Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №758/16148/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/14260/2026

Справа № 758/16148/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 жовтня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Подільського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Левицької Я.К. в м. Київ 17 червня 2026 року щодо відмови у забезпеченні позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної у м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У червні 2026 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив зобов`язати ОСОБА_3 до ухвалення рішення у справі забезпечити регулярне спілкування дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його батьком ОСОБА_1 без участі третіх осіб та вчинити такі дії:

- дистанційне спілкування: забезпечити щоденний відео- чи телефонний зв`язок батька з дитиною через Viber, WhatsApp, Skype чи інші доступні засоби з 19:00 до 20:00 за місцевим часом місця перебування дитини, тривалістю не менше 60 хвилин. У разі технічного збою або об`єктивної неможливості перенести контакт на наступний день у цей самий час. Надати та підтримувати активними номери телефонів, облікові записи, логіни дитини для зв`язку з батьком. Не перешкоджати використанню дитиною зарядженого пристрою з доступом до Інтернету на час зв`язку;

- особисті зустрічі: у разі перебування батька в країні, де перебуває дитина, організувати особисті зустрічі не менше трьох разів на тиждень тривалістю не менше 3 годин кожна без присутності матері. Місце передачі та повернення дитини визначати за домовленістю сторін або за адресою проживання дитини, допустиме відхилення часу передачі до 15 хвилин;

- інформаційний обов`язок: повідомляти батька про адресу проживання дитини, навчальний заклад, медичні обставини та зміну контактних даних упродовж 48 годин із моменту зміни. Утримуватися від будь-яких дій, що перешкоджають виконанню зазначеного порядку контактів.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що в провадженні Подільського районного суду м. Києва знаходиться справа № 758/16148/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної в м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. З моменту подання позову та відкриття провадження в справі минуло понад 7 місяців, однак спір між сторонами по суті досі не вирішений, остаточне судове рішення не ухвалене. Протягом всього часу дитина продовжує перебувати за межами України разом із відповідачем, а позивач фактично позбавлений можливості підтримувати регулярний особистий та дистанційний контакт із дитиною. Таким чином, ризик втрати емоційного зв`язку між батьком та дитиною став реальним, безпосереднім та підтверджується тривалим періодом фактичної відсутності спілкування між ними. Тривала відсутність контакту негативно впливає на їхні сімейні відносини, перешкоджає підтриманню сталого психологічного та емоційного зв`язку, сприяє поступовому відчуженню дитини від батька та створює реальну загрозу втрати сімейних зв`язків. Кожен наступний місяць відсутності спілкування лише посилює зазначені ризики та збільшує ймовірність настання негативних наслідків, усунення яких у майбутньому буде вкрай складним або навіть неможливим.

Особливого значення зазначені обставини набувають з огляду на малолітній вік дитини, в якому формується емоційна прив`язаність до батьків, а тривала відсутність контакту може мати негативний вплив на психоемоційний розвиток дитини та її подальше сприйняття одного з батьків.

Фактично невжиття заходів забезпечення позову на час розгляду справи означатиме, що протягом всього судового процесу дитина буде позбавлена можливості підтримувати повноцінні відносини з батьком. Більше того, навіть у випадку подальшого задоволення позовних вимог виконання такого рішення може бути істотно ускладненим, оскільки відновлення втраченого емоційного контакту між батьком та дитиною потребуватиме тривалого часу, додаткових заходів адаптації та не гарантуватиме відновлення відносин, які існували до виникнення спору.

Вказував, що вказані обставини мають істотне значення також з огляду на те, що дитина не має можливості самостійно забезпечувати зв`язок з батьком, а тому будь-яке спілкування можливе виключно за сприяння матері. Водночас відповідач не вживає будь-яких дій, спрямованих на забезпечення такого контакту, що фактично призводить до повної ізоляції дитини від батька. За таких обставин існує реальна небезпека заподіяння істотної шкоди як правам позивача на участь у вихованні дитини, так і правам самої дитини на підтримання регулярних відносин із обома батьками.

З огляду на характер спірних правовідносин час має вирішальне значення, оскільки тривала відсутність контакту не може бути компенсована навіть у разі подальшого задоволення позову, що у свою чергу може істотно ускладнити або зробити формальним виконання майбутнього рішення суду.

Наголошував, що заявлені заходи забезпечення позову не є тотожними позовним вимогам. Позовні вимоги спрямовані на остаточне, комплексне, довгострокове визначення способу участі батька у вихованні дитини, тоді як заявлені заходи забезпечення мають виключно тимчасовий характер та спрямовані на забезпечення мінімального контакту батька з дитиною на час розгляду справи. Таким чином, заходи забезпечення позову та позовні вимоги мають різну правову природу, не дублюють одна одну та переслідують різні цілі. Застосування судом відповідного заходу забезпечення позову не порушить права відповідача, оскільки забезпечення позову є процесуальною дією тимчасового характеру і не є вирішенням позову по суті спору.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 17 червня 2026 року заяву про забезпечення позову залишено без задоволення.

Позивач ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість ухвали, просив скасувати ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 17 червня 2026 року та задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що у позовних вимогах він просив суд остаточно та довгостроково визначити спосіб його участі у вихованні дитини. Наголошував, що ці вимоги стосуються остаточного правового режиму, який діятиме після завершення розгляду справи, і мають зовсім іншу природу, ніж тимчасове забезпечення позову. Пояснював, що заходи забезпечення позову і позовні вимоги не дублюють одна одну, не є тотожними та мають різну правову природу.

Вказував, що однією з підстав для відмови суд зазначив, що задоволення заяви про забезпечення позову нібито призведе до фактичного вирішення спору по суті, однак зазначений висновок є помилковим, таким, що не відповідає нормам процесуального права, судовій практиці Верховного Суду та ЄСПЛ, порушує принцип найкращих інтересів дитини. Залишилося поза увагою і питання співмірності та необхідності заявлених заходів. Суд не навів мотивів, чому саме обрані заходи не можуть бути застосовані, та не пояснив, чому вказані дії нібито «вирішують спір по суті». Такий підхід суперечить вимогам ст. 150-153 ЦПК України та практиці Верховного Суду.

Посилався на неправильне застосування ст. 150 ЦПК України, формальний, помилковий та передчасний висновок суду про «фактичне вирішення спору по суті».

Наводив зміст п. 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, згідно якого у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, позов може бути забезпечено шляхом встановлення обов`язку вчинити певні дії, зокрема з метою тимчасового врегулювання правовідносин між батьками та дітьми на час розгляду справи. Пояснював, що у поданій заяві про забезпечення позову він просив не про остаточне визначення порядку участі у вихованні дитини, а про встановлення тимчасового, мінімального та обмеженого за обсягом способу спілкування, а саме регулярного телефонного або відеозв`язку у визначений часовий проміжок, зустрічі з дитиною у разі приїзду батька за місцем перебування дитини виключно до ухвалення рішення у справі. Натомість позовні вимоги у даній справі спрямовані та остаточне врегулювання спору, зокрема на усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення постійного, комплексного порядку участі батька у його вихованні, що матиме тривалу дію та породжуватиме правові наслідки після набрання рішенням законної сили. Таким чином, заява про забезпечення позову та позовні вимоги мають різну правову природу, переслідують різну мету, відрізняються часовими межами, не є тотожними ані за змістом, ані за правовими наслідками.

Однак суд першої інстанції не здійснив жодного порівняльного аналізу між заявленими заходами забезпечення позову та позовними вимогами, не навів мотивів, які саме елементи заяви нібито дублюють позов, та не пояснив, чому встановлення тимчасового мінімального контакту прирівнюється до вирішення спору по суті. Фактично суд обмежився загальним посиланням на предмет позову, не виконавши обов`язку з надання належної мотивації. Крім того, твердження суду про фактичне вирішення спору суперечить по суті інституту забезпечення позову. Тимчасове забезпечення мінімального контакту між дитиною та батьком не змінює правового статусу сторін, не визначає остаточний порядок виховання, не позбавляє суд можливості всебічно розглянути справу по суті та ухвалити будь-яке рішення за результатами такого розгляду.

Натомість невжиття заходів забезпечення позову створює реальну загрозу подальшого відчуження сина від батька, руйнування емоційного зв`язку та ускладнення або фактичної неможливості ефективного виконання майбутнього судового рішення у разі задоволення позову. За таких обставин висновок суду про фактичне вирішення спору є юридично хибним, не відповідає вимогам ст. 149-150 ЦПК України, свідчить про неправильне застосування норм процесуального права та є самостійною підставою для скасування ухвали.

Вказував, що зміст ст. 149 ЦПК України зобов`язує суд не обмежуватися формальною перевіркою заяви, а дослідити наявність реальних ризиків, оцінити поведінку сторін, ймовірні наслідки невжиття заходів забезпечення позову та співмірність таких заходів із заявленими вимогами. У даній справі він детально обґрунтовував заяву про забезпечення позову, зазначаючи, що відповідач протягом тривалого часу систематично та безпідставно перешкоджає спілкуванню батька з дитиною, не забезпечує жодного телефонного або відеозв`язку, при відвідуванні дитини за місцем проживання переховує дитину та не надає доступу, фактично ізолює сина від батька, що призводить до втрати регулярного контакту та емоційного зв`язку.

Такі обставини безпосередньо свідчать про існування реального та триваючого ризику подальшого порушення прав батька та дитини, а також про загрозу того, що у разі задоволення позову в майбутньому виконання судового рішення буде істотно ускладнене або втратить ефективність, оскільки емоційний зв`язок між батьком і сином може бути втрачений або суттєво ослаблений.

Проте суд першої інстанції не встановив, чи існують такі ризики, не дослідив фактичні обставини, викладені у заяві, не надав оцінки поведінці відповідача та не проаналізував, до яких правових та фактичних наслідків призведе подальше невжиття заходів забезпечення позову. Фактично суд ухилився від виконання обов`язку, покладеного на нього ст. 149 ЦПК України, та обмежився формальним висновком про відмову у забезпеченні позову без з`ясування суттєвих обставин справи. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд зобов`язаний враховувати правові висновки Верховного Суду. Однак у даному випадку суд першої інстанції не врахував та не застосував правові позиції Верховного Суду, які мають безпосереднє значення для оцінки ризиків та співмірності заявлених заходів забезпечення позову, серед яких правові висновки у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20, Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 752/13587/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 750/9620/20, від 16 березня 2023 року у справі № 520/13963/17.

Вказував, що попри наявність чітких правових орієнтирів, суд першої інстанції не здійснив належної оцінки ризиків, не дослідив обставин повної ізоляції батька від сина, не врахував факт переховування дитини від батька, не оцінив поведінку відповідача та її вплив на права батька і дитини, а також не взяв до уваги критично важливий вік дитини - 10 років, що є визначальним для формування та збереження емоційної прив`язаності, стабільного емоційного контакту та почуття безпеки дитини у взаєминах з обома батьками та потребує особливої уваги суду з огляду на принцип забезпечення найкращих інтересів дитини.

Таким чином, неврахування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду, ігнорування доведених ризиків та відсутність мотивованої оцінки обставин справи свідчить про порушення норм процесуального права, неправильне застосування ст. 150-153 ЦПК України та відхід від принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, що є самостійною підставою для скасування ухвали.

Посилався на порушення практики ЄСПЛ та порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ підкреслює, що розрив або блокування контакту між дитиною та одним із батьків становить серйозне втручання у сімейне життя; держава, в тому числі суди, повинна діяти оперативно, коли існує ризик втрати емоційного зв`язку з дитиною; позитивні зобов`язання включають обов`язок забезпечити ефективні заходи, які дозволять відновити або підтримувати контакт, якщо один із батьків перешкоджає спілкуванню; у справах про дітей будь-яке зволікання може мати незворотні наслідки, тому суди повинні застосовувати тимчасові заходи, коли існує ризик ізоляції.

Стверджував, що у цій справі наявні докази того, що дитина фактично ізольована від батька, відповідач повністю блокує будь-яку комунікацію, контакт не відбувається протягом тривалого часу, і такі обставини свідчать про реальну загрозу втрати емоційного зв`язку між батьком і дитиною, що згідно з практикою ЄСПЛ є винятковою ситуацією, яка вимагає невідкладних тимчасових заходів.

Відмова у забезпечення позову за таких умов є непропорційним втручанням у сімейне життя, оскільки держава в особі суду не виконала свій позитивний обов`язок захистити сімейні стосунки, суд не забезпечив ефективного механізму для підтримання контакту, невжиття заходів створює ризик повної втрати батьком зв`язку з сином, що ЄСПЛ кваліфікує як порушення ст. 8 Конвенції.

Вказував, що суд безпідставно дійшов висновку про відсутність доказів технічної можливості забезпечення дистанційного спілкування. Такий висновок вважав необґрунтованим, передчасним і таким, що ґрунтується на припущеннях, а не на досліджених судом доказах. Суд не встановив жодної фактичної обставини, яка б свідчила про відсутність у відповідача або дитини технічної можливості забезпечити дистанційне спілкування. В оскаржуваній ухвалі відсутні посилання на докази, які б підтверджували, що відповідач не має мобільного телефону, доступу до мережі інтернет, технічних засобів відеозв`язку або можливості використовувати загальнодоступні засоби комунікації, такі як Viber, WhatsApp, Skype чи інші застосунки.

Вважав, що такі обставини взагалі не були предметом спору між сторонами. Відповідач не подавала жодних заперечень щодо заяви про забезпечення позову, не стверджувала про відсутність технічної можливості забезпечити спілкування батька з дитиною, не посилалася на будь-які об`єктивні чи технічні перешкоди, які унеможливлювали б виконання відповідних заходів забезпечення позову.

Таким чином, суд фактично самостійно висунув припущення про можливу відсутність технічної можливості дистанційного спілкування та поклав саме це припущення в основу відмови у забезпеченні позову, хоча жодного доказу на підтвердження такого висновку матеріали справи не містять.

Посилався на вимоги ст. 12, 13, 81 ЦПК України щодо засад змагальності сторін, стверджував, що оскільки відповідач не посилалася на відсутність технічної можливості забезпечити спілкування, позивач не був зобов`язаний доводити протилежне. Фактично суд поклав на позивача обов`язок доводити відсутність гіпотетичних перешкод, яких ніхто із учасників процесу не заявляв та які ніяким доказом не підтверджувалися. Вказував, що такий підхід суперечить принципу розподілу доказового тягаря, закріпленому ст. 81 ЦПК України, та порушує засади змагальності цивільного процесу.

Крім того, висновок суду про необхідність спеціального доказування технічної можливості дистанційного спілкування не відповідає сучасним суспільним реаліям та є відірваним від фактичних обставин справи.

Пояснював, що на сьогодні використання мобільного телефону, мережі Інтернет та програм відеозв`язку з звичайним способом повсякденного спілкування, у тому числі з дітьми. Сам по собі факт проживання дитини за кордоном свідчить про те, що підтримання зв`язку із родичами, державними органами, навчальними закладами та іншими особами здійснюється саме із використанням сучасних засобів електронної комунікації. За таких обставин саме відповідач, якщо існували будь-які об`єктивні технічні перешкоди, повинна була повідомити про це суд та підтвердити їх належними доказами.

Крім того, суд залишив поза увагою зміст самої заяви про забезпечення позову. Позивач просив забезпечити дистанційне спілкування через будь-які доступні засоби зв`язку, а не виключно через конкретний застосунок чи певний технічний пристрій.

Вважав необґрунтованим висновок суду про відсутність інформації щодо можливості забезпечити спілкування саме у визначені позивачем дні та години. Матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про неможливість організації спілкування саме у період з 19:00 до 20:00 за місцевим часом перебування дитини. Так само відповідач ніколи не заявляла про наявність будь-яких об`єктивних причин, які унеможливлювали б спілкування саме у цей проміжок часу. Навпаки, визначений позивачем час є помірним, обмеженим однією годиною на добу, встановлений після завершення навчального процесу та з урахуванням режиму дня дитини, а тому є розумним, співмірним і таким, що відповідає найкращим інтересам дитини.

Стверджував, що фактично суд відмовив у забезпеченні позову, не встановивши жодної об`єктивної перешкоди для виконання запропонованих заходів забезпечення, не дослідивши відповідних доказів та побудувавши свої висновки виключно на припущеннях, що є неприпустимим при здійсненні правосуддя.

Від відповідача ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, покласти на позивача судові витрати.

Посилалася на абз. 1 ч. 10 ст. 150 ЦПК України, яким заборонено вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Вказувала, що при встановленні графіку зустрічей із дитиною необхідно порівнювати негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову (визначення місця та часу спілкування з дитиною) з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів (втрата емоційного зв`язку між позивачем і дитиною внаслідок відсутності спілкування протягом тривалого часу) з урахуванням законного інтересу, за захистом якого заявник звертається до суду, та встановлювати співмірність заходів забезпечення позову, які просить застосувати позивач щодо визначення місця та часу спілкування з дитиною, із заявленими позовними вимогами. Разом із тим нарівні із забезпеченням таких прав та інтересів дитини непоодинокими є випадки використання такого виду забезпечення позову шляхом встановлення графіка побачень із дитиною як інструменту маніпуляцій.

Вказувала, що суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази у сукупності із положеннями діючої судової практики у такій категорії справ, законно та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, так як заява про забезпечення позову за своїм змістом є тотожною із позовними вимогами, що суперечить ч. 10 ст. 150 ЦПК України та фактично є вирішенням позовних вимоги поза межами судового засідання без встановлення обставин та ухвалення рішення по справі. Таких правових висновків дійшов Верховний Суд в ухвалі від 25 січня 2022 року у справі № 369/1538/21, у постанові від 22 вересня 2021 року у справі № 754/16432/20, в ухвалі від 25 серпня 2020 року у справі № 466/2317/20.

Вказувала, що твердження позивача про те, що суд не здійснив порівняльного аналізу між заявленими заходами забезпечення позову та позовними вимогами, є безпідставними та спростовуються змістом самої заяви про забезпечення позову та позовної заяви. Позовні вимоги у даній справі стосуються усунення перешкод у спілкуванні з дитиною шляхом визначення конкретного графіку та способів зустрічей. Водночас у заяві про забезпечення позову позивач просить суд встановити аналогічний за своєю правовою природою обов`язок для матері - забезпечити регулярне щоденне дистанційне спілкування тривалістю 60 хвилин та особисті зустрічі тричі на тиждень.

Вважала, що встановлення будь-якого конкретного графіку побачень чи обов`язкових дзвінків є суттю матеріального спору у сімейних справах. Визначення такого порядку можливе виключно під час розгляду справи по суті після всебічного дослідження доказів, оцінки поведінки обох батьків та обов`язкового врахування висновку органу опіки та піклування.

Вказувала, що задоволення заяви позивача призвело би до того, що суд без розгляду справи по суті, без заслуховування думки дитини та без залучення компетентних органів виконав би функцію фінального судового рішення, що порушує ч. 10 ст. 150 ЦПК України та підміняє собою вирішення спору по суті.

Зазначала, що доводи позивача про те, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить або зробить неможливим виконання майбутнього рішення суду через «втрату емоційного зв`язку», ґрунтуються виключно на суб`єктивних припущеннях та повністю спростовуються матеріалами справи.

Пояснювала, що у даній справі жодних ризиків ускладнення виконання рішення суду немає. На сьогоднішній день дитина законно та відкрито проживає з матір`ю у м. Хойан, Соціалістична Республіка В`єтнам. Відповідач у письмовій формі добровільно повідомила позивача про фактичну адресу проживання дитини та надала всі засоби зв`язку, що підтверджується копією листа та скріном з електронної пошти відповідача.

Зауважувала, що до проживання у Соціалістичній Республіці В`єтнам відповідач з сином проживали у Королівстві Таїланд, і позивач достеменно знав про адресу перебування сина та не раз мав можливість бачитись і спілкуватись з сином. До переїзду відповідач повідомляла адвоката позивача про майбутні переїзди та подорожі дитини у період канікул, і будь-які твердження позивача про те, що мати переховує сина за місцем проживання, вважала абсурдними та голослівними.

Вказувала, що позивач, маючи всі контакти, за останні кілька місяців здійснив лише один телефонний дзвінок дитині та мали місце кілька смс-повідомлень сину. Таким чином, поточний стан емоційного зв`язку між батьком та сином є виключно результатом особистого вибору та пасивної поведінки самого позивача, а не наслідком дій матері.

Щодо посилань на ізоляцію дитини, зазначала, що дитина особисто відмовляється від спілкування з батьком через постійні образи та деструктивну поведінку останнього. Більше того, у квітні 2026 року рішенням суду у справах неповнолітніх та сім`ї провінції Пхукет Королівства Таїланд за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав щодо дитини, було затверджено мирову угоду від 27 квітня 2026 року, за якою позивач добровільно погодився спілкуватися з сином виключно за бажанням самої дитини.

З огляду на те, вважала, що суд першої інстанції дійшов законного висновку про відсутність підстав для застосування ст. 149 ЦПК України. Позивач не довів наявності реальних ризиків та намагається під виглядом забезпечення позову у примусовому порядку, всупереч волі дитини та раніше укладеної мирової угоди нав`язати свій графік спілкування, що є грубим порушенням балансу інтересів сторін та найкращих інтересів дитини.

Щодо нібито неврахування судом першої інстанції практики ЄСПЛ та порушення ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зауважила, що у сталій практиці ЄСПЛ закріплено фундаментальний принцип, що у всіх справах, що стосуються дітей. найкращі інтереси дитини мають першочергове значення і переважають над інтересами батьків. Стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Стверджувала, що встановлення примусового щоденного графіка дистанційного спілкування та особистих зустрічей тричі на тиждень на стадії забезпечення, тобто без детального дослідження доказів, грубо порушить права дитини. Давид проживає у В`єтнамі, адаптується до нового середовища та свідомо відмовляється від контактів з батьком через триваючі образи та психологічний тиск з боку останнього. Крім того, позивач та підписав мирову угоду, затверджену судом іноземної держави, у якій сторони дійшли згоди, що спілкування батька з сином відбувається виключно за бажанням дитини. Таким чином, сам позивач добровільно погодився, що межі його права на сімейне життя за ст. 8 Конвенції у відносинах з сином визначаються виключно волею та комфортом самої дитини.

Вказувала, що суд першої інстанції, відмовляючи у забезпеченні позову, діяв у повній відповідності до стандартів ЄСПЛ, оскільки захистив дитину від передчасного, примусового та травмуючого втручання в її життя до вирішення спору по суті. Будь-які заходи примусу на даному етапі призвели б до порушення ст. 8 Конвенції, але вже стосовно самої дитини.

Зазначала, що висновок суду першої інстанції про відсутність доказів технічної можливості забезпечення щоденного годинного відеозв`язку є повністю законним та відповідає фактичним обставинам справи. Позивач, вимагаючи встановлення жорсткого обов`язку щоденних дзвінків, не надав суду жодного доказу наявності у дитини відповідного технічного обладнання.

Стверджувала, що забезпечення позову не може використовуватися як інструмент покладення на відповідача додаткових фінансових чи матеріальних зобов`язань. Твердження позивача про те, що мати навмисно блокує зв`язок, є відвертою маніпуляцією.

Повідомляла, що вона особисто зверталася до позивача, доводячи до його відома, що дитячий планшет вийшов з ладу, та просила батька посприяти у придбанні нового гаджета саме з метою забезпечення дистанційного зв`язку між ним та сином, але позивач це питання проігнорував, не виявивши жодного інтересу до технічних потреб дитини. Згодом цей пристрій був відремонтований за рахунок власних коштів матері.

Звертала увагу, що позивач протягом тривалого часу взагалі не сплачує аліменти на утримання дитини, повністю усунувшись від фінансового забезпечення його життя за кордоном. За таких обставин вимоги позивача зобов`язати матір надати та підтримувати активними облікові записи, не перешкоджати використанню зарядженого пристрою з доступом до інтернету є цинічними та свідчать про зловживання процесуальними правами. Позивач не фінансує дитину, відмовився допомогти із купівлею техніки, але через суд вимагає від матері щоденного звітування та забезпечення годинних контактів під загрозою штрафів. Суд першої інстанції правомірно оцінив всі обставини та обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви через повну відсутність доказів технічної спроможності та очевидну недобросовісність самого заявника.

Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3 надано нові докази, а саме скріншот повідомлення від 15 липня 2026 року на ім`я ОСОБА_1 від ОСОБА_3 щодо фактичного проживання (перебування дитини) та номери засобів зв`язку з дитиною, копію мирової угоди між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо здійснення батьківських прав від 18 квітня 2026 року, затверджену рішенням Суду у справах неповнолітніх та сім`ї провінції Пхукет Королівства Таїланд, оптичний диск із відеозаписом, на якому неповнолітній ОСОБА_4 повідомляє на запитання матері, що не бажає спілкуватися з батьком, тому що батько його ображав і сварив за те, що ОСОБА_8 їздив до бабусі. На іншому файлі на запитання матері, скільки разів з початку Нового року дзвонив батько, Давид відповідає, що один раз, але він не став відповідати.

Вирішуючи питання щодо можливості долучення даних доказів, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Апеляційний суд враховує, що оскаржувана ухвала Подільського районного суду м. Києва від 17 червня 2026 року постановлена за відсутності учасників справи, а отже відповідач ОСОБА_3 була позбавлена можливості надати власні докази, відтак дані докази приймаються судом.

Апеляційний суд також враховує, що право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, відтак прийняття доказів, наданих відповідачем, та їх оцінка є необхідними для повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин, що мають значення для справи в межах апеляційного перегляду.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 7 Сімейного кодексу України передбачено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це, як правило, обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Забезпечення позову у спорах щодо визначення місця проживання малолітньої дитини має на меті гарантувати дотримання інтересів дитини, створити передумови, які унеможливлять недобросовісну поведінку батьків, забезпечать фундамент для належного виконання судового рішення (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 940/448/23).

Згідно з пунктами 3, 10 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У справах про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею суд має право вжити таких заходів забезпечення позову, як заборона переміщення (виїзду) дитини за межі України, визначення на період розгляду спору графіку побачень дитини з тим з батьків, з яким дитина фактично не проживає (особливо у випадку відчуження дитини від іншого з батьків), встановленням обов`язку вчинити певні дії.

Як зазначав Європейський суд з прав людини, національні органи влади зобов`язані максимально сприяти спілкуванню дитини з тим з батьків, з яким дитина не проживає, при цьому мають бути враховані інтереси, а також права та свободи усіх зацікавлених осіб, із наданням першочергової важливості основним інтересам дитини та її правам. Зволікання у цьому, з урахуванням обставин справи, може мати непоправні наслідки для відносин дитини з тим із батьків, хто не проживає з нею (§ 79-80 рішення ЄСПЛ Mamchurv. Ukraine(заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року).

У рішенні від 04 вересня 2018 року у справі Сristian Сatalin Ungureanu v. Romania, заява № 6221/14 ЄСПЛ зазначив, що тривалий судовий процес, пов`язаний, у тому числі, з встановленням графіка відвідування дитини, невиправдано позбавив батька можливості бачитися із сином протягом трьох років і п`яти місяців, що свідчить про порушення статті 8 Конвенції щодо права на повагу до його приватного iсiмейного життя, а тому допустимим є встановлення такого графіка до закінчення розгляду справи по суті (§33-34).

У § 127 рішення ЄСПЛ Eberhard and M. v. Slovenia від 01 грудня 2009 року, заяви № 8673/05, 9733/05, наголошено що стаття 8 Конвенції передбачає право батьків на вжиття заходів для возз`єднання їх зі своїми дітьми та зобов`язання національних органів влади сприяти такому возз`єднанню. Суд вважав, що неефективне та запізніле здійснення провадження щодо дитячої опіки може призвести до порушення статті 8 Конвенції.

Згідно з частинами третьою, десятою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення у справі.

Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

У постанові від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Держава не повинна допускати ситуації, коли один з батьків втрачає доступ до власної дитини протягом тривалого часу за наявності судового спору між батьками щодо визначення місця проживання малолітньої дитини.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22 (провадження № 61-7628св22) Верховний Суд дійшов висновку, що заборона батькові та бабусі вчиняти дії, спрямовані на вчинення перешкод матері у спілкуванні та вихованні, проведенні спільного часу разом із сином з встановленням графіку перебування дитини з матір`ю за місцем її реєстрації без присутності батька та бабусі є співмірним заходом забезпечення позову. Верховний Суд мотивував судове рішення тим, що існує необхідність та важливість контакту дитини з кожним із батьків під час достатньо тривалого судового процесу та відсутності остаточного рішення щодо визначення місця проживання дитини. Водночас доцільно надати можливість безперешкодного спілкування та побачень матері з дитиною, участі у її вихованні, недопущення розриву сталого психологічного зв`язку протягом певного проміжку часу.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення місця проживання малолітньої дитини, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини з її матір`ю повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей з матір`ю.

У справі № 203/3174/22 (постанова від 17 квітня 2023 року) Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і зобов`язання батька передавати малолітнього сина матері для особистого спілкування без обмеження місць перебування, без присутності батька у визначений час, а також зобов`язання батька надати необмежене спілкування матері із сином особисто, у вільний час дитини, засобами телефонного, електронного та іншого способу зв`язку.

У справі № 467/403/22 забезпечено позов матері шляхом визначення часу спілкування малолітньої дитини, 2016 року народження, за місцем проживання матері у м. Одеса з 14:00 години кожної першої п`ятниці до 18:00 години кожної першої неділі та з 14:00 години кожної третьої п`ятниці до 18:00 години кожної третьої неділі без присутності батька, зобов`язано батька дитини передавати малолітню дитину її матері за місцем проживання дитини. Верховним Судом у постанові від 15 листопада 2023 року у цій справі наголошено, що мати, яка на час вирішення справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а батько не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини.

У справі № 490/2077/23 (постанова від 05 грудня 2023 року) Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції, що з метою запобігання втраті емоційного контакту батька з малолітньою дитиною, погіршенню психоемоційного зв`язку між ними на період розгляду справи в суді, який може бути тривалим, забезпечення позову шляхом безперешкодного спілкування, побачення та спільного проведення часу батька з малолітнім сином, за місцем проживання першого у період з 11:00 год. кожної другої суботи місяця до 16:00 год. неділі, з можливістю ночівлі дитини з батьком, відповідає нормам процесуального права. Судом враховано, що з січня 2021 року позивач через дії матері не має можливості вільно спілкуватись зі своїм малолітнім сином, що призводить до втрати зв`язку між батьком та дитиною.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову щодо фізичної опіки над дитиною, враховуючи, що спір виник із сімейних правовідносин (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 15 листопада 2023 рок у справі № 467/403/22, від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23).

Вжиття заходів забезпечення позову у спорах щодо фізичної опіки над дітьми спрямоване на недопущення чи припинення дій одного з батьків, які порушують права іншого на участь у вихованні дитини, контакт з нею. Відчуження одного з батьків можна охарактеризувати як форму психологічного насильства, яке проявляється у необґрунтованому звинуваченні у застосуванні по відношенню до дитини насильства іншим з батьків або звинуваченні у жорстокій та насильницькій поведінці по відношенню до одного з батьків, переконанні дитини у тому, що контакт з іншим з батьків є несприятливим для неї, нав`язуванні дитині відчуття, що вона знаходиться в небезпеці під час контакту з одним з батьків, необґрунтованих звинуваченнях на адресу бабусі й дідуся, інших членів сім`ї, зміна місця проживання без попереднього обговорення тощо (правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 940/448/23).

Підстави забезпечення позову є суб`єктивними та враховуються судом залежно від конкретного випадку, однак будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та забезпеченням якнайкращих інтересів дитини.

Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2025 року відкрите провадження у даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, досліджених апеляційним судом у системі «Електронний суд», звертаючись до суду з позовом у справі, що переглядається, ОСОБА_1 мотивував даний позов тим, що перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 , і на даний час у Голосіївському районному суді м. Києва перебуває справа за позовом ОСОБА_3 про розірвання шлюбу. Від подружнього життя вони мають сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У 2023 році відповідач висловила бажання провести зиму за кордоном, зокрема в Таїланді, оскільки це нібито буде безпечнішим та комфортнішим. Після закінчення обумовленого двомісячного терміну відповідач не повернулася до України і залишилась з дитиною у Таїланді. Після цього право батька на участь у вихованні дитини почало систематично порушуватися. Спершу він намагався підтримувати щоденний контакт з дитиною через відеозв`язок, телефонні дзвінки та листування, син радів спілкуванню з ним. З часом відповідач почала обмежувати дзвінки, зменшувала їхню тривалість, знаходила приводи для відмови у спілкуванні. Поступово син став відповідати все рідше, а потім узагалі перестав виходити з ним на контакт. Вважав, що це відбулося під впливом матері, яка постійно дискредитувала його в очах дитини, звинувачувала в тому, чого він ніколи не робив, формувала у дитини негативне ставлення до батька. Відповідач фактично самовільно ізолювала дитину від батька, позбавивши його можливості спілкуватися з ним та підтримувати емоційний зв`язок, утримує сина в умовах, які шкодять його здоров`ю та розвитку, зловживає своїм батьківським статусом, використовуючи дитину як інструмент тиску на нього.

Просив забезпечити його право та допомогти з питанням визначення офіційної можливості бачити сина за встановленими правилами або за домовленим з відповідачем графіком (розкладом) для прийняття безпосередньої участі у вихованні дитини.

На підтвердження обставин, якими ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги, ним надано до позову копії свідоцтв про шлюб та народження дитини, скріншоти листування в месенджерах з відповідачем і сином, фотознімки, листування з класним керівником дитини, відеозапис під час перебування у Таїланді, витяг з інформаційно-аналітичної системи щодо відсутності у нього судимості.

04 березня 2026 року відповідачем ОСОБА_3 подано відзив на позовну заяву, у якій вона заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі, посилаючись на те, що запропонований позивачем спосіб його участі у вихованні дитини та спілкування з ним є передчасним і таким, що суперечить найкращим інтересам дитини. Вважала, що спілкування батька із сином порушує інтереси дитини і такі дії позивача на сьогоднішній день, згідно наданих нею психологічних висновків, негативно впливають на психологічне та фізичне здоров`я дитини.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що заходи забезпечення позову, які просить суд застосувати представник позивача, за змістом є фактично тотожними із позовними вимогами, що суперечить ч. 10 ст. 150 ЦПК України, такий вид забезпечення позову ініційований позивачем фактично є вирішенням позовних вимог поза межами судового засідання без встановлення обставин та ухвалення рішення по справі, а також суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування, яка полягає в захисті інтересів учасників процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що сторона позивача просить забезпечити позов в тому числі шляхом дистанційного спілкування та особистих зустрічей батька з дитиною без надання суду доказів наявності технічної можливості у відповідача забезпечення таких зустрічей, а також інформації про можливість відповідача та дитини забезпечити таке спілкування у дні та години, які просить позивач.

Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції не звернув увагу, що заходи забезпечення позову і позовні вимоги не дублюють одна одну, не є тотожними та мають різну правову природу. Дійшовши зазначеного висновку про вирішення спору по суті, суд першої інстанції не здійснив жодного порівняльного аналізу між заявленими заходами забезпечення позову та позовними вимогами, не навів мотивів, які саме елементи заяви нібито дублюють позов, та не пояснив, чому встановлення тимчасового мінімального контакту прирівнюється до вирішення спору по суті.

Так, ОСОБА_1 у даній справі заявлено позовні вимоги про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею шляхом зобов`язання ОСОБА_3 не чинити перешкод у спілкуванні ОСОБА_1 з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надати батькові ОСОБА_1 право на особисте та дистанційне спілкування з дитиною наступним чином: 1) дистанційне спілкування: щоденне дистанційне спілкування здійснюється за допомогою відео- та аудіозв`язку через мобільний телефон, мережу інтернет, електронну пошту, а також будь-які додатки, месенджери чи соціальні мережі (зокрема Viber, WhatsApp, Skype та інші), у тому числі з використанням відеозвязку. Таке спілкування проводиться щоденно з 18:00 до 20:00 за місцевим часом місця перебування дитини, тривалістю не менше ніж 60 хвилин, із можливістю збільшення його тривалості за бажанням сина та з урахуванням його інтересів. У разі технічних чи інших об`єктивних причин спілкування переноситься на наступний день у той самий час. Під час святкових та вихідних днів, коли дитина перебуває із матір`ю, дистанційне спілкування з батьком здійснюється обов`язково. 2) особисті зустрічі та спілкування на території України: перша та третя субота та неділя місяця - дитина перебуває у батька з ночівлею. Друга та четверта субота та неділя місяця - дитина перебуває у матері з ночівлею. Щовівторка та щочетверга з 18:00 до 20:00 батько має право проводити з сином прогулянки без супроводу матері. Передача сина відбувається від матері до батька та назад у місці їхнього проживання або за домовленістю сторін, допустиме відхилення часу передачі - не більше 15 хвилин. 3) особисті зустрічі та спілкування з дитиною за межами України та перебування дитини в Україні: під час перебування дитини за кордоном із матір`ю батько має право бачитися з дитиною під час своїх поїздок до країни перебування дитини. Батько має право забирати дитину до свого тимчасового проживання за кордоном для ночівлі та проведення часу разом, організовувати навчання, відпочинок, спортивні та культурні заняття. Батько має право забирати дитину на літні канікули на територію України у період з 01 липня по 31 липня, після завершення якого дитина повертається за кордон до матері. Зимовий період перебування дитини з батьком на території України визначається з 02 січня по 09 січня. Мати зобов`язана забезпечити можливість зустрічей батька з дитиною під час його перебування за кордоном та в Україні, надавати інформацію про місцезнаходження та умови проживання дитини, а також надати всі необхідні документи, що дозволяють дитині відвідати Україну та перебувати з батьком 4) дні народження та святкування: день народження ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у парні роки святкування з батьком, непарні - з матір`ю. День народження батька - дитина проводить з батьком. День народження матері - дитина проводить з матір`ю. Якщо дата припадає на навчальний або робочий день, свято переноситься на найближчий вихідний. Загальні сімейні свята: Різдво (25 грудня): парні роки з батьком, непарні з матір`ю. Великдень: парні роки з батьком, непарні з матір`ю. Новий рік (31 грудня - 1 січня): парні роки з матір`ю, непарні з батьком. День матері - дитина проводить з матір`ю, день батька - дитина проводить з батьком. Визначити, що батько має право отримувати повну інформацію про стан здоров`я, навчання та розвиток дитини, а мати зобов`язана своєчасно надавати відповідну інформацію.

Позовні вимоги у даній справі спрямовані та остаточне врегулювання спору, зокрема на усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення постійного, комплексного порядку участі батька у його вихованні, що матиме тривалу дію та породжуватиме правові наслідки після набрання рішенням законної сили.

Натомість, у заяві про забезпечення позову ОСОБА_1 просив зобов`язати ОСОБА_3 до ухвалення рішення у справі забезпечити регулярне спілкування дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його батьком ОСОБА_1 без участі третіх осіб та вчинити такі дії:

- дистанційне спілкування: забезпечити щоденний відео- чи телефонний зв`язок батька з дитиною через Viber, WhatsApp, Skype чи інші доступні засоби з 19:00 до 20:00 за місцевим часом місця перебування дитини, тривалістю не менше 60 хвилин. У разі технічного збою або об`єктивної неможливості перенести контакт на наступний день у цей самий час. Надати та підтримувати активними номери телефонів, облікові записи, логіни дитини для зв`язку з батьком. Не перешкоджати використанню дитиною зарядженого пристрою з доступом до Інтернету на час зв`язку;

- особисті зустрічі: у разі перебування батька в країні, де перебуває дитина, організувати особисті зустрічі не менше трьох разів на тиждень тривалістю не менше 3 годин кожна без присутності матері. Місце передачі та повернення дитини визначати за домовленістю сторін або за адресою проживання дитини, допустиме відхилення часу передачі до 15 хвилин;

- інформаційний обов`язок: повідомляти батька про адресу проживання дитини, навчальний заклад, медичні обставини та зміну контактних даних упродовж 48 годин із моменту зміни. Утримуватися від будь-яких дій, що перешкоджають виконанню зазначеного порядку контактів.

Заходи забезпечення позову спрямовані на встановлення тимчасового, мінімального та обмеженого за обсягом способу спілкування, а саме регулярного телефонного або відеозв`язку у визначений часовий проміжок, зустрічі з дитиною у разі приїзду батька за місцем перебування дитини виключно до ухвалення рішення у справі.

Отже, порівняльний аналіз наведених вимог свідчить про те, що заходи забезпечення позову і позовні вимоги не дублюють одна одну, не є тотожними та мають різну правову природу, переслідують різну мету, відрізняються часовими межами, не є тотожними ані за змістом, ані за правовими наслідками.

Крім того, висновки суду першої інстанції про фактичне вирішення спору суперечить по суті інституту забезпечення позову та не узгоджується із вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду, оскільки тимчасове забезпечення мінімального контакту між дитиною та батьком не змінює правового статусу сторін, не визначає остаточний порядок виховання, не позбавляє суд можливості всебічно розглянути справу по суті та ухвалити будь-яке рішення за результатами такого розгляду.

Апеляційний суд не може погодитись із висновками суду першої інстанції про відсутність доказів технічної можливості забезпечення дистанційного спілкування, як необґрунтованими, передчасними і такими, що ґрунтується на припущеннях, оскільки суд не встановив жодної фактичної обставини, яка б свідчила про відсутність у відповідача або дитини технічної можливості забезпечити дистанційне спілкування.

Суд першої інстанції не зазначив, на підставі яких доказів, наявних в матеріалах справи, ним встановлено, що відповідач не має мобільного телефону, доступу до мережі інтернет, технічних засобів відеозв`язку або можливості використовувати загальнодоступні засоби комунікації.

Таким чином, суд першої інстанції фактично самостійно висунув припущення про можливу відсутність технічної можливості дистанційного спілкування та поклав саме це припущення в основу відмови у забезпеченні позову, хоча жодного доказу на підтвердження такого висновку матеріали справи не містять, що не узгоджується з вимогами ст. 12, 13, 81 ЦПК України та порушує засади змагальності цивільного процесу.

Крім того, є необґрунтованими висновки суду про відсутність інформації щодо можливості забезпечити спілкування саме у визначені позивачем дні та години, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про неможливість організації спілкування саме у період з 19:00 до 20:00 за місцевим часом перебування дитини.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції не встановив, чи існують ризики невиконання чи ускладнення виконання рішення суду у разі задоволення позову, не дослідив фактичні обставини, викладені у заяві, та не проаналізував, до яких правових та фактичних наслідків призведе подальше невжиття заходів забезпечення позову, ухилившись від виконання обов`язку, покладеного на нього ст. 149 ЦПК України, та обмежившись формальним висновком про відмову у забезпеченні позову без з`ясування суттєвих обставин справи.

Разом із тим, у цій справі наявні докази того, що дитина фактично ізольована від батька, відповідач у відзиві заперечувала проти спілкування батька з дитиною, контакт не відбувається протягом тривалого часу.

Відтак, з метою недопущення розриву психологічного зв`язку між батьком і дитиною з плином часу, забезпечення належного контакту десятирічного сина з кожним з батьків під час достатньо тривалого судового процесу щодо усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкування з нею, який триває вже рік, апеляційний суд приходить до висновку про доцільність забезпечити безперешкодне проведення батьківського часу (спілкування та побачень у разі перебування батька в країні місцезнаходження дитини) батька з дитиною, участі батька у її вихованні.

Апеляційний суд звертає увагу, що мати не має права штучно створювати перешкоди батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні і піклуванні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і відбувається саме в інтересах дитини.

У таких чутливих правовідносинах, враховуючи можливий тривалий судовий розгляд справи про визначення способу участі у спілкуванні з дитиною, сприяння забезпеченню відновлення відносин та емоційного контакту малолітньої дитини особисто з його батьком повинно переважати над бажанням інших осіб обмежити або взагалі відгородити дитину від зустрічей із батьком.

Незастосування заходів забезпечення позову у цій справі може призвести до розриву психоемоційного зв`язку між батьком та десятирічним сином, що не відповідає інтересам дитини. Отже негативні непоправні наслідки, які можуть настати у випадку зволікання у відновленні стабільного контакту батька з малолітнім сином, свідчать про наявність обґрунтованих підстав для вжиття тимчасових заходів забезпечення позову у цій справі.

Апеляційний суд враховує, що відеозапис, долучений до відзиву ОСОБА_3 на апеляційну скаргу, на якому дитина категорично заперечує проти спілкування з батьком, не спростовує, а підтверджує доводи ОСОБА_1 у заяві про забезпечення позову про реальну загрозу втрати емоційного зв`язку між батьком і дитиною.

При цьому небажання дитини підтримувати контакт та спілкуватися з батьком не повинно розцінюватися як абсолют у визначенні її найкращих інтересів в розумінні Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

За необхідності, виконання судового рішення про застосування заходів забезпечення позову може здійснюватися із залученням спеціалістів органів у справах дітей, психологів тощо.

Запропонований позивачем захід забезпечення позову (забезпечити щоденний відео- чи телефонний зв`язок батька з дитиною через Viber, WhatsApp, Skype чи інші доступні засоби з 19:00 до 20:00 за місцевим часом місця перебування дитини, тривалістю не менше 60 хвилин. У разі технічного збою або об`єктивної неможливості перенести контакт на наступний день у цей самий час. Надати та підтримувати активними номери телефонів, облікові записи, логіни дитини для зв`язку з батьком. Не перешкоджати використанню дитиною зарядженого пристрою з доступом до Інтернету на час зв`язку; у разі перебування батька в країні, де перебуває дитина, організувати особисті зустрічі не менше трьох разів на тиждень тривалістю не менше 3 годин кожна без присутності матері. Місце передачі та повернення дитини визначати за домовленістю сторін або за адресою проживання дитини, допустиме відхилення часу передачі до 15 хвилин; обов`язок повідомляти батька про адресу проживання дитини, навчальний заклад, медичні обставини та зміну контактних даних упродовж 48 годин із моменту зміни. Утримуватися від будь-яких дій, що перешкоджають виконанню зазначеного порядку контактів) слід визнати таким, що не суперечить принципу співмірності з позовними вимогами, відповідає інтересам дитини та є гендерно нейтральним.

Застосування судом тимчасового (до набрання законної сили рішенням по суті спору) заходу забезпечення позову шляхом усунення перешкод одному з батьків, з яким дитина на час вирішення спору фактично не проживає, у спілкуванні й вихованні дитини, зобов`язання іншого з батьків вчинити певні дії не свідчить про вирішення судом по суті спору про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Такі заходи забезпечення позову перебувають у межах виконання органами державної влади позитивних зобов`язань, які випливають з гарантій, передбачених статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідають наведеній вище практиці Європейського суду з прав людини та Верховного Суду.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідач не позбавлена можливості звернутись до суду щодо забезпечення позову шляхом визначення іншого порядку (графіку) спілкування батька з дитиною.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України - скасуванню, оскільки викладені у ній висновки не відповідають обставинам справи, та оскільки ухвала постановлена із порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви, із прийняттям нової постанови про задоволення заяви про забезпечення позову у спосіб, запропонований позивачем.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду м. Києва від 17 червня 2026 року скасувати та прийняти нову постанову.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Подільської районної у м. Києві державної адміністрації про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею - задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_3 до ухвалення рішення у справі забезпечити регулярне спілкування дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з його батьком ОСОБА_1 без участі третіх осіб та вчинити такі дії:

- дистанційне спілкування: забезпечити щоденний відео- чи телефонний зв`язок батька з дитиною через Viber, WhatsApp, Skype чи інші доступні засоби з 19:00 до 20:00 за місцевим часом місця перебування дитини, тривалістю не менше 60 хвилин. У разі технічного збою або об`єктивної неможливості перенести контакт на наступний день у цей самий час. Надати та підтримувати активними номери телефонів, облікові записи, логіни дитини для зв`язку з батьком. Не перешкоджати використанню дитиною зарядженого пристрою з доступом до Інтернету на час зв`язку;

- особисті зустрічі: у разі перебування батька в країні, де перебуває дитина, організувати особисті зустрічі не менше трьох разів на тиждень тривалістю не менше 3 годин кожна без присутності матері. Місце передачі та повернення дитини визначати за домовленістю сторін або за адресою проживання дитини, допустиме відхилення часу передачі до 15 хвилин;

- інформаційний обов`язок: повідомляти батька про адресу проживання дитини, навчальний заклад, медичні обставини та зміну контактних даних упродовж 48 годин із моменту зміни. Утримуватися від будь-яких дій, що перешкоджають виконанню зазначеного порядку контактів.

Стягувач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 .

Боржник: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса АДРЕСА_2 .

Строк пред`явлення постанови до виконання - до 21 жовтня 2029 року.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 22 жовтня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.