Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №757/15964/26-ц — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 року м. Київ

Справа № 757/15964/26

Провадження: № 22-ц/824/13429/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Реутової Євгенії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1

на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 01 квітня 2026 року, постановлену під головуванням судді Гуртової Т. І.,

за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «Оселя», про усунення перешкод у користуванні спільним майном будинку та приведення планування допоміжних приміщень багатоквартирного будинку в первісний стан,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що допоміжне приміщення, позаквартирний коридор № XXXV загальною площею 6,10 кв. м, розташований на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , відповідно до технічної документації належить до спільного майна співвласників багатоквартирного будинку, однак було самовільно приєднано до квартир № 1 та № 2 шляхом встановлення перегородки та дверей, унаслідок чого, за твердженням позивачки, обмежено доступ співвласників до спільного майна та інженерних мереж будинку.

Разом з позовом ОСОБА_2 подала заяву про забезпечення позову, яка обґрунтована тим, що квартири № 1 та № 2 18 грудня 2025 року були відчужені та їх власником стала ОСОБА_1 , у зв`язку із чим існує ризик їх повторного відчуження і, як наслідок, зміни кола учасників справи та ускладнення її розгляду. Крім того, посилалася на ризик продовження будівельних і перепланувальних робіт у спірному приміщенні, зміни його технічного стану та вчинення інших дій, спрямованих на фактичне закріплення володіння ним. Також зазначала, що подальша зміна стану приміщення може ускладнити або унеможливити проведення судової експертизи, клопотання про призначення якої було подано одночасно з позовом.

У зв`язку із цим просила заборонити відчуження квартир № 1 та № 2 , а також заборонити проведення в них будівельних, монтажних, демонтажних і перепланувальних робіт та інших дій, спрямованих на зміну їх технічного стану або функціонального призначення, до набрання законної сили рішенням суду у справі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 квітня 2026 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.

Заборонено ОСОБА_1 виконання будь-яких будівельних, монтажних, перепланувальних робіт, а також інших дій, спрямованих на зміну технічного стану нерухомого майна в частині, що стосується приєднання коридору № XXXV до квартир № 1 та АДРЕСА_4 - до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

У іншій частині заяву залишено без задоволення.

Узадоволенні заяви про забезпечення позову в частині:

- накладення заборони на відчуження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3255917580000;

- накладення заборони на відчуження квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 3255911080000;

- заборони вчинення будь-яких будівельних, монтажних, демонтажних, перепланувальних робіт, а також інших дій, спрямованих на зміну технічного стану або функціонального призначення квартир № 1 та № 2 відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Реутова Є. С. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, недотримання принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими вимогами та неповне з`ясування обставин справи, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати та відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що встановлена судом заборона проведення будівельних та інших робіт не відповідає меті забезпечення позову, оскільки фактично унеможливлює добровільне усунення відповідачкою перешкод у користуванні спірним приміщенням, чого й вимагає позивачка. При цьому використане судом формулювання «а також інших дій» є невизначеним та створює ризик необґрунтованого обмеження прав відповідачки.

Вказувала, що суд першої інстанції не забезпечив повного та всебічного з`ясування обставин справи, не врахував відсутності у відповідачки інформації про пред`явлений позов та можливості висловити свої заперечення. Наголошувала, що позивачкою не надано належних доказів розміщення інженерних мереж у спірному приміщенні, а акт від 19 грудня 2025 року складено без участі відповідачки та фактичного огляду приміщення. Крім того, до звернення до суду жодних вимог чи претензій відповідачці не пред`являлося.

Також зазначала, що суд не обґрунтував існування реальної загрози ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту прав позивачки, тоді як посилання на можливу зміну стану приміщення та ускладнення проведення судової експертизи саме по собі не є достатньою підставою для забезпечення позову.

Оскільки заявлені позовні вимоги мають немайновий характер, суд мав оцінити необхідність забезпечення їх ефективного судового захисту. Водночас, застосована заборона, на думку відповідачки, охоплює й роботи з демонтажу перегородки та приведення приміщення у первісний стан, тобто саме ті дії, вчинення яких становить предмет позовних вимог.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 27 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У письмових поясненнях на апеляційну скаргу адвокат Маляр С. А. в інтересах ОСОБА_2 заперечував проти доводів апеляційної скарги та вважав їх необґрунтованими, зазначив про те, що застосовані судом заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими вимогами та спрямовані на збереження існуючого стану спірного приміщення до вирішення справи по суті. Наголошував, що відповідачка здійснює перепланування приміщень та будівельні роботи, унаслідок чого існує ризик подальшої зміни технічного стану позаквартирного коридору № XXXV, його фактичного приєднання до квартир № 1 та № 2 і, відповідно, ускладнення ефективного захисту прав позивачки.

Вказував, що встановлена судом заборона стосується виключно дій, спрямованих на зміну технічного стану нерухомого майна в частині приєднання спірного коридору до квартир відповідачки, а тому не перешкоджає добровільному демонтажу перегородки та дверей і приведенню приміщення у первісний стан.

При цьому, вважає, що доводи відповідачки щодо відсутності інженерних мереж та недоліків акта від 19 грудня 2025 року стосуються оцінки обґрунтованості позовних вимог, яка має здійснюватися судом під час розгляду справи по суті.

Крім того, посилаючись на положення статті 153 ЦПК України, наголошував, що заява про забезпечення позову правомірно розглянута судом першої інстанції без повідомлення відповідачки, оскільки такий порядок прямо передбачений процесуальним законом.

В судовому засіданні адвокат Реутова Є. С. в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Адвокат Маляр С. А. в інтересах ОСОБА_2 вважав необґрунтованими доводи апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами існує спір щодо допоміжного приміщення, коридору № XXXV, а невжиття заходів забезпечення позову може призвести до зміни його технічного стану та ускладнити ефективний захист прав позивачки у разі задоволення позову. Водночас, суд дійшов висновку, що заявлені позивачкою заходи у повному обсязі є неспівмірними, тому вважав достатнім заборонити проведення робіт лише в частині, що стосується приєднання спірного коридору до квартир № 1 та № 2 , відмовивши у забороні відчуження квартир та проведення робіт у них загалом.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Метою забезпечення позову є вжиття судом тимчасових заходів, спрямованих на охорону матеріально-правових інтересів позивача, запобігання можливому порушенню його прав та забезпечення реального й ефективного судового захисту в разі задоволення позовних вимог.

За своєю правовою природою забезпечення позову передбачає тимчасове обмеження окремих прав та інтересів відповідача або інших осіб, яке допускається за умови його необхідності, обґрунтованості та співмірності із заявленими позовними вимогами.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов може забезпечуватися забороною вчиняти певні дії. Відповідно до частини третьої цієї статті заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 зазначила, що під час вирішення питання про забезпечення позову визначальним є встановлення наявності спору між сторонами, ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, співмірності обраного заходу забезпечення позову із заявленими вимогами, а також дійсної мети звернення із відповідною заявою.

При цьому ризик незабезпечення ефективного захисту може полягати як в ускладненні чи унеможливленні виконання судового рішення, так і у створенні перешкод для поновлення порушених або оспорюваних прав позивача. Отже, характер спору, майновий чи немайновий, та особливості виконання майбутнього судового рішення самі по собі не мають вирішального значення для встановлення підстав забезпечення позову.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2025 року у справі № 461/5014/24.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен оцінити розумність, обґрунтованість та адекватність заявлених заходів, їх зв`язок із предметом позовних вимог, імовірність утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів, а також необхідність забезпечення балансу інтересів сторін та недопущення безпідставного обмеження прав інших осіб.

Водночас наявність підстав для забезпечення позову визначається судом у кожній конкретній справі з урахуванням її фактичних обставин, характеру спірних правовідносин та можливих наслідків як застосування, так і незастосування відповідних заходів.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами виник спір щодо усунення перешкод у користуванні спільним майном багатоквартирного будинку, а саме позаквартирним коридором № XXXV загальною площею 6,10 кв. м, розташованим на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 , та приведення його планування у первісний стан.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилається на те, що зазначений коридор відповідно до технічної документації належить до спільного майна співвласників багатоквартирного будинку, однак внаслідок проведеного перепланування його фактично приєднано до квартир № 1 та № 2 , чим створено перешкоди у користуванні цим приміщенням.

Водночас, колегія суддів відмічає, що питання належності спірного коридору до спільного майна співвласників багатоквартирного будинку, правомірності проведеного перепланування та наявності підстав для приведення приміщення у первісний стан становлять предмет доказування під час розгляду справи по суті й не підлягають вирішенню на стадії забезпечення позову.

Між тим, характер заявлених позовних вимог свідчить про безпосередній зв`язок фактичного та технічного стану коридору № XXXV із предметом спору. Подальше проведення будівельних, монтажних чи перепланувальних робіт, спрямованих на його приєднання до квартир № 1 та № 2 , може призвести до зміни стану спірного приміщення, ускладнити відновлення його попередньої конфігурації та, відповідно, ефективний захист або поновлення прав позивачки в разі задоволення позову.

При цьому, колегія суддів враховує, що заявлені позовні вимоги спрямовані саме на відновлення можливості користування конкретним приміщенням, технічний стан та конфігурація якого є безпосередньо пов`язаними зі способом захисту, обраним позивачкою.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із необхідності тимчасового обмеження дій, які можуть призвести до подальшої зміни спірного приміщення до вирішення справи по суті.

Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд першої інстанції правильно врахував необхідність дотримання принципу співмірності та не застосував запропоновані позивачкою заходи в повному обсязі.

Зокрема, суд відмовив у встановленні заборони на відчуження квартир № 1 та № 2 , оскільки зазначені квартири безпосередньо не є предметом спору, а сам по собі факт їх попереднього відчуження не підтверджує наявності реальної загрози повторного відчуження та не свідчить про неможливість ефективного захисту прав позивачки.

Так само, суд не встановив загальної заборони на проведення будь-яких будівельних, монтажних, демонтажних чи перепланувальних робіт у квартирах відповідачки, оскільки таке обмеження виходило б за межі предмета спору та становило б надмірне втручання у здійснення нею права власності.

Натомість застосований захід забезпечення позову обмежено забороною виконання будівельних, монтажних, перепланувальних робіт, а також інших дій, спрямованих на зміну технічного стану нерухомого майна виключно в частині, що стосується приєднання коридору № XXXV до квартир № 1 та № 2 .

Отже, встановлена судом заборона безпосередньо пов`язана з предметом заявлених позовних вимог, спрямована на недопущення подальшої зміни спірного приміщення та не обмежує права відповідачки щодо користування належними їй квартирами в частині, яка не стосується предмета спору.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обраний захід забезпечення позову відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та співмірності, забезпечує належний баланс інтересів сторін і не виходить за межі необхідного для ефективного захисту прав позивачки.

Доводи апеляційної скарги про те, що застосованим заходом забезпечення позову відповідачку фактично позбавлено можливості добровільно усунути перешкоди у користуванні спірним приміщенням, колегія суддів відхиляє.

Зі змісту резолютивної частини оскаржуваної ухвали вбачається, що встановлена судом заборона стосується не будь-яких робіт у спірному приміщенні, а виключно тих, які спрямовані на зміну його технічного стану в частині приєднання до квартир № 1 та № 2 .

Отже, зазначений захід забезпечення позову не містить прямої заборони на добровільне усунення відповідачкою перешкод у користуванні коридором шляхом демонтажу перегородки та дверей і приведення приміщення у первісний стан відповідно до технічної документації.

При цьому, питання про те, які саме роботи необхідно виконати для відновлення первісного стану приміщення та чи існує у відповідачки відповідний обов`язок, підлягає вирішенню судом під час розгляду справи по суті.

Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції й доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів розміщення інженерних мереж у спірному приміщенні, а також складення акта від 19 грудня 2025 року без участі відповідачки та фактичного огляду коридору.

Наведені обставини підлягають дослідженню та оцінці судом у сукупності з іншими доказами під час вирішення спору по суті. Водночас на стадії забезпечення позову суд не встановлює остаточно правомірність дій сторін та обґрунтованість заявлених вимог, а перевіряє наявність достатньо обґрунтованого припущення щодо можливого ускладнення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття відповідних заходів.

Посилання відповідачки на те, що до звернення до суду позивачка не направляла відповідачці вимог чи претензій та не вживала заходів досудового врегулювання спору, також не свідчать про відсутність підстав для забезпечення позову, оскільки наведені обставини самі по собі не усувають ризику подальшої зміни технічного стану спірного приміщення.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги щодо немайнового характеру заявлених позовних вимог.

За змістом частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається не лише з метою запобігання ускладненню чи унеможливленню виконання судового рішення, а й для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

За обставинами даної справі позовні вимоги спрямовані на усунення перешкод у користуванні конкретним приміщенням та відновлення його первісного стану, а тому недопущення подальшого перепланування коридору № XXXV безпосередньо пов`язане із забезпеченням можливості ефективного захисту прав позивачки в разі задоволення позову.

Щодо доводів апеляційної скарги про невизначеність використаного в резолютивній частині ухвали формулювання «а також інших дій» колегія суддів зазначає, що наведені слова підлягають тлумаченню у взаємозв`язку з іншими положеннями резолютивної частини судового рішення.

Зокрема, судом чітко визначено, що заборона поширюється лише на дії, спрямовані на зміну технічного стану нерухомого майна в частині приєднання коридору № XXXV до квартир № 1 та № 2 . Отже, зміст і межі встановленого обмеження є достатньо визначеними, а його застосування не передбачає загальної заборони на здійснення відповідачкою будь-яких дій щодо належного їй нерухомого майна.

З огляду на вищенаведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність передбачених статтями 149, 150 ЦПК України підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову та не свідчать про порушення судом принципу співмірності застосованого заходу із заявленими позовними вимогами.

За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Реутової Є. С. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Печерського районного суду м. Києва від 01 квітня 2026 року залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Реутової Євгенії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 01 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 23 жовтня 2026 року

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура