Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про поновлення на роботі, з них
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №760/8975/25
Суддя: Кирилюк Галина Миколаївна
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа № 760/8975/25
провадження № 22-ц/824/7415/2026
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів :
судді-доповідача Кирилюк Г. М.,
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.,
за участю секретаря Кошель К. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» про скасування наказів про оголошення догани та звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Матківського Тараса Олеговича на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року в складі судді Майстренка О. М.,
установив:
02.04.2025 представник ОСОБА_1 - адвокат Матківський Т. О. звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Конструкторське бюро «Артилерійське озброєння» (далі - ТОВ «КБ «Артилерійське озброєння») про скасування наказів про оголошення догани та звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивований тим, що 05.05.2023 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ТОВ «КБ «Артилерійське озброєння» на посаду інженера з підготовки виробництва.
01.01.2024 ОСОБА_1 був переведений на посаду провідного інженера з технічного розвитку відділу стратегічного розвитку та інвестицій.
За час роботи на підприємстві ОСОБА_1 сумлінно виконував покладені на нього обов`язки.
В подальшому йому стало відомо про корупційні дії заступника директора з режиму та безпеки ОСОБА_2 в змові з іншими посадовими особами, про що позивачем було негайно повідомлено в управляючу компанію АТ «Українська оборонна промисловість». Дізнавшись про таке повідомлення, керівництвом підприємства розпочався булінг по відношенню до позивача, створювались психологічно не здорові умови праці.
07.10.2024 наказом № 342-к ОСОБА_1 було оголошено догану «за невиконання правомірних наказів, розпоряджень та інших внутрішніх документів роботодавця».
08.10.2024 наказом №670-к ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади згідно з п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного стягнення.
Позивач вважав наказ про оголошення йому догани незаконним, оскільки останній не містить конкретних фактів допущеного ним невиконання обов`язків, не зазначено, коли саме вони мали місце та в який час.
Позивач не згоден із діями відповідача по притягненню його до дисциплінарної відповідальності та подальшим звільненням, вважає відповідні дії протиправними.
Вважає, що наказ про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 (оголошення догани) складається із загальних фраз та не містить конкретних фактів допущеного ним невиконання обов`язків, не зазначено, коли саме вони мали місце, та в який час.
Посилання на невиконання позивачем завдання з підготовки Плану евакуації в строк до 03.09.2024 з причин неспроможності комунікувати з працівниками інших структурних підрозділів не відповідає дійсності. Позивачем були виконані всі необхідні дії в межах його компетенції. Крім того посадова інструкція позивача взагалі не містила пункту щодо підготовки Плану евакуації (релокації) підприємства.
Також, в порушення вимог ст. 148 КЗпП України догану позивачу було оголошено 07.10.2024, тоді як місячний строк з дня виявлення порушення закінчився 04.10.2024.
Зазначав, що відсутність проведеного розслідування щодо виявлення порушення норм трудового законодавства та не притягнення до відповідальності керівників ОСОБА_1 , свідчить про відсутність порушень КЗпП України з боку позивача, та підтверджують спроби відповідача сфальсифікувати такі порушення, як переслідування особи, що повідомила про корупцію.
Щодо неправомірності звільнення посилався на те, що порушення, що стали підставою для звільнення позивача, є неконкретизованими та не відповідають дійсності. Жодних доказів, що свідчать про систематичне невиконання позивачем вимог посадової інструкції немає.
Роботодавцем не зазначена тяжкість допущених порушень працівником, негативні наслідки, які настали для підприємства внаслідок його винних дій, н е доведено його вину та умисел.
За таких підстав, позивач вважав, що у відповідача не було законних підстав для його звільнення.
Просив вважати строк звернення до суду пропущеним з поважних причин.
Зазначив, що ОСОБА_1 не має юридичної освіти, а тому не був обізнаний про чині зміни в законодавстві щодо строків звернення до суду при поновленні на роботу та оскарженні догани, а після звільнення в умовах воєнного стану та повномасштабного вторгнення забезпечував родину засобами для існування та безпекою, був вимушений змінити стале місце проживання внаслідок втрати роботи.
Позивач є внутрішньо переміщеною особою. Після звільнення з роботи залишився без джерел доходу і мав вирішувати соціально-побутові питання забезпечення життєдіяльності власної родини, а тому надав перевагу життю та здоров`ю своєї родини, убезпечення їх від можливих обстрілів та пошуку роботи. На утриманні ОСОБА_1 перебуває дружина та неповнолітня дитина 2012 року народження.
Зауважив, що вночі 30.10.2024 російські війська знову обстріляли Київ. Внаслідок атаки дронами сталося загорання на 2 та 3 поверхах дев`ятоповерхівки у Солом`янському районі міста Києва. Саме у період жовтень-листопад 2024 року різко зросли час повітряних тривог та загроза нанесення ударів по столиці, в тому числі ракетно-дронова атака на столицю 08.11.2024. Внаслідок обстрілів, з метою уникнення перевантаження енергосистеми в означений період, тривали стабілізаційні графіки відключення світла на Київщині. З дня отримання копії наказів про догану та звільнення минуло не більше року (5 місяців).
20.05.2025 позивач подав додаткові пояснення, зазначивши що адреса місця проживання його родини - АДРЕСА_1 , часто під прицілом крилатих ракет, безпілотників та балістичних робіт. Психологічні травми малолітньої дитини позивача почались ще з 2014 року. В період з листопада 2013 року по липень 2014 року дружина з сином (йому було 2 роки) була у декретній відпустці в Краматорську у родичів, відчули незабутній стрес від обстрілу «Градами», мінометами, терористи вбивали мешканців міста посеред дня, відкривали вогонь по цивільним та українській армії з дворів жилих районів. Дитина позивача залишається в стані тривоги, з метою реабілітації відвідувала психолога на постійній основі в підлітковому клубі «Бджілка», проте зараз приміщення клубу зруйновано ударом балістики. В разі надходження повідомлення про можливі обстріли, дружина наполягала та наполягає на вивезенні дитини поза місто на день або кілька, подалі від підприємств оборонного призначення та воєнних об`єктів, що і робив позивач. Критичний психологічний стан родини зумовив пропуск строків звернення до суду, проте таке звернення відбулось в межах визначеного КЗпП України року, коли строк може бути поновлений судом.
З огляду на вказане, позивач просив:
визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити його;
скасувати наказ ТОВ «КБ «Артилерійське озброєння» від 07.10.24 №342-к «Про оголошення догани ОСОБА_1 »;
скасувати наказ ТОВ «КБ «Артилерійське озброєння» від 08.10.2024 №670-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;
поновити ОСОБА_1 на посаді провідного інженера з технічного розвитку відділу стратегічного розвитку та інвестицій ТОВ «КБ «Артилерійське озброєння» з 09.10.2024;
стягнути з ТОВ «КБ «Артилерійське озброєння» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період вимушеного прогулу;
стягнути з ТОВ «КБ «Артилерійське озброєння» на користь ОСОБА_1 судові витрати.
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року в задоволенні вказаного позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в наказі відповідача від 07.10.2024 № 342-к про виокремлено декілька підстав застосування догани: службові записки начальника відділу стратегічного розвитку та інвестицій ОСОБА_3 від 27.09.2024, 30.09.2024, 07.10.2024, начальника бюро юридичної роботи від 25.09.2024, 07.10.2024, начальника відділу інформаційних технологій від 26.09.2024, а саме невиконання у строк до 03.09.2024 завдання по опрацюванню Плану евакуації (релокації) підприємства; несанкціонований доступ позивача до файлів інших користувачів у загальному мережевому просторі TEMP; неетична поведінка позивача у колективі.
Щодо невиконання завдання по опрацюванню Плану евакуації (релокації) підприємства, то як встановлено судом, останнє було засноване на листі АТ «УКРАЇНСЬКА ОБОРОННА ПРОМИСЛОВІСТЬ» від 06.08.2024 № ЦФР-6766 «Щодо погодження планів евакуації (релокації) підприємств учасників АТ «УОП». Із віз, наявних на вказаному листі, виконання відповідних вимог АТ «Укроборонпром» було доручено декільком посадовим особам та підрозділам відповідача, серед яких був відділ інвестицій в якому був позивач. При цьому відповідачем не надано суду доказів в якому обсязі та в які строки було поставлено перед позивачем завдання по опрацюванні Плану евакуації (релокації) підприємства. Надані відповідачем докази не містять інформації, що позивачу було встановлено його безпосереднім керівником або керівником вищого рівня строк для опрацюванні Плану евакуації (релокації) підприємства до 03.09.2024. При цьому із матеріалів справи, зокрема із пояснень позивача від 13.09.2025, встановлено, що позивач здійснював опрацювання Плану евакуації (релокації) підприємства в частині узагальнення інформації інших структурних підрозділів. Враховуючи викладене, відповідачем при притягненні позивача до дисциплінарної відповідальності не з`ясовано чи виконали інші посадові особи та структурні підрозділи завдання по наданні інформації позивачу для здійснення відповідного узагальнення Плану евакуації (релокації) підприємства і як це вплинуло на виконання завдання позивачем. Крім цього при застосуванні до позивача догани відповідачем не з`ясовано які були негативні наслідки відповідних дій позивача та в чому вони проявились. Також суд погодився з твердженням представника позивача, що відповідач застосовуючи до позивача 07.10.2024 дисциплінарне стягнення за невиконання у строк до 03.09.2024 завдання по опрацюванню Плану евакуації (релокації) підприємства, не дотримався строку притягнення до відповідальності передбаченого ст. 148 КЗпП України (одного місяця з дня його виявлення).
Щодо застосування до позивача догани за порушення етичних норм, то відповідні порушення з боку відповідача були зафіксовані в службових записках начальника відділу стратегічного розвитку та інвестицій ОСОБА_3 07.10.2024, начальника бюро юридичної роботи ОСОБА_5 від 07.10.2024, в яких останні посилались, зокрема, на порушення позивачем вимог наказу АТ «Українська оборонна промисловість» від 15.05.2024 № 339 «Про затвердження Кодексу ділової етичної поведінки для підприємств та господарських товариств АТ «УОП». Водночас у розділі «Відповідальність за недотримання Кодексу» Кодексу ділової етичної поведінки вказується, що недотримання норм і стандартів поведінки, які містять в цьому кодексі, розцінюється як серйозне порушення. Таке порушення розглядається шляхом проведення розслідування, і може призвести до дисциплінарного стягнення, в тому числі звільнення.
Викладені у службових записках звинувачення позивача у неетичній поведінці містять лише загальні твердження, у яких не вказано на конкретні про дату, місце відповідної поведінки, осіб, якого це стосувалось, тощо. При цьому відповідачем не надано суду доказів проведення розслідування неетичної поведінки позивача, про які йдеться у службових записка від 07.10.2024, а також тверджень про порушенням ним Кодексу ділової етичної поведінки. Адже звинувачення позивача у неетичній поведінці могло було бути викликано як критичним ставленням позивача до діяльності посадових осіб відповідача, так і особистим непорозумінням між позивачем та посадовими особами, які склали відповідні службові записки.
Застосування до позивача дисциплінарного стягнення 07.10.2024, безпосередньо після отримання вказаних службових записок, виключало проведення об`єктивного розслідування фактів можливої неетичної поведінки позивача як це передбачено Кодексу ділової етичної поведінки.
Отже, на думку суду, без ретельного розслідування звинувачень в неетичній поведінці, відповідач не мав об`єктивних підстав до притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, що на думку суду свідчить про упереджений підхід відповідача до позивача під час притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності.
За вказаних обставин суд вважав, що під час судового розгляду підтвердились твердження позивача та його представника про не відповідність вимогам закону наказу відповідача від 07.10.2024 № 342-к «Про оголошення догани ОСОБА_1 ».
Щодо застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення на підставі наказу відповідача від 08.10.2024 № 670-к, суд першої інстанції виходив з того, що підставою застосування звільнення стала службова записка начальника відділу стратегічного розвитку та інвестицій ОСОБА_3 від 04.10.2024 щодо незадовільного відпрацювання позивачем щомісячного Звіту щодо стану виконання державних контрактів (договорів, додаткових угод) з розроблення, освоєння і впровадження нових технологій, нарощування наявних виробничих потужностей для виготовлення продукції оборонного призначення, а також неетична поведінка позивача у період з червня по жовтень 2024 року.
Відповідна службова записка начальника відділу стратегічного розвитку та інвестицій ОСОБА_3 датована 04.10.2024, а отже існувала на момент розгляду питання про застосування до позивача догани 07.10.2024 і на думку суду повинна бути врахована відповідачем при застосуванні до позивача догани.
Суд критично оцінив твердження представника відповідача, що службова записка начальника відділу стратегічного розвитку та інвестицій ОСОБА_3 від 04.10.2024 здійснювала тривале документальне проходження і потрапила на розгляд керівника відповідача лише 08.10.2024. Відповідачем не наведено обґрунтованих доводів тривалого проходження службової записки начальника відділу стратегічного розвитку та інвестицій ОСОБА_3 від 04.10.2024. За вказаного суд вважав, що до позивача не могло застосовуватись дисциплінарне стягнення за факти викладені у службовій записці від 04.10.2024, адже вказані факти були виявлені відповідачем до моменту застосування догани до позивача, а тому повинні бути розглянуті відповідачем одночасно 07.10.2025.
Щодо неетичної поведінки позивача в період з червня по жовтень 2024 року, то вказані обставини були предметом розгляду керівника відповідача під час застосування до позивача догани. При цьому наказ про звільнення позивача не містить посилання на обставини невиконання позивачем службових обов`язків, порушення правил трудового розпорядку або неетичної поведінки позивача у період з 07.10. по 08.10.2024. Факти можливої неетичної поведінки позивача викладені у службовій записці начальника Фінансового економічного управління ОСОБА_4 та колективному зверненні працівників цього управління також не були розслідуванні відповідачем відповідно до вимог Кодексу ділової етичної поведінки, що на думку суду свідчить про упереджене ставлення до позивача.
Враховуючи висновки суду про безпідставність застосування відповідачем до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани, відсутні підстави стверджувати про повторність невиконання позивачем посадових обов`язків або будь-яких інших порушень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, про безпідставність наказу відповідача від 08.10.2024 №670-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Разом із тим, ОСОБА_1 з наказом про застосування догани був ознайомлений 07.10.2024 під підпис, а з наказом про звільнення - 08.10.2024. Копії зазначених наказів в день їх виготовлення 07.10.2024 та 08.10.2024 були вручені позивачу.
Отже, строк оскарження наказу відповідача від 07.10.2024 № 342-к «Про оголошення догани ОСОБА_1 » завершився 07.01.2025, а строк оскарження наказу про звільнення відповідача від 08.10.2024 №670-к «Про звільнення ОСОБА_1 » завершився 08.11.2024.
Звернувшись з позовною заявою 02 квітня 2025 року, ОСОБА_1 пропустив установлений законом строк на звернення до суду з даним позовом, вагомих доводів, які б об`єктивно перешкоджали йому звернутися до суду у передбачений законом строк останній не навів, тому суд відмовив в позові.
Суд звернув увагу, що договір про надання правничої допомоги з адвокатом Матківським Т.О. позивач уклав 07.02.2025, після завершення строку на подання позову і не надав доказів, що до цього вчиняв дії необхідні для звернення до суду за захистом своїх прав. Але навіть після укладення договору про надання правничої допомоги від 07.02.2024, позов було підготовлено та подано до суду через два місяці без наведення обґрунтованих причин поважності причин такої тривалої підготовки позову, яка за своєю тривалістю перевищує строк звернення до суду у частині вимоги про поновлення позивача на роботі.
Суд не може врахувати як поважну причину для не звернення до суду твердження представника позивача про відсутність на момент укладення договору про надання правової допомоги окремих доказів (документів) необхідних для підготовки позову. На думку суду відповідні докази могли бути отримані позивачем або його представником після звернення до суду, під час проведення підготовчого провадження.
Не надано також позивачем також доказів, що його зайнятість піклуванням про здоров`ям його неповнолітньої дитини у період з 09.10.2025 по 02.04.20205 завадила йому своєчасно звернутись до суду.
Щодо твердження позивача про не звернення до суду через дію правового режиму воєнного стану, то Верховний Суд у своїх правових позиціях неодноразово висновував, що сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не може бути підставою для поновлення процесуального строку, адже такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану і унеможливили виконання стороною дій протягом установленого законом строку (постанови Верховного Суду від 05.09.2022 у справі № 697/2360/21, від 14.09.2022 у справі № 200/21749/17, від 25.09.2024 у справі №760/19995/21-ц).
Оскільки вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу безпосередньо залежить від вирішення вимоги про поновлення позивача на роботі, така вимога є похідною від вимоги про поновлення на роботі, а тому також не підлягає до задоволення.
21.01.2026 представник ОСОБА_1 - адвокат Матківський Т. О. через підсистему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року та прийняти по справі нове рішення, яким позов задовольнити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовано тим, судом встановлено порушення прав позивача та його неправомірне звільнення, проте конституційне право позивача залишилось непоновленим.
Вважає, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову внаслідок пропуску строків звернення до суду є протиправним.
Посилається на формальний підхід суду до поновлення строку (порушення принципу доступу до правосуддя).
Звертає увагу, що позивач звернувся до суду в межах річного строку, визначеного ст. 234 КЗпП України. З дня отримання копії наказів про догану та звільнення до звернення до суду минуло не більше року (5 місяців).
Судом першої інстанції не враховано сукупність наслідків воєнного стану та статус ВПО позивача, запровадження воєнного стану, обстріли м. Києва дронами, обставини перебування на його утриманні дружини та неповнолітньої дитини, надання позивачем переваги життю та здоров`ю своєї родини, убезпечення їх від можливих обстрілів та пошуку роботи.
Зважаючи на завантаженість справи особливостями звільнення та значною кількістю доказів, які підлягали збиранню та оцінці для підготовки обґрунтованого позову, адвокат Матківський Т.О. не мав об`єктивної можливості одразу після підписання договору про надання правничої допомоги звернутися до суду. Затягування з відповідями на адвокатський запит стало додатковою причиною більш тривалої підготовки для складання позовної заяви, докази, які так і не були надані на запити, врешті витребовувались через суд.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішення порушив принцип правової визначеності, оскільки наявна в ньому правова позиція є взаємо суперечливою: встановлено незаконність дисциплінарних стягнень, проте відмовлено в захисті порушеного права.
Масовані обстріли столиці, статус внутрішньо переміщеної особи, психоемоційний стан позивача та його родини, в тому числі малолітньої дитини, та втрата стабільного життя внаслідок неправомірного звільнення, яке встановлено судом першої інстанції, дає підстави стверджувати про поважність причин пропуску такого строку.
Після звільнення з роботи, враховуючи, що позивач приїхав до м. Києва з м. Краматорська, в умовах повномасштабного вторгнення російської федерації залишився без джерела доходу і мав вирішувати соціально побутові питання забезпечення життєдіяльності власної родини, останній надав перевагу життю та здоров`ю своєї родини, убезпечення їх від можливих обстрілів та пошуку роботи. Саме у період жовтень-листопад 2024 року різко зріс час повітряних тривог та загроза нанесення ударів по столиці, в тому числі ракетно-дронна атака на столицю 08.11.2024.
Відсутність документального підтвердження кожної обставини не може бути безумовною підставою для відмови у поновленні строку, якщо з матеріалів справи вбачається об`єктивне ускладнення доступу до суду.
Правом надання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
03.09.2026 представник ОСОБА_1 - адвокат Матківський Т. О. подав додаткові письмові пояснення у справі. Зазначив, що позивач послідовно ставив питання щодо неправомірних дій посадових осіб відповідача. Після звільнення позивач намагався вирішити конфлікт через внутрішні або наглядові механізми підприємства- учасника державного концерну, звернувшись 29.11.2024 до наглядової ради АТ «УОП» з проханням офіційної зустрічі щодо невиконання антикорупційної програми - як в частині розслідування, так і в частині захисту викривача. Страх перед подальшим розслідуванням з боку впливового роботодавця в оборонній галузі є додатковим психологічним чинником, що об`єктивно ускладнювало негайне звернення до суду.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник - адвокат Матківський Т. О. апеляційну скаргу підтримали з наведених в ній підстав.
Представник ТОВ «КБ «Артилерійське озброєння» - ОСОБА_6 просила в задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.
Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.
Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов`язків, що проявилися в порушенні: правил внутрішнього трудового розпорядку; посадових інструкцій; положень, наказів та розпоряджень власника, якщо вони мають законний характер.
Згідно зі статтею 140 КЗпП України трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У необхідних випадках заходи дисциплінарного впливу застосовуються стосовно окремих несумлінних працівників.
Відповідно до статті 141 КЗпП України роботодавець повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержуватися вимог законодавства про працю і правил охорони праці, здійснювати заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню), уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.
За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення (стаття 147 КЗпП України).
Відповідно до частини першої статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.
Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.
Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна з важливих ознак порушення трудової дисципліни.
Згідно із пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного та громадського стягнення.
Отже, для припинення трудових правовідносин з кожної конкретної підстави існує спеціальний порядок, якого роботодавець зобов`язаний дотримуватись для того, щоб звільнення було законним.
Із вказаної підстави працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково.
У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, потрібно з`ясувати, в чому конкретно полягало порушення, що стало підставою для звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України та чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувалися при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, а також обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.
Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; до працівника раніше протягом року вже застосовувалися заходи дисциплінарного або громадського стягнення; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.
Отже, працівник може бути звільнений за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України лише в разі порушення трудової дисципліни чи невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, які були допущені працівником після того, як до нього було застосовано дисциплінарне чи громадське стягнення (яке не скасоване та не втратило юридичної сили за давністю). При звільненні за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібно встановити: чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок; чи застосовувалися інші заходи дисциплінарного або громадського стягнення та чи можна вважати вчинення дисциплінарного проступку систематичним невиконанням працівником обов`язків без поважних причин.
При цьому, систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.
Тому для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України потрібне існування факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) вчинення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов`язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення за вчинення таких дій раніше і на момент повторного невиконання ним без поважних причин трудових обов`язків їх не знято і не погашено.
Під час розгляду справи саме роботодавець зобов`язаний довести факт вчинення працівником нового порушення трудових обов`язків, яким він обґрунтовував наказ (розпорядження) про звільнення, довести законність звільнення працівника. Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 23 вересня 2020 року у справі №9901/743/18 (провадження №11-914заі19); від 21 січня 2026 року у справі № 359/8573/20 (провадження № 12-20гс25) та інших.
Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
Отже, при розгляді справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, у чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема чи враховані обставини, за яких вчинено проступок та чи не закінчився встановлений для цього строк. Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку. Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.
Вказані вище висновки відповідають також правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17.
Судом встановлено, що на підставі наказу №15-к від 04.05.2023 ОСОБА_1 був прийнятий з 05.05.2023 на роботу до ТОВ «КБ «Артилерійське озброєння» на посаду інженера з підготовки виробництва.
На підставі наказу відповідача №7-к від 03.01.2024 з 01.01.2024 ОСОБА_1 був переведений на посаду провідного інженера з технічного розвитку відділу стратегічного розвитку та інвестицій.
Наказом відповідача № 342-к/п від 07.10.2024 ОСОБА_1 , провідному інженеру з технічного розвитку, оголошено догану за порушення трудової дисципліни.
За змістом вказаного наказу, службовими записками від 27.09.2024, 30.09.2024, 07.10.2024, складеними начальником відділу стратегічного розвитку та інвестицій ОСОБА_3 , службовими записками начальника бюро юридичної роботи від 07.10.2024, 25.09.2024, службовою запискою начальника відділу інформаційних технологій від 26.09.2024 було зафіксовано факт не належного виконання працівником - провідним інженером з технічного розвитку ОСОБА_1 з його вини обов`язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку, у період з 07.09.2024 по 07.10.2024 включно.
З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлений 07.10.2024.
Наказом відповідача №670 -к від 08.10.2024 ОСОБА_1 , провідного інженера з технічного розвитку, звільнено з займаної посади 08.10.2024, згідно п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.
Підставою для видання вказаного наказу слугували: службова записка начальника відділу статегічного розвитку та інвестицій ОСОБА_3 від 04.10.2024, відповідно до якої ОСОБА_1 було проігноровано вимоги та рекомендації по підготовці звіту на виконання розпорядження АТ «Українська оборонна промисловість» №121/р від 30.11.2023 р., що призвело до трьох спроб невдалої підготовки листа-відповіді АТ «Українська оборонна промисловість» з рядом однотипних помилок. Викладене призвело до затягування процесу підготовки відповіді , внаслідок чого начальник відділу був змушений самостійно відпрацьовувати підготовку фінальної редакції листа-відповіді.
Також з боку ОСОБА_1 спостерігається (орієнтовно з червня по сьогоднішній день) неетична поведінка в ході спілкування з колегами Товариства, що проявляється в наступному: негативно висловлюється ( в т. ч. лається) на адресу директора Товариства, критикуючи рішення прийняті в рамках забезпечення ефективного здійснення господарської діяльності Товариства, обвинувачення у непрофесійності ( в т. ч. колег у відділі, безпосереднього керівника, фінансово-економічного управління), демонструє зневажливе ставлення до колег пліткує та ін.
Копію вказаного наказу ОСОБА_1 отримав 08.10.2024 (а.с. 167 т.1).
Висновок суду першої інстанції про те, що застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді догани, а також звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства сторонами не оскаржується, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом апеляційного перегляду.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивач пропустив строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України, й поважних причин для його поновлення немає.
Згідно із частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.
У трудових спорах має застосовуватися добросовісність обох сторін (див.: постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у cправі № 910/17459/20), а суд застосовує правові норми, у тому числі норми трудового права, з урахуванням принципу розумності та справедливості (див.: пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (провадження № 14-75цс22)), і судовий розгляд має бути справедливим (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21, провадження № 14-97цс22), а також результат тлумачення норм має бути розумним (див.: пункти 42-44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), пункт 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20, (провадження № 12-33гс22)).
Згідно зі статтею 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішенні судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (див. постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, провадження № 61-5845св19).
Верховний Суд у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 947/16805/20 (провадження № 61-11817св23) вказував, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.
Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 607/10843/22 (провадження № 61-14209св23).
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який діє до цього часу.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Разом з тим, з введенням в Україні воєнного стану, на відміну від запровадження карантину встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби, законодавець не приймав рішення щодо зміни (зупинення, продовження) строків встановлених статтею 233 КЗпП України.
Колегія суддів наголошує, що запровадження воєнного стану на території України не є автоматичною та універсальною підставою для поновлення процесуальних строків. Це обставина, яка має оцінюватися судом у контексті того, чи дійсно вона створила фізичні або організаційні перешкоди для вчинення конкретної процесуальної дії.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 був ознайомлений з наказом про оголошення догани 07.10.2024, а з наказом про звільнення - 08.10.2024. Засвідчені копії зазначених наказів в день їх виготовлення 07.10.2024 та 08.10.2024 були вручені позивачу.
Враховуючи вимоги статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду закінчувався для оскарження наказу про оголошення догани - 07.01.2025, а для оскарження наказу про звільнення - 08.11.2024.
Із даним позовом ОСОБА_1 звернувся 02.04.2025 року.
Достатніх доказів непереборних перешкод для звернення до суду у визначений законом строк позивач суду не надав.
Враховуючи імперативний характер статті 233 КЗпП України та відсутність доказів непереборних перешкод для звернення до суду, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування наслідків пропуску строку.
Доводи позивача про те, що він є внутрішньо переміщеною особою, внаслідок звільнення з роботи залишився без джерела доходу та мав вирішувати соціально побутові питання своєї родини та пошуку роботи, психологічні травми його дитини, а також проживання в районі, який часто знаходиться під прицілом ракет та безпілотників, не є достатньою підставою для поновлення строку звернення до суду, який був пропущений відповідно на 3 та 5 місяців.
Як зазначив позивач в судовому засіданні, він протягом п`яти місяців після звільнення не звертався до суду з позовом, оскільки намагався вирішити питання в позасудовому порядку, шляхом звернення до органів, які покликані реагувати на корупційні ризики та його захист, як викривача, проте це не дало позитивного результату.
Доказів на підтвердження вказаної обставини, як і набуття позивачем статусу викривача, позивач суду не надав, а вказані обставини лише підтверджують можливість його звернення до суду у визначений законом строк.
Виходячи із фактичних, встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про не доведення позивачем обставин, які є об`єктивно непереборними, такими, що не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення у строк, визначений вимогами ст. 233 КЗпП України.
За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивачем без поважних на те причин пропущено встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду з даним позовом, підстави для визнання строку пропущеним з поважних причин судом не встановлено.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування рішення.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладені в апеляційній скарзі доводи є непереконливими, такими що не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим рішення Солом`янського рйонного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року слід залишити без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Матківського Тараса Олеговича залишити без задоволення.
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 23.10.2026.
Суддя-доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua