Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №755/16760/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 755/16760/25 Головуючий у І інстанції Хромової О.О.

Провадження №22-ц/824/10890/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 жовтня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Пархоменко Олени Олегівни на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 березня 2026 року та на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Педагог», Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, у якому просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що у період з 05 січня 1990 року по 14 січня 2000 року ОСОБА_1 працював на посаді двірника-наглядача в ЖЕК-901.

Згідно розпорядження Дарницької райдержадміністрації міста Києва від 16 квітня 1990 року № 230/І ОСОБА_1 видано ордер № 07872 на право на зайняття службового житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , що є однокімнатною квартирою житловою площею 18,1 кв. м, на сім`ю з трьох осіб.

Позивач з сім`єю вселився у вказану квартиру та постійно проживав, зареєстрував своє місце проживання, сплачує комунальні послуги, доглядає за житлом та здійснює поточний ремонт.

Оскільки позивач більше 10 років працював у комунальному підприємстві, в силу приписів статті 125 ЖК Української РСР, він не може бути виселений із займаного житлового приміщення після припинення трудових відносин без надання іншого житлового приміщення.

Питання про надання позивачеві іншого житла розглядалося у 1999-2007 році, однак, рішення не було прийнято.

Внаслідок адміністративно-територіальної реформи будинок АДРЕСА_3 територіально належить до Дніпровського району міста Києва.

Однак, інформацію про статус спірної квартири, як службової, втрачено.

Ні Дніпровська, ні Дарницька районні в місті Києві державні адміністрації не мають інформації про включення та виключення до/з числа службових спірної квартири не приймали, поряд з цим не є розпорядниками інформації за період з 2001 по 2010 рік.

Державне комунальне підприємство по утриманню житлового фонду Дарницького району міста Києва, з яким позивач перебував у трудових відносинах, ліквідовано, його правонаступником є КП «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва», що також перебуває у стані припинення.

Однак, повідомлено, що за результатами вивчення архівних документів запитувана інформація про результати вирішення питання ОСОБА_1 щодо надання йому квартири для постійного проживання відсутня.

У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості щодо спірної квартири відсутні.

Враховуючи факт безперервного володіння та користування нерухомим майном понад 35 років, позивач вважає, що в нього виникли законні підстави для набуття права власності на цю квартиру.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 березня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Педагог», Київської міської ради, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності відмовлено.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01 травня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Житлово-будівельного кооперативу «Педагог» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулась його представник - адвокат Пархоменко О.О., яка, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В доводах апеляційної скарги, зокрема, зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази включення спірної квартири до числа службових (рішення виконавчого комітету Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення за клопотанням підприємства, установи, організації, які використовують вказане житлове приміщення для поселення своїх працівників), спірна квартира не обліковується як службове житло. Тому вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції, який покладено в основу ухваленого по справі рішення, про те, спірна квартира має статус службової.

Посилання суду на те, що володіння позивачем спірною квартирою не може вважатися безтитульним, з огляду на те, що він був вселений в спірне житло на підставі ордеру у зв`язку із перебуванням у трудових відносинах з Управлінням житлового господарства Виконкому Дарницької районної ради народних депутатів на посаді двірника-наглядача будинків ЖЕК-901, свідчить про неправильне застосування судом норм матеріального права.

Зазначає, що ордер на вселення у жиле приміщення не є правовстановлюючим документом на надане для вселення житло, лише отримання особою такого документа не призводить до виникнення у неї права на користування тим приміщенням, що у ньому зазначено, оскільки відповідні права щодо квартири виникають у особи в силу фактичного вселення її у певне приміщення, здійсненого на підставі чинного ордера та наступного укладення договору найму жилого приміщення щодо такого житла.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач добросовісно (на підставі ордеру, який був дійсним протягом 30 днів) заволодів чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном (житловим приміщенням квартирою) більше десяти років (починаючи з 1990 року по теперішній час).

Вказані вище обставини, за умови відсутності договору оренди (ч. 2 ст. 61 чи ч. 2 ст. 123 ЖК Української РСР) відповідають встановленим критеріям добросовісності та безтитульності володіння вказаним майном.

Також звертає увагу, що подаючи до суду процесуальні документи, докази, приймаючи участь у судових засіданнях, адвокат Яценко О.С. діяв в інтересах ЖБК «Педагог» без відповідних повноважень, що виключає можливість прийняття судом відзиву відповідача та додатків, які до нього додані, зокрема копії рішення виконкому Радянської районної ради депутатів трудящих №1252 від 07.09.1970 р., яка була покладена судом першої інстанції в основу рішення.

Представник відзиву ЖБК «Педагог» - адвокат Яценко О.С. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти задоволення вимог скарги, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Зазначає, що ЖБК «Педагог» як власник будинку (в тому числі - спірної квартири) не зверталось до виконкому місцевої ради із клопотанням про виключення квартири №58 з числа службових, а, відповідно, виконком місцевої ради не приймав рішення про її виключення з числа службових . Таким чином, на даний час спірна квартира досі має статус службової, а факт проживання у ній позивача не є підставою для втрати такого статусу.

Відзив на апеляційну скаргу також подано Київською міською радою в особі представника - Шкуліпи А.С., яка заперечує проти доводів скарги, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Зазначає, що спірна квартира знаходиться у власності ЖБК «Педагог» та з 7 вересня 1970 року має статус службового житла приміщення - двірницької, а отже володіння ОСОБА_1 спірним майном не може вважатися безтитульним.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Пархоменко О.О. просить його скасувати та відмовити представнику відповідача ЖБК «Педагог» - адвокат Яценко О.С. у стягненні витрат на правову допомогу.

В доводах вказує, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначав про те, що очікує понести витрати на правничу допомогу, однак не навів розрахунку таких витрат та їх попереднього розміру.

Суд також не взяв до уваги відсутність в матеріалах справи документів, які підтверджують повноваження адвоката на представництво інтересів ЖБК «Педагог», оскільки ані договору про надання правничої допомоги, укладеного між ЖБК «Педагог» та адвокатом Яценко О.С., ані детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Яценко О.С. та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, ані сплаченої адвокату Яценко О.С. вартості наданих ним послуг, стороною відповідача суду подано не було.

У судовому засіданні ОСОБА_1 , його представник адвокат Пархоменко О.О., а також третя особа ОСОБА_2 апеляційні скарги підтримали, просили їх задовольнити.

Представник ЖБК «Педагог» - адвокат Яценко О.С. у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційних скарг, просив залишити рішення суду першої інстанції та додаткове рішення без змін, як законні та обґрунтовані.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції повідомлялись належним чином. Заяв або клопотань про неможливість прибути у судове засідання, відкладення розгляду справи, розгляд справи за їх відсутності або ж про проведення судового засідання у режимі відеоконференції до суду не направляли.

Колегія суддів звертає увагу, що виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т. ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. При цьому, участь сторін та їх представників в судовому засіданні суду апеляційної інстанції не є обов`язковою (частина 2 ст. 372 ЦПК України).

Зважаючи на вищезазначене та положення ч. 8 ст. 128, ч. 2 ст. 372 ЦПК України, апеляційний суд визнав повідомлення учасників справи належним, а неявку представника Київської міської ради та третіх осіб: Захарова М.А. та Захарова А.С., такою, що не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції по суті спору такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено наступні фактичні обставини по справі.

Рішенням виконавчого комітету Радянської районної ради депутатів трудящих міста Києва від 07 вересня 1970 року № 1252 «Про затвердження службового приміщення призначеного для проживання двірника ЖБК «Педагог»», згідно рішення загальних членів ЖБК «Педагог» від 30 жовтня 1968 року протокол № 3, про виділення однокімнатної квартири № 58 площею 18,3 кв. м. на 1 поверсі як службового приміщення призначеного для проживання двірника, виконком Радянської райради депутатів трудящих, вирішив затвердити, згідно протоколу № 3 рішення загальних зборів членів ЖБК «Педагог» від 30 жовтня 1968 року однокімнатну квартиру № 58 , площею 18,3 кв. м, на першому поверсі як службове приміщення - двірницьку.

До матеріалів справи долучено копію статуту ЖБК «Педагог», організованого при Київському державному педагогічному інституті ім. А.М. Горького, зареєстрованого Управлінням житлово-будівельних кооперативів виконкому Київської міської ради народних депутатів 14 березня 1986 року за № 29.

У пункті 1 Статуту зазначено, що ЖБК «Педагог» організований при Київському державному педагогічному інституті ім. А.М. Горького відповідно до рішення виконкому Радянської районної ради народних депутатів від 06 лютого 1967 року № 115 і введений в експлуатацію рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 31 грудня 1969 року № 2339.

ЖБК «Педагог» націлений забезпечити житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва одного житлового будинку серії АДРЕСА_5 » за адресою: АДРЕСА_3 з надвірними спорудами за власні кошти кооперативу за допомоги банківського кредиту, а також для подальшої експлуатації і управління цим будинком.

ЖБК «Педагог» здійснює експлуатацію та ремонт належного йому житлового будинку (будинків) та утримання прибудинкової території за рахунок коштів кооперативу на засадах самоокупності (пункт 15 Статуту).

Пунктом 19 Статуту встановлено, що житловий будинок (будинки) та надвірні споруди належать ЖБК «Педагог» на праві кооперативної власності і не можуть бути вилучені, продані чи передані ним як в цілому, так і частинами (квартири, кімнати) ні організаціям, ні окремим особам, за виключенням передачі, що здійснюється при ліквідації кооперативу.

Згідно копії наказу Управління житлового господарства Виконкому Дарницької районної ради народних депутатів від 04 січня 1990 року № 19К, ОСОБА_1 прийнято на роботу з 05 січня 1990 року в ЖЕК-901 двірником-наглядачем будинків з окремою оплатою праці.

До матеріалів справи також долучено копію сторінки № 4,5 з трудової книжки серії НОМЕР_1 , де міститься запис № 4 від 03 травня 1990 року про переведення в ЖЕК-905 двірником-наглядачем будинків на підставі наказу від 26 квітня 1990 року № 221-п, та запис № 5 від 01 липня 1992 року про перейменування Управління житлового господарства у Державне комунальне підприємство по утриманню житлового фонду на підставі наказу від 31 липня 1992 року № 135.

Суд першої інстанції звернув увагу, що поданий позивачем доказ - копія сторінки № 4,5 з трудової книжки серії НОМЕР_1 , не містить даних щодо особи власника трудової книжки, копії першої сторінки не надано.

Судом також встановлено, що 17 травня 1990 року Виконавчим комітетом Дарницької районної ради народних депутатів видано ордер № 07872 на право на зайняття службового житлового приміщення на ім`я ОСОБА_1 , який працює в ЖЕК-901 двірником-наглядачем, про те, що йому надається службове приміщення на період роботи на даній посаді, сім`я якого складається з трьох осіб на право на зайняття однієї кімнати в окремій квартирі АДРЕСА_1 видано на підставі рішення Виконкому Дарницької районної ради народних депутатів від 16 квітня 1990 року № 230. На зворотньому боці ордеру зазначено, що сім`я складається з: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (син).

До матеріалів справи також долучено копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Дарницьким РУ ГУ МВС України в місті Києві 09 червня 2001 року, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наявний штамп від 22 травня 1990 року про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

У квітні 1999 року, листом за вих. № 13/437, Державним комунальним підприємством по утриманню житлового фонду Державної адміністрації Дарницького району міста Києва щодо питання про надання квартири двірнику-наглядачу, який працює в будинку, Голову правління ЖБК «Педагог» повідомлено, що квартира буде надана по закінченню строку відпрацювання до 05 січня 2000 року.

25 листопада 1999 року, вих. № 3-357/13, Державним комунальним підприємством по утриманню житлового фонду Державної адміністрації Дарницького району міста Києва у відповідь на звернення ОСОБА_2 повідомлено, що питання про виділення квартири буде вирішено при наявності в ДКП по УЖФ квартири поточного звільнення, про що повідомлено голову ЖБК «Педагог».

З листа Державного комунального підприємства по утриманню житлового фонду Державної адміністрації Дарницького району міста Києва від 18 серпня 2000 року, вих. № 13/840, встановлено, що у відповідь на звернення Голови правління ЖБК «Педагог» від 09 серпня 2000 року повідомлено, що ДКП по УЖФ на даний час не має можливості відселити ОСОБА_1 так як Дарницька районна державна адміністрація відмовила у переведенні з маневреного фонду до житлового однокімнатну квартиру АДРЕСА_6 . ДКП по УЖФ вдруге буде виносити питання на житлову комісію Дарницької РДА про переведення квартири № 44 з маневреного фонду в житловий.

Судом також встановлено, що Державне комунальне підприємство по утриманню житлового фонду Державної адміністрації Дарницького району міста Києва листом від 22 лютого 2001 року, вих. № 13/243, повідомило ОСОБА_1 , що неодноразово зверталося до РДА з проханням відселити ОСОБА_1 в квартиру маневреного фонду, в зв`язку з тим, що в ДКП по УЖФ квартир поточного звільнення немає. ДКП по УЖФ може вирішити питання відселення двірника ОСОБА_1 лише при наявності вільних квартир.

Листом Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 01 грудня 2004 року, вих. № 7-16-до №3506-1, ОСОБА_2 повідомлено, що будинок належить ЖБК на самообслуговуванні «Педагог». ОСОБА_1 протягом 10 років працював двірником-наглядачем в Державному комунальному підприємстві по утриманню житлового господарства Дарницького району міста Києва і, згідно інформації наданої керівництвом ЖБК «Педагог», зазначена квартира була надана сім`ї на підставі договору між ЖБК «Педагог» та Дарницьким комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дарницького району міста Києва, на період роботи двірником. Після проведення розподілу районів в 2001 році будинок АДРЕСА_3 ) територіально відійшов до Дніпровського району міста Києва, але квартира № 58 , як службове житло, до Дніпровського району не передавалась. Питання відселення родини, з наданням помешкання для постійного проживання, повинно вирішувати керівництво того підприємтсва, з яким ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах.

У листі Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва від 21 лютого 2006 року, вих. № 3-35-222, у відповідь на звернення ОСОБА_1 щодо поліпшення житлових умов зазначено, що будинок АДРЕСА_3 ) належить ЖБК, який знаходиться на самообслуговуванні. Квартира КП по УЖГ Дніпровського району як службова не передавалась, у трудових відносинах з підприємством заявник не перебував. У зв`язку з викладеним запропоновано звернутися до підприємства, з яким заявник перебував у трудових відносинах і отримував службове житло.

Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація у листі від 11 жовтня 2007 року, вих. № 10-73-670/63, у відповідь на звернення ОСОБА_2 , що надійшло з «Call-центру», зазначила, що будинок АДРЕСА_3 ) належить ЖБК «Педагог», який знаходиться на самообслуговуванні. Квартира як службова до КП по УЖГ Дніпровського району не передавалась, заявник в комунальному підприємстві не працював, тому підприємство надати житло не може.

10 червня 2025 року, вих № 103-5469, Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією у відповідь на адвокатський запит адвоката Пархоменко О.О. від 02 червня 2025 року повідомлено, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 30 вересня 2010 року № 787 «Про організаційно-правові заходи, пов`язані з виконанням рішення Київської міської ради від 09 вересня 2010 року № 7/4819 «Про питання організації управління районами у місті Києві» (зі змінами), припинено шляхом ліквідації Дніпровську районну у місті Києві державну адміністрацію, правонаступника не визначено. Враховуючи викладене, Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація не є розпорядником інформації за період з 2001-2010 років. За період з 01 січня 2011 року по 09 червня 2025 року Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація рішення про включення та виключення до/з числа службових квартири АДРЕСА_1 не приймала.

У відповіді Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації від 10 червня 2025 року, вих. № 101-5286, на адвокатський запит адвоката Пархоменко О. від 02 червня 2025 року зазначено, що райдержадміністрація є розпорядником інформації, яка створена або отримана в процесі здійснення нею своїх повноважень, та яка перебуває у її володінні. У наявних журналах обліку службових жилих приміщень відсутні відомості про квартиру АДРЕСА_1 , яка територіально знаходиться у Дніпровському районі міста Києва. Райдержадміністрація в межах компетенції здійснює облік службового житла, що знаходиться в Дарницькому районі міста Києва.

З матеріалів справи також встановлено, що у відповідь на адвокатський запит адвоката Пархоменко О.О. від 02 червня 2025 року Комунальним підприємтвом «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва» листом від 24 червня 2025 року, вих. № 61, повідомлено, що Розпорядженням Київської міської державної адміністрації «Про організаційно-правові заходи, пов`язані з виконанням рішення Київської міської ради від 23 травня 2018 року № 838/4902 «Про реорганізацію комунальних підприємств шляхом приєднання» від 27 серпня 2018 року № 1555 утворено комісію з реорганізації КП «Дирекція замовника з управління житловим господарством Дарницького району міста Києва» (ЄДРПОУ 31722755), та затверджено її склад. За результатами вивчення архівних документів встановлено, що запитувана інформація про результати вирішення питання ОСОБА_1 щодо надання йому квартири для постійного проживання, відсутня в архіві підприємства.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 серпня 2025 року № 440571133, інформації про нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , не знайдено.

Згідно відповіді КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 22 вересня 2025 року, вих. № 062/14-8830, за даними реєстрових книг КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , відсутня.

До матеріалів справи також долучено рахунки на оплату житлово-комунальних послуг, спожитих за адресою: АДРЕСА_2 , за період з 2010 року, та відповідні квитанції про сплату, платником зазначено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

З витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що станом на 12 серпня 2025 року за вказаною адресою зареєстровано 4 особи, з яких 3 особи зареєстровано з 22 травня 1990 року та 1 малолітня особа особа з 11 серпня 2023 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 та члени його сім`ї були вселені в спірне житло на підставі ордеру у зв`язку із перебуванням у трудових відносинах з Управлінням житлового господарства Виконкому Дарницької районної ради народних депутатів на посаді двірника-наглядача будинків ЖЕК-901, тобто позивач отримав квартиру у користування на період роботи, квартира має статус службового житла, що підтверджується рішенням рішенням Виконавчого комітету Радянської районної ради депутатів трудящих міста Києва від 07 вересня 1970 року № 1252 «Про затвердження службового приміщення призначеного для проживання двірника ЖБК «Педагог»», володіння ОСОБА_1 спірним майном не може вважатися безтитульним.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Згідно із статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Отже, умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, на яку посилався заявник у касаційній скарзі.

Вказані правові висновки також викладені постановах Верховного Суду від15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 23 грудня 2025 року у справі № 535/885/23.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первісних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

У постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017 Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Верховний Суд у постанові від 16 липня 2025 рокуу справі № 643/13004/23 зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 зазначила про те, що підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апелянта щодо права на набуття права власності за набувальною давністю не відповідають ознакам передбаченим ст. 344 ЦК України, оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач на період роботи був вселений у спірну службову квартиру разом із сім'єю на підставі ордеру у зв`язку із перебуванням у трудових відносинах з Управлінням житлового господарства виконкому Дарницької районної ради народних депутатів на посаді двірника-наглядача будинків ЖЕК-901.

Як встановлено з матеріалів справи та не заперечувалося сторонами, ЖБК «Педагог» організований при Київському державному педагогічном уінституті ім. А.М. Горького відповідно до рішення виконкому Радянської районної ради народних депутатів від 06 лютого 1967 року № 115 і введений в експлуатацію рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 31 грудня 1969 року № 2339.

У 1969-1970 роках на території Української РСР порядок надання та користування службовими житловими приміщеннями врегульовувався статтею 297 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, а також спеціальними підзаконними актами - постановами Ради Міністрів СРСР та УРСР та відомчими інструкціями.

Так, відповідно до частин першої, третьої статті 279 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року), службові жилі приміщення надаються громадянам, які за родом своїх трудових обов`язків повинні проживати за місцем роботи (керуючий будинком, двірник, вахтер тощо) або в службовому будинку (працівники лікувальних і учбових закладів, музеїв тощо).

Жиле приміщення, незалежно від належності будинку, в якому воно знаходиться, включається в число службових рішенням виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих і надається за спеціальним ордером, що видається цим виконавчим комітетом.

На момент створення ЖБК «Педагог» адреса розташування вищевказаного навчального закладу відносилась до Радянського району міста Києва.

У пункті 1 Статуту ЖБК «Педагог» зазначено, що ЖБК «Педагог» націлений забезпечити житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва одного житлового будинку серії Ікг-480-12у на 162 квартири на житловому масиві « ІНФОРМАЦІЯ_2 » за адресою: АДРЕСА_3 з надвірними спорудами за власні кошти кооперативу за допомоги банківського кредиту, а також для подальшої експлуатації і управління цим будинком.

Рішенням виконавчого комітету Радянської районної ради депутатів трудящих міста Києва від 07 вересня 1970 року № 1252 «Про затвердження службового приміщення призначеного для проживання двірника ЖБК «Педагог»», згідно рішення загальних членів ЖБК «Педагог» від 30 жовтня 1968 року протокол № 3, про виділення однокімнатної квартири № 58 площею 18,3 кв. м. на 1 поверсі як службового приміщення призначеного для проживання двірника, виконком Радянської райради депутатів трудящих, вирішив затвердити, згідно протоколу № 3 рішення загальних зборів членів ЖБК «Педагог» від 30 жовтня 1968 року однокімнатну квартиру № 58 , площею 18,3 кв. м, на першому поверсі як службове приміщення - двірницьку.

Житловий кодекс Української РСР був прийнятий у 1983 році.

Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР (в редакції чинній на дату отримання ОСОБА_1 ордеру на вселення) службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно із частиною другою статті 121 ЖК Української РСР службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.

Особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає у тому, що воно надається зв`язку з характером трудових відносин особи з володільцем такого, та на період трудових правовідносин з роботодавцем.

Відповідно до пункту 6 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року № 37 (із змінами), жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті ради народних депутатів.

Подання такого клопотання є правом підприємства, установи, організації.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив із того, що на час вирішення справи власником спірної квартири є ЖБК «Педагог», яким не порушувалось питання про виключення квартири з числа службових.

При отриманні у користування службової квартири АДРЕСА_3 , позивач був обізнаний про її статус та міг усвідомлювати тимчасовий характер користування житлом, наданого у період його перебування у трудових відносинах із його роботодавцем, з урахуванням гарантій, передбачених статтею 125 ЖК Української РСР.

Доводи апеляційної скарги на рішення суду по суті спору фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи.

Таким чином, правильно встановивши обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства у зв`язку із прийняттям до уваги відзиву на позов відповідача та доданих до нього доказів (зокрема і рішення виконкому Радянської районної ради депутатів трудящих м. Києва №1252 від 07.09.1970 р.), які були подані не уповноваженою особою.

У відповідності до статті 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються ордером (стаття 62 ЦПК України).

Разом із відзивом на позовну заяву адвокат Яценко О.С. подав ордер на представництво відповідача ЖБК «Педагог» №2024151 від 14.10.2025 р. (том 1 а.с. 144).

З огляду на вказане, відзив та додані до нього докази були подані від імені ЖБК «Педагог» уповноваженою особою із дотриманням вимог ЦПК України.

Поряд із цим, апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Пархоменко О.О. щодо порушення судом першої інстанції вимог процесуального закону при ухваленні додатково рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 травня 2026 року.

Згідно п.3 ч.1, ч. 2 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Згідно із статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);

3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно із статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

17 березня 2026 року (вхід. від 24 березня 2026 року № 16428) представник відповідача ЖБК «Педагог» - адвокат Яценко О.С. подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення із ОСОБА_1 на користь ЖБК «Педагог» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 58 000,00 грн.

До вищевказаної заяви адвокатом було долучено копії наступних доказів:

- ордеру на надання правничої допомоги від 14 жовтня 2025 року серії АІ № 2024151, виданий на підставі договору про надання правничої допомоги від 14 жовтня 2025 року адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально;

- договіру про надання правничої допомоги від 14 жовтня 2025 року № б/н, укладений між ФОП ОСОБА_5 та ЖБК «Педагог»;

- доручення від 14 жовтня 2025 року на надання професійної правничої допомоги, видане ФОП ОСОБА_5 адвокату Яценку О.С. на надання ЖБК «Педагог» професійної правничої допомоги у справі за позовом ОСОБА_1 до ЖБК «Педагог» про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю;

- акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до Договору про надання правової допомоги від 14 жовтня 2025 року № б/н;

- платіжних інструкцій від 14 жовтня 2025 року № 154 на суму 25 000,00 грн, від 01 листопада 2025 року № 170 на суму 25 000,00 грн, від 26 листопада 2025 року № 182 на суму 2 000,00 грн, від 21 січня 2026 року № 11 на суму 2 000,00 грн, від 25 лютого 2026 року № 28 на суму 2 000,00 грн, від 12 березня 2026 року № 33 на суму 2 000,00 грн про сплату ЖБК «Педагог» послуг за договором про надання правової допомоги від 14 жовтня 2025 року № б/н на рахунок ФОП ОСОБА_5 .

Задовольняючи частково заяву представника відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що факт укладення договору про надання правової допомоги з ФОП ОСОБА_5 не спростовує факту здійснення представництва прав та інтересів ЖБК «Педагог» та вчинення дій від його імені саме особою, яка має статус адвоката. Тобто, укладення договору з фізичною особою-підприємцем, який у подальшому передоручив здійснення представництва прав та інтересів клієнта по конкретній справі адвокату, не позбавляє Яценка О.С. статусу адвоката, та не спростовує факту вчинення ним процесуальних дій від імені клієнта саме в статусі адвоката.

Врахувавши доводи клопотання представника позивача про неспівмірність витрат відповідача на професійну правничу допомогу суд першої інстанції, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов висновку не присуджувати на користь ЖБК «Педагог» всі витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що заявлені до стягнення у розмірі 58 000,00 грн. Суд вважав за необхідне зменшити суму витрат на правничу допомогу до 20 000,00 грн.

Однак, колегія суддів апеляційного суду з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Статті 13-15 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначають три види організаційної діяльності адвоката:

- здійснення адвокатської діяльності адвокатом індивідуально;

- у складі адвокатського бюро - юридичної особи, зареєстрованої у порядку встановленому Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»;

- у складі адвокатського об`єднання - юридичної особи, зареєстрованої у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів ЖБК «ПЕДАГОГ» здійснювалось адвокатом Яценко Олександром Сергійовичем на підставі ордеру на надання правничої допомоги, виданого адвокатом Яценко О.С., як таким, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально, на підставі договору про надання правничої допомоги №б/н від 14.10.2025 року.

Проте, матеріали справи не містять ні договору про надання правничої допомоги від 14.10.2025 року, укладеного між ЖБК «ПЕДАГОГ» та адвокатом Яценко О.С., ані детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Яценком О.С., та здійснених ним витрат, необхідних ля надання правничої допомоги, ані сплаченої адвокату Яценку О.С. вартості наданих ним послуг. Ні у складі заяви про стягнення понесених судових витрат від 7.03.2026 року, ні раніше - на стадії розгляду справи судом, стороною ЖБК «Педагог» такі докази не подавались.

Із доданих копії договору про надання правової допомоги №б/н від 14.10.2025 року, Акту приймання-передачі виконаних робіт, вбачається, що останні укладені між ЖБК «Педагог» та суб`єктом підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_5 . Платіжні інструкції підтверджують сплату послуг на користь ФОП Дзецини А.І.

Проте, доказів того, що ФОП Дзецина А.І. є адвокатом чи фахівцем в галузі права стороною відповідача не подано, участі у вказаній справі він не приймав.

Відповідно до висновку, наведеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, надання професійної правничої допомоги здійснюють лише адвокати. Витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу та не можуть бути відшкодовані у порядку частини четвертої статті 137, частини сьомої статті 139 та частини третьої статті 141 ЦПК України.

Матеріали даної справи не містять детального опису робіт (наданих послуг), виконаних саме адвокатом Яценко О.С. та здійснених саме ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, доказів фактичної оплати винагороди на користь адвоката Яценка О.С. за надані ним послуги відповідачем до матеріалів справи не надано.

Відтак, необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність передбачених законом підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу, оплачених на рахунок ФОП ОСОБА_5 .

За таких обставин додаткове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви ЖБК «Педагог» від 17 березня 2026 року про стягнення понесених судових витрат.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Пархоменко Олени Олегівни

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 березня 2026 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 травня 2026 року

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне судове рішення складене 23 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді : О.В. Борисова

С.А. Голуб