Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №464/1057/23 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/1057/23

пр.№ 2/464/38/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.10.2026 року м. Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого – судді Борачка М.В.,

секретар судового засідання Бугера Р.Р.,

за участю: представника позивача Львівської міської ради - Сороки І.Т.,

представника відповідача Приватного підприємства «Івзо Плюс» - Алексеєнка А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовами Львівської міської ради до Приватного підприємства «Івзо Плюс», Приватного підприємства «КГК», ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації та зобов`язання вчинити дії та позовами третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Приватного підприємства «Івзо Плюс», ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності, визнання укладеним договору та визнання права власності, -

в с т а н о в и в :

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.

Львівська міська рада (надалі – Міська рада) звернулася до суду із позовом до Приватного підприємства «Івзо Плюс» (надалі – ПП «Івзо Плюс»), Приватного підприємства «КГК» (надалі – ПП «КГК»), ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1 ) про скасування державної реєстрації права приватної власності за кожним з відповідачів на об`єкт нерухомого майна – нежитлове приміщення літ. «Б-1», загальною площею 22,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу ПП «Івзо Плюс» та ОСОБА_1 об`єкта під літ. «Б-1», площею 22,7 кв.м. за цією ж адресою.

Ухвалою від 03.03.2023 суд прийняв позов до розгляду та відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 30.03.2023.

У підготовчих засіданнях 30.03.2023, 20.04.2023, 05.05.2023, 05.06.2023 оголошувалася перерва, востаннє до 13.07.2023. При цьому ухвалою від 05.05.2023 суд задовольнив клопотання позивача та витребував в Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради копії реєстраційної справи на спірний об`єкт нерухомого майна.

Ухвалою від 13.07.2023 зупинено провадження у справі до вирішення Львівським апеляційним судом цивільної справи №313/665/2012.

Ухвалою від 10.06.2024 поновлено провадження у справі й призначено судове засідання на 19.06.2024.

Ухвалою від 19.06.2024 об`єднано в одне провадження цивільні справи №464/1057/23, №464/1763/23, №464/1765/23 та присвоєно їм номер 464/1057/23. Крім цього, ухвалою від 19.06.2024 прийнято позовну заяву третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, до спільного розгляду із первісним позовом, об`єднано цивільну справу №464/1057/23 (пров. №2/464/169/24) зі справою №464/1057/23 (пров. №2/464/1423/24) та присвоєно єдиний номер справи №464/1057/23 (пров. №2/464/169/24).

Ухвалою від 17.07.2024 зупинено провадження у справі №464/1057/23 до припинення перебування третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору у складі полку особливого призначення, який залучено до відсічі збройної агресії російської федерації.

Ухвалою від 01.10.2026 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 08.10.2026.

Ухвалою від 08.10.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 13.10.2026.

13.10.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення, оголошення котрого відклав на 15.10.2026.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Аргументи Міської ради.

Позов обґрунтовано тим, що територіальна громада м. Львова є власником трьох земельних ділянок по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , на яких відповідно знаходяться тимчасові споруди площею 22,7 кв.м., площею 42,6 кв.м., площею 118,4 кв.м. власником яких у відповідних частках є ПП «Івзо Плюс» і ОСОБА_1 та які, на переконання позивача, підлягають демонтажу.

Міська рада посилається на те, що ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 24.02.2012 у справі №1313/665/2012 затверджено мирову угоду, за умовами якої за ПП «КГК» визнано право власності на вказані вище нежитлові приміщення. У подальшому, вказане підприємство за договором відчужило відповідні приміщення на користь ПП «Івзо Плюс». Разом з тим, ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24.02.2012 було скасовано постановою Львівського апеляційного суду від 24.11.2022, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. При прийнятті постанови, апеляційний суд встановив, що спірні приміщення є тимчасовими спорудами, а відтак право власності на них не підлягає державній реєстрації. Не зважаючи на це, ПП «Івзо Плюс» за договорами купівлі-продажу від 26.12.2022 відчужило 1/10 нежитлових приміщень на користь ОСОБА_1 .

Оскільки державна реєстрація права власності на спірні споруди було проведено на підставі ухвали суду, яку скасовано, то ПП «КГК» не набувало правового титулу власника, а подальші відчуження цих споруд за договорами були неможливі. Відповідні правочини з купівлі-продажу є нікчемними, а тому не могли зумовити виникнення спочатку у ПП «Івзо Плюс», а згодом у ОСОБА_1 права власності на спірні споруди.

Зважаючи на це, Міська рада, окрім усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом демонтажу споруд, просить суд скасувати державну реєстрацію права власності за ПП «КГК», ПП «Івзо Плюс» та ОСОБА_1 .

Аргументи ПП «Івзо Плюс».

Відповідач заперечив проти задоволення позову, посилаючись на те, що спір у справі не відноситься до юрисдикції загального суду та має бути предметом розгляду господарського суду. Крім того, ПП «КГК» припинено ще 26.09.2013, а тому провадження у частині вимог до припиненого підприємства підлягає закриттю.

Відповідач вказує, що є добросовісним набувачем майна та користується таким понад 10 років, а посилання Міської ради на скасування ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24.02.2012 у справі №1313/665/2012 є безпідставним, адже така є чинною і набрала законної сили (враховуючи ухвалу Львівського апеляційного суду від 20.12.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження та постанову Верховного Суду від 09.04.2025, які прийняті у межах справи №1313/665/2012). Відтак, відчуження майна відбулося на підставі договорів купівлі-продажу, які є дійсними і не можуть визнаватися нікчемними.

Щодо твердження про те, що спірні об`єкти є тимчасовою спорудою, то таке не відповідає дійсності і спростовується змістом Висновків експерта будівельно-технічного дослідження №043/22 від 26.12.2022, №046/22 від 29.12.2022, №055/22 від 30.12.2022, виготовлених на замовлення відповідача.

Аргументи ОСОБА_1

ОСОБА_1 своїм правом на висловлення заперечень проти позову, передбаченим статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (надалі – ЦПК України), не скористався та не подав до суду у встановлений строк відзиву на позовну заяву.

Аргументи ОСОБА_2

ОСОБА_2 подав позови третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у якому просить суд: (1) скасувати державну реєстрацію права ОСОБА_1 на 1/10 частки у приміщеннях площею 22,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , площею 42,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 ; площею 118,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 ; (2) визнати укладеними між ним та ПП «Івзо Плюс» договори купівлі-продажу вказаних приміщень; (3) визнати за ним право власності на ці приміщення та право користування земельним ділянками, на якій вони знаходяться.

Він посилається на те, що 16.02.2022 уклав із ПП «Івзо Плюс» договори завдатку, за умовами якого підприємство мало укласти із ним договори купівлі-продажу спірних приміщень однак ухилилося від виконання цього обов`язку, попри проведену позивачем часткову оплату.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 24.02.2012 у справі №1313/665/2012 затверджено мирову угоду, за умовами якої визнано за ПП «КГК» право власності на нежитлові приміщення:

1) літ. «Б-1» площею 22,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ;

2) літ. «Б-1» площею 42,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 ;

3) літ. «Б-1» площею 118,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 .

Станом на дату ухвалення цього рішення, відповідна ухвала набрала законної сили, про що свідчать ухвала Львівського апеляційного суду від 20.12.2024 про відмову у відкритті апеляційного провадження та постанова Верховного Суду від 09.04.2025, які прийняті у межах справи №1313/665/2012.

На підставі цієї ухвали, 04.04.2012 за ПП «КГК» зареєстровано право приватної власності на відповідні нежитлові приміщення (реєстраційні номери нерухомого майна 36371713, 36370576, 36372002), що підтверджується інформаційними витягами з ДРРП №323990077 від 24.02.2023, №323081807 від 16.02.2023, №322875818 від 15.02.2023.

У подальшому, ПП «КГК» відчужило нежитлові приміщення на користь ПП «Івзо Плюс» згідно із Договорами купівлі-продажу №1022 від 04.07.2012, №1025 від 04.07.2012, №1023 від 04.07.2012, що призвело до проведення реєстрації за покупцем права приватної власності на ці приміщення. Вказане підтверджується уже згаданими витягами з ДРРП і наявними у справі примірниками договорів купівлі-продажу.

У свою чергу, ПП «Івзо Плюс» відчужило 1/10 нежитлових приміщень на користь ОСОБА_1 згідно із Договорами купівлі-продажу №1872 від 26.12.2022, №1876 від 26.12.2022, №1877 від 26.12.2022,що призвело до проведення реєстрації за покупцем права приватної власності на 1/10 цих приміщень. Вказане підтверджується інформаційними витягами з ДРРП №323989911 від 24.02.2023, №323081807 від 16.02.2023, №322876208 від 15.02.2023 і наявними у справі примірниками договорів купівлі-продажу.

З висновків експерта будівельно-технічного дослідження №043/22 від 26.12.2022, №046/22 від 29.12.2022, №055/22 від 30.12.2022, вбачається, що спірні нежитлові приміщення є нерухомим майном.

ОЦІНКА СУДУ.

У статті 41 Конституції України проголошується, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно із частиною 1 статті 386, частиною 2 статті 391 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.

Так, відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

У відповідності до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Крім цього, необхідно враховувати, що для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Як вбачається з матеріалів справи, Міська рада дізналась про постановлення ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24.02.2012 про затвердження мирової угоди і оскаржила цю ухвалу в апеляційному порядку через десять років. Постановою Львівського апеляційного суду від 24.11.2022 задоволено апеляційну скаргу Львівської міської ради на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24.02.2012, ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24.02.2012 скасовано та направлено справу для продовження розгляду до Миколаївського районного суду Львівської області. Проте, постановою Верховного Суду від 09.04.2025 касаційну скаргу Міської ради залишено без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження від 20.12.2024 залишено без змін. Відтак, первинна реєстрація права власності ПП «КГК» на спірне нерухоме майно проведена на підставі судового рішення, яке на сьогоднішній день є чинним і не було скасовано внаслідок його оскарження позивачем.

Суд вважає, що сам по собі факт відсутності містобудівних умов, декларації про початок будівельних робіт не є достатнім і беззаперечним доказом того, що спірні нежитлові приміщення є тимчасовими спорудами. Позивач не надав жодного висновку експертизи, а його представник у ході розгляду справи не заявляв про це жодного клопотання.

Натомість, суд враховує, що ПП «Івзо Плюс» надало висновки експерта будівельно-технічного дослідження №043/22 від 26.12.2022, №046/22 від 29.12.2022, №055/22 від 30.12.2022, згідно із якими спірні нежитлові приміщення є нерухомим майном.

Суд відзначає, що державна реєстрація права власності на спірні приміщення за ПП «КГК» відбулася ще у 2012 році та протягом тривалого часу не оскаржувалася, а на час судового розгляду даної справи ухвала Миколаївського районного суду Львівської області від 24.02.2012 не скасована у встановленому законом порядку і набула законної сили. Отже, презумпція правомірності набуття права власності та достовірності відомостей державних реєстрів не була спростована належними доказами.

З моменту набуття відповідачами права власності у 2012 році і до моменту звернення до суду із даним позовом у 2023 році пройшло більше 10 років, протягом яких відповідачі відкрито, безперервно та добросовісно володіють і користуються спірними нежитловими приміщеннями.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, при встановленні добросовісності набувача суд має виходити з об`єктивних критеріїв, зокрема з`ясувати, чи була особа на момент набуття майна обізнана або чи повинна була бути обізнана про наявність обставин, що свідчать про можливу незаконність вибуття майна з власності держави або територіальної громади. До таких критеріїв належить, зокрема, доступність відповідної інформації її публічність, загальнодоступність, розміщення в офіційних джерелах, наявність у державних реєстрах, судових рішеннях тощо.

Суду не надано належних доказів того, що на момент затвердження мирової угоди судом та реєстрації права власності у 2012 році за ПП «КГК», а в подальшому за відповідачами, ПП «Івзо-Плюс» та ОСОБА_1 знали або повинні були знати про можливі порушення чи відсутність необхідних документів чи дозволів на земельні ділянки. Всі дії щодо оформлення права власності відповідачами здійснювалися у межах чинного законодавства, на підставі рішення суду та з дотриманням встановленої процедури.

У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (ст. 3).

У рішенні Європейський суд з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, пункт 70) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він зазначив, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Необхідність виправлення старої «помилки» не повинна зумовлювати непропорційне втручання у нове право, яке було набуте особою, що добросовісно покладалася на законність дій органу державної влади, законність судового рішення. Ризик будь-якої помилки, допущеної державним органом, має нести сама держава, і ці помилки не повинні виправлятися за рахунок інших третіх осіб. У контексті позбавлення права власності на майно, передане помилково, принцип належного урядування може не лише накладати на органи влади обов`язок оперативно виправити свою помилку, але й вимагати виплати адекватної компенсації або іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власнику (наприклад, рішення від 11.06.2020 в справі «Фортеця проти України», заява №68946/10, пункт 42).

Позивач стверджує про необізнаність існування ухвали суду від 24.02.2012, тому тільки у 2023 році він звернувся до суду з позовом про скасування державної реєстрації права власності, що свідчить про тривалий період невжиття заходів захисту та не свідчить про належне врядування з боку державних органів.

Принцип належного урядування, як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні попередньої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалася на законність дій державного органу (рішення від 31.05.2016 у справі «Вукушич проти Хорватії», заява №69735/11, § 64; від 12.06.2018 у справі «Бейнарович та інші проти Литви», заяви №70520/10, 21920/10, 41876/11, пункт 140).

Майнове право особи можна припинити в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання у мирне володіння майном є пропорційним до цілей, які це втручання переслідувало.

Належних, допустимих та достовірних доказів, в розумінні статей 77-79 ЦПК України, які у своїй сукупності були б достатніми, в розумінні статті 80 ЦПК України, для висновку, що відповідачі знали або могли знати у 2012 році про можливі порушення при набутті ПП «КГК» права власності на спірні приміщення на підставі ухвали суду від 24.02.2012, матеріали справи не містять.

Отже, досліджені в ході розгляду справи докази у їх сукупності та встановлені обставини дають підстави виснувати, що в задоволенні позовів про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити.

Що стосується позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, на якій розташовані нежитлові приміщення відповідачів шляхом їх демонтажу, то у задоволенні такої суд відмовляє.

Позивач наполягає, що спірні споруди є тимчасовими, а тому незаконна державна реєстрація права власності на них обмежує права власника землі.

Як зазначалось раніше, первинну реєстрацію права власності ПП «КГК» на спірні нежитлові приміщення проведено у відповідності до норм законодавства на підставі судового рішення, яке на сьогоднішній день є чинним і не було скасовано внаслідок оскарження позивачем.

Позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов`язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника.

Отже, позбавлення права власності має бути: здійснене відповідно до закону, необхідне в демократичному суспільстві і спрямоване на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.

Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16.02.2017 у справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що відбулось непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

За встановлених в ході розгляду справи обставин суд дійшов висновку, що позивачем не спростовано презумпції правомірності державної реєстрації права власності та не доведено недобросовісності відповідачів, а знесення спірного нежитлового приміщення не буде відповідати вимогам статті 376 ЦК України.

Враховуючи викладене вище, суд відмовляє у задоволенні позовів Міської ради до ПП «Івзо-Плюс» та ОСОБА_1 . У зв`язку із цим, суд скасовує ті заходи забезпечення позову про заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо спірних нежитлових приміщень, які були вжиті згідно із ухвалами від 21.02.2023, від 13.03.2023, від 14.03.2023.

Водночас, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині вимог Міської ради до ПП «КГК» на підставі пункту 7 частини 1 статті 255 ЦПК України, адже вказане підприємство було припинене у 2013 року та не має правонаступників.

Щодо позовів третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, то суд зазначає таке.

Як на підставу позовних вимог ОСОБА_2 посилається на договори завдатку, згідно із якими ПП «Івзо-Плюс» та він зобов`язалися укласти договори купівлі-продажу спірних приміщень у визначений строк.

Суд зазначає, що відповідні договори за своїм змістом є попередніми договорами купівлі-продажу, позаяк за їх умовами сторони зобов`язалися у певний термін укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Частиною 1 статті 635 ЦК України передбачено, що попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Таким чином, попередні договори мали укладатися у письмовій формі і підлягали нотаріальному посвідченню. Разом з тим, надані позивачем договори укладені у простій письмовій формі, що свідчить про недотримання їх сторонами вимог цивільного законодавства щодо форми попереднього договору.

Частиною 1 статті 220 ЦК України передбачено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

З наведеного випливає, що договори завдатку, на які посилається ОСОБА_2 як на підставу позовних вимог, є нікчемними у силу закону. Відтак, у нього не виникло жодного права вимоги стосовно відповідачів, а тому суд відмовляє у задоволенні його позовів.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

У відповідності до частини 1 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на відмову у задоволенні позовних вимог Міської ради та ОСОБА_2 , судовий збір за подання ними позовів покладається на позивачів.

Керуючись статями 2, 12, 81, 89, 258, 259 Цивільного процесуального кодексу України, суд, –

у х в а л и в :

1. Провадження у справі в частині позовних вимог Львівської міської ради до Приватного підприємства «КГК» - закрити.

2. В задоволенні позовів Львівської міської ради до Приватного підприємства «Івзо Плюс», ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання вчинити дії — відмовити.

3. В задоволенні позовів третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Приватного підприємства «Івзо Плюс», ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації права власності, визнання укладеним договору та визнання права власності — відмовити.

4. Вжиті заходи забезпечення позову, відповідно до ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 21.02.2023, про заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо 1/10 нежитлового приміщення літ. «Б-1» на АДРЕСА_1 загальною площею 22,7кв. м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2676064746060) та нежитлового приміщення літ «Б-1» площею 22,7кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 36371713) — скасувати.

5. Вжиті заходи забезпечення позову, відповідно до ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 13.03.2023, про заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо 1/10 нежитлового приміщення літ. «Б-1» по АДРЕСА_4 , загальною площею 42,6кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2676129346060) та нежитлового приміщення літ. «Б-1» по АДРЕСА_4 , загальною площею 42,6кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 36370576) — скасувати.

6. Вжиті заходи забезпечення позову, відповідно до ухвали Сихівського районного суду м. Львова від 14.03.2023, про заборону вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо 1/10 нежитлового приміщення літ. «Б-1» на АДРЕСА_3 , загальною площею 118,4кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2676145846060), нежитлового приміщення літ. «Б-1» на АДРЕСА_3 , площею 118,4кв.м. (реєстраційний номер майна 36372002) — скасувати.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Львівська міська рада, місце знаходження: м. Львів, пл. Ринок, 1, ЄДРПОУ 04055896.

Відповідач: Приватне підприємство «Івзо Плюс», місце знаходження: м. Львів, вул. Коломийська, 19, кв. 75, ЄДРПОУ 33951907.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено та підписано суддею 23 жовтня 2026 року.

Головуючий Микола БОРАЧОК