Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №456/5531/26 — Стрийський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 456/5531/26

Провадження № 2/456/3308/2026

РІШЕННЯ

іменем України

26 жовтня 2026 року місто Стрий

Стрийський міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Бораковського В. М. ,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, –

встановив:

Стислий виклад позиції сторін.

В обґрунтування своїх вимог щодо предмета спору представник позивача покликається на те, що 27.09.2019 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено договір № 638503989 на суму 12510,00 грн. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора JV32Е54К. Перед укладенням кредитного договору відповідач з метою отримання кредиту самостійно за допомогою мережі інтернет перейшов на офіційний сайт первісного кредитора - www.moneyveo.ua, зареєструвався на даному сайті, створивши особистий кабінет позичальника; за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора заповнив та подав заявку на отримання грошових коштів в кредит, в якій вказав свої персональні дані; пройшов належну перевірку (верифікацію); ознайомився та підтвердив згоду з офертою, індивідуальною частиною кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику; отримав на номер телефону, вказаний у заявці, персональний одноразовий ідентифікатор, який потім використав для підписання кредитного договору; надав згоду (акцепт) на пропозицію (оферту) первісного кредитора щодо укладання кредитного

договору (підписав кредитний договір одноразовим ідентифікатором). Одночасно з підписанням кредитного договору, первісний кредитор відправив на електронну адресу, вказану відповідачем у заявці, електронного листа з повідомленням про успішне підписання кредитного договору та вкладеним у нього примірником електронного кредитного договору, у формі, що унеможливлює зміну його змісту. Згідно з умовами кредитного договору, первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав відповідачу грошові кошти у сумі 12510,00 грн. шляхом перерахування через банк-провайдер.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. Згідно з п. 2.1 розділу 2 договору факторингу 1 в порядку та на умовах даного договору, клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» на виконання договору факторингу 1 підписали реєстр прав вимоги № 64 від 04.02.2020, за яким від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01. Розділом 2 договору факторингу 2 визначено, що ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зобов`язується їх прийняти

та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату на умовах, визначених цим договором. ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» на виконання договору факторингу 2 підписали реєстр прав вимоги № 3 від 29.01.2021 до договору факторингу 2, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги.

05.06.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС»» укладено договір факторингу № 05/06/25-Е, відповідно до умов якого відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до п.1.2. договору факторингу 3 перехід від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС»» прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого ТОВ «ФК «ЕЙС»» стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Відповідно до реєстру боржників № б/н від 05.06.2025 за договором факторингу 3 від ТОВ «ФК ««Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС»» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 43620,70 грн.

Згідно з умовами кредитного договору відповідач зобов`язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному кредитним договором. Однак, відповідач не виконав свого обов`язку та не повертав наданий йому кредит в строки, передбачені кредитним договором.

Враховуючи вищезазначене, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за кредитним договором, становить – 43620,70 грн, яка складається з: 12509,40 грн - заборгованість по тілу кредиту; 24856,30 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 6255,00 грн -заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи). Однак, вимоги щодо стягнення штрафних санкцій у межах даного позову не заявляються, у зв`язку з чим загальний розмір грошових вимог до стягнення становить 37365,70 грн.

У зв`язку з вищенаведеним представниця позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 638503989 від 27.09.2019 у розмірі 37365,70 грн. та сплачений судовий збір в сумі 2662,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

16.10.2026 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву в якому він зазначив, що з позову вбачається, що кредитний договір №638503989 датований 27.09.2019, а початковий строк кредитування становив 30 днів — до 27.10.2019. Позивач також посилається на додаткову угоду від 27.10.2019 щодо продовження строку кредитування на 30 днів — до 26.11.2019. Отже, заявлені вимоги виникли з правовідносин, строк виконання яких почався у 2019 році, водночас позов пред`явлено у 2026 році. Відповідно просить застосувати позовну давність до заявлених вимог у разі встановлення її спливу та відмовити в задоволенні позову з цієї підстави.

Водночас відповідач не має достовірних власних відомостей, які дозволяли б йому підтвердити обставини оформлення зазначеного договору та фактичного отримання коштів. З огляду на значний час, що минув із 2019 року, відповідач не може достовірно підтвердити або спростувати ці обставини виключно на підставі власних спогадів. Позивач посилається на додаткову угоду від 27.10.2019, відповідно до якої строк кредитування нібито продовжено на наступні 30 днів зі ставкою 1,31% на день. У матеріалах справи міститься довідка про дії позичальника в інформаційнотелекомунікаційній системі, в якій зазначено відомості про одноразовий ідентифікатор під час первісного оформлення кредиту 27.09.2019. Також у довідці наведено запис про продовження строку кредитування 27.10.2019. Однак наведені відомості щодо продовження строку не містять аналогічної деталізації окремого підтвердження додаткової угоди одноразовим ідентифікатором, яка зазначена щодо первісного договору. Зокрема, з наданих матеріалів не вбачається окремих відомостей про дату й час направлення ідентифікатора для підписання додаткової угоди, його введення та підтвердження волевиявлення відповідача саме щодо продовження строку кредитування. Тому просить суд перевірити, чи підтверджено належними доказами погодження відповідачем додаткової угоди від 27.10.2019, а також її правові наслідки для визначення строку виконання зобов`язання та розміру процентів.

Відповідач зазначив, що відповідно до наданого позивачем договору кредит надавався на 30 днів — із 27.09.2019 до 27.10.2019. Навіть за умови належного підтвердження додаткової угоди від 27.10.2019 строк кредитування продовжувався лише до 26.11.2019. Проте надані позивачем розрахунки свідчать про продовження нарахування процентів після зазначеної дати. Зокрема, у розрахунку ТОВ «Таліон Плюс» відображено щоденні нарахування процентів у розмірі 212,66 грн за період із 05.02.2020 до 14.02.2020. Зазначена сума відповідає приблизно 1,70% від початкової суми кредиту за день. Отже, проценти нараховувалися не лише після первісного строку кредитування, але й після дати, до якої позивач стверджує про продовження цього строку. Відповідач звернув увагу, що проценти, нараховані після закінчення належно встановленого строку кредитування, не можуть бути стягнуті лише на підставі їх відображення у внутрішніх розрахунках кредиторів.

Відповідач зазначив, що позивач стверджує, що набув право вимоги за кредитним договором №638503989 внаслідок послідовного відступлення права вимоги: від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс»; від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»; від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС». Відступлення права вимоги не може створювати для боржника нові обов`язки або збільшувати розмір належного до виконання зобов`язання поза межами, установленими договором і законом. Тому навіть за умови підтвердження переходу права вимоги позивач повинен окремо довести правомірність заявленої до стягнення суми.

Відповідач також просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, якщо суд вирішуватиме питання про їх покладення на нього, з огляду на неспівмірність заявленої суми зі складністю спору, характером і обсягом наданих послуг.

Враховуючи вищенаведене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

16.10.2026 від представниці позивача надійшла відповідь на відзив в якому вона зазначила, що строки позовної давності в Україні були зупинені на період карантину (з 02.04.2020 до 30.06.2023 ) та на період дії воєнного стану (з 17.03.2022 до 03.09.2025). Починаючи з 04.09.2025, перебіг цих строків було відновлено згідно із Законом № 4434-IX, який виключив відповідні норми з ЦК України. Також звернула увагу, що при заповненні заявки на кредит відповідач особисто обрав для себе суму кредиту, строк кредитування та мав змогу ознайомитися з умовами договору перед його підписанням. Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за

допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смсповідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладений. Одноразовий персональний ідентифікатор - JV32E54K направлено відповідачу 27.09.2019 о 10:38:31 год. На номер мобільного телефону вказаний ним в заявці на отримання грошових коштів – НОМЕР_1 , одноразовий персональний ідентифікатор введено відповідачем у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства 27.09.2019 о 10:39:23. Додаткові угоди, укладені сторонами після підписання кредитного договору, є складовою частиною такого договору та спрямовані на уточнення, зміну або конкретизацію його умов. Вони виникли в межах існуючих договірних правовідносин між сторонами та безпосередньо пов`язані з виконанням основного договору. Відповідач виконував умови кредитного договору, здійснюючи часткові платежі. Це свідчить про те, що він усвідомлював існування даного договору та визнавав його зобов`язання за ним. Таким чином, підтверджуючи факт укладення та розуміння його правил.

Представниця позивача звернула увагу, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. Відповідно до пункту 8.2 договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 строк дії цього договору закінчується 28 листопада 2019 року. Відповідно до п.8.6 додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід`ємну частину. В подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод: №19 від 28.11.2019, № 26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023 – якими продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року. Таким чином, з урахуванням визначених строків дії цього договору та додаткових угод до нього, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії, з 28.11.2018 по 31.12.2024. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчили передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

Позивач долучив до позовної заяви всі належні докази, а саме: договір факторингу 28/1118-01 від 28.11.2018 року та витяг з реєстру прав вимоги №64 від 04.02.2020 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018. 05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01. Відповідно до пункту 8.2 договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020 строк дії цього договору закінчується 04 серпня 2021 року. Відповідно до п.8.6 додатки та додаткові угоди до даного договору набувають чинності з моменту їх підписання обома сторонами та становлять його невід`ємну частину.

В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: №2 від 03.08.2021 та №3 від 30.12.2022 - якими продовжено строк дії договору факторингу до 30.12.2024 включно, всі інші умови залишились без змін. Таким чином, додатковими угодами №2 від 03.08.2021 та №3 від 30.12.2022 продовжено строк дії договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 до 30.12.2024 включно, всі інші умови залишились без змін. Договір № 05/0820 – 01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме 05.08.2020 - 30.12.2024. З урахуванням визначених строків дії цього договору, його виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом всього часу його дії. Тобто підписання реєстру прав вимог - передача права вимоги відбулась в межах часових рамок чинності договору факторингу – до 30.12.2024 року. 05.06.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали договір факторингу №05/06/25-Е. Згідно п.1.2 договору перехід від клієнта (ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс») до фактора (позивач) прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком №2. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийомупередачі реєстру боржників – підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною договору.

Представниця позивача зазначила, що підготовлені розрахунки заборгованості не суперечать один одному та узгоджується з іншими доказами у справі, зокрема із витягами реєстру прав вимоги №64 від 04.02.2020 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, реєстру прав вимоги № 3 від 29.01.2021 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020. Позивач не здійснив жодних додаткових нарахувань і не застосував жодних штрафних санкцій до боржника.

Враховуючи вищенаведене представниця позивача просить позов задовільнити.

19.10.2026 від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив у якому він зазначив, що договір містить положення, які потребують розмежування процентів за правомірне користування кредитом і процентів як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Якщо будь-які складові заявленої позивачем заборгованості включають проценти за статтею 625 ЦК України, нараховані за період із 24.02.2022, такі нарахування не підлягають стягненню з відповідача. Звернув увагу, що належне укладення додаткової угоди саме відповідачем потребує підтвердження. Наявність тексту угоди з персональними даними відповідача сама по собі не є безумовним доказом його волевиявлення.

20.10.2026, 21.10.2026 від представниці позивача надійшли додаткові пояснення у справі в яких вона зазначила, що товариство належним чином вжило всіх необхідних заходів для ідентифікації та перевірки особи позичальника, що повністю відповідає вимогам законодавства України та усталеній практиці укладення договорів у сфері фінансових послуг. Перед погодженням заявки на отримання кредиту первинний кредитор здійснив комплексну перевірку не лише персональних даних відповідача, але й його кредитоспроможності, що прямо передбачено положеннями ст.10 Закону України «Про споживче кредитування». Здійснені дії забезпечили достовірне підтвердження особи відповідача та унеможливили укладення договору будь-якою іншою особою. Зазначила, що первинний кредитор ініціював платіжну операцію шляхом подання відповідної платіжної інструкції надавачу фінансових платіжних послуг із зазначенням необхідних реквізитів, які клієнт вказав в заявці на отримання кредитних коштів для їх подальшого зарахування на рахунок отримувача (Боржника) та згідно наданої відповіді від АТ КБ « Приват Банк» відповідне перерахування було здійснено успішно - позивач довів факт отримання відповідачем коштів, а отже зобов`язання останнього за кредитним договором.

21.10.2026, 22.10.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі, відповідно до яких договор кредиту передбачає необхідність розмежування процентів як плати за правомірне користування кредитом протягом погодженого строку та процентів, заявлених як відповідальність за прострочення грошового зобов`язання. Згідно з розрахунком первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», після відображеного платежу від 27.10.2019 на суму 4917,00 грн подальші проценти протягом погодженого додаткового строку нараховувалися в розмірі 163,87 грн щоденно. Водночас 30.11.2019 у розрахунку відображено окреме нарахування процентів у сумі 4265,90 грн., після чого з 01.12.2019 застосовувалося щоденне нарахування в розмірі 212,66 грн. Зазначена сума 4265,90 грн істотно перевищує звичайне щоденне нарахування за ставкою 1,70% та, судячи з характеру операції, може бути результатом перерахунку

процентів за попередній період. Однак сам розрахунок не містить достатньо зрозумілої розшифровки, яка дозволяла б встановити конкретний період такого перерахунку, застосовану формулу, правову підставу та порядок врахування раніше сплачених процентів. Хоча підсумкові арифметичні показники розрахунків кредиторів узгоджуються між собою, арифметична узгодженість не є тотожною правомірності кожного окремого нарахування. У даній справі відповідач просить врахувати сукупність таких обставин: заявлена сума процентів майже вдвічі перевищує залишок основного боргу; договір передбачає ставку відповідальності 1,70% на день; значна частина заявленої суми сформована після завершення погодженого строку кредитування; розрахунок містить окремий перерахунок, правова та арифметична підстави якого потребують додаткової оцінки. У разі якщо суд дійде висновку про наявність правових підстав для стягнення

договірних процентів як відповідальності за прострочення відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, відповідач альтернативно просить зменшити їх надмірну частину з урахуванням принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу інтересів сторін, не зменшуючи законодавчо гарантований мінімальний розмір процентів річних.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Представниця позивача жодних клопотань чи заяв про розгляд справи у загальному порядку не подавала, звертаючись до суду з позовною заявою просила розглядати справу без її участі.

Відповідач жодних клопотань чи заяв про розгляд справи у загальному порядку не подавав.

Заяви, клопотання учасників справи.

Представницею позивача подано клопотання про витребування доказів.

15.10.2026 відповідачем через підсистему «Електронний суд» подано заяву про застосування позовної давності відповідно до статті 267 ЦК України.

16.10.2026 представницею позивача подано до суду заяву про відмову у застосуванні строку позовної давності.

20.10.2026, 21.10.2026 від представниці позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

21.10.2026, 22.10.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення у справі.

Процесуальні дії у справі.

21.09.2026 суддя, з метою визначення підсудності справи, здійснив дії по визначенню місця реєстрації відповідача у Єдиному державному демографічному реєстрі.

Ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23.09.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Ухвалою судді Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23.09.2026 витребувано докази у АТ КБ «Приват Банк».

З`ясувавши обставини, на які представниця позивача посилається як на підставу своїх вимог, враховуючи заперечення щодо позову відповідача, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, суд доходить такого висновку.

Розглянувши наявні у суду матеріали справи та давши їм належну оцінку, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як закріплено у ч. 4 ст. 10 ЦПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є невід`ємною частиною національного законодавства держави Україна, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях Європейського Суду з прав людини трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Згідно з ч. 1 ст.4, ч. 1 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У свою чергу, критерії належності, допустимості, достовірності та достатності доказ і регламентовані статтями 77-80 ЦПК України.

Згідно частин 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно з ч. 2, 3 та 8 ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

27.09.2019 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено договір № 638503989, відповідно до якого кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит на суму 12510 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.1.4. цього договору. Строк дії договору починається з моменту його укладення та становить 30 днів. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 1,31 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п.1.3. цього договору. Згідно п. 4.2 договору сторони погоджуються, що у випадку користування позичальником кредитом понад строк, встановлений п.1.3 договору, або додатковими угодами між сторонами, зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період фактичного користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 1.4 цього договору процентна ставка менша ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п.1.4 – 1.5 договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 1,70 відсотків за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту /а.с.43-44/.

Додатоком № 1 до договору № 638503989 від 27.09.2019 є графік розрахунків, відповідно до якого термін платежу – 27.10.2019, сума кредиту – 12510,00 грн., нараховані проценти – 4916, 40 грн., до сплати 17426, 40 грн. /а.с.44/.

27.10.2019 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору № 638503989 від 27.09.2019, відповідно до якої сторони дійшли згоди, у зв`язку з неможливістю виконання позичальником умов договору та на підставі звернення позичальника, продовжити строк, на який був наданий кредит за договором № 638503989 від 27.09.2019, на тридцять днів. На дату укладання додаткової угоди позичальник сплачує фактично нараховані проценти за користування кредитом. Починаючи з 27.10.2019 позичальник сплачує за користування кредитом 1,31 відсотків в день від суми кредиту згідно даної додаткової угоди. Ця Додаткова угода розповсюджує свою дію на правовідносини між сторонами з 27.10.2019. Всі інші умови договору, не змінені цією додатковою угодою, залишаються чинними, і сторони підтверджують їх обов`язковість до виконання /а.с.45/.

Як вбачається із довідки ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», на виконання кредитного договору № 638503989 від 27.09.2019, ОСОБА_1 на карту 5168-74XX-XXXX-1479, 27.09.2019 було перераховано кошти у розмірі 12510,00 грн. /а.с.47/.

На підтвердження укладеного договору № № 638503989 від 27.09.2019 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 позивачем надано алгоритм дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», з метою акцепту оферти та укладення електронного договору /а.с.53-60/.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» за кредитним договором № 638503989 від 27.09.2019, станом на 04.02.2020 сума заборгованості ОСОБА_1 становить: 35514,30 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту – 12510,00 грн., заборгованість за нарахованими процентами – 28133,96 грн. /а.с.28-29/.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором /а.с.66-71/.

28 листопада 2019 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 19 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої строк дії договору закінчується 31 грудня 2020 року /а.с.71/.

31 грудня 2020 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором /а.с.72-76/.

31 грудня 2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 27 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої продовжено строк дії договору до 31 грудня 2022 року /а.с.77/.

31 грудня 2022 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 31 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої продовжено строк дії договору до 31 грудня 2023 року /а.с.77/.

31 грудня 2023 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 32 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, відповідно до якої продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року /а.с.78/.

04.02.2020 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписано реєстр прав вимоги № 64 від 04.02.2020, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 за договором №638503989 від 27.09.2019 становить 35726,96 грн. /а.с.8-9/.

31.12.2020 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2020 зі сплатою суми фінансування за реєстром прав вимоги № 64 від 04.02.2020 за договором факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року /а.с.10/.

04.02.2020 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписано протокол узгодження предмету факторингової операції та осягу переданих прав вимог згідно реєстру прав вимоги № 64 від 04.02.2020 /а.с.10/.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором № 638503989 від 27.09.2019, станом на 29.01.2021 сума заборгованості ОСОБА_1 становить: 37853,56 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту – 12509,40 грн., заборгованість за нарахованими процентами – 24856,30 грн. /а.с.32/.

На підтвердження заборгованості ОСОБА_1 , за кредитним договором № 638503989 від 27.09.2019, ТОВ «Таліон Плюс» надало довідку щодо дій позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» /а.с.42/.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором /а.с.11-15/.

09 квітня 2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» підписано реєстр прав вимоги № 3 від 29.01.2021, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 за договором №638503989 від 27.09.2019 становить 37385,70 грн. /а.с.16-17/.

Як вбачається із платіжної інструкції № 80 від 01 лютого 2021 року ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» перерахувало кошти ТОВ «Таліон Плюс» у розмірі 3580090,06 грн., згідно реєстру прав вимоги № 3 від 29.01.2021 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 /а.с.18/.

05 червня 2025 року 2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС»» укладено договір факторингу № 05/06/25-Е, відповідно до умов якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язання за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту /а.с.19-23/.

05 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС»» підписано реєстр боржників до договору факторингу № 05/06/25-Е від 05 червня 2025 року, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 за договором №638503989 від 27.09.2019 становить 43620,70 грн. /а.с.24-25/.

Додатком № 2 до договору факторингу № 05/06/25-Е від 05 червня 2025 року є акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 05/06/25-Е від 05 червня 2025 року /а.с.26/.

Як вбачається із платіжної інструкції № 345 від 10 вересня 2025 року ТОВ «ФК «ЕЙС»» перерахувало ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» кошти у розмірі 2004222,05 грн., за відступлення права вимоги, згідно договору факторингу № 05/06/25-Е від 05 червня 2025 року /а.с.24/.

Відповідно до виписки з особового рахунку ТОВ «ФК «ЕЙС»» за кредитним договором № 638503989 від 27.09.2019, станом на 15.06.2026 сума заборгованості ОСОБА_1 становить: 43620,70 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту – 12509,40 грн., заборгованість за несплаченими процентами – 24856,30 грн., штрафні санкції – 6255,00 /а.с.33/.

20.01.2026 між ТОВ «ФК «ЕЙС»» та адвокатським бюро «Тимошенко та Партнери» укладено договір про надання правової допомоги №20/01/26-01 та підписано додаткову угоду №25771093800 від 19.06.2026 /а.с.34-36/.

25.06.2026 між ТОВ «ФК «ЕЙС»» та адвокатським бюро «Тимошенко та Партнери» підписано акт прийому-передачі наданих послуг /а.с.37/.

Відповідно до інформації АТ КБ «Приват Банк» від 01.10.2026 за вих. №20.1.0.0.0/7-260928/79500-БТ, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ). Номер телефону ОСОБА_1 НОМЕР_4 був/є фінансовим. По рахунку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) було зарахування коштів на суму 12510,00 грн. 27.09.2019, про що надано відповідну виписку по рахунку.

Релевантні норми і джерела права, застосовані судом при ухваленні рішення.

Встановлені судом цивільні правовідносини щодо порушення боржником грошового зобов`язання й застосування кредитором відповідних наслідків цього, у тому числі й за кредитними договорами, регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року й протоколами до неї, Цивільним кодексом України (надалі - ЦК України), Законами України «Про електронну комерцію», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування», іншими актами цивільного законодавства.

Так, згідно положень ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, з-поміж іншого, договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених у ст. 11 цього Кодексу.

Своєю чергою, системний аналіз статей 524-526, 533-535 ЦК України дає підстави стверджувати про те, що грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Порушенням зобов`язання, як встановлено у ч. 1 ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Згідно ч. 1 ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За змістом ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Щодо укладення договору в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 цього Закону, це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до частин 3, 4, 6 ст. 11 цього Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Щодо цесії (переходу права вимоги, факторингу).

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (ч. 2 ст. 517 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступлення права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

За змістом ст. 1079 ЦК України, сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договору про відступлення права вимоги, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором. Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Таким чином, укладаючи відповідний договір факторингу, сторони у договорі визначають конкретний перелік зобов`язань, право на вимоги яких переходять до нового кредитора. З метою визначення переліку таких зобов`язань сторони складають та погоджують відповідний реєстр, який є документальним підтвердженням переходу права вимоги за відчужуваними договорами.

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведенного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено, що 27.09.2019 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено договір № 638503989, відповідно до якого кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит на суму 12510 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.1.4. цього договору. Строк дії договору починається з моменту його укладення та становить 30 днів. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 1,31 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п.1.3. цього договору. Згідно п. 4.2 договору сторони погоджуються, що у випадку користування позичальником кредитом понад строк, встановлений п.1.3 договору, або додатковими угодами між сторонами, зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період фактичного користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 1.4 цього договору процентна ставка менша ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п.1.4 – 1.5 договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 1,70 відсотків за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту.

27.10.2019 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору № 638503989 від 27.09.2019, відповідно до якої сторони дійшли згоди, у зв`язку з неможливістю виконання позичальником умов договору та на підставі звернення позичальника, продовжити строк, на який був наданий кредит за

договором № 638503989 від 27.09.2019, на тридцять днів.

Договір та додаткову угоду до договору було укладено в електронній формі, яка відповідно до ст. 207 ЦК України та Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до письмової форми.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

У частинах першій та другій статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

У пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Водночас згідно з пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

За своїм змістом такий підпис є пін-кодом - алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.

Підпис одноразовим ідентифікатором - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи.

Загалом підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів. У свою чергу, поняття «електронний підпис» визначається в чинному Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Отже, загалом електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо того, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.

Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Суд звертає увагу, що введення одноразового персонального ідентифікатора і є вчиненням дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, а саме - акцептом в розумінні ч. 3 п. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд ураховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.

Суд звертає увагу, що без введення позичальником відповідних даних, здійснення його верифікації, передання ним та отримання товариством персональних даних від позивача з метою укладення договору, а також без отримання листа на адресу електронної пошти чи смс-повідомлення та здійснення позичальником входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, таке укладення кредитного договору є неможливим.

Враховуючи, що в кредитному договорі № 638503989 від 27.09.2019 зазначено анкетні дані ОСОБА_1 , паспортні дані, адреса проживання, в суду відсутні сумніви в тому, що саме ним було такий укладено з ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога».

Суд звертає увагу, що згідно інформації АТ КБ «Приват Банк» від 01.10.2026 за вих. №20.1.0.0.0/7-260928/79500-БТ, на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ). Номер телефону ОСОБА_1 НОМЕР_4 був/є фінансовим. По рахунку № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) було зарахування коштів на суму 12510,00 грн. 27.09.2019, про що надано відповідну виписку по рахунку.

Суд звертає увагу, що відповідач ідентифікувався в інформаційно-комунікаційній системі та залишив у ній свої контактні дані, паспортні дані, відповідно отримав ідентифікатор саме за цими даними та ввів його. Дані дії були пов`язані з наміром укласти кредитний договір.

Слід зазначити, що доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, РНОКПП, реквізити банківської картки, на яку кредиторами здійснено перерахування позичених грошових коштів, номер телефону), були використані неправомірно для укладення кредитного договору від його імені, до суду не надано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).

Разом з тим, відповідач зазначений договір у судовому порядку не оспорював. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні, стороною відповідача до суду не надані.

Відповідач не спростував того, що він отримував кошти за кредитним договором, а лише посилається на недоведеність таких фактів позивачем.

Суд звертає увагу також на те, що до предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник.

Суд звертає увагу, що відповідач не надав жодного доказу, який би спростовував доводи позивача про те, що він отримував кошти за кредитним договором.

Суд звертає увагу, що відповідач на спростування належності банківської карти або рахунку на який було перераховано кредитні кошти не надав жодного доказу, хоча він безпосередньо має доступ до свого рахунку, і в підтвердження чи спростування надходження коштів від кредитора на виконання укладеного договору мав можливість представити суду виписку по рахунку.

Твердження відповідача про те, що позивач не надав належного доказу укладення договору не заслуговують на увагу та спростовуються доказами, що містяться в матеріалах справи.

Суд встановив, що на момент укладення кредитного договору відповідач не звертався до кредитодавця із заявою про надання роз`яснень незрозумілих йому умов договору, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, а також з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, тим самим фактично погодився із всіма умовами такого договору. Більше того, відповідач, ознайомившись з умовами кредитного договору, мав реальну можливість відмовитися від укладення останнього, та на момент його підписання вимог щодо незаконності умов договору не заявляв.

Судом встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

На підтвердження укладеного договору факторингу№ 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, позивачем також надано додаткову угоду № 19 від 28.11.2019, додаткову угоду № 26 від 31.12.2020, додаткову угоду № 27 від 31.12.2021, додаткову угоду № 31 від 31.12.2022, додаткову угоду № 32 від 31.12.2023 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, реєстр прав вимоги № 64 від 04.02.2020, акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2020 зі сплатою суми фінансування за реєстром прав вимоги, протокол узгодження предмету факторингової операції та осягу переданих прав вимог згідно реєстру прав вимоги № 87 від 03.07.2020.

05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова Компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

На підтвердження укладеного договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року, позивачем також надано реєстр прав вимоги та платіжну інструкцію.

05 червня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС»» укладено договір факторингу № 05/06/25-Е, відповідно до умов якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язання за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

На підтвердження укладеного договору факторингу № 05/06/25-Е від 05 червня 2025 року, позивачем також надано реєстр боржників до договору факторингу, акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу, платіжну інструкцію.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Таким чином, ТОВ «ФК «ЕЙС»» наділено правом грошової вимоги до відповідача, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», ТОВ «Таліон Плюс», ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» втратили такі права.

Позичальник порушив умови кредитного договору, належним чином не виконуючи взяті на себе зобов`язання, чим допустив заборгованість перед кредитодавцем.

Водночас щодо стягнення заборгованості за процентами суду звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 вказано, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами Цивільного кодексу України мають різний зміст. Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 Цивільного кодексу України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього.

Тобто, сторони визначивши строк користування кредитом в указаному договорі погодили строк виконання зобов`язання.

Також, у зазначеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого в постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 і уточнила власний правовий висновок щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування, визначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 Цивільного кодексу України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 Цивільного кодексу України) у розмірі, визначеному законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін, оскільки на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла в постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 в справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні. Інакше кажучи, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.28).

Окрім цього, у сформульованих правових висновках Велика Палата Верховного Суду зауважує, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування.

Тобто, фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду вважає, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 Цивільного кодексу України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин. Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі№ 910/719/19).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Суд звертає увагу, що відповідно до п. 1.3. договору № 638503989 від 27.09.2019 кредит надається строком на 30 днів. Згідно п. 1.2. строк дії договору 30 днів. Відповідно до п.1.4. договору за користування кредитом клієнт сплачує товариству 1,31 процентів від суми кредиту за кожен день користування кредитом.

Окрім цього, 27.10.2019 між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору № 638503989 від 27.09.2019, відповідно до якої сторони дійшли згоди, у зв`язку з неможливістю виконання позичальником умов договору та на підставі звернення позичальника, продовжити строк, на який був наданий кредит за

договором № 638503989 від 27.09.2019, на тридцять днів. На дату укладання додаткової угоди позичальник сплачує фактично нараховані проценти за користування кредитом. Починаючи з 27.10.2019 позичальник сплачує за користування кредитом 1,31 відсотків в день від суми кредиту згідно даної додаткової угоди. Ця Додаткова угода розповсюджує свою дію на правовідносини між сторонами з 27.10.2019. Всі інші умови договору, не змінені цією додатковою угодою, залишаються чинними, і

сторони підтверджують їх обов`язковість до виконання.

Слід зазначити, що згідно п. 4.2 договору № 638503989 від 27.09.2019 сторони погоджуються, що у випадку користування позичальником кредитом понад строк, встановлений п.1.3 договору, або додатковими угодами між сторонами, зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період фактичного користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 1.4 цього договору процентна ставка менша ніж 1,70 відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п.1.4 – 1.5 договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 1,70 відсотків за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту.

Додатоком № 1 до договору № 638503989 від 27.09.2019 є графік розрахунків, відповідно до якого термін платежу – 27.10.2019, сума кредиту – 12510,00 грн., нараховані проценти – 4916, 40 грн., до сплати 17426, 40 грн. процентів за користування кредитом – 900, 00 грн., сума нарахованої пені – 5%, до оплати всього – 3200,00 грн.

З розрахунків заборгованості за даним договором, наданим позивачем, слідує, що проценти за користування кредитом відповідачу нараховані після встановленого строку користування ним.

Таким чином, з урахуванням наведеного, та строку користування кредитом, визначеного вказаним кредитним договором (30 днів користування кредитом) та додатковою угодою (30 днів користування кредитом), суд дійшов висновку, що нарахування процентів за користування кредитом після спливу цього строку є безпідставним і з відповідача вони стягненню не підлягають.

Водночас суд звертає увагу, що первісним кредитором ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» нараховувалась заборгованість відповідачу у розмірі 163,88 грн. у день, починаючи з 27.09.2019. Відповідачем в рахунок погашення заборгованості здійснено платіж на суму 4916,40 (згідно наданого позивачем розрахунку). Однак, первісний кредитор нараховував відповідачу відсотки у розмірі 163, 88 грн. до 26.11.2019. Починаючи, з 01.12.2019 відповідачу нараховувались відсотки у розмірі 212,66 грн. до 04.02.2020. Таким чином, згідно наданого розрахунку сума нарахованих відсотків становить 28133, 96 грн.

В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» нараховувало відповідачу відсотки з 04.02.2020 по 29.01.2021 та згідно розрахунку заборгованості сума заборгованості відповідача за відсотками становить 24856,30 грн.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути із відповідача прострочену заборгованість за сумою кредиту у розмірі 12509,40 грн., та відсотки в межах строку дії договору, що складають 9832,86 грн. (12510,00 * 1,31% * 60дн.).

Враховуючи, що відповідачем на виконання кредитного договору сплачено 4916,40 грн, які первісним кредитором зараховано у заборгованість за процентами та тіло кредиту, суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути 4916,46 грн. ( 9832,86 грн. - 4916,40 грн.).

Резюмуючи, суд висновує, що позовні вимоги, сформовані про стягнення заборгованості за кредитним договором № 638503989 від 27.09.2019 та додатковою угодою, підлягають задоволенню частково. Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість в загальній сумі 17425,80 грн. з яких сума заборгованості за тілом кредиту 12509,40 грн., сума заборгованості по процентам за користування кредитом 4916,46 грн.

Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності суд звертає увагу на наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексуУкраїни).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення кредитного зобов`язання, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Таким чином, право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу,продовжуютья на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий знову продовжувався до 03 вересня 2025 року.

Після 4 вересня 2025 року почали діяти строки позовної давності на підставі Закону № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності».

Відповідно суд звертає увагу, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану до 03 вересня 2025 року та після 4 вересня 2025 року почали діяти строки позовної давності на підставі Закону № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності».

Отже, оскільки між сторонами було укладено кредитний договір 27.09.2019 та 18.09.2026 представник позивача звернувся до суду із позовною заявою, відповідно позовна давність не спливла, зважаючи на те, що перебіг цього строку був зупиненим.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду з позовом, що поданий через підсистему «Електронний суд» сплачено судовий збір, з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 в розмірі 2662,40 грн.

Оскільки позов задоволено частково, то згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений позивачем судовий збір, пропорційно задоволеним позовним вимогам, у розмірі в розмірі 1241,63 грн., із розрахунку 17425,80 * 2662,40 : 37365,70.

Разом з тим, частиною четвертою статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Постановою ВС від 24.01.2019 року у справі №910/15944/17 від 19.02.2019 року у справі №917/1071/18, визначено, що якщо суд під час розгляду клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу) визначить, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, суд має дійти висновку про зменшення заявлених до стягнення з іншої сторони судових витрат на професійну правничу допомогу.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (пункти 107-109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatismutandis рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/WestAllianceLimitedv. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Суд звертає увагу, що до матеріалів справи надано докази, які підтверджують здійснення відповідних витрат позивачем на правову допомогу адвокату.

Таким чином, суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін, дійшов переконання, що заявлені представником позивача до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є завищеними та неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), та вважає, що обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Керуючись статтями 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС»» (місцезнаходження: 02094, місто Київ, вулиця Юрія Поправки, будинок 6, кабінет 13, ЄДРПОУ: 42986956, рахунок: НОМЕР_6 в АТ «Універсал Банк») заборгованість за кредитним договором № 638503989 від 27.09.2019 у розмірі 17425,80 грн. з яких сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12509,40 грн., сума заборгованості за відсотками у розмір 4916,40 грн., суму сплаченого судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1241,63 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000, 00 грн., а всього – 21667,43 (двадцять одна тисяча шістсот шістдесят сім гривень сорок три копійки) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддяВ. М. Бораковський