Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них
Дата: 11 листопада 2025 р.
Справа: №757/42776/23-ц
Суддя: Рейнарт Ійя Матвіївна
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
____________________________________
Справа № 757/42776/23-ц
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/8566/2025
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Кононовій Н.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Котовської Тетяни Олександрівни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 5 лютого 2025 року (суддя Вовк С.В.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
у вересні 2023 року позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати дії відповідача протиправними та зобов`язати задовольнити її заяви від 27 січня 2023 року, від 25 квітня 2023 року, від 21 травня 2023 року, від 15 червня 2023 року, від 21 червня 2023 року щодо перерахування коштів на підставі довіреностей №61АА8153760 від 23 жовтня 2021 року та №61АА8153761 від 23 жовтня 2021 року, посвідчених нотаріусом Неклиновського нотаріального округу Ростовської області Сулименко Н.Б., зареєстровані в реєстрі за № 61/107-н/61-2021-3-309 та за № 61/107-н/61-2021-3-310, а також стягнути судові витрати.
Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що вона є довіреною особою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі довіреностей №61АА8153760 від 23 жовтня 2021 року та №61АА8153761 від 23 жовтня 2021 року, посвідчених нотаріусом Неклиновського нотаріального округу Ростовської області Сулименко Н.Б., зареєстрованих в реєстрі за № 61/107-н/61-2021-3-309 та за № 61/107-н/61-2021-3-310. Вказані довіреності перекладені на українську мову дипломованим перекладачем Дудченко Л.М., що засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макарчевою І.В., зареєстровані в реєстрі за номерами 252, 253 у відповідності до п. 12 ст. 34, 79 Закону України «Про нотаріат». Довіреності видані строком на десять років, тобто до 23 жовтня 2031 року.
Позивачка посилалась на те, що неодноразово зверталась із заявами до ТВБВ №10026/0158 АТ «Державний Ощадбанк» щодо перерахування грошових коштів з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 , які відкриті на ім`я ОСОБА_3 , та з рахунку № НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_4 , які відкриті на ім`я ОСОБА_2 27 січня 2023 року вона звернулась з відповідними заявами до ТВБВ №10026/0158 в АТ «Державний Ощадбанк» щодо перерахування коштів
на підставі зазначених довіреностей, які були залишені без виконання.
Також, позивачка зазначала, що 25 квітня 2023 року звернулась до ТВБВ №10026/1058 з вимогою виконати заяву від 27 січня 2023 року щодо перерахування коштів на підставі довіреностей. Однак, листом № 100.10/2-07/1337 від 1 травня 2023 року АТ «Державний Ощадбанк» повідомило, що відповідно до Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 1 грудня 2022 року (далі - Закон № 2783-ІХ) зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненою від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (далі - Конвенція), та Протоколу до Конвенції, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 10 листопада 1994 року № 240-94-ВР (далі - Протокол до Конвенції), а також постановлено вийти з Конвенції та Протоколу до Конвенції. На підставі наведеного, АТ «Державний Ощадбанк» дійшов висновку, що у відносинах з російською федерацією до документів, виданих на території цієї країни, при їх пред`явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем згідно з Гаазькою конвенцією, що скасовує вимогу консульської легалізації іноземних офіційних документів, вимога засвідчення апостилем згідно з Гаазькою конвенцією стосується щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених у вказаній країні, незалежно від дати їх видачі, посвідчення. За таких обставин, заяви від 27 січня 2023 року, від 25 квітня 2023 року, від 21 квітня 2023 року, від 15 червня 2023 року, від 21 червня 2023 року щодо перерахування коштів на підставі вищезазначених довіреностей були залишені АТ «Державний Ощадбанк» без виконання.
Позивачка вважала такі дії відповідача протиправними, оскільки відповідно до роз`яснень Міністерства юстиції України за №28338/30059-10-23/8.3.2 від 8 березня 2023 року на підставі листа Національного банку України за № 18-0006/13559 від 28 лютого 2023 року щодо надання роз`яснення співвідношення положень Закону № 2783-ІХ і постанови Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» (далі - Постанова 107), та у зв`язку з цим питання можливості використання на території України документів, виготовлених або засвідчених на території іноземних держав, зокрема російської федерації та республіки білорусь, установою або спеціально уповноваженою на те особою в межах компетенції за установленою формою і скріпленими гербовою печаткою без якого-небудь спеціального посвідчення, зазначається, що ст. 13 Конвенції передбачено, що документи однієї з договірних сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально уповноваженою на те особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших договірних сторін без будь-якого спеціального посвідчення. При цьому, Законом № 2783-ІХ Україна зупинила у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції, таким чином положення ст. 13 Конвенції у відносинах України з російською федерацією та республікою білорусь не застосовуються.
Разом з тим, позивачка зазначала, що Законом України від 10 січня 2002 року № 2933-ІІІ «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів», надано згоду на приєднання до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів, 1961 року (далі - Конвенції 1961 року), відповідно до якої єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення,
передбаченого статтею 4 апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений. Однак, дотримання вказаної процедури не може вимагатися, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації. При цьому, документи, що були виготовлені або засвідчені установою або спеціально уповноваженою на те особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, зокрема на території російської федерації та республіки білорусь, приймались на територіях України без будь-якого спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостилю, тощо).
Позивачка посилалась на те, що п. 1 Постанови 107 встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля, тощо), у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймались на території України без спеціального посвідчення.
Позивачка стверджувала, що зі змісту Постанови 107 вбачається, що її прийняття пов`язано з припиненням у грудні 2022 року у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дії Конвенції, відтак громадянам України, які мають документи, видані на території цих двох держав, необхідно було б проставляти апостиль, оскільки апостиль на документі проставляється компетентним органом тієї держави, в якій документ був виданий чи складений. Таким чином, для проставлення апостилю, громадяни України, які мають такі документи, змушені були б їхати для цього на територію держави-агресора, наражаючи своє життя на небезпеку, що є неприпустимим, оскільки інших можливостей отримати апостиль не існує. Саме з метою недопущення зазначених обставин, які суперечать приписам ст. 3 Конституції України, 4 лютого 2023 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову 107.
Враховуючи викладене, позивачка вважала, що довіреності №61АА8153760 від 23 жовтня 2021 року та №61АА8153761 від 23 жовтня 2021 року, посвідчені нотаріусом Неклиновського нотаріального округу Ростовської області Сулименко Н.Б., зареєстровані в реєстрі за № 61/107-н/61-2021-3-309 та за № 61/107-н/61-2021-3-310, видані компетентною установою на території іноземної держави до 24 лютого 2022 року, підлягають прийняттю на території України на даний час без спеціального посвідчення. Отже, АТ «Державний Ощадбанк» ігноруються приписи п. 1 Постанови 107, роз`яснення Міністерства юстиції України за №28338/30059-10-23/8.3.2 від 8 березня 2023 року та ст. 41 Конституції України, відтак дії відповідача є протиправними.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 5 лютого 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Котовська Т.О. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача судові витрати по справі, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та судом неправильно застосовані норми матеріального права.
Представник позивачки зазначає, що суд першої інстанції помилково виходив з того, що подані позивачкою заяви про перерахування коштів за довіреностями від 23 жовтня 2023 року не підлягають виконанню, оскільки суперечать вимогам чинного законодавства. Разом з цим, спірні довіреності були видані у встановленому законом порядку 23 жовтня 2021 року, а не 23 жовтня 2023 року, як зазначив суд.
Представник позивачки вважає, що у відносинах з російською федерацією, до документів, виданих на території цієї країни, при їх пред`явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем згідно із Гаазькою конвенцією, що скасовує вимогу консульської легалізації іноземних офіційних документів, вимога засвідчення апостилем згідно із Гаазькою конвенцією стосується будь-яких документів, виданих, посвідчених у вказаній країні, незалежно від дати їх видачі, посвідчення. При цьому, у п. 1 Постанови 107 зазначається, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля, тощо), у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймались на території України без спеціального посвідчення.
Представник позивачки стверджує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що положення ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» має більшу юридичну силу, ніж Постанова 107, при цьому суд першої інстанції не дослідив співвідношення вказаної норми до положень Закону № 2783-ІХ та Постанови 107.
Представник позивачки вважає, що суд першої інстанції, відмовивши у задоволенні позову, порушив права та свободи позивачки, яка є внутрішньо переміщеною особою та проживає у Києві, та третіх осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, фактично поставивши їх перед необхідністю відвідувати країну-агресора для проставлення апостилю компетентними органами цієї держави. При цьому, треті особи фактично позбавлені можливості розпорядитися належними їм грошовими коштами, які зберігаються на рахунках у АТ «Державний ощадбанк».
Також, представник позивачки посилається на те, що найвищу юридичну силу має Конституція України, тоді як Закон № 2783-ІХ та Закон України «Про міжнародне приватне право» не можуть звужувати передбачені Конституцією України права громадян, що узгоджується з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року. Отже, суд першої інстанції протиправно застосував до спірних правовідносин положення Закону України № 2783-ІХ та Закону України «Про міжнародне приватне право», не дослідивши при цьому відповідність даних норм положенням Конституції України.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Державний Ощадбанк» - адвокат Мушкало С.М. просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про доцільність застосування до спірних правовідносин вимоги про засвідчення апостилем, згідно з положеннями Гаазької конвенції, документів, виданих на території російської федерації, при їх пред`явленні на території України.
Також, представник відповідача зазначає, що Конвенція дійсно передбачала спрощення формальних процедур, однак після зупинення її дії Законом № 2783-ІХ, видані в російській федерації документи можуть бути прийняті в Україні лише після їх легалізації, як це передбачено ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», що має вищу юридичну силу у порівнянні з Постановою 107. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що подані позивачкою, яка діяла за довіреностями, виданими на території російської федерації, заяви про перерахування коштів виконанню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на чинному законодавстві України.
Крім цього, представник відповідач вважає, що ОСОБА_1 взагалі не є належним позивачем у даній справі, оскільки їй не належить право вимоги на грошові кошти третіх осіб, що перебувають на рахунках у банку, тоді як позивачка діє виключно як представник дійсних власників цих грошових коштів.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивачки - адвоката Котовської Т.О., яка підтримала апеляційну скаргу, представника відповідача - адвоката Мушкало С.М., яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що позивачка ОСОБА_1 є довіреною особою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі довіреностей від 23 жовтня 2021 року № 61АА8153760 та № 61АА8153761, посвідчених нотаріусом Неклиновського нотаріального округу Ростовської області Сулименко Н.Б., зареєстрованих у реєстрі за № 61/107-н/61-2021-3-309 та за № 61/107- н/61-2021-3-310.
Вказані довіреності перекладені на українську мову дипломованим перекладачем, Дудченко Л. М. , що засвідчується приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Макарчевою І. В., зареєстровані в реєстрі за № 252, 253 відповідно до пункту 12 статті 34, 79 Закону України «Про нотаріат».
Згідно з довіреностями ОСОБА_1 уповноважена ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вчинення таких дій, зокрема: бути їхнім представником у всіх державних та інших установах, підприємствах, організаціях України, незалежно від їх форм власності або підпорядкування, у будь-якій банківській, фінансовій установі, включаючи у будь-якому відділенні AT «Державний Ощадбанк» з питань отримання грошових коштів у національній та/або іноземній валюті, готівкових сум, в отриманні грошей за третіх осіб, розписуватися і надалі отримувати гроші та/або банківські картки у касі банку, подавати заяви, подавати запити у будь-які організації, отримувати відповіді на запити, надавати, вимагати, отримувати, підписувати всі необхідні довідки та документи, бути їхнім представником у будь-якій банківській, фінансовій установі, включаючи у будь-якому відділенні AT «Державний Ощадбанк» з питань ініціювання випуску платіжних карток до рахунків третіх осіб на їх ім`я та додаткових карток на ім`я довіреної особи з питань отримання додаткової платіжної картки, основної платіжної картки до рахунку, відкритому у будь-якій банківській установі, включаючи AT «Державний Ощадбанк» під час вирішення будь-яких питань, що стосуються клієнта, включаючи з питань отримання, оформлення та/або переоформлення на ім`я клієнта пенсійних виплат, карток до рахунків, будь-яких інших соціальних виплат, компенсацій, з питань розпорядження всіма рахунками клієнта як тими, що діють зараз, так і тими, що будуть відкриті у майбутньому, відкривати нові рахунки на ім`я клієнта та закривати відкриті на ім`я клієнта, подавати від імені клієнта в усі відділення AT «Державний Ощадбанк» будь-які заяви, підписувати всі необхідні бланки, документи, отримувати, оформлювати та/або переоформлювати належні клієнту пенсії та будь-які інші соціальні виплати, закривати ощадні книжки та рахунки, розпорядчий підпис за рахунками в усіх відділеннях AT «Державний Ощадбанк», отримувати необхідні довідки та інші документи, одержувати через каси банків будь-які суми з рахунку клієнта без обмежень їх розміру, ініціювати випуск і отримання пластикових карт і ПІН-кодів до них, емітованих на ім`я клієнта, ініціювати випуск і отримання електронного пенсійного посвідчення та ПІН-кодів до них, емітованих на ім`я клієнта, ініціювати випуск, отримати і користуватися основними і додатковими платіжними картками і ПІН-кодами до них на ім`я клієнта та/або на ім`я повірених осіб, представників отримувати конверт, платіжну картку і ПІН-код до неї за рахунком, відкритому на ім`я клієнта, отримувати довідки або інші документи про наявність грошових сум, поповнювати рахунки, укладати угоди щодо подальшого розміщення грошових сум, заповнювати картки із зразками підписів, представляти клієнта в усіх відділеннях AT «Державний Ощадбанк» з питань розблокування рахунків клієнта, карток до цих рахунків, зняття лімітів, встановлених банком за рахунками і картками, з доступом до конфіденційної інформації клієнта,
присвоювати і змінювати фінансовий номер рахунків клієнта, тощо.
Довіреності видані строком на десять років до 23 жовтня 2031 року.
На підставі вказаних довіреностей ОСОБА_1 неодноразово зверталася до ТВБВ № 10026/0158 AT «Державний Ощадбанк» із заявами (додаток 1 до механізму здійснення переказу) щодо перерахування грошових коштів із рахунку № НОМЕР_1 (МФО 335106, ЄДРПОУ 09334702, відкритий у філії м. Бахмут, вул. Ювілейна, 31, приміщення AT «Державний Ощадбанк») на рахунок № НОМЕР_2 (відкритий у філії м. Київ обласне управління AT «Державний Ощадбанк», МФО 322669, ЄДРПОУ 09322277), відкриті на ім`я ОСОБА_3 та з рахунку № НОМЕР_3 (МФО 335106, ЄДРПОУ 09334702, відкритий у філії м. Волноваха, провулок Колійний, 34, приміщення 4 - AT «Державний Ощадбанк») на рахунок № НОМЕР_4 (відкритий у філії м. Київ обласне управління AT «Державний Ощадбанк», МФО 322669, ЄДРПОУ 09322277), відкриті на ім`я ОСОБА_2 .
27 січня 2023 року ОСОБА_1 звернулася з відповідними заявами до ТВБВ № 10026/0158 AT «Державний Ощадбанк» щодо перерахування коштів на підставі зазначених довіреностей, які залишені без виконання.
25 квітня 2023 року ОСОБА_1 звернулася із заявою за вх. №100.40/0158-48/04-22 до ТВБВ № 10026/0158 AT «Державний Ощадбанк» із вимогою виконати заяву від 27 січня 2023 року щодо перерахування коштів на підставі довіреностей.
Листом від 01 травня 2023 року вих. № 100.10/2-07/1337 AT «Державний Ощадбанк» повідомило, що відповідно Закону України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» від 01 грудня 2022 року зупинено у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, стаття 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР, а також постановлено вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 року, № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від З березня 1998 року № 140/98-ВР.
На підставі наведеного Закону AT «Державний Ощадбанк» дійшов висновку, що у відносинах з російською федерацією до документів, виданих на території цієї країни, при їх пред`явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем згідно з Гаагською Конвенцією, що скасовує вимогу консульської легалізації іноземних офіційних документів, вимога засвідчення апостилем згідно з Гаагською Конвенцією стосується щодо будь-яких документів виданих, посвідчених у вказаній країні, незалежно від дати їх видачі, посвідчення.
За таких обставин, заяви від 27 січня 2023 року, від 25 квітня 2023 року, від 21 травня 2023 року, від 15 червня 2023 року, від 21 червня 2023 року ОСОБА_1 щодо перерахування коштів на підставі довіреностей залишені АТ «Державний Ощадбанк» без виконання.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що з моменту набрання чинності Законом України від 01 грудня 2022 «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» до документів, виданих на території рф та рб, при їх пред`явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем, у відповідності до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, підписаної у м. Гаазі 05 жовтня 1961 року, до якої приєдналася Україна та яка є чинною у відносинах України з рф та рб.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Кожна особа, чиї права чи інтереси було порушено, має право звернення до суду для їх захисту. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Недоведеність порушення прав чи безпосереднього інтересу, є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17).
Саме таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16-ц.
Згідно з частиною третьою статті 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише
для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.
Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18.
За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16.
Колегія суддів вважає за необхідне розмежувати право на звернення до суду, належність особи, як позивача, та наявність у неї порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу.
Право на звернення до суду не є безумовною підставою для задоволення позову. Особа, яка звертається до суду, повинна довести, що саме її право або законний інтерес порушено, не визнано чи оспорено, а обраний спосіб захисту спрямований на відновлення саме цього права або інтересу. При цьому право на звернення до суду та право вимагати захисту конкретного матеріального права не є тотожними поняттями. Особа може мати процесуальну можливість звернутися до суду, однак для задоволення позову необхідно встановити наявність у неї матеріального права або законного інтересу, який порушено, не визнано чи оспорено.
Так само належність особи до учасників справи не означає автоматичної наявності у неї матеріального права, щодо якого виник спір. Позивачем у матеріально-правовому розумінні є особа, яка вважає, що саме її право або законний інтерес порушено та яка просить суд про його захист.
У цій справі ОСОБА_1 звернулася до суду від власного імені. Водночас предметом її позовних вимог є вимога про визнання протиправними дій відповідача та зобов`язання АТ «Державний Ощадбанк» здійснити перерахування грошових коштів, які належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з рахунків, відкритих на їхнє ім`я, на інші рахунки, також відкриті на ім`я цих осіб.
Отже, спірні правовідносини виникли не щодо майнового права ОСОБА_1 , а щодо прав та інтересів інших осіб - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Дійсно, відповідно до наданих довіреностей ОСОБА_1 була уповноважена представляти інтереси довірителів у банківських установах та вчиняти від їхнього імені юридично значущі дії щодо належних їм рахунків і грошових коштів.
Однак представництво за довіреністю не змінює суб`єкта матеріального права. Представник діє замість особи, яку він представляє, і від її імені, тобто виступає у правовідносинах як її «alter ego» - «друге я». Водночас він не стає власником майна довірителя, не набуває його матеріального права та не замінює його як носія відповідного права у матеріально-правовому розумінні.
Саме тому надання представникові повноважень розпоряджатися рахунками,
подавати заяви до банку та вчиняти інші юридично значущі дії, не означає переходу до нього права власності на грошові кошти або виникнення у нього самостійного права вимагати захисту майнового права довірителя від власного імені.
У разі звернення до суду представника від імені довірителя процесуальне право на судовий захист реалізується від імені особи, права якої порушено. У такому випадку саме довіритель є позивачем у матеріально-правовому розумінні, а представник лише здійснює від його імені процесуальні дії в межах наданих повноважень.
Натомість у цій справі ОСОБА_1 не зверталася до суду як представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від їхнього імені, а заявила позов від власного імені. При цьому вона не є власником грошових коштів, які перебували на рахунках ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також не довела наявності у неї будь-якого самостійного майнового права чи законного інтересу щодо спірних коштів.
Таким чином, наявність у ОСОБА_1 повноважень представника, не створює для неї самостійного матеріального права вимагати від відповідача здійснення операцій із грошовими коштами, що належать довірителям, та не надає їй права вимагати судового захисту таких прав від власного імені.
При цьому наявність у довіреності повноваження на звернення до суду або на представництво інтересів довірителя не змінює правової природи представництва. Представник може реалізувати право довірителя на судовий захист, але не може перетворити це право на власне матеріальне право.
Отже, хоча ОСОБА_1 мала право вчиняти юридичні дії від імені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у межах наданих їй довіреностями повноважень, це не означає наявності у неї власного порушеного, невизнаного або оспорюваного права щодо грошових коштів, які належать довірителям.
За таких обставин позивачка не довела порушення саме її прав або законних інтересів діями АТ «Державний Ощадбанк». Фактично заявлені нею вимоги спрямовані на захист майнових прав інших осіб, які не є позивачами у цій справі.
Таким чином, ОСОБА_1 не є належним носієм матеріального права, щодо якого виник спір, а тому відсутність у неї власного порушеного, невизнаного або оспорюваного права є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне оцінити довіреності від 23 жовтня 2021 року № 61АА8153760 та № 61АА8153761, на які ОСОБА_1 посилається як на підставу своїх повноважень діяти в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Як установлено судом, зазначені довіреності посвідчені нотаріусом Неклиновського нотаріального округу Ростовської області російської федерації та видані на території російської федерації.
На час їх посвідчення між Україною та російською федерацією діяла Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, статтею 13 якої передбачалося, що документи, які на території однієї з договірних сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально уповноваженою на те особою в межах їх компетенції за встановленою формою та скріплені гербовою печаткою, приймаються на території інших договірних сторін без будь-якого спеціального посвідчення.
Однак зазначений правовий режим надалі припинив застосовуватися у відносинах між Україною та російською федерацією.
Законом України від 1 грудня 2022 року № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» Україна зупинила у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію зазначеної
Конвенції та Протоколу до неї, а також постановила вийти з цих міжнародних договорів.
Отже, з моменту набрання чинності Законом України № 2783-IX положення статті 13 Конвенції, які передбачали прийняття документів, виданих на території російської федерації, без будь-якого спеціального посвідчення, не можуть застосовуватися у відносинах між Україною та російською федерацією.
З цього моменту сам факт посвідчення документа російським нотаріусом не створює для такого документа режиму автоматичного визнання на території України. Його використання в Україні має здійснюватися з урахуванням чинного правового режиму прийняття документів, виданих на території іноземної держави.
Так, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2023 року № 107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Таким чином, станом на день звернення до суду з даним позовом видані ОСОБА_1 23 жовтня 2021 року довіреності на території російської федерації, не потребували будь-якої легалізації.
Проте, ОСОБА_1 не було заявлено позовних вимог в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а позовна заява не містить обґрунтування, які саме права та інтереси позивачки були порушені відповідачем.
Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про недоведеність позивачкою порушення саме її прав та інтересів діями відповідача у даному спорі, правових підстав для аналізу інших доводів апеляційної скарги немає.
Також колегія суддів зазначає, що зміст позовної заяви свідчить, що вона не була подана ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Крім того, відповідно до діючого процесуального законодавства України ОСОБА_1 не має повноважень пред`являти позови в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно встановив обставини справи, не оцінив надані докази, не правильно застосував норми матеріального права, тому рішення суду підлягає скасуванню, а у задоволенні позову відмовляється у зв`язку із неналежністю позивача.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Котовської Тетяни Олександрівни задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 5 лютого 2025 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до
Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 26 жовтня 2026 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua