Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №490/5081/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/13268/2026

Справа № 490/5081/25-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 жовтня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Григоренко І.В. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про зобов`язання вчинити дії,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В червні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, просив зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» списати по кредитному договору № NKVSGI0000003076 від 30 січня 2008 року, укладеному ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк», нараховані штрафні санкції, пеню та проценти за користування кредитом за період з 15 серпня 2014 року по 15 січня 2025 року.

Позов мотивував тим, що 30 січня 2008 року уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір № NKVSGI0000003076, на підставі якого відповідач надав позивачу кредит в розмірі 75000 грн. на термін до 30 січня 2023 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

На підставі Указу Президента № 607/2014 від 15 серпня 2014 року він був призваний у Збройні Сили України при мобілізації, в проміжок часу з 13 листопада 2014 року по 30 квітня 2018 року безпосередньо брав участь в АТО, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення АТО на території Донецької та Луганської областей. У періоди з 12 жовтня 2018 року по 15 грудня 2020 року брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії рф в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.

З 26 лютого 2022 року перебував на військовій службі за призовом під час мобілізації у в/ч НОМЕР_1 .

Згідно рішення по справі № 472/568/21 за його позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, вбачається, що відповідач не зупиняв нарахування відсотків, пені та штрафу, незважаючи на те, що у відповідача була інформація щодо перебування ОСОБА_1 на військовій службі. Крім того, відповідач ще стягував через виконавчу службу грошові кошти за виконавчим написом, який було визнано таким, що не підлягає виконанню.

В період з квітня 2024 року по вересень 2024 року він та його представник неодноразово звертались до відповідача через відділення банку з вимогою про списання нарахованих штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом з дати призову ОСОБА_1 на військову службу з 15 серпня 2014 року, але відповідач ігнорував його вимоги та станом на дату звернення з позовом відповіді щодо списання не надходило.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2026 року в позові відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно наводив фактичні обставини справи, зазначені у позові.

Вказував, що після неодноразових звернень як на поштову адресу відповідача, так і особисто у відділенні, в тому числі 29 липня 2024 року, коли було проведено його ідентифікацію шляхом отримання оригіналів документів, серед яких були оригінал військового квитка та оригінали довідок військових частин, що підтверджують участь у АТО, сканування цих документів та заведення до системи відповідача, останній не надав відповіді щодо розгляду питання по списанню нарахованих штрафів, пені та процентів за користування кредитом з дати призову ОСОБА_1 на військову службу, тобто з 13 листопада 2014 року. Запит адвоката від 09 вересня 2024 року, поданий безпосередньо у відділення АТ КБ «ПриватБанк», було також залишено останнім поза увагою. Відмова відповідача від списання нарахованих штрафів, пені та процентів навіть після особистого звернення до банку та надання всіх оригіналів документів стали підставою для звернення до суду.

Отже, твердження сторони відповідача щодо відсутності порушень прав позивача не відповідає дійсності, оскільки на вимогу відповідача позивачем у відділенні банку були надані оригінали документів.

Наголошував, що відповідачем не була в повному обсязі перевірена інформація щодо звернення позивача з оригіналами документами, отже до суду надана інформація, що не відповідає дійсності.

Відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Посилався на те, що 30 січня 2008 року сторонами було укладено іпотечний договір, за умовами якого банком надано ОСОБА_1 кредит у розмірі 75000 грн. зі сплатою відсотків у розмірі 15 % річних з кінцевим терміном повернення 30 січня 2023 року. 26 червня 2012 року до іпотечного договору було укладено додаткову угоду № 1, у відповідності до якої сторони провели реструктуризацію заборгованості по кредиту.

Проте ОСОБА_1 знову були допущені порушення договору в частині сплати кредитної заборгованості і 05 серпня 2015 року банк змушений був звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості. Рішенням Веселенівського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2015 року у справі № 472/951/15-ц з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість за договором про іпотечний кредит № NKVSGI0000003076 від 30 січня 2008 року в сумі 223339,07 грн., рішення набрало законної сили 18 січня 2016 року. Виконавчий документ у вказаній справі було направлено до виконання до Веселенівського відділу ДВС у Вознесенському районі Миколаївської області та відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_4. 30 червня 2020 року Веселенівським відділом ДВС виконавче провадження повернуто стягувачу без виконання внаслідок відсутності майна, на яке можливо звернути стягнення. До цього часу рішення Веселенівського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2015 року у справі № 472/951/15-ц залишається невиконаним.

Вказував, що позивач просить зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» списати по кредитному договору нараховані штрафні санкції, пеню та проценти за користування кредитом за період з 15 серпня 2014 року по 15 січня 2025 року, при цьому позивач не надає доказів того, що на цей час АТ КБ «ПриватБанк» заявляє вимоги до ОСОБА_1 про стягнення з нього нарахованих штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом за період з 15 серпня 2014 року по 15 січня 2025 року.

Таким чином, незважаючи на наявність невиконаного рішення суду про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором станом на 14 липня 2015 року та відсутність вимог АТ КБ «ПриватБанк» до позивача за нарахованими штрафними санкціями, пенею та процентами за користування кредитом за період з 15 серпня 2014 року по 15 січня 2025 року, ОСОБА_1 пред`явив до банку вимогу про списання цих коштів, при цьому вимог про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами не заявляв.

Звертав увагу, що за зверненням ОСОБА_1 щодо перерахунку кредитного договору банком був проведений контакт за фінансовим номером позивача і надана інформація щодо необхідності надання документів в оригіналах на підтвердження проходження ним служби у вказаний період.

Як повідомляв позивач, ним у відділенні банку надано необхідні документи в оригіналах, проте таке твердження не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_1 не надав жодного процесуального документального підтвердження (квитанції, відмітки банку про прийняття, акту), які би свідчили, що оригінали довідок про службу подавалися до банку у вересні 2024 року. Долучені копії довідок про участь в АТО/ООС видані ОСОБА_1 більше ніж за рік до його фактичного звернення в установу. В подальшому, звертаючись 25 вересня 2024 року у відділенні банку, позивач так і не надав оригінали довідок про проходження ним військової служби, копії яких долучені до позову.

Більше того, у відповідь на письмові звернення позивача банк надав лист від 05 липня 2024 року, у якому зазначив про відсутність нарахувань за договором станом на 05 липня 2024 року. Банк не відмовляв позивачу у наданні пільг, передбачених ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а лише роз`яснив стандартну процедуру, згідно якого для перерахунку раніше здійснених нарахувань необхідно звернутися до відділення банку та надати оригінали документів.

Наголошував, що банк не порушував прав позивача та не відмовляв йому в списанні заборгованості, а лише просив надати оригінали всіх долучених документів до його звернення.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» Водолазський А.Ю., який брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Позивач ОСОБА_1 , який подав апеляційну скаргу, в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлявся шляхом направлення на вказану в апеляційній скарзі поштову адресу судової повістки-повідомлення, яка повернута до суду з відміткою Укрпошти про відсутність адресата за вказаною адресою, а тому відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України він вважається таким, що отримав судову повістки-повідомлення.

Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Частиною 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності позивача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, обізнаний про апеляційне провадження, відкрите за його власною апеляційною скаргою, та ухиляється від участі в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи ОСОБА_1 у позові, суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості позовних вимог, оскільки позивачем не доведено, що він надав банку оригінали документів про проходження ним військової служби з 2014 року, при цьому АТ КБ «ПриватБанк» повідомив позивача про те, що станом на 05 липня 2024 року нарахування за договором відсутні.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено, що 30 січня 2008 року ЗАТ КБ «Приватбанк» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено договір про іпотечний кредит № NKVSGI0000003076, відповідно до умов якого кредитор зобов`язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти у розмірі 75 000 грн. (кредит), а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит у розмірі 75 000 грн., сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 15 % річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та строки, визначені цим договором (а. с. 104 - 111).

Згідно відмітки у військовому квитку серії НОМЕР_2 , на підставі Указу Президента України від 15 серпня 2014 року № 607/2014 ОСОБА_1 був призваний до лав Збройних Сил України при мобілізації (а. с. 6).

Згідно довідки в/ч НОМЕР_3 від 25 січня 2021 року, з 13 листопада 2014 року по 30 квітня 2018 року у вказані в довідці періоди ОСОБА_1 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (а. с. 10).

Згідно довідки в/ч НОМЕР_3 від 25 січня 2021 року, з 12 жовтня 2018 року по 15 грудня 2020 року у вказані в довідці періоди ОСОБА_1 брав участь у заходах із забезпечення національної безпеки, оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів (а. с. 11).

Згідно довідки в/ч НОМЕР_1 від 15 січня 2025 року, з 26 лютого 2022 року по 11 січня 2025 року у вказані в довідці періоди ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи в с. Полігон, с. Миколаївське Миколаївського району Миколаївської області, с. Станіслав Станіславська ТГ Херсонського району Херсонської області, с. Богоявленка Вугледарської міської громади Волноваського району Донецької області (а. с. 12).

Згідно довідки в/ч НОМЕР_1 від 10 квітня 2024 року № 785, з 26 лютого 2022 року ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 (а. с. 9).

Заочним рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2015 року у справі № 472/951/15-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № NKVSGI0000003076 від 30 січня 2008 року у розмірі 223339,07 грн., з яких заборгованість за кредитом 97185,09 грн., заборгованість за відсотками 40728,78 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов`язання 65121,65 грн., штраф (процентна складова) 20303,55 грн., а також судовий збір 2333,39 грн. (а. с. 119 - 121).

На примусове виконання рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 02 жовтня 2015 року було видано 18 березня 2016 року виконавчий лист (а. с. 103).

Постановою начальника відділу Веселинівського РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 30 червня 2020 року виконавчий документ повернуто стягувачу з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» в зв`язку з відсутністю майна, на яке можливо звернути стягнення (а. с. 102).

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2021 року у справі № 472/568/21 позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., головний державний виконавець Веселинівського РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Легка О.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено і визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 1615, вчинений 10 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про звернення стягнення на нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать на праві власності ОСОБА_1 , та стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 373 732,49 грн. (а. с. 34 - 36).

Відповідно до листа Веселинівського ВДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 04 лютого 2022 року на виконанні у відділі перебував виконавчий напис № 1615, вчинений 10 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 373 732,49 грн. За період перебування виконавчого документа на виконанні, державним виконавцем було стягнуто та перераховано кошти на загальну суму 32 897,83 грн. (а. с. 18).

15 квітня 2024 року, 18 червня 2024 року, 20 вересня 2024 року, 25 вересня 2024 року ОСОБА_1 звертався до АТ КБ «Приватбанк» із заявами, в яких просив списати нараховані штрафні санкції, пеню, проценти за користування кредитом за договором про іпотечний кредит № NKVSGI0000003076 від 30 січня 2008 року з 15 серпня 2014 року (дата призову на військову службу) на підставі п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» (а. с. 13, 14, 16, 17).

Листом АТ КБ «Приватбанк» від 05 липня 2024 року, наданим на звернення ОСОБА_1 , банк повідомив позивача про те, що станом на 05 липня 2024 року нарахування за договором відсутні. Для розгляду питання щодо перерахунку раніше нарахованих відсотків та комісій, банк повідомив про необхідність звернення до відділення та надання оригіналів документів, що підтверджують проходження військової служби з 2014 року (а. с. 15).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Перелік пільг, які надаються військовослужбовцям та членам їх сімей, визначає ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Законом України від 20 травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» ст. 14 Закону № 2011-XII було доповнено пунктом 15 такого змісту: «Військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом, не нараховуються».

З 29 березня 2024 року (станом на час звернення позивача до АТ КБ «ПриватБанк» із заявами від 15 квітня та 18 червня 2024 року) п. 15 діяв у зміненій редакції, згідно якої «Військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».

З 25 серпня 2024 року (станом на час звернення позивача до АТ КБ «ПриватБанк» із заявами від 20 вересня 2024 року, 25 вересня 2024) п. 15 діяв у зміненій редакції, згідно якої «Військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля».

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Судом першої інстанції встановлено, що листом від 05 липня 2024 року, наданим на звернення ОСОБА_1 , АТ КБ «Приватбанк» повідомив позивача про те, що для розгляду питання щодо перерахунку раніше нарахованих відсотків та комісій є необхідним звернення до відділення та надання оригіналів документів, що підтверджують проходження військової служби з 2014 року (а. с. 15).

Позивачем на підтвердження наявності у нього пільг, передбачених п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», долучено до матеріалів справи наступні документи в копіях: військовий квиток серії НОМЕР_2 , згідно якого на підставі Указу Президента України від 15 серпня 2014 року № 607/2014 ОСОБА_1 був призваний до лав Збройних Сил України при мобілізації (а. с. 6), довідку в/ч НОМЕР_3 від 25 січня 2021 року, згідно якої з 13 листопада 2014 року по 30 квітня 2018 року у вказані в довідці періоди ОСОБА_1 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей (а. с. 10), довідку в/ч НОМЕР_3 від 25 січня 2021 року, згідно якої з 12 жовтня 2018 року по 15 грудня 2020 року у вказані в довідці періоди ОСОБА_1 брав участь у заходах із забезпечення національної безпеки, оборони, відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів (а. с. 11), довідку в/ч НОМЕР_1 від 15 січня 2025 року, з 26 лютого 2022 року по 11 січня 2025 року, згідно якої у вказані в довідці періоди ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи в с. Полігон, с. Миколаївське Миколаївського району Миколаївської області, с. Станіслав Станіславська ТГ Херсонського району Херсонської області, с. Богоявленка Вугледарської міської громади Волноваського району Донецької області (а. с. 12), довідку в/ч НОМЕР_1 від 10 квітня 2024 року № 785, згідно якої з 26 лютого 2022 року ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 (а. с. 9).

Разом із тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами надання банку оригіналів зазначених документів про проходження ОСОБА_1 військової служби з 2014 року.

Такими доказами могли бути, зокрема, відмітки банку про прийняття, складені сторонами акти про огляд оригіналів зазначених документів тощо, які в матеріалах справи відсутні, а банк надання оригіналів документів позивачем заперечує.

Саме по собі зазначення у заяві ОСОБА_1 від 25 вересня 2024 року, адресованій АТ КБ «ПриватБанк» про те, що ним надаються оригінали документів, що підтверджують проходження служби з 2014 року, не є належним та допустимим доказом підтвердження вказаних обставин.

Апеляційний суд також звертає увагу, що заява від 25 вересня 2024 року не містить переліку додатків з посиланням на будь-які конкретні документи.

При цьому, як пояснював відповідач, банк не відмовляв ОСОБА_1 у наданні пільг, передбачених ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а лише роз`яснив стандартну процедуру, згідно якого для перерахунку раніше здійснених нарахувань необхідно звернутися до відділення банку та надати оригінали документів.

За даних обставин, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, є припущеннями та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що твердження сторони відповідача щодо відсутності порушень прав позивача не відповідає дійсності, оскільки на вимогу відповідача позивачем у відділенні банку були надані оригінали документів, і що відповідачем не була в повному обсязі перевірена інформація щодо звернення позивача з оригіналами документами, отже до суду надана інформація, що не відповідає дійсності.

Крім того, доводи апеляційної скарги зосереджені виключно на обставинах надання ОСОБА_1 до відділення банку оригіналів документів про проходження ним військової служби з 2014 року, при цьому позивач залишив поза увагою, що основною підставою для відмови у позові є його необґрунтованість, оскільки листом АТ КБ «ПриватБанк» від 05 липня 2024 року повідомлено і доводами апеляційної скарги не спростовується, що станом на 05 липня 2024 року нарахування за кредитним договором відсутні (а. с. 15).

Звертаючись до суду з даним позовом та заявляючи вимоги до АТ КБ «ПриватБанк» про списання нарахованих штрафних санкцій, пеню та проценти за користування кредитом за період з 15 серпня 2014 року по 15 січня 2025 року, позивач не надав доказів того, що на цей час АТ КБ «ПриватБанк» вимагає від ОСОБА_1 сплати нарахованих штрафних санкцій, пені та процентів за користування кредитом за період з 15 серпня 2014 року по 15 січня 2025 року.

Разом із тим, незважаючи на відсутність вимог АТ КБ «ПриватБанк» до позивача за нарахованими штрафними санкціями, пенею та процентами за користування кредитом за період з 15 серпня 2014 року по 15 січня 2025 року, ОСОБА_1 пред`явив до банку вимогу про списання цих коштів.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).

Відтак, неподання ОСОБА_1 належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позову, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.

Апеляційний суд звертає увагу, що однією із підстав позову стало те, що відповідач стягнув з нього в порядку примусового виконання грошові кошти за виконавчим написом, який у подальшому було визнано таким, що не підлягає виконанню.

Дійсно, матеріалами справи підтверджується, що відповідно до листа Веселинівського РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 04 лютого 2022 року на виконанні у відділі перебував виконавчий напис № 1615, вчинений 10 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 373 732,49 грн. За період перебування виконавчого документа на виконанні, державним виконавцем було стягнуто та перераховано кошти на загальну суму 32 897,83 грн. (а. с. 18).

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 10 листопада 2021 року у справі № 472/568/21 позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» треті особи приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М., головний державний виконавець Веселинівського РВ ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Легка О.В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, задоволено і визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 1615, вчинений 10 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І.М. про звернення стягнення на нерухоме майно - житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та належать на праві власності ОСОБА_1 , та стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 373 732,49 грн. (а. с. 34 - 36).

Апеляційний суд констатує, що за даних обставин ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України, що у даному випадку відповідатиме порушеному праву позивача.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, висновків суду першої інстанції не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки суду першої інстанції, яким була надана належна правова оцінка, зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовим рішенням і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 22 жовтня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.