Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №753/1862/24 — Київський апеляційний суд

справа № 753/1862/24 головуючий у суді І інстанції Сирбул О.Ф.

провадження № 22-ц/824/9973/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 березня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро- Реконструкція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

у січні 2024 року ТОВ «Євро- Реконструкція» звернулося до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому товариство просило стягнути з відповідача заборгованість за послугу з централізовоного опалення/постачання теплової енергії та постачання гарячої води у розмірі 45 199,52 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 11 360,68 грн, 3 % річних у розмірі 3 326,04 грн, а всього 59 886,24 грн, судовий збір у розмірі 3 028, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач мешкає в квартирі АДРЕСА_1 , а відтак є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Однак, відповідач своєчасно з січня 2016 року не вносила плату за отримані послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії та за отримані послуги з гарячого водопостачання, що обумовило виникнення заборгованості, яка станом на 01 грудня 2023 складає 45 199,52 грн, з яких заборгованість з централізованого опалення становить 27 989,97 грн та заборгованість із сплати послуг за гаряче водопостачання в розмірі 17 209,55 грн.

Окрім цього, відповідач як боржник, що прострочила виконання грошового зобов`язання, на підставі положень ст. 625 ЦК України зобов`язана також сплатити зазначену суму боргу з урахуванням інфляційної складової та трьох відсотків річних.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду з метою стягнення заборгованості за надані комунальні послуги.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 21 березня 2024 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальність «Євро-Реконструкція» заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 27 989,97 грн, заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 17 209,55 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 11 360,68 грн, 3% річних у розмірі 3 326,04 грн, а всього 59 886,24 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальність «Євро-Реконструкція» судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3 028,00 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 24 березня 2026 року засобами поштового зв`язку направила апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, у якій просила скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 березня 2024 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що апелянт є споживачем послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання ТОВ «Євро-Реконструкція» за вказаною адресою, проте має інший особовий рахунок, а саме № НОМЕР_1 та іншу опалювальну площу 20,6 кв.м.

Також вказує, що квартира є спільною частковою власністю двох осіб, кожен з яких має свій особовий рахунок постачальника послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання ТОВ «Євро-Реконструкція».

Особовий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , а особовий рахунок № НОМЕР_2 по якому обліковується заборгованість, яка є предметом спору належить іншому співвласнику квартири.

Так, апелянт вказує, що квартира є власністю:

1. ОСОБА_1 (в загальному частка складає 1/3 квартири), період з 26 листопада 2011 року по теперішній час: частка 1/9, підстава виникнення права власності свідоцтво про право на спадщину, 4-2306, 26 листопада 2011, Київська державна нотаріальна контора № 7; частка 2/9, підстава виникнення права власності свідоцтво про право на спадщину, 4-2309, 26 листопада 2011 Київська державна нотаріальна контора № 7.

2. ОСОБА_2 (в загальному частка складає 2/3 квартири) у період з 16 лютого 2009 - 1/3 частки, з 26 листопада 2011 року по 22 жовтня 2022 - 1/9 та 2/9 частки: частка 1/9, підстава виникнення права власності свідоцтво про право на спадщину, 4-2300, 26 листопада 2011 року Київська державна нотаріальна контора № 7; частка 2/9, підстава виникнення права власності свідоцтво про право на спадщину, 4-2303, 26 листопада 2011 року, Київська державна нотаріальна контора № 7; частка 1/3, підстава виникнення права власності свідоцтво про право власності, № НОМЕР_3 , 16 лютого 2009 року, відділ приватизації житла Дарницької районної у м. Києві держадміністрації.

2.1. ОСОБА_3 , як спадкоємиці ОСОБА_2 , після його смерті, 2/3 частки квартири зареєстровано ОСОБА_3 , підстава виникнення права власності свідоцтво про право на спадщину, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Синицею Т.В., №2134, 21 червня 2023 року.

Виходячи із вищеописаного, апелянта вказує, що в період заборгованості, 2/3 частки квартири з січня 2016 по жовтень 2022 була власністю ОСОБА_2 , а після його смерті власністю спадкоємиці ОСОБА_3 .

Відтак, до ОСОБА_3 перейшли всі права та обов`язки, що належали ОСОБА_2 , включно і обов`язки щодо оплати житлово-комунальних послуг, в тому числі, і за період заборгованості з січня 2016 року.

Таким чином, ОСОБА_1 не є власником особового рахунку № НОМЕР_2 по якому обліковується в ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованість, а позивач звернувся до суду за стягненням грошових коштів та нарахував штрафні санкції особі ( ОСОБА_1 ), яка не має відношення до даного особового рахунку, відповідно не має заборгованості перед позивачем, а тому ОСОБА_1 є неналежним відповідачем по справі №753/1862/24.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що відповідач станом на дату звернення до суду зареєстрована в квартирі, не враховуючи, що період заборгованості з 2016 року і в цей час були зареєстровані також інші особи.

Проте, позивач визначив і суд не піддав це сумніву, що саме особа, яка зареєстрована в квартирі на дату звернення до суду має сплачувати за всіх зареєстрованих осіб протягом всього періоду заборгованості з 2016, навіть по «чужому» особовому рахунку.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 березня 2024 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

11 травня 2026 року через систему «Електронний суд» представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Реконструкція» - Кравченко О.П. подано відзив на апеляційну скаргу.

Так, представник у відзиві зазначила, що мешканці квартири та її власники за адресою: АДРЕСА_2 , з 2014 року й до лютого 2026 року до ТОВ«Євро- Реконструкція», у тому числі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , з метою їх ідентифікації, надання контактних даних - не зверталися та будь-яких документів щодо співвласників квартири та визначеного між ними порядку користування квартирою - не надавали.

Окрім цього, представник товариства звернула увагу, що особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами (неподільність предмета зобов`язання) вони несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Позивач звернувся із позовом до суду до відповідача ОСОБА_1 , як особи, місце постійного проживання якої, в період виникнення заборгованості й до даного часу, зареєстровано у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , а не як до спадкоємця квартири чи її власника.

Обов`язок сплати спожитих комунальних послуг покладено не лише на власників житлового приміщення, а й на осіб, місце постійного проживання яких зареєстровано у житловому приміщенні, незалежно від того, чи перебуває дане житло у їх власності.

Зареєструвавши своє місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , відповідач в добровільному порядку, перед державою та іншими особами, особисто визначила, що вважає квартиру саме за цією адресою своїм місцем постійного проживання, а тому повинна розуміти й усвідомлювати наслідки таких своїх дій, оскільки реєструючи своє місце проживання у квартирі та не знімаючись із реєстрації, свідомо зберігала за собою право на користування даною квартирою як власним житлом.

Відповідач чи інші особи, які були та є власниками квартири, від надання житлово-комунальних послуг у встановленому чинним законодавством порядку не відмовлялися, доказів відключення квартири від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води до матеріалів справи не надано, а тому відповідач має відшкодувати в повному обсязі вартість наданих позивачем до квартири послуг.

Також, в матеріалах справи відсутні документи, з яких би вбачався поділ особових рахунків споживачів за квартирою на постачання комунальних послуг та технічний поділ вищезазначеної квартири на окремі частини із окремими вводами мереж для постачання комунальних послуг до квартири, як, наприклад, при виділенні частки у праві власності на квартиру в натурі, із збереженням цільового призначення таких частин та введенням в експлуатацію.

Таким чином, представник позивача просила подану відповідачем апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 березня 2024 року по справі № 753/1862/24 - залишити без змін.

25 травня 2026 засобами поштового зв`язку апелянтом було направлено відповідь на відзив у якій зазначено, що відповідач свої зобов`язання перед ТОВ «Євро-Реконструкція» щодо оплати послуг по рахунку № НОМЕР_1 (опалювальна площа 20,6 кв.м.) виконувала та виконує своєчасно (щомісячно) в повному обсязі відповідно до наданих постачальником послуг рахунків на оплату (свідченням чого є рахунки на оплату послуг, за листопад 2023 та січень 2024 по а/н НОМЕР_1 , що відповідають періоду звернення позивача до суду і були додані до апеляційної скарги.

Згідно даних електронного кабінету споживча ТОВ «Євро-Реконструкція», за ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 обліковується лише а/н НОМЕР_1 , свідченням чого є також скріншот з електронного кабінету споживача, де відображається а/н, прізвище, ім`я та по батькові власника а/н, адреса квартири, період нарахувань (дані формуються з січня 2021 по нині), сума нарахувань та здійснених оплат.

Таким чином, позивач звернувся за стягненням заборгованості до неналежного відповідача і намагається відстоювати свою позицію нічим не підтвердженими доказами, зазначаючи, що розподіл а/н відбувся без участі теплопостачальної організації до 2014 року, стверджуючи про незнання підстав такого розподілу, при цьому систематично протягом багатьох років формував та направляв рахунки на оплату послуг за адресою: АДРЕСА_2 по двом a/н, приймав оплати та зараховував їх за кожним окремо рахунком, ідентифікував кожного платника а/н.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 травня 2026 року призначено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Ухвала про відкриття провадження була направлена стороні позивача через систему «Електронний суд», що підтверджується Звітом про доставку вихідної кореспонденції.

Апелянту ухвала про відкриття провадження направлялась на адресу: АДРЕСА_3 , яку остання отримала 18 травня 2026 року, що підтверджується відомостями з трекінгу відправлення поштової кореспонденції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно вимог ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Щодо долучення нових доказів

Так, апелянт у апеляційній скарзі посилається на те, що не була належним чином повідомлена про розгляд справи у суді першої інстанції, а тому не могла подати документи, що підтверджують недостовірність доказів, наданих позивачем, що стали підставою визначення неналежного відповідача та в результаті винесення неправомірного рішення, а тому, просить апеляційний прийняти докази:

- належності особового рахунку № НОМЕР_4 відповідачу, а не № НОМЕР_5 по якому обліковується заборгованість у позивача (додаток до типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії - заяву про приєднання о/р НОМЕР_1 до індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води);

- відсутність в апелянта станом на листопад 2023 та січень 2024 (період розгляду справи) заборгованості перед позивачем (рахунки на оплату послуг за листопад 2023 та січень 2024);

- дані про власників квартири (інформаційна довідка №467152294 від 07 березня 2026 року, що сформована ОСОБА_4, адміністратором ЦНАП Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації).

Колегія суддів, аналізуючи матеріали справи дійшла висновку, що дане клопотання підлягає задоволенню, оскільки матеріали справи містять конверт з відміткою «за закінченням терміну зберігання», що свідчить про не отримання відповідачем процесуальних документів направлених їй щодо розгляду цивільної справи, а отже, відповідач не була належним чином повідомлення про розгляд справи судом першої інстанції.

Відтак, колегія суддів, враховуючи положення ч. 3 ст. 367 ЦК України дійшла висновку, що нові докази підлягають прийняттю, оскільки відповідач з поважних причин не мала можливості подати їх до суду першої інстанції, а саме, у зв`язку з неналежним повідомленням.

Щодо доводів апеляційної скарги по суті оскаржуваного рішення

Так, судом першої інстанції встановлено, що надання послуг з постачання теплової енергії/централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_4 здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція».

З матеріалів справи вбачається, що проект договору про надання ТОВ «Євро- Реконструкція» послуг централізованого опалення та постачання гарячої води опубліковано в офіційному віснику Київської міської ради - газеті «Хрещатик» від 06.08.2014 № 111 (4511).

Так, відповідач ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , а відтак є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за даною адресою.

Суд першої інстанції вважав встановленим, що відповідач з січня 2016 року не вносила плату за отримані послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії, та за отримані послуги з постачання гарячої води, у зв`язку з чим, згідно з розрахунку заборгованості, за нею утворилась заборгованість, яка станом на 01 грудня 2023 року становить за послуги з централізованого опалення у розмірі 27 989,97 грн, заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 17 209,55 грн, інфляційна складова боргу у розмірі 11 360,68 грн, 3% річних у розмірі 3 326,04 грн, а всього 59 886,24 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції вважав встановленим факт порушення прав позивача відповідачем, тому дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за житлово-комунальні послуги в розмірі 59 886,24 грн є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулюються Житловим кодексом УРСР, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правилами надання послуг центрального опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630.

Відповідно статті 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно зі ст. ст. 67, 68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами, і має вноситися споживачами послуг своєчасно.

Згідно із пунктом 5 частини третьої ст.20 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Обов`язок споживача здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію визначено ст.19 Закону України «Про теплопостачання».

За вимогами ст. 9 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором

Згідно з п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ України 21 липня 2005 року №630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місця, що настає за розрахунковим.

Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

10 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року у новій редакції.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Згідно п. 3 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Так, за змістом положень ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до умов ст.ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною другою ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною другою ст. 642 ЦК України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

До того ж, слід зазначити, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі №910/7968/19.

Таким чином, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Разом з цим, з матеріалів справи, зокрема з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного Реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві власності ОСОБА_3 (спадкоємець ОСОБА_2 ) розмір частки 2/3 дата реєстрації 21 червня 2023 року та ОСОБА_1 у частці 2/9 та 1/9 з 10 грудня 2011 року.

Даний витяг підтверджує те, що квартира перебуває у спільній частковій власності двох осіб.

Окрім цього, з долученої апелянтом заяви-приєднання вбачається, що за відповідачем ОСОБА_1 закріплено о/р № НОМЕР_1 у якому зазначено, що її опалювальна площа квартири становить 20.6 кв.м. Вказані обставини підтверджуються також долученими рахунками на оплату за теплопостачання та постачання гарячої води за даним особовим рахунком за листопад 2023 року та січень 2024 року, згідно яких заборгованість відсутня.

При цьому, позивач звертаючись до суду, предметом спору визначив заборгованість за особовим рахунком № НОМЕР_2 , опалювальна площа 37 кв.м. за період з січня 2016 року по листопад 2023 року, не надавши при цьому жодного достатнього та допустимого доказу належності о/р НОМЕР_2 відповідачу ОСОБА_1 ..

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що відповідач ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води оскільки зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , є помилковими, оскільки у даному випадку відповідач є співвласником квартири з визначеною часткою, а тому має відповідати лише у межах своєї частки (1/3). У зв`язку з цим, заперечення позивача та посилання на солідарний обов`язок відповідача колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч.1 ст.48 ЦПК України).

Відповідачем у цивільному процесі є особа, яка притягується судом до відповіді за порушення, оспорення або невизнання прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів позивача. У передбачених законом випадках відповідачами можуть бути й інші особи, на адресу яких спрямована вимога позивача.

Відповідно до ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у ч.ч.1, 2 цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц (провадження №14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не відкриття провадження.

Вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі за своєю ініціативою і без згоди позивача залучати інших осіб до участі у справі як відповідачів чи співвідповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі відповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено ст. 51 ЦПК України.

Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Відтак, колегія суддів вважає, що позивачем не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів того, що саме відповідач ОСОБА_1 є тією особою, яка має відповідати за відшкодування заборгованості за особовим рахунком № НОМЕР_2 , оскільки апеляційним судом було беззаперечно встановлено, що за спірною квартирою обліковуються два особові рахунки № НОМЕР_2 (предмет позову) та №48142 (належить відповідачу).

Як вказала Велика Палата Верховного Суду у справі 342/180/17-ц, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем при зверненні до суду не було належним чином встановлено коло учасників процесу, а тому пред`явлено позов до неналежного відповідача.

Враховуючи обставини встановлені в ході апеляційного розгляду, колегія суддів вважає, що доводи апелянта знайшли своє підтвердження, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі вищенаведених мотивів, колегія апеляційного суду виснує, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, не ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і не може бути залишене без змін, а підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, то з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 4542,00 грн.

Також, оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову, тому відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати у суді першої інстанції покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 березня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро- Реконструкція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (код ЄДРПОУ 37739041) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_6 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 542 (чотири тисячі п`ятсот сорок дві) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова