Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №604/369/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 604/369/26Головуючий у 1-й інстанції Федорович І.В.

Провадження № 22-ц/817/1208/26Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників цивільну справу № 604/369/26 за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор» на заочне рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 14 липня 2026 року (ухвалене суддею Федорович І.В., дати складання повного тексту не зазначено) в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У березня 2026 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор» (далі — ТОВ «ФК «Абекор», позивач, апелянт) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 10 грудня 2025 року між ТОВ «ФК «Абекор» та ОСОБА_2 укладено договір №2389541 про надання кредиту, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 20000.00 грн, строком на 80 днів, шляхом переказу на платіжну банківську картку відповідача, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0.99% від суми кредиту за кожен день користування. Договір укладено в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора. Кредитний договір підписано відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Позивач вказує, що свої зобов`язання за договором виконав та надав позичальнику грошові кошти в розмірі 20000.00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника (номер якої був зазначений позичальником при заповнені анкетних даних в особистому кабінеті), що підтверджується довідкою про видачу коштів. Проте відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 27 лютого 2026 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 35840.00 грн, з яких: 20000.00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 6930.00 грн - заборгованість за процентами, 8910.00 грн - заборгованість за прострочене тіло.

У зв`язку з наведеним позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №2389541 від 10 грудня 2025 року в розмірі 35840.00 грн та судові витрати за розгляд справи.

Заочним рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 14 липня 2026 року позов ТОВ «ФК «Абекор» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «Абекор» заборгованість за кредитним договором №2389541 від 10 грудня 2025 року в розмірі 26930.00 грн, з яких: 20000.00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 6930.00 грн - заборгованість за нарахованими процентами, та понесені витрати зі сплати судового збору у розмірі 2000.50 грн, сплачені витрати за відправку документів у розмірі 82.46 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині вирішення позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, ТОВ «ФК «Абекор» подало на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позичальник не скористався можливістю використання акційної процентної ставки, не здійснив пролонгацію та не уклав додаткову угоду й не сплатив перший платіж, а відтак нарахування з 01 по 80 день користування кредитом, тобто з 10 грудня 2025 року по 27 лютого 2026 року нарахування відсотків становить 198.00 грн в день, які з 31 дня користування, тобто з 09 січня 2026 року, вважаються протермінованими та нараховані відсотки 198.00 грн в день, які складаються з 19.80 грн та 178.20 грн.

Звертає увагу на те, що заборгованість за відсотками по Договору №2389541 від 10 грудня 2025 року становить 15840.00 грн, за період 80 днів користування кредитом за відсотковою ставкою 0.99% в день – 198.00 грн в день. Відтак, за весь строк кредитування - 80 днів, нараховувалась відсоткова ставка у розмірі 0.99% в день (базова), як і передбачено кредитним договором. Проте суд першої інстанції помилково визначив, що відсотки за користування позичальником кредитними коштами у сумі 8910 грн є прихованою пенею.

Таким чином, заборгованість за відсотками, згідно кредитного договору №2389541 від 10 грудня 2025 року у розмір 15840.00 грн нарахована в межах строку дії договору та у відповідності до його умов, не є ані штрафом, ані пенею, а є виключно платою за користування кредитом, визначеною договором.

У зв`язку з наведеним, просить заочне рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 14 липня 2026 року в частині відмови у задоволені позову про стягнення нарахованих процентів змінити, яким збільшити розмір стягнення заборгованості за кредитним договором №2389541 від 10 грудня 2025 року з 26930.00 грн до 35840.00 грн, з яких 20000.00 грн - тіло кредиту, 15840.00 грн - нараховані проценти, та вирішити питання судових витрат.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив.

За правилами частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна позову у даній справі не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи викладене, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Апеляційна скарга подана лише в частині стягнення кредитної заборгованості за нарахованими процентами, а тому в іншій частині рішення суду колегією суддів не переглядається.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

10 грудня 2025 року між ТОВ «ФК «Абекор» та ОСОБА_2 за допомогою інформаційно-телекомунікаціної системи Кредитора, що включає сайт/мобільний застосунок «FirstCredit» укладено електронний кредитний договір №2389541.

Дані обставини знайшли своє підтвердження анкетою клієнта-фізичної особи, що сформована за допомогою програмного забезпечення (ІТС), інформаційним повідомленням споживача.

Згідно з умовами Договору (пункти 1.2, 1.3, 1.3.2, 1.4.1, 1.4.2, 1.4.3):

- сума кредиту – 20000.00 грн;

- строк кредитування - 80 днів з кінцевим терміном повернення 27 лютого 2026 року включно;

- періодичність сплати платежів: 1-й платіж через 30 днів, 2-й платіж через 50 днів;

- процентна ставка: базова процентна ставка – 0.9900% в день, протягом першого періоду користування кредитом;

- основна процентна ставка – 0.99% в день, протягом другого періоду користування кредитом;

- акційна процента ставка – 0.2970% в день.

У Додатку 1 до Договору (Графік платежів) передбачено, що 08 січня 2026 року позичальник мав погасити 18000.00 грн, а до 27 лютого 2026 року – 2000.00 грн.

Відповідно до п.2.1 Договору кошти кредиту надаються Кредитором у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Позичальника, з використанням реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

У розділі 7 п.7.1 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасного виконання позичальником зобов`язань щодо повернення суми кредиту позичальник зобов`язаний сплатити кредитору проценти в розмірі 0.99% від залишку заборгованості за сумою заборгованості за кожен день прострочення.

Позивач виконав свої зобов`язання за Кредитним договором, перерахувавши Відповідачу кошти у сумі 20000.00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією до платіжної інструкції №20432-1363-344952298 від 10 грудня 2025 року про перерахування коштів.

Від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла інформація, відповідно до якої на ім`я ОСОБА_2 емітовано карту № НОМЕР_2 , та по вказаному рахунку було зарахування коштів на суму 20000.00 гривень від 10 грудня 2025 року.

Вказані обставини встановлені рішенням суду першої інстанції та в цій частині не оскаржується учасниками по справі.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку загальний розмір заборгованості за кредитним договором №2389541 від 10 грудня 2025 року станом на 27 лютого 2026 року складає 35840.00 грн з яких:

- прострочене тіло кредиту – 20000.00 грн;

- нарахування за процентами – 6930.00 грн;

- нарахування на прострочене тіло – 8910.00 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4 статті 203 ЦК України).

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

- надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

- вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Щодо факту укладення кредитного договору та надання кредитних коштів.

Як було встановлено судом першої інстанції та не оскаржується в апеляційній скарзі, спірний кредитний договір був вчинений сторонами в електронній формі, яка відповідно до ст.207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми. Кредитор свої зобов`язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором, які останній не повернув.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотків за користування.

У справі, яка переглядається апеляційним судом встановлено, що за договором №2389541 від 10 грудня 2025 року, сума кредиту 20000 грн, строк кредиту 80 днів, процентна ставка 0.99% за день користування, відтак колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що існують правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №2389541 від 10 грудня 2025 року, зокрема 20000.00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 6930.00 грн - заборгованість за нарахованими процентами з 10 грудня 2025 року по 27 лютого 2026 року, що також відповідає долученому позивачем розрахунку заборгованості.

Щодо стягнення заборгованості за прострочене тіло.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що нарахування процентів відповідно до Розділу 7 (відповідальність за договором) у сумі 8910.00 грн є прихованою пенею та відповідає всім ознакам пені відповідно до ст.549 ЦК України (пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання).

Відповідно до п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України - у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022) був запроваджений воєнний стан, який продовжено і на момент ухвалення цього рішення.

Нарахування заборгованості за прострочене тіло за кредитним договором №2389541 від 10 грудня 2025 року у розмірі 8910.00 грн здійснено після 24 лютого 2022 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за прострочене тіло, що у даній справі є відмінним від відсотків за користування кредитними коштами, які за своєю правовою природою є неустойкою (штрафом, пенею) у розмірі 8910.00 грн, задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги є аналогічними, викладеним позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини другої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор» – залишити без задоволення.

Заочне рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 14 липня 2026 року — залишити без змін.

Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції — залишити в межах, ними понесених.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України, оскарженню не підлягає.

Дата складення повного тексту постанови — 19 жовтня 2026 року.

Головуючий О.З. Костів

Судді: М.В. Хома

Н.М. Храпак