Постанова від 21 квітня 2026 р. у справі №759/7113/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/3440/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2026 року м. Київ

Справа № 759/7113/23

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної Акціонерної Компанії «Нафтогаз України», яка подана представником Слесарчуком Вадимом Михайловичем, на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року, ухвалене у складі судді Шум Л.М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної Акціонерної Компанії «Нафтогаз України» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

У квітні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва з позовом до відповідача ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз Україна», в якому просив: - скасувати наказ ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» № 353к від 20.03.2023 року про звільнення з роботи;

- поновити позивача на посаді провідного інженера відділу ремонту та технічного обслуговування ремонту Управління технічного забезпечення ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України»;

- стягнути з ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 62 352,31 грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 липня 2025 року позов ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної Акціонерної Компанії «Нафтогаз України» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено частково.

Визнано незаконним наказ ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» №353к від 20.03.2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади провідного інженера відділу ремонту та технічного обслуговування ремонту Управління технічного забезпечення.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера відділу ремонту та технічного обслуговування ремонту Управління технічного забезпечення ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України.

Стягнуто з ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 14 772,78 грн.

В іншій частині позову - відмовлено.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто з ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» на користь держави судовий збір у розмірі 3633,60 грн.

29 липня 2025 року позивач звернувся до суду першої інстанції із заявою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, в якій просив стягнути з відповідача на свою користь 21 000 грн. за правову допомогу адвоката.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року стягнуто з ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката в розмірі 21 000 грн.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду, представник відповідача ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» - Слесарчук В.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в стягненні витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що заявлена позивачем до стягнення сума в розмірі 25 000 грн. як попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу при розгляді справи в суді першої інстанції фактично не є таким розрахунком, оскільки не містить опису послуг, з яких складається зазначена вартість, з огляду на що суд першої інстанції повинен був відмовити у відшкодуванні вказаного виду судових витрат через недотримання позивачем частин першої і другої статті 134 ЦПК України.

Також апелянт вважає, що заявлений до стягнення розмір витрат на правничу допомогу не відповідає критеріям реальності адвокатських послуг (їхньої дійсності та необхідності) і розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - Капля А.С. просить відмовити в її задоволенні, додаткове рішення суду - залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що частина перша статті 134 ЦПК України вимагає, щоб кожна сторона надала до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи разом з першою заявою по суті спору, однак зазначена норма процесуального права не вимагає надання деталізованого опису кожної майбутньої послуги адвоката, у зв`язку з чим посилання сторони відповідача на відсутність деталізованого розрахунку витрат є безпідставним.

Представник позивача звертає увагу, що судовий процес у цій справі тривав понад два роки - з квітня 2023 року по липень 2025 року, що об`єктивно зумовило необхідність надання правничої допомоги протягом зазначеного проміжку часу.

Представник позивача посилається на те, що під час провадження в суді першої інстанції представник відповідача не скористався процесуальним правом заявити клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

В судовому засіданні представник відповідача ДП «Укравтогаз» НАК «Нафтогаз України» - Слесарчук В.М. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити з підстав, викладених у ній.

В судове засідання позивач та його представник не з`явились, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, що не перешкоджає апеляційному перегляду додаткового рішення суду першої інстанції відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з`ясувавши фактичні обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість додаткового рішення місцевого суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 21 000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що витрати позивача на правничу допомогу адвоката підтверджені договором про правничу допомогу, додатковою угодою до цього договору, актом приймання-передачі наданих послуг на суму 21 000 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає фактичним обставинам і нормам процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що 03 квітня 2023 року між адвокатом Каплею А.С. та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № б/н, відповідно до п. 4.1. якого правнича допомога, що надається адвокатом клієнту, оплачується шляхом сплати гонорару. Гонорар є формою винагороди за надання правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, визначаються цим договором, або в додатках до нього, що підтверджується копією договору про надання правової (правничої) допомоги № б/н від 03.04.2023 року.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 03.04.2023 р. гонорар адвоката складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгодженні сторонами та зазначені додатковою угодою. Клієнт сплачує гонорар адвокату у день отримання рахунку-фактури. Гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковій формі.

25 липня 2025 року позивач ОСОБА_1 оплатив послуги адвоката Каплі А.С. за договором про надання правничої (правової) допомоги № б/н від 03.04.2023 року та додаткової угоди № 1 від 03.04.2023 р. на підставі виставленого рахунку від 25.07.2025 р. в сумі 21 000 грн., що підтверджується актом приймання-передачі наданих послуг від 25.07.2025 р.

Позивач надав розрахунок фактичних витрат з надання правової допомоги за договором від 03.04.2023 станом на 25 липня 2025 року, згідно з яким адвокат надала позивачу наступні види правової допомоги:

- юридична консультація тривалістю 1 год. вартістю 3000 грн.; підготовка та подання адвокатського запиту від 05 квітня 2023 року до відповідача тривалістю 1 год. вартістю 3000 грн.; підготовка позовної заяви тривалістю 4 год. вартістю 6000 грн.;

- підготовка та подання до суду заяви про виклик свідків тривалістю 30 хв. вартістю 1000 грн.; підготовка та подання до суду клопотання про витребування доказів тривалістю 30 хв. вартістю 1000 грн.; підготовка та подання до суду клопотання про перехід у спрощене позовне провадження з викликом сторін тривалістю 30 хв. вартістю 1000 грн.;

- участь в судових засіданнях 03 жовтня 2023 року, 08 червня 2024 року, 27 лютого 2025 року, 12 травня 2025 року, 16 липня 2025 року і 24 липня 2025 року загальною вартістю 6000 грн. (т. 2 а.с. 196).

На стадії провадження в суді першої інстанції представник відповідача Слесарчук В.А. подав письмову промову у судових дебатах (т. 2 а.с. 163-166), виступив на стадії судових дебатів в останньому судовому засіданні, що було призначене на 24 липня 2025 року, проте не заявляв усного чи письмового клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до квитанції від 29 липня 2025 року ( а.с. 198, т. 2), до зареєстрованого електронного кабінету відповідача було доставлено копію заяви представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення разом із доданими доказами понесення судових витрат. Проте у період до ухвалення судом першої інстанції додаткового рішення - 15 вересня 2025 року будь-яких заяв чи клопотань від представника відповідача до суду також не надходило.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу на суму 21 000 грн., оскільки зазначений вид судових витрат підтверджений належними доказами, у зв`язку з чим обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача зазначену суму коштів.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 137 ЦПК України).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 22.08.2024 у справі № 380/8230/23 і від 11.09.2020 у справі № 922/3724/19 викладено правовий висновок, згідно з яким витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені (договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат). Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 зазначено, зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В пункті 6.5. постанови Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначено, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 20 лютого 2024 року у cправі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26 вересня 2024 року у cправі № 910/11903/23, від 25 січня 2025 року у справі № 369/849/18, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Оскільки відповідач не звертався до суду першої інстанції з клопотанням про зменшення розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а зазначені судові витрати підтверджені належними доказами, то суд першої інстанції обґрунтовано не перевіряв критерії, передбачені ст. 137 ЦПК України, для зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу.

Доводи апеляційної скарги стосовно порушення судом першої інстанції частин першої і другої статті 134 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє.

Згідно із вказаними нормами процесуального права, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Таким чином, відмова у відшкодуванні судових витрат у зв`язку з ненаданням попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат є правом, а не обов`язком суду.

У постановах Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 910/3419/20 і від 20.07.2021 у справі № 914/2531/19 зазначено, що застосування положень про попереднє визначення суми судових витрат є дискреційним повноваженням суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин кожної справи, а також інших чинників. У разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Беручи до уваги, що надані позивачем докази про понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 21 000 грн. підтверджені належними доказами ( актом приймання-передачі наданих послуг від 25 липня 2025 року, деталізованим розрахунком фактичних витрат, із зазначенням виду правової допомоги, що була надана адвокатом, квитанцією про сплату гонорару від 25 липня 2025 року), достовірність яких відповідачем не спростована, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача зазначених судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до твердження про порушення судом вимог ст. ст. 134, 137 ЦПК України, однак таких порушень апеляційним судом не встановлено, оскільки суд першої інстанції без заяви відповідача не вправі самостійно застосовувати критерії, визначені ст. 137 ЦПК України, для зменшення розміру судових витрат.

Доводів щодо правильності застосування положень статті 141 ЦПК України, які дають право суду з власної ініціативи зменшувати розмір витрат на правничу допомогу, апеляційна скарга відповідача не містить. З огляду на пов`язаність витрат позивача з розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, розумність розміру витрат, виходячи із тривалості провадження у справі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення заяви позивача та стягнення судових витрат у повному обсязі.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване додаткове рішення суду ухвалене з дотриманням норм процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної Акціонерної Компанії «Нафтогаз України», яка подана представником Слесарчуком Вадимом Михайловичем, - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.