Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №505/3869/24 — Подільський міськрайонний суд Одеської області

ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 505/3869/24

Провадження № 2/505/1049/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року місто Подільськ

Подільський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Дзюбинського А.О.,

за участі

секретаря судового засідання Гатілова І.Г.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Тіори Ю.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Подільську в порядку загального позовного допровадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, про поділ спільного майна подружжя в натурі

ВСТАНОВИВ:

Заяви по суті справи

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя в натурі.

На обґрунтування позову зазначив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 18.07.2009, який розірвано рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 15.10.2020.

Під час шлюбу сторони придбали недобудований житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , будівництво та облаштування якого тривало протягом шлюбу. Право власності на житловий будинок зареєстровано за позивачем 24.01.2018. Загальна площа будинку становить 87,5 кв. м, житлова площа - 62,8 кв. м. До домоволодіння також належать господарські будівлі та споруди, зокрема гараж літ. «Б».

Позивач посилався на висновок експертного дослідження № 04/2024 від 22.05.2024, у якому запропоновано варіант поділу будинку на дві частини.

У заяві про зменшення позовних вимог позивач просив передати йому частину житлового будинку загальною площею 50,5 кв. м, що складається з коридору № 1 площею 7,6 кв. м, кухні № 2 площею 11,2 кв. м, ванної кімнати № 3 площею 5,9 кв. м та кімнати № 4 площею 25,8 кв. м. Відповідачці просив передати частину будинку загальною площею 37 кв. м, що складається з кімнат № 5 площею 19,4 кв. м та № 6 площею 17,6 кв. м, а також гараж літ. «Б».

Крім того, позивач просив припинити право спільної сумісної власності сторін на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами і стягнути з відповідачки судові витрати.

17.03.2025 представник відповідача Тіора Ю.П. подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на сплив позовної давності, відсутність підстав для поділу житлового будинку в запропонований позивачем спосіб та порушення інтересів малолітніх дітей.

Представник відповідача зазначив, що спір між сторонами щодо користування житловим будинком виник ще у 2017 році, після припинення спільного проживання, а позивач із 2019 року будинком не користувався. На підтвердження своєї позиції відповідач посилалася, зокрема, на домовленість сторін щодо проживання в будинку її та дітей, а також на обставини їхнього проживання в спірному будинку.

Крім того, відповідач заперечувала проти поділу будинку з огляду на його технічний стан, зокрема незавершеність внутрішнього облаштування кімнати № 4, та вважала, що передання цієї частини позивачу може негативно вплинути на умови проживання дітей. У зв`язку із цим просила врахувати інтереси малолітніх дітей і застосувати позовну давність.

Позиції учасників справи

Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, посилаючись на можливість поділу домоволодіння за запропонованим технічним варіантом.

Відповідачка та її представник проти задоволення позову заперечували. Представник відповідачки зазначав, що реальний поділ житлового будинку з утворенням двох самостійних об`єктів нерухомості не підтверджений належними доказами. Звертав увагу на стан кімнати № 4, у якій, за його твердженням, відсутні належні підлога та стеля, стіни не оштукатурені, а також немає електричної проводки.

Крім того, представник відповідачки подав заяву про застосування позовної давності. На обґрунтування заяви зазначив, що сторони фактично припинили спільне проживання у 2017 році, а у 2018 році домовилися, що відповідачка проживатиме в будинку разом із дітьми, тоді як позивач не користуватиметься ним, а відповідачка не вимагатиме від нього сплати аліментів. На думку представника відповідачки, позивач знав про порушення свого права ще у 2017 році, а тому звернувся до суду після спливу трирічної позовної давності.

Третя особа надала висновок органу опіки та піклування, складений за результатами обстеження житлово-побутових умов 12.06.2025. У ньому зазначено, що в будинку проживає відповідачка з двома малолітніми дітьми сторін, будинок не відповідає умовам для проживання двох сімей, а діти, за повідомленням матері, виявляють ознаки психологічного напруження під час обговорення батька. Орган опіки та піклування рекомендував надати матері та дітям переважне право користування будинком.

Процесуальні дії у справі

23.01.2025 ухвалою судді Дзюбинського А.О. відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

17.03.2025 ухвалою суду відмовлено у прийнятті відзиву відповідачки у зв`язку з поданням його поза встановленим процесуальним строком без клопотання про поновлення такого строку та закрито підготовче провадження.

18.03.2025 через систему «Електронний суд» надійшла заява представника відповідачки про застосування позовної давності, у якій заявлено вимогу про відмову в позові у зв`язку зі спливом установленого законом строку.

17.04.2025 ухвалою суду задоволено клопотання відповідачки, постановлено повернутися до стадії підготовчого провадження та залучено до участі у справі як третю особу орган опіки та піклування Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області.

25.04.2025 набрав чинності Закон України № 4273-IX «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів», відповідно до якого Котовський міськрайонний суд Одеської області перейменовано на Подільський міськрайонний суд Одеської області.

29.05.2025 позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, у якій змінив запропонований розподіл приміщень між сторонами.

25.07.2025 ухвалою суду прийнято заяву про зменшення позовних вимог та заперечення відповідачки від 05.07.2025, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

20.05.2026 та 13.10.2026 представником позивача адвокатом Цурканом О.О. подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із відрядженням та участю у розгляді справи в ОДеському апеляційному суді, відповідно.

Вирішуючи питання про можливість продовження розгляду справи за відсутності представника позивача, суд ураховує, що позивач та його представник скористалися процесуальним правом на подання заяв по суті справи, а 15.07.2026 представник позивача брав участь у судовому засіданні, під час якого судом досліджено письмові докази. Отже, позиція позивача щодо предмета спору викладена письмово, а наявні в матеріалах справи докази досліджено судом за участю його представника.

Відповідно до ч. 3 ст. 223 ЦПК України повторна неявка в судове засідання учасника справи або його представника, незалежно від причин неявки, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією нормою. При цьому суд бере до уваги правовий висновок, викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.10.2024 у справі № 752/8103/13-ц (провадження № 61-6892св23), відповідно до якого визначальною умовою відкладення розгляду справи є не сама по собі відсутність учасника справи або його представника, а неможливість вирішення спору в цьому судовому засіданні.

За таких обставин, ураховуючи повторну неявку представника позивача, наявність у матеріалах справи заяв по суті спору та досліджених доказів, а також відсутність необхідності вчинення додаткових процесуальних дій за його участю, суд дійшов висновку про можливість продовження розгляду справи за відсутності представника позивача адвоката Цуркана О.О. та ухвалення рішення на підставі наявних у справі матеріалів.

14.10.2026 суд завершив з`ясування обставин та перевірку їх доказами, заслухав відповідачку ОСОБА_1 та її представника адвоката Тіору Ю.П. в судових дебатах, після чого перейшов до стадії ухвалення судового рішення. Проголошення судового рішення відкладено до 22.10.2026, повний текст судового рішення складено 26.10.2026.

Оцінка суду

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши надані докази в їх сукупності, суд доходить таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

За змістом ст. 76-80, 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановлені судом фактичні обставини та зміст спірних правовідносин

Судом установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18.07.2009, який розірвано рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 15.10.2020.

У період шлюбу сторони набули та здійснили будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на житловий будинок зареєстровано за позивачем 24.01.2018. Відповідно до матеріалів технічної інвентаризації загальна площа будинку становить 87,5 кв. м, житлова площа - 62,8 кв. м. До складу домоволодіння належать господарські будівлі та споруди, зокрема гараж літ. «Б». Зазначені обставини підтверджуються документами про державну реєстрацію права власності, технічною документацією на будинок та висновком експертного дослідження № 04/2024 від 22.05.2024.

Позивач звернувся до суду з вимогою про поділ спільного майна подружжя в натурі. Згідно із заявою про зменшення позовних вимог від 29.05.2025 він просить передати йому частину житлового будинку загальною площею 50,5 кв. м, що складається з коридору № 1, кухні № 2, ванної кімнати № 3 та кімнати № 4, а відповідачці - частину будинку загальною площею 37 кв. м, що складається з кімнат № 5 та № 6 , разом із гаражем літ. «Б». Також позивач просить припинити право спільної сумісної власності сторін на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами.

На обґрунтування можливості такого поділу позивач посилається на висновок експертного дослідження № 04/2024 від 22.05.2024, складений за його заявою. У ньому запропоновано варіант розподілу приміщень будинку між сторонами та зазначено, що частині площею 50,5 кв. м відповідає частка 44/100, а частині площею 37 кв. м із гаражем літ. «Б» - частка 56/100.

Відповідачка проти задоволення позову заперечує. Вона посилається на відсутність належного підтвердження технічної можливості утворення двох самостійних об`єктів житлової нерухомості, зокрема з огляду на стан кімнати № 4, яку позивач просить передати йому. Крім того, відповідачка заявила про застосування позовної давності, вважаючи, що позивач знав про порушення свого права ще після припинення спільного проживання сторін у 2017 році.

Судом також установлено, що у спірному будинку проживає відповідачка разом із двома малолітніми дітьми сторін. У висновку органу опіки та піклування Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, складеному за результатами обстеження житлово-побутових умов 12.06.2025, зазначено, що будинок не відповідає умовам для проживання двох сімей, та рекомендовано надати матері й дітям переважне право користування ним.

Отже, судом установлено, що зміст спірних правовідносин, які виникли між позивачем ОСОБА_2 та відповідачкою ОСОБА_1 , пов`язаний із правовим режимом майна, набутого під час шлюбу, реалізацією права кожного зі співвласників на його поділ та визначенням можливості реального поділу житлового будинку в натурі з утворенням двох самостійних об`єктів нерухомого майна. Вирішуючи спір, суд має встановити правовий режим спірного майна, перевірити технічну можливість його поділу саме в заявлений позивачем спосіб, оцінити дотримання майнових прав обох сторін, а також вирішити заяву відповідачки про застосування позовної давності.

Щодо заяви про застосування позовної давності

18.03.2025 представник відповідачки подав заяву про застосування позовної давності, у якій просив відмовити в задоволенні позову у зв`язку зі спливом трирічного строку, передбаченого ч. 2 ст. 72 СК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність тривалістю три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один зі співвласників довідався або міг довідатися про порушення свого права власності.

За змістом ст. 256, 257 ЦК України позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а загальна позовна давність становить три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

У постанові від 29.04.2024 у справі № 522/3192/21 Верховний Суд зазначив, що початок перебігу позовної давності за вимогою про поділ спільного майна подружжя, шлюб між яким розірвано, визначається не датою розірвання шлюбу, а днем, коли один зі співвласників довідався або міг довідатися про порушення свого права власності. Аналогічний правовий підхід викладено в постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 у справі № 6-258цс15.

Отже, лише дата розірвання шлюбу 15.10.2020 не визначає початку перебігу позовної давності. Для вирішення заяви відповідачки суд має встановити, коли виник спір щодо майнових прав сторін на житловий будинок та коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права.

На підтвердження своїх доводів представник відповідачки посилався на те, що позивач виїхав із будинку в лютому 2017 року, а у 2018 році сторони домовилися про проживання відповідачки з дітьми в будинку та відмову відповідачки від вимог щодо сплати аліментів. Також представник відповідачки зазначав, що з 2019 року позивач припинив користуватися будинком.

Виїзд одного зі співвласників із житлового будинку, припинення спільного проживання та домовленість щодо порядку користування майном не означають автоматичного припинення його права спільної сумісної власності. Водночас ці обставини підлягають оцінці в сукупності з іншими доказами для встановлення моменту, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права.

При цьому суд ураховує, що перебіг позовної давності в Україні зазнавав законодавчого регулювання у зв`язку з карантином та воєнним станом.

Пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачалося продовження на строк дії карантину позовної давності, визначеної, зокрема, ст. 257 цього Кодексу. Карантин діяв із 12.03.2020 до 30.06.2023.

Крім того, пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, було передбачено зупинення перебігу позовної давності на період дії воєнного стану в Україні. Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX зазначений пункт виключено; відповідні зміни набрали чинності 04.09.2025.

Зазначене законодавче регулювання не визначає поновлення позовної давності, яка спливла до виникнення передбачених законом підстав для продовження або зупинення її перебігу. Тому для застосування наслідків спливу позовної давності необхідно встановити момент початку її перебігу та з`ясувати, чи залишався відповідний строк таким, що не сплив, на момент запровадження зазначених законодавчих правил.

Представник відповідачки також посилався на засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Куяльницької сільської ради, яке, за його твердженням, відбулося 24.03.2024. За наведеними ним відомостями, під час цього засідання позивач висловив намір домагатися поділу будинку відповідно до закону.

Зазначена обставина може свідчити про наявність спору між сторонами не пізніше березня 2024 року, однак не спростовує доводів відповідачки про можливе виникнення спору раніше. Так само вона не звільняє суд від необхідності перевірити доводи про початок перебігу позовної давності у 2017 році та застосувати правила, які діяли протягом відповідного періоду.

Отже, для вирішення заяви про застосування позовної давності визначальним є встановлення того, чи доведено виникнення порушення права позивача більш ніж за три роки до звернення до суду, а також чи сплив строк до початку дії законодавчих положень про його продовження або зупинення. Самого посилання на припинення спільного проживання у 2017 році недостатньо без з`ясування змісту відносин сторін щодо спірного майна та моменту виникнення порушення права власності.

З огляду на викладене, суд оцінює доводи заяви відповідачки в сукупності з іншими доказами у справі та вирішує питання про застосування позовної давності з урахуванням установленого моменту виникнення порушення права і законодавчих правил обчислення її перебігу.

Водночас суд зауважує, що застосування позовної давності можливе лише за умови, якщо встановлено порушення права позивача та наявність підстав для задоволення заявленої ним вимоги. Оскільки вирішення питання про застосування позовної давності передбачає попереднє з`ясування обґрунтованості позову по суті, суд остаточно вирішує заяву відповідачки після оцінки доказів і встановлення наявності або відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Отже, для застосування позовної давності суд має встановити не лише сплив передбаченого законом строку, а й момент, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушення свого права. Лише припинення спільного проживання сторін, визначення між ними порядку фактичного користування будинком або проживання в ньому відповідачки з дітьми не свідчить про порушення права позивача на спільне майно та не дає достатніх підстав для висновку про початок перебігу позовної давності. Оскільки встановлені судом обставини не дають підстав визначити момент, з якого позивач дізнався або міг дізнатися про порушення права, заява відповідачки про застосування позовної давності задоволенню не підлягає. Позов підлягає вирішенню по суті з оцінкою доведеності заявленого способу захисту права.

Щодо правового режиму спірного майна

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено цим Кодексом або договором.

Частиною 1 ст. 69 СК України передбачено право дружини та чоловіка на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За загальним правилом, установленим ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Суд установив, що сторони перебували у шлюбі з 18.07.2009 до його розірвання в судовому порядку у 2020 році. Право власності на спірний житловий будинок зареєстровано за позивачем 24.01.2018, а декларацію про готовність об`єкта до експлуатації видано 02.03.2015.

Реєстрація права власності на будинок за одним із подружжя не спростовує презумпції спільної сумісної власності на майно, набуте або створене під час шлюбу. Водночас для вирішення вимоги про реальний поділ необхідно встановити не лише правовий режим майна, а й можливість утворення окремих об`єктів нерухомості відповідно до обраного способу поділу.

Згідно з наданими матеріалами земельна ділянка площею 0,0819 га, кадастровий номер 5122983800:02:001:0163, належить позивачу на праві приватної власності. Вимога про поділ цієї земельної ділянки не заявлена, а тому питання про припинення чи зміну права власності на неї не є предметом розгляду в цій справі.

Щодо можливості поділу житлового будинку в натурі

Позивач обґрунтовує вимоги висновком експертного дослідження № 04/2024 від 22.05.2024, складеним ОСОБА_4 за його заявою.

У цьому документі зазначено, що досліджуваний будинок має загальну площу 87,5 кв. м, житлову площу 62,8 кв. м, а до складу домоволодіння входять гараж та інші господарські споруди. Експерт запропонувала один варіант поділу на дві частини: першу загальною площею 50,5 кв. м із часткою 44/100, другу загальною площею 37 кв. м із гаражем літ. «Б» із часткою 56/100.

Отже, документ містить висновок про технічну можливість поділу будинку. Довід відповідачки про повну відсутність документа з цього питання не відповідає змісту наданих матеріалів.

Водночас суд повинен оцінити, чи достатньо цього документа для встановлення можливості реального поділу будинку саме в заявлений позивачем спосіб.

Відповідно до змісту дослідження, воно проведене за заявою позивача, а огляд будинку 14.05.2024 відбувався в його присутності. Документ має назву «Висновок експертного дослідження» та не є висновком експерта, призначеного ухвалою суду в цій справі, що не виключає оцінки документа як доказу, однак вимагає перевірки його походження.

Крім того, у дослідженні як нормативну основу наведено Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджену наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127. Цей наказ утратив чинність на підставі наказу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 12.10.2023 № 939.

Суд зауважує, що використання нормативного акта, який утратив чинність, не є безумовною підставою для відхилення всіх технічних даних, наведених у дослідженні.

Разом з тим, експертне дослідження не містить обґрунтування того, що запропонований варіант поділу забезпечує утворення двох самостійних об`єктів житлової нерухомості, кожен з яких може використовуватися як окреме житло.

Так, у постанові від 06.11.2023 у справі № 707/2516/18 (провадження № 61-5919сво22) Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що поділ житлового будинку в натурі можливий за умови виділення кожному співвласнику відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири) або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають часткам співвласників. При цьому кожна з утворених частин має становити окремий об`єкт нерухомого майна, що передбачає не лише ізольованість приміщень і самостійний вихід, а й можливість автономного функціонування, зокрема із забезпеченням необхідних систем життєзабезпечення.

У наданому експертному дослідженні визначено розподіл наявних приміщень між сторонами та наведено схему їх відокремлення, однак не з`ясовано належним чином, чи забезпечує запропонований варіант утворення двох ізольованих квартир або самостійних житлових об`єктів, які відповідають вимогам будівельних норм і правил. Зокрема, дослідження не містить достатнього обґрунтування можливості самостійного функціонування кожної з виділених частин з огляду на їх планування, доступ та інженерне обладнання. Саме по собі закріплення за кожною зі сторін окремих кімнат та інших приміщень не підтверджує технічної можливості утворення двох самостійних об`єктів нерухомості.

Отже, з урахуванням правового висновку Верховного Суду у справі № 707/2516/18 надане експертне дослідження не дає достатніх підстав для висновку про технічну можливість реального поділу житлового будинку в заявлений спосіб з утворенням двох самостійних житлових об`єктів та припиненням спільної сумісної власності сторін.

Щодо відхилення від ідеальних часток

Суд також бере до уваги, що в заяві про зменшення позовних вимог позивач просить передати йому частину будинку площею 50,5 кв. м, а відповідачці - частину площею 37 кв. м із гаражем. Водночас у висновку експертного дослідження зазначено, що частині площею 50,5 кв. м відповідає частка 44/100, а частині площею 37 кв. м із гаражем - частка 56/100.

Таким чином, за зміненими вимогами позивач просить передати йому частину, яку дослідження відносить до меншої частки, а відповідачці - частину, яку віднесено до більшої частки. Позивач зазначив, що його частка за запропонованим варіантом становитиме 44/100 замість 1/2.

За змістом ст. 70 СК України частки подружжя у спільному майні за загальним правилом є рівними. Поділ майна з відхиленням від ідеальних часток потребує належного правового та доказового обґрунтування з урахуванням вартості переданих частин і прав обох сторін.

Наведена в дослідженні загальна інвентаризаційна вартість домоволодіння становить 1 128 417 грн, з яких вартість житлового будинку визначено в розмірі 857 475 грн, а гаража - 270 942 грн. Однак у наданому документі не наведено достатньо обґрунтованого розрахунку вартості самостійних об`єктів, які позивач просить передати сторонам за зміненими вимогами, та грошового відхилення від рівності часток.

За таких обставин суд не має достатніх підстав установити, що заявлений позивачем варіант забезпечує належний баланс майнових прав сторін.

Щодо стану будинку та інтересів дітей

Суд ураховує, що відповідачка проживає у спірному будинку з двома малолітніми дітьми сторін. Орган опіки та піклування за результатами обстеження від 12.06.2025 зазначив, що будинок не відповідає умовам для проживання двох сімей, і рекомендував надати матері та дітям переважне право користування ним.

Висновок органу опіки та піклування підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами. Він не вирішує питання про належність майна сторонам і не замінює доказів технічної можливості його поділу. Водночас обставини проживання дітей, їхній вік, потреба у стабільних житлових умовах та можливі наслідки утворення двох окремих частин мають бути враховані під час визначення способу захисту права.

Позивач змінив первісний варіант поділу після ознайомлення з фотографіями кімнати № 4, яку він просить передати собі. Проте зміна розподілу приміщень не усуває необхідності довести, що кожна із запропонованих частин може функціонувати як самостійний об`єкт нерухомості та відповідає вимогам законодавства.

Суд також зазначає, що захист найкращих інтересів дітей не означає автоматичного припинення або обмеження права власності одного з батьків. Водночас надані докази мають бути достатніми для висновку про законність та технічну можливість саме того способу поділу, який обрав позивач.

Висновок суду

Оцінивши надані докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суд установив, що спірний житловий будинок набутий та оформлений у період шлюбу сторін, а тому наявність права спільної сумісної власності подружжя не спростовується лише тією обставиною, що право власності зареєстровано за позивачем. Водночас саме по собі існування права на спільне майно не є достатньою підставою для задоволення вимоги про його поділ у натурі за обраним позивачем варіантом.

Обов`язок довести обставини, якими обґрунтовано позов, покладається на позивача. У цій справі позивач не надав достатніх і переконливих доказів того, що запропонований ним розподіл приміщень забезпечує утворення двох самостійних об`єктів житлової нерухомості, кожен з яких може функціонувати як окреме житло з дотриманням установлених вимог. Надане експертне дослідження № 04/2024 від 22.05.2024 не усуває сумнівів щодо технічної можливості такого поділу, а інших належних доказів, які підтверджували б можливість утворення двох самостійних житлових об`єктів саме за заявленим варіантом, суду не надано.

Крім того, заявлений позивачем розподіл майна передбачає відступ від рівності часток сторін: позивач просить передати йому частину будинку, якій у дослідженні відповідає 44/100, а відповідачці - частину будинку разом із гаражем, якій відповідає 56/100. Водночас надані матеріали не містять достатнього обґрунтування вартості майна, що передається кожній зі сторін за зміненими позовними вимогами, та належного розрахунку відхилення від ідеальних часток. Це також не дає суду підстав установити, що запропонований спосіб поділу забезпечує належний баланс майнових прав сторін.

Суд ураховує інтереси малолітніх дітей, які проживають у спірному будинку з матір`ю, та висновок органу опіки та піклування щодо житлових умов. Водночас ці обставини не є самостійною підставою для позбавлення позивача права на спільне майно, проте мають значення під час оцінки наслідків запропонованого способу поділу. Вирішальним для відмови в позові є не сам факт проживання дітей із відповідачкою, а недоведеність технічної можливості реального поділу будинку в заявлений спосіб.

Отже, суд, з`ясувавши обставини у справі, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, доходить висновку, що позивачем належними та достатніми доказами не доведено технічну можливість реального поділу спірного житлового будинку в заявлений спосіб з утворенням двох самостійних об`єктів житлової нерухомості, а також не надано належного обґрунтування вартості майна, що передається кожній зі сторін, з урахуванням відхилення від рівності їхніх часток, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню за рахунок відповідачки не підлягають та залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, статтями 60, 69, 70 СК України, статтями 256, 257, 261, 267 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Тіори Юрія Парфірійовича - про застосування позовної давності.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, про поділ спільного майна подружжя в натурі, припинення права спільної сумісної власності на житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 26.10.2026 з урахуванням значного поточного навантаження судді, пов`язаного з розглядом справ, та виконанням повноважень слідчого судді.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_4 , тел. НОМЕР_2

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_2

Суддя

Подільського міськрайонного суду

Одеської області Андрій ДЗЮБИНСЬКИЙ