Постанова від 23 грудня 2025 р. у справі №358/1541/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22/-ц/824/5438/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2025 року м. Київ

Справа № 358/1541/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богуславського районного суду Київської області від 04 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Романенко К.С.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал - Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У вересні 2024 року позивач ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» звернувся до Богуславського районного суду Київської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 3862267 від 31.07.2023 в розмірі 139 640 грн, з яких: 24 500 грн - заборгованість за кредитом; 115 140,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.4 Кредитного договору за ставкою 2% за кожен день користування кредитом (730% річних) за період з 31.07.2023 року по 24.04.2024 року (включно). Також просив стягнути витрати на сплату судового збору в розмірі 2422,40 грн та 5000,00 грн витрат на правову допомогу.

Позов обґрунтовано тим, що, уклавши з ТОВ «Лінеура Україна» кредитний договір № 3862267 від 31.07.2023 року та отримавши грошові кошти на умовах повернення, строковості та платності, відповідач порушила своє грошове зобов`язання з повернення суми кредиту та нарахованих відсотків, що призвело до виникнення заборгованості.

Позивач набув право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором на підставі договору факторингу від 24 квітня 2024 року № 24/04/2024, укладеного з ТОВ «Лінеура Україна».

Порушення відповідачем зобов`язання з повернення коштів слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 04 листопада 2024 року позовні вимоги про стягнення заборгованості - задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ ФК «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту у розмірі 139 640,00 грн, з яких: 24 500,00 грн - заборгованість за кредитом, 115 140,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п. 1.4 Кредитного договору за ставкою 2% за кожен день користування кредитом (730% річних) за період з 31.07.2023 року по 24.04.2024 року (включно).

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ ФК «Укрглобал-Фінанс» судові витрати по справі, а саме: 2422,40 грн судового збору та 3000,00 грн за надання правничої допомоги.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач не укладала кредитний договір, копію якого долучено позивачем до позову, відповідно, не погоджувала відсоткову ставку та інші умови кредитування, що не врахував суд першої інстанції під час розгляду справи.

Апелянт звертає увагу, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що наявний в матеріалах справи кредитний договір (у вигляді електронного документа) було створено у порядку, визначеному Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», та що він підписувався електронним підписом уповноваженою на те особою (з можливістю ідентифікувати підписантів договору), який є обов`язковим реквізитом електронного документа. В матеріалах справи відсутні докази часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, його направлення відповідачу, акцептування відповідачем пропозиції щодо укладення договору, зокрема, довідка про ідентифікацію клієнта, хронологія вчинення дій щодо укладення кредитних договорів у формі електронного правочину, а також, матеріали справи не містять жодного належного, достатнього та допустимого доказу перерахування відповідачу суми позики (платіжне доручення, квитанція, чек тощо).

Відповідач вважає, що надана позивачем на підтвердження факту переходу прав вимоги від первісного кредитора копія договору факторингу, реєстру боржників, акт приймання-передачі реєстрів боржників не підтверджують наявність прав вимоги у первісного кредитора у відповідній сумі на дату відступлення заборгованості позивачу, а отже позбавляє суд та відповідача можливості встановити й перевірити обставини, що позивач дійсно набув права вимоги за договором позики.

Крім того, апелянт вважає, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими відсотками в розмірі 115 140,00 грн не є співрозмірною сумі кредиту в сумі 24 500 грн., суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором. Тому при ухваленні рішення просить зменшити розмір відсотків, щонайменше до розміру заборгованості за кредитом - 24 500,00 грн.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, що не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази повернення позивачу суми заборгованості. Також відповідач не надала жодних пояснень і письмових доказів у зв`язку з неможливістю виконання умов договору.

З висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, оскільки вони відповідають фактичним обставинам і нормам матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що 31 липня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» як кредитодавцем та відповідачем ОСОБА_2 як позичальником укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3862267 (а.с. 16-34).

За умовами кредитного договору, ТОВ «Лінеура Україна» зобов`язалося надати відповідачу грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язалася повернути кредит, сплатити відсотки за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені цим Договором (п. 1.2. кредитного договору, а.с. 17).

Сума кредиту складала 24 500 грн, строк кредитування - 360 днів (пункти 1.2., 1.3. кредитного договору, а.с. 17).

Крім цього, пунктом 1.3. кредитного договору визначено, що періодичність платежів зі сплати відсотків складала кожні 30 днів. Загальні терміни повернення (дати) кредиту та сплати відсотків визначаються в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної відсоткової ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є Додатком № 1 до цього Договору. Графік платежів розраховується з урахуванням періоду застосування заниженої відсоткової ставки, виходячи з припущення, що відповідач виконає свої обов`язки на умовах та протягом строків, визначених Договором.

В пункті 1.4. кредитного договору сторони кредитного зобов`язання узгодили, що за користування кредитними коштами відсотки нараховуються на таких умовах:

за стандартною відсотковою ставкою, що складала 2,00% / день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в пункті 1.3. Договору (підпункт 1.4.1. пункту 1.4. кредитного договору);

за заниженою відсотковою ставкою, що складала 0,50% / день та застосовувалася на таких умовах: якщо Клієнт до 30.08.2023 (включно) або протягом трьох календарних днів, що настають за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного у Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту, то Клієнт як учасник Програми лояльності отримає від Товариства індивідуальну знижку на стандартну відсоткову ставку, у зв`язку з чим розмір відсотків, що повинен сплатити Клієнт за стандартною відсотковою ставкою до вказаної вище дати буде перераховано за зниженою відсотковою ставкою (підпункт 1.4.2. пункту 1.4. Договору, а.с. 17-18).

Згідно з підпунктом 1.6.1. пункту 1.6. кредитного договору, орієнтовна загальна вартість кредиту на день укладення договору за стандартною процентною ставкою складала 200 900,00 грн, а відповідно до підпункту 1.6.2. пункту 1.6. за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої ставки - 189 875,00 грн (а.с. 18).

Пунктом 2.1. кредитного договору визначено, що кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 (а.с. 20).

В пункті 1.1. кредитного договору обумовлено, що його укладення здійснюється сторонами за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток «Credit7». Електронна ідентифікація споживача здійснюється при вході споживача в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», в тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону споживача, вказаний при вході та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету. При цьому, споживач самостійно і за свій рахунок забезпечує і оплачує технічні програмні і комунікаційні ресурси, необхідні для організації каналів доступу і підключення до вебсайту/ІТС товариства.

В пункті 10 кредитного договору зазначено реквізити сторін, у тому числі споживача ОСОБА_2 , з урахуванням РНОКПП: НОМЕР_2 , номера паспорта НОМЕР_3 від 08.12.2018, орган, що видав даний паспорт - 3221, номера мобільного телефона: НОМЕР_4 та адреси електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 Також зазначено, що договір підписано відповідачем ОСОБА_2 шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е904 (а.с. 34).

На виконання умов пункту 1.3. кредитного договору сторони кредитного зобов`язання уклали додаток № 1 до договору у формі таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит, відповідно до якої загальна вартість кредиту складе 189 875,00 грн, реальна процентна ставка 9664,43% річних, сума процентів за користування кредитом складе 165 375,00 грн, сума платежів за розрахунковий період складе 189 875,00 грн. Додаток № 1 до договору підписано відповідачем ОСОБА_2 31 липня 2023 року об 11:14:22 год шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е904 (а.с. 145).

Відповідно до паспорту споживчого кредиту «Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма)» умови кредитування передбачали надання кредиту на суму 24 500,00 грн, строком на 360 днів, у безготівковій формі шляхом перерахування кредитодавцем коштів на банківський рахунок за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки), зазначеної споживачем, не пізніше двох днів з дати укладення договору (а.с. 146).

Стандартна відсоткова ставка встановлювалася на рівні 730,00% річних або 2,00% / день, знижена відсоткова ставка, що підлягала застосуванню до 30 серпня 2023 року, якщо споживачем виконані умови для отримання знижки, зокрема, до вказаного строку включно або протягом трьох календарних днів, що настають за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту (а.с. 146 зворот).

Загальні витрати за кредитом за стандартною відсотковою ставкою передбачалися на суму 176 400,00 грн, з урахуванням зниженої відсоткової ставки - 165 375,00 грн, а орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за стандартною відсотковою ставкою за весь строк користування кредитом, що охоплювало тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі - 200 900,00 грн, а з урахуванням зниженої відсоткової ставки - 189 875,00 грн (а.с. 146 зворот).

Паспорт споживчого кредиту підписано відповідачем ОСОБА_2 31 липня 2023 року об 11:13:31 год шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором E904 (а.с. 148).

Відповідач ОСОБА_2 отримала кредитні кошти в користування 31 липня 2023 року об 11:16:07 год шляхом банківського переказу у безготівковій формі за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_5 , номер трансакції 267841207, що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 26 квітня 2024 р. № 2796-2604 (а.с. 149).

З розрахунку заборгованості за договором від 31 липня 2023 р. № 3862267 про надання коштів на умовах споживчого кредиту вбачається, що в межах строку кредитування загальний розмір грошового зобов`язання відповідача складав 143 815,00 грн (а.с. 155), при цьому, 31 серпня 2023 року відповідач сплатила кошти в розмірі 3675 грн (а.с. 150 зворот), 17 квітня 2024 року - 500 грн (а.с. 154 зворот), а всього - 4175 грн, тож залишок заборгованості склав 139 640 грн. Разом з тим, в період з 31 липня 2023 року по 30 серпня 2023 року нарахування відсотків за користування кредитом здійснювалося за ставкою 0,5% / день, тобто за зниженою відсотковою ставкою (а.с. 150-150 зворот), а в період з 31 серпня 2023 року по 24 квітня 2024 року - за ставкою 2% / день, тобто за стандартною відсотковою ставкою (а.с. 150 зворот-154 зворот).

Крім цього, відповідно до матеріалів справи, 24 квітня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» і ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» укладено договір факторингу № 24/04/2024, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» передало ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, визначеними в реєстрі прав вимоги (пункт 2.1. договору факторингу, а.с. 168 зворот).

Пунктом 4.1 договору факторингу № 24/04/2024 передбачено, що фінансування (ціна договору) складає 2 185 366,65 грн (а.с. 169).

Факт переказу грошових коштів в розмірі 2 185 366,65 грн ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» на користь ТОВ «Лінеура Україна» підтверджується копією платіжної інструкції від 24.04.2024 № 783, призначення платежу: «згідно договору факторингу № 24/04/2024 від 24.04.2024» (а.с. 175).

Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу № 24/04/2024 від 24.04.2024, ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_2 за договором факторингу від 31.07.2023 № 3862267 про споживчий кредит в розмірі 139 640,00 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 24 500 грн, заборгованість за відсотками 115 140 грн (а.с. 176), що відповідає сумі заборгованості, вказаній відповідному розрахунку (а.с. 150-155).

Встановивши вищенаведені обставини, колегія суддів виходить з такого.

Стаття 509 ЦК України передбачає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

За частинами першою і третьою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

За статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац 2 частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно з частинами першою і другою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (положення про позику), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 і частини першої статті 1049 ЦК України ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 вказаного Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).

Відповідно до частин третьої, четвертої, шостої і восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Вказані правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 14 червня 2022 року в справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року в справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22), від 4 грудня 2023 року в справі № 212/10457/21 (провадження 61-6066св23).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 31 липня 2023 року між ТОВ «Лінеура Україна» і відповідачем виникли кредитні правовідносини на підставі договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 3862267, умови якого передбачали надання ОСОБА_2 кредиту на суму 24 500 грн, строком на 360 днів. У свою чергу, відповідач взяла на себе зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотки за користування ними у розмірі 0,5% / день (занижена відсоткова ставка, що застосовувалася в період з 01 серпня 2023 року по 30 серпня 2023 року), а в подальшому (з 31 серпня 2023 року по 24 квітня 2024 року) - за ставкою 2% / день, після закінчення пільгового кредитування, оскільки не сплатила кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного у графіку платежів, та здійснила часткове дострокове повернення кредиту.

За період кредитування відповідач частково виконала грошове зобов`язання, сплативши всього 4175,00 грн, решту заборгованості не було погашено, зважаючи на що утворилася заборгованість в розмірі 139 640,00 грн.

Надалі, між ТОВ «Лінеура Україна» і ТОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» було укладено договір факторингу, на підставі якого первісний кредитор відступив позивачу право грошової вимоги до відповідача на суму 139 640,00 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позивачем факту укладення кредитного договору, оскільки наведені апелянтом аргументи спростовуються фактом часткового виконання кредитного зобов`язання в загальному розмірі 4175,00 грн (а.с. 150, 154), а також підписанням кредитного договору, паспорту споживчого кредиту і додатку № 1 до кредитного договору шляхом накладення електронного підпису з використанням одноразового ідентифікатора Е904 (а.с. 34, 145, 148), що прирівнюється до письмової форми згідно з частиною першою статті 207 ЦК України.

У постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно недоведеності позивачем факту переказу грошових коштів з таких підстав.

Відповідно до пункту 10 Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит), затвердженого постановою Правління НБ України від 03.11.2021 № 113, договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі НОМЕР_7 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

При цьому, колегія суддів зауважує, що в розумінні цього Положення кредитодавцем є небанківська фінансова установа, яка відповідно до законів України має право надавати споживчі кредити та кошти в позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, включаючи страховика, який надає кредит у межах та під заставу викупної суми за договором страхування життя з накопичувальною складовою.

Факт переказу грошових коштів на рахунок відповідача підтверджується наявним у матеріалах справи листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 26 квітня 2024 р. № 2796-2604, згідно з яким відповідач ОСОБА_2 отримала кредитні кошти в користування 31 липня 2023 року об 11:16:07 год шляхом банківського переказу у безготівковій формі за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_5 , номер трансакції 267841207 (а.с. 149).

Відповідач не надала доказів, що зазначена платіжна карта із номером № НОМЕР_5 на її ім`я не відкривалась, або банківської виписки про те, що на вказану карту зазначені кредитні кошти не надходили.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності позивачем факту переходу до позивача права грошової вимоги до відповідача у відповідній сумі станом на дату відступлення права вимоги колегія суддів відхиляє, оскільки наявність у первісного кредитора права грошової вимоги до моменту його відступлення на користь позивача в розмірі 139 640,00 грн підтверджується кредитним договором, паспортом споживчого кредиту, листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 26 квітня 2024 р. № 2796-2604, розрахунком заборгованості (а.с. 34, 145, 149, 150-155). Відповідач не надала рішення суду, що набрало законної сили, яким договір факторингу визнано недійсним, зокрема в частині, що стосується відступлення права вимоги за кредитним договором до відповідача на суму 139 640,00 грн.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що фінансова установа, визначаючи розмір відсотків, скористалась її необізнаністю як позичальника, та вимагає сплатити надмірні грошові суми відсотків, які є явно несправедливими, колегія суддів відхиляє, оскільки, укладаючи договір та підписуючи електронним підписом одноразовим ідентифікатором додаток № 1 до договору - таблицю обчислення загальної вартості кредиту, позичальник ОСОБА_2 була достовірно обізнана, що при отриманні кредиту 24 500 грн. за один рік користування цими коштами вона зобов`язується сплатити проценти, розмір яких у грошовому виразі становить суму 165 345 гривень, тобто у перший місяць користування кредитом - 3675 грн., у подальшому щомісячно - по 14 700 грн.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 215 ЦК України виокремлює два випадка недійсності правочинів: оспорюваний та нікчемний правочин.

Так, відповідно до наведеної норми права підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Наведеними правовими нормами не встановлено можливість суду вважати такі умови нікчемними, тому для визнання несправедливими певних умов правочину зі споживачем, він повинен звернутися до суду з відповідними позовними вимогами.

Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Статтею 13 ЦПК України встановлено принцип диспозитивності цивільного судочинства, а саме, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, суд не вправі давати оцінку справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів без заявлення відповідних позовних вимог стороною договору, інакше порушується загальна засада цивільного законодавства - принцип свободи договору, передбачений пунктом 3 частина першої статті 3, статтею 627 ЦК України.

Отже, доводи апелянта щодо непропорційності відсотків тілу кредиту колегія суддів відхиляє, оскільки, зважаючи на презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) та принцип диспозитивності (стаття 13 ЦПК України), в цьому судовому провадженні суд не може оцінювати умови кредитного договору в частині порядку та розміру нарахування відсотків за користування кредитними коштами на відповідність вимогам статті 203 ЦК України, адже відповідач не оскаржувала відповідні умови договору в судовому порядку шляхом пред`явлення в суді першої інстанції зустрічного позову (в рамках цього провадження) і не зверталася до суду з окремою позовною заявою, відповідно, відсутнє рішення суду, яким умови договору в частині нарахування відсотків визнано недійсними.

Законом України № 3498-IX від 22.11.2023 «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набув чинності 24 грудня 2023 року, статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» доповнено пунктом 17, яким встановлено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

З викладеного вбачається, що вказаним Законом було встановлено максимальний розмір денної процентної ставки на період 120 днів з моменту набуття чинності Законом України № 3498-IX від 22.11.2023, тобто з 24 грудня 2023 року, - 2,5 %, а за умовами договору, укладеного з ОСОБА_2 кредитором були нараховані відсотки за ставкою 2% в день у період з 31.07.2023 року по 24.04.2024 року, судове рішення про визнання таких умов договору недійсними - відсутнє.

З урахуванням визначеного законодавством перехідного періоду до запровадження максимального розміру денної процентної ставки кредитор мав право на нарахування процентів за ставкою 2% в день, тому правові підстави для зменшення розміру відсотків за користування кредитними коштами відповідачем - відсутні.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та з`ясувавши обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що при розгляді справи суд першої інстанції застосував норми матеріального права, що підлягали застосуванню для врегулювання спірних правовідносин, правильно встановивши фактичні обставини справи, а отже оскаржуване рішення суду є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Богуславського районного суду Київської області від 04 листопада 2024 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 26 жовтня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.