Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №520/21327/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року Справа № 520/21327/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М. І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом Фермерського господарства «Зьорнишко» до Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в :

Позивач звернувся до з позовом до відповідача, у якому просить: - визнати протиправною бездіяльність відповідача, Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області, щодо не розгляду поданого 09.03.2026 клопотання позивача, ФГ «Зьорнишко», про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду із зміною її цільового призначення; - зобов`язати позивача, Сахновщинську селищну раду Берестинського району Харківської області, розглянути на її пленарному засіданні подане 09.03.2026 клопотання позивача, ФГ «Зьорнишко», про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, на якій розміщується нерухоме майно ФГ «Зьорнишко», із розглядом питання зміни її цільового призначення та прийняти одне з рішень, передбачених ч. 3 ст. 123 ЗК України, у місячний строк з дня набрання рішення законної сили; - вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування адміністративного позову покликається на те, що позивач є власником нежитлової будівлі площею 1724,8 кв.м у смт Сахновщина Харківської області, яка використовується як склад для зберігання сільськогосподарської продукції, тоді як земельна ділянка площею 1,5251 га, на якій вона розташована, має цільове призначення «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі», що, на думку позивача, не відповідає фактичним обставинам і призводить до завищення нормативної оцінки та орендної плати. У зв`язку з цим він подав клопотання про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення ділянки площею 0,2000 га зі зміною цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, однак відповідач протягом понад чотирьох місяців не ухвалив рішення, обмежившись листом про відкладення розгляду до завершення іншої судової справи, що позивач розцінює як протиправну бездіяльність органу місцевого самоврядування. У відповідності до ст. 139 КАС України здійснити розподіл судових витрат.

Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що позивач неповно виклав фактичні обставини та не повідомив про існування господарської справи № 922/12/26 щодо тієї ж земельної ділянки, де вирішується питання правомірності її використання та сплати коштів. Клопотання було зареєстроване й розглянуте з урахуванням цього спору, а лист від 11.06.2026 лише інформував про передчасність остаточного вирішення до завершення господарського процесу, не будучи рішенням ради за ст. 123 ЗК України. Дії відповідача були спрямовані на забезпечення правової визначеності та уникнення суперечливих рішень, оскільки адміністративний спір є частиною ширших земельних правовідносин. Крім того, земельна ділянка вже сформована й зареєстрована, тому розробка проєкту землеустрою не має сенсу, а предметом адміністративної справи є лише перевірка правомірності поведінки ради при розгляді клопотання, а не оцінка права позивача чи використання ділянки, що є предметом господарського спору. Просить у позові відмовити.

27.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до пп. 15.3 п. 15 ч. 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи розгляд справи у суді здійснюється за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Згідно з пунктом 122 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого Рішенням Вищої ради правосуддя №1845/0/15-21 від 17.08.2021 (із змінами), до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.

Зважаючи на те, що початок функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС наразі не забезпечено, суд з огляду на наявні у суді технічні можливості, вважає за доцільне здійснити розгляд (формувати та зберігати) цієї адміністративної справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.

Розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.

Суд установив, позивач є власником нежитлової будівлі А1 загальною площею 1724,8 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності від 28.12.2012.

Зазначена будівля знаходиться на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 6324855100:00:019:0065 площею 1,5251 га.

09.03.2026 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 0,2000 га, розташованої в смт Сахновщина, вул. О. Андрющенка (раніше — Островського), буд. № 6, на якій знаходиться складське приміщення, що належить позивачу, зі зміною цільового призначення з категорії земель житлової та громадської забудови комерційного призначення на землі сільськогосподарського призначення (несільськогосподарські угіддя - господарські будівлі і двори) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. До клопотання додано необхідні документи, у тому числі графічне зображення бажаного місця розташування земельної ділянки.

Оскільки відповідачем рішення за результатами розгляду клопотання від 09.03.2026 не було прийнято, 08.06.2026 представник позивач звернувся до відповідача з адвокатським запитом.

Відповідач листом від 11.06.2026 № 4011/2026 повідомив, сторону позивача про те, що що жодного рішення за результатами розгляду клопотання не ухвалював і розгляд буде здійснено після завершення судового розгляду Східним апеляційним господарським судом справи № 922/12/26 та набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Земельні відносини, які охоплюють питання володіння, користування та розпорядження землею, а також встановлює правовий режим земель сільськогосподарського, житлового, природно-заповідного та іншого призначення, визначаючи права та обов`язки землевласників і землекористувачів, регулюються Земельним Кодексом України від 25 жовтня 2001 року №2768-III (далі ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 2 ст. 116 ЗК України).

Згідно абзаців 1-5 ч. 1 ст. 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі: проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) та/або надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок у разі поділу та/або об`єднання земельних ділянок.

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання документації із землеустрою приймає рішення про надання земельної ділянки у користування (ч. 6 ст. 123 ЗК України).

За приписами статті 1 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV (далі Закон № 161-XIV в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Аналогічне положення викладено у ч. 1 ст. 93 ЗУ України, якою врегульовано, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду визначено статтею 124 ЗК України, за змістом частини першої якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Аналіз статті 123 ЗК України дає можливість зробити висновок, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу передачі земельних ділянок державної та комунальної власності в оренду громадянам, а саме: 1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у користування; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України (чинної станом на час отримання позивачем необхідних дозволів щодо відведення земельної ділянки); 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності в оренду, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її в оренду.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 22.01.2025 у справі №420/24693/21.

Відтак, передача земельної ділянки в оренду здійснюється на підставі рішення органу місцевого самоврядування шляхом укладення відповідного договору оренди. Тобто прийняття уповноваженим органом місцевого самоврядування рішення про передачу в користування (оренду) земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, є необхідною умовою для передачі такої земельної ділянки в оренду.

Суд повторно відмічає, що позивач звернувся із відповідним клопотання до відповідача, однак таке на момент розгляду справи у суді не було розглянуто.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР вирішення питань регулювання земельних відносин, зокрема, передачі земельних ділянок комунальної власності у користування, вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Проте, відповідач не виніс на розгляд пленарного засідання селищної ради порушене позивачем у заяві від 09.03.2026 питання надання в оренду земельної ділянки із зміною цільового призначення.

З огляду на установлене суд дійшов переконання про те, що в межах спірних правовідносин відповідачем по суті не прийнято рішення про задоволення, або ж відмову в задоволенні клоптання позивача.

Доказів протилежного відповідачем до суду не подано.

Разом із тим, лист відповідача від 11.06.2026 № 4011/2026 не є належним рішенням суб`єкта владних повноважень, не містить ознак акта індивідуальної дії, та не створює правових наслідків для позивача. Тобто, відповідач обмежившись лише наданням інформаційного листа на заяву позивача, фактично утримався від прийняття рішення, передбаченого законом, що свідчить, про бездіяльність останнього.

Крім цього, суд зазначає, що спірні публічно-правові (адміністративно-правові) відносини щодо ухвалення органом місцевого самоврядування рішення у сфері оренди землі - це відносини адміністративної процедури, які регулюються Законом України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 № 2073-IX (надалі - Закон № 2073-IX) з урахуванням, зокрема, положень ЗК України та Закону № 161-XIV.

У зазначених правовідносинах адміністративний акт (рішення) про задоволення заяви позивача про надання в оренду земельної ділянки як і акт (рішення) про відмову у задоволенні такої заяви є владним управлінським актом, що приймається в межах спеціального повноваження, яке контролюється в адміністративному судочинстві.

Таким чином, відсутність адміністративного акту (рішення) відповідача, прийнятого за результатами розгляду заяви позивача надання в оренду земельної ділянки свідчить про порушення відповідачем адміністративної процедури.

Порушення суб`єктом владних повноважень адміністративної процедури, встановленої Законом України «Про адміністративну процедуру», зокрема принципів забезпечення участі особи у провадженні, надання можливості подання пояснень та доказів, належного інформування про слухання у справі, є самостійною та достатньою підставою для оскарження відповідного адміністративного акта в суді, що здійснює правосуддя в межах адміністративної юрисдикції. У таких справах адміністративний суд насамперед перевіряє дотримання процедурних вимог, що є важливою гарантією законності та справедливості прийнятого адміністративного акта. Навіть за наявності матеріально-правових підстав, недотримання процедурних гарантій може бути самостійною підставою для визнання адміністративного акта протиправним, якщо таке порушення вплинуло на реалізацію прав особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 2073-IX особа має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону та/або в судовому порядку.

Таким чином, відповідачем порушено адміністративну процедуру при розгляді заяви позивача від 09.03.2026.

За наведених обставин суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви позивача від 09.03.2026.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у Постанові від 21 березня 2019 року у справі №817/498/17 наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Засіб захисту повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Дана правова позиція узгоджується із позицією висловленою Верховним Судом України в постанові у справі № 21-1465а15 від 16 вересня 2015 року.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У постанові Верховного Суду 25 березня 2020 року у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів.

З огляду на викладене суд дійшов переконання про те, що відповідача необхідно зобов`язати розглянути клопотання позивача від 09.063.2026, з урахуванням вимог Земельного кодексу України, законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про оренду землі», «Про адміністративну процедуру».

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача стягнути судовий збір у сумі 2662,40 грн.

Керуючись ст. 241-246, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Адміністративний позов Фермерського господарства «Зьорнишко» до Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність відповідача Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області щодо не розгляду клопотання позивача від 09.03.2026.

Зобов`язати Сахновщинську селищну раду Берестинського району Харківської області розглянути клопотання Фермерського господарства «Зьорнишко» від 09.03.2026 про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду із розглядом питання зміни її цільового призначення, з урахуванням вимог Земельного кодексу України, законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про оренду землі», «Про адміністративну процедуру».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Сахновщинської селищної ради Берестинського району Харківської області на користь Фермерського господарства «Зьорнишко» судові витрати в сумі 2662,40 грн.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач Фермерське господарство «Зьорнишко», місцезнаходження – Харківська область, Берестинський район, смт Сахновщина, вул. Андрющенка Олексія (раніше – Островського), буд. № 6, код ЄДРПОУ 38340548;

відповідач Сахновщинська селищна рада Берестинського району Харківської області, місцезнаходження – Харківська область, Берестинський район, смт Сахновщина, вул. Шмідта, буд. № 10, код ЄДРПОУ 04398301.

Повне судове рішення складено суддею 26.10.2026.

Суддя М. І. Садова