Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №461/6223/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/6223/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

/заочне/

26 жовтня 2026 року Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Волоско І.Р.

секретар судового засідання Старовецька С.І.

за участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок затоплення квартири.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, покликається на те, що 23 січня 2026 року з вини відповідачки ОСОБА_2 сталося залиття квартири АДРЕСА_1 , яка на праві спільної часткової власності належить позивачці ОСОБА_1 та її чоловіку ОСОБА_3 . Факт залиття та його причини зафіксовано в Актах візуального обстеження, складених комісією у складі представників ЛКП «Княже місто». Комісія дійшла висновку, що залиття сталося з квартири АДРЕСА_2 , розташованої поверхом вище, внаслідок аварійного пошкодження (тріснула) внутрішньоквартирної водопровідної труби від лічильника, що перебуває у володінні та користуванні відповідачки через її неналежне технічне обслуговування. Позивачка дізналася про залиття своєї квартири 04 березня 2026 року після повернення з-за кордону. На підтвердження розміру завданих матеріальних збитків позивачкою було замовлено незалежну оцінку у ТОВ «ЕКСПЕРТ ІН» на підставі договору № VR260327-001 від 27 березня 2026 року, відповідно до звіту вартість матеріальних збитків (майнової шкоди), завданої власнику пошкодженого майна внаслідок затоплення квартири становить 187 376,00 грн. Добровільно відшкодувати завдану шкоду відповідач відмовилася. У зв`язку з наведеним, просить позов задоволити та стягнути з ОСОБА_2 відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 187 376,00 грн та витрати, пов`язані з розглядом даної справи.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримала.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, хоча була належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників справи, які не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.

Водночас, суд врахував, що відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Суду також не подано будь-яких інших доказів, які доводять об`єктивну неможливість відповідача прибути у судове засідання, прийняти участь у розгляді справи в режимі відеоконференцзв`язку, а також неможливість забезпечити участь у судовому засіданні уповноваженого представника.

Суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, а тому суд приходить до переконання про наявність законних підстав для вирішення спору по суті з ухваленням заочного рішення.

При цьому суд наголошує, що основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При цьому, виходячи з положень ст. 16 ЦК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.

Перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_1 (у частці 1/4) та її чоловіку ОСОБА_3 (у частці 3/4) на праві спільної часткової власності належить квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Власницею квартири АДРЕСА_2 , розташованої поверхом вище, є ОСОБА_2 .

23 січня 2026 року з вини відповідачки ОСОБА_2 відбулося залиття квартири позивачів.

Факт залиття та її наслідки зафіксовано Актом візуального обстеження квартири АДРЕСА_4 , складеним комісією у складі заступника директора ЛКП «Княже місто» Левочка О., майстра ЛКП «Княже місто» Комарницької В. та слюсаря-сантехніка ОСОБА_4 .

За результатами обстеження квартири АДРЕСА_5 встановлено, що в кімнаті пл. 19,9 кв.м залито стелю і стіну, в кухні пл.15,3 кв.м залито стелю і стіну, в комірці пл.1,4 кв.м залито стелю і стіну.

Залиття квартири відбулося з квартири АДРЕСА_2 , що розташована поверхом вище, внаслідок аварійного пошкодження внутрішньоквартирної водопровідної труби (тріснула) від лічильника.

З даного акту вбачається, що комісією підтверджено, що внаслідок незадовільного технічного обслуговування власницею квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_2 в її квартирі труснула внутрішньоквартирна водопровідна труба від лічильника.

Позивачка зазначає, шо про факт залиття своєї квартири вона дізналася 04 березня 2026 року після повернення з-за кордону, оскільки відповідачка приховала від неї факт заподіяння шкоди.

Як вбачається зі звіту про оцінку майна, складеним ТОВ «ЕКСПЕРТ ІН» на підставі договору № VR260327-001 від 27 березня 2026 року, вартість матеріальних збитків (майнової шкоди), завданої власнику пошкодженого майна внаслідок затоплення квартири АДРЕСА_1 , станом на 27 березня 2026 року, становить 187 376,00 грн.

Таким чином, матеріалами справи встановлено, що внаслідок затоплення були пошкоджені стелі, стіни в кімнаті, кухні та комірці квартири позивачки, у зв`язку з чим вона потребує ремонту, вартість якого за висновком суб`єкта оціночної діяльності складає становить 187 376,00 грн.

Факт завданої майну позивачки шкоди підтверджується Актом візуального обстеження квартири. Зазначеним актом про залиття зафіксовано, що причиною залиття стало пошкодження внутрішньоквартирної водопровідної труби (тріснула) від лічильника в квартирі відповідача, розташованій над квартирою позивача, за несправність якого відповідальність несе власник квартири АДРЕСА_2 , розташованої поверхом вище, ОСОБА_2 .

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 10 ЖК України визначено, що громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.

У відповідності до статті 151 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію. Згідно роз`яснень, викладених в пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки. незалежно від наявності вини.

Таким чином, умовою покладення на відповідача відповідальності за шкоду, завдану позивачу, є наявність вини останньої у спричиненні вказаної шкоди. Статтею 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

У справах про відшкодування шкоди потерпілі подають докази, що підтверджують факт завдання їм шкоди за участю відповідача, розмір такої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду, при цьому обов`язок доведення відсутності своєї вини несе відповідач.

Згідно усталеної судової практики при розгляді позовів про відшкодування шкоди необхідно мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними /діями/ і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Як роз`яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тому, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Позивач не зобов`язаний доводити вину відповідача у заподіянні шкоди. Особа, якій спричинено шкоду, подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір спричиненої шкоди, а також докази того, що саме відповідач її спричинив або є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Подібні висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2019 року у справі № 61/8496/15-ц, провадження № 14-154цс19.

З огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить наявність шкоди та її розмір.

Разом із цим, вину у завданні шкоди позивачу внаслідок залиття її квартири відповідач належними та допустимими доказами не спростувала.

Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтями 12, 81ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як було встановлено судом, факт залиття квартири позивача підтверджений актом про залиття та звітом про оцінку майна, що не спростовано відповідачем.

Зазначеним актом про залиття зафіксовано, що причиною залиття стала пошкоджена внутрішньоквартирна водопровідна труба (тріснула) від лічильника в квартирі відповідача, розташованій над квартирою позивача.

Відповідач не спростувала належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивача.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню відшкодування майнової шкоди у розмірі 187 376 грн.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 було замовлено та сплачено послуги ТОВ “Експерт-ІН” код ЄДРПОУ 38940313 на підставі договору № VR260327-001 від 27 березня 2026 року у розмірі 8000 гривень з метою оцінки майна, а саме матеріальних збитків, що були нанесені внаслідок затоплення її квартири відповідачкою.

Також позивачкою було оплачено юридичні послуги ФОП ОСОБА_5 РНОКПП НОМЕР_1 у розмірі 10000 гривень на підставі Договору про надання юридичних послуг від 27.07.2026.

Зазначені витрати були пов`язані з метою проведення ОСОБА_5 огляду затопленої квартири, що було потрібно для оцінки обставин справи, аналізу законодавства та судової практики. Отримана інформація дозволила сформувати цілісну процесуальну картину порушення прав позивачки та підготувати належне обґрунтування для судового розгляду.

Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивачки про відшкодування їй судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.2,4,12,13,81,82,89, 141,263-265,268 ЦПК України, суд

вирішив:

позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 187 376 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати за проведення незалежної оцінки в розмірі 8 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 10 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1499,01 грн.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст складено 26.10.2026.

Суддя І.Р.Волоско