Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №607/1826/25 — Тернопільський апеляційний суд

Суд: Тернопільський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 12 жовтня 2026 р.

Справа: №607/1826/25

Суддя: Костів О. З.

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/1826/25Головуючий у 1-й інстанції Герчаківська О. Я.

Провадження № 22-ц/817/1102/26Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,

з участю секретаря - Хоміцька С.О.

представника позивача — ОСОБА_1 ,

представника відповідача — ОСОБА_2 ,

представника відповідачки — ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/1826/25 за апеляційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2026 року (ухвалене суддею Герчаківською О.Я., повний текст якого складено 22 червня 2026 року) в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року ОСОБА_7 (далі — позивач, апелянт 1) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_8 (далі — відповідач 1, апелянт 2), ОСОБА_9 (далі — відповідачка 2) про стягнення боргу за договором позики.

Позов обґрунтований тим, що 12 березня 2011 року ОСОБА_7 надав в борг ОСОБА_8 , за згоди його дружини ОСОБА_9 , грошові кошти в сумі 15000.00 доларів США для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 . ОСОБА_8 зобов`язався повернути кошти до 31 грудня 2022 року, однак до теперішнього часу останній не повернув борг в повному обсязі. На підтвердження виникнення зобов`язання по договору позики ОСОБА_8 надана розписка, з якої випливає, що ОСОБА_8 отримав від ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 15000.00 доларів США для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 , із зобов`язанням повернути вказану суму до 31 грудня 2022 року. При цьому, у випадку неповернення грошових коштів в строк, зазначений у даній розписці, зобов`язався виплатити ОСОБА_7 неустойку в розмірі 12% річних від несплаченої суми за весь період прострочення.

Також 11 листопада 2011 року ОСОБА_7 надав в борг ОСОБА_8 , за згоди його дружини ОСОБА_9 , грошові кошти в сумі 12000.00 доларів США для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 . ОСОБА_8 зобов`язався повернути кошти до 31 грудня 2022 року, однак до теперішнього часу борг в повному обсязі не повернув. На підтвердження виникнення зобов`язання по договору позики ОСОБА_8 була надана розписка, з якої випливає, що він отримав від ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 12000.00 доларів США для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 , із зобов`язанням повернути вказану суму до 31 грудня 2022 року. Також у випадку неповернення грошових коштів в зазначений у даній розписці строк зобов`язався виплатити ОСОБА_7 неустойку в розмірі 12% річних від несплаченої суми за весь період прострочення.

Також 12 травня 2012 року ОСОБА_7 надав в борг ОСОБА_8 , за згоди його дружини ОСОБА_9 , грошові кошти в сумі 20000.00 доларів США для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 . ОСОБА_8 зобов`язався повернути кошти до 31 грудня 2022 року, однак до теперішнього часу борг в повному обсязі не повернув. На підтвердження виникнення зобов`язання по договору позики ОСОБА_8 була надана розписка, з якої випливає, що останній отримав від ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 20000.00 доларів США для оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 , із зобов`язанням повернути вказану суму до 31 грудня 2022 року. У випадку неповернення грошових коштів в строк, зазначений у даній розписці, зобов`язався виплатити ОСОБА_7 неустойку в розмірі 12% річних від несплаченої суми за весь період прострочення.

Позивач вказує, що свої зобов`язання за договором виконав та надав позичальнику грошові кошти, що підтверджується оригіналом розписок у позивача та свідчить про існування зобов`язання. Проте позичальник свої зобов`язання за договором позики належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 24 січня 2025 року у ОСОБА_8 існує заборгованість в сумі 61582.88 доларів США, що по курсу НБУ на день подання позову становить 2584947.55 грн (61582.88 х 41.9751), в тому числі:

- 47000.00 доларів США - неповернута сума позики (15000 USD + 12000 USD + 20000 USD);

- 11666.30 доларів США - неустойка згідно розписки за період з 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року включно (47000.00 USD (сума простроченого зобов`язання) / 100 х 12 (розмір неустойки) / 365 х 755 (кількість днів прострочення);

- 2916.58 доларів США - відповідальність відповідно до ст.625 ЦК України за період з 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року включно (47000.00 USD (сума простроченого зобов`язання) / 100 х 3 (розмір річних) / 365 х 755 (кількість днів прострочення).

Звертає увагу, що після отримання позики грошові кошти ОСОБА_8 за договорами позики від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року стали спільною сумісною власністю відповідачів, а тому дружина ОСОБА_8 – ОСОБА_9 є солідарним боржником за вказаними договорами позики.

У зв`язку із викладеним позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів борг за договорами позики від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року у в розмірі 61582.88 доларів США, що по курсу НБУ на день подання позову становить 2584947.55 грн, в тому числі:

- суму позики в розмірі 47000.00 доларів США;

- неустойку, згідно умов розписки за період з 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року включно в розмірі 11666.30 доларів США;

- 3% річних, відповідно до ст.625 ЦК України, за період з 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року включно в розмірі 2916.58 доларів США.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2026 року позовну заяву ОСОБА_7 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 47000.00 доларів США заборгованості за договорами позики, згідно розписок від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 11554.83 грн судового збору.

У задоволенні решти вимог позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач ОСОБА_8 та позивач ОСОБА_7 подали на нього апеляційні скарги, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказують, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга ОСОБА_7 мотивована тим, що оскаржуваним рішенням суду стягнуто заборгованість за договорами позики лише на одного із членів колишнього подружжя – ОСОБА_8 , однак вказана обставина впливає на матеріальне право позивача ОСОБА_7 . Зазначає, що ні відповідач ОСОБА_8 , ні відповідачка ОСОБА_9 не надали суду доказів того, що на час позики коштів чи на час сплати коштів за нерухоме майно у них було достатньо коштів.

На думку позивача, у нього відсутній обов`язок в даній справі доводити потребу відповідачів у коштах чи доводити ціль їх використання, оскільки надання коштів в позику підтверджено належними і допустимими доказами. Отже встановлено отримання коштів в позику співвідповідачами під час шлюбу спільно та потребу в таких коштах для купівлі квартири, проте, суд першої інстанції помилкового дійшов висновку, що за таким зобов`язанням нести відповідальність має тільки один відповідач. Вважає хибним висновок суду про відсутність напису в розписках про отримання коштів та погодження на їх отримання відповідачкою ОСОБА_9 , оскільки розписка є простою письмовою формою правочину і підтверджує факт передачі коштів

Щодо стягнення з відповідачів неустойки та 3-х процентів річних, сторона позивача зазначає, що кошти надавались відповідачам у період з 12 березня 2011 року по 12 травня 2012 року. На той час такі обмеження у застосування матеріально- правових санкцій за невчасне повернення коштів не існувало. Отже надаючи в борг кошти позивач ОСОБА_7 , як кредитор, закладав імовірність невчасного їх повернення. Таким чином, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 неустойки, згідно умов розписок за період з 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року включно, в розмірі 11666.30 доларів США та 3-х процентів річних, відповідно до ст.625 ЦК України за вказаний період в розмірі 2916.59 доларів США.

У зв`язку з наведеним, апелянт 1 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2026 року в частині вирішення позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів борг за договорами позики від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року в розмірі 61582.88 доларів США, яка складається з наступного:

- сума позики в розмірі 47000.00 доларів США;

- неустойка, згідно умов розписки, за період з 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року включно в розмірі 11666.30 доларів США;

- трьох процентів річних, відповідно до ст.625 ЦК України, за період з 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року включно в розмірі 2916.58 доларів США.

Апеляційна скарга ОСОБА_8 мотивована тим, що усі грошові кошти в розмірі 47000.00 доларів США, які отримані за договорами позики, згідно розписок від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року, були використані в інтересах сім`ї ОСОБА_10 , зокрема для оплати дольової участі у будівництві квартири по АДРЕСА_1 , що підтверджується реєстрацією права власності вказаної квартири під час перебування ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в шлюбі, тому відповідно до приписів СК України є спільною сумісною власністю подружжя.

На думку відповідача ОСОБА_8 , позивач правомірно звернувся із даним позовом до відповідачів про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики, однак відповідачка ОСОБА_9 відмовилася визнавати позику та для уникнення відповідальності за спільними зобов`язання подружжя зазначає, що не давала згоди на укладення таких правочинів.

У зв`язку з наведеним, апелянт 2 просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_7 47000.00 доларів США заборгованості за договорами позики, згідно розписок від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року.

18 серпня 2026 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від відповідачки ОСОБА_9 , надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_8 .

Відзив мотивовано тим, що помилковим є твердження ОСОБА_8 щодо покладення обов`язку доведення відсутності згоди одного із подружжя на укладення договору іншим із подружжя, а не її наявності. Таке хибне трактування ОСОБА_8 частини 2 статті 65 СК України суперечить правилам доказування у цивільному процесі.

Зазначає, що сам факт існування спору про поділ майна колишнього подружжя, порушеного за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 ще 23 січня 2024 року, та звернення ОСОБА_7 з позовом про стягнення боргу лише у січні 2025 року — тобто більш ніж через два роки після спливу строку повернення позики, свідчить про недобросовісність узгоджених дій позивача та відповідача 1 ОСОБА_8 .

Твердження ОСОБА_8 щодо неврахування судом при ухваленні оскаржуваного рішення недобросовісної поведінки ОСОБА_9 у цивільних правовідносинах, які виникли на підставі набуття останньою права власності на квартиру по АДРЕСА_1 , під час здійснення цього права, у тому числі його державної реєстрації, є помилковими, позаяк ці юридичні факти не входять до предмету спору у справі і не впливають на виникнення прав та обов`язків договорів позики, підтверджених розписками, які уклав ОСОБА_8 .

Разом з цим, в оскаржуваному рішенні судом встановлено, що позивач ОСОБА_7 є чоловіком ОСОБА_11 — рідної сестри відповідача ОСОБА_8 . Водночас, ОСОБА_8 у цій справі не заперечує проти позову, а фактично сприяє його задоволенню, підтверджуючи всі обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, і тепер самостійно домагається солідарного стягнення боргу з колишньої дружини.

Крім цього, на думку ОСОБА_9 , оскаржуване рішення не порушує права відповідача ОСОБА_8 жодним чином.

У зв`язку з наведеним просить апеляційну скаргу ОСОБА_8 залишити без задоволення.

18 серпня 2026 року на адресу Тернопільського апеляційного суду від відповідачки ОСОБА_9 , надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_7 .

Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_9 не отримувала від ОСОБА_7 грошових коштів у позику і згоди на укладення цих позик не надавала. Перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики саме по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, у солідарному порядку обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у позику коштів в інтересах сім`ї.

Отже, встановивши недоведеність обох обов`язкових умов, передбачених ч.4 ст.65 СК України, суд першої інстанції дійшов єдино правильного висновку про відсутність правових підстав для покладення на ОСОБА_9 солідарного обов`язку.

Крім цього, вважає що доводи апелянта про неможливість застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України є помилковим. Ця норма не має зворотної дії в часі і не переглядає умов договорів, укладених у 2011-2012 роках. Вона застосовується до прострочення виконання грошового зобов`язання, яке мало місце в період дії воєнного стану. У цій справі строк повернення позики настав 31 грудня 2022 року, тобто прострочення виникло з 01 січня 2023 року — вже після набрання чинності зазначеною нормою (17 березня 2022 року). Позивач обчислює неустойку та три проценти річних саме за період з 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року, тобто за період, який повністю охоплюється дією воєнного стану.

У зв`язку з наведеним просить апеляційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.

В судовому засіданні представник позивача — адвокат Парубій І.М. свою апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Представник відповідача ОСОБА_8 — адвокат Сагайдак В.В. свою апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Представник відповідачки ОСОБА_9 — адвокат Пушкар С.В. проти апеляційних скарг заперечила та просила рішення суду залишити без змін.

Інші учасники в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

Згідно розписки від 12 березня 2011 року ОСОБА_8 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області 30 березня 1990 року, з метою оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 , отримав у ОСОБА_7 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Тернопільським МВ УМВС в Тернопільській області 25 січня 2000 року, грошові кошти у розмірі 15000.00 доларів США, які зобов`язується повернути до 31 грудня 2022 року. У випадку неповернення грошових коштів у зазначений строк, зобов`язується сплатити ОСОБА_7 неустойку у розмірі 12% річних від суми боргу за весь період прострочення.

За змістом розписки від 11 листопада 2011 року, ОСОБА_8 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області від 30 березня 1990 року, з метою оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 , отримав у ОСОБА_7 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Тернопільським МВ УМВС в Тернопільській області 25 січня 2000 року, грошові кошти у розмірі 12000.00 доларів США, які зобов`язується повернути до 31 грудня 2022 року. У випадку неповернення грошових коштів у зазначений строк, зобов`язується сплатити ОСОБА_7 неустойку у розмірі 12% річних від суми боргу за весь період прострочення.

Відповідно до розписки від 12 травня 2012 року ОСОБА_8 , ІПН НОМЕР_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Тернопільським МВ УМВС України в Тернопільській області від 30 березня 1990 року, з метою оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 , отримав у ОСОБА_7 , паспорт НОМЕР_3 , виданий Тернопільським МВ УМВС в Тернопільській області 25 січня 2000 року, грошові кошти у розмірі 20000.00 доларів США, які зобов`язується повернути до 31 грудня 2022 року. У випадку неповернення грошових коштів у зазначений строк, зобов`язується сплатити ОСОБА_7 неустойку у розмірі 12% річних від суми боргу за весь період прострочення.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 вересня 2025 року у справі №607/1541/24, яке набрало законної сили 20 жовтня 2025 року, розірвано шлюб між ОСОБА_12 та ОСОБА_8 , зареєстрований 09 червня 2001 року Відділом ДРАЦС реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції, актовий запис №561.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з 2012 року не ведуть спільного господарства, проживають окремо, сім`я припинила своє існування.

Також у провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 вересня 2025 року знаходиться справа №607/1541/24 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_8 про поділ майна подружжя, предметом якої є, зокрема, квартири АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , які знаходяться в м.Тернопіль.

16 січня 2026 року слідчим суддею Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області постановлено ухвалу у справі №607/807/26, якою зобов`язано уповноважених службових осіб Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення за заявою ОСОБА_9 від 08 січня 2026 року та надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у строк, передбачений ч.1 ст.214 КПК України.

У заяві від 08 січня 2026 року про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_9 , відповідно до ст.214 КПК України, повідомляє про ймовірне вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.15 – ч.5 ст.190, ч.1 ст.358, ч.2 ст.384 КК України та відповідно до ст.28 КК України, вчинених групою осіб за попередньою змовою громадянами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_13 суду пояснила, що є дочкою ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також похресницею ОСОБА_7 . Свідок пригадує, що коли вона навчалася у початковій школі між її батьками та хресним Володею обговорювалося питання позики грошей. Батьки обидва хотіли позичити кошти у хресного Володі, вони це спільно обговорювали і в присутності дружини ОСОБА_7 – ОСОБА_14 . Написання розписки і передачі грошей ОСОБА_13 не бачила. На той час їх сім`я проживала на ОСОБА_15 , у батьків ОСОБА_9 , але вони мали намір переїхати, для цього і були потрібні гроші. Свідок пригадує, що розмови про позику були за столом, хресний ОСОБА_16 приходив у гості з ОСОБА_14 , тоді вони були у дружніх стосунках. Близько 10 років тому вони сім`єю переїхали на АДРЕСА_4 , там ще навіть ремонт не до кінця був зроблений. Свідок спілкується з батьком, він їй допомагає з утриманням житла, з братом також є зв`язок, позавчора переписувалися, з мамою ОСОБА_13 перебуває у «нейтральних» стосунках.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї.

Законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).

Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов:

1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї;

2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника).

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї з набуттям майна у спільну сумісну власність, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі №638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї (пункт 61).

Велика Палата Верховного Суду погодилася з відповідними висновками Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.

За таких обставин суди повинні досліджувати, чи були отримані грошові кошти витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами.

Звертаючись до суду із даним позовом позивач ОСОБА_7 посилався на те, що згідно договорів позики останній тричі передавав у розпорядження відповідача ОСОБА_8 грошові кошти на загальну суму 47000.00 доларів США, а саме:

12 березня 2011 року – 15000.00 доларів США,

11 листопада 2011 року – 12000.00 доларів США,

12 травня 2012 року – 20000.00 доларів США, про що свідчать приєднані до матеріалів справи розписки від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року, 12 травня 2012 року, що відповідач ОСОБА_8 в ході розгляду справи визнає.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що наявність оригіналів боргових розписок у позивача (кредитора), свідчить також про те, що боргове зобов`язання ОСОБА_8 не виконане, що також відповідає змісту ст.545 ЦК України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком, що існують правові підстави для стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 47000.00 доларів США заборгованості за договорами позики, згідно розписок від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року.

Водночас позивач, посилаючись на те, що борг за указаним договором позики є спільним боргом подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , заявив вимогу про солідарне стягнення заборгованості за договорами позики з відповідачів, як подружжя, в порядку ч.4 ст.65 СК України.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що в жодній із розписок, які надано позивачем, не відображено згоди відповідачки ОСОБА_9 на отримання позики від ОСОБА_7 , як і відсутні окремі документи чи інші докази волевиявлення відповідачки ОСОБА_9 на складення цих розписок та її обізнаності про ці правочини. Разом з тим, у всіх описаних вище розписках зазначено про те, що ОСОБА_8 отримував від ОСОБА_7 кошти у позику з метою оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 . При цьому відповідачка ОСОБА_9 категорично заперечує щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_7 .

Вирішуючи спір, місцевим судом обґрунтовано враховано, що перебування ОСОБА_9 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 на час отримання ним позики само собою не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї.

У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено відсутність доказів того, що кошти отримані ОСОБА_8 згідно розписок від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року, 12 травня 2012 року були витрачені в інтересах сім`ї, за вказаним у розписках цільовим призначенням. Зокрема, відсутні договори дольової участі, які б обумовлювали ціну об`єкта будівництва, черговість сплати пайових платежів, платіжні документи, які б обґрунтували сплату дольової участі, її розмір, відомості про їх платника, докази про набуття одним із подружжя ОСОБА_10 , чи ними спільно квартири по АДРЕСА_1 , що можливо б засвідчило те, що укладення договорів позики відбулося в інтересах сім`ї, і позичені ОСОБА_8 грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї. Більше того, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 12 вересня 2025 року у справі №607/1541/24 встановлено, що подружжя ОСОБА_10 з 2012 року не ведуть спільного господарства, проживають окремо, сім`я припинила своє існування.

Отже, встановивши, що ОСОБА_9 не отримувала від ОСОБА_7 грошових коштів у позику згідно розписок від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року і згоди на укладення цих позик не надавала, а також відсутність доказів, які б засвідчували те, що ОСОБА_8 використав позичені у ОСОБА_7 кошти в інтересах сім`ї - з метою оплати дольової участі у будівництві трикімнатної квартири по АДРЕСА_1 , суд апеляційної інстанції погоджується з висновком про відсутність правових підстав для покладення на ОСОБА_9 солідарного обов`язку перед позивачем з погашення боргу за договорами позики від 12 березня 2011 року, 11 листопада 2011 року та 12 травня 2012 року.

Також суд першої інстанції правильно не взяв до уваги покази свідка ОСОБА_13 , яка є дочкою ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , оскільки свідок складення розписок і передачі коштів не бачила, а обговорення отримання коштів у позику у присутності малолітньої дитини та інших родичів, з огляду на розмір отриманих у позику грошових коштів ОСОБА_8 від ОСОБА_7 , не скасовує встановленого законом обов`язку отримати від ОСОБА_9 згоду на укладення такого правочину.

Доводи позивача про те, що в останнього відсутній обов`язок доводити потребу відповідачів у коштах чи доводити ціль їх використання, колегія суддів відхиляє, оскільки заявляючи вимогу до ОСОБА_9 , яка не брала безпосередньої участі під час укладення ОСОБА_8 із ОСОБА_7 договору позики та за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження використання отриманих коштів в інтересах сім`ї, висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_9 відповідають встановленим фактичним обставинам справи та узгоджуються з правовою позицію Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Інші доводи апеляційних скарг не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки та трьох відсотків річних (ст.625 ЦК України) за період з 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року.

Відповідно до п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України - у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022 року був запроваджений воєнний стан, який продовжено і на момент ухвалення цього рішення.

Нарахування заборгованості за неустойкою та відсотками відповідно до ст. 625 ЦК України за спірними договорами позики, зокрема 11666.30 доларів США - неустойка за період з 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року включно (47000.00 USD (сума простроченого зобов`язання) / 100 х 12 (розмір неустойки) / 365 х 755 (кількість днів прострочення) та 2916.58 доларів США - відповідальність відповідно до ст.625 ЦК України за період з 01 січня 2023 року по 24 січня 2025 року включно (47000.00 USD (сума простроченого зобов`язання) / 100 х 3 (розмір річних) / 365 х 755 (кількість днів прострочення), здійснено після 24 лютого 2022 року, тобто у період дії в Україні воєнного стану.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача заборгованості за неустойкою, відсотками згідно статті 625 ЦК України, які за своєю правовою природою є неустойкою (штрафом, пенею), задоволенню не підлягають.

У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов частково, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2026 року — залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови — 23 жовтня 2026 року.

Головуючий О.З. Костів

Судді: Б.О. Гірський

М.В. Хома

Оригінал: reyestr.court.gov.ua