Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про стягнення аліментів
Дата: 22 жовтня 2026 р.
Справа: №753/26969/25
Суддя: Березовенко Руслана Вікторівна
справа 753/26969/25 головуючий у суді І інстанції Маркєлова В.М.
провадження № 22-ц/824/9418/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді Березовенко Р.В.,
суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Лєбєдєвою Тетяною Олексіївною на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Лєбєдєвою Тетяною Олексіївною на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів,
В С Т А Н О В И В:
у грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
01 жовтня 2025 року Дарницьким районним судом м. Києва у справі № 753/20330/25 прийнято судовий наказ, згідно з яким стягнуто з позивача на користь відповідачки аліменти на утримання малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 вересня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
08 жовтня 2025 року Дарницьким районним судом м. Києва у справі № 753/20329/25 прийнято судовий наказ, згідно з яким стягнуто з позивача на користь відповідачки аліменти на утримання доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 вересня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
23 жовтня 2025 року Дарницьким районним судом м. Києва у справі № 753/21951/25 прийнято судовий наказ, згідно з яким стягнуто з позивача на користь відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 14 жовтня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Позивач вважає, що вищевказана правова ситуація є недопустимою, так як не передбачена чинним законодавством, оскільки:
- ч. 5 ст. 183 СК України передбачено право звернення до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на двох дітей - однієї третини;
- ч. 2 ст. 183 СК України передбачено, що суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття, якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей;
- п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України передбачено видачу судового наказу якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі однієї третини на двох дітей.
Отже, законодавцем не передбачено можливості звернення до суду з двома окремими заявами на стягнення аліментів на дітей, що народжені в одному шлюбі.
У провадженні Дарницького ВДВС у місті Києві КМУ МЮУ знаходяться виконавчі провадження № НОМЕР_6 та № НОМЕР_5, з примусового виконання судових наказів № 753/20329/25 та № 753/21951/25. Судовий наказ № 753/20330/25 наразі не пред`явлено до виконання. Однак, Стягувач не позбавлена можливості пред`явити його у будь-який момент.
Згідно з Постановою про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_5 від 10 листопада 2025 року, що прийнята старшим державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Микитчик Іриною Володимирівною, у межах даного провадження виконується судовий наказ № 753/21951/25 від 29 жовтня 2025 року.
Згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_6 від 10 листопада 2025 року, що прийнята старшим державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Микитчик Іриною Володимирівною, у межах даного провадження виконується судовий наказ № 753/20329/25 від 29 жовтня 2025 року.
З наведеного випливає, що права позивача порушені, оскільки з нього наразі стягується 2/4 (50%) з його доходів у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_5, № НОМЕР_6, в той час як чинне законодавство допускає стягнення аліментів на двох дітей лише у межах 1/3 (33%) від усього доходу платника аліментів.
Окрім цього, стягнення може досягнути і 3/4 (75%) у разі пред`явлення відповідного судового наказу № 753/20330/25 до виконання.
Відтак, позивач вважає, що захистити права можливо лише шляхом подання позовної заяви про зменшення розміру аліментів, що підтверджується нижчевикладеними положеннями законодавства.
Більше того, сторони проживали та проживають разом. Відповідно, обов`язок сплати аліментів, у силу ч. 2 ст. 181 не виник у ОСОБА_2 , так як останній проживає з дітьми та постійно купує для них все необхідне.
Також, з огляду на спільне місце проживання ОСОБА_2 з дітьми останній не позбавлений можливості і сам звернутись із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_1 у силу положень ч. 5 ст. 183 СК України, яка передбачає можливість звернення до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів особи разом з яким проживає дитина.
Також ОСОБА_2 в своєму позові зазначає, що розуміє, що дітям потрібне належне утримання - ним не заявляється вимога про припинення сплати аліментів (хоча позивач і наділений таким правом), а заявляється вимога лише про зменшення відповідного розміру аліментів.
Враховуючи зазначене, позивач просить суд:
- зменшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на підставі судового наказу № 753/20330/25 від 01 жовтня 2025 року, що виданий Дарницьким районним судом м. Києва на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів до 1/9 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, з дня набрання рішенням законної сили до повноліття дітей;
- зменшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на підставі Судового наказу № 753/20329/25 від 08 жовтня 2025 року, що виданий Дарницьким районним судом м. Києва на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів до 1/9 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, з дня набрання рішенням законної сили до повноліття дітей;
- зменшити розмір аліментів, що стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на підставі Судового наказу № 753/21951/25 від 23 жовтня 2025 року, що виданий Дарницьким районним судом м. Києва на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 з 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів до 1/9 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, з дня набрання рішенням законної сили до повноліття дітей.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів - задоволено.
Зменшено розмір аліментів, що стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Дарницьким районним судом м. Києва судом згідно з судовими наказами: № 753/20330/25 від 01 жовтня 2025, № 753/20329/25 від 08 жовтня 2025 року, від 23 жовтня 2025 року № 753/21951/25.
З дати набрання законної сили цим рішенням суду визначено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - у розмірі однієї третини від заробітку (доходу) ОСОБА_2 , але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Додатковим рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року заяву представника позивача - адвоката Роздорожного Олександра Олександровича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі № 753/26969/25 задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням, 17 березня 2026 року представницею ОСОБА_1 - адвокаткою Лєбєдєвою Т.О. через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, у якій остання просить суд скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року у справі № 753/26969/25, провадження № 2/753/2065/26 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про зменшення розміру аліментів, фактично здійснив оцінку законності виданих раніше судових наказів № 753/20330/25, № 753/21951/25, № 753/20329/25 та зробив висновок про їх нібито невідповідність вимогам законодавства.
Представник апелянта зазначає, що у мотивувальній частині рішення суд зазначив, що подання кількох заяв про видачу судових наказів на стягнення аліментів на двох дітей є недопустимим та не передбаченим законодавством. Водночас предметом розгляду у даній справі було виключно питання про можливість зменшення розміру аліментів, а не перевірка законності чи обґрунтованості раніше ухвалених рішень.
ОСОБА_2 не скористався передбаченим законом правом на оскарження або скасування відповідних судових наказів у встановленому порядку, у зв`язку з чим вони залишаються чинними судовими рішеннями, що підлягають виконанню. Натомість спроба поставити під сумнів їх законність шляхом подання позову про зменшення розміру аліментів не відповідає процесуальній природі такого способу захисту права.
Також, представник апелянта вказує, що позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження настання обставин, передбачених ст. 192 СК України, а з мотивувальної частини оскаржуваного рішення не вбачається, що судом першої інстанції їх було встановлено та досліджено. Зокрема, суд не навів жодного факту, який би підтверджував зміну матеріального чи сімейного стану позивача, погіршення стану його здоров`я або наявність інших передбачених законом підстав для зменшення аліментів.
Таким чином, задовольняючи позов, суд першої інстанції не встановив належних правових підстав для зміни розміру аліментів, чим допустив порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України щодо обов`язку сторони доводити обставини, на які вона посилається, та статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості судового рішення.
У своїй апеляційній скарзі представник апелянт наголошує, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції фактично не здійснив належної оцінки реальних потреб дітей та їх стану здоров`я, що є істотною обставиною у спорах щодо визначення або зміни розміру аліментів.
Так, представник апелянта посилається на те, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має статус дитини з інвалідністю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Згідно з медичним висновком КНП «Консультативно-діагностичний центр Дарницького району м. Києва» №43/2025 від 05 березня 2025 року у дитини діагностовано: ювенільну системну склеродермію, підгострий перебіг, стан медикаментозної ремісії з ураженням шкіри та суглобів; катаракту ОН; міопію слабкого ступеня; плоско-вальгусні стопи.
Відповідно до виписки з медичної карти стаціонарного хворого НДСЛ «Охматдит» №21299 від 24 грудня 2024 року у ОСОБА_5 встановлено діагнози: системний склероз; сколіотична постава; міопія обох очей слабкого ступеня; передчасне статеве дозрівання; дефіцит маси тіла.
Також згідно з даними Медичного центру ТОВ «Фенестра» від 19 серпня 2025 року у дитини наявні ортодонтичні патології - пізній змінний прикус та мезіальне положення нижньої щелепи.
ОСОБА_4 перебуває під постійним медичним наглядом та потребує тривалого лікування, регулярних медичних обстежень, дотримання спеціального режиму харчування та спокійної психологічної атмосфери. Мати постійно супроводжує дитину на обстеження, контролює виконання медичних призначень та забезпечує належні побутові умови для її реабілітації.
Також ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має статус дитини з інвалідністю, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 .
Згідно з випискою №6504 КНП «КМКЛ №18» від 28 квітня 2025 року у дитини встановлено такі діагнози: цукровий діабет І типу; субгігантизм сімейний; реактивний гепатоз; вазомоторний риніт; гострий риносинусит; ювенільний ревматоїдний артрит.
Медичний висновок №11/2025 від 15 січня 2025 року також підтверджує тяжку форму цукрового діабету, наявність ювенільного ревматоїдного артриту та високий ризик розвитку ускладнень.
Виписки НДСЛ «Охматдит» №21227 від 24 грудня 2024 року та №9669 від 29 травня 2025 року додатково підтверджують наявність у дитини таких захворювань, як: недиференційований коліт; хронічний атрофічний ілеїт; олігоартична форма ювенільного ревматоїдного артриту.
Вказані захворювання потребують постійного медичного контролю, регулярних обстежень, дотримання спеціального дієтичного режиму, системного лікування та стабільного психоемоційного середовища.
Мати постійно перебуває поруч із дітьми, супроводжує їх до медичних закладів, контролює прийом лікарських препаратів та забезпечує належні санітарно-побутові умови для лікування і реабілітації.
Таким чином, зменшення розміру аліментів у таких умовах об`єктивно призводить до погіршення матеріального забезпечення дітей, що прямо суперечить принципу найкращих інтересів дитини.
Окрім цього, не погоджуючись із додатковим рішенням суду першої інстанції, 23 квітня 2026 року представниця ОСОБА_1 - адвокатка Лєбєдєва Т.О. через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» подала апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, у якій просить скасувати додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 березня 2026 року у справі № 753/26969/25 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про поновлення строку для подачі доказів понесення витрат на правничу допомогу та заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу залишити без розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу подана 24 лютого 2026 року, шляхом направлення заяви через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», тобто зі спливом строків, передбачених положенням ст. 141 ЦПК України, оскільки, визначений ч. 8 ст. 141 ЦПК України строк обраховується не з моменту отримання учасником справи копії повного судового рішення, а саме з моменту його ухвалення.
Представник апелянта наголошує, що представник позивача був обізнаний про дату ухвалення судового рішення про вирішення справи по суті - 17 лютого 2026 року.
Відповідно до загальних норм ЦПК України права та обов`язки сторін є рівними і сторони спору мають право на справедливий суд, а й обов`язок сприяти суду у справедливому розгляді справи шляхом добросовісної поведінки та надання доказів.
Разом з тим, заява представником позивача про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу подана 24 лютого 2026 року, тобто зі спливом строків, передбачених положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України. При цьому поважних причин пропуску цього строку не встановлено.
Представник апелянта стверджує, що суд першої інстанції не вирішив питання про поновлення строку для подання доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а тому дійшов передчасного висновку щодо можливості часткового задоволення заяви про відшкодування таких витрат.
Таким чином, підсумовуючи свою апеляційну скаргу представник апелянта просить скасувати додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 березня 2026 року у справі № 753/26969/25 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про поновлення строку для подачі доказів понесення витрат на правничу допомогу та заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу залишити без розгляду.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 травня 2026 року відкрито апеляційні провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Лєбєдєвою Тетяною Олексіївною на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року та на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвали про відкриття апеляційного провадження було направлено учасникам процесу через систему «Електронний суд», які було отримано 27 травня 2026 року, що підтверджується Звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду.
26 травня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_2 - адвоката Роздорожного О.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року, у якому представник позивача просить відмовити у повному обсязі у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року у справі № 753/26969/25 за позовом за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів.
Представник позивача наголошує, що в апеляційній скарзі не наведено нових доводів та аргументів, які б не були проаналізовані судом першої інстанції. Рішення суду першої інстанції, ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Так, судом першої інстанції належним чином досліджено, що ОСОБА_1 було подано одночасно три окремих заяви про видачу судових наказів про стягнення аліментів на двох неповнолітніх дітей.
Стосовно посилання на те, що діти сторін є дітьми з особливими потребами (дітьми з інвалідністю) та потребують грошових коштів, представник позивача наголошує, що для таких випадків Сімейний кодекс України передбачає можливість звернення до суду із позовною заявою про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі. В той же самий час, не зважаючи на наявність у дітей відповідного статусу та потреби фінансування, наказне провадження не передбачає винятків для такого роду ситуацій та суворо закріплює право на видачу судового наказу виключно у разі, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі однієї третини на двох дітей.
Також, 26 травня 2026 року через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_2 - адвоката Роздорожного О.О. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року в якому представник просив відмовити у повному обсязі у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін додаткове рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 березня 2026 року.
Представник позивача у відзиві наголошує, що посилання апелянта на пропуск адвокатом Роздорожним О.О. строку подання заяви про ухвалення додаткового рішення є безпідставними, оскільки справа розглядалася в порядку письмового провадження, а рішення не проголошувалося та не видавалося стороні позивача. Документами з підсистеми ЄСІТС «Електронний Суд» підтверджено отримання рішення 20 лютого 2026 року, а заяву подано 24 лютого 2026 року, тобто в межах п`ятиденного строку з дня його отримання. Відсутність в оскаржуваному рішенні згадки про задоволення клопотання щодо поновлення строку не свідчить про його незаконність чи необґрунтованість.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 липня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно вимог ст. 369 ЦПК України, в редакції на час надходження апеляційної скарги, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).
Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Щодо клопотання представника апелянта про долучення доказів
Так, в апеляційній скарзі представник апелянта просить апеляційний суд поновити строк на подання доказів у справі, а саме: посвідчення дитини з інвалідністю серії НОМЕР_2 , висновок ЛКК №11/2025 від 15 січня року, виписка №6504 КНП «КМКЛ №18» від 28 квітня 2025 року, медичний висновок №11/2025 від 15 січня 2025 року, виписка з НДСЛ «Охматдит» №21227 від 24 грудня 2024 року, виписка з медичної карти НДСЛ «Охматдит» №9669 від 29 травня 2025 року, посвідчення дитини з інвалідністю серії НОМЕР_1 , висновок ЛКК №43/2025 від 05 березня 2025 року, медичний висновок КНП «Консультативно-діагностичний центр Дарницького району м. Києва» №43/2025 від 05 березня 2025 року, виписка з медичної карти стаціонарного хворого НДСЛ «Охматдит» №21299 від 24 грудня 2024 року, медичний висновок Медичного центру ТОВ «Фенестра» від 19 серпня 2025 року щодо ортодонтичної патології.
В обґрунтування поновлення строку на подачу доказів представник апелянта вказує, що у суді першої інстанції апелянт участі у засіданнях не брала, відзив на позов не подавала та фактично не була обізнана про розгляд справи, у зв`язку з чим не мала можливості надати суду докази, що мають істотне значення для правильного вирішення спору.
Колегія суддів, аналізуючи дані доводи встановила, що ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 25 грудня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Дана ухвала суду була направлена до електронного кабінету відповідачу ОСОБА_1 25 грудня 2025 року, яку остання отримала 26 грудня 2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с.46). Рішення по суті спору ухвалено 17 лютого 2026 року.
Відтак, колегія суддів вважає, що відповідач була належним чином повідомлена про розгляд справи, що підтверджується матеріалами справи, своїм правом на подання відзиву/ доказів не скористалася, а тому колегія суддів не вважає, що зазначені заявником підстави для поновлення строку на прийняття нових доказів є поважними, оскільки доводи представника апелянта про неналежне повідомлення не знайшли свого підтвердження. Відтак, керуючись ст. 367 ЦПК України, колегія суддів не встановивши вийняткових обставин у даній справі відмовляє у поновленні строку на подання нових доказів.
Апеляційний суд, перевіривши оскаржувані судові рішення, у межах доводів апеляційних скарг, дійшов наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що 30 жовтня 2010 року сторони зареєстрували шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_6 народився ОСОБА_3 , батьками якого відповідно до копії свідоцтва про народження є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_4 , батьками якої відповідно до копії свідоцтва про народження є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .
Відповідач у 2025 році звернулась до Дарницького районного суду м. Києва із трьома різними заявами про видачу судових наказів про стягнення аліментів на двох спільних з ОСОБА_2 дітей.
Судовим наказом Дарницького районного суду м. Києва від 01 жовтня 2025 у справі № 753/20330/25 стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_4 , аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 вересня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Судовим наказом Дарницького районного суду м. Києва від 08 жовтня 2025 у справі № 753/20329/25 прийнято судовий наказ, згідно з яким стягнуто з позивача на користь відповідача аліменти на утримання доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23 вересня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Судовим наказом Дарницького районного суду м. Києва від 08 жовтня 2025 у справі № 753/21951/25 прийнято судовий наказ, згідно з яким стягнуто з позивача на користь відповідача аліменти на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 14 жовтня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Суд першої інстанції зазначив, що заявницею ОСОБА_1 у вересні та жовтні 2025 року до суду було подано три окремих заяви про видачу судових наказів про стягнення аліментів окремо на кожну з двох неповнолітніх дітей, які у неї народилися у шлюбі з ОСОБА_2 . При цьому, заяву про стягнення аліментів на користь сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заявницею подано до суду двічі, і отримано два судових накази з цього питання від 01 жовтня 2025 у справі № 753/20330/25 та від 08 жовтня 2025 у справі № 753/21951/25.
Згідно з матеріалами справи, у провадженні Дарницького ВДВС у місті Києві КМУ МЮУ знаходяться виконавчі провадження № НОМЕР_6 та № НОМЕР_5, з примусового виконання судових наказів № 753/20329/25 та № 753/21951/25.
Судовий наказ № 753/20330/25 наразі не пред`явлено до виконання.
Згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_5 від 10 листопада 2025 року, що прийнята старшим державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Микитчик Іриною Володимирівною, у межах даного провадження виконується судовий наказ № 753/21951/25 від 29 жовтня 2025 року.
Згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_6 від 10 листопада 2025 року, що прийнята старшим державним виконавцем Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Микитчик Іриною Володимирівною, у межах даного провадження виконується судовий наказ № 753/20329/25 від 29 жовтня 2025 року.
Суд першої інстанції в своєму рішенні встановив, що законодавцем не передбачено можливості звернення до суду з двома окремими заявами про видачу окремих судових наказів про стягнення аліментів на дітей, що народжені в одному шлюбі, з можливістю стягнути на кожного з дітей по 1/4 від доходу платника аліментів, що в сумі складатиме 1/2 частку від його доходу. Вимоги про стягнення з платника аліментів утримання на двох неповнолітніх дітей у розмірі 1/2 частки від його доходу можна заявити не в наказному, а в позовному провадженні, з можливістю сторонам доводити обґрунтованість чи необґрунтованість такого розміру аліментів.
Підсумовуючи викладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем було доведено порушення його прав, оскільки з нього наразі державним виконавцем примусово стягується 1/2 частка від його доходів у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_5, № НОМЕР_6, в той час як чинне законодавство допускає стягнення аліментів за виданим судовим наказом на двох дітей лише у межах 1/3 від доходу платника аліментів.
Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог та зменшення розміру аліментів до передбаченого нормами ч. 3, 5 ст. 183 Сімейного кодексу України, п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України розміру на двох дітей, а саме - до однієї третини від заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Окрім цього, судом першої інстанції було ухвалено додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року, у якому суд першої інстанції дійшов висновку, що розподілу підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 6 000,00 грн (які охоплюють надання клієнту консультації щодо питання стягнення з нього аліментів на підставі судових наказів, складання позову, і які є співмірними та необхідними у цій справі). У стягненні 4 000,00 грн суд першої інстанції відмовив, оскільки витрати у цьому розмірі на думку суду не є необхідними у цій справі.
Щодо рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з Закону України «Про охорону дитинства», а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Стаття 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, декларує, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Охорона дитинства в Україні визначається як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Частиною першої статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.
Згідно з пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі №6-143цс13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
У справі, що переглядається встановлено, що на день подачі позовної заяви наявні три чинні судові накази про стягнення на двох дітей аліментів у загальному розмірі 3/4 частини від заробітку (доходу) батька (1/4, 1/4, 1/4).
Сторони у справі є батьками двох дітей, а саме: ОСОБА_3 по справі 21 травня 2013 року народження та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Так, ч. 2 ст. 183 СК України передбачає, що якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Частина 5 даної статті передбачає, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Також, п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України стягнення на підставі судового наказу можливо заявити вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;
З матеріалів справи вбачається, що на примусовому виконанні у виконавчій службі перебувають два судові накази (від 08 жовтня 2025 року - донька, від 23 жовтня 2025 року - син) про стягнення аліментів з позивача по 1/4 частці на кожну дитину окремо, що фактично в сукупності складає 1/2 або 50% від заробітку батька. Один судовий наказ від 01 жовтня 2025 року (першочерговий) щодо стягнення аліментів на сина до примусового виконання не подано.
Дані судові накази видані стосовно спільних дітей позивача та відповідача, а тому враховуючи положення статті 183 СК України з позивача мають стягуватись аліменти на двох дітей - одна третина від заробітку (доходу) платника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, що фактично вказує на грубе порушення норм матеріального та процесуального права і стягнення аліментів понад встановлені законом ліміти, розгляд яких може здійснюватися у безспірному (наказному) порядку.
Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції аналізуючи матеріали справи та вимоги пред`явленого позову, дійшов вірного висновку про необхідність у зменшенні розміру аліментів, оскільки на момент звернення до суду з позовною заявою та ухваленням судового рішення, які є предметом апеляційного оскарження встановлено, що стягнення аліментів на дітей апелянта перевищує норму, передбачену ч. 5 ст. 183 СК України, що суттєво впливає на матеріальний стан позивача.
Відтак, колегія суддів не вбачає, що судом першої інстанції помилково застосовано положення ст. 192 СК України, оскільки у позивача законом передбачено право на подачу заяви про зменшення розміру аліментів при наявності інших обставин, які впливають на його матеріальний стан, а тому доводи представника апелянта в даній частині є необґрунтованими та не є такими, які вказують на невірний спосіб захисту обраний позивачем.
Також, колегія суддів вважає помилковими посилання представника апелянта на те, що судом першої інстанції надавалась перевірка прийнятим судовим наказам, оскільки судом першої інстанції надавалась оцінка обставинам для зменшення розміру аліментів, які були стягнуті у безспірному порядку. Дані обставини зводяться до того, що на підставі виданих вже наказів здійснюється надмірне стягнення з позивача аліментів, що суперечать положенням ст. 183 СК України.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що доводи представника апелянта у частині незадовільного стану здоров`я дітей та більших витрат, які необхідні для їх лікування, оскільки вказані заперечення не є предметом доказування у даній і не вирішуються у наказному провадженні, оскільки не є безспірними. Вказані питання можуть бути предметом позовного провадження, яке стосується додаткових витрат на утримання дітей і не вирішується за рахунок аліментів, стягнутих у безспірному порядку. Також дані обставини не можуть слугувати підставою для обрання відповідачем (заявником) способу захисту шляхом подання декількох окремих заяв про видачу судового наказу по кожній дитині окремо, що фактично призвело до штучного збільшення передбаченого законом розміру аліментів, які можуть бути стягнуті безспірно.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, викладених у рішенні.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позову.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Щодо додаткового рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року
Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Так, з матеріалів справи вбачається, що рішення по суті спору було ухвалено 17 лютого 2026 року, яке було отримано 20 лютого 2026 року до електронного кабінету позивача та його представника, що підтверджується довідками про доставку електронного документу (а.с. 127-128).
Так, частина шоста статті 272 ЦПК України визначає, що днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Окрім цього, додатковим доказом отримання рішення суду підтверджується долученою до заяви про ухвалення додаткового рішення карткою руху документу (а.с.135).
Відтак, враховуючи розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін позивач та його представник дізнались результати розгляду справи 20 лютого 2026 року, а тому дана дата є точкою відліку строку на подачу доказів щодо витрат на правову допомогу.
Так, з заявою про ухвалення додаткового рішення представник позивача звернувся 24 лютого 2026 року через систему «Електронний суд», що вказує на дотримання строків передбачених ч. 8 ст. 141 ЦПК України.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для залишення заяви про ухвалення додаткового рішення без розгляду, оскільки сторона позивача звернулась з нею у передбачені законом строки.
Крім того, оскільки стороною вказані строки не були пропущені, у суду підстав поновлювати їх не було.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги на додаткове рішення суду є необґрунтованими та безпідставними.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Лєбєдєвою Тетяною Олексіївною на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року - залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Лєбєдєвою Тетяною Олексіївною на додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua