Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про позбавлення батьківських прав
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №758/12297/25
Суддя: Євграфова Єлизавета Павлівна
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2026 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/14677/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Стрижеуса А. М., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.
за участі: відповідача ОСОБА_1 та в її інтересах адвоката Заїки А. О.,
прокурора Синюк І. А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Горвата Івана Івановича, в інтересах ОСОБА_2 ,
на рішення Подільського районного суду міста Києва у складі судді Гребенюка В. В.
від 12 червня 2026 року
у цивільній справі № 758/12297/25 Подільського районного суду міста Києва
за позовом ОСОБА_2 ,
до ОСОБА_1 ,
третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації,
про поновлення батьківських прав,
У С Т А Н О В И В:
В серпні 2025 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом. Обґрунтовуючи вимоги зазначала, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24.05.2023 у справі № 761/34891/21 її було позбавлено батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а піклувальником призначено бабусю дитини ОСОБА_1 .
Вказувала, що не брала участі у розгляді зазначеної справи, оскільки перебувала у складних життєвих обставинах та 20.09.2022 виїхала за межі України до Королівства Нідерланди. Зазначала, що після ухвалення відповідного судового рішення у її житті відбулися кардинальні зміни, які підтверджують усунення підстав позбавлення батьківських прав, оскільки вона пройшла соціально-психологічну реабілітацію у благодійному фонді «БЕРТІНА», повністю відмовилася від шкідливих звичок, не вживає алкоголю, веде добропорядний спосіб життя в муніципалітеті Апелдорн, де зареєстрована за податковим номером НОМЕР_2.
Стверджувала також, що 10.09.2024 зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 народила доньку ОСОБА_5 , наразі перебуває у стані нової вагітності, родина проживає в упорядкованому житлі, а чоловік працевлаштований і має постійний дохід від 300 до 500 євро щотижня. Вказувала, що постійно прагнула спілкуватися з дитиною через засоби зв`язку, надсилала кошти, проте зустрічала супротив та перешкоджання з боку відповідача. Посилаючись на наведене, просила поновити її у батьківських правах відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 12 червня 2026 року позов залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі адвокат Горват І. І., в інтересах ОСОБА_2 , вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з`ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема статті 169 Сімейного кодексу України. Зазначає, що суд не надав належної оцінки доказам докорінної зміни її поведінки, проходженню психологічної реабілітації у благодійному фонді «БЕРТІНА» у період з 13.12.2021 по 28.04.2022 згідно з листами № 9 та № 9/1 від 12.10.2023 та повній відмові від вживання спиртних напоїв, що офіційно підтверджено компетентними органами Королівства Нідерланди листами від 03.11.2023 та 14.04.2025. Звертає увагу на те, що позивачка створила міцну повноцінну сім`ю, зареєструвавши шлюб 10.09.2024 з ОСОБА_4 , виховує народжену в Нідерландах доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває у стані вагітності відповідно до медичної довідки лікарні Gelre Ziekenhuizen від 18.04.2025, а її чоловік офіційно працевлаштований у клінінговій компанії Regio Werk та забезпечує сім`ю належним матеріальним рівнем.
Вказує, що суд помилково констатував відсутність систематичного спілкування та матеріальної допомоги, проігнорувавши надані скріншоти банківських транзакцій від 05.09.2023, 20.11.2023, 15.07.2024 та електронного листування, а також системне перешкоджання контактам з дитиною з боку відповідача. Стверджує, що відеозаписи свідчать про наявність емоційного зв`язку дитини з матір`ю. Наголошує, що висновок Служби у справах дітей та сім`ї Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.11.2025 має виключно рекомендаційний характер за змістом статті 19 Сімейного кодексу України, а суд безпідставно поклав його в основу рішення без належної критичної оцінки. Посилається на правовий висновок у постанові Верховного Суду від 12.05.2022 справі № 466/5767/18 щодо обов`язку судів перевіряти дійсні намагання особи виправити ситуацію і піклуватися про дитину. Звертає увагу на правовий висновок у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 484/920/18 про те, що розірвання зв`язків із сім`єю допускається лише тоді, коли вона є явно неблагополучною. Апелянт наполягає, що суд першої інстанції порушив принцип рівності сторін та гарантії справедливого судового розгляду, викладені у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 369/1923/15-ц та від 26.09.2018 у справі № 346/2946/16-ц. Крім того, зазначає, що суд обмежився формальними припущеннями щодо неможливості належного мовленнєвого та загального розвитку малолітньої ОСОБА_3 за кордоном, позбавивши дитину права на материнське виховання всупереч практиці Європейського суду з прав людини у справі «Мамчур проти України». Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Заїку Аліну Олексіївну, подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що за змістом статті 169 Сімейного кодексу України та усталеної практики Верховного Суду докази зміни світогляду, звичок і поведінки позивача мають давати впевненість у доводах на користь поновлення батьківських прав і не спростовуватися його ж власною поведінкою, про що наголошено у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 199/6950/19 та від 13.05.2026 у справі № 753/5734/23. Звертає увагу на те, що позивачка, прибувши з-за кордону для участі в судовому засіданні 15.04.2026 та перебуваючи на території України протягом тижня, взагалі не виявила бажання та ініціативи зустрітися чи поспілкуватися зі своєю малолітньою донькою, що підтверджує суто декларативний інтерес до судового процесу. Вказує, що позивачка виїхала у вересні 2022 року за межі України, коли ще не була позбавлена прав, проте дитину залишила на піклування бабусі, з двох місяців життя не займалася її розвитком та не цікавилася її станом здоров`я. Наголошує, що малолітня дитина має складний діагноз розладу експресивного мовлення F 80.1, потребує дефектологічної та логопедичної корекції, яку забезпечує саме відповідач у спеціальній групі дитячого садка № 23, тоді як позивачка самоусунулася від лікування і заявляє про намір раптово перевезти дитину в іншомовне середовище. Стверджує, що позивачка жодних позовів про визначення порядку побачень за статтею 168 Сімейного кодексу України не заявляла. Звертає увагу, що позивачка добровільно аліменти на утримання доньки не сплачує, внаслідок чого на виконання судового наказу Подільського районного суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 758/15268/25 постановою державного виконавця від 20.05.2026 було накладено арешт на її рахунки для примусового стягнення боргу в розмірі 77 288 грн 52 коп., який на час апеляційного розгляду залишається непогашеним. Посилаючись на правовий висновок у постанові Верховного Суду від 16.02.2022 у справі № 742/710/19, відповідач зазначає, що висновок органу опіки та піклування правильно оцінений судом у сукупності з іншими доказами, а його зміст у повній мірі відображає найкращі інтереси малолітньої ОСОБА_3 .
Від Служби у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації надійшла заява про розгляд даної справи за відсутності представника служби у за наявними документами та доказами, враховуючи фактичні обставини справи та ухвалити рішення відповідно до діючого законодавства.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 та її в її інтересах адвокат Заїка А. О., заперечили проти задоволення апеляційної скарги з підстав та доводів викладених у відзиві.
Прокурор Синюк І. А. заперечила проти задоволення апеляційної скарги, як такої що не відповідає найкращим інтересам дитини.
Позивач та її представник в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши позиції учасників провадження та прокурора, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_6 є батьками малолітньої ОСОБА_3 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 20.02.2021 Фастівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану, актовий запис № 71.
Постановою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 07.06.2021 у справі № 381/1451/21 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з неналежним виконанням батьківських обов`язків.
06.07.2021 ОСОБА_2 написала нотаріально посвідчену заяву про відмову від малолітньої доньки ОСОБА_3 , зареєстровану в реєстрі Шостої Київської державної нотаріальної контори за № 1-231.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 24.05.2023 у справі № 761/34891/21 за позовом ОСОБА_1 позов задоволено повністю, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 позбавлено батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено піклування над малолітньою та призначено її піклувальником бабусю ОСОБА_1 . Підставою для позбавлення батьківських прав було встановлено свідоме та винне ухилення матері від виконання обов`язків щодо виховання, піклування, матеріального забезпечення дитини, залишення немовляти з двомісячного віку та нотаріально посвідчена відмова від нього.
Згідно з листами Благодійного фонду «БЕРТІНА» від 12.10.2023 № 9 та № 9/1 позивачка перебувала на соціально-психологічній реабілітації у Центрі матері та дитини «Будинок Бертіни» з 13.12.2021 по 28.04.2022 у зв`язку з кризовим станом та небажаною вагітністю, зарекомендувала себе слухняною, проте не адаптованою до самостійного соціального життя, та перервала програму реабілітації за власним бажанням у зв`язку з пологами.
20.09.2022 ОСОБА_2 виїхала за межі України до Королівства Нідерланди без малолітньої доньки, залишивши її з відповідачем. Листами керівництва пунктів прийому біженців муніципалітету Апелдорн від 03.11.2023 та від 14.04.2025 підтверджено, що позивачка мешкає у таборах для переселенців з вересня 2022 року, фактів вживання нею алкогольних чи наркотичних речовин не зафіксовано.
10.09.2024 позивачка зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з акта про шлюб № 300362. Від цього шлюбу у подружжя ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася спільна донька ОСОБА_7 , зареєстрована за актом № 100836.
Згідно з медичною довідкою лікарні Gelre Ziekenhuizen від 18.04.2025 року позивачка перебуває у стані нової вагітності. Її чоловік ОСОБА_4 офіційно працює в клінінговій компанії Regio Werk із середнім заробітком від 300 до 500 євро щотижня згідно з довідками про заробітну плату за березень-квітень 2025 року.
Разом з цим листом муніципалітету Апелдорн від 08.10.2025 встановлено, що сім`я позивачки фактично проживає в одній спільній кімнаті в тимчасовому гуртожитку для біженців за адресою АДРЕСА_1, розрахованій на чотирьох осіб, зі спільною кухнею та санітарними приміщеннями для тридцяти осіб. При цьому гарантій виділення окремого збільшеного житла у разі прибуття малолітньої ОСОБА_8 немає, а притулки в Нідерландах є переповненими.
Судом встановлено, що позивачка надала докази перерахування коштів відповідачу 05.09.2023, 20.11.2023 та 15.07.2024 без зазначення призначення платежу, водночас відповідачем підтверджено, що позивачка разом з чоловіком брали у неї кошти в борг на власні потреби. Подані позивачкою скріншоти електронного листування відображають лише фрагментарне та нерегулярне спілкування за окремі дні серпня та вересня без зазначення року.
Відповідно до довідки Дошкільного навчального закладу комбінованого типу № 23 Шевченківського району міста Києва малолітня ОСОБА_3 зарахована до закладу 06.08.2024 на підставі висновку про комплексну психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, виховується у стабільній родині відповідача разом з її чоловіком та донькою, які забезпечують усі її індивідуальні потреби, постійно консультуються з логопедом і практичним психологом та беруть активну участь у житті закладу, тоді як біологічна мати жодного разу дитячим садком не цікавилася.
Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 14880 відділення психіатричної допомоги дітям молодшого віку малолітня ОСОБА_3 має клінічний діагноз розладу експресивного мовлення та загального недорозвинення мовлення ІІ рівня (шифр F 80.1), потребує постійної комплексної психолого-дефектологічної допомоги та спостереження спеціалістів.
Допитані у судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка є директором навчального закладу, та свідок ОСОБА_10 , яка є хресною матір`ю дитини, підтвердили, що дитина проживає у турботливій атмосфері з відповідачем, сприймає її як найближчу людину та називає мамою, показує виражений прогрес у подоланні розладів мовлення завдяки спеціальній корекційній програмі, в той час як позивачка вихованням і здоров`ям дитини не цікавиться та емоційного контакту з нею не має.
Згідно з висновком органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.11.2025 комісія з питань захисту прав дитини визнала недоцільним поновлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої доньки ОСОБА_3 , зважаючи на відсутність живого емоційного контакту матері з дитиною, особливі медичні потреби дитини у корекційному лікуванні та відсутність реальних умов для її виховання і лікування у позивачки.
Крім того, постановою головного державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві від 20.05.2026 у межах виконавчого провадження з виконання судового наказу Подільського районного суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 758/15268/25 накладено арешт на кошти боржника ОСОБА_2 у зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_3 у загальному розмірі 77 288 грн 52 коп., заходи щодо погашення якої позивачкою не вжито.
Також судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 під час особистої участі в судовому засіданні суду першої інстанції 15.04.2026 перебувала у місті Києві протягом семи днів, проте жодної спроби особисто побачитися, поспілкуватися зі своєю чотирирічною донькою чи навідати її за місцем проживання не здійснила.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що надані позивачкою письмові докази, хоча й свідчать про зміну її сімейного стану та відсутність шкідливих звичок за місцем тимчасового проживання в Королівстві Нідерланди, проте не доводять усунення тих обставин, які стали безпосередньою підставою для позбавлення її батьківських прав, а саме винного ухилення від виконання обов`язків щодо виховання, піклування та утримання дитини. Суд врахував, що малолітня ОСОБА_3 з двох місяців виховується у стабільній сім`ї відповідача, має сформовану стійку емоційну прихильність до опікуна, якого періодично сприймає як матір, та отримує спеціальну психолого-дефектологічну допомогу у зв`язку з наявним діагнозом загального недорозвинення мовлення. Водночас встановлено, що позивачка особистого спілкування з донькою тривалий час не підтримувала, після виїзду за межі України дитину не відвідувала, систематичної матеріальної допомоги не надавала, а під час перебування у місті Києві протягом тижня для судового розгляду жодного разу не виявила ініціативи побачити малолітню доньку. Суд звернув увагу на те, що позивачка з родиною мешкає у тимчасовому притулку для переселенців зі спільними приміщеннями користування, не визначилася з порядком подальшого отримання медичної та корекційної освіти дитиною, у зв`язку з чим раптове розлучення з опікуном і переїзд завдадуть істотної шкоди психічному розвитку дівчинки. Встановивши зазначені обставини, а також врахувавши висновок органу опіки та піклування про недоцільність поновлення батьківських прав, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що поновлення позивачки у батьківських правах суперечитиме якнайкращим інтересам дитини.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 9 Конвенції про права дитини встановлено обов`язок держав-учасниць забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.
У статті 7 Сімейного кодексу України закріплено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, а сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності. Відповідно до частин другої та четвертої статті 155 Сімейного кодексу України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, а ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них встановленої законом відповідальності.
За змістом частин першої та четвертої статті 169 Сімейного кодексу України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.
Тлумачення частини четвертої статті 169 Сімейного кодексу України свідчить, що право на поновлення батьківських прав пов`язується не лише із фактом зміни способу життя особи, а насамперед із доведеністю істотної та стійкої зміни її поведінки та ставлення до виконання батьківських обов`язків безпосередньо щодо тієї дитини, стосовно якої ставиться питання про поновлення прав, а також із відповідністю такого поновлення найвищим інтересам дитини станом на час вирішення спору.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.06.2021 у справі № 199/6950/19 та підтвердженим у постанові від 13.05.2026 у справі № 753/5734/23, суд відмовляє у задоволенні позову про поновлення батьківських прав, якщо немає впевненості у можливостях позивача забезпечити найкращі інтереси дитини станом на час розгляду справи. Докази зміни поведінки, світогляду, звичок позивача мають давати впевненість у доводах на користь поновлення батьківських прав і не спростовуватися його ж поведінкою.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 08.06.2022 у справі № 755/15903/20, де суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що зміна загальних умов життя позивача, працевлаштування та наміри на майбутнє самі по собі не є безумовною підставою для поновлення батьківських прав, якщо особа не доведе реального виконання обов`язку щодо утримання дитини та подолання негативних наслідків попереднього ухилення від батьківських обов`язків, а дитина має сформовану прихильність до опікуна, розлучення з яким завдасть їй шкоди.
У постанові Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 466/5767/18 також вказано, що при вирішенні питання про поновлення батьківських прав одного з батьків суд обов`язково бере до уваги думку осіб, з якими проживає дитина, всебічно враховує інтереси самої дитини та оцінює дійсне бажання й намагання позивача здійснювати турботу про неї у щоденному вимірі.
Як неодноразово підкреслював Європейський суд з прав людини (зокрема у рішенні від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, параграф 100, та у рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, параграф 54), при визначенні найкращих інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, інтересам дитини відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною; по-друге, в інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, проте найважливіші інтереси дитини за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Матеріалами справи підтверджено, що малолітня ОСОБА_3 з двох місяців свого життя, тобто практично від народження, постійно проживає з відповідачем ОСОБА_1 , яка є її бабусею та призначена опікуном. За цей час дитина повністю інтегрувалася в родинне оточення відповідача, сприймає її як найближчу людину та називає матір`ю. Крім того, дитина має суттєві особливості психомовленнєвого розвитку за клінічним діагнозом розладу експресивного мовлення, що зумовило її направлення до спеціальної логопедичної групи дитячого садка, де завдяки зусиллям відповідача забезпечено необхідну корекційну роботу та досягнуто позитивну динаміку розвитку.
Натомість позивачка після написання нотаріальної відмови від доньки у липні 2021 року та виїзду до Королівства Нідерланди у вересні 2022 року участі у догляді, лікуванні та навчанні дитини не брала, стану її здоров`я не знає та специфікою необхідної логопедичної корекції не цікавиться.
Посилання апелянта на факт укладення шлюбу з ОСОБА_4 , народження іншої дитини та відсутність фактів вживання алкоголю в Нідерландах свідчать про позитивні зміни у приватному житті позивачки, проте не підтверджують зміни її поведінки щодо малолітньої ОСОБА_3 .
З матеріалів справи убачається, що позивачка прибула особисто у судове засідання суду першої інстанції 15.04.2026. Водночас доказів на підтвердження спроби зустрітися з дитиною, передати їй особисто подарунки чи поспілкуватися, підчас перебування у Києві, матеріали справи не містять, що спростовує твердження про щире намагання налагодити втрачений материнський зв`язок.
Доводи скарги про надання матеріальної допомоги дитині спростовуються наявністю, відкритому на підставі судового наказу Подільського районного суду міста Києва від 02.10.2025 у справі № 758/15268/25, виконавчого провадження по стягненню із позивача аліментів, у якому постановою державного виконавця від 20.05.2026 зафіксовано наявність заборгованості зі сплати аліментів у розмірі 77 288 грн 52 коп. Наявність значної непогашеної заборгованості свідчить про невиконання позивачкою базового батьківського обов`язку щодо матеріального утримання дитини.
Колегія суддів критично оцінює твердження апелянта про можливість негайного перевезення дитини до Нідерландів. Як встановлено судом, сім`я позивачки мешкає у кімнаті тимчасового табору для біженців зі спільними побутовими умовами для десятків сторонніх осіб. Позивачка не надала жодних доказів того, яким чином у переповненому муніципальному притулку за наявності мовного бар`єру буде організовано безперервне лікування мовленнєвого розладу дитини. Раптове вилучення дівчинки зі звичного сімейного та освітнього середовища, де вона виховується з немовляти, розлучення з опікуном за відсутності встановленого емоційного контакту з біологічною матір`ю та її новим чоловіком спричинить психологічний стрес і загрожуватиме регресом у розвитку дитини, що має особливі потреби.
Щодо посилань апелянта на рекомендаційний характер висновку органу опіки та піклування колегія суддів зазначає, що відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 16.02.2022 у справі № 742/710/19 висновок органу опіки та піклування не має наперед встановленої сили та оцінюється судом у сукупності з іншими доказами. Суд першої інстанції належним чином дослідив висновок органу опіки та піклування Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 11.11.2025 у системному зв`язку з медичними документами дитини, довідками навчального закладу, матеріалами виконавчого провадження та поясненнями свідків і обґрунтовано погодився з викладеною у ньому позицією про недоцільність поновлення батьківських прав, оскільки такий висновок повною мірою відповідає інтересам дитини.
Посилання апелянта на практику Європейського суду з прав людини та правові позиції Верховного Суду у справах № 466/5767/18, № 484/920/18, № 369/1923/15-ц, № 346/2946/16-ц є безпідставними, оскільки висновки суду першої інстанції зазначеним правовим нормам не суперечать. Встановлені у цій справі фактичні обставини підтверджують, що поновлення батьківських прав наразі є передчасним і суперечить принципу найкращих інтересів дитини.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на основі всебічного і повного з`ясування обставин справи, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
З огляду на залишення апеляційної скарги без задоволення судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача та компенсації не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу адвоката Горвата Івана Івановича, в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 червня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 23 жовтня 2026 року.
Судді Є. П. Євграфова
А. М. Стрижеус
В. В. Саліхов
Оригінал: reyestr.court.gov.ua