Суд: Запорізький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: дарування
Дата: 12 жовтня 2026 р.
Справа: №335/1592/26
Суддя: Поляков О. З.
Дата документу 13.10.2026 Справа № 335/1592/26
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЄУН 335/1592/26 Головуючий у І інстанції: Калюжна В.В.
Провадження № 22-ц/807/1990/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
Провадження № 22-ц/807/1990/26-2
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Полякова О.З.,
суддів Кочеткової І.В.,
Мінгазова Р.В.,
секретар Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кацюби Максима Володимировича – на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2026 року та на додаткове рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник – ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Салтан Валерія Валеріївна, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визнання договору дарування недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності,
У С Т А Н О В И Л А:
У лютому 2026 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кацюби М.В. – звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник – ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В., Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визнання договору дарування недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.
В обґрунтування позову зазначено, що 23.05.2024, приблизно о 21-30 год, на перехресті вул. Братської та вул. Трансформаторників в місті Запоріжжі сталося зіткнення автомобіля «Jeep Cherokee», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобіля «ВАЗ 21099», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_5 , внаслідок якого ОСОБА_5 від отриманих тілесних ушкоджень помер у лікарні.
ОСОБА_1 є особою, якій завдано моральної шкоди у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Вироком від 20.01.2025 у справі № 334/5673/24 Дніпровський районний суд м. Запоріжжя визнав ОСОБА_2 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та стягнув на користь потерпілої ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 634000 грн. Вирок набрав законної сили 06.11.2025.
29.12.2025 приватний виконавець відкрив виконавче провадження з виконання вироку Дніпровського районного суду міста Запоріжжя від 20.01.2025 щодо стягнення на користь ОСОБА_6 моральної шкоди в розмірі 634000 грн.
ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кацюби М.В. зазначала, вивченням матеріалів виконавчого провадження встановлено, що ОСОБА_2 після винесення судом вироку у справі вчинив дії, спрямовані на погіршення свого майнового стану.
16.07.2025, тобто після ухвалення судом вироку, ОСОБА_2 та його неповнолітній син – ОСОБА_3 уклали договір дарування квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності.
При цьому, ОСОБА_2 станом на цей час продовжує бути зареєстрованим та проживає у квартирі, яку він подарував, а також продовжує використовувати її у своїх інтересах та в інтересах своєї родини.
Позивач вважає, що спірний договір дарування квартири був укладений не з метою створення реальних правових наслідків у вигляді переходу права власності, а задля формальної зміни статусу квартири, з метою її приховування від органів державної виконавчої служби та ухилення від виконання вироку в частині стягнення з ОСОБА_2 грошових коштів на користь позивача.
Позивач наполягає, що такі дії сторін договору дарування спрямовані виключно на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно від боржника у зобов`язанні до близького родича з метою приховати це майно в майбутньому від виконання судового рішення про стягнення грошових коштів.
На час подачі цього позову відповідач не виконав своїх зобов`язань щодо сплати моральної шкоди в розмірі 634000 грн та продовжує надалі ухилятися від виконання своїх зобов`язань, що свідчить про його недобросовісність.
Укладення боржником, відносно якого винесено вирок, договору дарування з близьким родичем, на думку позивача, також свідчить про його недобросовісність та зловживання правами стосовно потерпілої, оскільки такий договір дарування порушує її майнові інтереси.
На думку позивача, саме з метою ухилення від виконання зобов`язання з відшкодування моральної шкоди на її користь за вироком суду, відповідач вирішив укласти оспорюваний договір дарування. Вчинення відповідачем дій щодо погіршення свого майнового стану, шляхом укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу, завдає їй майнової шкоди, а також свідчить про недобросовісність відповідача та зловживання правами стосовно потерпілої, оскільки такий договір купівлі-продажу порушує її майнові інтереси.
На переконання позивача, сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на майно відповідача як боржника.
Матеріали виконавчого провадження не містять доказів наявності у відповідача іншого майна, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед позивачем.
В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може. Таким чином, оспорюваний договір за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки вчинений з метою уникнення відповідальності відповідача за рахунок цього майна, що є порушенням ч. 1 статті 203 ЦК України та за правилами статті 215 цього Кодексу . є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Зазначені обставини є підставою для визнання недійсним договору, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, у зв`язку з чим, позивач звернулася до суду та просить визнати договір недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кацюби М.В. – просила суд: визнати недійсним з моменту його вчинення договір дарування квартири, укладений 16.07.2025 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В. та зареєстрований в реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1715; скасувати рішення про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно – квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,33 кв.м., ухвалене приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Салтан В.В. на підставі договору дарування від 16.07.2025, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В.В. та зареєстрованого в реєстрі речових прав на нерухоме майно за №1715; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням від 01 липня 2026 року Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя залишив позов без задоволення.
Додатковим рішенням від 30 липня 2026 року Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 9000 грн.
Не погоджуючись із вищезазначеними рішеннями суду, ОСОБА_6 в особі представника – адвоката Кацюби М.В. – подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2026 року та на додаткове рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 липня 2026 року, та ухвалити нове рішення про задоволення позову, а також про відмову у відшкодуванні витрат відповідача на правничу допомогу.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що висновок суду першої інстанції про те, що обставини фраудаторності правочину не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду повністю суперечить наявним у справі доказам.
Так, оскаржуваний договір укладений 16.07.2025, тобто після ухвалення Ленінським районним судом м. Запоріжжя вироку, яким з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто 634000 грн моральної шкоди та під час апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Таким чином, на момент укладення оспорюваного договору ОСОБА_2 достеменно знав та усвідомлював свій обов`язок виплатити зазначені кошти на користь ОСОБА_1 та свідомо, після ухвалення вироку судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду справи, уклав договір дарування квартири зі своїм неповнолітнім сином.
При цьому, ОСОБА_2 продовжує бути зареєстрованим та проживає у квартирі, яку він подарував, а також продовжує використовувати її у своїх інтересах та в інтересах своєї родини. Це є класичним проявом зловживання правом у розумінні ч. 3 ст. 13 ЦК України (використання цивільних прав з метою заподіяння шкоди іншій особі).
Водночас, суд першої інстанції не взяв до уваги ці обставини, а також і той факт, що після укладення оспорюваного договору дарування квартири, відповідач так і не виконав своїх зобов`язань щодо сплати на користь позивачки моральної шкоди в розмірі 634000 грн та продовжив надалі ухилятися від виконання своїх зобов`язань. На думку заявниці, суд проігноровано той факт, що ОСОБА_2 після ухвалення вироку у справі вчинив послідовні цілеспрямовані дії на штучне погіршення свого майнового стану.
Суд першої інстанції надав оцінку договору дарування квартири ізольовано від загальної поведінки відповідача, не надавши оцінки системності та послідовності дій ОСОБА_2 , спрямованих на штучне створення неплатоспроможності. Спочатку він домігся зняття арешту з автомобіля під приводом відшкодування шкоди потерпілій, але продав його у лютому 2025 року, а гроші витратив та свої потреби. Наступним кроком у липні 2025 року став саме договір дарування квартири своєму неповнолітньому сину. Таким чином, суд першої інстанції проігнорував очевидний взаємозв`язок цих дій, що призвело до хибного висновку про відсутність наміру ухилитися від виконання вироку.
Таким чином, оспорюваний договір дарування квартири, укладений 16.07.2025 між ОСОБА_2 та його неповнолітнім сином ОСОБА_3 , за своїм змістом суперечить вимогам закону та загальним засадам цивільного законодавства та принципам, закріпленим у статтях 3, 13 ЦК України, оскільки явно вчинений з метою уникнення відповідальності відповідача за рахунок цього майна, а висновки суду про недоведеність позивачем обставин, необхідних для визнання договору недійсним з підстав фраудаторності не відповідають фактичним обставинам справи та зібраним доказам.
Суд не звернув уваги також на очевидну не співмірність та тривалість такого стягнення. Сума стягнутої моральної шкоди складає 634000 грн. Шляхом щомісячних утримань у розмірі від 5000 до 8000 грн, погашення боргу розтягнеться щонайменше на десять років. Позбавлення боржником себе єдиного нерухомого майна, за рахунок якого цей борг міг бути задоволений суттєво швидше, очевидно, порушує права стягувача на виконання судового рішення в розумні строки (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) та є штучним і недобросовісним затягуванням виконання зобов`язання боржником за рахунок кредитора.
Крім того, суд першої інстанції, хоч і частково зменшив заявлені відповідачами суми з 17000 грн до 9000 грн, проте визначив їх у розмірі, який залишається явно надмірним, не співмірним та не відповідає критеріям розумності та справедливості. Призначивши до стягнення з позивача на користь відповідача суму коштів в загальному розмірі 9000 грн за справу незначної складності, де весь обсяг роботи представника відповідача звівся до складення одного відзиву та участі у кількох засіданнях, суд першої інстанції допустив порушення принципів розумності, добросовісності та справедливості.
Здійснюючи арифметичне зменшення суми, яка підлягає стягненню з 17000 до 9000 грн, суд абсолютно не взяв до уваги майновий та соціальний стан ОСОБА_1 , яка є особою похилого віку, 1958 р.н., перебуває у скрутному матеріальному становищі та складних життєвих обставинах у зв`язку з утратою єдиного сина.
Загальна сума стягнення у розмірі 9000 грн для позивача є непомірним та надмірним фінансовим тягарем, що прямо порушує приписи ч. 3 ст. 141 ЦПК України щодо обов`язковості врахування судом фінансового стану сторін та дотримання справедливості і пропорційності під час розподілу судових витрат. Позивач звертає увагу суду, що справа № 335/1813/26 є типовою та не характеризується високим рівнем складності юридичної кваліфікації правовідносин. Обсяг підготовлених адвокатом документів (відзив на позовну заяву) є мінімальним. Тим більш, що підготовка документів та їх подання здійснювалися засобами підсистеми «Електронний суд» ЄСІТС, що значно мінімізує часові та технічні витрати представника.
У відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Вишнякова Д.О. – заперечує проти доводів позивача, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржувані рішення – без змін. Зокрема, ОСОБА_2 зазначає, що цілком і повністю визнав свою вину в загибелі людини, у зв`язку з чим вироком суду його притягнуто до кримінальної відповідальності. ОСОБА_2 зазначає, що не має наміру ухилятися від відшкодування матері загиблої людини моральної шкоди за вироком суду; відповідач та адвокат позивача в усному порядку домовилися про зменшення розміру моральної шкоди до 300000 грн, оскільки ОСОБА_2 не мав усіх коштів, належних до сплати за вироком суду, він узяв кредит. Однак, в останній момент ОСОБА_1 відмовилася від зниження моральної шкоди, а кредитні кошти відповідач повернув до банку. На виконання вироку суду в межах виконавчого провадження стягуються 50 % заробітної плати відповідача. Крім того, ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Вишнякова Д.О. – стверджує, що дії ОСОБА_1 з подання позову в цій справі мають ознаки особистої матеріальної зацікавленості на потреби, що не мають жодного відношення до загибелі сина за рахунок сімейного бюджету відповідача, у якого є родина: дружина і неповнолітній син, які жодним чином не мають нести провину за чоловіка та батька. Дружина відповідача отримує медичне лікування та збирає кошти на операцію. У відповідача катастрофічно не вистачає коштів на утримання родини. Крім того, відповідач доводить до відома суду, що в результаті обстрілів по АТ «Запоріжсталь» ОСОБА_2 отримав численні вибухові травми та перебуває на стаціонарному лікуванні.
У своїх письмових поясненнях виключно в частині забезпечення та захисту житлових і майнових прав неповнолітнього ОСОБА_3 Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району зазначає, що суд встановив, що спірна квартира є єдиним місцем проживання та житлом сім`ї, до складу якої входить неповнолітній ОСОБА_3 , тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення – без змін.
У судовому засіданні представник ОСОБА_6 – адвокат Кацюба М.В. – наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та задоволенні позову.
Представник ОСОБА_2 – адвокат Вишняков Д.О. – заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення та додаткове рішення просив залишити без змін.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для визнання договору дарування недійсним, оскільки сукупність встановлених у справі обставин не доводить фактів недобросовісності відповідачів під час укладення спірного договору дарування, зловживання своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, відчуження належного ОСОБА_2 майна з метою уникнення звернення стягнення на його майно як боржника.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 16.07.2025 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали договір дарування квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1715.
Вироком від 20 січня 2025 року у справі № 334/5673/24 Дніпровський районний суд м. Запоріжжя визнав ОСОБА_2 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та стягнув на користь потерпілої ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 634000 грн. Вирок набрав законної сили 06.11.2025.
29.12.2025 приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Проценко А.Ю. відкрив виконавче провадження № 79890540 за виконавчим листом № 334/5673/24, виданим 11.12.2025 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 634000 грн (а.с.69).
З наданих представником відповідача Дешка М.Ю. письмових доказів встановлено, що відповідач працює в ПАТ «Запоріжсталь» з 06.08.2002 року, з 21.01.2026 - помічником машиніста тепловоза цеху експлуатації управління залізничного транспорту.
Відповідно до розрахункових листів за січень-лютий 2026 року, з заробітної плати відповідача здійснюється утримання коштів за виконавчим листом у розмірі 9118,54 - 10117 грн щомісячно.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Під час кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Фраудаторні правочини вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.
Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення, зокрема, унеможливлюється звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.
У постанові від 18 грудня 2024 року в справі № 916/379/23 Велика Палата Верховного Суду, кваліфікуючи правочин як фраудаторний і визначаючи правові підстави для визнання його недійсним, застосовувала норми пункту 6 частини першої статті 3, частин першої - четвертої статті 13, частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України.
У постанові від 04 лютого 2026 року в справі № 910/6654/24 Велика Палата Верховного Суду підтримала свій висновок та зазначила, що підстава для кваліфікації правочину як фраудаторного і визнання його недійсним за статтями 3, 13 ЦК України (всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом) є достатньою.
Отже, позивач має право звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Так, договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа) (див. постанову Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 756/10461/21).
На думку колегії суддів, установлені в цій справі обставини дозволяють дійти висновку, що оспорюваний договір дарування є фраудаторними, тобто вчиненими на шкоду кредитору.
До обставин, які дозволяють кваліфікувати оспорюваний договір як фраудаторний належать:
- момент вчинення договору (16.07.2025, тобто після ухвалення вироку Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20.01.2025 у справі № 334/5673/24 про визнання ОСОБА_2 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та стягнення на користь потерпілої ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 634000 грн;
- безоплатність договору;
- відчуження квартири на користь сина відповідача;
- внаслідок укладання цього договору квартира фактично залишилася у розпорядженні відповідача, оскільки він продовжує проживати в ній, про що, зокрема, свідчить зазначення відповідачем цієї адреси в усіх процесуальних документах, поданих до суду;
- внаслідок вчинення вказаного договору відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника, що порушує майнові інтереси ОСОБА_1 , потерпілої у кримінальному провадженні.
На переконання апеляційного суду, сукупність наведених обставин доводить той факт, що ОСОБА_2 діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення на його майно як боржника відносно особи, яка потерпіла у кримінальному провадженні.
З урахуванням викладеного апеляційний суд доходить висновку про те, що оспорюваний правочин є фраудаторним, тобто вчинений без наміру створення правових наслідків, обумовлених ним, зі спрямованістю дій сторін договору на фіктивний перехід права власності на квартиру до сина ОСОБА_2 – ОСОБА_3 . Такі дії відповідачів були спрямовані на перехід права власності на нерухоме майно з метою унеможливлення виконання в майбутньому вироку суду про відшкодування шкоди.
Доводи представника відповідача про неможливість визнання договору дарування фраудаторним з огляду на те, що позивач посилалася на його фіктивність на підставі статті 234 ЦК України, колегія суддів сприймає критично, адже ЦК України не містить окремого визначення фраудаторних правочинів, а позовна заява містить обгрунтування недійсності оспорюваного договору як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 викладено висновок про те, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд.
При вирішенні цивільного спору суд у межах своїх процесуальних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки) правовідносин сторін, які випливають з встановлених обставин та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець вказує саме на норму права, що є значно конкретизованим, аніж закон. Більш того, виходячи з положень ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду відображається в судовому рішенні, зокрема, в його мотивувальній і резолютивній частинах.
Тому обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.
Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Отже, на переконання апеляційного суду обставини цієї справи дозволяють кваліфікувати оспорюваний правочин як фраудаторний, а саме: контрагент договору - син; безоплатність договору; фактичне залишення квартири в користуванні відповідача, час укладення договору 16.07.2025, тобто після ухвалення вироку Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20.01.2025, що свідчить про його обізнаність щодо виникнення в нього в майбутньому обов`язку відшкодувати шкоду потерпілій. Оскарження цього вироку до апеляційного суду в частині суми моральної шкоди з проханням зменшити її розмір до 200000 грн не впливає на сам факт усвідомлення ОСОБА_2 виникнення в нього такого обов`язку після набрання вироком законної сили.
Правова оцінка вказаних обставин дозволяє зробити висновок, що оспорюваний договір між батьком і сином є фраудаторним, тобто вчиненим з метою приховання майна від виконання в майбутньому вироку суду про відшкодування шкоди.
На думку апеляційного суду, для встановлення ознак фраудаторності правочину, спрямованого на приховування майна від майбутнього стягнення, яке може бути застосоване за результатами розгляду кримінального провадження, набрання законної сили обвинувальним вироком, не є обов`язковим.
Апеляційний суд підкреслює, що відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшення обсягу його майна (див., зокрема, пункт 133 згадуваної постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року).
Також колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять доказів наявності у ОСОБА_2 іншого майна, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед позивачем. Також відсутні дані, що він виконав вирок суду та сплатив ОСОБА_1 належну суму моральної шкоди.
Апеляційний суд бере до уваги, що на час звернення позивача до суду з цим позовом вирок Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 20.01.2025 в частині відшкодування потерпілій моральної шкоди не виконаний.
Щомісячні відрахування із заробітної плати відповідача, який з 21.01.2026 працює помічником машиніста тепловоза цеху експлуатації управління залізничного транспорту ПАТ «Запоріжсталь», навіть враховуючи суму максимального відрахування - 10117 грн на місяць, дозволять відшкодувати ОСОБА_1 , яка є особою похилого віку, 1958 р.н., зазнала моральних страждань у зв`язку з утратою єдиного сина, повний розмір моральної шкоди (634000 грн) більш як за п`ять років, що призведе до невиправданого затягування виконання судового рішення та порушення її права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Колегія суддів враховує зауваження Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, що спірна квартира є єдиним місцем проживання та житлом сім`ї, до складу якої входить неповнолітній ОСОБА_3 , однак, зауважує, що визнання спірного договору дарування недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру не впливає на порушення житлових прав неповнолітнього, оскільки призведе тільки повернення правовідносин до початкового стану, тобто фактично право власності на квартиру повернеться до батька неповнолітнього – ОСОБА_2 – і жодним чином не матиме наслідком втрату ОСОБА_3 його місця проживання.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кацюби М.В., скасувати рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2026 року та додаткове рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 липня 2026 року та ухвалити в цій справі нову постанову про відмову в задоволенні позову.
В силу вимог частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи (ч.1).
Частинами 1 та 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
За положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною або третьою особою, чи тільки має бути сплачено (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18).
Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду апеляційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення (див. постанову Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 600/752/22-а).
В обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції в розмірі 10000 грн, представник позивача надав суду Договір про надання правової допомоги від 05.06.2025, укладений між адвокатом Кацюбою М.В. та ОСОБА_1 , п. 3.1. якого передбачено, що розмір гонорару, який клієнт сплачує Адвокату за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначаеться сторонами окремою додатковою угодою, яка є частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у додатку до Договору, який набувае з дня його уповноваженими представниками сторін; Додаткову угоду № 1 від 05.01.2026 до Договору про надання правової допомоги від 05.06.2025, в якому сторони погодили вартість послуг адвоката, а також АКТ № 1 про прийняття-передачу наданих послуг, відповідно до якого адвокат надав клієнту такі послуги: первинна правова консультація клієнта: роз`яснення можливих шляхів захисту порушених прав, оцінка судової перспективи справи, складання та додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги, оформлення ордеру – 05.01.2026 – 1 год – 1000 грн; підготовка та надіслання адвокатського запиту до правного виконавця ЗМНО Проценка А.Ю. щодо вивчення виконавчих проваджень – 06.01.2026 – 1000 грн; вивчення матеріалів виконавчого провадження ВП № 79890540 та № 79890556 – 15.01.2026 – 2 год – 2000 грн; підготовка та подання позову про визнання договору дарування квартири та скасування державної реєстрації права власності з додатками – 09.02.2026-12.02.2026 – 6 год – 6000 грн. Всього: 10000 грн (а.с. 17-20).
Вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції, апеляційний суд вважає документального підтвердженим та доведеним розмір витрат позивача на правничу допомогу, яких вона зазнала під час розгляду справи в суді першої інстанції, враховує відсутність заперечень відповідачів проти розміру витрат позивача на правничу допомогу, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, значення результату її розгляду для позивача, виходячи із засад розумності та справедливості, доходить висновку про доцільність відшкодування позивачу таких витрат у розмірі 10000 грн. На думку колегії суддів, стягнення витрат на правову допомогу у справі в такому розмірі забезпечує баланс рівноваги між інтересами сторін у справі та відповідає принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки новою постановою апеляційний суд задовольняє вимоги ОСОБА_1 , вона має право на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви (2130 грн)та заяви про забезпечення позову (533 грн), що разом складає 2662,26 грн, які слід стягнути на її користь із відповідача.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Кацюби Максима Володимировича – задовольнити.
Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 01 липня 2026 року та додаткове рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 30 липня 2026 року – скасувати. Ухвалити в цій справі нову постановою, якою:
«Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник – ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Салтан Валерія Валеріївна, Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визнання договору дарування недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності – задовольнити.»
Визнати недійсним з моменту його вчинення договір дарування квартири, укладений 16 липня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан Валерією Валерієвною та зареєстрований в реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 1715.
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 45,33 кв.м., ухвалене приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу Салтан Валерією Валерієвною на підставі договору дарування від 16 липня 2025 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан Валерією Валерієвною та зареєстрованого в реєстрі речових прав на нерухоме майно за №1715.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 92 копійки, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10000 (десять тисяч) гривень, яких вона зазнала під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 26 жовтня 2026 року.
Головуючий
Судді
Оригінал: reyestr.court.gov.ua