Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №462/6232/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Суд: Залізничний районний суд м. Львова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №462/6232/26

Суддя: Іванюк І. Д.

Справа № 462/6232/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Іванюк І.Д., розглянувши у приміщенні суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор», в інтересах якого діє адвокат Пуха Наталія Станіславівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Позивач ТОВ «ФК «Абекор», в інтересах якого діє адвокат Пуха Н.С., через систему «Електронний суд» 14.07.2026 року звернулося до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 2549169 від 05.02.2026 року в розмірі 55 015,85 грн, з яких 30 650,00 грн — заборгованість за основною сумою боргу, 24 365,85 грн — заборгованість за відсотками, а також понесені судові витрати. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 05.02.2026 року між ТОВ «ФК «Абекор» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2549169 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Сума кредиту становить 30 800,00 грн, строк дії договору — до 25.04.2026 року. Процентна ставка становить 0,99 %. Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору кошти кредиту надаються кредитором у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок позичальника, враховуючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 , емітованої українським банком. Кредитний договір та додаток № 1 до договору підписано відповідачкою з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором t37557. Згідно з квитанцією до платіжної інструкції № 20489-1363-389249862 05.02.2026 21:34:48 на платіжну картку № НОМЕР_1 зараховано грошові кошти у сумі 30 800,00 грн; операцію здійснено за допомогою системи EasyPay, час операції 05.02.2026 21:34:48. Ураховуючи наведене, а також те, що на даний час відповідачка продовжує ухилятися від виконання своїх зобов`язань та не погашає заборгованість, чим порушує права та інтереси позивача, просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 05.08.2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачці встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_1 28.08.2026 року надіслала на адресу суду відзив на позовну заяву, у якому заперечила проти позову та зазначила, що не погоджується з обставинами, викладеними позивачем. Вказала, що не укладала кредитний договір від 05.02.2026 року № 2549169 та не погоджувала наведені позивачем умови кредитування. Зазначила, що на підтвердження укладення договору позивач надав лише його паперову роздруківку без підпису відповідача, а належних доказів направлення їй одноразового ідентифікатора, його отримання та використання для підписання саме цього договору матеріали справи не містять. Також зазначила про відсутність доказів належності їй номера телефону та електронного платіжного засобу, на які посилається позивач, а також доказів, які підтверджували б послідовність дій щодо укладення електронного договору. На думку відповідача, позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору саме на умовах, наведених у позовній заяві. Крім того, відповідач зазначила, що позивач не довів факту перерахування їй кредитних коштів, оскільки надані документи не містять достатніх даних, які давали б змогу встановити належність платіжного засобу або рахунку саме відповідачу та факт зарахування коштів на нього. Водночас відповідач вказала, що навіть у разі встановлення факту укладення кредитного договору позивач неправильно визначив розмір процентів. Посилаючись на положення законодавства та правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. Відповідач вважає, що строк кредитування закінчився 25.04.2026 року, а тому нарахування процентів після цієї дати є безпідставним. За її розрахунком, за період кредитування сума процентів становить 15 337,48 грн, тоді як позивач заявляє до стягнення 24 365,85 грн, у зв`язку із чим просила не стягувати 9 028,37 грн процентів. Також відповідач заперечила проти стягнення з неї 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши, що позивач не надав належних доказів фактичного понесення таких витрат саме у цій справі, а заявлений їх розмір не відповідає критеріям співмірності з огляду на складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт та типовий характер підготовлених документів. З огляду на викладене відповідач просила відмовити у задоволенні позову, а у разі встановлення факту укладення кредитного договору та наявності заборгованості — відмовити у стягненні процентів у частині, що перевищує 15 337,48 грн, а також витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, дослідивши наявні у справі докази та з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд установив, що 05.02.2026 року позивач надав відповідачці для ознайомлення паспорт споживчого кредиту (а. с. 30–31).

Надалі, 05.02.2026 року між ТОВ «ФК «Абекор» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2549169, сума кредиту за яким становить 30 800,00 грн, строк дії договору — 80 днів, до 25.04.2026 року. Пунктом 2.1 договору визначено, що кредит надається шляхом перерахування коштів на банківський рахунок позичальника з використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника. Номер електронного платіжного засобу позичальника — НОМЕР_1 . Процентна ставка становить 0,99 % (п. 1.4.1). Позичальник ідентифікується за допомогою системи BankID НБУ. Кредитний договір укладено в електронній формі та підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором t37557 (а. с. 20, зворот — а. с. 27).

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами першою та другою ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ — документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Відповідно до ч. 1 ст. 6 цього Закону для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис, а накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора.

Водночас порядок укладення та підписання електронного правочину визначається спеціальними положеннями Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний правочин може бути підписаний, зокрема, шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному цим Законом. Чинна редакція цієї норми прямо передбачає використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором як один зі способів підписання електронного правочину.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 13 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі, у тому числі у вигляді електронного документа, створеного з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронну комерцію. При цьому примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа, надається споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка його отримала, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору, а обов`язок доведення передачі такого примірника покладається на кредитодавця.

Отже, укладення договору про споживчий кредит в електронній формі саме по собі не суперечить вимогам законодавства, а підписання такого договору одноразовим ідентифікатором є передбаченим законом способом його підписання. При цьому для підтвердження укладення саме того електронного договору, умови якого заявлені позивачем як підстава позовних вимог, підлягають оцінці не лише факт використання одноразового ідентифікатора, а й сукупність доказів, які дають можливість ідентифікувати особу позичальника, зміст договору на момент його підписання та факт передачі йому примірника договору. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 09.09.2020 у справі № 732/670/19 та від 07.10.2020 у справі № 127/33824/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Водночас суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що позивачем не доведено цілісність та незмінюваність електронного договору з огляду на положення статей 81, 100 ЦПК України.

Так, Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 звернув увагу на необхідність перевірки достовірності, цілісності та незмінюваності електронного документа у випадку, коли сторона ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) його оригіналу. При цьому Верховний Суд зазначив, що якщо до суду не надано примірника електронного кредитного договору з кваліфікованим чи удосконаленим електронним підписом, суд має з`ясувати обставини, які дають можливість встановити цілісність та незмінюваність даних, зокрема чи направлявся примірник електронного договору відповідачу, у який спосіб він направлявся та чи існувала технічна можливість внесення до нього змін після його укладення та направлення відповідачу.

Як встановив суд, електронний примірник кредитного договору був не лише розміщений в інформаційно-комунікаційній системі позивача, а й направлений відповідачці на зазначену нею електронну адресу після його укладення, що стверджується лог-файлом за кредитним договором (а. с. 29). Таким чином, у матеріалах справи наявні докази, які дають можливість ідентифікувати не лише особу позичальника та факт накладення нею одноразового ідентифікатора, а й зміст договору, з яким вона погодилася при його укладенні, та факт передачі їй примірника такого договору.

При цьому відповідач, заперечуючи відповідність наданого позивачем примірника договору умовам, погодженим нею під час укладення правочину, не зазначила, які саме умови договору, на її думку, були змінені, та не надала доказів існування іншої редакції договору. Саме по собі посилання на можливість зміни інформації, розміщеної в інформаційно-комунікаційній системі, без встановлення факту такої зміни у конкретному випадку не спростовує доказового значення наданих позивачем документів.

Крім того, матеріали справи підтверджують не лише факт підписання відповідачем кредитного договору одноразовим ідентифікатором, а й факт ідентифікації відповідачки перед укладенням договору, направлення їй договору та паспорта споживчого кредиту, а також подальше здійснення нею платежів за договором. У сукупності зазначені обставини підтверджують зв`язок відповідача саме з укладенням спірного кредитного договору та його виконанням.

Відтак саме по собі посилання відповідача на недоведеність цілісності та незмінюваності електронного договору, без наведення конкретних обставин, які б свідчили про зміну його змісту після укладення, та без надання відповідних доказів, не може бути підставою для висновку про недостовірність наданого позивачем електронного договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа — кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позивач виконав узяті на себе зобов`язання, надавши відповідачці кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Факт перерахування кредитних коштів підтверджується квитанцією від 05.02.2026 року до платіжної інструкції № 20489-1363-389249862, згідно з якою ОСОБА_1 перераховано на картку № НОМЕР_2 грошові кошти в сумі 30 800,00 грн за договором № 2549169 від 05.02.2026 року (а. с. 32). Також з листа ТОВ «Контрактовий дім» від 08.05.2026 року (а. с. 37) вбачається, що 05.02.2026 21:34 на платіжну картку № НОМЕР_1 зараховано грошові кошти у сумі 30 800,00 грн; операцію здійснено за допомогою системи EasyPay.

Наведене також стверджується листом АТ «ПриватБанк» від 09.10.2026 року та випискою із рахунку ОСОБА_1 , згідно з якими 05.02.2026 року на рахунок відповідачки надійшли кошти в сумі 30 800,00 грн.

Згідно з розрахунком загальна сума заборгованості становить 55 015,85 грн, з яких 30 650,00 грн — заборгованість за основною сумою боргу, 24 365,85 грн — заборгованість за процентами (а. с. 35–36). Відповідачка 25.03.2026 року, 31.03.2026 року та 30.04.2026 року сплатила на погашення боргу по 50 грн.

Відповідно до частин першої та шостої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Беручи до уваги, що відповідачка ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів, які б спростовували розрахунок заборгованості, а також не надала доказів належного виконання нею умов кредитного договору, суд, перевіривши зазначений розрахунок, вважає його обґрунтованим.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що сума заборгованості в розмірі 55 015,85 грн підлягає стягненню з відповідачки в повному обсязі.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що при поданні позову позивач сплатив 2 662,40 грн судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією № 946 від 15.05.2026 року (а. с. 38).

Беручи до уваги, що позов задоволено, суд вважає, що на підставі частин першої та другої ст. 141 ЦПК України з відповідачки підлягають стягненню на користь позивача 2 662,40 грн судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та третьої ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування витрат суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише за умови доведення того, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим (п. 268).

Як вбачається з долучених представником позивача до матеріалів справи договору про надання правової допомоги № 22122025 від 22.12.2025 року, ордера та акта приймання-передачі наданих послуг від 30.06.2026 року, суд установив, що позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу в цій цивільній справі на загальну суму 10 000 грн.

Суд вважає, що заявлені представником позивача витрати на оплату послуг правничої допомоги в розмірі 10 000 грн у цій цивільній справі не відповідають критеріям реальності та розумності адвокатських витрат і є неспівмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, а також їх необхідністю для постановлення судового рішення.

З урахуванням принципу співмірності, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, реальності та необхідності відповідних витрат для постановлення цього судового рішення, а також того, що справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, суд дійшов висновку, що з відповідачки на користь позивача слід стягнути 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 81, 89, 141, 263–265, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд –

у х в а л и в:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор» заборгованість у розмірі 55 015 (п`ятдесят п`ять тисяч п`ятнадцять) грн 85 коп., 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору та 2 000 (дві тисячі) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Абекор», місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Костянтинівська, 75/601А, ЄДРПОУ 39287145, р/р НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: І.Д. Іванюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua