Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №461/8432/26 — Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/8432/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 року. м. Львів.

Галицький районний суд міста Львова

в складі:

головуючого судді Юрківа О.Р.,

з участю:

секретаря судового засідання Некоз М.Ю.,

представниці позивача Стебко І.Ю.,

відповідачки ОСОБА_1 ,

представника відповідачки Голеня І.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11) до громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні,-

В С Т А Н О В И В :

Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби звернулось до суду з вказаним адміністративним позовом, покликаючись на те, що 22.10.2026 року згідно з протоколом № МЛВ 000139 про адміністративне затримання за ч. 2 ст. 263 КУпАП працівниками Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби була затримана громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка порушила правила перебування іноземців на території України, а саме ухилилася від виїзду з України після закінчення відповідного строку перебування, у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, для з`ясування обставин справи та забезпечення своєчасного її розгляду.

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ПР МЛВ 003912 від 22.10.2026 за ч. 2 ст. 203 КУпАП громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перевищила встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів та проживала на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Позивач зазначає, що такі дії є порушенням законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Як зазначає позивач, відповідачка перебуває на території України без документів, що надають право на законне перебування, зокрема посвідки на проживання, дозволу на імміграцію чи довідки про звернення за захистом. Діючий паспортний документ у неї відсутній. Відповідно до пояснень відповідачки, вона розуміє, що порушила адміністративне законодавство, однак своєї вини не визнає, перекладача не потребує та розуміє українську мову.

Позивач покликається на те, що 28.08.2025 Управлінням Служби безпеки України у Львівській області прийнято рішення про примусове видворення відповідачки з України відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Як встановлено, ОСОБА_1 прибула на територію України на початку 2000-х років та до цього часу її не залишала. Відомості про перетин нею державного кордону в ЦП ДСК «Аркан» відсутні.

Крім того, позивач зазначає, що відповідачка не вживала заходів щодо оформлення законного перебування на території України, із заявою про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не зверталася, а законні підстави для подальшого перебування в Україні відсутні.

На думку позивача, відповідачка, тривалий час перебуваючи на території України без належних документів, не має постійного місця проживання та стабільного джерела доходів, у зв`язку з чим існує ризик її втечі та ухилення від виконання рішення про примусове видворення за межі України.

З огляду на відсутність у громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючого паспортного документа, який надає право на виїзд з України, а також наявність, на думку позивача, ризику її втечі та ухилення від подальшого примусового видворення, позивач просить затримати відповідачку з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, помістивши її до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, строком на шість місяців.

Ухвалою від 23.10.2026 суд відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Представниця позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, надала суду пояснення аналогічні викладеним у мотивах позовної заяви та просить позов задовольнити.

Представник відповідачки та відповідачка у судовому засіданні позовні вимоги заперечили, просили відмовити в задоволенні позову. Представник відповідачки, просив долучити письмові пояснення чоловіка відповідачки, в яких зазначив, що перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та має сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначив, що дружина та син є громадянами російської федерації, а 30.10.2021 прибули в Україну, де проживають разом із ним. Також вказав, що він є громадянином України та проходив військову службу, зокрема брав участь у бойових діях, а під час повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну добровільно вступив до лав Збройних Сил України для захисту Батьківщини. Стверджує, що неодноразово звертався до органів Державної міграційної служби з метою легалізації перебування дружини в Україні, однак вирішити це питання не вдалося. Також, представник відповідачки зазначив, що постановами Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.10.2025 та 20.05.2025 у справах № 455/1778/25 та № 455/1362/24, які стосувалися аналогічних правовідносин та ґрунтувалися на подібних обставинах, рішення суду першої інстанції було скасовано та постановлено нові постанови в яких в задоволенні позову відмовлено. Разом з тим, відповідачка зазначила, що є повністю солідарна із патріотичними поглядами її чоловіка щодо захисту України у чому його завжди підтримувала як морально так і її діями, готуючи й передаючи на фронт допомогу і передачі для свого чоловіка та бійців ЗСУ.

Заслухавши думку учасників, дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Суд встановив, що 22.10.2026 року згідно з протоколом № МЛВ 000139 про адміністративне затримання працівниками Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби була затримана громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з вчиненням правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 203 КУпАП, для з`ясування обставин справи та забезпечення своєчасного її розгляду.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення ПР МЛВ 003912 від 22.10.2026 за ч. 2 ст. 203 КУпАП громадянка російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перевищила встановлений строк перебування в Україні більш як на 30 днів та проживала на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні. Згідно з поясненнями відповідачки, остання розуміє, що порушила адміністративне законодавство, однак своєї вини не визнає, перекладача не потребує, українську мову розуміє, зміст протоколу їй зрозумілий.

Так, відповідачка перебуває на території України без документів, що надають право на законне перебування в Україні, зокрема посвідки на проживання, дозволу на імміграцію чи довідки про звернення за захистом. Діючий паспортний документ у неї відсутній.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Відповідно до п. п. 2, 5 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в`їзду з держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, продовжується територіальними органами або підрозділами ДМС.

28.08.2025 Управлінням Служби безпеки України у Львівській області прийнято рішення про примусове видворення відповідачки з України відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закону №3773-VI; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, повноваження органів державної влади, що беруть участь у визначенні такого статусу та діють в інтересах забезпечення прав і свобод осіб та національної безпеки України, а також встановлює порядок в`їзду в Україну та виїзду з України таких осіб.

За визначеннями, що містять у пунктах 6-8, 17, 22, 27 частини першої статті 1 Закону №3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;

іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні;

іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на постійне проживання, якщо інше не встановлено законом;

посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні;

реадмісія - передача з території України або приймання на територію України іноземців та осіб без громадянства на підставах та в порядку, встановлених міжнародними договорами України;

пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, - державна установа, призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством України; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства;

Засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства визначено в статті 3 Закону №3773-VI, відповідно до якої іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону (частина перша статті 23 Закону №3773-VI).

Відповідно до абзацу 1 частини восьмої статті 26 Закону №3773-VI примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а так само не може бути застосовано до осіб, які не мають документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України (такі іноземці та особи без громадянства затримуються у встановленому законом порядку з метою ідентифікації, документування та забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або примусового видворення відповідно до цього Закону).

Відповідно до частини другої статті 26 Закону № 3773-VI рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Згідно з частиною п`ятою статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Частиною третьою статті 29 Закону №3773-VI визначено, що іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, які не мають законних підстав для перебування на території України, підлягають примусовому видворенню у разі, якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких іноземців або осіб без громадянства відсутній договір про реадмісію або якщо такий договір не має механізму реалізації чи не виконується.

Питання примусового видворення встановлені статтею 30 Закону №3773-VI, відповідно до абзацу 1 частини першої якої центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.

Частиною четвертою статті 30 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців. У разі звернення особи під час її перебування в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вона продовжує перебувати в зазначеному пункті до остаточного прийняття рішення за заявою.

Згідно з частиною восьмою статті 30 Закону № 3773-VI положення цієї статті не застосовуються до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Пунктом 1 Типового положення визначено, що пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні (далі - пункт тимчасового перебування), є державною установою, що призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства: стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення за межі України; стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; затриманих ДМС, її територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством; затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.

Згідно з пунктом 5 Типового положення іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі України або передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію. Строк тримання затриманих іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування становить шість місяців з дня фактичного затримання особи. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, цей строк може бути продовжений, але не більш як до вісімнадцяти місяців. Про продовження строку тримання не пізніше ніж за п`ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи передачу відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу IIІ Інструкції № 353/271/150 у разі виявлення підстав, передбачених частиною першої статті 30 Закону № 3773-VI, органи ДМС, органи охорони державного кордону та органи СБУ залежно від обставин виявлення/затримання іноземця невідкладно готують позовну заяву до адміністративного суду. За наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець, стосовно якого подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, або за наявності ризику його втечі, а так само у разі відсутності в іноземця, що вчинив порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, органи ДМС, орган охорони державного кордону або орган СБУ подають до адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ позовну заяву відповідно до частини першої статті 289 КАС України. Вимоги щодо взяття на поруки та внесення застави не можуть бути заявлені стосовно іноземців, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та (або) вчинення терористичної діяльності. У разі якщо особа, стосовно якої подається позов, є батьком, матір`ю, супроводжуючою особою або опікуном для неповнолітніх осіб, які слідували спільно з нею, відомості про таких дітей зазначаються у позовній заяві.

Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства встановленні статтею 289 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини першої цієї норми за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення або реадмісію, ухилятиметься від виконання рішення про його (її) примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик його (її) втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальний орган чи підрозділ, орган охорони державного кордону, орган Служби безпеки України подає до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням зазначених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовну заяву про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства, такий строк може бути продовжено, але загальний строк затримання не повинен перевищувати вісімнадцять місяців (частина одинадцята статті 289 КАС України).

Частиною тринадцятою статті 289 КАС України передбачено, що умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є:

1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації;

2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.

Відповідно до частин чотирнадцятої, п`ятнадцятої статті 289 КАС України розгляд питань, визначених цією статтею, здійснюється судом за обов`язкової участі сторін, у тому числі може проводитися у режимі відеоконференції та з трансляцією з іншого приміщення, розташованого поза межами приміщення суду, в порядку, визначеному цим Кодексом. Адміністративні справи, передбачені цією статтею, розглядаються судом у день подання відповідної позовної заяви.

Надаючи оцінку застосуванню частини першої статті 30 Закону №3773-VI, Верховний Суд у постановах від 24.05.2023 у справі №296/8455/22, від 25.04.2024 у справі №461/2622/23 підтримав раніше висловлену касаційним судом правову позицію про те, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду та ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Водночас суд зазначає, що захід у вигляді затримання з метою забезпечення примусового видворення за межі території України не застосовується автоматично, а реалізується шляхом подання позову та за наявності підстав, передбачених частиною першою статті 289 КАС України, а саме:

1) обґрунтованих підстав уважати, що іноземець (стосовно якого прийнято рішення про примусове видворення) ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

2) або якщо існує ризик його (її) втечі;

3) у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, стосовно якого (якої) прийнято рішення про примусове видворення, документа, що дає право на виїзд з України.

Повертаючись до матеріалів справи, підставами для звернення позивача до суду із цим позовом з вимогами про затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні відповідача були:

-відсутність у відповідача документів, що посвідчують особу та дають право на виїзд з України;

-наявність рішення Управлінням СБУ у Львівській області від 28.08.2025 про примусове видворення відповідача згідно з частиною 1 статті 30 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства";

-існування ризику втечі відповідача з метою уникнення подальшого примусового видворення за межі території України.

Разом з тим, суд встановив, що відповідачка перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянином України ОСОБА_3 , від якого має сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідачка разом із сином прибула на територію України 30.10.2021 року, законно перетнувши державний кордон України.

Чоловік відповідачки є громадянином України та проходить військову службу у Збройних Силах України, захищаючи державу від збройної агресії Російської Федерації.

Крім зазначеного з матеріалів справи убачається, що 14.10.2025 Восьмим апеляційним адміністративним судом ухвалено постанову у справі №455/1778/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 29 серпня 2025 року у справі № 455/1778/25 за адміністративним позовом Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби в особі територіального підрозділу Старосамбірського відділу ЗМУ ДМС до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. Якою, рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 29 серпня 2025 року у справі № 455/1778/25 скасовано. Ухвалено постанову, якою у задоволенні позову Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби в особі територіального підрозділу Старосамбірського відділу ЗМУ ДМС до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України- відмовлено повністю.

Також, встановлено, що 20.05.2025 Восьмим апеляційним адміністративним судом ухвалено постанову у справі №455/1362/24 у справі за апеляційною скаргою представника позивачки ОСОБА_1 - Гриба Олега Васильовича на рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 10 липня 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Кушніром А.В., час ухвалення рішення 12 год 18 хв у м. Старий Самбір, повний текст судового рішення складено 10 липня 2024 року) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (за участі третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_3 ) про скасування рішення. Якою, рішення Старосамбірського районного суду Львівської області від 10 липня 2024 року по справі №455/1362/24 скасувано та прийнято постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (за участі третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_3 ) про скасування рішення задовольнити повністю.

Як наслідок із зібраних у справі доказів слідує, що відповідачка в`їхала в Україну на законних підставах - як дружина громадянина України , разом із чоловіком та своїм сином, батьком якого є також вказаний громадянин України. При цьому відповідачка, її чоловік та її син мають постійне місце проживання в Україні. Оформити своє офіційне перебування в країні та отримати посвідку на тимчасове проживання в Україні Відповідачка своєчасно не змогла. З лютого 2022 року - початку російської агресії та війни в Україні, чоловік Відповідачки , як доброволець вступив до армії та перебував на військовій службі у ЗСУ для захисту Батьківщини, що в свою чергу також слугувало їй перешкодою в оформленні офіційного перебування в країні та отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні. При цьому відповідачка здійснює необхідні дії для легалізації свого проживання та території України разом із сім`єю. Також, з пояснень відповідачки вбачається що вона повністю солідарна із патріотичними поглядами її чоловіка щодо захисту України у чому його завжди підтримувала як морально так і її діями, готуючи й передаючи на фронт допомогу і передачі для свого чоловіка та бійців ЗСУ.

Суд зазначає, що поміщення відповідачки до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства для забезпечення ідентифікації з метою примусового видворення за межі території України становить втручання у права на повагу до сімейного життя та захист і охорону дитинства.

Статтею 8 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ) установлено право на повагу до приватного і сімейного життя, а зокрема на захист від безпідставного втручання у особисте життя, включаючи житло та кореспонденцію. Це право може бути обмежене державою лише за наявності законних підстав, таких як національна безпека, захист здоров`я чи прав інших осіб, і лише якщо таке втручання є необхідним у демократичному суспільстві.

До основними елементів права на повагу до сімейного та приватного життя відповідно до ст. 8 Конвенції належить право на сімейне життя.

При цьому обов`язок держави утримуватися від втручання у зазначені права особи, крім випадків, коли цього потребує захист національної чи громадської безпеки, захист прав та свобод інших осіб.

У рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 р. № 2-рп/2012 зазначено, що право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб.

Затримання та/або видворення одного з членів сім`ї яка має проукраїнську позицію до країни агресора становить безпосереднє втручання у приватне та сімейне життя, а тому воно має бути виправданим, а як наслідок:

втручання має здійснюватися відповідно до закону;

необхідність втручання повинна бути обґрунтована в демократичному суспільстві;

втручання повинно переслідувати одну з легітимних цілей, зазначених у законі, наприклад, захист національної безпеки або запобігання злочинам;

важливим критерієм є пропорційність заходу: співвідношення між втручанням у права людини та переслідуваною законною метою.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про національну безпеку України" громадська безпека і порядок - захищеність життєво важливих для суспільства та особи інтересів, прав і свобод людини і громадянина, забезпечення яких є пріоритетним завданням діяльності сил безпеки, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та громадськості, які здійснюють узгоджені заходи щодо реалізації і захисту національних інтересів від впливу загроз.

Положеннями ст. 5 Закону № 2469-VIII визначено, що державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист: людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності; суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку; держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності; території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону № 2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Служба безпеки України, Державна міграційна служба України.

Згідно стаття 19 Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина:

1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України;

2) боротьбу з тероризмом;

3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури;

4) охорону державної таємниці.

Під час розгляду вказаного спору суд виходить з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 109)).

Управлінням СБУ у Львівській області та Західним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби не приведено та не установлено жодних обставин та не висловлено жодних обґрунтованих міркувань підтверджених належними доказами з приводу того, що проживання відповідачки разом із сім`єю та її неповнолітнім сином на території України без поміщення відповідачки до пункту тимчасового утримання іноземців для забезпечення ідентифікації призведе до підриву національної та громадської безпеки та не сприятиме запобіганню злочинам чи диверсійним проявам зі сторони відповідача.

При цьому позивачем не доведено, а судом відповідно не установлено обставин з приводу притягнення відповідачки на території України до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності, наявності незнятої чи непогашеної судимості, ведення відповідачкою диверсійної чи підривної діяльності на території України, наявності у відповідачки зв`язків з відповідними правоохоронними, контррозвідувальними органами та військовими формуваннями рф, що могло б у свою чергу становити загрозу національним інтересам України.

Також судом встановлено, що подальше повернення відповідачки на територію рф є прямою загрозою для її життя та здоров`я , внаслідок насильства та агресії зі сторони держави, яка в даний час згідно Декларацій ООН є визнаною країною-агресором, що є ініціатором агресії та війни в Україні та режим якої є визнаний терористичним згідно постанови Верховної Ради України Про Заяву Верховної Ради України щодо визнання російського режиму терористичним від 01.12.2022.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а відтак у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 241-251, 289, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (79007, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 11) до громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про затримання іноземця з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні – відмовити за безпідставністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення проголошено 26.10.2026 о 09 год. 00 хв.

Суддя О.Р. Юрків.