Суд: Черкаський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів
Дата: 25 жовтня 2026 р.
Справа: №580/10216/26
Суддя: Василь ГАВРИЛЮК
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2026 рокусправа № 580/10216/26
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Смілянської державної нотаріальної контори про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивачка) через свого представника подала позов до Смілянської державної нотаріальної контори (далі – відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Смілянської державної нотаріальної контори щодо не розгляду у встановлений законом строк та ненадання ОСОБА_1 письмової відповіді на її заяву від 17.06.2026;
- зобов`язати Смілянську державну нотаріальну контору розглянути по суті заяву від 17.06.2026 та надати ОСОБА_1 повну і обґрунтовану письмову відповідь по суті кожного з поставлених у заяві питань.
В обґрунтування позовних вимог представник позивачки зазначив, що позивачка звернулася з питанням, яке безпосередньо впливає на майнові права ОСОБА_1 як спадкоємця, оскільки визначення спадкодавця резидентом або нерезидентом України впливає на порядок та розмір оподаткування спадщини. Однак після отримання заяви 23.06.2026 року відповідач не надав ОСОБА_1 жодної письмової відповіді.
Представник позивачки вказав, що має місце не спір щодо змісту чи повноти наданої відповіді, а повна відсутність результату розгляду звернення особи протягом майже трьох місяців після його отримання. Зміст звернення ОСОБА_1 від 17.06.2026 року повністю відповідає ознакам заяви у розумінні Закону України «Про звернення громадян», оскільки воно спрямоване на отримання роз`яснення правових та фактичних підстав позиції державного нотаріуса, яка безпосередньо впливає на реалізацію спадкових та майнових прав заявниці.
Ухвалою від 25 вересня 2026 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відзив на позов від відповідача до суду не надходив.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об`єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд зазначає таке.
Суд встановив, що 18.06.2026 ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку звернення до державного нотаріуса Смілянської державної нотаріальної контори у якому просила повідомити, зокрема: чи визначено ОСОБА_2 таким, що на момент смерті мав статус нерезидента України; які правові та фактичні підстави такого висновку; які документи були покладені в основу висновку про нерезидентський статус померлого; чи приймалося нотаріусом будь-яке письмове рішення, висновок, довідка або інший документ щодо визначення податкового статусу спадкодавця; на підставі яких норм Податкового кодексу України до спадщини, на думку нотаріуса, підлягає застосуванню ставка оподаткування 18 відсотків; чи направлялися нотаріусом до органів Державної податкової служби України повідомлення, відомості або документи щодо визначення податкового статусу спадкодавця.
У зверненні також зазначила, що ОСОБА_2 з 2012 року мав посвідку на постійне проживання в Україні, був зареєстрований у м. Сміла, мав реєстраційний номер облікової картки платника податків та тривалий час постійно проживав на території України.
Поштове відправлення із заявою позивачки (згідно опису вкладення та накладної № R207060004203) було надіслано відповідачу 18.06.2026 та вручене 23.06.2026 (згідно трекінгу Укрпошти).
Бездіяльність відповідача щодо не розгляду у встановлений законом строк та ненадання письмової відповіді на заяву від 17.06.2026 позивачка вважає протиправною, а тому звернулася в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У статті 4 КАС України визначено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 5 КАС України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Процесуальне законодавство встановлює вимоги до змісту позовної заяви. Від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкий і ефективний розгляд справи. Законодавство не вимагає матеріально-правового обґрунтування вимог, однак обґрунтування позову не правовими фактами може негативно вплинути на наслідки вирішення вимоги по суті.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову) є предмет і підстава.
Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.
Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.
Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.
Така позиція суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зауважує, що фактичними підставами позову представник позивача вказує те, що зміст звернення позивачки від 17.06.2026 повністю відповідає ознакам заяви у розумінні Закону України «Про звернення громадян», оскільки воно спрямоване на отримання роз`яснення правових та фактичних підстав позиції державного нотаріуса, яка безпосередньо впливає на реалізацію спадкових та майнових прав заявниці. Предметом судового контролю є бездіяльність державної установи при виконанні встановленого законом процедурного обов`язку щодо розгляду звернення громадянина. Однак, після отримання заяви 23.06.2026, відповідач не надав ОСОБА_1 жодної письмової відповіді. Позивач також не отримувала повідомлення про продовження строку розгляду її звернення, у зв`язку із чим зазначає, що має місце спір щодо повної відсутності результату розгляду звернення особи протягом майже трьох місяців після його отримання.
Під час надання оцінки зазначеним підставам суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 3 Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі – Закон № 393/96-ВР) заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Згідно із ст. 5 Закону № 393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).
Звернення може бути усним чи письмовим.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Відповідно до ст. 8 Закону № 393/96-ВР письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
Аналіз зазначених положень вказує на те, що письмове звернення, ініційоване особою відповідно до вимог Закону № 393/96-ВР, має відповідати вимогам ст. 5 вказаного Закону, для його розгляду уповноваженим органом. У свою чергу, письмове звернення не підписане автором розгляду не підлягає.
Суд встановив, що представник позивачки додав до позову примірник звернення позивачки від 17.06.2025, який не містить підпису заявниці. Суд звертає увагу, що зазначаючи, серед фактичних підстав позовної заяви про бездіяльність відповідача під час виконання встановленого законом процедурного обов`язку щодо розгляду звернення громадянина, представник позивача мав би щонайменше надати належні докази відповідності звернення позивачки від 17.06.2026 вимогам ст. 5 Закону України «Про звернення громадян». Разом з тим, суд врахував, що належних доказів, що прямо чи опосередковано свідчили б про відповідність звернення позивачки від 17.06.2026 вимогам ст. 5 Закону України «Про звернення громадян» (зокрема у частині необхідності підпису звернення заявником), матеріали справи не містять.
З урахуванням зазначеного, суд вважає необґрунтованими фактичні підстави позову.
Суд звертає увагу, що в силу положень статей 4, 5, 160 Кодексу адміністративного судочинства України, не вправі за позивача визначати підставу для задоволення його позову.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Підсумовуючи викладене суд доходить висновку, що необґрунтованість підстав, якими позивачка обґрунтовує позовні вимоги у спірних правовідносинах, є підставою для відмови у їх задоволенні.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову потрібно відмовити.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивачки не підлягають задоволенню, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 – 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 );
2) відповідач – Смілянська державна нотаріальна контора (20701, Черкаська обл., Черкаський р-н, м. Сміла, пров. Бобринського, 2, код ЄДРПОУ 35057113).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 26.10.2026.
СуддяВасиль ГАВРИЛЮК
Оригінал: reyestr.court.gov.ua