Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №599/595/25 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 599/595/25Головуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.

Провадження № 22-ц/817/943/26Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

суддів - Костіва О.З., Храпак Н.М.

за участю секретаря - Дідух М.Є.

сторін та їх представників

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 599/595/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якої діє адвокат Мельник Юрій Олександрович на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 травня 2026 року (ухвалене суддею Ромазан В.В.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_1 , Міністерство оборони України про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 2021 року вона та ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний побут, спільно проводили час та разом фінансово утримували сім`ю.

Вказувала, що вони проживали в житловому будинку її матері за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними документами, фотографіями та показаннями свідків.

Наголошувала на тому, що під час призову ОСОБА_3 на військову службу за мобілізацією в червні 2024 року, в його військових документах було зазначено сімейний стан - цивільний шлюб, а її саму він вказав як цивільну дружину. Інших членів сім`ї в військових документах ним не зазначалося.

Також вказувала, що 11 листопада 2024 року ОСОБА_3 зник безвісти під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоіванівка Суджанського району Курської області російської федерації, про що її було повідомлено відповідним сповіщенням сім`ї.

Стверджувала, що раніше зверталася до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 , однак ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 березня 2025 року заяву залишено без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право та роз`яснено право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Вказувала, що встановлення даного факту необхідно їй для отримання інформації щодо місця перебування та можливого обміну ОСОБА_3 , належного контактування з уповноваженими органами військового управління, подання відповідних заяв, а також вирішення питання щодо отримання грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти.

На підставі вищенаведеного просила встановити факт її проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період часу від 01 січня 2021 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 травня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, а саме ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у період часу з 01 січня 2021 року по 11 листопада 2024 року.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд виходив з того, що сукупність досліджених доказів, зокрема показання свідків, фотоматеріали, електронне листування та документи, підтверджувала їх спільний побут, ведення господарства й наявність взаємних сімейних прав та обов`язків.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 (мати військовослужбовця) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність встановлених судом обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права.

Зазначає, що позивачкою не надано належних і достатніх доказів на підтвердження її проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету, спільних витрат, взаємної матеріальної підтримки та інших ознак сімейних відносин.

Стверджує, що свідки у судовому засіданні повідомляли лише про спілкування, спільне проведення дозвілля, святкування подій та перебування разом позивачки та ОСОБА_3 , однак не підтверджують ведення ними спільного господарства й бюджету, спільного придбання майна та наявності взаємних прав і обов`язків, притаманних членам сім`ї.

Також вважає, що фотоматеріали, на яких позивачка зображена разом з ОСОБА_3 та її дітьми, не є достатніми для встановлення заявленого факту, оскільки підтверджують лише спільне проведення часу та наявність близьких стосунків, але самі собою не свідчать про спільний побут, ведення господарства й формування сімейних відносин.

Окрім того, на думку відповідачки доказового значення не мають документи, у яких позивачку зазначено як цивільну дружину ОСОБА_3 , зокрема документи, пов`язані із проходженням ним військової служби. Зазначає, що відповідні відомості внесені третіми особами та не можуть самі собою підтверджувати факт проживання однією сім`єю. При цьому поняття «цивільна дружина» не є тотожним правовому статусу дружини, набутому внаслідок державної реєстрації шлюбу, а тому наявність таких записів не підтверджує автоматично існування між сторонами сімейних відносин у розумінні закону.

Звертає увагу, що електронне листування, яке було надане позивачкою не може бути належним доказом у справі, оскільки з нього неможливо встановити особу автора повідомлень і не підтверджено, що листування велося саме з ОСОБА_3 , тому суд першої інстанції не мав достатніх підстав покладати їх в основу висновку про проживання сторін однією сім`єю.

Стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, не врахував відсутності достатніх підтверджень спільного: бюджету, ведення господарства, витрат та взаємних сімейних обов`язків, а також дійшов висновків, які, на її думку, не відповідають установленим обставинам справи.

Разом з тим, вважає, що позивачка обрала неналежний спосіб судового захисту, оскільки звернулася з вимогою про встановлення факту проживання однією сім`єю в позовному провадженні, не заявивши окремої матеріально-правової вимоги. Посилаючись на відповідні правові висновки Верховного Суду та положення ЦПК України, зазначає про відсутність предмета спору й вважає, що за таких обставин провадження у справі підлягало закриттю. Також посилається на те, що раніше подана заява про встановлення відповідного факту в порядку окремого провадження була залишена без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право.

Наголошує на те, що суд першої інстанції вирішив питання про права та інтереси ОСОБА_3 , не залучивши його до участі у справі, що, на її думку, є самостійною підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Мельник Ю.О. підтримали вимоги апеляційної скарги з мотивів, викладених у ній.

У судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник - адвокат Крамар В.П. проти вимог апеляційної скарги заперечили, вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаним вимогам оскаржуване судове рішення відповідає в повній мірі.

Фактичні обставини справи.

Із копії паспорта громадянина України та повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .. Остання є відповідачкою у справі.

Згідно з повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_5 з 23 вересня 2007 року, який розірвано на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду від 12 жовтня 2011 року у справі № 2-7142/11.

Як вбачається з рішення Зборівського районного суду Тернопільської області від 23 березня 2020 року у справі № 599/533/20, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , зареєстрований 19 липня 2016 року, розірвано.

Згідно з копією сповіщення сім`ї № 311 від 15 листопада 2024 року, складеного ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 повідомлено про зникнення безвісти її цивільного чоловіка — солдата ОСОБА_3 , який 11 листопада 2024 року зник під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новоіванівка Суджанського району Курської області.

Із акта наявності власних речей, цінностей і особистих документів військовослужбовця від 27 вересня 2024 року вбачається, що місцем проживання сім`ї ОСОБА_3 зазначено адресу: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 , яка зареєстрована за цією ж адресою, вказано як його цивільну дружину.

Відповідно до копії військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого ОСОБА_3 14 червня 2024 року, у графі «Сімейний стан» зазначено, що він перебуває у цивільному шлюбі з ОСОБА_7 , 1988 року народження.

Згідно з актом № 49 про фактичне місце проживання від 2 грудня 2024 року, складеним за участю власниці житлового будинку ОСОБА_8 , сусідів та старости, ОСОБА_3 до 15 жовтня 2024 року проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні судом першої інстанції було допитано свідків.

Свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснили, що з 2021 року до мобілізації ОСОБА_3 він проживав разом із позивачкою та її неповнолітніми дітьми, вони вели спільне господарство й побут, купували меблі та інші речі, працювали на городі, спільно проводили дозвілля та святкували події. Також свідки зазначили, що після поранення у серпні 2024 року ОСОБА_3 повертався за цією адресою для реабілітації.

Водночас свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (зі сторони відповідачки) зазначили, що ОСОБА_3 не повідомляв їм про проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю, а позивачку разом із ним вони бачили лише декілька разів.

Із наданих позивачкою скриншотів електронного листування в месенджері з користувачем під ім`ям « ОСОБА_16 » вбачається, що сторони постійно спілкувалися протягом 2023–2024 років, обговорювали побутові та життєві питання. Листування також містить фотографії ОСОБА_3 під час військової служби та відомості про його особисті документи й банківські картки.

З наданих фототаблиць, датованих 21 листопада 2021 року, 05 грудня 2021 року, 06 січня 2022 року та 21 серпня 2022 року, вбачається, що ОСОБА_3 проводив дозвілля та брав участь у святкуваннях разом із позивачкою та її неповнолітніми дітьми.

Позиція апеляційного суду.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України.

За вимогами частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частина шоста статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення цим членам сімей здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців або їх звільнення, або визнання їх у встановленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі № 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 761/3325/17, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі № 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 (провадження № 61-1623св19)).

Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16 (провадження № 61-21748св18).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц виснувала, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Отже, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

У постанові від 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18 Верховний Суд дійшов таких висновків: «Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи / служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного / надання взаємної допомоги тощо.»

Таким чином, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Верховний Суд у постановах від 05 жовтня 2022 року в справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року в справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року а справі № 199/3941/20 вказував, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі окремо, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 30 червня 2022 року в справі № 694/1540/20, від 25 березня 2026 року в справі № 709/2037/24).

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дослідив показання свідків, фотоматеріали, електронне листування та документи військової частини, у яких позивачка зазначена як цивільна дружина ОСОБА_3 , а інших членів сім`ї ним не зазначалося.

Оцінивши ці докази в сукупності, суд встановив, що вони узгоджуються між собою та підтверджують тривалість стосунків, спільне проживання, ведення побуту й наявність між позивачкою та ОСОБА_3 фактичних сімейних відносин.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує пояснення позивачки в судовому засіданні про те, що у неї на руках постійно були банківські картки ОСОБА_3 , які він їй сам віддав і вона самостійно розпоряджалася його грошовими виплатами, як військовослужбовця, що також підтверджує наявність спільного бюджету.

При цьому жоден із зазначених доказів не оцінювався як безумовне підтвердження заявленого факту сам по собі. Висновок суду ґрунтується на їх взаємному зв`язку та сукупності встановлених обставин. Відсутність окремих документів про спільні витрати або спільного банківського рахунку не спростовує такого висновку, оскільки закон не встановлює вичерпного переліку доказів, якими може підтверджуватися проживання однією сім`єю.

Не спростовують установлених обставин і показання свідків відповідачки про те, що їм не було відомо про сімейні відносини сторін або вони рідко бачили їх разом. Саме по собі необізнаність окремих осіб про характер стосунків між ними не свідчить про відсутність таких відносин і має оцінюватися з урахуванням інших доказів у справі.

Посилання відповідачки на недопустимість електронного листування також не є достатньою підставою для скасування рішення. Відповідно до статті 100 ЦПК України інформація в електронній формі може бути електронним доказом, якщо містить дані про обставини, що мають значення для справи. Сам по собі спосіб фіксації інформації не зумовлює її недопустимості. У цій справі листування оцінювалося разом з іншими доказами, а доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом обставин у їх сукупності.

Не заслуговують на увагу й доводи про неналежність обраного способу судового захисту. Встановлення юридичного факту може мати самостійне правове значення, якщо від нього залежить реалізація особою відповідних прав та інтересів. Відсутність у межах цієї справи окремої вимоги про призначення або стягнення виплати сама по собі не свідчить про відсутність правового інтересу в установленні факту проживання однією сім`єю. Водночас установлення такого факту не означає автоматичного виникнення права на конкретну виплату, питання про яку вирішується в установленому законом порядку.

Посилання відповідачки на попереднє залишення без розгляду заяви про встановлення відповідного факту також не є самостійною підставою для відмови в позові. Така обставина не звільняє суд від необхідності оцінити характер спірних правовідносин, зміст заявлених вимог та наявність правових підстав для їх розгляду в позовному провадженні.

Саме по собі встановлення факту проживання позивачки та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу не означає автоматичного виникнення у позивачки права на отримання грошового забезпечення військовослужбовця або інших виплат. Питання про наявність у неї відповідних прав та можливість їх реалізації підлягає вирішенню компетентними органами з урахуванням установлених законом умов.

Таким чином, суд першої інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю. Доводи апеляційної скарги не спростовують цього висновку та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни рішення.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин, застосував належні норми матеріального та процесуального права, повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, та надав належну оцінку наявним доказам.

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 26 жовтня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Храпак Н.М.