Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №758/10409/24 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №758/10409/24

Суддя: Невідома Тетяна Олексіївна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 року м. Київ

Справа № 758/10409/24

Провадження: № 22-ц/824/14325/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,

суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,

секретар Лаврук Ю. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Євтодьєва Анатолія Олександровича в інтересах ОСОБА_1

на рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Ковбасюк О. О.,

у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У серпні 2024 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 11 лютого 2021 року між АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого внаслідок зміни найменування є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_2 (після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 ) укладено угоду про надання споживчого кредиту № 501295036, відповідно до умов якої банк надав відповідачці кредит у розмірі 1 000 000 грн зі сплатою 26 % річних строком на 42 місяці, з кінцевою датою повернення 11 серпня 2024 року.

Зазначено, що товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало належним чином, надавши відповідачці кредитні кошти, однак остання взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів за користування ним належним чином не виконувала, унаслідок чого станом на 18 серпня 2023 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 1 087 255,32 грн, з яких 779 554,49 грн заборгованість за основною сумою кредиту та 307 700,83 грн заборгованість за процентами.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачкою договірних зобов`язань, АТ «Сенс Банк» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 087 255,32 грн, а також понесені судові витрати зі сплати судового збору.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03 грудня 2025 року позов АТ «Сенс Банк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором від 11.02.2021 у загальному розмірі 1 087 255 грн 32 коп та судовий збір у розмірі 16 308 грн 83 коп.

Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Євтодьєв А. О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в позові.

На обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд не надав належної оцінки обставинам справи та дійшов передчасного висновку про доведеність факту надання відповідачці кредитних коштів і наявності заявленої банком заборгованості.

Зокрема, вказував, що відповідно до умов кредитного договору кредитні кошти мали бути перераховані на рахунок відповідачки № НОМЕР_1 , однак належних доказів зарахування коштів на зазначений рахунок позивач не надав. Натомість долучений до матеріалів справи меморіальний ордер підтверджує перерахування коштів на інший рахунок № НОМЕР_2 , який, за твердженням апелянта, призначений для погашення кредитної заборгованості, а не для отримання кредиту.

Наголошував, що самі по собі меморіальний ордер та складений банком розрахунок заборгованості не підтверджують фактичного отримання відповідачкою кредитних коштів, тоді як належних первинних бухгалтерських документів, які б засвідчували їх зарахування на визначений договором рахунок, матеріали справи не містять.

Крім того, зазначав, що суд першої інстанції не перевірив належним чином обґрунтованість розрахунку заборгованості, правомірність нарахування процентів та відповідність заявлених до стягнення сум умовам кредитного договору.

Посилаючись на положення цивільного законодавства та правові висновки Верховного Суду щодо необхідності підтвердження факту надання кредитних коштів належними і допустимими доказами, вважав, що позивач не довів обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог, а тому підстав для задоволення позову не було.

Звертав увагу й на те, що суд першої інстанції не встановив, які саме умови та правила банківського обслуговування діяли на момент укладення кредитного договору 11 лютого 2021 року, та чи були вони доведені до відома відповідачки й погоджені нею. Вважав, що підписання паспорта споживчого кредиту саме по собі не підтверджує погодження сторонами всіх істотних умов кредитування.

Крім того, посилався на положення Закону України № 2120-IX щодо звільнення позичальників від відповідальності за прострочення виконання кредитних зобов`язань у період дії воєнного стану, вважаючи, що суд не врахував установлених законодавством особливостей виконання таких зобов`язань та безпідставно задовольнив вимоги банку про стягнення заборгованості.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 31 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні адвокат Євтодьєв А. О. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вислухавши пояснення представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11 лютого 2021 року між АТ «Альфа-Банк», найменування якого в подальшому змінено на АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_2 укладено угоду про надання споживчого кредиту № 501295036, відповідно до умов якої банк зобов`язався надати позичальниці кредит у розмірі 1 000 000 грн строком на 42 місяці, до 11 серпня 2024 року, зі сплатою 26 % річних (а. с. 10).

Укладення кредитного договору оформлено шляхом підписання відповідачкою оферти на укладення угоди про надання споживчого кредиту, акцепту пропозиції, паспорта споживчого кредиту та графіка платежів, якими визначено основні умови кредитування, порядок повернення кредитних коштів і сплати процентів за користування ними (а. с. 10-16).

На підтвердження виконання своїх зобов`язань за кредитним договором позивач надав меморіальний ордер № 58510052 від 11 лютого 2021 року на суму 1 000 000 грн, а також виписки за банківськими рахунками, які відображають рух кредитних коштів та здійснення операцій із погашення кредитної заборгованості (а. с. 17, 19-28).

Відповідно до наданого банком розрахунку, внаслідок неналежного виконання відповідачкою зобов`язань за кредитним договором станом на 18 серпня 2023 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 1 087 255,32 грн, з яких 779 554,49 грн - заборгованість за основною сумою кредиту та 307 700,83 грн - заборгованість за процентами (а. с. 18).

Із матеріалів справи також убачається, що 5 липня 2023 року банк направив позичальниці досудову вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, в якій зазначив, що станом на 20 червня 2023 року загальна сума заборгованості становила 1 049 582,04 грн, та запропонував усунути допущені порушення протягом 30 днів із моменту отримання вимоги, але не пізніше 35 днів із дня її направлення. У разі невиконання зазначеної вимоги банк повідомив про необхідність дострокового повернення непогашеної суми кредиту та сплати нарахованих процентів (а. с. 50).

17 травня 2024 року у зв`язку з державною реєстрацією шлюбу ОСОБА_2 змінила прізвище на ОСОБА_3 (а. с. 133 - 134).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виникли кредитні правовідносини на підставі укладеної 11 лютого 2021 року угоди про надання споживчого кредиту № 501295036, за умовами якої банк належним чином виконав свої зобов`язання, надавши відповідачці кредитні кошти у розмірі 1 000 000 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальним ордером та банківськими виписками.

Однак, відповідачка взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними належним чином не виконувала, унаслідок чого утворилася заборгованість, розмір якої підтверджується наданими банком розрахунком заборгованості та виписками за рахунками і не спростований відповідачкою належними та допустимими доказами.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь банку заборгованості за кредитним договором у заявленому розмірі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до пунктів 3, 6 частини першої статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства належать свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з частинами першою та другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, якими обмінялися сторони, та якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах та який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За положеннями статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом статей 525, 526, 530, 610, 612, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, у встановлений строк, а одностороння відмова від його виконання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених його змістом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц викладено правовий висновок про те, що презумпція правомірності правочину означає визнання його таким, що породжує відповідні цивільні права та обов`язки, доки зазначена презумпція не буде спростована в установленому законом порядку.

Отже, за відсутності встановлених законом підстав нікчемності або судового рішення про визнання правочину недійсним укладений сторонами договір є обов`язковим для виконання.

Звертаючись із апеляційною скаргою, відповідачка, зокрема, посилається на недоведеність факту надання їй кредитних коштів, непогодження сторонами умов кредитування та відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження заявленого до стягнення розміру заборгованості.

Наведені доводи підлягають оцінці з урахуванням усієї сукупності доказів, наявних у матеріалах справи, їх взаємного зв`язку та обставин виникнення і виконання спірного кредитного зобов`язання.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 11 лютого 2021 року ОСОБА_2 (після зміни прізвища - ОСОБА_1 ) підписала оферту на укладення угоди про надання споживчого кредиту № 501295036, а також документи, пов`язані з оформленням кредитних правовідносин, зокрема паспорт споживчого кредиту та графік платежів (а. с. 10-16).

Зазначеними документами передбачено надання кредиту в розмірі 1 000 000 грн строком на 42 місяці, до 11 серпня 2024 року, зі сплатою процентів за ставкою 26 % річних, а також визначено порядок повернення кредитних коштів і сплати процентів за користування ними.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо непогодження істотних умов кредитного договору, колегія суддів виходить із того, що наявні у справі документи підлягають оцінці не відокремлено один від одного, а в їх сукупності, з урахуванням змісту підписаної відповідачкою оферти та інших документів, якими оформлено відповідні кредитні правовідносини.

При цьому, колегія суддів ураховує, що паспорт споживчого кредиту за своєю правовою природою є документом, призначеним для надання споживачу переддоговірної інформації, а тому сам по собі не є кредитним договором і не може підміняти погодження сторонами його істотних умов.

Водночас у цій справі висновок про погодження умов кредитування ґрунтується не лише на паспорті споживчого кредиту, а й на підписаній відповідачкою оферті та інших документах, які у взаємному зв`язку підтверджують оформлення між сторонами кредитних правовідносин.

Отже, посилання представника відповідачки на те, що паспорт споживчого кредиту сам по собі не підтверджує укладення кредитного договору, не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки останні ґрунтуються на оцінці сукупності наданих сторонами доказів, а не виключно зазначеного документа.

Необґрунтованими є також доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір вважається укладеним виключно з моменту фактичного передання грошових коштів.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За своєю правовою природою кредитний договір є консенсуальним, а тому його укладення не пов`язується виключно з моментом фактичного передання кредитних коштів. Водночас для задоволення вимог про стягнення кредитної заборгованості кредитодавець повинен довести належне виконання свого обов`язку щодо надання кредиту.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про недоведеність факту надання кредитних коштів, колегія суддів ураховує, що на підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором банк надав меморіальний ордер № 58510052 від 11 лютого 2021 року та виписки за відповідними банківськими рахунками.

Так, із меморіального ордера № 58510052 від 11 лютого 2021 року вбачається, що банком здійснено перерахування кредитних коштів у розмірі 1 000 000 грн із рахунку № НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_2 , відкритий на ім`я ОСОБА_2 (а. с. 17).

Крім того, відповідно до виписки за рахунком № НОМЕР_2 , того самого дня на підставі меморіального ордера № 58510053 зазначену суму було списано на рахунок № НОМЕР_4 (а. с. 19).

Отже, надані банком докази підтверджують здійснення операції з перерахування кредитних коштів у погодженому сторонами розмірі, їх зарахування на рахунок, відкритий на ім`я позичальниці, а також подальший рух відповідної суми.

При цьому, подальше списання коштів із рахунку позичальниці саме по собі не спростовує факту їх попереднього зарахування та не свідчить про невиконання банком обов`язку з надання кредиту.

Колегія суддів звертає увагу, що доводи представника відповідачки фактично зводяться до невідповідності рахунку, на який було здійснено перерахування кредитних коштів, рахунку, зазначеному в документах щодо оформлення кредиту.

Однак, сама по собі така обставина не є безумовним доказом ненадання кредиту, оскільки для встановлення факту виконання банком кредитного зобов`язання визначальне значення мають фактичне здійснення відповідних банківських операцій, належність рахунку позичальниці та відображений у банківських документах рух грошових коштів.

Зокрема, посилання представника відповідачки на відсутність доказів перерахування кредитних коштів на рахунок № НОМЕР_1 не спростовує відомостей, відображених у меморіальному ордері № 58510052 та банківській виписці за рахунком № НОМЕР_2 , які підтверджують зарахування 1 000 000 грн на рахунок, відкритий на ім`я ОСОБА_2 .

Отже, наведені в апеляційній скарзі заперечення, які ґрунтуються на відокремленому аналізі окремих банківських документів без урахування їх сукупності та взаємного зв`язку, не є достатніми для спростування встановленого судом першої інстанції факту надання відповідачці кредитних коштів.

Відповідно до статей 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Банківські виписки, які відображають рух коштів за рахунками позичальника, є належними та допустимими доказами здійснення відповідних банківських операцій і можуть підтверджувати обставини надання кредитних коштів, їх використання та погашення кредитної заборгованості.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21), відповідно до якого банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами, які підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та підтверджують їх виконання. Такі виписки можуть бути належними доказами наявності заборгованості за кредитним договором.

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі № 910/10254/18 та від 19 липня 2022 року у справі № 752/20382/15-ц.

При цьому, розрахунок заборгованості, складений банком, підлягає оцінці не відокремлено, а в сукупності з банківськими виписками та іншими документами, які підтверджують виникнення, виконання та порушення кредитного зобов`язання.

Отже, доводи представника відповідачки про те, що односторонній розрахунок банку не може бути єдиним доказом наявності заборгованості, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки на підтвердження позовних вимог банком надано не лише розрахунок заборгованості, а й меморіальний ордер та банківські виписки, які відображають рух коштів за відповідними рахунками.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачка належним чином не виконувала зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, внаслідок чого, відповідно до наданого банком розрахунку, станом на 18 серпня 2023 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 1 087 255,32 грн, з яких 779 554,49 грн заборгованість за основною сумою кредиту та 307 700,83 грн заборгованість за процентами.

Відповідно до погоджених сторонами умов кредитування процентна ставка за користування кредитними коштами становить 26 % річних, а строк кредитування визначено тривалістю 42 місяці, до 11 серпня 2024 року.

Заявлені позивачем до стягнення проценти розраховані станом на 18 серпня 2023 року, тобто в межах погодженого сторонами строку кредитування, протягом якого позичальниця зобов`язана була сплачувати проценти за користування кредитними коштами відповідно до умов договору.

Отже, саме по собі нарахування договірних процентів у зазначений період не суперечить положенням статей 1048, 1054 ЦК України, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують установлених судом першої інстанції обставин щодо виникнення та невиконання відповідачкою кредитного зобов`язання.

Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги щодо звільнення відповідачки від виконання кредитних зобов`язань у зв`язку із запровадженням воєнного стану.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного, надзвичайного стану в Україні та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов`язання за договором кредиту (позики).

Водночас зазначені положення законодавства не звільняють позичальника від обов`язку повернути фактично отримані кредитні кошти та сплатити правомірно нараховані договірні проценти за користування ними.

У данній справі позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за основною сумою кредиту та процентами за користування кредитними коштами. Вимог про стягнення неустойки, інфляційних втрат чи трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України банк не заявляв.

Отже, положення Закону України № 2120-IX, на які посилається представник відповідача, не є підставою для звільнення позичальниці від виконання основного кредитного зобов`язання та сплати правомірно нарахованих договірних процентів.

Ураховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що надані позивачем докази, оцінені в їх сукупності та взаємному зв`язку, підтверджують виникнення між сторонами кредитних правовідносин, виконання банком зобов`язання з надання кредитних коштів та неналежне виконання відповідачкою обов`язку щодо їх повернення і сплати процентів за користування ними.

Доводи апеляційної скарги щодо непогодження сторонами істотних умов кредитного договору, недоведеності факту надання кредитних коштів, недопустимості банківських виписок як доказів, необґрунтованості розрахунку заборгованості та звільнення відповідачки від виконання кредитного зобов`язання в період воєнного стану не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором № 501295036 у загальному розмірі 1 087 255,32 грн, з яких 779 554,49 грн заборгованість за основною сумою кредиту та 307 700,83 грн заборгованість за процентами.

Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга адвоката Євтодьєва А. О. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 грудня 2025 року залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Євтодьєва Анатолія Олександровича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 23 жовтня 2026 року.

Головуючий Т. О. Невідома

Судді С. М. Верланов

В. А. Нежура

Оригінал: reyestr.court.gov.ua