Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №367/10500/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/14557/2026

Справа № 367/10500/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 жовтня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 травня 2026 року (повний текст рішення складено 10 червня 2026 року), ухвалене у складі судді Кравчук Ю.В. у м. Ірпені у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітіхост» про захист честі, гідності та ділової репутації та відшкодування моральної шкоди,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, просив визнати такою, що є недостовірною, не відповідає дійсності та принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , а також порушує його немайнове право на ім`я та не відповідає принципу презумпції невинуватості інформацію, яка міститься в публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 «ІНФОРМАЦІЯ_14», в частині:

1) « ІНФОРМАЦІЯ_1 »;

2) «Розбагатів ОСОБА_4 на будівництві багатоповерхівок у Києві, Ірпені та Бучі за каламутними земельними схемами з використанням адмінресурсу. Підсилив вплив виділенням заповідної землі клану на той час головного митника України ОСОБА_7 »;

3) «До влади ОСОБА_1 прийшов по трупах. У 2011 році з порушеннями організував будівництво у Бучі - там загинув робітник. Спочатку історію зам`яли, а в 2017 році взагалі поховали»;

4) «У квітні 2013 року, у розпал виборчої кампанії, коли ОСОБА_1 створив партію «Нові обличчя» і вперше балотувався у мери Ірпеня , трапилося загадкове самогубство начальника його охорони ОСОБА_8 «Самовбивство» запобігло допиту ОСОБА_9 в МВС у справі про побиття ОСОБА_9 та іншими бійцями ОСОБА_4 власника компанії-оператора рекламних бордів, який відмовився рекламувати політика-початківця»;

5) «Забудовник-політик все ж таки став мером за допомогою «Партії регіонів» та мера Бучі ОСОБА_40 . З того моменту мешканців Ірпеня та Бучі стали регулярно бити «тітушки ОСОБА_4 »;

6) « Команда мера часто безладно захоплювала під забудову землю - у тому числі ділянки заплави річки, торфовища, природні пам`ятки, землі з охоронним статусом. Люди протестували проти знищення природи та руйнування екосистеми - незадоволених били»;

7) «Муніципальну варту» перетворили на особистий спецназ ОСОБА_4 для розправ з інакодумцями»;

8) «Кримінальні справи за корупцію, які періодично порушувалися проти ОСОБА_4 при ОСОБА_12 , були імітацією - ОСОБА_4 , який офіційно задекларував 67 квартир доларового мільйонера, не напружувала ціна «вирішення питань»;

9) «Не набула розвитку й історія після того, як ОСОБА_4 на сесіях міськради продавлював виділення землі «героям АТО», після чого на цих ділянках виростали багатоповерхівки для команди ОСОБА_4 »;

10) «У 2022 році трагедія Ірпеня і Бучі прошуміла на весь світ, мер Ірпеня ОСОБА_14 вміло зіграв роль патріота, який обороняв місто. Бучі та Ірпеню виділили значні суми на відновлення. Під «освоєння» цих коштів ОСОБА_4 , мер ОСОБА_14 і політик ОСОБА_15 , який має зв`язки з ОСОБА_16 , створили «Фонд «Відновлення Ірпеня ». Але величезні суми пройшли повз постраждалих. Взимку 2023 року у соцмережах Ірпеня провели опитування - чи допомогли комусь чиновники та «місцеві еліти». З`ясувалося, що «Нові обличчя» ОСОБА_4 , які контролюють міськраду Ірпеня , не допомогли нікому»;

11) «Наприкінці 2023 року ОСОБА_4 сам ініціював розгляд проти себе «корупційних справ» у судах. Щоб за старою схемою під шумок «вирішувати» їх через зв`язки, що залишилися в судах і силових структурах»;

12) «Нагадаємо, нещодавно стало відомо про те, що ОСОБА_17 не пустили до США» з гіперпосиланням на іншу статтю цього ж видання - ІНФОРМАЦІЯ_15»;

13) «Раніше ОСОБА_4 було помічено в секті «АллатРа», яку СБУ викрила на виправдовуванні російської агресії та запереченні убивств мирних мешканців у Бучі та Ірпені » з гіперпосиланням на іншу статтю цього ж видання - ІНФОРМАЦІЯ_16»;

14) «Зараз же поліція розслідує незаконний видобуток піску з річки Ірпінь , який використовують для будівництва котеджів ОСОБА_19 , де ОСОБА_4 є співзасновником».

Зобов`язати ОСОБА_3 видалити з публікації під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 », зазначені вище твердження.

Зобов`язати ОСОБА_3 опублікувати на головній сторінці веб-сайту «ІНФОРМАЦІЯ_14» новину під заголовком «Суд визнав недостовірною інформацію, опубліковану за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та розмістити під цим заголовком рішення суду у цій справі, яке набуло законної сили, датою не раніше дати набуття рішенням законної сили.

Стягнути з ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 500 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 11 133 грн.. витрати пов`язані із забезпеченням доказів у розмірі 31 300 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 50 000 грн.

Позов мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у мережі Інтернет на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_17 («ІНФОРМАЦІЯ_14») була розміщена стаття « ІНФОРМАЦІЯ_18» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 яка містить в собі неправдиву (недостовірну) та негативну інформацію про нього.

Вказував, що автор даної публікації не зазначений, його неможливо ідентифікувати, до публікації даних про автора не додано, тобто стаття є анонімною. Крім того, на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 відсутня будь-яка інформація про власника сайту та постачальника послуг хостингу.

Вказував, що згідно із довідкою з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 24 травня 2024 року № 110/2024-Д, власника сайту встановити не вдалося. Зокрема, Центр компетенції зазначив наступне:

«За результатами дослідження інформаційного наповнення веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_3 встановлено, що останній позиціонує себе в якості веб-сайту «ІНФОРМАЦІЯ_14», на якому розміщені, зокрема, наступні ідентифікатори - адресу електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_19. Наведені ідентифікатори не надають можливості встановити власника веб-сайту

ІНФОРМАЦІЯ_3 в адресі електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_5 свідчить про приналежність доменного ІНФОРМАЦІЯ_6 власнику веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_17, або ці особи є пов`язаними між собою.

Враховуючи викладене, знеособленість даних про реєстранта доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_24 в службі WHOIS та їх нерозкриття реєстратором доменного імені в досудовому порядку, а також те, що хостинг-провайдер є іноземним суб`єктом, з метою встановлення власника веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_17, можливо витребувати відповідно до законодавства (зокрема, в судовому порядку): дані про реєстранта доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_24 - у реєстратора цього доменного імені - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітіхост»; дані про отримувача послуг хостингу щодо розміщення програмного забезпечення веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_17 на спеціалізованому веб-сервісі та забезпечення доступу до нього з мережі Інтернет - у хостинг-провайдера цього веб-сайту - Hostinger International Limited; дані про володільця облікового запису, що використовується для розміщення вебсайту ІНФОРМАЦІЯ_17 у мережі Інтернет - у реєстранта доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_24 та/або отримувача послуг хостингу».

Стверджував, що оскільки Центр компетенції не зміг встановити власника веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_17, його адвокатом направлено запити до реєстратора доменного імені Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітіхост» та до хостинг-провайдера цього веб-сайту Hostinger International Limited.

Зазначав, що 25 червня 2024 року реєстратором доменного імені ТОВ «Сітіхост» було надано відповідь, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом і вони можуть надати таку інформацію лише за рішенням суду.

21 серпня 2024 року хостинг провайдером Hostinger International Limited було надано відповідь, в якій містилася наступна інформація про власника сайту: «Name: ІНФОРМАЦІЯ_7 ; Email: ІНФОРМАЦІЯ_7 ; Country: UA; Signup Date: 2022-08-12 13:47:44; Обліковий запис активний з 2023-11-05 19:55:47».

Вказував, що у відповіді також перелічені ІP-логи, але власник доменного імені використовував різні ІР-адреси, використовуючи VPN ( Virtual Privat Network ) - віртуальну приватну мережу, яка забезпечує високий рівень конфіденційності та анонімності, дозволяє приховати історію пошукових запитів, та інтернет-провайдерів.

Зазначав, що аналізуючи інформацію надану хостинг-провайдером, ідентифікатором по якому можна встановити власника сайту є його електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_7

Стверджував, що з відкритих джерел, які містяться на сайті Міністерства юстиції України, електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_7 в якості своєї офіційної електронної пошти зазначив фізична-особа підприємець ОСОБА_3 , дата запису: 07 червня 2023 року, номер запису: 2003570000000017865, місцезнаходження: 08201, Київська область, Бучанський район, м. Ірпінь, вул. Ново-Оскольська, буд. 10 В, ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_7 , тел.: НОМЕР_1 . Попри те, що на даний момент підприємницька діяльність ОСОБА_3 припинена, відповідна інформація на сайті Міністерства юстиції України залишається у відкритому доступі.

Вказував, що таким чином, власником сайту ІНФОРМАЦІЯ_3 є фізична особа ОСОБА_3 , у зв`язку з чим останній є належним відповідачем у даній справі.

Крім того, зазначав, що підтвердженням того, що саме ОСОБА_3 є належним відповідачем у даній справі, є також інформація, розміщена на сайті «DREAM Цифрова екосистема для підзвітного управління відновленням» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_8 у якій містяться дані про контактну особу ОСОБА_3 , зокрема номер мобільного телефону: НОМЕР_1 . Аналогічний телефон зазначений на сайті Міністерства юстиції України в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 .

Стверджував, що особа з ім`ям ОСОБА_3 з 23 листопада 2023 року обіймає посаду головного спеціаліста відділу організаційної роботи та внутрішньої політики виконавчого комітету Ірпінської міської ради на підставі контракту та розпорядження Ірпінського міського голови від 23 листопада 2023 року.

Вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_9 з метою отримання об`єктивних висновків щодо публікації на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 («ІНФОРМАЦІЯ_14») під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 ним було замовлено семантико-текстуальні (лінгвістичні) дослідження у судового експерта, висновок експерта за результатами семантико-текстуального (лінгвістичного) дослідження було складено 21 червня 2024 року.

Зазначав, що в діях ОСОБА_3 присутній юридичний склад правопорушення, який свідчить про порушення його права на недоторканість честі, гідності та ділової репутації.

Стверджував, що недостовірну інформацію, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію поширено через загальнодоступний Інтернет ресурс «ІНФОРМАЦІЯ_14», доступ до якого має невизначене коло осіб. Факт поширення недостовірної інформації підтверджується Звітом ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес».

Вказував, що поширення спірної інформації як на телебаченні, так і в телекомунікаційній мережі Інтернет означає її доведення та забезпечення подальшого доступу необмеженій кількості користувачів, що свідчить про наявність першої ознаки юридичного складу правопорушення, оскільки поширена інформації відбулося і продовжує поширюватися широкій аудиторії.

Зазначав, що поширена інформація безпосередньо стосується його, ОСОБА_1 , оскільки назва статті містить в собі згадку про нього та його минулу посаду і далі по тексту декілька разів згадується саме він.

Наголошував, що за результатами семантико-текстуального (лінгвістичного) дослідження від 21 червня 2024 року експерт також дійшов висновку, що публікація стосується діяльності колишнього мера м. Ірпінь ОСОБА_1 .

Стверджував, що викладене вище свідчить про наявність другої ознаки юридичного складу правопорушення, оскільки поширена інформація безпосередньо стосується його особистості.

Вказував, що поширена інформація у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 є недостовірною, неправдивою та негативною, та наводив власні спростування цієї інформації, яка є фактичними судженнями.

Вказував, що підсумовуючи спростування по вище переліченим твердженням, назва статті містить в собі повністю недостовірні дані, є негативною та неправдивою інформацією, такою, що шкодить його честі, гідності та діловій репутації, оскільки не підтверджена жодним належним джерелом інформації та спростована наведеними ним доказами та обґрунтуваннями, поширена інформація не відповідає дійсності.

Зазначав, що поширена інформація в статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» порушує його право на повагу та недоторканість честі, гідності та ділової репутації, підтвердженням порушення його прав є висновок експерта за результатами семантико-текстуального (лінгвістичного) дослідження від 21 червня 2024 року. Так, лексичний аналіз досліджуваного тексту показав, що вся вжита в ньому лексика належить до категорії загальновживаної високочастотної з включенням розмовно-побутових елементів (тобто зрозумілої будь-якому носію української мови).

Вказував, що у висновку експерта зазначено, що за результатами аналізу змісту досліджуваного тексту статті «ІНФОРМАЦІЯ_1» встановлено, що її провідною темою є висвітлення інформації щодо діяльності колишнього мера м. Ірпеня Карплюка, при цьому автор наводить аргументацію такого рішення, яка полягає у звинуваченнях ОСОБА_4 у незаконних земельних оборудках та корупційній діяльності. Також істотне смислове навантаження у сприйнятті змісту даної публікації має її заголовок, який є невід`ємною складовою матеріалу та впливає на формування у читача загального уявлення про викладену інформацію.

Вказував, що автори публікації, власник сайту, який створив можливість розмістити цю публікацію та донести її до широкого кола читачів, привернули увагу читача саме заголовком, зробивши в ньому акцент на найгірших якостях, які можуть бути притаманні людині.

Зазначав, що експертом у висновку за результатами семантико-текстуального (лінгвістичного) дослідження від 21 червня 2024 року вказано, що із загального змісту тексту статті, його стилістичних особливостей, значень лексем, за допомогою яких характеризується діяльність ОСОБА_1 , можна стверджувати, що у загальному контексті висловлювань ці словосполучення та фразові єдності мають виражену негативну конотацію, тобто є носіями негативної інформації, а зміст текстового матеріалу полягає у змалюванні негативного образу ОСОБА_1 , який, обіймавши посаду мера м. Ірпеня, здійснював протиправні дії.

Також експертом зазначено, що викладені фрагменти тексту публікації на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_14» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 є твердженням, в яких об`єкти, події, інші сутності та їх якості представляються як такі, що мають місце насправді, а інформація, яка в них міститься передбачає можливість верифікації, тобто оцінку істинності наведених відомостей, і викладена у формі тверджень.

Стверджував, що з огляду на такі висновки та аргументи публікація ОСОБА_3 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », поширена для невизначеного кола осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_14» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 є в цілому такою, що містить недостовірну інформацію, є негативною та такою, що порушує його права на повагу та недоторканість честі, гідності та ділової репутації, а також на ім`я та порушує презумпцію невинуватості.

Вказував, що відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», саме по собі приниження честі та гідності і ділової репутації фізичної особи внаслідок протиправних дій є моральною шкодою.

Достатньою та розумною компенсацією моральної шкоди буде сума у розмірі 500 000 грн. Компенсація ОСОБА_3 моральної шкоди не відновить в повній мірі його права на повагу честі, гідності та ділової репутації, але має стати для ОСОБА_3 застереженням на майбутнє дбайливо ставитись до прав інших людей та до відповідального ставлення за інформацію, яку він поширює серед широкого кола читачів.

Крім того, вказував, що у разі задоволення позовних вимог в частині компенсації завданої моральної шкоди, стягнуті кошти в подальшому будуть ним направлені на допомогу Збройним Силам України, які захищають суверенітет, територіальну цілісність та незалежність нашої держави, які постійно потребують підтримки та допомоги.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 18 травня 2026 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просив скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказував, що суд першої інстанції зазначив про нетотожність електронної адреси, наданої хостинг-провайдером ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) та електронної адреси, яка міститься у офіційному державному реєстрі ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ), оскільки вони мають відмінності у доменній частині імені електронної пошти, і позивачем не доведено належність спірного веб-сайту відповідачу. Однак сторона відповідача не зазначала у своєму відзиві про такі неточності у доменній частині електронної пошти.

Вважав, що суд не може будувати правові висновки та фактично позбавити позивача права на судовий захист виключно на технічній помилці, яка кимось допущена під час реєстрації ФОП ОСОБА_3 в ЄДРПОУ.

Вказував, що сама по собі помилка ІНФОРМАЦІЯ_21 не може бути достатнім доказом неналежності відповідача. Користувач доменного імені обрав логін ІНФОРМАЦІЯ_22, який є нетиповим і індивідуалізованим. Домен ІНФОРМАЦІЯ_10 не є загальновідомим сервісом електронної пошти, тоді як ІНФОРМАЦІЯ_20 є найпоширенішим. Помилка полягає лише у відсутності літери «g», що є типовою механічною опискою. Збіг повного логіна ІНФОРМАЦІЯ_22 із поштовою адресою, використаною ФОП ОСОБА_3 , свідчить про малоймовірність того, що мова йде про іншу особу.

Доменна частина імені користувача ІНФОРМАЦІЯ_10 на момент створення публікації не використовується як сервіс електронної пошти і не має можливості створення поштових скриньок. Цей домен не працює як поштовий сервіс загального користування. Тому суд фактично використав у своєму рішенні описку, допущену в написанні електронної пошти, як аргумент щодо неналежності відповідача.

Зазначав, що твердження сторони відповідача, що створити обліковий запис з використанням електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_7 під іменем користувача ОСОБА_3 на різних хостинг-платформах та створювати від імені вказаного користувача різні ресурси, розміщувати інформацію могла будь-яка особа, не можна вважати переконливим, оскільки воно не базується на жодному доказі та є абстрактним припущенням. Сам по собі факт технічної можливості створення облікового запису третьою особою не спростовує належність такого облікового запису відповідачу, інакше будь-яка особа могла б уникати відповідальності лише шляхом посилання на гіпотетичну можливість використання її персональних даних іншими особами.

Відповідно до принципу змагальності та правил доказування, сторона відповідача не надала жодного доказу, що його персональні дані були використані сторонньою особою, електронна адреса належить іншій особі, ним будь-коли подавалися заяви до правоохоронних органів щодо незаконного використання його облікових даних, він звертався до адміністраторів відповідних сервісів із вимогою заблокувати чи видалити обліковий запис як створений без його відома.

Навпаки, використання електронної пошти, яка зазначена в ЄДРПОУ як ідентифікатор ФОП ОСОБА_3 , свідчить про те, що саме відповідач є особою, яка створила та використовувала відповідний інформаційний ресурс. Сама лише гіпотетична можливість створення облікового запису невстановленою особою не може переважати сукупність доказів, що підтверджують належність такого облікового запису саме відповідачу.

Сторона відповідача та суд першої інстанції не ставили під сумнів належність відповідача саме через помилку в одній літері електронної пошти користувача на стадії підготовчого провадження. Відповідно те, що суд поставив під сумнів належність відповідача через цю помилку вже під час розгляду справи по суті, позбавило позивача можливості витребовувати додаткові докази чи змінювати відповідача.

Вважав, що таким чином суд першої інстанції не забезпечив реалізацію принципів змагальності, диспозитивності та справедливого судового розгляду, фактично позбавивши позивача можливості усунути недолік доказової бази.

Наголошував, що питання належності відповідача є одним із ключових питань, що мають бути з`ясовані вже на стадії підготовчого провадження, яке існує для того, щоб остаточно визначити склад учасників процесу, а також забезпечити подання необхідних доказів. Якщо суд уже на стадії підготовчого провадження мав сумніви щодо того, що електронна адреса, зазначена в матеріалах справи, не дає можливості ідентифікувати відповідача, він повинен був звернути на це увагу сторін, що дозволило б позивачу подати клопотання про витребування додаткових доказів, уточнити або замінити відповідача, або надати інші докази, що підтверджують належність саме цієї особи.

Зазначав, що суд першої інстанції поклав в основу рішення висновок про недоведеність належності відповідача, пославшись на розбіжність в одній літері електронної адреси користувача облікового запису, водночас, протягом всього підготовчого провадження зазначена обставина судом не ставилася під сумнів, не визначалася як спірна та не була віднесена до предмета доказування. Позивачу не повідомлялося про наявність у суду сумнівів щодо достатності наданих доказів для ідентифікації відповідача. Як наслідок, позивач був позбавлений процесуальної можливості заявити клопотання про витребування додаткових доказів, уточнити позовні вимоги або порушити питання про заміну неналежного відповідача, якщо суд вважав таку заміну необхідною. Лише після завершення судового розгляду зазначена обставина була використана судом як самостійна підстава для відмови в позові, що фактично поставило позивача в ситуацію процесуальної несподіванки та позбавило його права ефективно реалізувати процесуальні права, гарантовані ЦПК України.

Посилався на правові висновки Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, згідно яких визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Наводив зміст ст. 33, 51 ЦПК України щодо заміни первісного позивача належним відповідачем, залучення до участі в справі співвідповідача, стверджував, що суд не окреслив свої сумніви на стадії підготовчого провадження, позивач був фактично позбавлений реальної можливості скористатися передбаченими ЦПК України процесуальними механізмами, зокрема подати додаткові докази або порушити питання про заміну відповідача до закінчення підготовчого провадження.

Вважав, що суд першої інстанції зобов`язаний був врахувати судову практику Верховного Суду та ЄСПЛ щодо принципу заборони процесуальної несподіванки та права сторони бути поінформованими про вирішальні для справи питання ще до ухвалення рішення, як складові принципу справедливого судового судового розгляду.

Посилався на правові висновки ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та «Гурепка проти України», в яких наголошується на принципі рівності сторін, і що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Зазначав, із посиланням на відповідні рішення ЄСПЛ, що сторона у справі повинна мати можливість ознайомитися із доказами у суді, і коментувати їх та достовірність у належній формі у встановлений час; що право на змагальні провадження фактично означає можливість сторін бути обізнаними щодо усіх представлених доказів, а також наданих до них коментарів та спостережень; що за необхідності отримати належні докази суд має відкласти розгляд справи, оскільки сторонам повинна бути надана можливість повідомити про будь-які докази, необхідні для успіху в справі.

Наголошував, що виходячи з тверджень відповідача у відзиві на позовну заяву, ним визнавалася належність електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_3 . Крім того, аналізуючи відзив, можна дійти висновку, що саме відповідач є тією особою, якій надається послуги хостингу. Зокрема, про це свідчать такі пояснення відповідача, що особа, якій надаються послуги хостингу, може на договірній основі надавати послуги розміщення ресурсів на ньому третім особам, але ні в якому разі він не може бути власником розміщеного ресурсу і не може мати вплив на його редакцію, що, на думку позивача, свідчить про визнання відповідачем статусу отримувача хостинг-послуг.

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду в постановах від 25 листопада 2020 року у справі № 753/7666/19-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 742/3812/18, вказував, що твердження сторони відповідача про те, що особа, якій надаються послуги хостингу, не може бути власником розміщеного ресурсу, зовсім не означає відсутності його відповідальності за розміщення негативної та недостовірної інформації, оскільки особі, якій надаються послуги хостингу, відомий власник сайту, і у разі заперечення, що саме особа, якій надаються послуги хостингу, несе відповідальність за розміщення цієї інформації, така особа має усі можливості повідомити суду інформацію про власника сайту, відповідального за розміщення недостовірної інформації.

Від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вказував, що вимога позивача, щоб суд підказував йому, які документи треба додатково отримати, або хто має бути відповідачем у справі, суперечила б нейтральності суду, принципам змагальності та диспозитивності, і оцінка судом недостатності єдиного ідентифікатора - це реалізація ст. 89 ЦПК України, а не неочікувана зміна фактичної чи правової підстави спору.

Ставив під сумнів походження, належність і цілісність копій доказів, наданих позивачем разом із апеляційною скаргою, посилаючись на неузгодженість у реквізитах та відсутність простежуваного походження, звертав увагу, що копії завірені адвокатом, але не надавачем реєстраційної справи, і що міська рада передала незаретушовані персональні дані.

Стверджував, що навіть нові докази не доводять належності сайту, оскільки з урахуванням положень ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» щодо визначення власника веб-сайту, предметом доказування є не належність певної електронної адреси, а контроль облікового запису, реєстрація домену або отримання послуг хостингу.

Звертав увагу, що у відповіді Hostinger поля «Name» і «Email» мають однаковий текст ІНФОРМАЦІЯ_7, вони не містять підтвердженого імені, прізвища та по батькові, паспортних даних, РНОКПП, платіжних реквізитів, договору чи відомостей про верифікацію особи. Це ідентифікатор облікового запису, а не доказ цивільної тотожності його користувача з відповідачем.

Зауважував, що долучений позивачем доказ може свідчити щонайбільше, що електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_7 було вписано до заяви про державну реєстрацію ФОП, проте сам по собі цей факт не доводить, що саме відповідач створив обліковий запис у Hostinger або пройшов у ньому верифікацію; що відповідач був реєстрантом доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_24, що відповідач укладав договір чи оплачував домен або послуги хостингу, що відповідач мав пароль і фактичний доступ до панелі керування сайтом; що відповідач встановлював порядок та умови користування веб-сайту; що відповідач створив, завантажив, відкорегував або опублікував спірну статтю; що відповідач був автором матеріалу або дав іншій особі доручення на його поширення; що обліковий запис або електронна адреса не були створені чи використані іншою особою.

Вказував на часову розбіжність, оскільки за даними Hostinger дата реєстрація облікового запису 12 серпня 2022 року, тоді як заяву ФОП, на яку посилається позивач, складено 07 червня 2023 року. Пізніше зазначення адреси в іншому документі не доводить, хто створив і контролював обліковий запис майже за 10 місяців до цього, хто керував сайтом і розмістив статтю 02 лютого 2024 року.

Посилаючись на вимоги ст. 77 - 80, 89 ЦПК України, зазначав, що збіг одного текстового ідентифікатора створює тільки припущення, а ч. 6 ст. 81 ЦПК України прямо забороняє грунтувати доказування на припущеннях.

Стверджував, що позивач не довів поширення інформації саме відповідачем, оскільки у матеріалах справи немає технічних журналів входу, ІР-адрес, даних про авторизацію, платіжних документів, договорів із реєстратором домену чи хостинг-провайдером, листування щодо керування сайтом, метаданих публікації або інших відомостей, які пов`язували б конкретні дії відповідача зі створенням чи розміщенням матеріалу.

Наводив заперечення щодо вимог по суті, вказував, що значна частина наведених у позові висловів має виразно полемічну, метафоричну або гіперболізовану форму. Позивач просить визнати недостовірними одразу 14 різних фрагментів, проте щодо кожного з них суд повинен окремо встановити, чи містить він перевірюваний факт, чи є авторською оцінкою, а також дослідити повний контекст, гіперпосилання та інформаційну підставу. Загальний висновок лінгвіста про негативну конотацію не доводить недостовірності кожного факту і не замінює правової оцінки суду, а згідно ст. 110 ЦПК України висновок експерта не має насамперед установленої сили.

Звертав увагу, що позивач є колишнім міським головою, очільником політичної сили та публічною особою, а публікація стосується тем значного суспільного інтересу.

Вважав, що вимога про стягнення 500 000 грн. моральної шкоди не доведена. Оскільки поширення інформації саме відповідачем не доведено, відсутній причинний зв`язок між діями відповідача і заявленою шкодою. Сума 500 000 грн. обґрунтована загальними твердженнями та міркуванням про її майбутнє спрямування, що не є критерієм визначення розміру моральної шкоди.

Зауважував, що апеляційна скарга фактично спрямована не на виявлення помилки суду при оцінці наявних на момент рішення доказів, а на запізніле доповнення доказової бази після того, як стала відома причина відмови.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, представник відповідача ОСОБА_21 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належність веб-сайту, на якому поширено оспорювану інформацію, ОСОБА_3 , а отже, що він є особою, відповідальною за поширення такої інформації.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у мережі Інтернет на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_14» (ІНФОРМАЦІЯ_17) за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 була розміщена стаття під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (копія знаходиться на а. с. 28 - 30 т. 1) наступного змісту:

«Одіозний ексмер Ірпеня та очільник партії «Нові обличчя» ОСОБА_22 збирається повертатися до влади та вже готується до майбутніх виборів, поки Україна потопає в крові та скорботі. І зробити він це збирається за виділені на відновлення Бучі та Ірпеня гроші. Вже зараз ОСОБА_4 намагається закрити корупційні справи проти себе. Зокрема, й за підтримки скандального політика ОСОБА_23 , що мав зв`язок з ОСОБА_24 . Про це пише Антикор.

ОСОБА_4 починав за підтримки «Партії регіонів», людей ОСОБА_41, а також ректора ірпінського Державного податкового університету ОСОБА_42. Розбагатів ОСОБА_4 на будівництві багатоповерхівок у Києві, Ірпені та Бучі за каламутними земельними схемами з використанням адмінресурсу. Підсилив вплив виділенням заповідної землі клану на той час головного митника України ОСОБА_25 .

До влади ОСОБА_4 прийшов по трупах. У 2011 році з порушеннями організував будівництво у Бучі - там загинув робітник. Спочатку історію зам`яли, а в 2017 році взагалі поховали. У квітні 2013 року. у розпал виборчої кампанії, коли ОСОБА_4 створив партію «Нові обличчя» і вперше балотувався у мери Ірпеня , трапилося загадкове самогубство начальника його охорони ОСОБА_8 «Самовбивство» запобігло допиту ОСОБА_9 в МВС у справі про побиття ОСОБА_9 та іншими бійцями ОСОБА_4 власника компанії-оператора рекламних бордів, який відмовився рекламувати політика-початківця.

Забудовник-політик все ж таки став мером за допомогою «Партії регіонів» та мера Бучі ОСОБА_40 . З того моменту мешканців Ірпеня та Бучі стали регулярно бити «тітушки ОСОБА_4 ». Команда мера часто безладно захоплювала під забудову землю - у тому числі ділянки заплави річки, торфовища, природні пам`ятки, землі з охоронним статусом. Люди протестували проти знищення природи та руйнування екосистеми - незадоволених били. Завдяки адмінресурсу та заступництву топменеджера «Буризму» ОСОБА_26 меру Ірпеня та його людям нічого за це не було. «Муніципальну варту» перетворили на особистий спецназ ОСОБА_4 для розправ з інакодумцями. Кримінальні справи за корупцію, які періодично порушувалися проти ОСОБА_4 при ОСОБА_12 , були імітацією - ОСОБА_4 , який офіційно задекларував 67 квартир доларового мільйонера, не напружувала ціна «вирішення питання».

Не набула розвитку й історія після того, як ОСОБА_4 на сесіях міськради продавлював виділення землі «героям АТО», після чого на цих ділянках виростали багатоповерхівки для команди ОСОБА_4 .

У 2018 році бізнесмен пішов з посади мера, але продовжив керувати Ірпенем та його забудовою за допомогою свого «фунта» - нового мера ОСОБА_27 . При цьому всі роки влада ОСОБА_4 над Ірпенем будівництва міста використовувала для відмивання брудних російських грошей, у тому числі і з «басейнів» спецслужб. До чого кулуарно причетний був і олігарх ОСОБА_28 .

У 2022 році трагедія Ірпеня і Бучі прошуміла на весь світ, мер Ірпеня ОСОБА_14 вміло зіграв роль патріота, який обороняв місто. Бучі та Ірпеню виділили значні суми на відновлення. Під «освоєння» цих коштів ОСОБА_4 , мер ОСОБА_14 і політик ОСОБА_15 , який має зв`язки з ОСОБА_16 , створили «Фонд «Відновлення Ірпеня ». Але величезні суми пройшли повз постраждалих. Взимку 2023 року у соцмережах Ірпеня провели опитування - чи допомогли комусь чиновники та «місцеві еліти». З`ясувалося, що «Нові обличчя» ОСОБА_4 , які контролюють міськраду Ірпеня , не допомогли нікому.

Наприкінці 2023 року ОСОБА_4 сам ініціював розгляд проти себе «корупційних справ» у судах. Щоб за старою схемою під шумок «вирішувати» їх через зв`язки, що залишилися в судах з силових структурах. Одну справу вже закрили «за закінченням терміну давності». Так ОСОБА_4 хоче повернутись у владу без старих кримінальних справ. З ОСОБА_29 і ОСОБА_15 вони планують отримати надприбутки з бізнесу з відбудови зруйнованого війною житла. Особистий адмінресурс ОСОБА_4 потрібен, щоб вивести на новий рівень старі схеми відмивання грошей - через санкції проти рф такі послуги в Україні зараз подорожчали.

Нагадаємо, нещодавно стало відомо про те, що ОСОБА_17 не пустили до США. Ексмер Ірпеня грозився подати до суду на всіх журналістів, які написали про цю ситуацію. Сам він інформацію про заборону на в`їзд до Штатів щось спростовував, потім не спростовував, а вже за кілька днів подав до суду на громадську активістку ОСОБА_30 . Мовляв, бо хоче відбілити честь та гідність.

Раніше ОСОБА_4 було помічено в секті «АллатРа», яку СБУ викрили на виправдовуванні російської агресії та запереченні убивств мирних мешканців у Бучі та Ірпені .

А в листопаді минулого року ексмер Ірпеня оскандалився через відео 18+ з його кабінету, яке зняли перехожі просто в ніч Дня пам`яті жертв Голодомору. Нагадаємо, події відбувалися в стінах Ірпінської податкової і саме у кабінеті товариства «Відважних» ОСОБА_17 та ОСОБА_32 . До речі стіну цього будинку прикрашає найбільший у світі мурал, присвячений картині ОСОБА_33 « ОСОБА_34 ». Саме цей мурал і подарував громаді ОСОБА_4 , а потім взяв і осквернив, показавши, що кохатися потрібно не з москалями, а з ОСОБА_43 & Со.

Зараз же поліція розслідує незаконний видобуток піску з річки Ірпінь , який використовують для будівництва котеджів ОСОБА_19 , де ОСОБА_4 є співзасновником. Його ж партнера по ОСОБА_45 ОСОБА_50 затримали під час перетину українсько-польського кордону. За матеріалами ДБР він є організатором схеми протиправного заволодіння землями. Про скандал, корупцію та суд ОСОБА_35 ми писали - ТУТ.

Маємо бути уважними та обережними і добре пильнувати тих, хто рветься до влади. Добре розрізняти тих, для кого війна лише фейкова книжка «Битва за Ірпінь », а громадянська позиція - забудовувати всі зелені зони Приірпіння. І тих, хто готовий життя покласти за рідну землю, місто і країну. Хто щодня, непокладаючи рук, відбудовує місто, а не забудовує.

Наші партизани уважно слідкують за розвитком подій, щоб оперативно розповідати про них читачам. Якщо ви, як і ми, обираєте правду - підписуйтеся на ІНФОРМАЦІЯ_14 у Facebook та Telegram. Там на вас чекають виключно правдиві та оперативні новини.

Бо зійде сонце Перемоги і запанує Правда в Ірпені , Бучі , Ворзелі та Гостомелі ».

Згідно звіту за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет Дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» № 162/2024-ЗВ від 23 травня 2024 року, на підставі заявки щодо проведення фіксації і дослідження змісту веб-сторінки у мережі Інтернет, яку подав через онлайн-сервіс «WEB-FIX» заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 було проведено фіксацію і дослідження змісту веб-сторінки за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_23 (id: НОМЕР_7).

За результатами проведеної перевірки веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_3 що включає досліджувану веб-сторінку ІНФОРМАЦІЯ_23, встановлено: доменне ім`я: ІНФОРМАЦІЯ_24; доступність за доменним ім`ям веб-сайту для публічного використання у мережі Інтернет: так; дата та час реєстрації доменного імені: 2024-05-09 17:11:04+03; дата внесення останніх змін щодо зареєстрованого доменного імені: 2024-05-10 12:25:20+03; дата та час завершення строку реєстрації доменного імені: 2025-05-09 17:11:04+03; DNS сервер (-и): ІНФОРМАЦІЯ_29, ІНФОРМАЦІЯ_30; WHOIS Server: whois.ua; інформація про реєстратора доменного імені: найменування: Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітіхост»; ідентифікаційний код: 37827352; місцезнаходження: 04052, Україна, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 17, офіс 602 (в літ. «1А»); адреса для листування: 03067, м. Київ, а/с 39; веб-сайт: ІНФОРМАЦІЯ_27; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_26, ІНФОРМАЦІЯ_12 ; телефон: НОМЕР_9, НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , + НОМЕР_8; інформація про реєстранта доменного імені в службі WHOIS: найменування / прізвище, ім`я, по батькові: відомості скриті; адреса місцезнаходження: відомості скриті; адреса електронної пошти: відомості скриті; телефон: відомості скриті; факс: відомості скриті; IP-адреса(и), якій/яким відповідає доменне ім`я: IPv4: 46.17.175.130, IPv6: 2а02:4780:22:65е5:6ес1:fd05:сссс:368f; інформація про хостинг-провайдера: найменування Hostinger International Limited; місцезнаходження: 61 Lordou Vyronos Lumiel Building, 4th floor 6023, Larnaca, Cyprus; веб-сайт: https://www.hostinger.com/; адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_25, ІНФОРМАЦІЯ_13 ; телефон: НОМЕР_4 ; факс: НОМЕР_4; доступність сервера: перебуває у загальному доступі; інформація про достовірність/точність відображення змісту досліджуваної (-их) веб-сторінки (-ок) в браузері Google Chrome: так (а. с. 31 - 33 т. 1).

Згдіно довідки з відомостями про власника веб-сайту або інформацією про його встановлення Дочірнього підприємства «Центр компетенції адресного простору мережі інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» № 110/2024-Д від 24 травня 2024 року, на підставі заявки щодо видачі довідки з відомостями про власника веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_17 або інформацією про його встановлення, яку подав заявник ОСОБА_1 , та в якій повідомив, що його права і законні інтереси потребують захисту у зв`язку із розміщенням 02 лютого 2024 року недостовірної інформації за адресою у мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_23 у вигляді, доступному для публічного ознайомлення, встановлено, що домен .COM.UA є публічним доменом другого рівня, в якому здійснюється реєстрація доменних імен третього рівня без обмежень. Цей домен належить до українського сегменту мережі Інтернет.

Адміністратором домену .COM.UA та оператором реєстру .COM.UA є Товариство з обмеженою відповідальністю «Хостмайстер» (ідентифікаційний код: 31306359; місцезнаходження: 04060, м. Київ, вул. Вавілових, буд. 18; адреса для листування: 04053, м. Київ, а/с 23; веб-сайт: ІНФОРМАЦІЯ_33; телефони: НОМЕР_11, НОМЕР_5 , НОМЕР_10; адреси електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_28 (загальні питання), ІНФОРМАЦІЯ_31 (технічні питання), яке забезпечує реєстрацію доменних імен в домені .COM.UA відповідно до розробленого ним Регламенту публічного домену (ІНФОРМАЦІЯ_32).

За результатами дослідження інформаційного наповнення веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_17 встановлено, що останній позиціонує себе в якості веб-сайту «ІНФОРМАЦІЯ_14», на якому розміщені, зокрема, наступні ідентифікатори - адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_19. Наведені ідентифікатори не надають можливості встановити власника веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_17.

При цьому, використання доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_14.net.ua в адресі електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_19 свідчить про приналежність доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_14.net.ua власнику веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_17, або ці особи є пов`язаними між собою.

Враховуючи знеособленість даних про реєстранта доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_24 в службі WHOIS та їх нерозкриття реєстратором доменного імені в досудовому порядку, а також те, що хостинг-провайдер є іноземним суб`єктом, з метою встановлення власника веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_17, можливо витребувати відповідно до законодавства (зокрема, в судовому порядку):

- дані про реєстранта доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_24 - у реєстратора цього доменного імені - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітіхост»;

- дані про отримувача послуг хостингу щодо розміщення програмного забезпечення веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_17 на спеціалізованому веб-сервері та забезпечення доступу до нього з мережі Інтернет - хостинг-провайдера цього веб-сайту - Hostinger International Limited;

- дані про володільця облікового запису, що використовується для розміщення веб-сайту: ІНФОРМАЦІЯ_17 у мережі Інтернет - реєстранта доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_24 та/або отримувача послуг хостингу (а. с. 35 - 41 т. 1).

Згідно зі свідоцтвом про акредитацію, виданим Об`єднанням підприємств «Український мережевий інформаційний центр» 04 січня 2022 року, Дочірнє підприємство «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» є компетентним у видачі звітів за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет та довідок з відомостями про власників веб-сайтів/реєстрантів доменних імен або інформацією про їх встановлення з використанням онлайн сервісу «WEB-FIX», відповідно до Договору про акредитацію від 08 травня 2019 року (а. с. 42 т. 1).

З відповіді ТОВ «Сітіхост» від 25 червня 2024 року, наданої на адвокатський запит, вбачається, що надати запитувані дані щодо реєстранта доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_24 не може, оскільки запитувана інформація відноситься до інформації з обмеженим доступом, яка може бути надана лише за рішенням суду. Крім того у відповіді зазначено, що ТОВ «Сітіхост» не надає послуг з розміщення веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_24 та не має інформації про володільця облікового запису, що використовується для розміщення веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_24 (а. с. 48 т. 1).

З відповіді хостинг провайдера Hostinger International Limited від 21 серпня 2024 року, наданої на адвокатський запит, вбачається, що хостинг провайдер Hostinger International Limited надав наступну інформацію про власника веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_24, а саме: Name: ІНФОРМАЦІЯ_7 ; Email: ІНФОРМАЦІЯ_7 ; Country: UA; Signup Date: 2022-08-12 13:47:44; Обліковий запис активний з 2023-11-05 19:55:47 (а. с. 56 - 59 т. 1).

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України Левицький М.Ю. був зареєстрований як фізична особа-підприємець, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , дата та номер запису про проведення державної реєстрації: дата запису: 07 червня 2023 року, номер запису: 2003570000000017865, дата та номер запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, підстава внесення: дата запису: 05 липня 2023 року, номер запису: 2003570060001017865, підстава: власне рішення, інформація для здійснення зв`язку: телефон: НОМЕР_6 , адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_7 (а. с. 60 т. 1).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення семантико-текстуального (лінгвістичного) дослідження за заявою ОСОБА_1 , складеного 21 червня 2024 року судовим експертом ОСОБА_44 із залученням експерта ОСОБА_39 , текст статті під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_1 », поширеної для невизначеного кола осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_14» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 містить висловлювання, в яких наявна інформація негативного характеру стосовно особи ОСОБА_1 . Об`єктивний зміст тексту статті під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_1 », поширеної для невизначеного кола осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_14» за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 полягає у висвітленні діяльності ОСОБА_1 на посаді мера м. Ірпінь та звинуваченнях у незаконних земельних оборудках та корупційній діяльності. Висловлювання, в яких наявна інформація негативного характеру стосовно особи ОСОБА_1 , описані у п. 1 дослідницької частини висновку експерта під номерами 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 20, 21, 22, 23, викладено у формі фактичних тверджень. Висловлювання негативного характеру стосовно особи ОСОБА_1 , описані у п. 1 дослідницької частини висновку експерта під номерами 1, 2, 3, 17, 18, 19, 24, викладено у формі оціночних суджень. Визначення змісту висловлювань «за гроші, віджаті у жертв війни», «одіозний ексмер», «каламутними земельними схемами», «клан», «прийшов по трупах», «зійшов по трупах», «бійці ОСОБА_4 », «тітушки ОСОБА_4 », «спецназ ОСОБА_4 », «розправ з інакодумцями», «ціна «вирішення питань», «продавлював виділення землі», «кулуарно причетний», «освоєння коштів», «під шумок вирішувати через зв`язки», «відмивання грошей» наведено у п. 4 дослідницької частини висновку експерта (а. с. 63 - 75 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Крім того, до апеляційної скарги ОСОБА_1 надано нові докази, а саме відповідь виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 07 липня 2026 року на адвокатський запит та копію заяви ОСОБА_3 щодо державної реєстрації ФОП.

У апеляційній скарзі позивач вказував, що оскільки висновки належності відповідача та його ідентифікації за адресою електронної пошти були сформульовані судом лише на стадії ухвалення судового рішення, і сторона позивача не мала змоги скористатися своїм правом на подання додаткових доказів на спростування цієї правової позиції суду першої інстанції раніше. Позивач звернувся до відділу державної реєстрації виконавчого комітету Ірпінської міської ради із адвокатським запитом, на що отримав відповідь, згідно якої державним реєстратором під час державної реєстрації ФОП ОСОБА_3 було допущено технічну помилку та вказано електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка не відповідає вказаній у заяві про реєстрацію електронній адресі ІНФОРМАЦІЯ_7

З огляду на те, що позивач не мав можливості подати ці докази - відповідь виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 07 липня 2026 року та копію заяви ОСОБА_3 щодо державної реєстрації ФОП раніше з об`єктивних причин, вважав за можливе долучити цей доказ разом із апеляційною скаргою.

Відповідач ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти долучення нових доказів до матеріалів справи, посилаючись на те, що ч. 2 ст. 83 ЦПК України зобов`язує позивача подати докази разом із позовною заявою, також позивачем не подано своєчасно клопотання про витребування доказів, зазначивши причини неможливості самостійного отримання згідно ст. 84 ЦПК України, хоча питання належності сайту саме відповідачеві було первинною і необхідною підставою позову.

При цьому долучений документ (заява про реєстрацію ФОП) існував задовго до спору, а із клопотанням про його надання позивач звернувся лише після відмови в позові. Відзив відповідача, в якому прямо заперечувалася належність сайту та облікового запису відповідачеві, подано в грудні 2024 року, підготовче провадження закрито 07 жовтня 2025 року, рішення ухвалене 18 травня 2026 року, отже позивач мав достатньо часу як для звернення до суду, так і отримання документу або заявити клопотання про його витребування. Натомість, відповідь міської ради від 07 липня 2026 року сформовано вже після ухвалення рішення, і до апеляції не надано доказів, що до ухвалення рішення позивач звертався за цим документом і об`єктивно не міг його одержати.

Наголошував, що питання належності веб-сайту не виникло вперше у рішенні, оскільки було центральною обставиною, на якій позивач побудував визначення відповідача. У відзиві від 26 грудня 2024 року відповідач прямо зазначив, що позивач не довів належність сайту і облікового запису ОСОБА_3 та що використати електронну адресу під чужим іменем могла інша особа. Отже, позивач був завчасно обізнаний, що ця обставина оспорюється.

Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 127 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Саме лише посилання позивача на те, що він був переконаний у достатності наданих разом з позовом доказів, яким судом першої інстанції було надано іншої оцінки, ніж очікував позивач, не свідчить про неможливість витребування ним нових доказів раніше.

Виходячи з викладеного, оскільки розгляд справи на підставі доказів, які не надавалися до суду першої інстанції, суперечить принципу диспозитивності цивільного судочинства, та оскільки позивачем не надано докази неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, суд апеляційної інстанції на підставі ч. 3 ст. 367 ЦПК України відхилив клопотання про долучення доказів та про витребування доказів як необґрунтовані.

Крім того, апеляційний суд враховує, що один із наданих позивачем доказів, а саме відповідь виконавчого комітету Ірпінської міської ради від 07 липня 2026 року на адвокатський запит, взагалі не існував станом на момент прийняття рішення суду першої інстанції.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 367 ЦПК України незалежно від причин неподання цих доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (див. постанови Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 220/421/17, від 16 червня 2021 року у справі № 336/1461/19, від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16-ц, від 14 липня 2021 року у справі № 405/2398/18, від 25 травня 2022 року у справі № 520/4451/15-ц, від 17 серпня 2022 року у справі № 344/11652/21, від 17 січня 2024 року у справі № 161/12732/14, від 28 травня 2025 року у справі № 648/2602/21, від 13 липня 2026 року у справі № 754/14258/23).

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд не вправі надавати оцінку тим доказам, які не існували станом на час розгляду справи та не були предметом дослідження у суді першої інстанції.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У відповідності зі ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про інформацію», під інформацією слід розуміти документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет, чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно з ст. 200 ЦК України, інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.

Положеннями ч.1 ст. 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до ст. 275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого немайнового права від протиправних посягань з боку інших осіб.

Приписами ст. 297 ЦК України регламентовано, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно з ст. 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

У статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що:

веб-сайт - це сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом;

власник веб-сайту - це особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про телекомунікації» домен - це частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється; домен.UA - це домен верхнього рівня ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, створений на основі кодування назв країн відповідно до міжнародних стандартів, для обслуговування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про телекомунікації» адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет включає комплекс організаційно-технічних заходів, необхідних для забезпечення функціонування технічних засобів підтримки адресування, у тому числі серверів доменних назв українського сегмента мережі Інтернет, реєстру домену.UA в координації з міжнародною системою адміністрування мережі Інтернет, спрямованих на систематизацію та оптимізацію використання, обліку та адміністрування доменів другого рівня, а також створення умов для використання простору доменних імен на принципах рівного доступу, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції. Адміністрування адресного простору українського сегмента мережі Інтернет здійснюється уповноваженою організацією для: 1) створення реєстру доменних назв і адрес мережі українського сегмента мережі Інтернет; 2) створення реєстру доменних назв у домені.UA; 3) створення та підтримки автоматизованої системи реєстрації та обліку доменних назв і адрес українського сегмента мережі Інтернет; 4) забезпечення унікальності, формування та підтримки простору доменних назв другого рівня в домені.UA; 5) створення умов для використання адресного простору українського сегмента мережі Інтернет на принципах рівного доступу, оптимального використання, захисту прав споживачів послуг Інтернет та вільної конкуренції; 6) представництва та захисту у відповідних міжнародних організаціях інтересів споживачів українського сегмента мережі Інтернет. Адміністрування адресного простору мережі Інтернет у домені.UA здійснюється недержавною організацією, яка утворюється самоврядними організаціями операторів/провайдерів Інтернет та зареєстрована відповідно до міжнародних вимог. Утворення адресного простору, розподіл і надання адрес, маршрутизація інформації між адресами здійснюються відповідно до міжнародних вимог.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 зроблено висновок про те, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Згідно з усталеною практикою у сфері реєстрації і користування доменними іменами у мережі Інтернет, власником веб-сайту може бути інша особа, ніж реєстрант доменного імені, яким адресується такий веб-сайт. У таких випадках, власник веб-сайту визначається у договорі, укладеному з реєстрантом доменного імені. Інформація щодо власника веб-сайту може бути отримана у хостинг-провайдера веб-сайту.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 742/3812/18, від 09 квітня 2020 року у справі № 742/3715/17 та від 25 листопада 2020 року у справі № 753/7666/19-ц.

Згідно правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 червня 2026 року у справі № 757/55124/21-ц, від 28 липня 2026 року у справі № 307/1398/22, від 30 вересня 2026 року у справі № 760/26080/14-ц та інших, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Тобто, саме на позивача покладено обов`язок доведення факту поширення відповідачем інформації, про яку йдеться в позовній заяві.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

У межах даної справи суд першої інстанції вірно визначився із тим, що звертаючись до суду з цим позовом, позивач ОСОБА_1 залучив відповідачем ОСОБА_3 , посилаючись на те, що останній є власником веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_3 («ІНФОРМАЦІЯ_14»), на якому було розміщено спірну публікацію.

Суд першої інстанції врахував, що на обґрунтування належності веб-сайту відповідачу позивачем вказано, що електронна адреса « ІНФОРМАЦІЯ_7 », яка згідно з відповіддю хостинг-провайдера Hostinger International Limited, є ідентифікатором власника облікового запису веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_17, збігається з електронною адресою ОСОБА_3 , внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, долученого позивачем до позовної заяви, судом першої інстанції встановлено, що офіційною електронною адресою ОСОБА_3 зазначено: « ІНФОРМАЦІЯ_7 », отже електронна адреса, надана хостинг-провайдером (« ІНФОРМАЦІЯ_7 »), та електронна адреса, яка міститься в офіційному державному реєстрі («ІНФОРМАЦІЯ_7»), не є тотожними, оскільки мають відмінності у доменній частині імені електронної пошти (символи «g» та «h» відповідно).

За даних обставин, є правильними висновки суду першої інстанції, що позивачем ОСОБА_1 не доведено належність спірного веб-сайту відповідачу ОСОБА_3 , оскільки єдиний доказ, на який посилається позивач, а саме порівняння електронних адрес, спростовується виявленими розбіжностями між ними, і будь-яких інших доказів на підтвердження зазначеної обставини матеріали справи не містять.

Є нічим не підтвердженими припущеннями та є безпідставними доводи позивача в апеляційній скарзі: що сама по собі помилка ІНФОРМАЦІЯ_21 не може бути достатнім доказом неналежності відповідача, оскільки користувач доменного імені обрав логін ІНФОРМАЦІЯ_22, який є нетиповим і індивідуалізованим; домен ІНФОРМАЦІЯ_10 не є загальновідомим сервісом електронної пошти, тоді як ІНФОРМАЦІЯ_20 є найпоширенішим; помилка полягає лише у відсутності літери «g», що є типовою механічною опискою. Відхиляються також як безпідставні доводи апеляційної скарги про те, що збіг повного логіна ІНФОРМАЦІЯ_22 із поштовою адресою, використаною ФОП ОСОБА_3 , свідчить про малоймовірність того, що мова йде про іншу особу, а суд фактично використав у своєму рішенні описку, допущену в написанні електронної пошти, як аргумент щодо неналежності відповідача.

Апеляційний суд наголошує, що положеннями ч. 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки саме на позивача покладено процесуальний обов`язок доказування обставин, на які він посилається на підтвердження своїх вимог, апеляційний суд не може погодитися з хибними доводами апеляційної скарги про те, що сам по собі факт технічної можливості створення облікового запису третьою особою, на що посилався відповідач, заперечуючи проти позову, не спростовує належність такого облікового запису відповідачу, інакше будь-яка особа могла б уникати відповідальності лише шляхом посилання на гіпотетичну можливість використання її персональних даних іншими особами, а також про те, що виходячи з тверджень відповідача у відзиві на позовну заяву, ним визнавалася належність електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_3 , і аналізуючи відзив, можна дійти висновку, що саме відповідач є тією особою, якій надається послуги хостингу.

Не спростовують висновків суду першої інстанції та є безпідставними доводи апеляційної скарги про те, що використання електронної пошти, яка зазначена в ЄДРПОУ як ідентифікатор ФОП ОСОБА_3 свідчить про те, що саме відповідач є особою, яка створила та використовувала відповідний інформаційний ресурс, а також про те, що відповідач не надав жодного доказу, що його персональні дані були використані сторонньою особою, електронна адреса належить іншій особі, ним будь-коли подавалися заяви до правоохоронних органів щодо незаконного використання його облікових даних, він звертався до адміністраторів відповідних сервісів із вимогою заблокувати чи видалити обліковий запис як створений без його відома.

Доводи апеляційної скарги про те, що сторона відповідача не зазначала у своєму відзиві про такі неточності у доменній частині електронної пошти як відмінність у одній літері доменного імені, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, оскільки те, що відповідач, заперечуючи належність йому веб-сайту та проти позову в цілому, не зазначив у відзиві на позовну заяву кожну окрему ваду доказу, не звільняє позивача від його власного тягаря доказування.

При цьому суд оцінює докази відповідно до ст. 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно положень чинного процесуального законодавства суд не зобов`язаний до ухвалення рішення повідомляти стороні, що подані нею докази буде визнано недостатніми, в зв`язку з чим апеляційний суд відхиляє як неспроможні наступні доводи апеляційної скарги про те, що суд не може будувати правові висновки та фактично позбавити позивача права на судовий захист виключно на технічній помилці, яка кимось допущена під час реєстрації ФОП ОСОБА_3 в ЄДРПОУ; що сторона відповідача та суд першої інстанції не ставили під сумнів належність відповідача саме через помилку в одній літері електронної пошти користувача на стадії підготовчого провадження, а поставлення судом під сумнів належність відповідача через виявлену ним помилку вже під час розгляду справи по суті позбавило позивача можливості витребовувати додаткові докази чи змінювати відповідача, суд першої інстанції не забезпечив реалізацію принципів змагальності, диспозитивності та справедливого судового розгляду, фактично позбавивши позивача можливості усунути недолік доказової бази.

З наведених вище підстав апеляційним судом відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що після завершення судового розгляду зазначена вище обставина була використана судом як самостійна підстава для відмови в позові, що фактично поставило позивача в ситуацію процесуальної несподіванки та позбавило його права ефективно реалізувати процесуальні права, гарантовані ЦПК України.

Не спростовують висновків суду першої інстанції посилання позивача в апеляційній скарзі на положення ст. 33, 51 ЦПК України, якими врегульовано підстави заміни первісного позивача належним відповідачем, залучення до участі в справі співвідповідача, та на правові висновки Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, згідно яких визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Апеляційний суд констатує, що ні з наведених у апеляційній скарзі норм ЦПК України, ні з правових висновків у згадуваній постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц не вбачається обов`язку суду першої інстанції вказувати позивачу, які документи йому необхідно додатково отримати, або хто має бути відповідачем у справі, оскільки це суперечило б об`єктивності та неупередженості суду в цивільному процесі та передбаченим ст. 2 ЦПК України основним засадам змагальності та диспозитивності.

Посилання в апеляційній скарзі на порушення принципу рівності сторін, та на відповідні правові висновки ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та «Гурепка проти України», в яких наголошується, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом та на рішення ЄСПЛ, у яких наголошується, що сторона у справі повинна мати можливість ознайомитися із доказами у суді, і коментувати їх та достовірність у належній формі у встановлений час, а також на те, що право на змагальні провадження фактично означає можливість сторін бути обізнаними щодо усіх представлених доказів, а також наданих до них коментарів та спостережень та за необхідності отримати належні докази суд має відкласти розгляд справи, оскільки сторонам повинна бути надана можливість повідомити про будь-які докази, необхідні для успіху в справі, висновків суду першої інстанції не спростовують та відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.

Як роз`яснено Конституційним Судом України в рішенні від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, засада (принцип) рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав.

Натомість, виконання судом першої інстанції ст. 89 ЦПК України щодо оцінки доказів, у результаті якої суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позову, не свідчить, що судом першої інстанції не дотримано єдиного правового режиму по відношенню до позивача, відповідача, або не забезпечено реалізацію процесуальних прав будь-якої зі сторін, а оцінка доказів, яка відбувається на стадії ухвалення судового рішення, не може вважатися неочікуваною зміною фактичної чи правової підстави спору, на що хибно посилався позивач в апеляційній скарзі.

За даних обставин апеляційний суд погоджується з доречними доводами відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, що апеляційна скарга фактично спрямована не на виявлення помилки суду при оцінці наявних на момент рішення доказів, а на запізніле доповнення доказової бази після того, як стала відома причина відмови.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом.

Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду в позові відмовлено, перерозподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 18 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.