Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №758/11663/23 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року м. Київ

Справа №758/11663/23

Апеляційне провадження №22-ц/824/10748/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Желепи О.В., Поліщук Н.В.

за участю секретаря Липченко О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Подільського районного суду міста Києва, ухваленого під головуванням судді Гребенюка В.В. 04 лютого 2025 року в м. Київ,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Голови правління гаражно-будівельного кооперативу «Виноградар» Глущика Володимира Петровича про зобов`язання вичинити дії,

В С Т А Н О В И В

Короткий зміст позовних вимог.

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив: усунути перешкоди у користуванні гаражем № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Виноградар» за адресою: АДРЕСА_1 та визнати наявність пільг щодо звільнення від плати за користування гаражем.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником гаражу та членом ГСК «Виноградар» з 25 грудня 1986 року, що підтверджується довідкою №314 віл 30 квітня 1994 року.

Відомості про право власності позивача на гараж також відображені у Технічному паспорті № 20/10896 та реєстраційному посвідченні від 12 червня 1994 року.

Позивач є інвалідом першої групи, інвалідом війни, ветераном праці та має статус учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС.

Відповідачем було вказано охоронцям не допускати позивача до гаражу, чиняться дії по псуванню гаражу та висуваються протиправні вимоги про сплату коштів за користування гаражем.

Щодо позовних вимог про визнання наявності пільг щодо звільнення від плати за користування гаражем вказано, що відповідач висуває до позивача протиправні вимоги про сплату коштів за користування гаражем.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 04 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 до Голови правління гаражно-будівельного кооперативу «Виноградар» ОСОБА_2. про зобов`язання вичинити дії - задоволено частково.

Усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні гаражем № НОМЕР_1 в автогаражному кооперативі «Виноградар» за адресою: АДРЕСА_1.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що порушення права користування позивача у частині можливості користуватись гаражем підтверджується пояснення позивача та листами, заявами і скаргами адресованих відповідач, а відтак суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині.

Щодо вимоги про визнання наявності пільг щодо звільнення від плати за користування гаражем суд дійшов висновку, що в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачем пред`являлись позивачу будь-які вимоги про сплату коштів, як і самі ці вимоги. А отже відсутні підстави вважати, що права позивача в цій частині були порушені та підлягають судовому захисту, а тому суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги.

Не погодився із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , ним подано апеляційну скаргу, в якій зазначено, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, незаконним, та таким, що захищає протиправні дії відповідача.

В обґрунтування апеляційної скарги вказано, що є власником гаража з 1986 року, гараж приватизований і знаходиться на викупленій землі, як самобудова. Будь-яких договорів щодо нього він не підписував.

Звертає увагу, що відповідачу було вручено десятки повідомлень про звільнення від сплати за користування автогаражем згідно п. 24 ст. 13 Закону України №3551-12 від 22 жовтня 1993 року «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Посилається на те, що згідно ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Вказує, що Закон України №3551-12 у п. 23 ст. 13 звільнив від сплати податків, зборів і мита, всіх видів земельного податку, а у п. 24 ст. 13 звільнив від орендної плати за нежилі приміщення, що орендуються особами з інвалідністю внаслідок війни під гаражі для спеціальних засобів пересування (автомобілів, мотоколясок, велоколясок тощо) та безплатне надання для цих засобів гаражів-стоянок незалежно від їх форми власності. Тому вважає, що суд першої інстанції не визнав конституційних прав, свобод і цивільних інтересів особи з інвалідністю.

На підставі викладеного, просить скасувати заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 04 лютого 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи.

Відповідач правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, просив скасувати рішення районного суду та задовольнити його вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, судом про розгляд справи повідомлявся в установленому законом порядку, причин неявки не повідомив, а тому у відповідності до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе завершити розгляд справи за його відсутності.

В порядку ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Виходячи із доводів апеляційної скарги позивач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині незадоволених вимог, а тому апеляційний суд здійснює його перегляд лише в цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції не становить предмет апеляційного перегляду, так як іншими учасниками справи не оскаржується і вони були позбавлені такого права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з такого.

Фактичні обставини справи.

Відповідно справи вбачається, що позивач є користувачем гаражу та членом ГСК «Виноградар» з 25 грудня 1986 року, що підтверджується Довідкою №314 від 30 квітня 1994 року (а.с. 11).

Відомості про право користування позивача на гараж також відображені у Технічному паспорті № 20/10896 та Реєстраційному посвідченні від 12 червня 1994 року (а.с. 12-13).

Головним управлінням соціального захисту населення Київської міської державної адміністрації було видано позивачу автомобіль «Славута» ЗАЗ-11030742 для постійного користування на 10-річний термін без права продажу, дарування, передачі іншій особі, що підтверджується Довідкою №05/2-2868 від 13 вересня 2006 року (а.с. 14).

Відповідно до долучених посвідчень позивач є інвалідом першої групи, інвалідом війни, ветераном праці та має статус учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС (а.с. 4).

З листа Міністерства соціальної політики №3699/0/5-19/29 від 24 вересня 2019 року вбачається, що особам з інвалідністю внаслідок війни надається пільга зі звільнення від орендної плати за нежилі приміщення, що орендуються особами з інвалідністю внаслідок війни під гаражі для спеціальних засобів користування (автомобілів, мотоколясок, велоколясок тощо) та безплатне надання цих засобів гаражів-стоянок незалежно від їх форми власності (а.с. 9).

Також позивачем долучено пояснення від 20 червня 2013 року, скарга від 05 квітня 2015 року, заява від 06 квітня 2018 року та пояснення від 08 вересня 2023 року адресовані Голові правління гаражно-будівельного кооперативу «Виноградар» ОСОБА_3 (а.с. 5,6,7,8).

Застосовані норми права.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд у своїй постанові від 23 грудня 2020 року, справа № 757/28231/13-ц вказав, що належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування, це процесуальний обов`язок суду.

Безпосереднє дослідження доказів тісно пов`язане зі змістом судового доказування, оскільки він є способом сприйняття судом доказів, а також з дотриманням правил про належність та допустимість доказів. Відповідно до принципу безпосередності дослідження судових доказів має проводитися таким чином, щоб суд мав реальну можливість особисто ознайомитися з доказами, які є у справі (див. постанову Касаційного цивільного суду складі Верховного Суду від 27.07.2021 у справі № 357/4897/20).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив, зокрема, визнати наявність пільг щодо звільнення від плати за користування гаражем, посилаючись на те, що відповідач висуває до нього протиправні вимоги про сплату коштів.

Проте, як вірно встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем не було надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що Головою правління гаражно-будівельного кооперативу «Виноградар» ОСОБА_2 дійсно пред`являлися до позивача будь-які конкретні вимоги про сплату коштів за користування гаражем. Наявні в матеріалах справи листи, звернення та скарги самого позивача до голови правління не свідчать про наявність порушеного права з боку відповідача саме в частині стягнення чи вимагання такої плати на момент звернення до суду.

Оскільки матеріали справи не містять об`єктивних доказів реального порушення, оспорювання чи невизнання прав позивача відповідачем у частині вимагання плати за користування гаражем, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Посилання скаржника на норми Закону України №3551-12 (зокрема ст. 13 щодо пільг для осіб з інвалідністю внаслідок війни) та положення ст. 317 ЦК України щодо змісту права власності є правильними за своєю суттю як норми матеріального права і не потребують додаткового визнання цих пільг в судовому порядку. Проте сама по собі наявність пільг не вказує на те, що відповідач на момент звернення до суду вчиняв дії щодо порушення цих прав чи стягнення з позивача відповідних сум без урахування пільг, оскільки таких вимог матеріали справи не містять, зокрема, відсутні будь вимоги відповідача адресовані позивачу, а також позивачем не вказано і про розмір висунутої йому суми боргу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, проте не містять посилань на обставини чи докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, надав належну правову оцінку наявним доказам та ухвалив законне і обґрунтоване рішення в оскаржуваній частині.

Підстав для скасування чи зміни заочного рішення суду за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Судові витрати.

В порядку визначеному ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивач є особою з інвалідністю та у зв`язку з цим звільнений від сплати судового збору, а також відсутність підстав для задоволення вимог його апеляційної скарги, судові витрати пов`язані з апеляційним переглядом справи не підлягають компенсації за рахунок відповідача та їх віднесено за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 04 лютого 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: О.В. Желепа

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 22 жовтня 2026 року.