Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №509/7164/26 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/7164/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участю секретаря судового засідання: Пронози І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду адміністративну справу № 509/7164/26 за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 , в інтересах якого діє представник Шавров І.І., звернувся до суду з позовом до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №7980609 від 02.10.2026 року. Свої вимоги обґрунтовує тим, що згідно із зазначеною постановою, 02.10.2026 року о 10:41 у м. Одесі на перехресті вулиць Преображенської та Пантелеймонівської Позивач, керуючи транспортним засобом MERCEDES-BENZ E 270 CDI, державний номерний знак НОМЕР_1 , не виконав вимогу дорожнього знака 4.4, а під час перевірки документів було встановлено, що він не мав права керування таким транспортним засобом. Внаслідок чого було прийнято рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладення на нього адміністративного стягнення - штрафу в розмірі 3400 грн.

Із зазначеною постановою позивач не погоджується, вважає її протиправною, такою, що винесена з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 є громадянином Республіки Молдова та на законних підставах перебуває на території України. На момент керування транспортним засобом позивач мав при собі національне посвідчення водія № НОМЕР_2 , видане 04.08.2020 року уповноваженим органом Республіки Молдова у м. Тираспіль, строк дії якого визначено до 04.08.2030 року. Зазначене посвідчення водія було пред`явлено працівнику поліції під час перевірки документів. Вважає дане посвідчення таким, що надає позивачу право керування транспортними засобами відповідної категорії, зокрема категорії B, до якої належить транспортний засіб, яким він керував.

Вважає, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відповідач мав перевірити пред`явлене позивачем посвідчення водія та встановити, чи відповідає воно вимогам, за яких визнається на території України, а не обмежуватися висновком про відсутність у Позивача права керування транспортним засобом. За наведених обставин відповідачем не було належним чином встановлено об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП України, а саме факт керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 13.10.2026 року головуючим суддею визначено Панасенка Є.М.

Ухвалою судді від 14.10.2026 року поновлено позивачу строк звернення до суду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.

23.10.2026 року від представника Департаменту патрульної поліції – Сердюка А.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування заперечень зазначає, що 02.10.2026 під час виконання службових обов`язків у сфері контролю за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі, працівники поліції виявили водія, як пізніше стане відомо ОСОБА_1 , який приблизно о 10 год. 41 хв. за адресою: м. Одеса, вул. Преображенська кут вул. Пантелеймонівська, керував транспортним засобом марки «MERCEDES-BENZ Е 270 CDI», номерний знак НОМЕР_3 , не виконав вимогу дорожнього знаку 4.4 «Рух прямо або направо» ПДР і не мав права керування таким транспортним засобом (маючи посвідку на постійне проживання в Україні від 05.11.2019 не здійснив обмін іноземного посвідчення водія протягом 60 діб (посвідчення водія Республіки Молдови) на посвідчення держаного зразку України, порушивши п. 30 Постанови КМУ № 340 від 08.05.1993), в порушення п. 8.4.г) та п. 2.1.а) ПДР. в силу ст. 36 КУпАП вчинивши адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом з посвідченням водія іноземної держави (Республіки Молдови) без обміну на відповідне посвідчення водія державного зразку України, за наявності посвідки на постійне місце проживання в Україні виданої 05.11.2019 підтверджується:

1. відеозаписом з портативного відеореєстратора поліцейського № 471136;

2. інформацією з системи «ІПНП» щодо відсутності у ОСОБА_1 посвідчення водія державного зразка України;

3. усними поясненнями ОСОБА_1 , зафіксованими на портативний відеореєстратор поліцейського № 471136.

Відповідно до вимог абз. 5 п. 30 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 року № 340:

- посвідчення водія іноземної держави, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, дійсне на території України протягом 60 днів з дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання в Україні і після цього підлягає обміну. Обмін таких посвідчень проводиться після проходження особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів (за винятком випадків, визначених пунктом 32 цього Положення).

Також у пп. 2 п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України Про деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами, від 3 березня 2022 року № 184. зазначено:

- строк дії посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, у разі його закінчення у період дії воєнного стану, продовжується на рік і після цього підлягає заміні. Заміна такого посвідчення проводиться після проходження особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 отримав посвідчення водія від 04.08.2020 року, яке є дійсним до 04.08.2030 року. Дане посвідчення водія було видане Республікою Молдова.

05.11.2019 року позивачу видано посвідку на постійне проживання в Україні зі строком дії до 04.11.2029 року.

За правилами абзацу 5 пункту 30 Положення № 340 посвідчення водія іноземної держави, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, дійсне на території України протягом 60 днів з дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання в Україні і після цього підлягає обміну.

Обмін таких посвідчень проводиться після проходження особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів (за винятком випадків, визначених пунктом 32 цього Положення).

Отже, з урахуванням дати видачі посвідки на постійне проживання в Україні (05.11.2019), а також датою видачі посвідчення водія в Республіці Молдова (04.08.2020), на думку представника відповідача, позивач зобов`язаний був у строк до 04.10.2020 року, що складає 60 днів, здійснити обмін посвідчення водія, яке йому було видано в Республіці Молдова.

Разом з цим, 03.03.2022 року була прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 184, яка регулює деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами у період воєнного стану.

Однак, положення вказаної постанови у даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки і посвідка на постійне проживання і посвідчення водія, з подальшим пропуску строку на обмін посвідчення водія, були видані майже за 2 роки до прийняття вказаної постанови. Також звертає увагу сужу, що кінцевий строк на обмін посвідчення водія сплинув також задовго до початку військового стану.

Отже строк чинності на території України, посвідчення водія іноземної держави № 5.204201207 від 04.08.2020, сплинув 04.10.2020, після чого ОСОБА_1 повинен був його замінити.

Вказаний обов`язок позивачем виконаний не був, посвідчення іноземної держави позивач не замінив, медичний огляд не проходив, теоретичний і практичний іспит не складав.

Отже, вважає, що поліцейським вірно було кваліфіковано дії ОСОБА_1 , що полягали у керуванні транспортним засобом без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, та правомірно прийнято постанову серії ЕНА № 7980609 від 02.10.2026, якою на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у розмірі 3400 грн.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, викладені в позовній заяві та відзиві на неї, обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7980609 від 02.10.2026 року, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП. В постанові зазначено, що 02.10.2026 року о 10:41 годині в м.Одесі, вул. Пребраженська/вул. Пантелеймонівська водій не виконав вимогу дорожнього знаку 4.4 та під час перевірки документів було встановлено, що водій не мав права керування транспортним засобом, чим порушив п. 2.1.а. ПДР - керування ТЗ особою, яка не має права керування таким ТЗ, та вирішено накласти на позивача штраф в розмірі 3400 грн.

Позивач, звернувшись до суду з указаним позовом, заперечує свою вину в порушенні Правил дорожнього руху та вважає оскаржувану постанову необґрунтованою та незаконною, оскільки вважає, що пред`явлене ним поліцейському посвідчення водія є таким, що надає позивачу право керування транспортними засобами відповідної категорії, зокрема категорії B, до якої належить транспортний засіб, яким він керував.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху України, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року.

Пунктом 1.1 ПДР України визначено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.

Відповідно до п.1.3 ПДР України учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими; п. 1.9 ПДР України, особи, які порушують вказані вище Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР).

Положенням п. 1.3 ПДР передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Відповідно до п. 1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Підпунктами а, б та ґ пункту 2.1 ПДР визначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційний документ на транспортний засіб, а також чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно ч.2 ст.126 КУпАП, керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до пункту 1.10 ПДР, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, позивача притягнуто до адміністративної відповідальності у зв`язку з тим, що він керував транспортним засобом, не маючи права керування відповідним транспортним засобом,

При цьому позивач мав при собі посвідчення водія серії № НОМЕР_2 , видане Республікою Молдова 04.08.2020 року, що не оспорюється сторонами.

Як вбачається з дослідженого посвідчення водія, ОСОБА_1 має право керування транспортними засобами наступних категорій: В, В1. При цьому право керування вказаними категоріями транспортних засобів діє до 04.08.2030 року.

Відповідно до вимог статті 41 «Водійські посвідчення» Конвенції про дорожній рух (від 08.11.1968), ратифікованої із застереженнями і заявами Указом Президії Верховної Ради УРСР від 25.04.1974, з поправками від 03.03.1992 та 28.09.2004:

2.а) Договірні Сторони будуть визнавати: будь-яке міжнародне водійське посвідчення, що відповідає вимогам додатку 7 до цієї Конвенції за умови, що воно пред`являється разом з відповідним національним водійським посвідченням, діючим на своїй території для керування транспортним засобом, відповідної категорії або категоріям транспортних засобів, на керування котрими видані посвідчення, за умови, що вказані посвідчення є дійсними та що вони видані другою Договірною стороною або одним із територіальних підрозділів або об`єднанням, уповноваженим на те цією Договірною стороною; водійські посвідчення, видані одною з Договірних Сторін, повинні визнаватися на території іншої Договірної Сторони до моменту, з якого дана територія становиться звичайним місцем проживання володільця посвідчення.

6. Положення цієї статті не зобов`язують Договірні Сторони: а) визнавати дійсними національні посвідчення, видані на території іншої Договірної Сторони особам, які мали на їх території звичайне місце проживання в момент видачі цього водійського посвідчення або які перенесли своє звичайне місце проживання на їх територію після видачі цього посвідчення; визнавати дійсність національних водійських посвідчень, виданих водіям, звичайне місце проживання яких в момент видачі посвідчені, знаходилось не на території, де були видані посвідчення, або які перенесли своє місце проживання після видачі посвідчень на іншу територію.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340 затверджено Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами (далі - Положення), яке є обов`язковим для всіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства.

Відповідно до пункту 2 Положення особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

Пунктом 30 Положення передбачено, що особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.

Зазначені особи під час керування транспортними засобами можуть мати українське посвідчення водія, видане в установленому цим Положенням порядку.

Посвідчення водія, що належить особі, яка переїжджає на постійне місце проживання в Україну, дійсне на території України протягом 60 днів з дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання в Україні і після цього підлягає заміні. Заміна таких посвідчень проводиться після проходження особою медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів (за винятком випадків, визначених пунктом 32 цього Положення).

Таким чином, особа, яка має постійне місце проживання на території України має право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави протягом 60 днів з дати видачі органами та підрозділами ДМС документів на постійне проживання в Україні.

05.11.2019 року позивачу видано посвідку на постійне проживання в Україні. Отже, з урахуванням дати видачі посвідки на постійне проживання в Україні (05.11.2019 року), а також датою видачі посвідчення водія в Республіці Молдова (04.08.2020 рок), позивач зобов`язаний був у строк до 04.10.2020 року, що складає 60 днів, здійснити обмін посвідчення водія, яке йому було видано в Республіці Молдова.

Разом з цим, 03.03.2022 року була прийнята постанова Кабінету Міністрів України № 184, яка регулює деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами у період воєнного стану.

Однак, положення вказаної постанови у даному випадку не можуть бути застосовані, оскільки і посвідка на постійне проживання і посвідчення водія, з подальшим пропуском строку на обмін посвідчення водія, були видані майже за 2 роки до прийняття оскаржуваної постанови. Також кінцевий строк на обмін посвідчення водія сплинув задовго до початку військового стану.

Відповідно до статті 16 КУпАП, іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України.

Окрім того, суд зазначає, що незважаючи на те, що нерезиденти, відповідно до Віденської Конвенції 1968 року, мають право на керування транспортними засобами за наявності у них посвідчення водія міжнародного зразка (додаток 7 Конвенції) та їхнього національного посвідчення, що відповідає вимогам додатку 6 Конвенції, проте після отримання посвідки на постійне проживання в Україні необхідно отримати посвідчення водія українського зразка.

Не виконання подібних вимог тягне за собою адміністративну відповідальність, що передбачена ч .2 ст. 126 КУпАП.

Таким чином, на момент винесення оскаржуваної постанови позивач не мав права керування транспортними засобами на території України, відтак поліцейським правомірно винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7980609 від 02.10.2026 року, за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено штраф в розмірі 3400 грн., через що позов є необґрунтованим, відтак задоволенню не підлягає.

Частиною 3 ст. 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без зміни, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З врахуванням вищевикладеного, суд вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 257, 269, 286, 295 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7980609 від 02.10.2026 року, залишити без змін.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Є. М. Панасенко