Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №357/16431/25 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про позбавлення батьківських прав

Дата: 22 вересня 2026 р.

Справа: №357/16431/25

Суддя: Рейнарт Ійя Матвіївна

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 357/16431/25

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/8970/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

за участю секретаря Самойлік А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Половинцевої Тетяни Сергіївни на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 26 лютого 2026 року (суддя Антипенко В.П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Узинська міська рада Білоцерківського району Київської області про позбавлення батьківських прав,

установив:

у жовтні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав відповідачку ОСОБА_2 щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою не перебував, однак між ними склалися сімейні стосунки і них народилася дочка ОСОБА_3 . Однак, відповідачка, після досягнення дитиною однорічного віку, покинула родину та припинила спільне проживання. На день звернення до суду із даним позовом місце проживання відповідачки невідомо, вона не займається вихованням та утриманням дитини, та не приймає участі у вирішенні побутових питань, нехтує своїми батьківськими обов`язками.

Позивач зазначав, що, як після закінчення спільного сумісного проживання з відповідачкою, так і до цього часу він повністю опікується донькою, водив її до лікарів, у дитячий садок, до логопеда, повністю задовольняє побутові потреби дитини, готує, доглядає за нею тощо. Натомість відповідачка матеріальну допомогу на утримання дитини не надає, дитиною не цікавиться. При цьому, донька має проблеми з серцевим клапаном, тому їй потрібна особлива турбота та увага, яких вона не отримує від власної матері. За змістом акту обстеження умов проживання, виданого службою у справах дітей та сім`ї Узинської міської ради, мати дитини бродяжить та не спілкується з дочкою. Байдужість відповідачки до своєї доньки і є однією з основних причин звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 26 лютого 2026 року позов залишено без задоволення.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Половинцева Т.С. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неповне з`ясування судом фактичних обставин справи,

неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Представник позивача зазначає, що судом не було здійснено належної оцінки наданим позивачем доказам, зокрема, акту обстеження умов проживання дитини, висновку органу опіки та піклування, характеристикам з навчального закладу, медичним довідкам, інформації з правоохоронних органів, які містять відомості про тривалий характер самоусунення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, що свідчить про системність та свідомість її поведінки. Відповідачка веде жебрацький спосіб життя, саме тому її і не турбує життя її доньки, де вона проживає, що їсть, де спить, стан її здоров`я, тобто взагалі нічого.

Також представник позивача звертає увагу на те, що судом не були враховані пояснення третьої особи - Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, за змістом яких відповідачка довгий час займається бродяжництвом, не має постійного місця проживання, не утримує дитину, не займається її вихованням, покинула дитину, тому позивачу було рекомендовано встановити батьківство над дитиною.

Представник позивача посилається на те, що однією з підстав для відмови у позові було зазначено про відсутність висновку органу опіки та піклування щодо можливості позбавлення відповідачки батьківських прав відносно дитини. Разом з тим, суд першої інстанції фактично перекрутив зміст пояснень третьої особи та не надав належної правової оцінки причинам, з яких цей висновок не був наданий. Зокрема, неможливість його надання була обумовлена тим, що відповідачка немає зареєстрованого місця проживання, у зв`язку з чим орган опіки та піклування був позбавлений можливості провести обстеження її житлово-побутових умов та належним чином встановити фактичні обставини її проживання.

Представник позивача вважає, що відсутність висновку органу опіки та піклування жодним чином не свідчить про те, що третя особа підтримує позицію відповідачки або заперечує проти позбавлення батьківських прав. Навпаки, третя особа у своїх письмових поясненнях зазначила про необхідність вирішення спору з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Представник позивача просить врахувати той факт, що малолітня донька вже тривалий час виховується окремо від матері, не спілкується з нею та не має з нею емоційного зв`язку. Батько, позивач, забезпечує дитину турботою, увагою, опікою та матеріально-побутовою підтримкою. У сім`ї створено сприятливі умови для життя, розвитку і виховання дитини, в якій малолітня дитина почувається захищеною, бажаною і психологічно стабільною. Матір дитини не бере участі у вихованні доньки, шкільному життю дитини, не цікавиться її навчанням, розвитком, успіхами та здобутками. Вихованням малолітньої дитини займається виключно батько, тому позбавлення відповідачки батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не суперечить інтересам дитини, враховуючи відсутність матері в її житті та невиконання нею батьківських обов`язків.

Також представник позивача звертає увагу апеляційного суду на те, що позивач 15 серпня 2025 року призваний до лав Збройних Сил України, через що не може здійснювати свій батьківський обов`язок, але бажає виховувати дитину, яка залишилась без материнської турботи.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Відповідачка ОСОБА_2 про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялася шляхом направлення судових повісток-повідомлень за адресою місця реєстрації та за відомими місцем проживання (с.с.140-143, 157-158, 160-163), судові повістки отримувалися матір`ю відповідачки або поверталися до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші, що «адресат відсутній за вказаною адресою», у судове засідання відповідачка двічі не з`явилась (с.с.161-163).

Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Частина 3 статті 130 ЦПК України передбачає, якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії.

Відповідно до вищезазначених норм процесуального права, відповідачка ОСОБА_2 про апеляційний розгляд була повідомлена належним чином.

Київська обласна прокуратура була повідомлена про апеляційний розгляд шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету у системі «Електронний суд» (с.с.165), однак свого представника у судове засідання не направила.

Враховуючи вищевикладене та на підставі положень статті 372 ЦПК України, колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність відповідачки та представника прокуратури.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Половинцевої Т.С., яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, пояснення представника третьої особи ОСОБА_5 , яка також підтримала апеляційну скаргу, зазначивши, що у зв`язку із мобілізацією позивача, дитина проживає у дошкільному підрозділі Білоцерківського корпоративного ліцею родини ОСОБА_6 , а на вихідні проживає у бабусі - матері батька, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що відповідно до свідоцтва про народження, серія НОМЕР_1 , виданого 14 грудня 2021 року Рокитнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області, сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (с.с.14).

Як убачається з довідки, виданої 9 грудня 2024 року Узинською міської радою Білоцерківського району Київської області, ОСОБА_3 зареєстрована та проживає за адресою позивача та його матері: АДРЕСА_1 (с.с.13).

Згідно листа Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області №01-02-58 від 26 червня 2020 року на адресу Рокитнянського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, на території АДРЕСА_2 в найманому будинку проживала гр. ОСОБА_2 , 1998 року народження, з новонародженою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителька АДРЕСА_3. Через бездоглядність та непридатні умови проживання, мати з дитиною перебувала на лікуванні в КНП «Узинська міська лікарня» (дитяче відділення). Комісія відвідала адресу проживання гр. ОСОБА_2 і зазначила, що будинок та умови проживання дійсно не відповідають санітарним нормам та вимогам, негативно впливають на стан дитини, загрожують її життю та здоров`ю. Під час розмови з біологічною родичкою (бабусею дитини) - ОСОБА_10 , дізналися, що

ОСОБА_2 не оформила соціальні виплати по народженню дитини. 23 червня 2020 року ОСОБА_2 з дитиною та матір?ю ОСОБА_10 залишила лікувальний заклад, і згідно виписки педіатра та власноручної розписки гр. ОСОБА_10 , ОСОБА_2 з дитиною буде проживати на території АДРЕСА_3 (с.с.84).

Відповідно до акту обстеження умов проживання, складеного 19 вересня 2025 року начальником ССДС Узинської міської ради, провідного спеціаліста Узинської міської ради та фахівця із соціальної роботи НУ «Центр з надання соціальних послуг», при проведенні обстеження умов проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , було встановлено, що умови проживання задовільні, кімнаті умебльовані. Для виховання дитини та розвитку дитини створені такі умови: окрема кімната, ліжко, шафа, стіл. Дитина забезпечена сезонним одягом по віку, м`яким інвентарем, іграшками. Дитина відвідує дитячий садок, займається з логопедом. За цієї адресою проживають і мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 - батько дитини, який наразі проходить службу у лавах Збройних Сил України; ОСОБА_3 - дочка, та ОСОБА_11 - бабуся. Стосунки дружні, люблячі. Батько самостійно утримував дочку (до 15 серпня 2025 року до призвання у лави Збройних Сил України), приділяв їй належну увагу. Дитина проживає за адресою батька. Наразі дитиною опікується бабуся. Мати дитини бродяжить, не спілкується з дочкою (с.с.16).

Згідно листа Білоцерківського районного управління поліції ГУ Національної поліції у Київській області від 31 грудня 2025 року в ході проведення перевірки місця реєстрації ОСОБА_2 , а саме: АДРЕСА_4 , було встановлено, що за вказаною адресою остання не проживає та місцезнаходження ОСОБА_2 не відомо (с.с.63).

Відповідно до листа старости старостинського округу №2 Білоцерківського району Київської області №33 від 18 грудня 2025 року, ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , за вказаною адресою не проживає (с.с.79).

За змістом довідки №68 від 18 грудня 2025 року ОСОБА_2 не відвідує свою дочку ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у дошкільному підрозділі Білоцерківського корпоративного ліцею родини ОСОБА_6 (с.с.80).

Узинська міська рада Білоцерківського району Київської області надала суду першої інстанції інформацію №03-10-61 від 20 січня 2026 року, згідно якої повідомила, що в поле зору Узинської міської ради сім`я ОСОБА_2 - одинокої матері з новонародженою дитиною ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потрапила у червні 2020 року, коли до комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради надійшло повідомлення від дитячого відділення Узинської міської лікарні про те, що мати з дитиною перебувають на лікуванні, дитина не доглянута, занедбана. Комісія відвідала будинок за адресою: АДРЕСА_5 , в якому сім?я мала намір проживати, про що був складений акт обстеження матеріально - побутових умов сім?ї від 23 червня 2020 року, за змістом якого у будинку відсутнє меблювання, на кухні невеликий стіл, відсутнє електропостачання, водопостачання - колодязь. У будинку незадовільні умови проживання. Дані умови проживання несуть загрозу життю та здоров?ю новонародженої дитини. Комунальна установа «ЦНСП» Узинської міської ради листом від 26 червня 2020 року повідомила Рокитнянський районний центр соціальних служб про те, що мати з дитиною, біологічною бабусею (матір?ю ОСОБА_2 ) ОСОБА_10 залишила лікувальний заклад та буде проживати за адресою: АДРЕСА_3 . Бабуся ОСОБА_10 більше року практично доглядала дитину та повернула дитину до співмешканця (біологічного батька ОСОБА_3 ) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_5 , про що службою у справах дітей та сім?ї Узинської міської

ради складено акт обстеження умов проживання сім?ї від 23 листопада 2021 року, в якому зазначено, що комісією рекомендовано ОСОБА_1 встановити батьківство над дитиною. ОСОБА_2 довгий час займалася бродяжництвом, не мала постійного місця проживання, не утримувала дитину, не займалася вихованням дочки. Біологічний батько дитини ОСОБА_1 визнав батьківство над малолітньою ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження дитини серія НОМЕР_1 , видане 14 грудня 2021 року Рокитнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Білоцерківському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Київ). ОСОБА_1 звернувся до органу опіки і піклування Узинської міської ради із заявою щодо реєстрації малолітньої дочки за своєю адресою проживання. На той час малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала з батьком без реєстрації. Рішенням виконавчого комітету Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області від 28 листопада 2024 року №105 «Про надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 без згоди матері», дитина була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , де наразі і проживає. На початку повномасштабного вторгнення рф в Україну у 2022 році, ОСОБА_2 звернулася до комунальної установи «ЦНСТ» Узинської міської ради по гуманітарну допомогу. Їй були надані продукти харчування, теплий одяг і взуття. ОСОБА_2 не повідомила свою адресу проживання, але зазначила, що не проживає разом із дочкою. Наразі місце перебування ОСОБА_2 невідоме. Малолітньою дитиною наразі опікується бабуся (по батькові) ОСОБА_11 . Батько дитини ОСОБА_1 призваний до лав ЗСУ. (с.с.73-74, 75-76, 77-78).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів винного свідомого ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були підставою для позбавлення її батьківських прав.

Суд вважав, що саме по собі невідвідування відповідачкою дитини, не є належним доказом її свідомого, навмисного ухилення від виконання батьківських обов`язків і необхідності застосування крайнього заходу, враховуючи, що вони проживають у різних областях України.

Також суд зазначив, що проживання дитини впродовж тривалого часу з батьком, відсутність побачень дитини з матір`ю, з якою дитина не проживає, не є підставою для позбавлення матері батьківських прав, оскільки це є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого потрібно довести.

Суд звернув увагу, що орган опіки та піклування не зміг встановити причини не виконання ОСОБА_2 батьківських обов`язків і не надав свого висновку щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав.

Крім цього, суд вважав, що потребу у задоволенні позову представник позивача пояснює лише тим, що це дозволить позивачу звільнитися зі служби в ЗСУ та займатися вихованням доньки, проте, судом не встановлено факту свідомого винного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, а позивачем не надано жодного доказу, які б підтверджували факт його перебування на службі в ЗСУ.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, чи здійснюються вони державними, приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами,

адміністративними або законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, має бути наданий такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя (ураховуючи при цьому права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, що відповідають за неї за законом), і для цього використовують усі відповідні законодавчі й адміністративні заходи.

Положення Конвенції про права дитини про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов`язані враховувати всі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей (постанова ВП ВС від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц ).

Відповідно до частини першої статті 19 Конвенції про права дитини, держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків.

За положеннями частин першої, другої статті 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Суд першої інстанції не проаналізував надані докази та встановлені обставини справи про тривалу відсутність матері дитини у її житті, яка фактично покинула свою дитину, коли та була немовлям, та не опікується нею, а також не надав оцінку чи відповідає інтересам дитини позбавлення відповідачки її батьківських прав на дитину, яка після мобілізації батька, залишилася без батьківського піклування обох батьків.

Суд першої інстанції не проаналізував та не врахував різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини у цій справі.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону

дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з

батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Положеннями статті 150 СК України передбачені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Так, серед іншого, батьки зобов`язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.

Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства (частина третя статті 151 СК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У § 54, 57, 58 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Колегія суддів, надаючи оцінку обставинам даної справи, керується тим, що на перше місце мають бути поставлені якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Суд першої інстанції, виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків.

З такими висновками колегія суддів не погоджується, оскільки суд першої інстанції формально поставився до з`ясування питання щодо позбавлення відповідачки батьківських прав з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 164 СК України.

Суд першої інстанції не встановив, що відповідачка бере участь у вихованні малолітньої дочки, що вона обізнана з її потребами, бажаннями, бере участь у формуванні її особистості, забезпечує її підготовку до самостійного життя, спілкується з нею.

При цьому матеріали справи не містять доказів, що відповідачці чинилися перешкоди у спілкуванні з дочкою.

У справі, що переглядається, матеріали справи містять докази про те, що відповідачка з народження дитини належним чином не виконує свої батьківські обов`язки, залишила її на бабусю, коли дитині не виповнилося і року від дня народження, не цікавиться станом її здоров`я та не виявляє будь-якої турботи, що свідчить про те, що вона фактично самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків.

Колегія суддів також враховує наявну в матеріалах справи інформацію про те, що відповідачка у 2022 році зверталась до комунальної установи «ЦНСТ» Узинської міської ради по гуманітарну допомогу та зазначила, що не проживає разом із дочкою.

21 вересня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов висновок органу опіки та піклування Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області, затверджений рішенням Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області №86 від 14 вересня 2026 року, яким визнано доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 .

Зі змісту висновку вбачається, що після досягнення дитиною однорічного віку мати покинула родину та припинила спільне проживання. Згідно з довідкою старостинського округу №2 с. Бушеве, Рокитнянської селищної ради Білоцерківського району Київської області від 6 серпня 2026 року місце поживання (перебування) ОСОБА_2 не

відомо, за місцем реєстрації не проживає. Малолітня ОСОБА_3 виховується у дошкільному підрозділі Білоцерківського корпоративного ліцею родини ОСОБА_6 , де проживає у період з понеділка по п`ятницю. У вихідні дні дитина перебуває та проживає за місцем проживання батька та виховується бабусею ОСОБА_11 - матір`ю батька дитини. Батько дитини ОСОБА_1 проходить військову службу у лавах Збройних Сил України. У зв`язку з виконанням військового обов`язку його можливості щодо безпосереднього догляду за дитиною є обмеженими. Під час перебування у відпустці ОСОБА_1 в повній мірі забезпечує належний догляд, приділяє увагу вихованню, розвитку та дозвіллю малолітньої ОСОБА_3 .

Органом опіки та піклування проведено обстеження умов проживання дитини і згідно з актом від 4 серпня 2026 року за адресою проживання батька ОСОБА_1 та бабусі ОСОБА_11 , АДРЕСА_1 , у житловому приміщенні проводяться ремонтні роботи з облаштування дитячої кімнати з метою створення належних, комфортних та безпечних умов для проживання дитини, що відповідає її найкращим інтересам. Незважаючи на проведення ремонтних робіт, у житловому приміщенні підтримується належний санітарно-гігієнічний стан, чисто та охайно.

Орган опіки та піклування встановив, що за період перебування дитини в закладі освіти ОСОБА_2 участі в освітньо-виховному процесі дочки не бере. Контакт із закладом освіти не підтримує, з педагогічними працівниками та вихователями не спілкується, інформацією про успіхи, потреби та умови перебування дитини не цікавиться. Мати дитини жодного разу не відвідувала свою доньку. Не допомагає матеріально утримувати дитину. Піклування про ОСОБА_3 , зокрема її супровід та перебування поза межами закладу освіти, забезпечує бабуся ОСОБА_11 - мати батька дитини ОСОБА_1 . Зазначені фактори - як кожен окремо, так і в сукупності - можна розцінювати як ухилення від виховання дитини, свідомого нехтування своїми обов`язками, що відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України є підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції не звернув увагу на обставини справи, які свідчать про ухилення відповідачки від виховання доньки протягом тривалого часу, відсутність доказів того, що відповідачці перешкоджали брати участь у вихованні доньки, тому висновок суду про відсутність доказів свідомого тривалого нехтування відповідачкою батьківськими обов`язками щодо дочки, не ґрунтується на реальному вивченні усіх чинників, які б дозволили суду вирішити спір з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Також суд першої інстанції не врахував інформацію Узинської міської ради про те, що у зв`язку із мобілізацією батька малолітньої ОСОБА_3 , вона виховується у дошкільному підрозділі Білоцерківського корпоративного ліцею родини ОСОБА_6 , де проживає у період з понеділка по п`ятницю, а у вихідні дні проживає з бабусею - матір`ю позивача.

Вказані обставини свідчать, що у зв`язку із мобілізацією батька, дитина залишилася без батьківського піклування обох батьків, що не може відповідати її найкращим інтересам.

У рішенні від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії» (заява № 70879/11) ЄСПЛ зазначив, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією. У цій справі ЄСПЛ звернув увагу на те, що заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином, зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від нього (§ 52). Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним і його сином і підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення

заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв`язок між заявником і

його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини (§ 54). Існуючі сімейні зв`язки між подружжям і дітьми, про яких вони фактично піклуються, зумовлюють захист відповідно до Конвенції. Більш того, якщо минув значний проміжок часу з того моменту, як дитина жила разом зі своїми біологічними батьками, то інтерес цієї дитини в тому, щоб його de facto сімейна ситуація знову не змінилася, може домінувати над інтересами батьків, щоб їх сім`я возз`єдналася (§ 55).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не звернув увагу на обставини справи, які свідчать про ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків зі здійснення виховання дитини, оскільки матеріали справи не містять доказів належного ставлення відповідачки до своїх батьківських обов`язків та піклування про доньку, а свідчать про тривале нехтування своїми обов`язками, тому за встановлених судом обставин, позбавлення відповідачки батьківських прав відповідатиме найкращим інтересам малолітньої ОСОБА_3 , яка взагалі не отримує уваги, догляду, піклування та турботи з боку матері, яка переклала виконання всіх обов`язків винятково на батька, навіть не намагаючись взяти участь у вихованні доньки.

Колегія суддів погоджується, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте першочергово мають враховуватися якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для ухвалення рішення, а також оцінку всіх доказів у справі, які підтверджують виконання чи нехтування матір`ю своїми батьківськими обов`язками. Позбавлення батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права батька/матері є пропорційним меті позбавлення батьківських прав.

Крім того, позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

З наведених підстав колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, оскільки такий висновок є формальним, не відповідає завданням цивільного судочинства, які полягають у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, та не враховує необхідність першочергового забезпечення якнайкращих інтересів дитини.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, не оцінив наданих доказів, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суд підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Половинцевої

Тетяни Сергіївни задовольнити.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 26 лютого 2026 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьківських прав стосовно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua