Суд: Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 23 серпня 2026 р.
Справа: №607/4097/26
Суддя: Якімець Т. І.
З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24.08.2026 Справа №607/4097/26 Провадження №2/607/3540/2026
місто Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого – судді – Якімця Т.І.,
за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,
без участі сторін,
під час розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами спрощеного позовного провадження цивільної справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту
У С Т А Н О В И В :
І. Описова частина
1. Стислий зміст позовної заяви
22 лютого 2026 року через підсистему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі – ТОВ «Споживчий центр») звернулося до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 22.02.2025-100000604 від 22 лютого 2025 року у розмірі 26 500 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22 лютого 2025 року між сторонами на підставі заявки, яка є невід`ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором було укладено кредитний договір № 22.02.2025-100000604 (далі – Договір). Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 10 000 грн, строком на 168 днів, дата повернення кредиту 08 серпня 2025 року, зі сплатою процентів за ставкою «Стандарт» у розмірі 1 % за кожен день користування кредитом протягом перших 7 чергових періодів та за ставкою «Економ» у розмірі 0,5 % за кожен день користування кредитом у подальших чергових періодах, комісії, пов`язаної з наданням кредиту 5% від суми кредиту, що в грошовому еквіваленті становить 500 грн, комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 500 грн у кожному з 3 чергових періодів, та неустойки у розмірі
150 грн за кожен день невиконання (неналежного виконання) кожного окремого зобов`язання.
Згідно з Договором та квитанцією про перерахування коштів позичальнику надано кредит у розмірі 10 000 грн; ці кредитні кошти ОСОБА_1 отримала 22 лютого 2025 року на платіжну картку № НОМЕР_1 . Отже, на думку позивача, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконало в повному обсязі, проте відповідач свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим станом на дату подання позовної заяви утворилася заборгованість у розмірі 26 500 грн, яка складається з наступного: 10 000 грн – основне зобов`язання; 10 500 грн – проценти; 1 000 грн – комісія за обслуговування кредитної заборгованості; 5 000 грн – неустойка.
2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив
Відповідач – ОСОБА_1 – своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не скористалася.
3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 лютого 2026 року відкрито провадження у цій цивільній справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник позивача у належній процесуальній формі висловив позицію про розгляд справи без участі сторони позивача та не заперечив щодо ухвалення заочного рішення.
Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами вручення (надсилання) поштової кореспонденції за зареєстрованим місцем проживання відповідача, повторно в судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив та відзиву не подав.
Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року (справа № 760/25978/13-ц) зазначив, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання дає підстави вважати судову повістку врученою в день проставлення такої відмітки у поштовому повідомленні.
Тож суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності її учасників, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для вирішення спору по суті, що узгоджується з висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 01 жовтня 2020 року (справа № 361/8331/18), відповідно до якого підставою для відкладення розгляду справи є не відсутність її учасників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
За таких обставин відповідно до статей 223, 280 ЦПК України суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів. У зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу технічними засобами відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України не здійснювалося.
ІІ. Мотивувальна частина
1. Фактичні обставини встановлені судом.
Як убачається з матеріалів справи, 22 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Споживчий центр» із заявкою на отримання кредиту, погодила пропозицію про укладення Договору у розмірі 10 000 грн строком на 168 днів, які підписані одноразовим ідентифікатором «Е667» (а.с. 16–19).
У пункті 3.1 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) вказано, що за цим договором кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію(ї).
Відповідно до пункту 4.1 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .
Згідно з умовами Договору, зазначеними у заявці: дата надання (видачі) кредиту 22 лютого 2025 року; сума кредиту 10 000 грн; строк, на який надається кредит, 168 днів; дата повернення (виплати) кредиту 08 серпня 2025 року; продовження (лонгація, пролонгація) строку кредитування не передбачена; процентна ставка «Стандарт» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом; процентна ставка «Економ» фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,5 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт»; комісія, пов`язана з наданням кредиту (комісія за надання), 5 % від суми кредиту, що дорівнює 500 грн, яка нараховується та обліковується в день видачі кредиту; комісія за обслуговування кредитної заборгованості по 500 грн у кожному з 3 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом; неустойка 150 грн, що нараховується за кожен день невиконання (неналежного виконання) кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного (неналежно виконаного) зобов`язання.
Своїм підписом (електронним підписом одноразовим ідентифікатором) відповідач підтвердила, що ознайомлена з усіма умовами Договору, у тому числі порядком та строками повернення кредиту і сплати процентів, комісії та неустойки, розуміє їх та зобов`язується виконувати.
Особу відповідача позивачем перевірено через Систему BankID Національного банку України (абонент-ідентифікатор АТ «Універсал Банк»); отримані відомості підтверджують, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , що збігається з відомостями, зазначеними у Договорі та позовній заяві (а.с. 14 зворотна сторона).
Крім того, позивачем долучено додаток до Договору – Інформаційне повідомлення позичальника ОСОБА_1 , де вказано, що вказана інформація є достовірною, не містить неточної та/або неправдивої інформації, та підписаний одноразовим ідентифікатором «Е667» (а.с. 18, 19).
Також, між сторонами було підписано за допомогою одноразового ідентифікатора «А667» паспорт споживчого кредиту Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма) (а.с. 15).
04 січня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ТОВ «Універсальні платіжні рішення» було укладено договір про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 (а.с. 20–22).
Як убачається з листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» за вих. № 1-1302 від 13 лютого 2026 року, 22 лютого 2025 року успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта № НОМЕР_4 у сумі 10 000 грн, номер транзакції в системі iPay.ua 660857963, призначення платежу: видача за договором кредиту № 22.02.2025-100000604 (а.с. 23).
Згідно з детальним розрахунком заборгованості за Договором, заборгованість ОСОБА_1 становить 26 500 грн, з яких: 10 000 грн – основний борг (тіло кредиту); 10 500 грн – проценти; 1 000 грн – комісія за обслуговування кредитної заборгованості; 5 000 грн – неустойка (штраф) (а.с. 24).
2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.
2.1. Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України; далі – ЦК України).
Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3
статті 3 ЦК України).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а його зміст становлять погоджені сторонами умови та умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства.
За статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов, шляхом пропозиції укласти договір (оферти) та прийняття такої пропозиції (акцепту).
За змістом статей 207, 639 ЦК України письмова форма правочину може бути дотримана шляхом фіксації його змісту та волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів, а договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, вважається укладеним у письмовій формі.
Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року (справа № 127/33824/19) сформулював позицію, відповідно до якої будь-який вид договору, що укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму; договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Отже, цивільне законодавство не обмежує різновиди письмового договору до класичного власноручного підписання відповідного правочину у паперовій формі, а передбачає можливість фіксації волевиявлення сторін за допомогою електронних засобів власне в електронній формі.
2.2. Основні засади використання електронних документів визначені Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22 травня 2003 року
№ 851-IV (далі – Закон № 851), а порядок вчинення електронних правочинів –
Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII
(далі – Закон № 675).
Відповідно до статті 5 Закону № 851 електронний документ – це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа (частина перша); електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (частина третя); візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною (частина четверта).
Згідно з частиною другою статті 14 Закону № 851 використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.
Відповідно до статті 3 Закону № 675 електронний договір – домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором – алфавітно-цифрова послідовність, що додається особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, до інших електронних даних.
За статтею 11 Закону № 675 електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті (частина третя); пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (частина четверта); пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята); відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста); електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина дванадцята).
Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 675 якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Тож укладення договору в електронній формі шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитодавця та його підписання одноразовим ідентифікатором відповідає передбаченому законом порядку укладення електронного правочину та за правовими наслідками прирівнюється до укладення договору в письмовій формі.
2.3. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі, недодержання якої має наслідком його нікчемність (стаття 1055 ЦК України). Розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати визначаються у кредитному договорі (стаття 1056-1 ЦК України).
За змістом статей 633, 634 ЦК України публічним є договір, за яким підприємець взяв на себе обов`язок надавати товари, роботи чи послуги кожному, хто до нього звернеться, а договором приєднання – договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах і який укладається шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.
Відповідно до статей 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 червня 2022 року № 6-р(II)/2022 зазначив, що загальновизнаний принцип pacta sunt servanda (договорів слід додержувати) є складовою системи цивільного права та відображений, зокрема, у статтях 526, 629
ЦК України (абзац четвертий пункту 6 мотивувальної частини).
Позичальник ОСОБА_1 під час укладення кредитного договору пройшла ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку України, а документи, що складають Договір, підписала одноразовим ідентифікатором «Е667», надісланим на її фінансовий номер телефону.
Тож наявні в матеріалах справи докази, досліджені судом, дають підстави для висновку про дотримання всіх встановлених законодавством вимог при укладенні договору між позивачем та відповідачем у електронній формі, пропозиція (оферта) укласти електронний договір та її прийняття (акцепт) здійснені з дотриманням вимог статей 11 та 12 Закону № 675, що не дає підстав для сумніву в існуванні вільного волевиявлення сторін на укладення відповідного правочину.
2.4. В аспекті заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за процентами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Як установлено судом, умовами укладеного між сторонами кредитного договору передбачено обов`язок позичальника сплачувати проценти за користування кредитними коштами за погодженою сторонами процентною ставкою протягом визначеного договором строку кредитування.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості, нарахування процентів здійснено відповідно до умов кредитного договору із застосуванням установленої ним процентної ставки за відповідний період користування кредитними коштами.
Дослідивши зазначений розрахунок та зіставивши його з умовами кредитного договору, суд установив, що нарахування процентів здійснено в межах погодженого сторонами строку кредитування, з урахуванням розміру фактичної заборгованості за кредитом.
За таких обставин суд доходить висновку, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за процентами є обґрунтованою, підтверджується належними доказами та підлягає задоволенню.
Матеріалами справи доведено та не спростовано стороною відповідача як факт укладання Договору, так і отримання нею як позичальником 10 000 грн кредитних коштів та подальше неналежне виконання умов Договору, що призвело до виникнення простроченої заборгованості, яка станом на момент подачі позову становила 20 500 грн, з яких: 10 000 грн – заборгованість за кредитом; 10 500 грн – заборгованість за нарахованими відсотками.
Вказаний розмір заборгованості стороною відповідача фактично не заперечувався, свого контррозрахунку заборгованості суду не надано, питання про призначення у справі відповідної бухгалтерсько-економічної експертизи не ініційовано.
2.5. Розв`язуючи цей спір у частині стягнення неустойки за кредитним договором, суд вважає за необхідне зазначити нижченаведене.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Воєнний стан наразі не скасовано, відтак він на цей час діє на території України й, відповідно, застосовними є приписи пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі (пункт 8.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року, справа № 902/417/18).
Компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності (див., постанову Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року, справа № 706/68/23).
Верховний Суд також зазначив, що згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі – Закон № 2120-ІХ), що набрав чинності 17 березня 2022 року, «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, за змістом якого в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та в тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Закон № 2120-ІХ виключив можливість нарахування сум за статтею 625 ЦК України з 24 лютого 2022 року (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2024 року, справа № 206/2984/23).
Суд критично оцінює доводи позивача про те, що пунктом 6 розділк IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» від 15 листопада
2016 року № 1734-VIII (далі – Закон № 1734) (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX) кредитодавцям дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит, за прострочення виконання зобов`язань за договорами, укладеними після 24 січня 2024 року. Суд зауважує, що відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.
Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України є нормою цивільного законодавства, яка поширюється на всі без винятку зобов`язання за договорами кредиту (позики) незалежно від дати їх укладення та не містить застережень щодо непоширення на договори, укладені після 24 січня 2024 року. Наведена норма ЦК України не скасована та не змінена одночасно із внесенням зазначених змін до Закону № 1734, відтак, на думку суду, є застосовною до цих спірних правовідносин.
Пунктом 17 заявки договору встановлено, що неустойка 150 грн, що нараховується за кожен день невиконання (неналежного виконання) кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного (неналежно виконаного) зобов`язання.
Кредитором нараховано неустойку в розмірі 5 000 грн, що суперечить наведеним положенням пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Таким чином, позовна вимога в частині стягнення з ОСОБА_1 неустойки в розмірі 5 000 грн за кредитним договором є необґрунтованою з вищевказаних підстав.
2.6. Щодо вимог позивача про стягнення додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1 000 грн суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 9 умов Договору комісія за обслуговування кредитної заборгованості встановлюється за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення можливості здійснювати платежі онлайн на відділеннях, забезпечення можливості відновлення забутого пароля для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, а також інші послуги, які прямо не вказані в цьому пункті, однак надання яких забезпечено кредитодавцем та пов`язане з обслуговуванням кредитної заборгованості.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 1734 загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.
Частинами першою, другою статті 11 Закону № 1734 встановлено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не більше одного разу на місяць, безоплатно повідомляє споживачу інформацію про поточний розмір його заборгованості та надає виписку з рахунку щодо погашення заборгованості.
Частиною п`ятою статті 12 Закону № 1734 визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
За змістом наведених норм оплатними та такими, що підлягають включенню до складу загальних витрат за споживчим кредитом, а отже стягненню з позичальника, можуть бути лише ті комісії кредитодавця, які пов`язані з наданням, обслуговуванням чи поверненням кредиту та за якими кредитодавцем фактично надано конкретні, визначені послуги, що виходять за межі інформації, яку кредитодавець зобов`язаний надавати споживачу безоплатно.
Перелік послуг, за надання яких встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, викладений позивачем у пункті 9 умов Договору, сформульований як типовий, загальний та відкритий (включає, зокрема, «інші послуги, які прямо не вказані в цьому пункті»), що не дає можливості встановити, які саме конкретні дії вчинено кредитодавцем на користь позичальника та в чому полягає їх фактичне надання понад інформацію, яку кредитодавець зобов`язаний надавати безоплатно відповідно до статті 11 Закону № 1734.
Позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження факту та обсягу фактично наданих відповідачу послуг з обслуговування кредитної заборгованості (актів надання послуг, деталізації консультацій, звернень позичальника до кол-центру чи особистого кабінету тощо).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, сформульованою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року (справа № 496/3134/19), відповідно до якої комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Водночас умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право отримувати безоплатно один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону № 1734.
Як убачається з пункту 9 умов Договору, комісія за обслуговування кредитної заборгованості встановлена, зокрема, за організацію та забезпечення інформаційної підтримки позичальника, інформування про дати сплати чергового платежу та надання консультаційних послуг. При цьому умовами Договору не розмежовано інформацію, яку кредитодавець відповідно до статті 11 Закону № 1734 зобов`язаний надавати споживачу безоплатно, та інформаційні послуги, які можуть надаватися за плату на вимогу споживача частіше одного разу на місяць.
Крім того, позивач не надав доказів на підтвердження звернення відповідача за отриманням платних послуг з обслуговування кредитної заборгованості чи фактичного надання їй таких послуг, які виходили б за межі передбаченого законом безоплатного інформування.
За таких обставин умова Договору про сплату комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 1 000 грн у частині встановлення плати за послуги, які кредитодавець зобов`язаний надавати споживачу безоплатно, обмежує права споживача порівняно з правами, встановленими Законом № 1734, та відповідно до частини п`ятої статті 12 цього Закону є нікчемною. Відтак обґрунтованість вимоги про стягнення зазначеної комісії позивачем не доведена.
ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви
3.1. Враховуючи наведене вище, суд констатує, що відповідач своїх зобов`язань за Договором належним чином не виконав, наявну заборгованість у добровільному порядку не погасив, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за основним зобов`язанням та нарахованими процентами є підставовими та підлягають задоволенню. Водночас вимоги про стягнення додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості та неустойки є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 20 500 грн, з яких: 10 000 грн – заборгованість за основною сумою кредиту та 10 500 грн – заборгованість за нарахованими процентами. У задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 додаткової комісії за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 1 000 грн та неустойки у розмірі 5 000 грн належить відмовити.
3.2. Згідно з частиною першою, пунктом 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачено судовий збір у сумі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ00079058 від 16 лютого 2026 року (а.с. 26).
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 059,59 грн (20 500 * 2 662,40 : 26 500) пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 19, 76–78, 141, 223, 244, 247, 258–268, 273, 274,
280–289, 352–355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
У Х В А Л И В:
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту – задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором
№ 22.02.2025-100000604 від 22 лютого 2025 року у розмірі 20 500 (двадцять тисяч п`ятсот) гривень, з яких: 10 000 грн – заборгованість за кредитом та 10 500 грн – заборгованість за нарахованими відсотками.
3. У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.
4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» судовий збір у розмірі 2 059 (дві тисячі п`ятдесят дев`ять) гривень 59 копійок.
5. Копію заочного рішення суду надіслати відповідачу.
6. Відповідач має право подати до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області заяву про перегляд заочного рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
7. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
8. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин.
9. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем у загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. У такому випадку строк на апеляційне оскарження починає обчислюватися з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
10. Позивач має право оскаржити заочне рішення суду в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
11. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст судового рішення виготовлений 24 серпня 2026 року.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр», код ЄДРПОУ: 37356833, адреса місцезнаходження: вул. Саксаганського, 133-А, м. Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Головуючий суддяТ. І. Якімець
Оригінал: reyestr.court.gov.ua