Суд: Запорізький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Інші справи окремого провадження
Дата: 12 жовтня 2026 р.
Справа: №331/2604/26
Суддя: Поляков О. З.
Дата документу 13.10.2026 Справа № 331/2604/26
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ЄУН 331/2604/26 Головуючий у І інстанції: Фісун Н.В.
Провадження № 22-ц/807/1838/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 жовтня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Полякова О.З.,
суддів Кочеткової І.В.,
Мігазова Р.В.,
секретар Волчанова І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 , про встановлення факту перебування на утриманні,
У С Т А Н О В И Л А:
У березні 2026 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Мухіна А.А. – звернулася до суду з заявою про встановлення факту перебування на утриманні, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 .
В обґрунтування заяви зазначено, згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 04.11.1999, батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є: ОСОБА_3 , батько, та ОСОБА_4 , мати.
Від народження заявниці її батьки не жили разом однією сім`єю, у зареєстрованому шлюбі не перебували.
ОСОБА_1 зазначала, що до 2004 року вона проживала разом зі своїм батьком, ОСОБА_3 , а після вступу до Любицької ЗОШ І-ІІІ ступенів Новомиколаївського району Запорізької області і до закінчення школи в 2016 році – проживала разом зі своєю матір`ю, ОСОБА_4 у с. Барвінівка Новомиколаївського р-н Запорізької обл.
За період навчання ОСОБА_1 у школі батько оплачував її навчання, гуртки, загалом забезпечував усім необхідним для належного фізичного, ментального та розумового розвитку.
Після закінчення школи ОСОБА_1 вступила до ДНЗ «Пологівський професійний ліцей» у м. Пологи Пологівського р-ну Запорізької обл., де навчалася з 2016 року до 2018 року.
Завершивши навчання, заявниця вирішила переїхати до батька, і з 2018 року ОСОБА_1 проживала разом зі своїм батьком – ОСОБА_3 – за адресою: АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 у заявниці народилася дитина – ОСОБА_5 , відомості про батька якого були записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, у зв`язку з народженням не у шлюбі.
У статусі одинокої матері до досягненню дитиною 3-х років ОСОБА_1 отримувала від держави соціальну допомогу на дитину у формі щомісячних платежів з липня 2019 року до червня 2022 року у розмірі від 4173 грн до 6500 грн, які заявниця витрачала за їх цільовим призначенням – на утримання сина ОСОБА_5 .
Під час догляду за малолітньою дитиною ОСОБА_1 не працювала, тому батько повністю її утримував, загалом забезпечував усім необхідним для належного фізичного, ментального та розумового розвитку.
Оскільки дочка з батьком проживали разом, то вони сумісно вели господарство. ОСОБА_1 готувала їжу, прибирала, купляла продукти, за вказівкою батька сплачувала комунальні послуги за його рахунок. Нерідко вони робили собі вихідні дні та проводили їх разом, могли виїжджати для відпочинку на природу, ходили в кіно, на концерти. Також батько купляв у квартиру техніку для спільного користування, зокрема, холодильник Bosch модель KGN36NL306, куплений 04.07.2022, пилосос Zelmer 2750.OST, куплений 02.04.2023, бойлер EWT Clima модель WH Comby 60-150L, куплений 02.04.2023, телевізор LG модель LQ55’55UA7500, куплений 02.04.2023, що підтверджується відповідними квитанціями.
Таким чином, ОСОБА_1 не мала жодного джерела доходу і перебувала на повному утриманні її батька, ОСОБА_3 , допомога якого була для неї основним постійним джерелом до існування.
З початком військової агресії РФ проти України ОСОБА_3 став на захист Батьківщини, ІНФОРМАЦІЯ_3 вступивши до лав Збройних Сил України.
Але, ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 загинув під час виконання обов`язків з військової служби, що підтверджено витягом з протоколу засідання штатної 20 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України № 564 від 10.02.2024, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 460 від 15.11.2023, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) № 202/23 від 06.08.2023, лікарським свідоцтвом про смерть № 4104 від 20.07.2023, виданим КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 22.07.2023.
Заявниця зазначала, що вона є єдиним спадкоємцем за законом після смерті батька. Також надала суду нотаріально посвідчену заяву від 11.03.2024 про те, що ОСОБА_1 як на території України так і за її межами не перебуває у зареєстрованому шлюбі, однією сім`єю без реєстрації шлюбу з будь-якою особою не проживає.
Установлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні її батька – ОСОБА_3 – необхідне їй для подальшої реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022.
Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Мухіна А.А. – просила суд установити факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утриманні її батька, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішенням від 04 червня 2026 року Олександрівський районний суд м. Запоріжжя задовольнив заяву.
Установив факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_4 , на утриманні її батька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , загиблого ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені заяви.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що заявниця не має статусу утриманця військовослужбовця в розумінні закону, однак суд першої інстанції проігнорував норми матеріального права та дійшов протиправного висновку про можливість визнання працездатної повнолітньої особи утриманцем, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Оскільки ОСОБА_1 отримувала самостійний дохід від держави, твердження про те, що вона перебувала на повному утриманні та не мала інших джерел існування, є безпідставним і спростовується матеріалами справи. Також, за даними ЄДРСР, з ОСОБА_3 за рішенням суду примусово стягувалися аліменти та неустойка, що вказує на відсутність факту добровільного та повного утримання.
На думку Міністерства, суд першої інстанції не звернув уваги на суттєву суперечність Акту про встановлення факту проживання від 21.08.2023, виданого КП «Жилсервіс-5», в якому зазначено період спільного проживання з 01.01.2018 до 01.04.2022. Отже, цей період завершується у квітні 2022 року, тоді як військовослужбовець загинув ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Натомість факт окремого проживання заявниці підтверджується витягом з наказу № 255-РС від 10.10.2023, де сам військовослужбовець ОСОБА_3 за життя офіційно задекларував адресу проживання своєї доньки: АДРЕСА_2 , що повністю спростовує її проживання з батьком у м. Дніпро.
Світлокопії квитанцій на придбання речей (побутової техніки) не несуть жодної інформації про те, що ці речі придбані за кошти батька саме для безперервного утримання працездатної доньки. Це свідчить про одноразові цивільно-правові угоди, а не про систематичне забезпечення життєдіяльності особи.
Показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту перебування на утриманні, а періодичні грошові перекази чи допомога родичам є виявом звичайного батьківського піклування та родинних обов`язків, проте не свідчать про виникнення юридичного статусу утриманця.
У своєму відзиві ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Мухіна А.А. – заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення – без змін.
У судовому засіданні представник Міністерства оброни України – Матвєєнко Г.М. наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та відмові в задоволенні заяви.
Представник ОСОБА_1 – адвокат Мухін А.А. – заперечував задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просив залишити без змін.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що надані заявницею письмові докази, з урахуванням показів свідків, свідчать про те, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні свого померлого батька ОСОБА_3 , постійно мешкаючи разом з ним. Допомога, яка надавалась ОСОБА_1 була для неї єдиним постійним і основним джерелом засобів до існування.
Колегія суддів в цілому погоджується з таким висновком суду.
Так, суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи і не заперечували її учасники, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьком є ОСОБА_3 , мати – ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 04.11.1999 (а.с.12).
22.12.2015 ОСОБА_6 змінила ім`я на ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_5 від 22.12.2015 , актовий записом № 08 (а.с.13).
ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_3 загинув, що підтверджено Витягом з протоколу засідання штатної 20 регіональної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України № 564 від 10.02.2024, відповідно до якої травма (17.07.2023), яку отримав солдат ОСОБА_3 , 1967 р.н.: «Вибухова травма голови з руйнуванням кісток черепа та головного мозку», згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 460 від 15.11.2023, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №202/23 від 06.08.2023, лікарським свідоцтвом про смерть № 4104 від 20.07.2023, виданого КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради, свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 22.07.2023, - травма, яка призвела до смерті, та причина смерті, так, пов`язані із захистом Батьківщини (а.с. 24).
Згідно з Актом про встановлення факту проживання від 21.8.2023, що складений КП «Жилсервіс-5» Дніпровської міської ради, за підписом сусідів-свідків, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 фактично проживали за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 народила дитину – ОСОБА_5 ; відомості про батька дитини внесені відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України, що підтверджується Витягом № 00023168738 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження від 19.06.2019.
У період з липня 2019 року до червня 2022 року ОСОБА_1 отримувала державну соціальну допомогу на дитину у формі щомісячних платежів від 4173 грн до 6500 грн, що підтверджується довідкою з Пенсійного фонду України, форма ОК-5 (а.с.15,26).
Згідно з Довідкою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Сеідової В.О. № 101/02-14 від 12.02.2024, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є єдиним спадкоємцем за законом ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 18).
Відповідно до заяви від 11.03.2024, що посвідчена приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сеідовою В.О., № 1157, ОСОБА_1 , як на території України так і за її межами не перебуває у зареєстрованому шлюбі, однією сім`єю без реєстрації шлюбу з будь-якою особою не проживає (а.с.25).
Крім того, матеріали справи містять копії фото сімейного дозвілля доньки та батька, а також копії гарантійних талонів, виданих на ім`я ОСОБА_3 , про купівлю побутової техніки: холодильника, пилососа, бойлера, телевізора (а.с. 28- 31).
Також під час розгляду справи суд першої інстанції допитував свідків.
Свідок ОСОБА_7 пояснив суду, що проходив службу разом з ОСОБА_3 . Він часто виїжджав у відрядження і ОСОБА_3 передав доньці кошти, продукти харчування, кошти для купівлі іграшок для онука. ОСОБА_8 перебувала на утриманні батька. Постійно, коли свідок їхав у відрядження до м. Дніпра, ОСОБА_3 передавав дочці готівкові кошти у розмірах 15000 грн, 20000 грн, 30000 грн, оскільки та не працювала. До заявниці він заїжджав разів п`ять. Також, коли ОСОБА_3 не міг надати готівку, то перераховував гроші на картку свідка, а той у подальшому передавав їх його донці. Свідок також зазначив, що ОСОБА_3 був снайпером, тому коли виходив на завдання, він залишав телефони в частині і не міг перераховувати кошти власноруч. Аби зняти готівку, він давав банківську картку командиру для зняття коштів з банкомату та подальшого передання їх донці.
Свідок ОСОБА_9 пояснила суду, що ОСОБА_8 переїхала жити до батька, він утримував її під час навчання, а потім, і після народження дитини, у зв`язку з тим, що вона не працювала, була одинокою матір`ю. Батько купував побутову техніку у квартиру, де вони проживали разом, а саме холодильник, пилосос, бойлер, телевізор. Коли ОСОБА_8 переїхала до батька, її матері свідок не бачила, їй відомо що батько утримував ОСОБА_8 і в період, коли вона проживала з матір`ю.
Також матеріали справи містять сповіщення сім`ї № 59 від 24.07.2023, в якому начальник ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_10 повідомив ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про те, що її батько, снайпер відділення снайперів зенітного ракетно-артилерійського взводу роти вогневої підтримки солдат військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_3 , 1967 р.н., під час підготовки інженерних споруд, виконуючи обов`язки військової служби в зоні ведення активних бойових дій, загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 поблизу населеного пункту Макарівка Донецької області (а. с. 16).
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
У справі, що переглядається, суд першої інстанцїі вирішував питання про встановлення факту проживання повнолітньої доньки та батька (військовослужбовця) однією сім`єю та перебування доньки на утриманні батька, який загинув під час виконання бойових завдань, пов`язаних із захистом Батьківщини.
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження, визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових прав чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав та інтересів заявника (див.: постанову Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).
Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України - якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Предметом розгляду цієї справі є встановлення факту проживання доньки та батька (військовослужбовця) однією сім`єю та перебування доньки на утриманні свого батька, який загинув під час виконання бойових завдань, пов`язаних із захистом Батьківщини. Метою встановлення вказаного юридичного факту ОСОБА_1 зазначила призначення та отримання нею як особою, що перебувала на утриманні загиблого, одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно із цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.
У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній станом на час смерті батька заявниці) зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).
Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на час смерті брата заявниці) сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 15 000 000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.
Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Статтею 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
В абзаці першому частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».
Про необхідність встановлення вказаних обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї зазначено, зокрема, у постановах Верховного Суду: від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц, від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц.
У постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 383/821/22 (провадження № 61-5935св23) зазначено, що предметом доказування під час розгляду справ про встановлення факту проживання однією сім`єю є, передусім, сукупність обставин, що згідно із законом складають основні ознаки сім`ї: спільне проживання, пов`язаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обов`язків, що визначено частиною другою статті 3 СК України, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 27 березня 2024 року у справі № 344/6751/22 (провадження № 61-671св23).
У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 592/17552/18 зроблено висновок про те, що повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу і що померлий виконував обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги необхідно з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
У цій справі суд першої інстанції встановив фактичні обставини, надав правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам і обґрунтовано встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дійсно проживали разом, вели спільний побут у визначений заявницею період часу. Вони були членами сім`ї, проживали разом за однією адресою, вели спільне господарство, у результаті чого у них виникли спільні права та обов`язки, як у членів однієї родини. Також ОСОБА_1 довела належними і допустимими доказами факт перебування на повному утриманні батька, одержання від нього допомоги, яка була для неї постійним і основним джерелом засобів для існування.
Указані факти підтверджуються, зокрема, наданими заявницею доказами, а також показаннями свідків, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку (стаття 89 ЦПК України).
Встановлення фактів спільного проживання та перебування на утриманні необхідно ОСОБА_1 для отримання одноразової грошової допомоги після смерті батька.
Отже, ОСОБА_1 довела свою належність до переліку категорії осіб, яка у разі встановлення судом факту спільного проживання однією сім`єю із загиблим батьком та перебування на його утриманні, надавала б їй право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 отримувала самостійний дохід від держави колегія суддів не приймає, оскільки в цій справі встановлено, що на час проживання з батьком заявниця не працювала; щомісячні платежі державної соціальної допомоги на дитину до досягнення нею 3-х років, які ОСОБА_1 як одинока мати отримувала з липня 2019 року до червня 2022 року у розмірі від 4173 грн до 6500 грн, не свідчать про належність цих коштів до особистих доходів заявниці, оскільки призначені для забезпечення гарантованого державою рівня на утримання дитини.
Крім того, у п. 101 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25) вказано, що отримання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не може бути безумовною підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні.
Рішення суду про стягнення аліментів, ухвалене у 2008 році, на яке посилалося Міністерство оборони України, не надавши його до матеріалів справи, на думку апеляційного суду не суперечить доводам заявниці щодо утримання її батьком під час їх спільного проживання з 2018 року, оскільки стосується іншого періоду часу.
Доводи Міністерства про суперечність інформації, що міститься в Акті про встановлення факту проживання від 21.08.2023, виданому КП «Жилсервіс-5», в якому зазначено період спільного проживання з 01.01.2018 до 01.04.2022, тоді як військовослужбовець загинув у липні 2023 року, також не заслуговує на увагу, оскільки матеріалами справи підтверджено, що уже 04.06.2022 ОСОБА_3 брав участь у бойових діях під час несення служби у ВЧ НОМЕР_2 (а.с. 23), тому зрозумілою є його фактична відсутність за місцем постійного проживання.
Витяг з наказу № 255-РС від 10.10.2023, на який посилалося Міністерство як на підтвердження факту окремого проживання заявниці з батьком, містить інформацію, зазначену командиром ВЧ НОМЕР_6 , зокрема, щодо паспортних даних заявниці про місце її реєстрації.
На противагу зазначеному, колегія суддів зауважує, що сповіщення сім`ї № 59 від 24.07.2023, в якому начальник ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_10 повідомив заявницю про загибель батька направлене їй саме за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 16).
Світлокопії квитанцій на побутової техніки не були покладені в основу ухваленого судом першої інстанції рішення, а фото сімейного дозвілля та показання свідків у справі не були єдиною підставою для встановлення факту перебування на утриманні, тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують, вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).
З огляду на вищевикладене, оскільки колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу Міністерства оборони України слід залишити без задоволення, а рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2026 року – залишити без змін, однак, оскільки вказане рішення не містить періоду про який вказувала заявниця, колегія суддів вважає за необхідне доповнити другий абзац резолютивної частини рішення словами «у період з січня 2018 року до дня смерті ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_8 ».
Керуючись ст.ст. 141, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України – залишити без задоволення.
Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 04 червня 2026 року в цій справі – залишити без змін, доповнивши другий абзац його резолютивної частини словами «у період з січня 2018 року до дня смерті ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_8 ».
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 26 жовтня 2026 року.
Головуючий
Судді
Оригінал: reyestr.court.gov.ua