Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №389/4167/25 — Кропивницький апеляційний суд

Суд: Кропивницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Дата: 22 вересня 2026 р.

Справа: №389/4167/25

Суддя: Письменний О. А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 вересня 2026 року м. Кропивницький

справа № 389/4167/25

провадження № 22-ц/4809/1200/26

Кропивницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.,

при секретарі – Зайченко В.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 березня 2026 року (суддя Берднікова Г.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,-

встановив:

У листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (надалі – АТ «Українська залізниця») про стягнення невиплачених коштів при звільненні з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Позов обґрунтований тим, що позивач ОСОБА_1 , 23 березня 1988 року наказом за №221/к був прийнятий на роботу в цех експлуатації Локомотивного депо Знам`янка Одеської залізниці на посаду помічника машиніста електровоза. 06 травня 1988 року був звільнений з займаної посади у зв`язку з призовом на військову службу, а вже 16 жовтня 1990 року наказом за №1007/к знову був прийнятий на посаду помічника машиніста електровоза в цех експлуатації Локомотивного депо Знам`янка Одеської залізниці. В подальшому, в період з 1990 року і до 30 серпня 2024 року він безперервно працював на різних посадах в Локомотивному депо Знам`янка Одеської залізниці (зараз виробничий підрозділ служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам`янка» регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця»).

Наказом (розпорядженням) про припинення трудового договору (контракту) №340/ОС від 28 серпня 2024 року виробничого підрозділу служби Локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам`янка» позивача було звільнено з посади машиніста електровоза на підставі ст.38 КЗпП за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років. У копії наказу про звільнення, зазначено, що виплати, передбачені п.4 17 Колективного договору в розмірі 9 середньомісячних заробітків (посадових окладів) згідно протоколу комісії з встановлення трудового стажу на залізниці (36 років 1 місяць 28 днів) за №27 від 28 серпня 2024 року, мають бути проведені після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». Окрім того зазначено, що роботодавець в особі АТ «Українська залізниця» має компенсувати за невикористані 82 дні відпустки: в тому числі 43 дні за період з 16 жовтня 2021 року по 15 жовтня 2023 року; 8 днів в період з 16 жовтня 2023 року по 31 грудня 2023 року; 31 день за період з 01 січня 2024 року по 30 серпня 2024 року.

Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні йому не видавалося. Також відповідач не попереджав його про погіршення існуючих умов оплати праці та застосування рішення правління "Укрзалізниця" від 14 березня 2022 року (п.1.1.4 протоколу №Ц-54/31 Ком.т.) про призупинення виплати додаткових посібників при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію.

До травня місяця 2025 року неодноразово позивач в усній формі звертався до керівництва виробничого підрозділу служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам`янка» з проханням здійснити виплату вищевказаних належних йому матеріальних допомог, що передбачені колективним договором, але ні виплат і роз`яснень йому надано не було. 27 травня 2025 року він був призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно Указу президента України № 236/2025.

Від моменту звільнення і до моменту подання цієї позовної заяви до суду, відповідачем не виплачено ОСОБА_1 належну вищевказану матеріальну допомогу, що є підставою для звернення до суду з цим позовом.

За підрахунком сторони позивача, з урахуванням довідки №421 від 17 жовтня 2026 року, виданої "Локомотивним депо Знам`янка" розмір одноразової матеріальної допомоги при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у відповідності до Колективного договору має становити 28380,81 середньмісячної заробітної плати х 5 що в підсумку становить 141 904,05 грн та додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті становить 28380,81 середньомісячної заробітної плати х 4 = 113523,24 грн, а всього 255 427,29 грн.

До того ж у позові вказано, що невиплату відповідач ніби-то мотивує наявністю рішення правління АТ "Українська залізниця", яким призупинено виплату додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Проте Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ "Українська залізниця" не було через відсутність зворотної дії у часі вказаного Закону. За приписами ст.14 Закону України "Про колективні договори і угоди" зміни до колективного договору можуть бути внесені тільки за взаємною згодою сторін та з дотриманням певної процедури. В свою чергу, рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 у справі №211/7338/23, яке залишено в силі постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025, визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ "Українська залізниця" від 14 березня 2022 року в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги. Отже, вказане рішення відповідача було визнане незаконним та скасоване, а тому відповідач повинен виплатити позивачу всі належні суми при звільненні.

Позивач збільшивши розмір позовних вимог просив стягнути з АТ «Укрзалізниця»: одноразову матеріальну допомогу при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 141904 грн 05 коп., додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 113524 грн 24 коп., а всього разом 255427 грн 29 коп. (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх стягненні); середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 392735 грн 70 коп.

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача: невиплачені при звільненні одноразовий грошовий посібник у зв`язку з виходом на пенсію уперше та додатковий посібник за добросовісну працю в розмірі 9 середньомісячних заробітків, що становить 255427 грн 29 коп. (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх стягненні); середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з виходом на пенсію за період з 31 серпня 2024 року до 02 березня 2025 року в сумі 74642 грн 75 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Також стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 3300 грн 70 коп.

Не погодившись з таким рішенням, представник відповідача ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить змінити оскаржуване рішення та застосувати наслідки пропуску позивачем строку звернення до суду. У випадку визнання судом відсутності пропуску позивачем строку позовної давності, зменшити розмір стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 7464,27 (5%) або до будь-якого іншого розміру, який суд вважатиме справедливим, розумним та пропорційним.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що у відзиві на позовну заяву відповідачем було висловлено клопотання про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на 95 відсотків з огляду на ряд обставин. Крім того, наведено обґрунтування такого звільнення та зазначено постанову Великої Палати Верховного Суду (від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18), в якій викладено висновки щодо того, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Проте, під час ухвалення оскаржуваного рішення суд першої інстанції не в повній мірі врахував матеріальне становище відповідача.

Також зазначає, що відповідач неодноразово зазначав про відсутність відмови у виплаті одноразової матеріальної допомоги при звільнення у зв`язку з виходом на пенсію позивачу, а така виплата була відтермінована з огляду ряд причин, які не залежали від відповідача. Зокрема, призупинення частини виплат згідно умов колективного договору було зумовлено військовою агресією російської федерації проти України, яка призвела до значних руйнувань залізничної інфраструктури, втрати активів та майна Товариства, які з кожним місяцем військової агресії тільки зростають (пошкодження, а також повне знищення залізничної інфраструктури, рухомого складу, будівель та споруд, інженерних споруд тощо).

Окремо зазначає, що судом не вірно застосовано вимоги ч. 2 ст. 233 КЗпП України, приписами якої передбачено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення, працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відповідно до матеріалів справи, письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми позивач отримав 30.08.2024 року. А отже строк позовної давності розпочав свій перебіг 31.08.2024 року і на час звернення (10.11.2025 року) з вимогами до суду вже закінчився. Додатково в наказі від 30.08.2024 року, про припинення трудового договору (контракту) було зазначено, що виплати передбачені п 4.17. Колективного договору будуть виплачені після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». Позивач ОСОБА_1 , був особисто ознайомлений під підпис з умовами цих виплат про що є відповідна відмітка. Тобто позивач був освідомлений, що зазначені виплати йому при звільнені не будуть виплачені. При ухваленні спірного рішення, суд не врахував зазначені документи та вимоги закону.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник відповідача ОСОБА_2 підтримав мотиви оскарження, наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Представник позивача, адвокат Перемот О.Г. заперечила щодо мотивів оскарження, просила залишити незмінним судове рішення.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, без змін.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Українська залізниця», а саме 23 березня 1988 року, наказом за №221/к був прийнятий на роботу в цех експлуатації Локомотивного депо Знам`янка Одеської залізниці на посаду помічника машиніста електровоза. 06 травня 1988 року був звільнений з займаної посади у зв`язку з призовом на військову службу, а вже 16 жовтня 1990 року наказом за №1007/к знову був прийнятий на посаду помічника машиніста електровоза в цех експлуатації Локомотивного депо Знам`янка Одеської залізниці. В подальшому, в період з 1990 року і до 30 серпня 2024 року він безперервно працював на різних посадах в Локомотивному депо Знам`янка Одеської залізниці (зараз виробничий підрозділ служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам`янка» регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Укрзалізниця»). Зазначене підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 та довідкою про підтвердження наявного трудового стажу від 04 вересня 2024 року.

Наказом (розпорядженням) заступника начальника депо виробничого підрозділу «Локомотивне депо Знам`янка» №340/ос від 28 серпня 2024 року позивача звільнено із займаної посади з 30 серпня 2024 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за вислугою років за ст.38 КЗпПУ.

У вказаному наказі також зазначено, що виплати передбачені п.4.17 Колективного договору в розмірі 9 середньомісячних заробітків (посадових окладів) згідно з протоколом комісії зі встановлення трудового стажу на залізниці (36 р. 01 м. 28 дн.) №27 від 28 серпня 2024 року провести після окремого рішення правління АТ«Укрзалізниця». Компенсувати позивачу за невикористані 82 дні відпустки.

08 жовтня 2025 року представник позивача звернулася до керівника правління АТ «Українська залізниця» з адвокатським запитом №89, в якому просила надати інформацію про розмір нарахованих ОСОБА_1 відповідно до п.4.17 колективного договору, 9 посадових окладів.

Крім того, представник позивача 08 жовтня 2025 року подала керівнику правління АТ «Українська залізниця» адвокатський запит №90, в якому просила надати інформацію про причини невиплати ОСОБА_1 до сьогоднішнього дня та строки, в які йому мають бути виплачені передбачених колективним договором 9 окладів. Також вказавши, що оскільки в наказі (розпорядженні) №340/0с від 28 серпня 2024 року по виробничому підрозділі служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Знам`янка» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» є посилання на окреме рішення правління АТ «Укразалізниця», просила винести таке рішення і виплатити ОСОБА_1 передбачені п.4.14 колективного договору 9 посадових окладів.

У відповідь на адвокатський запит №89 виробничий підрозділ «Локомотивне депо Знам`янка» філії «Локомотивна компанія» АТ «Укразалізниця» надало розрахунок сум, які мали б бути виплачені ОСОБА_3 , відповідно до умов колективного договору у зв`язку зі звільненням на пенсію.

Відповіді на запит адвоката №90 не надано.

В свою чергу, відповідач, не заперечуючи права позивача на отримання матеріальної допомоги при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію уперше в розмірі 9 середньомісячних заробітків, посилався на призупинення цих виплат на період воєнного стану на підставі Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX від 15 березня 2022 року, яка передбачає на період воєнного стану зупинення дії окремих положень колективного договору за ініціативою роботодавця, а також рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (протокол №Ц-54/31 Ком.т.), відповідно до якого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами, а також інші одноразові заохочення.

Встановивши дані обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що у відповідача були відсутні правові підстави для призупинення виплати матеріальної допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 9 середньомісячних заробітків, які він має право отримати при звільненні згідно з п.4.17 Колективного договору, а тому на користь позивача підлягають стягненню невиплачені при звільненні одноразовий грошовий посібник у зв`язку з виходом на пенсію уперше та додатковий посібник за добросовісну працю в розмірі 9 середньомісячних заробітків, що становить 255427 грн 29 коп. (з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх стягненні).

При цьому місцевий суд урахував заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку на 95%, висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 117 Кодексу законів про працю України викладені у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 та встановлені судом обставини, прийшов до висновку про зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача до 50% розрахованої судом суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнення у зв`язку з виходом позивача на пенсію, що становить 74642 грн 75 коп. (149285 грн 50 коп. х 50%).

Апеляційний суд погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. Згідно з пунктом 3 цього Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон № 2136-ІХ, яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану».

У частинах першій та другій Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У справі, що переглядається право позивача на одержання ним від відповідача основного грошового посібника та доданого грошового посібника в розмірі 9 середньомісячних заробітків, у зв`язку з виходом на пенсію уперше, передбаченого п.4.7. Колективного договору та не заперечується жодною із сторін. Водночас, відповідачем АТ «Укрзалізниця» зазначені виплати були призупинені на період дії воєнного стану в Україні. Вказане рішення було прийнято відповідачем на засіданні правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, що підтверджується наявним у справі витягом з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року при перегляді справи № 211/7338/23, залишено без змін рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким власне визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

У вказаній постанові суд касаційної інстанції виснував, що «товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Натомість вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ст. 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи».

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем при звільненні позивача безпідставно, в порушення встановленого порядку, не виплатив всі суми, які підлягали виплаті, у зв`язку з виходом на пенсію, розмір яких відповідно до розрахунку становить 255427 грн 29 коп.

Відповідно до ч.1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

Велика Палата сформулювала змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 виснувала, що «обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX від 01.07.2022, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

З огляду на викладене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.08.2024 по 02.03.2025 становить 74642 грн 75 коп, тобто небільше як за шість місяців.

Суд не знайшов підстав для задоволення клопотання представника відповідача та зменшити розмір середнього заробітку на 95 %, з такою позицією погоджується колегія суддів, у зв`язку з чим скарга в цій частині не підлягає задоволенню.

Що стосується твердження представника відповідача про пропущений тримісячний строк на звернення до суду з такою вимогою з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права у розумінні ч.1 ст.233 КЗпП України, то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

У трудових спорах має застосовуватися добросовісність обох сторін (див.: постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 910/17459/20), а суд застосовує правові норми, у тому числі норми трудового права, з урахуванням принципу розумності та справедливості (див.: пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц (провадження № 14-75цс22)), і судовий розгляд має бути справедливим (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21, провадження № 14-97цс22), а також результат тлумачення норм має бути розумним (див.: пункти 42-44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), пункт 7.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20, (провадження № 12-33гс22)).

Конституційний Суд України визнав неконституційною частину першу статті 233 КЗпП у частині, що встановлювала тримісячний строк звернення до суду для стягнення належної заробітної плати, рішення № 1-р/2025.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 висловився: «Конституційний Суд України враховує свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з якою невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Конституційний Суд України вважає цю юридичну позицію застосовною mutatis mutandis у цьому конституційному провадженні».

У вказаному рішенні Конституційний Суд виснував, що оспорюваний припис Кодексу в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат є таким, що не відповідає Конституції України.

У Рішенні наголошується, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Оскільки відповідач на момент розгляду справи у 2025 році так і не провів остаточного (повного) розрахунку з позивачем, обов`язок щодо виплати всіх належних працівнику сум не виконав, а правопорушення є триваючим, строк звернення до суду не пропущено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення, в частині що оскаржується, без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 26 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26.10.2026.

Судді:

О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М. Дьомич

Оригінал: reyestr.court.gov.ua