-комунальні послуги саме з цієї дати.
З огляду на зазначене суд стягнув із ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 169 777,99 грн, а за період із 25 листопада 2024 року по 31 травня 2025 року солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 24 715,59 грн.
Водночас, відхиляючи заперечення відповідачів щодо правильності визначення обсягу спожитої гарячої води за показниками квартирного засобу обліку, суд першої інстанції зазначив, що ними не надано належних доказів повідомлення позивача про результати повірки лічильника, своєчасної передачі його показників, перебування засобу обліку на абонентському обліку підприємства та звернення із заявою про проведення відповідного перерахунку.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Щодо прийняття та оцінки додатково поданих доказів
Відповідно до частин першої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Як убачається з матеріалів справи, на обґрунтування своїх заперечень щодо правильності визначення обсягу спожитої гарячої води відповідачами надано докази, які, на їх переконання, підтверджують невідповідність здійснених позивачем нарахувань фактичним показникам квартирного засобу обліку.
Зокрема, відповідачі посилаються на акт прийняття засобу обліку на абонентський облік від 11 листопада 2022 року, документ про проведення повірки квартирного лічильника гарячої води від 27 листопада 2024 року та акт № 23 зняття контрольних показань від 11 липня 2025 року.
Оцінюючи зазначені документи, колегія суддів ураховує, що суд першої інстанції досліджував питання належності обліку спожитої гарячої води та дійшов висновку про відсутність належного підтвердження повідомлення позивача про результати проведеної повірки, систематичної передачі показників квартирного засобу обліку та звернення відповідачів із відповідною заявою про перерахунок нарахованої заборгованості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сам по собі факт проведення повірки засобу обліку 27 листопада 2024 року не підтверджує доведення її результатів до відома виконавця послуг та не свідчить про неправомірність усіх здійснених позивачем нарахувань за попередні періоди.
Водночас, акт прийняття засобу обліку на абонентський облік від 11 листопада 2022 року підтверджує відповідні обставини станом на дату його складення, однак сам по собі не встановлює фактичних обсягів споживання гарячої води протягом усього спірного періоду та не спростовує необхідності дотримання встановленого порядку передачі показників засобу обліку.
Щодо акта № 23 зняття контрольних показань від 11 липня 2025 року колегія суддів зазначає, що його складено після закінчення періоду, за який позивачем заявлено до стягнення заборгованість, а саме після 31 травня 2025 року.
Отже, зазначений акт відображає показники квартирного засобу обліку станом на дату проведення контрольного зняття та не є безпосереднім підтвердженням обсягів споживання гарячої води в кожному з попередніх розрахункових періодів та сам по собі не спростовує правильності визначення позивачем заборгованості за весь заявлений період.
Разом з тим, під час апеляційного перегляду справи, 15 жовтня 2026 року, від представника КП ВО Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» надійшла заява про врахування довідок щодо залишку заборгованості відповідачів за житлово-комунальні послуги з урахуванням здійсненого коригування.
Вирішуючи питання про прийняття зазначених документів, колегія суддів ураховує, що вони складені після ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції та відображають відомості про стан заборгованості, визначений самим позивачем з урахуванням проведеного ним коригування.
За таких обставин, неподання цих доказів до суду першої інстанції було об`єктивно неможливим, оскільки на час ухвалення оскаржуваного рішення вони ще не існували.
При цьому, колегія суддів виходить із того, що предметом спору є стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, а отже, визначення її дійсного розміру має істотне значення для правильного вирішення справи та безпосередньо впливає на обсяг майнових обов`язків відповідачів.
Особливого значення набуває й та обставина, що відомості про коригування заборгованості надані не відповідачами, які заперечують проти позову, а безпосередньо позивачем, особою, яка здійснювала відповідні нарахування та звернулася до суду з вимогою про їх стягнення.
Колегія суддів зазначає, що здійснення позивачем коригування заборгованості під час судового провадження є обставиною, яка підлягає врахуванню при визначенні обґрунтованості заявлених вимог. Формальне неврахування наданих самим кредитором відомостей про зміну облікованого ним розміру заборгованості могло б призвести до покладення на відповідачів обов`язку зі сплати сум, які після відповідного коригування вже не обліковуються позивачем як заборгованість.
Водночас, прийняття зазначених довідок не означає автоматичного визнання правильності всіх відображених у них нарахувань, оскільки їх зміст підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами у справі відповідно до вимог статті 89 ЦПК України.
Ураховуючи наведене, а також необхідність повного та всебічного з`ясування обставин справи, забезпечення справедливого балансу прав та інтересів сторін і недопущення покладення на відповідачів необґрунтованого майнового обов`язку, колегія суддів вважає за необхідне прийняти подані представником КП «Київтеплоенерго» довідки про залишок заборгованості з урахуванням здійсненого коригування та надати їм належну правову оцінку під час перевірки обґрунтованості позовних вимог.
Перевіряючи позовні вимоги по суті спору в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, а також витребуваних судом у передбачених законом випадках.
За змістом статей 76-81 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом статей 610, 612 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов`язання є його порушенням, а боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у встановлений договором чи законом строк.
Відповідно до статей 901, 903 ЦК України за договором про надання послуг виконавець зобов`язується надати послугу, а замовник, оплатити її в розмірі, строки та порядку, встановлених договором.
Зазначені положення узгоджуються із законодавством у сфері житлово-комунальних послуг, яким на споживача покладено обов`язок своєчасно оплачувати отримані послуги.
При цьому відсутність укладеного між сторонами письмового договору сама по собі не звільняє споживача від обов`язку оплатити фактично отримані житлово-комунальні послуги.
Як установлено судом першої інстанції, квартира АДРЕСА_1 підключена до мереж централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання. За вказаною адресою зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Матеріалами справи підтверджується, що протягом спірного періоду за зазначеною адресою надавалися послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії та гарячої води.
На підставі договору про відступлення права вимоги № 602-18 від 11 жовтня 2018 року КП «Київтеплоенерго» набуло від ПАТ «Київенерго» право вимоги заборгованості за житлово-комунальні послуги, спожиті до 01 травня 2018 року.
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав за правочином, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
Отже, КП «Київтеплоенерго» є належним позивачем за вимогами про стягнення заборгованості, право вимоги якої перейшло до нього за зазначеним договором, а також за вимогами щодо оплати послуг, наданих ним безпосередньо.
Матеріали справи не містять доказів відключення квартири відповідачів від мереж централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання в установленому законодавством порядку, а також належних доказів, які б спростовували сам факт надання відповідних послуг.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для виникнення обов`язку з оплати житлово-комунальних послуг.
Водночас, наявність такого обов`язку не звільняє позивача від необхідності доведення правильності визначення розміру заборгованості, що заявлена до стягнення.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За своєю правовою природою зобов`язання з оплати житлово-комунальних послуг є грошовим, а тому в разі його несвоєчасного виконання на такі правовідносини поширюються положення статті 625 ЦК України.
Інфляційні втрати та три проценти річних, передбачені зазначеною нормою, входять до складу грошового зобов`язання та становлять особливу міру відповідальності боржника за його прострочення, спрямовану на відшкодування кредиторові матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації за неналежне виконання зобов`язання.
Отже, КП «Київтеплоенерго» як кредитор у спірних правовідносинах має право вимагати стягнення не лише основної заборгованості за фактично надані житлово-комунальні послуги, а й передбачених частиною другою статті 625 ЦК України інфляційних втрат і трьох процентів річних за період прострочення виконання грошового зобов`язання.
Водночас правомірність таких нарахувань та їх розмір підлягають перевірці з урахуванням періодів виникнення заборгованості, здійснених платежів, застосування позовної давності та встановлених законодавством обмежень відповідальності споживачів житлово-комунальних послуг у період дії воєнного стану.
Ураховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про наявність у позивача правових підстав для заявлення вимог про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, розмір яких визначається з урахуванням установленої заборгованості та відповідних періодів прострочення.
Щодо доводів апеляційної скарги про неправильність нарахувань за житлово-комунальні послуги.
Як убачається з матеріалів справи, відповідачі заперечували проти визначеного позивачем розміру заборгованості, посилаючись, зокрема, на неправильність нарахувань за послуги з постачання гарячої води, неврахування фактичних показників квартирного засобу обліку та нарахування плати за опалення в періоди, коли відповідна послуга фактично не надавалася.
Оцінюючи зазначені доводи, колегія суддів ураховує, що порядок визначення обсягів споживання теплової енергії та гарячої води регулюється, зокрема, Законом України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», а також відповідними правилами надання житлово-комунальних послуг.
При цьому, нарахування плати за відповідні послуги повинно здійснюватися з урахуванням установленого порядку комерційного та розподільного обліку, переданих показників засобів обліку та передбачених законодавством особливостей визначення обсягів споживання.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачі на підтвердження своїх заперечень посилалися на акт прийняття засобу обліку на абонентський облік від 11 листопада 2022 року, рахунок-акт про проведення повірки квартирного лічильника гарячої води від 27 листопада 2024 року та акт № 23 зняття контрольних показань від 11 липня 2025 року.
Разом з тим, надані докази самі по собі не підтверджують фактичного обсягу споживання гарячої води в кожному з розрахункових періодів, за які позивачем здійснено нарахування.
Зокрема, матеріали справи не містять належного підтвердження систематичного передання відповідачами показників квартирного засобу обліку та повідомлення виконавця послуг про результати проведеної повірки.
Крім того, акт № 23 від 11 липня 2025 року складено після завершення періоду, за який заявлено позовні вимоги, а тому відображені в ньому показники не дають можливості без додаткових розрахунків достовірно визначити обсяги споживання гарячої води протягом кожного з попередніх місяців.
Щодо доводів про нарахування плати за опалення в літні місяці колегія суддів зазначає, що саме по собі відображення відповідних сум у розрахунках за такі місяці не свідчить про їх безпідставність без установлення характеру нарахувань, розрахункового порядку оплати послуг та періодів, за які вони здійснені.
Відтак, наведені відповідачами заперечення не спростовують установленого судом першої інстанції факту надання житлово-комунальних послуг та виникнення обов`язку з їх оплати.
Водночас, під час апеляційного перегляду справи позивачем надано додаткові докази, які свідчать про зміну облікованого ним розміру заборгованості внаслідок проведеного коригування, що підлягає врахуванню під час визначення остаточної суми стягнення.
Щодо застосування позовної давності
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому у зобов`язаннях, що передбачають здійснення періодичних платежів, позовна давність обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу, з урахуванням установленого строку його виконання.
Водночас при визначенні спливу позовної давності підлягають застосуванню не лише положення статей 256-261 ЦК України, а й спеціальні приписи законодавства, якими передбачено продовження відповідних строків.
Зокрема, необхідно враховувати положення пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо продовження строків, визначених, зокрема, статтею 257 цього Кодексу, на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню COVID-19, а також положення пункту 19 цих Прикінцевих та перехідних положень у редакції, чинній у відповідний період дії воєнного стану.
Отже, доводи відповідачів, які ґрунтуються виключно на механічному відрахуванні трьох років від дати звернення позивача до суду без урахування зазначених законодавчих особливостей перебігу позовної давності, не відповідають правовому регулюванню спірних відносин.
Як убачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції врахував заяву відповідачів про застосування наслідків спливу позовної давності та дійшов висновку про необхідність часткового обмеження заявлених до стягнення сум.
Колегія суддів погоджується із застосуванням судом першої інстанції позовної давності до відповідної частини заборгованості, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують правильності визначення судом періоду, за який вимоги підлягають судовому захисту.
Зокрема, за період надання послуг до 01 травня 2018 року суд першої інстанції визначив до стягнення заборгованість у загальному розмірі 16 918,70 грн, з яких 14 048,85 грн становить основний борг за послуги з централізованого опалення, 2 289,95 грн - інфляційні втрати та 579,90 грн - три проценти річних.
Підстав для зміни зазначеного розміру заборгованості за доводами апеляційної скарги колегія суддів не встановила.
Щодо визначення розміру заборгованості з урахуванням проведеного позивачем коригування.
Як убачається з матеріалів справи, 15 жовтня 2026 року представником КП «Київтеплоенерго» подано довідки про залишок заборгованості за житлово-комунальні послуги з урахуванням проведеного коригування.
Відповідно до довідки за період із 01 травня 2018 року по 31 травня 2025 року первісний розмір відображених у ній нарахувань становив 180 887,29 грн.
В подальшому, позивачем проведено коригування нарахувань на загальну суму 31 383,93 грн, внаслідок чого залишок заборгованості відповідно до зазначеної довідки становить 149 503,36 грн.
При цьому зі змісту довідки вбачається, що коригування здійснено за послугами з централізованого постачання гарячої води в розмірі 13 586,61 грн та постачання гарячої води в розмірі 17 797,32 грн.
Колегія суддів ураховує, що наведені відомості надані безпосередньо позивачем, який здійснював відповідні нарахування, веде облік заборгованості та має у своєму розпорядженні інформацію про здійснені коригування.
За таких обставин відомості про зменшення розміру заборгованості не можуть бути залишені поза увагою суду під час визначення обсягу грошового зобов`язання відповідачів.
Водночас зазначене коригування не спростовує самого факту надання житлово-комунальних послуг, а свідчить про необхідність визначення до стягнення їх вартості з урахуванням актуалізованих позивачем відомостей.
При цьому колегія суддів виходить із того, що судове рішення про стягнення заборгованості має ґрунтуватися на встановленому та належним чином підтвердженому розмірі грошового зобов`язання, а не на нарахуваннях, які в подальшому були змінені самим кредитором.
З огляду на викладене колегія суддів ураховує визначений позивачем залишок заборгованості за період із 01 травня 2018 року по 31 травня 2025 року в розмірі 149 503,36 грн, а також установлену судом першої інстанції з урахуванням позовної давності заборгованість за попередній період у розмірі 16 918,70 грн.
Відтак, загальний розмір зазначених сум становить 166 422,06 грн.
Щодо визначення обсягу відповідальності кожного з відповідачів
Вирішуючи питання про суб`єктний склад зобов`язання та обсяг відповідальності відповідачів, колегія суддів ураховує, що ОСОБА_1 був повнолітнім протягом усього спірного періоду, тоді як ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг повноліття лише ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Саме з урахуванням зазначеної обставини суд першої інстанції розмежував заборгованість, покладену особисто на ОСОБА_1 , та заборгованість, стягнуту солідарно з обох відповідачів за період із 25 листопада 2024 року по 31 травня 2025 року.
Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.
За змістом частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Отже, правова природа солідарного зобов`язання допускає виконання відповідного обов`язку одним із солідарних боржників у повному обсязі, без необхідності попереднього визначення частки кожного з них у відносинах із кредитором.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що подана позивачем довідка відображає коригування нарахувань за послуги з постачання гарячої води на загальну суму 31 383,93 грн, однак не містить відомостей про конкретні розрахункові періоди, за які здійснено таке коригування.
З огляду на що, встановити, яка саме частина зменшення заборгованості припадає на період до 25 листопада 2024 року, а яка на період після досягнення ОСОБА_2 повноліття, на підставі наданої довідки неможливо.
Зазначена обставина має істотне значення для визначення розміру вимог, які можуть бути пред`явлені до ОСОБА_2 , оскільки його відповідальність за висновками суду першої інстанції обмежена періодом після досягнення повноліття.
При цьому, саме позивач відповідно до статті 81 ЦПК України повинен довести обставини, якими обґрунтовуються вимоги до кожного відповідача, зокрема розмір заборгованості, що підлягає стягненню солідарно.
Невизначеність розрахункових періодів, за які проведено коригування, не може усуватися шляхом припущення про те, що відповідне зменшення заборгованості стосується виключно періоду до або після досягнення ОСОБА_2 повноліття.
Разом з тим, суд першої інстанції встановив наявність у ОСОБА_1 обов`язку з оплати житлово-комунальних послуг протягом усього спірного періоду, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують самого факту існування такого обов`язку.
Ураховуючи характер установлених правовідносин, положення статті 543 ЦК України щодо можливості виконання солідарного зобов`язання одним із боржників, а також відсутність належної деталізації коригування за періодами, колегія суддів вирішує питання про можливість покладення обов`язку зі сплати підтвердженої заборгованості на ОСОБА_1 з урахуванням установленого обсягу його власного зобов`язання та меж заявлених позовних вимог.
При цьому, відповідно до статті 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу до інших солідарних боржників у передбаченому законом обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, виконання солідарного зобов`язання одним із боржників саме по собі не означає відсутності матеріально-правових відносин між солідарними боржниками та не виключає можливості подальшого врегулювання між ними питання розподілу виконаного зобов`язання у встановленому законом порядку.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що встановлена за результатами апеляційного перегляду заборгованість у загальному розмірі 163 109,65 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 , обов`язок якого щодо оплати житлово-комунальних послуг існував протягом усього спірного періоду.
Зазначена сума складається із заборгованості за житлово-комунальні послуги, надані до 01 травня 2018 року, у розмірі 16 918,70 грн, визначеної судом першої інстанції з урахуванням застосування позовної давності, з яких: 14 048,85 грн - основний борг за послуги з централізованого опалення, 2 289,95 грн - інфляційні втрати та 579,90 грн - три проценти річних.
Крім того, за період із 01 травня 2018 року по 31 травня 2025 року відповідно до поданої позивачем довідки з урахуванням проведеного коригування підлягає стягненню заборгованість у розмірі 146 190,95 грн, з яких:
45 380,16 грн - заборгованість за послуги з централізованого опалення;
73,85 грн - плата за обслуговування вузлів комерційного обліку централізованого опалення;
58 076,73 грн - заборгованість за послуги з постачання теплової енергії;
1 437,35 грн - плата за абонентське обслуговування послуг із постачання теплової енергії;
5 392,37 грн - заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води;
6 014,36 грн - заборгованість за послуги з постачання гарячої води;
760,10 грн - плата за абонентське обслуговування послуг із постачання гарячої води;
2 988,97 грн - пеня;
21 039,53 грн - інфляційні втрати;
5 027,53 грн - три проценти річних.
При цьому, відображена в довідці позивача сума судового збору в розмірі 3 312,41 грн не включається до складу заборгованості за житлово-комунальні послуги, оскільки питання розподілу судових витрат вирішується судом окремо відповідно до положень цивільного процесуального законодавства.
Отже, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню з ОСОБА_1 , становить 163 109,65 грн (16 918,70 грн + 146 190,95 грн).
Ураховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції, правильно встановивши наявність у відповідачів обов`язку з оплати житлово-комунальних послуг та застосувавши позовну давність до відповідної частини вимог, визначив розмір заборгованості без урахування коригування, відомості про яке були надані позивачем під час апеляційного перегляду справи.
Зазначені обставини впливають на правильність визначення розміру грошового зобов`язання та обсягу відповідальності відповідачів, а тому зумовлюють необхідність зміни оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною четвертою статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2026 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, а в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 зміні, шляхом визначення до стягнення з нього на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованості за житлово-комунальні послуги в загальному розмірі 163 109,65 грн.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частин першої, десятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні.
Як убачається з матеріалів справи, за подання позовної заяви КП «Київтеплоенерго» сплачено судовий збір у розмірі 3 312,41 грн.
З огляду на те, що позовні вимоги заявлено на суму 220 827,49 грн, а за результатами апеляційного перегляду задоволенню підлягають вимоги в розмірі 163 109,65 грн, що становить 73,86 % від заявлених вимог, із ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 2 446,64 грн (3 312,41 грн ? 163 109,65 грн / 220 827,49 грн).
Водночас, за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 4 376,50 грн.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду розмір задоволених позовних вимог зменшено на 57 717,84 грн, що становить 26,14 % від заявлених вимог, на користь відповідача з КП «Київтеплоенерго» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 143,89 грн (4 376,50 грн ? 57 717,84 грн / 220 827,49 грн).
Ураховуючи положення частини десятої статті 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне провести взаємозалік належних сторонам до відшкодування сум судового збору.
Отже, після проведення взаємозаліку судових витрат із ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» підлягає стягненню різниця в розмірі 1 302,75 грн (2 446,64 грн - 1143,89 грн).
Відтак, у зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги, зміною рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог до ОСОБА_1 та скасуванням рішення в частині позовних вимог до ОСОБА_2 , колегія суддів доходить висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат та здійснення їх нового розподілу відповідно до частин першої, десятої та тринадцятої статті 141 ЦПК України, стягнувши після проведення взаємозаліку з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 1 302,75 грн, без покладення судових витрат на ОСОБА_2 .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2026 року в частині задоволення позовних вимог Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в позові.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2026 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 змінити, визначивши до стягнення з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги в загальному розмірі 163 109 (сто шістдесят три тисячі сто дев`ять) гривень 65 копійок, з яких:
14 048,85 грн - заборгованість за послуги з централізованого опалення за період до 01 травня 2018 року;
2 289,95 грн - інфляційні втрати за зазначений період;
579,90 грн - три проценти річних за зазначений період;
45 380,16 грн - заборгованість за послуги з централізованого опалення;
73,85 грн - плата за обслуговування вузлів комерційного обліку централізованого опалення;
58 076,73 грн -заборгованість за послуги з постачання теплової енергії;
1 437,35 грн - плата за абонентське обслуговування послуг із постачання теплової енергії;
5 392,37 грн - заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води;
6 014,36 грн - заборгованість за послуги з постачання гарячої води;
760,10 грн - плата за абонентське обслуговування послуг із постачання гарячої води;
2 988,97 грн - пеня;
21 039,53 грн - інфляційні втрати;
5 027,53 грн - три проценти річних.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2026 року в частині розподілу судових витрат скасувати.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір після проведення взаємозаліку в розмірі 1 302 (одна тисяча триста дві) гривні 75 копійок.
В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 09 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено року 23 жовтня 2026 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура
Оригінал: reyestr.court.gov.ua