Суд: Харківський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 25 жовтня 2026 р.
Справа: №520/26594/25
Суддя: Ширант А.А.
Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2026 року, м. Харків справа № 520/26594/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ширант А.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м.Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 09.09.2025 № 204750023291;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_2 період роботи з 24.08.1994 року по 31.03.1996 року у дитячому дошкільному закладі № 239 Дзержинського району м. Харкова та до спеціального стажу ОСОБА_2 , що дає право на призначення пенсії за вислугу років, згідно із п. “е” ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 09.07.1991 №1788-ХІІ, період роботи з 24.08.1994 року по 31.03.1996 року у дитячому дошкільному закладі № 239 Дзержинського району м. Харкова;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплатити ОСОБА_3 з 02.09.2025 року пенсію за вислугу років як працівнику освіти відповідно до п. 2-1 розділу Х “Прикінцеві положення” Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, п. “е” ст. 55 Закону України “Про пенсійне забезпечення” в редакції до внесення до нього змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” № 213-VIII від 02.03.2015 року, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 911-VIII від 24.12.2015 року та з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №2-p/2019 від 04.06.2019 року.
Позиція позивача
Позивач зазначає, що звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Проте, відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії за вислугу років, оскільки, до страхового та спеціального стажу не враховано період роботи згідно трудової книжки від 13.10.1988 року НОМЕР_2 з 24.08.1994 року по 31.03.1996 року, оскільки відсутня інформація про перейменування організації.
Позивач зазначає, що відповідач безпідставно не зарахував даний період роботи до страхового стажу і не призначив пенсію за вислугу років, а тому звернулася до суду з цим позовом.
Заперечення відповідача
Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області на виконання ухвали Харківського окружного адміністративного суду надало копії матеріалів пенсійної справи позивача.
Відповідачі відзиви на позов у встановлений судом строк не надали, причин поважності його неподання не повідомили.
Згідно з положеннями ч.4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до ч.6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Обставини, встановлені судом та зміст правовідносин
В позовній заяві позивачем зазначено, що 22.08.2025 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії з заявою про призначення пенсії за вислугу років.
За наслідками розгляду заяви позивача, ГУ ПФ України в Сумській області прийняло рішення від 09.09.2025 № 204750023291, про відмову в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п. 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058- IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначено, що за доданими документами до страхового та спеціального стажу не враховано період роботи згідно трудової книжки від 13.10.1988 року НОМЕР_2 з 24.08.1994 року по 31.03.1996 року, оскільки відсутня інформація про перейменування організації. За наданими документами право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV відсутнє у зв`язку відсутністю необхідного спеціального стажу станом на 11.10.2017 р. 26 років 6 місяців».
Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернулася за їх захистом до суду.
Зміст правовідносин: спір виник у зв`язку із протиправною, на переконання позивача, відмовою відповідача у не зарахуванні періоду роботи до страхового стажу позивача і не призначення пенсію за вислугу років.
Норми права, які застосовує суд: процесуальні та процедурні положення
У Кодексі адміністративного судочинства України визначені завдання та основні засади адміністративного судочинства, зокрема вказано, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (ст. 2 КАС України).
У ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У ч.1 ст. 90 КАС України зазначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Закон України "Про адміністративну процедуру" № 2073-IX від 17.02. 2022 (далі Закон № 2073-IX) регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.
Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час: 1) розгляду звернень осіб, що містять пропозиції, рекомендації щодо формування державної політики, вирішення питань місцевого значення, а також щодо врегулювання суспільних відносин; 2)конституційного провадження, кримінального провадження, судового провадження, виконавчого провадження (крім виконання адміністративних актів), оперативно-розшукової діяльності, розвідувальної діяльності, контррозвідувальної діяльності, вчинення нотаріальних дій, виконання покарань, застосування законодавства про національну безпеку і оборону, громадянство, надання притулку в Україні, захист економічної конкуренції, 3)державної служби, дипломатичної та військової служби, служби в органах місцевого самоврядування, служби в поліції, а також іншої публічної служби; 4) реалізації конституційного права громадян брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування; 5) оскарження процедур публічних закупівель; 6) нагородження державними нагородами та відзнаками; 7) здійснення помилування; 8) здійснення оцінки впливу на довкілля (ст. 1 Закону № 2073-IX ).
Принципи адміністративної процедури є: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4)безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9)ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12)гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту (ст. 4 Закону № 2073-IX).
Адміністративний орган зобов`язаний діяти добросовісно для досягнення мети, визначеної законом. Адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства (ст. 10 Закону № 2073-IX).
Норми права, які застосовує суд та висновки суду
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно з вимогами ст.229 КАС України.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (надалі, також - Закон №2148-VIII, набрав чинності 11.10.2017 доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV. Відповідно до пункту 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Статтею 2 Закону №1788-XII визначено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.
Згідно зі статтею 7 Закону №1788-XI звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до статті 52 Закону №1788-XI право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XI (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший - одинадцятий пункту «е» статті 55 Закону №1788-XI), а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII (далі - Закон №911-VIII) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті «е» статті 55 Закону №1788-XI.
Так, відповідно до внесених змін пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними, зокрема, такого віку: 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Своєю чергою рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-XI пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров`я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров`я і безпеки оточуючих.
З наведеного висновується, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України вказав, що положення пункту а статті 54, статті 55 Закону №1788-XI зі змінами, внесеними Законом №911-VIII у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у пункті «а» статті 54 Закону №1788-XI, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-XI, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Також Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-XI зі змінами, внесеними Законом №213-VIII щодо підвищення на п`ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XI зі змінами, внесеними Законом №213-VIII, суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту е статті 55 Закону №1788-XII необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та Законом №911-VIII .
Отже, на день звернення позивачки до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 від 13.10.1988 року позивачка у період з 24.08.1994 року по 31.03.1996 року працювала у дитячому дошкільному закладі № 239 Дзержинського району м. Харкова на посаді вихователя.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 за № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік № 909).
Відповідно до розділу 1 «Освіта» Переліку №909 право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, завідуючі, вихователі, логопеди, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі-керівники, музичні керівники дошкільних дитячих закладів всіх типів і найменувань.
Пунктом 2 примітки до Переліку №909 передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Отже, із наведених вище норм Закону №1788-ХІІ та Переліку №909 слідує, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, зокрема, вихователі, які працювали в дошкільних дитячих закладів всіх типів і найменувань.
Водночас, відповідно до змісту оскаржуваного Рішення про відмову у призначенні пенсії від 09.09.2025 до спеціального стажу не враховано період роботи згідно трудової книжки від 13.10.1988 року НОМЕР_4 з 24.08.1994 року по 31.03.1996 року, оскільки відсутня інформація про перейменування організації.
Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок №637).
За приписами п. 1 Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Спільним Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 за № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі також Інструкція № 58).
Згідно з пунктом 1.1. Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди (п.п.2.2 Інструкції № 58).
Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3 Інструкції № 58).
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункт 2.4. Інструкції № 58).
Аналогічні вимоги містила Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена Постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 за № 162.
Інструкція № 162 чітко визначала коло осіб, які уповноважені вносити записи до трудової книжки. До таких осіб належить керівник підприємства або спеціально уповноважена ним особа. Позивач як особа, на яку не покладено обов`язків щодо організації ведення обліку, зберігання і видачі трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для незарахування пенсійним органом страхового стажу і, як наслідок, для обмеження права позивача на належне пенсійне забезпечення. На працівника не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Із системного аналізу наведених норм випливає, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що зазначені недоліки не можуть бути належною підставою для неврахування даних трудової книжки в цілому, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Окрім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а та від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а.
Суд звертає увагу, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Позивач як громадянин України, стаж якого підтверджений трудовою книжкою, що є основним документом, який підтверджує трудовий стаж, має право на відповідний соціальний захист з боку держави. При цьому держава в особі своїх органів не може відмовляти у виконанні своїх позитивних зобов`язань, в даному випадку у наданні соціального захисту, з формальних підстав.
Згідно з пп.2 п.6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 за №28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №40/26485, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.
Отже, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов`язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.
З огляду на зазначене, відповідачу слід урахувати, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачу надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та, у свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідач не навів жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства, та звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідачем не враховано, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06 березня 2018 у справі № 754/14898/15-а.
Разом з тим, у трудовій книжці позивача щодо спірного періоду міститься інформація про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача, а також містяться посилання на відповідні накази, на підставі яких зроблено записи про прийняття позивача на роботу та звільнення з роботи. В графі щодо оспорюваних періодів записи не містять помилок, виправлень чи неточностей.
Таким чином, Позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про не зарахування спеціального стажу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Крім того, в оскаржуваному рішенні від 09.09.2025 №204750023291 Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, зокрема зазначило про те, що право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV відсутнє у зв`язку відсутністю необхідного спеціального стажу станом на 11.10.2017 р. 26 років 6 місяців».
Тобто, відмова пенсійного органу у призначенні позивачці пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону 1788-XII обґрунтована також посиланням на пункт 2-1 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV, а саме відсутністю необхідного станом на 11.10.2017 спеціального стажу роботи 26 років і 6 місяців.
Законом №2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV.
Відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з пунктом 16 Закону розділу XV «Прикінцеві положення» №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №2-р/2019 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині обмеження права на пільговий стаж, здобутий після 11.10.2017.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У Рішенні від 22.05.2018 №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що "положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України зазначає, що до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави. Гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.
Одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної" (абзац шостий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018).
Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми (поняття «легітимні очікування») (Доповідь «Верховенство права», схвалена Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеційською Комісією) на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року).
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 №2-р/2017).ї
Відтак, обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Так, за позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 за подібних правовідносин:
«Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було».
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Відповідно, спеціальний стаж визначається не станом на 11.10.2017, а станом на дату звернення за призначенням пенсії.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного адміністративного суду від 06.11.2023 у справі №240/24/21.
Таким чином, суд доходить висновку про те, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії, позивачка набула право на призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Перевіривши доводи сторін, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 09.09.2025 № 204750023291 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо зобов`язальної частини позовних вимог суд зазначає таке.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Процедура прийняття, оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок).
Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Відповідно до п. 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до п. 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії.
З матеріалів справи встановлено, що розгляд заяви позивача здійснювалось ГУ ПФУ в Сумській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2 Порядку.
З огляду на неналежне виконання визначеним Пенсійним органом повноважень щодо розгляду заяви позивача, що потягло за собою порушення прав позивача, суд зазначає про наявність підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , що дає право на пенсію за вислугу років, період роботи з 24.08.1994 року по 31.03.1996 року у дитячому дошкільному закладі № 239 Дзержинського району м. Харкова.
Оскільки права позивача порушені, але прийняття рішення на користь останнього, в тому числі щодо призначення пенсії за віком з дня звернення за пенсією належить до безпосередніх повноважень територіального органу Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву позивача від 22.08.2025 про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків суду.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
З урахуванням вищенаведеного позовні вимоги слід задовольнити частково.
Судові витрати
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України до судових витрат належить судовий збір. Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується відповідною квитанцією.
У ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст.ст. 6-9,14,73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м.Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022, код ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (40009, м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 43, код ЄДРПОУ 21108013) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 09.09.2025 № 204750023291 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 .
3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , що дає право на пенсію за вислугу років, період роботи з 24.08.1994 року по 31.03.1996 року у дитячому дошкільному закладі № 239 Дзержинського району м. Харкова, з урахуванням висновків суду.
4. Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду в Сумській області повторно розглянути заяву позивача від 22.08.2025 про призначення пенсії за вислугу років, з урахуванням висновків суду по даній справі.
5. У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.
6. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області судові витрати у вигляді судового збору, а саме 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України (протягом 30 днів з дати складання повного судового рішення) та набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України.
Cуддя А.А. Ширант
Оригінал: reyestr.court.gov.ua