Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №752/14750/24
Суддя: Кашперська Тамара Цезарівна
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження № 22-ц/824/13399/2026
Справа № 752/14750/24
П О С Т А Н О В А
Іменем України
21 жовтня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Мазура Ю.Ю. в м. Київ 07 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський Володимир Анатолійович, головний державний виконавець Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хайдарі Рустам Рахманович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
в с т а н о в и в :
У липні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 04 липня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. і зареєстрований в реєстрі за № 13756, про стягнення заборгованості за кредитним договором № 700002442 від 06 грудня 2007 року.
Позов мотивував тим, що 19 червня 2024 року йому стало відомо, що 12 червня 2024 року стосовно нього головним державним виконавцем Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Хайдарі Р.Р. було винесено постанову про арешт коштів боржника на підставі виконавчого напису № 13756 від 04 липня 2016 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. Вважав, що вимоги відповідача є спірними, а виконавчий напис є незаконним і таким, що не підлягає виконанню, оскільки його вчинено з пропущенням трирічного строку з дня виникнення прав вимоги. Також на спірність вимог відповідача вказує закінчення станом на дату вчинення виконавчого напису річного строку позовної давності для стягнення неустойки за кредитним договором. Не отримавши вимогу про усунення порушень за кредитним договором, він об`єктивно був позбавлений можливості висловити незгоду з письмовою вимогою про сплату боргу чи повідомити про наявність спору з відповідачем щодо суми заборгованості. Зазначене дає підстави для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, в зв`язку з недотриманням приватним нотаріусом під час його вчинення вимог ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 квітня 2026 року позов задоволено, визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 04 липня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. і зареєстрований в реєстрі за № 13756, про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором № 700002442 від 06 грудня 2007 року у розмірі 80278,28 доларів США, стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Відповідач АТ «Сенс Банк», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 квітня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що посилання суду на те, що п. 2 Переліку, на підставі якого вчинено спірний виконавчий напис на договорі кредиту, що не є нотаріально посвідченим, втратив свою силу згідно постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, не може ніяким чином судом братись до уваги, оскільки виконавчий напис вчинено 04 липня 2016 року, а постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року набрала законної сили у 2017 році, та відповідно чинність оскаржених у ній норм втрачена саме з 2017 року, а тому виконавчий напис нотаріуса, вчинений 04 липня 2016 року, не підпадає під заборону вчинення виконавчого напису, оскільки на дату його вчинення такі норми діяли.
Вказував, що відповідно до п. 2 «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями» розділу 2 постанови «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних правовідносин», для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості додаються: оригінал кредитного договору, засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості. Даним нормативним актом не вимагається надання розрахунку суми по відсотках за період заборгованості виконавчого напису, копія виписки з ЄДРПОУ, копія довіреності на представництво інтересів заявника, повідомлення про порушення основного зобов`язання, докази про належне повідомлення про порушення основного зобов`язання, докази про належне повідомлення боржника щодо заборгованості, договір про відступлення права вимоги до нового кредитора або щодо зміни зобов`язання, довідка про відсутність спору на момент звернення з заявою про вчинення виконавчого напису нотаріуса.
Наводив зміст ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», ст. 12, 81 ЦПК України, наголошував, що позивач не надав суду доказів на підтвердження своїх вимог.
Звертав увагу, що позивач на підтвердження своїх вимог щодо невірного розміру заборгованості міг самостійно отримати в банку виписку по кредитному договору та відповідно подати свої заперечення щодо розміру заборгованості. Нотаріус при вчиненні виконавчих дій не перевіряє розмір заборгованості та не повідомляє про вчинення виконавчого напису. Суд, не маючи жодних доказів, не може встановити розмір заборгованості і те, що така заборгованість не є безспірною.
Посилався на застосування стандартів доказування, за яких висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний, наполягав, що позивач в межах даної справи не звертався до суду з клопотанням про витребування відповідних документів, хоча саме позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог згідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, а відповідач не зобов`язаний спростовувати докази, які позивачем не надано суду. Також позивач не звертався самостійно до нотаріуса чи до суду із заявою про забезпечення доказів.
З урахуванням вищевикладеного вважав, що позовні вимоги є повністю необґрунтованими та спростовуються наведеними запереченнями та доказами, а тому не підлягають до задоволення.
Зазначав, що при вирішенні питання про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, без надання позивачем доказів, на які він посилається, суд позбавлений можливості перевірити доводи боржника в повному обсязі та установити, зазначивши в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. Невідомо чому та на підставі чого суд дійшов переконання, що заборгованість є спірною, сплили строки позовної давності і відповідачем порушено порядок вчинення виконавчих написів без отримання документів, які містяться лише у приватного нотаріуса і на підставі яких було вчинено виконавчий напис.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
В судове засідання учасники справи не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток-повідомлень до електронних кабінетів, а приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чуловський В.А. - на поштову адресу. Судова повістка-повідомлення, направлена на поштову адресу приватному нотаріусу Чуловському В.А., повернута до суду з відміткою Укрпошти про відсутність адресата за вказаною адресою, а тому відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України він вважається таким, що отримав судову повістку-повідомлення.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.
Задовольняючи позов про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив із того, що у матеріалах справи відсутні докази, що при вчиненні оспорюваного виконавчого напису приватний нотаріус належним чином переконався у безспірності розміру заборгованості за кредитним договором.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 12 квітня 2010 року ПАТ «Альфа-Банк» направило на адресу ОСОБА_1 листа, яким повідомлено про невиконання останнім умов кредитного договору № 700002442, повідомлено, що на момент звернення до суду щодо стягнення безумовної заборгованості за угодою загальна сума заборгованості складала 485 088,22 грн., в тому числі залишок суми кредиту 428 020,47 грн., проценти по кредиту 28 731,60 грн., штрафні санкції (пеня) 28 336,05 грн. З метою уникнення додаткових витрат за стягненням заборгованості по кредиту у вигляді виконавчого збору у разі примусового виконання рішення, запропоновано протягом 30 днів з моменту отримання цієї вимоги добровільно погасити вказану заборгованість і завершити виконання договірних зобов`язань згідно з графіком повернення кредиту (а. с. 8).
В провадженні головного державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) перебуває виконавче провадження ВП № НОМЕР_1, у якому 12 червня 2024 року винесено постанову про арешт коштів боржника (а. с. 6 - 7).
Зі змісту постанови державного виконавця про арешт коштів боржника від 12 червня 2024 року вбачається, що державним виконавцем здійснюється примусове виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., вчиненого 04 липня 2016 року та зареєстрованого за № 13756, яким запропоновано стягнути на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість, яка виникла по кредитному договору № 700002442 від 06 грудня 2007 року, боржником за яким є ОСОБА_1 , сума заборгованості складається з заборгованості за кредитом 55710,07 доларів США, заборгованості за відсотками за користування кредитом 24568,21 доларів США, загальна сума заборгованості складає 80278,28 доларів США.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії.
Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України (ст. 39 Закону України «Про нотаріат»). Таким актом є, зокрема, Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису є нотаріальною дією (п. 19 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат»).
Правовому регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів присвячена глава 14 Закону України «Про нотаріат» та глава 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій.
Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.
Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками, наданими стягувачем документами згідно з Переліком, за якими стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.
Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з Переліком є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак, сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості, як такого.
Відповідно до п.п. 1.1, 3.1, 3.2, 3.5 глави 16 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів. Нотаріус вчиняє виконавчі написи: якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем; за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
Таким чином, в обов`язок нотаріуса входить перевірка безспірності боргу у боржника після надання стягувачем документів, що встановлюють прострочення зобов`язання. При наявності заперечень боржника нотаріус повинен оцінити його аргументи на предмет наявності ознаки безспірності відносно вимог кредитора. За відсутності ознаки безспірності нотаріус повинен відмовити у здійсненні виконавчого напису.
З урахуванням приписів ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Тому суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком. Для правильного застосування положень ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат» в такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто, чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.
Разом з тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.
Під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення вказаної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює той факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, вказаній у виконавчому документі, та залежно від встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову.
Підставами оскарження виконавчих написів може бути як порушення нотаріусом процедури вчинення напису (наприклад, неповідомлення боржника про вимогу кредитора), так і необґрунтованість вимог до боржника.
Аналогічні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18), від 27 березня 2019 року у справі № 137/1666/16-ц (провадження № 14-84цс19), та належним чином враховані судом першої інстанції відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Підставою даного позову ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, є недотримання приватним нотаріусом під час вчинення виконавчого напису вимог ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», а саме вчинення виконавчого напису після спливу трирічного строку з дня виникнення права вимоги, та за відсутності ознаки безспірності заборгованості.
Апеляційний суд не заперечує доводів АТ «Сенс Банк» у апеляційній скарзі, що оскаржуваний виконавчий напис вчинено нотаріусом 04 липня 2016 року, тобто до набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, якою визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», і що відповідно до п. 2 «Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями» розділу постанови «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин», який був чинним станом на час спірних правовідносин, передбачено, що для одержання виконавчого напису для стягнення заборгованості додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.
Разом із тим, суд першої інстанції, хоча й послався на те, що зазначений пункт 2 Переліку втратив свою силу згідно постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, фактично не поклав дані обставини в обґрунтування підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , а дійшов висновку про порушення приватним нотаріусом під час вчинення нотаріального напису вимог ст. 87, 88 Закону України «Про нотаріат», та задовольнив позов, виходячи з цих підстав, з чим погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Враховуючи викладене, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Відсутність права нараховувати проценти та штрафні санкції за період після реалізації кредитором свого права на дострокове стягнення кредиту підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження №14-10цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Перевіряючи обставини, на які позивач посилався на підтвердження своїх вимог, суд першої інстанції досліджував копію постанови головного державного виконавця Вишневого відділу державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області ЦМУМЮ (м. Київ) перебуває виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 від 12 червня 2024 року, з якого встановлено зміст оскаржуваного виконавчого напису, вчиненого 04 липня 2016 року, в тому числі реквізити кредитного договору, за яким АТ «Альфа-Банк» просило стягнути заборгованість, загальний розмір заборгованості та її окремі складові, а також вимогу АТ «Альфа-Банк» від 10 квітня 2010 року про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, оскільки з вимогою про дострокове стягнення заборгованості за кредитом банк звернувся до ОСОБА_1 12 квітня 2010 року, й саме з цього часу у нього виникло право вимоги за тілом кредиту та відсотками, право нарахування яких у нього припинилося, а до нотаріуса відповідач звернувся лише у 2016 році, виконавчий напис вчинено всупереч ст. 88 Закону України «Про нотаріат», зважаючи на сплив трьох років після виникнення права вимоги.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом із порушенням вимог статті 88 Закону України «Про нотаріат», що є самостійною підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до ч. 2 ст. 80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частинами 1, 2 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За встановлених судом обставин є хибними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції, не маючи жодних доказів та не витребовуючи документи, які наявні лише у приватного нотаріуса, не міг встановити розмір заборгованості і те, що така заборгованість є спірною, а відповідні строки пропущено.
Таким чином, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, про задоволення позову.
Посилання відповідача у апеляційній скарзі, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс, і що аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, правильних висновків суду першої інстанції про задоволення позову не спростовують та відхиляються апеляційним судом.
Доводи відповідача, що позивач не отримав у банку виписку з особового рахунку по кредитному договору, не подав заперечення щодо такого розміру заборгованості, і в межах даної справи не звернувся самостійно до нотаріуса з клопотанням про витребування відповідних документів, хоча саме позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач не зобов`язаний спростовувати докази, які позивачем не надано суду, відхиляються апеляційним судом як необґрунтовані, оскільки у справі, що переглядається, суд першої інстанції визнав достатніми для вирішення спору інші докази, подані позивачем.
Натомість АТ «Сенс Банк», заперечуючи проти висновків суду першої інстанції, не спростував встановлених судом обставин, не довів безспірності заборгованості, про стягнення якої було вчинено оспорюваний виконавчий напис, та дотримання передбачених законом строків для її стягнення, зважаючи на положення ст. 88 Закону України «Про нотаріат».
Твердження АТ «Сенс Банк» у апеляційній скарзі про необхідність урахування постанови Київського апеляційного суду від 07 березня 2023 року у справі № 758/27/22, прийнятої у аналогічній справі, відхиляються апеляційним судом як безпідставні, з огляду на положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України, якою передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не апеляційного суду.
У справі, що переглядається, АТ «Сенс Банк» зверталося із заявою від 02 вересня 2025 року про застосування позовної давності, посилаючись на презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, і вказуючи, що оскільки боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження, зазначеною у виконавчому документі, то позивач про існування виконавчого напису нотаріуса міг дізнатись набагато раніше, ніж вказує у позовній заяві.
Апеляційний суд звертає увагу, що судом першої інстанції заяву АТ «Сенс Банк» по суті не розглянуто, і апеляційна скарга не містить доводів відповідача з цього приводу.
Водночас, перевіряючи обґрунтованість заяви АТ «Сенс Банк» про застосування позовної давності, апеляційний суд враховує таке.
За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частинами першою-п`ятою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог.
Надаючи оцінку доводам відповідача щодо пропуску позивачем позовної давності, апеляційний суд приходить до висновку про їх безпідставність з огляду на відсутність у матеріалах справи беззаперечних доказів обізнаності позивача про вчинення нотаріусом оскаржуваного виконавчого напису.
Узагальнені доводи заяви відповідача фактично зводяться до припущень щодо можливості позивача дізнатися про наявність вчиненого нотаріусом виконавчого напису, проте за відсутності відповідних доказів такої обізнаності вказані аргументи не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 375, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua