Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №520/29394/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

26 жовтня 2026 року Справа № 520/29394/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сагайдак В.В., розглянувши матеріали позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення безпідставно набутих коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- Стягнути з лейтенанта ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , грошові кошти у розмірі 67 500,00 (шістдесят сім тисяч п`ятсот гривень 00 копійок) грн, визначені за результатами внутрішнього аудиту як сума, що підлягає відшкодуванню.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі.

Відповідач повідомлений про розгляд справи своєчасно та належним чином, правом подання відзиву не скористався.

Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Лейтенант ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді начальника відділення цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_1 .

Відповідач відповідно до займаної посади та визначених посадових обов`язків не здійснює нарахування власного грошового забезпечення, не визначає розмір додаткової винагороди та не приймає рішення щодо наявності у себе права на її отримання. Питання нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям віднесено до компетенції командування та фінансово-економічної служби військової частини, а не до компетенції військовослужбовця — отримувача виплати.

У період з 01.01.2025 по 31.07.2025 відповідачу здійснювалося нарахування та виплата додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі — Постанова №168).

Відповідні виплати здійснювалися військовою частиною НОМЕР_1 на підставі документів, які були наявні у військовій частині на момент проведення нарахувань та виплат, у тому числі відповідних наказів командування, документів щодо проходження військової служби, бойових розпоряджень, витягів із журналів бойових дій, довідок про безпосередню участь у виконанні завдань та інших документів, що подавалися уповноваженими посадовими особами в порядку, визначеному Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.

Разом з тим 2-м територіальним управлінням внутрішнього аудиту Служби внутрішнього аудиту Міністерства оборони України проведено внутрішній аудит, за результатами якого складено Аудиторський звіт від 23.10.2025 №535/29/21 (далі — Аудиторський звіт).

За результатами аудиту органом внутрішнього аудиту було зроблено висновки щодо недостатнього, на його думку, документального підтвердження права окремих військовослужбовців підрозділів забезпечення на отримання додаткової винагороди у підвищеному розмірі.

За результатами зазначеного аудиту щодо відповідача була визначена сума 67 500,00 грн, яку аудиторським органом віднесено до такої, що підлягає відшкодуванню.

При цьому військова частина НОМЕР_1 не погодилася з окремими висновками Аудиторського звіту, оскільки вважала, що на момент здійснення виплат вони проводилися на підставі належно оформлених документів та відповідних рішень командування.

У зв`язку з цим військовою частиною НОМЕР_1 подавалися відповідні заперечення та скарги до Служби внутрішнього аудиту Міністерства оборони України та Міністра оборони України.

За результатами розгляду зазначених звернень висновки внутрішнього аудиту не були скасовані.

Відтак на військову частину НОМЕР_1 покладено обов`язок вжити заходів щодо відшкодування сум, визначених за результатами аудиту.

З метою виконання зазначеного обов`язку та надання відповідачу можливості добровільно врегулювати питання військовою частиною НОМЕР_1 на виконання наказу командира від 20.06.2026 №1307/нагд було направлено відповідачу лист-вимогу від 26.06.2026 №1571/19189 про повернення визначеної суми.

Відповідач від добровільного повернення коштів відмовився (рапорт, вх. №19431 від 08.07.2026).

У зв`язку з цим військова частина НОМЕР_1 звертається до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

Правові засади проходження військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ “Про військовий обов`язок і військову службу”, відповідно до якого військова служба є державною службою особливого характеру, що передбачає підвищений рівень дисципліни та спеціальний порядок регулювання службових, майнових і соціальних прав військовослужбовців.

Порядок та умови грошового забезпечення військовослужбовців визначаються Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Відповідно до статті 9 цього Закону до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема винагороди та доплати, порядок виплати яких встановлюється уповноваженими органами державної влади.

Спеціальний порядок виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану визначено постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”.

Зазначеною постановою передбачено диференційований підхід до визначення розміру додаткової винагороди залежно від характеру та умов виконання військовослужбовцем завдань, зокрема участі у бойових діях або виконанні бойових (спеціальних) завдань у складі визначених угруповань сил оборони.

Порядок реалізації положень постанови № 168 деталізується відомчими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України, які встановлюють критерії підтвердження права на відповідний розмір винагороди та процедури її нарахування і виплати.

Водночас питання притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності регулюються спеціальним Законом України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі”.

За визначенням у ст. 1 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі” матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі” підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди. Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Статтею 10 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі” передбачено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

За вимогами ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності саме рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

При цьому, суд зазначає, що саме по собі виявлення порушень у процесі фінансового контролю або внутрішнього аудиту не створює автоматичного обов`язку для фізичної особи щодо повернення коштів без встановлення передбачених законом юридичних підстав та без дотримання процедур індивідуальної відповідальності.

Досліджуючи матеріали справи суд ураховує, що наказ 20.06.2026 №1307/нагд прийнято позивачем за результатами аудиту, який сам по собі не є процесуальною формою встановлення вини конкретної особи та не замінює собою передбачених законом процедур встановлення підстав матеріальної відповідальності військовослужбовця або стягнення з нього грошових коштів.

Відповідно до законодавства у сфері публічної служби та військової служби, зокрема положень Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі”, питання притягнення військовослужбовця до відповідальності, у тому числі матеріальної, потребує встановлення сукупності юридично значимих обставин: факту заподіяння шкоди, протиправності поведінки, причинного зв`язку між діями особи та настанням шкоди, а також вини такої особи у передбачених законом формах.

Аудиторський звіт, на який посилається, є результатом контрольного заходу фінансово-господарської діяльності установи та має на меті виявлення можливих порушень бюджетної дисципліни, оцінку ефективності використання бюджетних коштів та формування рекомендацій щодо усунення недоліків. Водночас такий документ не є ані рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні, що породжує безпосередні юридичні наслідки для конкретної фізичної особи, ані процесуальним актом, який встановлює юридичний факт безпідставного набуття майна конкретним отримувачем.

Суд наголошує, що висновки аудиторського звіту мають оціночний характер та ґрунтуються на внутрішньому аналізі документів фінансового обліку, однак самі по собі не замінюють належного доказування у судовому процесі. Вони можуть бути використані як джерело інформації для перевірки обставин справи, однак не мають наперед визначеної преюдиціальної сили та не звільняють відповідача від обов`язку доведення правомірності своїх дій у порядку, визначеному статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, застосування конструкції безпідставного збагачення, передбаченої статтею 1212 Цивільного кодексу України, у спірних правовідносинах можливе лише за умови доведення відсутності правової підстави для набуття майна саме на момент його отримання, а не постфактум, за результатами подальших контрольних заходів чи зміни підходів до оцінки правомірності виплат.

У даному випадку матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що на момент виплати додаткової винагороди відповідачу були відсутні правові підстави для її нарахування. Навпаки, з наданих доказів вбачається, що виплата здійснювалася у межах чинного на той час нормативного регулювання, на підставі відповідних наказів та розпорядчих документів уповноважених посадових осіб, які визначали порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

Суд також звертає увагу, що позивач не довів, у чому саме полягала протиправність дій відповідача при отриманні коштів, чи мав відповідач вплив на порядок їх нарахування, а також чи були встановлені факти подання ним недостовірних відомостей, приховування обставин або вчинення інших дій, спрямованих на незаконне отримання грошового забезпечення. Відсутність таких доказів виключає можливість покладення на відповідача негативних майнових наслідків лише на підставі внутрішнього контрольного висновку.

Навпаки, позивач сам зазначив, що не погодився з окремими висновками Аудиторського звіту, вважаючи, що на момент здійснення виплат вони проводилися на підставі належно оформлених документів та відповідних рішень командування.

Посилання на обов`язковість виконання рекомендацій аудиту суд оцінює критично, оскільки такі рекомендації мають внутрішньо-організаційний характер та спрямовані на вдосконалення управлінських процесів у межах військової частини. Вони не є нормативно-правовими актами та не можуть самостійно створювати, змінювати або припиняти права та обов`язки фізичних осіб, у тому числі покладати обов`язок з повернення грошових коштів без відповідної законодавчо визначеної процедури.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відмову в задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про стягнення безпідставно набутих коштів,- залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Сагайдак В.В.