Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №760/6934/24 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про приватну власність, з них:

Дата: 13 жовтня 2026 р.

Справа: №760/6934/24

Суддя: Соколова Вікторія Вячеславівна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року м. Київ

Справа №760/6934/24

Апеляційне провадження №22-ц/824/11476/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Липченко О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Коробенка С.В. 11 грудня 2025 року в м. Київ,

у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт Катерини Валеріївни та Державного підприємства «СЕТАМ», треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання недійсними електронних торгів, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В

Короткий зміст позовних вимог.

У березні 2024 року ОСОБА_1 , яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому з урахуванням зміни предмета позову просила:

- визнати недійсними електронні торги, проведені 15 листопада 2018 року ДП «Сетам» із реалізації квартири АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним та скасувати протокол проведення електронних торгів №369808 від 15 листопада 2018 року;

- визнати недійсним та скасувати акт про реалізацію предмету іпотеки у виконавчому провадженні НОМЕР_2 від 27 листопада 2018 року;

- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності від 27 грудня 2018 року на ім'я ОСОБА_4 ;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44486490 від 07 грудня 2018 року;

- витребувати із володіння ОСОБА_4 у володіння ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 03 березня 2016 року у справі №760/22144/15-ц був задоволений позов ТОВ «Кредитні ініціативи» та звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 , в якій також проживав та був зареєстрований у встановленому законом порядку неповнолітній ОСОБА_2 , який є дитиною з особливими потребами.

Під час виконавчого провадження НОМЕР_2, розпочатого на підставі зазначеного рішення суду, відповідно до протоколу №369808 про проведення електронних торгів від 15 листопада 2018 року відбулися торги за реєстраційним номером лота 309075 щодо спірної квартири, за сумою яка була сплачена переможцем торгів у розмірі 621 000 грн.

Результати електронних торгів були оформлені актом приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. про реалізацію предмету іпотеки від 27 листопада 2018 року. На підставі зазначеного акту приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Розсохою С.С. видано на ім`я ОСОБА_5 свідоцтво про право власності на спірну квартиру від 07 грудня 2018 року, зареєстроване в реєстрі за № 924.

Разом з тим, як зазначають позивачі, заочне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 03 березня 2016 року у справі № 760/22144/15-ц, яке стало підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки, було надалі переглянуто. Зокрема, ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року задоволено заяву про перегляд заочного рішення, а заочне рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 березня 2016 року скасовано. В подальшому рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29 серпня 2022 року відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи». Постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року змінено рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Позивачі посилалися на те, що спірна квартира вибула з володіння позивача поза її волею, оскільки судове рішення, на підставі якого здійснено звернення стягнення, було скасовано. Крім того, вказують, що приватний виконавець не отримав попередній дозвіл органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право користування яким належить дитині. Також посилаються на те, що оцінка майна здійснена без внутрішнього огляду квартири, що призвело до її реалізації за заниженою ціною.

Крім того, ОСОБА_3 не є добросовісним набувачем квартири, оскільки не проявила розумної обачності: не пересвідчилася у відсутності прав (претензій) третіх осіб на квартиру, не оглядала її перед придбанням, хоча могла використати гарантоване Порядком реалізації арештованого майна право ознайомитися з об`єктом продажу; інформаційне повідомлення про електронні торги не містило внутрішніх фото квартири та навіть відомостей про поверх розташування. Позивачі також наполягали на тому, що ТОВ «Кредитні ініціативи» діяло недобросовісно, пред`являючи до виконання рішення при фактичній відсутності права вимоги у заявленому розмірі, що підтверджено постановою Київського апеляційного суду в справі № 760/22144/15-ц.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт Катерини Валеріївни та Державного підприємства «СЕТАМ», треті особи: Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» про визнання недійсними електронних торгів, скасування рішення про державну реєстрацію та витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані згідно з ухвалою суду від 26 березня 2024 року у вигляді заборони ОСОБА_3 та іншим особам від її імені вчиняти дії пов`язані із відчуженням квартири АДРЕСА_1 .

Рішення мотивоване тим, що на момент проведення електронних торгів рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки було чинним, а подальше його скасування (через два роки) не є тією обставиною що впливає на чинність торгів, оскільки обставини які вказують на недійсність повинні мати місце на час проведення торгів.

Також факт подальшого скасування заочного рішення від 03 березня 2016 року не спростовує добросовісності набувача та не змінює того факту, що на момент проведення торгів реалізація квартири здійснювалася у порядку, встановленому для виконання чинного судового рішення.

Позивачі не були стороною договору купівлі-продажу на електронних торгах, вимоги про визнання недійсними електронних торгів, скасування протоколу, акту, свідоцтва та рішення про державну реєстрацію є неефективним способом захисту прав позивачів і задоволенню не підлягають.

Відносно вимоги про витребування суд вказав на те, що ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, спірна квартира була продана у порядку, встановленому для виконання судових рішень (на прилюдних електронних торгах у рамках виконавчого провадження № 57074640, відкритого на виконання чинного на той момент рішення суду), тому застосував положення частини другої статті 388 ЦК України, вказавши що ОСОБА_3 придбала спірну квартиру за відплатним договором, сплативши повну вартість майна і витребування у неї квартири за таких обставин поклало б на неї надмірний тягар, що не відповідає принципу пропорційності та справедливому балансу інтересів.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги.

Не погодилися із вказаним судовим рішенням позивачі, їхнім представником - адвокатом Поліщуком П.П., подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Посилається на те, що право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.

Вказує, що суд першої інстанції не повно з'ясував обставини справи, а саме не досліджував на предмет добросовісності дії ТОВ «Кредитні ініціативи» в частині добросовісності їх поведінки на підставі заочного рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 березня 2016 року у справі №760/22144/15-ц, яке стало підставою для звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру. Звертає увагу, що ТОВ «Кредитні ініціативи» володіло інформацією про дійсний розмір кредиторської заборгованості ОСОБА_1 , особливо в частині заборгованості по відсотках.

Окрім цього, судом не взято до уваги, що ОСОБА_3 , як на момент придбання так і на даний час має інше житло, що чітко підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме має право власності на 1/5 двокімнатної квартири загальною площею 55,5 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

В даному випадку повернення квартири позивачу має легітимну мету, оскільки остання була позбавлена права власності на майно з порушенням вимог закону, а ОСОБА_2 позбавлено права користування єдиним житлом.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Рибіцька Ю.Б. в інтересах ОСОБА_3 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Кручанюк Н.Л. в інтересах приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Вирішити питання судових витрат.

Зазначає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року законним та таким, що ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. та її представник адвокат Кручанюк Н.Л., а також представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Рибіцька Ю.Б. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, повідомлялися судом у встановленому законом порядку.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Поліщука П.П. надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з підстав неможливості взяти участь у призначеному судовому засіданні з сімейних обставин.

Дослідивши подане клопотання, суд доходить висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки адвокатом Поліщуком П.П. не було додано жодних доказів на підтвердження об`єктивної неможливості прибути в судове засідання. Жодних обґрунтувань чи документальних підтверджень поважності причин матеріали клопотання не містять, що унеможливлює зробити висновок про поважність причин неявки в судове засідання.

Право на відкладення розгляду справи не є абсолютним і залежати від надання належних і допустимих доказів на підтвердження поважності причин неявки. Необґрунтоване клопотання без доказів розцінюється судом як затягування розгляду справи, що суперечить принципу розгляду справ у розумні строки.

За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи за наявними в ній матеріалами у відсутності учасників справи, які повідомлені судом належним чином, проте в судове засідання не з`явилися, поважних причин своєї неявки не повідомили.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з такого.

Фактичні обставини справи.

Заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 03 березня 2016 року у справі № 760/22144/15-ц позов ТОВ «Кредитні ініціативи» задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № КС-202/07 від 22 листопада 2007 року, яка станом на 14 жовтня 2015 року складає 906 820,40 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко О.В. 22 листопада 2007 року за реєстровим №9087, та визначено спосіб реалізації шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності, незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_3 . Вирішено питання судових витрат (т.1, а.с. 160-163).

13 травня 2016 року на виконання вказаного рішення був виданий виконавчий лист (т.1, а.с.176-177).

23 серпня 2018 року на підставі вказаного виконавчого листа, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. відкрито виконавче провадження № 57074640 (т.1, а.с. 29-30, 179-180).

Цього ж дня приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. винесено постанову про арешт майна боржника та постанову про опис та арешт (коштів) боржника (т.1, а.с. 184-185, 191-193).

На підставі заяви ТОВ «Кредитні ініціативи» приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. було винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності-суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні від 27 серпня 2018 року (т.1, а.с. 196-198).

28 серпня 2018 року було надано висновок про вартість об`єкта незалежної оцінки відповідно до якого вартість предмета іпотеки становить 617 741 грн (т.1, а.с. 199-201)

30 серпня 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Шмідт К.В. було направлено заяву до ДП «СЕТАМ» на реалізацію арештованого нерухомого майна (т.1, а.с. 202-204).

Відповідно до протоколу № 369808 про проведення електронних торгів 15 листопада 2018 року відбулися електронні торги, за результатами яких переможцем визнано ОСОБА_8 , ціна продажу становить 621000 грн (т.1, а.с. 23-24, 207-208).

27 листопада 2018 року приватним виконавцем складено акт про реалізацію предмету іпотеки, здійснено розподіл коштів та винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (т.1, а.с. 21-22, 211-212).

27 листопада 2018 року приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (т.1, а.с. 213-215).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07 грудня 2018 року проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_4 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 44486490. Вказане також підтверджується свідоцтвом зареєстрованим в реєстрі під № 924 (т.1, а.с. 18-19, 20).

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року було відмовлено ОСОБА_1 у поновленні процесуального строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 березня 2016 року та залишено заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду без розгляду (т.1, а.с. 164).

Постановою Київського апеляційного суду від 13 липня 2020 року ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 04 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції (т.1, а.с. 165-166).

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року заочне рішення від 03 березня 2016 року скасовано (т.1, а.с. 167-168).

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29 серпня 2022 року у справі № 760/22144/15-ц відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» про звернення стягнення на предмет іпотеки (т.1, а.с. 169-171).

Постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 серпня 2022 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови (т.1, а.с. 172-174).

Також у справі наявний висновок про вартість майна від 13 жовтня 2020 року, саме кв. АДРЕСА_1 , яка склала 1229000 грн, договір купівлі продажу квартири від 22 листопада 2007 року, свідоцтво про народження ОСОБА_2 , медичне заключення № 3, довідка про реєстрацію місця проживання особи, посвідчення серія НОМЕР_1 (т.1, а.с. 28, 47-53).

29 серпня 2024 року Служба у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації надала по справі надала свої пояснення по справі, у яких просила при розгляді справи врахувати інтереси малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а.с. 117-119).

Застосовані норми права.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Тлумачення змісту як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) за своєю суттю є нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, під час тлумачення норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правилами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 388 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Відповідно до частини першої, другої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження.

У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника.

Звіт про оцінку майна має бути складений не раніше дати винесення постанови про арешт такого майна.

Положеннями частини четвертої, п`ятої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно, виконавець має право залучити суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення оцінки майна.

Виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

У частині шостій ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні є дійсним протягом шести місяців з дня його підписання суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання. Після закінчення цього строку оцінка майна проводиться повторно. Якщо строк дійсності звіту про оцінку майна закінчився після передачі майна на реалізацію, повторна оцінка такого майна не проводиться.

Згідно з частинами першою, другою статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

Верховний Суд України у постанові від 26 серпня 2014 року у справі № 3-36гс14 вказав на те, що дії державного виконавця у виконавчому провадженні, які не стосуються правил проведення прилюдних торгів, мають самостійний спосіб оскарження й не можуть бути підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №678/301/12 вказано, що державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, у тому числі й оцінку та уцінку майна, на яке звернуто стягнення, - статті 58, 62 Закону № 606-ХІV, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір (пункт 5.11 Інструкції № 74/5). Дії (бездіяльність) державного виконавця щодо порушень, допущених при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом № 606-XIV, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону) підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статті 55, 85 цього Закону). Отже, незаконність дій державного виконавця під час здійснення своїх повноважень, передбачених Законом № 606-XIV щодо проведення оцінки майна, визначення його вартості чи оцінки (уцінки) до призначення прилюдних торгів, то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом.

Ці правові висновки підтримані Верховним Судом у постанові від 10 січня 2025 року у справі № 501/1836/19.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 дійшла висновку про те, що з огляду на правову природу процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, проведення процедури прилюдних торгів є правочином.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі №367/6231/16-ц зазначено, що для застосування наслідків недотримання вимог закону під час вирішення спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог законодавства під час проведення електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

Подібний за змістом висновок також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22.

Велика Палата Верховного Суду, викладені у постанові від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 вказала на те, що правова природа процедур реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 42-44), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 7.4), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 45-47).

Отже, торги є правочином. Якщо вони завершуються оформленням договору купівлі-продажу, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту (пункти 103, 104 цієї постанови).

Оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, то підставами для визнання торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення. При вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог щодо порядку проведення електронних торгів та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. При цьому наявність підстав для визнання торгів недійсними має встановлюватися судом на момент їх проведення.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі № 911/494/17 та від 14 березня 2018 року у справі № 910/1454/17, від 23 квітня 2025 року у справі № 209/47/23.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 у пункті 9.66 вказано на те, що реалізація майна, зокрема майнових прав, на прилюдних торгах полягає у продажу цього майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на нього до покупця - переможця прилюдних торгів. Тому, враховуючи передбачені законодавством щодо прилюдних торгів особливості, проведення таких торгів є правочином. Такий висновок узгоджується з приписами статей 650, 655 і частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на публічних торгах і визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (див., зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.17-6.18) та від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункти 38-39), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 32)). Оскільки продаж права оренди на публічних торгах є правочином (купівлею-продажем), то за певних умов оспорити можна такий правочин, а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів чи самих торгів є неналежними та ефективними способами захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 (пункт 104)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі №233/4365/18 у пункті 35 вказано на те, що оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то оскаржити останній можна за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача), а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги про визнання недійсними протоколу публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66)). З огляду на наведене неналежними та неефективними є відповідні дві вимоги позивача.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 зазначено, що свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) не є правовстановлюючим документом, а лише підтверджує вчинення сторонами дій, спрямованих на передання нерухомого майна у володіння покупцю. Таке свідоцтво вичерпує свою дію із здійсненням державної реєстрації права власності на придбане нерухоме майно, а його видача не тягне переходу права власності на нерухоме майно від боржника до покупця. Ані задоволення вимоги про скасування чи визнання недійсним акта виконавця, ані задоволення вимоги про визнання дій державного виконавця неправомірними не призвели б до захисту прав позивача, а такі вимоги не відповідають належному способу захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі №914/2618/16 вказано, що «видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) є передбаченою пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про нотаріат» окремою нотаріальною дією, спрямованою на посвідчення відповідного права переможця аукціону, тобто є юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину. За змістом глави 12 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на відміну від дій із нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри сторін до вчинення правочину, відсутність заперечень щодо кожної з умов правочину, а перевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно конкретним набувачем і підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів (див. близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункти 6.21, 6.22)). Визнання недійсним свідоцтва як документа, який видав нотаріус для підтвердження права власності переможця аукціону (покупця), не захистить ні інтерес кредитора у поповненні (недопущенні зменшення) ліквідаційної маси боржника, ні такий же інтерес самого боржника. Цей документ не породжує жодного права. Тому позовна вимога про визнання його недійсним не є належним способом захисту».

Разом з тим, відповідно до пункту 274 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі №910/2592/19 відступлено від висновків, сформульованих у наведеній постанові від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, щодо неефективності вимог про визнання недійсними результатів аукціону як способу захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах.

Верховний Суд у постанові від 10 січня 2025 року у справі № 501/1836/19 врахував, що у статті 48 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя, іпотекодавця, боржника та будь-якого учасника електронного аукціону оскаржити його результати в суді. При цьому в практиці Верховного Суду відсутні висновки щодо неналежності такого способу захисту прав боржника у виконавчому провадженні (власника реалізованого майна), якщо підставами цього позову є порушення порядку їх проведення.

У постановах від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 35), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 104), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.66) та інших Велика Палата Верховного Суду виснувала, що оскільки продаж майна на публічних торгах є правочином, то за певних умов (зокрема, у разі ефективності такого способу захисту для позивача) оскаржити можна саме такий правочин, а не протокол як документ, який засвідчує вчинення цього правочину. Вимоги ж про визнання недійсними протоколу проведення публічних торгів є неналежним і неефективним способом захисту. Такий самий підхід слід застосовувати і щодо оскарження іншого документа - акта про проведені електронні торги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24) вказано, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. З огляду на правову природу процедури реалізації майна на торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника торгів, ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Наведене узгоджується з правилами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні правила про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті. Тож правова природа продажу майна з публічних (електронних) торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі приписів цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо дотримання визначених правил про процедуру, порядок проведення торгів».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 (провадження № 14-24цс24) вказано, що за усталеною практикою суду касаційної інстанції, для визнання судом електронних торгів недійсними обов`язковими умовами є наявність підстав для визнання торгів недійсними (порушення правил проведення електронних торгів); встановлення, чи вплинули ці порушення на результати торгів та чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Отже, проведення електронних торгів з порушенням вимог законодавства є підставою для визнання таких торгів недійсними винятково за умови доведення порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, та у разі якщо такі порушення вплинули на результати торгів. Доведення такого порушення прав покладається на особу, яка оспорює торги.

У постанові від 10 січня 2025 року у справі № 501/1836/19 Верховний Суд також вказав на те, що позивач у позовній заяві лише констатував певні порушення Порядку №2831/5, проте не зазначав, як саме неповідомлення про день та час проведення електронних торгів, а також не надсилання протоколу порушило його права та інтереси та як це вплинуло на результати торгів, що є найважливішим. Суди першої та апеляційної інстанцій не встановили, які саме права й законні інтереси боржника порушено його неналежним повідомленням про проведення торгів та як це вплинуло на їх результати.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі №587/2230/21 сформулював такі правові висновки.

Наявність підстав для визнання недійсними торгів має встановлюватися судом саме на момент їх проведення. Рішення суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не має зворотної дії в часі і не може породжувати правові наслідки, в тому числі й щодо недійсності торгів, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

За своєю суттю публічні торги мають бути найбезпечнішою підставою набуття майна, оскільки публічна процедура реалізації майна має гарантувати невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, набутого у такий спосіб. Очевидно, що використання як підстави для оспорення торгів визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суттєво підриває стабільність обороту та характеристику власне торгів як найбезпечнішої підстави набуття майна, за умови, що такої підстави недійсності не існувало в момент проведення публічних торгів.

Оцінці підлягають інші обставини справи, які можуть свідчити про порушення правил проведення торгів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 вказала на те, що скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінились чи припинились на підставі відповідного рішення. Оскільки судом не встановлено обставин, що підтверджують недобросовісність набувача, підстави для перегляду юридичних фактів, що виникли на підставі скасованого рішення, відсутні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) також звернула увагу і на те, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) зазначено, що:

«43. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статті 388 ЦК України).

44. На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів, які підлягали примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, були визначені у Законі України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (далі - Закон № 606-XIV) у відповідній редакції.

45. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації (частина перша статті 52 Закону № 606-XIV).

46. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (частина п`ята зазначеної статті).

47. Відповідно до частини першої статті 62 Закону № 606-XIV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

48. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що частина друга статті 388 ЦК України захищає права добросовісного набувача, який придбав майно, примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень. Тобто, на підставі частини другої статті 388 ЦК України майно не можна витребувати від добросовісного набувача тоді, коли воно було примусово реалізоване у порядку, встановленому для примусового виконання судових рішень.

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року в справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21) вказано, що:

«46. Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66))».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (провадження № 12-10гс21) зазначено, що:

«5.57. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.

5.58. Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК України втрачає такий статус, а відтак втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті 388 ЦК України.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд

З наведених обставин справи вбачається, що 03 березня 2016 року заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва у справі № 760/22144/15-ц було задоволено позов ТОВ «Кредитні ініціативи» та звернено стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 , із виселенням мешканців, у тому числі малолітнього ОСОБА_2 . На виконання цього судового рішення 13 травня 2016 року було видано виконавчий лист, на підставі якого 23 серпня 2018 року приватним виконавцем Шмідт К.В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3. У межах зазначеного виконавчого провадження майно було оцінено, передано на реалізацію та 15 листопада 2018 року реалізовано на електронних торгах ДП «СЕТАМ» за 621 000 грн, а переможцем визначено ОСОБА_9 , на ім`я якої 27 листопада 2018 року складено акт про реалізацію та 07 грудня 2018 року видано свідоцтво про право власності. Надалі ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року заочне рішення від 03 березня 2016 року було скасовано, а в подальшому рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 29 серпня 2022 року, зміненим постановою Київського апеляційного суду від 13 квітня 2023 року, відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Кредитні ініціативи» про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивачі, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилалися на вибуття майна поза їхньою волею через скасування судового рішення та недобросовісність набувача ОСОБА_3 , яка начебто має інше житло (1/5 частку в іншій квартирі) і не перевірила майно перед купівлею, а також зазначали про неналежну оцінку та недобросовісність дій стягувача.

Проте на момент проведення електронних торгів 15 листопада 2018 року та оформлення переходу права власності виконавче провадження здійснювалося на підставі чинного і обов`язкового до виконання заочного рішення суду від 03 березня 2016 року. Факт подальшого скасування цього судового рішення у 2020 році та відмови в позові у 2022 році є юридичним фактом, який виник значно пізніше після завершення процедури електронних торгів та державної реєстрації. Сам по собі факт подальшого скасування судового рішення, на підставі якого здійснювалося примусове виконання, не може свідчити про недобросовісність набувача майна чи автоматично перетворювати його на незаконного володільця, оскільки на час продажу майна діяли офіційні законні підстави для виконання. Ретроспективне скасування судового рішення не спростовує правомірності виконавчих дій і електронних торгів, що проводилися у відповідності до чинного на той момент законодавства та діючого судового акта. При цьому судом також обґрунтовано врахований значний проміжок часу, що минув між обставинами проведення електронних торгів та скасуванням рішення суду, на підставі якого ці торги були проведені.

Також слід погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що відсутність дозволу органу опіки та піклування на відчуження житла, в якому був зареєстрований неповнолітній позивач також не є підставою для визнання недійсними електронних торгів, оскільки питання правомірності реалізації предмету іпотеки з урахуванням зареєстрованих у ній осіб, у тому числі неповнолітніх, було вирішено безпосередньо судовим рішенням, а тому попередній дозвіл органу опіки та піклування на відчуження квартири законом не вимагався.

Колегія суддів погоджується і з висновками суду першої інстанції про те, що відповідно до правових висновків Верховного Суду продаж майна на електронних торгах є правочином (купівлі-продажі). Вимоги про визнання недійсними самих електронних торгів, протоколів їх проведення, актів про реалізацію чи свідоцтв про право власності не є належними та ефективними способами захисту прав особи, оскільки оскаржуватися має сам правочин, а не окремі проміжні документи чи процесуальні акти організатора і виконавця.

Позивачі наголошують на загальному правилі про те, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно заволоділа ним, якщо воно вибуло поза волею власника. Проте позивачами не враховано спеціальну норму закону, встановлену частиною другою статті 388 ЦК України, яка прямо передбачає: якщо майно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, воно не може бути витребуване від добросовісного набувача.

Безпідставними є також посилання позивачів на те, що відповідач ОСОБА_3 є недобросовісним набувачем, оскільки не проявила розумну обачність, придбавши спірне майно та має інше житло. Відповідач придбала спірну квартиру на відкритих електронних торгах через офіційну державну систему ДП «СЕТАМ» як переможець торгів та сплативши повну вартість майна. Позивачами не надано жодного доказу на підтвердження того, що ОСОБА_3 знала або за всіма обставинами справи мала знати про можливі порушення у виконавчому провадженні або про майбутній перегляд судового рішення. Тобто презумпція добросовісності набувача, визначена ст. 388 ЦК України, позивачами не спростована.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не дослідив поведінку ТОВ «Кредитні ініціативи» щодо обсягу кредитної заборгованості, не впливають на законність оскаржуваного рішення. Предметом розгляду у цій справі є позов про визнання недійсними електронних торгів та витребування майна від кінцевого добросовісного набувача ОСОБА_3 , а не перегляд розрахунку боргу за кредитним договором. На стадії виконавчого провадження стягувач і приватний виконавець діяли в межах виконавчого документа, виданого на підставі судового рішення, яке на той момент підлягало виконанню. Водночас витребування майна у добросовісного набувача прямо заборонено частиною другою статті 388 ЦК України.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

За таких обставин, всебічно перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин. Підстав для скасування або зміни законного рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року матеріали справи не містять, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 11 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: О.В. Желепа

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 23 жовтня 2026 року.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua