Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: за законом.
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №364/955/24
Суддя: Голуб Світлана Анатоліївна
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 364/955/24 Головуючий у суді І інстанції Марущак Н.М.
Провадження № 22-ц/824/6276/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 жовтня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Ставищенського районного суду Київської області від 18 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа - Володарська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними та визнання права власності в порядку спадкування за законом,
в с т а н о в и в:
У грудні 2024 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , третя особа - Володарська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними та визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Ставищенський районний суд Київської області рішенням від 18 лютого 2026 року позов задовольнив частково.
Визнав частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 08 серпня 2023 року ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_6 державним нотаріусом Володарської державної нотаріальної контори Дяченко Л.Є., зареєстроване у реєстрі за № 1-881, в частині успадкування права на 5543/10000 частин (0,050 га від загальної площі 0,0902 га) вказаної у свідоцтві земельної ділянки з кадастровим номером 3221655100:01:030:0010 за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнав частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 22 липня 2024 року ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_6 державним нотаріусом Володарської державної нотаріальної контори Дубінською Л.І., зареєстроване у реєстрі за № 1-616, в частині успадкування права на 5543/10000 частин (0,050 га від загальної площі 0,0902 га) вказаної у свідоцтві земельної ділянки з кадастровим номером 3221655100:01:030:0010 за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнав частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 18 грудня 2024 року ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_6 державним нотаріусом Володарської державної нотаріальної контори Дубінською Л.І., зареєстроване у реєстрі за № 1-1035, в частині успадкування права на 5543/10000 частин (0,050 га від загальної площі 0,0902 га) вказаної у свідоцтві земельної ділянки з кадастровим номером 3221655100:01:030:0010 за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнав за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,050 га, що становить 5543/10000 частин земельної ділянки, площею 0,0902 га, з кадастровим номером 3221655100:01:030:0010, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнав за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,050 га, що становить 5543/10000 частин земельної ділянки, площею 0,0902 га, з кадастровим номером 3221655100:01:030:0010, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
23 лютого 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Капустін В.В. подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив долучити до матеріалів справи докази, що підтверджують понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 500 грн у зв`язку з розглядом справи № 364/955/24, та вирішити питання про стягнення з відповідачів на користь позивача цих судових витрат.
Додатковим рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 18 березня 2026 року заяву представника ОСОБА_2 - Капустіна В.В. про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 500 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 614,93 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 500 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 614,93 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 500 грн та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 614,93 грн.
Додаткове рішення мотивоване тим, що матеріалами справи підтверджується факт отримання ОСОБА_2 послуг адвоката Капустіна В.В. з надання правової допомоги в суді першої інстанції, тому надавши оцінку доказам щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши складність справи, суть спору, характер наданих послуг, участь адвоката у судових засіданнях, часткове задоволення позову в частині вимог немайнового характеру, наявність клопотання представника ОСОБА_9 - адвоката Столярчука В.М. про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, місцевий суд дійшов висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 500 грн, що підлягає стягненню із кожного з відповідачів в сумі по 3 500 грн на користь позивача.
При вирішенні питання про стягнення витрат по сплаті судового збору суд врахував, що позовна заява з урахуванням заяви про зміну предмету позову у справі була подана 17 грудня 2024 року до трьох відповідачів (3 вимоги немайнового характеру та кожним з позивачів заявлено по одній вимозі майнового характеру). Фактично судовий збір сплачено позивачем ОСОБА_2 при подачі позову до Володарського районного суду Київської області в сумі 3 633,60 грн та при подачі до Ставищенського районного суду Київської області заяви про зміну предмету позову в сумі 1 211,20 грн, а всього - 4 844,80 грн. Тому із кожного з трьох відповідачів на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 614,93 грн.
Не погоджуючись з вказаним додатковим рішенням, ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального права, та направити питання про судові витрати у справі на новий розгляд після вирішення зустрічного позову.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції фактично вирішив спір, не розглянувши її зустрічний позов, який має безпосередній вплив на результат справи. Відповідно до ЦПК України зустрічний позов підлягає розгляду разом із первісним, а його ігнорування порушує принцип змагальності, призводить до передчасних висновків суду та унеможливлює правильний розподіл судових витрат.
Відповідачка вважає, що судові витрати можуть бути розподілені лише після остаточного вирішення спору. Оскільки зустрічний позов не був розглянутий, тобто відсутній остаточний результат справи і неможливо визначити сторону, яка програла спір, відповідно стягнення витрат є передчасним.
Додаткове рішення, на її думку, не містить належної оцінки доказів понесених витрат, аналізу їх розумності та співмірності, мотивів, з яких суд дійшов висновку про необхідність їх стягнення. Фактично суд формально задовольнив заяву представника позивача без повного і всебічного з`ясування обставин справи та дотримання порядку ухвалення додаткового рішення.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Капустін В.В., діючи в інтересах позивачів, просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив додаткове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи відповідачки, викладені в апеляційній скарзі, є надуманими та зводяться лише до незгоди із проведеним розподілом судових витрат.
Представник зазначає, що ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року ОСОБА_10 було відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви, повернуто її відповідачці та роз`яснено право звернутися до суду з позовом в загальному порядку. Відтак, на момент ухвалення рішення ніякого зустрічного позову в провадженні суду першої інстанції не було, а тому і враховувати неіснуючий зустрічний позов не було жодних підстав.
Посилання відповідачки на передчасний розподіл судових витрат у справі, так як судові витрати можуть бути розподілені лише після остаточного вирішення спору, на переконання представника позивачів, не узгоджуються із пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, згідно якого однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Таким чином, суд першої інстанції не повинен чекати остаточного вирішення спору у суді апеляційної чи касаційної інстанції, як помилково вважає ОСОБА_11 , а має здійснити розподіл судових витрат, виходячи з прийнятого цим судом рішення по суті спору. В подальшому, у разі зміни чи скасування рішення суду, як правило, переглядається і проведений судом розподіл судових витрат. Більше того, додаткове рішення не може існувати окремо від первісного (основного) рішення та у разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Твердження відповідачки про те, що фактично суд формально задовольнив заяву представника позивача є безпідставними, ґрунтуються на суб`єктивному тлумаченні норм процесуального законодавства та повністю спростовуються змістом оскаржуваного додаткового рішення, в якому надано належну оцінку доказам щодо понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу. При цьому сама ОСОБА_11 не скористалась своїм правом на подання заперечення щодо розміру судових витрат і навіть не з`явилась у судове засідання.
Учасники справи та/або їх представники в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Впровадження зазначеного принципу має на меті забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).
Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 259 ЦПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.
Частиною першою статті 270 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі (пункт 3 частини першої вказаної статті).
Верховний Суд у постанові Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 вказав, що розподіл судових витрат здійснюється судом або в рішенні по суті спору (якщо сторони надали всі докази на підтвердження судових витрат до виходу суду до нарадчої кімнати), або в додатковому судовому рішенні (якщо сторони скористалися своїм правом подати докази на підтвердження понесення судових витрат).
Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 270 ЦПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що у позовній заяві, яка була подана до Володарського районного суду Київської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 навели попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, відповідно до якого зазначили, що для надання професійної правничої допомоги вони звернулися до адвоката, що призвело до понесення витрат на консультацію та складання позову у розмірі 2 100 грн. Також адвоката буде залучено до участі у справі для представництва та захисту в суді їх інтересів. Тому обґрунтування понесених судових витрат та належні докази цього будуть надані додатково у строки, передбачені частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Подібні заяви представник позивачів - адвокат Капустін В.В. зробив у підготовчому засіданні 01 грудня 2025 року та під час судового засідання 17 лютого 2026 року до закінчення судових дебатів у справі.
На підтвердження своїх повноважень, як представника позивачів, адвокат Капустін В.В. долучив до матеріалів справи ордери на надання правничої допомоги від 17 грудня 2024 року та 16 жовтня 2025 року, видані на підставі договорів про надання правничої допомоги від 04 жовтня 2024 року.
18 лютого 2026 року Ставищенський районний суд Київської області ухвалив рішення, яким позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними та визнання права власності в порядку спадкування за законом задовольнив частково.
23 лютого 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Капустін В.В. направив до суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив долучити до матеріалів справи докази, що підтверджують понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 500 грн у зв`язку з розглядом справи № 364/955/24, та вирішити питання про стягнення з відповідачів на користь позивача цих судових витрат.
До заяви про ухвалення додаткового рішення представником позивача додано докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, а саме:
договір про надання правничої допомоги № 398 від 04 жовтня 2024 року, укладений між ОСОБА_2 та адвокатом Капустіним В.В. (т. 3, а. с. 103, 104);
додаток до вказаного договору від 04 жовтня 2024 року, в якому сторони визначили вартість послуг (т. 3, а. с. 105);
квитанцію до прибуткового касового ордера № 4 від 22 лютого 2026 року про прийняття адвокатом Капустіним В. В. від ОСОБА_2 16 500 грн за цим договором (т. 3, а. с. 106зв.);
детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у справі № 364/955/24, та акт приймання-передачі виконаних робіт від 22 лютого 2026 року (т. 3, а. с. 105зв., 106).
Відповідно до зазначених документів адвокат Капустін В.В. надав правову допомогу ОСОБА_2 на загальну суму 16 500 грн, з яких: 04 жовтня 2024 року консультація з вивченням документів - 500 грн; 13 грудня 2024 року складання позовної заяви - 1 600 грн; 13 березня 2025 року ознайомлення з матеріалами справи - 500 грн; 16 жовтня 2025 року участь у підготовчому засіданні - 2 600 грн; 20 жовтня 2025 року участь у підготовчому засіданні - 2 600 грн; 20 жовтня 2025 року складання заяви про зміну предмету спору - 1 000 грн; 09 січня 2026 року участь у судовому засіданні - 2 600 грн; 09 січня 2026 року складання письмових пояснень - 1 500 грн; 17 лютого 2026 року участь у судовому засіданні - 2 600 грн; 17 лютого 2026 року складання клопотання про зміну лінгвістичної форми окремих пунктів прохальної частини позовної заяви - 1 000 грн.
Відповідно до частини першої, другої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно із частинами першою статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.
Положеннями частин першої, другої статті 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Згідно із частиною першою, другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постанові Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц.
Згідно із частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог (див. постанови Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 та від 23 травня 2022 року у справі № 724/318/21).
ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: їх дійсність; необхідність; розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У постанові від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 Верховний Суд зазначив, що розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, суд звернув увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу, витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18.
Розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити надані заявником документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації.
Суд першої інстанції встановив, що матеріалами справи достовірно підтверджується факт отримання позивачем ОСОБА_2 послуг від адвоката Капустіна В.В. з надання правової допомоги під час розгляду справи № 364/955/24.
Фактично в даній справі, як зазначено у вищевказаному акті прийому-передачі виконаних робіт від 22 лютого 2026 року, адвокат Капустін В.В. як представник позивачів дійсно приймав участь в 4-х судових засіданнях: в підготовчих засіданнях 16 жовтня 2025 року (т. 2, а. 34) та 20 жовтня 2025 року (т. 2, а. с. 173) і в судових засіданнях під час розгляду справи по суті 09 січня 2026 року (т. 2, а. с. 246) та 17 лютого 2026 року (т. 3, а. с. 69).
Водночас суд погодився із доводами представника відповідачки ОСОБА_9 - адвоката Столярчука В.М., наведеними в запереченнях (т. 3, а. с. 161 - 165) щодо того, що заявлений позивачем розмір витрат за підготовку процесуальних документів та за участь у судових засіданнях є неспівмірним та необґрунтованим з огляду на те, що предмет спору в даній справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Також суд врахував, що позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були задоволені лише частково, зокрема по трьох вимогах позивачів немайнового характеру про визнання оспорюваних свідоцтв про право на спадщину недійсними. Фактично оспорювані свідоцтва, видані на кожного з відповідачів, були визнані частково недійсними в частині успадкування кожним з них права на 5543/10000 частин (0,050 га від загальної площі 0,0902 га), вказаної у свідоцтві спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3221655100:01:030:0010 (т. 3, а. с. 74 - 79).
З огляду на викладене, суд першої інстанції, належним чином оцінивши надані представником позивача докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу внаслідок пред`явленого в суді позову про визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними та визнання права власності в порядку спадкування за законом, врахувавши складність справи, предмет спору, характер наданих ОСОБА_2 адвокатом Капустіним В.В. юридичних послуг (виконаних робіт), які були дійсно необхідними для захисту прав та інтересів позивача під час розгляду цієї справи, а також участь адвоката у судових засіданнях, застосувавши свої дискреційні повноваження з урахуванням конкретних обставин справи, результату її розгляду та засад співмірності, обґрунтовано визнав розумним та необхідним у межах розгляду даної справи розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 500, які стягнув з відповідачів, у тому числі із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в рівних частинах по 3 500 грн з кожного.
Вищевказане спростовує твердження відповідачки щодо відсутності належного обґрунтування додаткового рішення і формального задоволення судом першої інстанції заяви представника позивача.
Розмір стягнутих судом судових витрат є розумним та справедливим, відновлює право позивача на отримання коштів, які він був змушений затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в місцевому суді, а також відповідає завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.
Підстави вважати, що стягнута судом першої інстанції сума витрат на правничу допомогу є непропорційною із предметом спору чи складністю справи та є необґрунтовано завищеною відсутні.
Крім того, суд першої інстанції пропорційно до розміру задоволених позовних вимог вірно стягнув із кожного з трьох відповідачів на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору у розмірі по 1 614,93 грн.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що питання щодо розподілу судових витрат у цій справі не могло бути вирішено судом першої інстанції з огляду на подання нею зустрічного позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Володарська державна нотаріальна контора, ОСОБА_12 , ОСОБА_7 , про визнання недійсною мирової угоди, затвердженої ухвалою Володарського районного суду Київської області від 24 червня 2020 року, є необґрунтованими.
Відповідно до вимог статей 2, 133, 137, 141 ЦПК України судові витрати, у тому числі на правову допомогу адвоката, відшкодовуються стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, саме за результатами розгляду позовної заяви, яка була предметом судового розгляду по суті, а не результатами вирішення такого процесуального питання як прийняття зустрічного позову до розгляду спільно із первісним.
Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 01 грудня 2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2026 року, у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов разом із доданими до нього матеріалами повернуто відповідачці та роз`яснено ОСОБА_1 право звернутися з вказаним позовом у загальному порядку.
Інші доводи апеляційної скарги носять формальний характер, жодним чином не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що районним судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що передбачено статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування судового рішення та звільнення відповідачки від обов`язку відшкодувати позивачу понесені судові витрати, пов`язані із розглядом справи за пред`явленим позовом.
Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 500 грн та витрат по сплаті судового збору в сумі 1 614,93 грн ухвалено в межах заявлених сторонами вимог і заперечень, відповідно положень матеріального та процесуального законодавства і підстави для його скасування відсутні.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а додаткове рішення Ставищенського районного суду Київської області від 18 березня 2026 року - без змін.
З огляду на те, що додаткове рішення суду стосується тільки розподілу судових витрат, що не пов`язано з позовними вимогами і не стосується предмету спору, судові витрати у вигляді судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави.
Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Ставищенського районного суду Київської області від 18 березня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22 жовтня 2026 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: О.В. Борисова
Д.О. Таргоній
Оригінал: reyestr.court.gov.ua