Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №199/16988/25 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 199/16988/25

Номер провадження2/205/2250/26

Справа № 199/16988/25

Провадження № 2/205/2250/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого – судді Федотової В.М.,

при секретарі – Волошенко Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року до Новокодацького районного суду міста Дніпра із Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра за підсудністю надійшли матеріали вищевказаної позовної заяви.

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що 24.02.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про надання споживчого кредиту № 4414890, за умовами якого сума кредиту (загальний розмір) складає 2 500 грн., строк кредиту - 364 дні з 24.02.2024 року по 22.02.2025 року, періодичність сплати кожні 28 днів, стандартна процентна ставка – 2,5% в день. ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 2 500 грн., шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка була зазначена відповідачем під час укладення вказаного кредитного договору.

25.10.2024 року ТОВ «Лінеура Україна» на підставі Договору факторингу № 25/10/2024 за плату відступило, а ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором. Найменування ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» 25.11.2024 року рішенням єдиного учасника було змінено на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал».

У свою чергу відповідач, всупереч чинному законодавству та умовам кредитного договору, належним чином покладені на нього обов`язки не виконала, порушила умови договору і допустила утворення заборгованості у загальному розмірі 26 462,50 грн., з яких: 2 500 грн. – сума заборгованості за тілом кредиту, 15 212,50 грн. – сума заборгованості за процентами, нарахованими первісним кредитором, 7 500 грн. – сума заборгованості за процентами, нарахованими ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за 120 календарних днів, 1 250 грн. – штрафні санкції.

Представник позивача просив суд стягнути із відповідача зазначену суму заборгованості, судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 2 422,40 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 29.01.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі та призначено судове засідання.

06.04.2026 року відповідач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» направила до суду відзив на позовну заяву у якому вона позовні вимоги визнала частково, а саме у розмірі 16 450 грн., з яких: 2 500 грн. - сума кредиту (тіло кредиту), 1 250 грн. - сума штрафних санкцій, 12 700 грн. – сума відсотків за користування кредитом, в іншій частині у задоволенні позовних вимог просила відмовити. В обґрунтування заперечень посилалася на те, що у наданих позивачем розрахунках заборгованість суми процентів (відсотків) за користування кредитом розраховані із застосування денної процентної ставки в розмірі 2,5 %. Разом з тим, згідно із п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %, протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Частиною 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини 4 цієї статті не може перевищувати 1 %. Таким чином, у період дії кредитного договору підлягала застосуванню процентна ставка в такому розмірі: - у період з 24.02.2024 по 21.04.2024 – 2,5%; у період з 22.04.2024 по 19.08.2024 – 1,5%; у період з 20.08.2024 по 22.02.2025 – 1%. Відповідачем наведено розрахунок заборгованості з урахуванням вказаних вимог законодавства, згідно якого заборгованість за вказаним кредитним договором за період з 24.02.2024 по 21.04.2024 складає 3 625 грн., за період з 22.04.2024 по 19.08.2024 – 4 500 грн., за період з 20.08.2024 по 22.02.2025 – 4 675 грн., загальна сума – 12 800 грн. Відповідачем в рахунок погашення за користування кредитом сплачено кошти в розмірі 100 грн., про що зазначено в позові та розрахунку позивача. Таким чином, за весь період дії кредитного договору сума заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом, з урахуванням сплачених 100 грн. в рахунок їх погашення, складає: 12 800 грн. - 100 грн. = 12 700 грн. Також просила суд врахувати часткове визнання нею позовних вимог та зменшити на 50 % відсотків суму судового збору заявленого до стягнення позивачем. Щодо заявлених позивачем витрат на правничу допомогу зазначила, що визнає частково такі витрати в розмірі 2 000 грн. Звертає увагу суду, що позивачем заявлено суму витрат на правову допомогу, яка складає 38% від загальної заявленої заборгованості та 61 % від заборгованості, яка ґрунтується на вимогах закону (16 450 грн.), що явно не відповідає принципу спів розмірності та реальності адвокатських послуг. Так, представником позивача надано акт № 13151 згідно Договору № 10/12 2024 від 10.12.2024 року з видами виконаних робіт. На думку відповідача, вчинення представником дій зазначених у пункті 1-5 вказаного акту не підтверджується жодними документами, не є процесуальними діями необхідними для забезпечення представництва інтересів в суді. Крім того, роботи зазначені у пунктах 2,3 є фактично дублюючими та є складовими, охоплюються процесом підготовки позовної заяви, за складання якої за який представник просить також окремо стягнути кошти у пункті 7 акту. Послуги, зазначенні адвокатом у пункті 8, також є складовою процесу складання позовної заяви та дублюються з пунктом 7.

07.04.2026 року до суду від представника позивача Столітнього М.М. через систему «Електроний суд» надійшла відповідь на відзив у якій він із доводами відповідача, викладеними у відзиві, не погодився, та зазначив, що 24.02.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Лінеура Україна» було досягнуто згоди щодо всіх суттєвих вимог та укладено електронний Договір № 4414890 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Укладаючи кредитний договір, сторони передбачили нарахування відповідних відсотків. Переказ коштів в рамках вказаного кредитного договору здійснено шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 , яку відповідачем вказано особисто в заяві на отримання кредиту. За інформацією в листі ТОВ «ПейТек», відповідно до зазначеного договору № 4414890 від 24.02.2024 року було успішно перераховано грошові кошти у сумі 2 500 грн. на платіжну карту № НОМЕР_1 . Представник позивача підтвердив, що у період з 24.02.2024 року по 25.10.2024 року відповідачем здійснено оплати на рахунок первісного кредитора в розмірі 100 грн., які спрямовані на оплату процентів за користування грошовими коштами. Відповідно до умов вказаного договору, строк дії кредиту 364 днів: з 24.02.2024 року по 22.02.2025 року. Станом на дату укладання Договору факторингу від 25.10.2024 року №25/10/2024, строк дії Договору № 4414890 від закінчився. А тому, в межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, позивачем у період з 26.10.2024 року по 22.02.2025 року (120 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 7 500 грн. Звертає увагу суду, що в даному випадку кредитний договір № 4414890 було укладено 24.02.2024 року, пунктом 1.5.1. Договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 2,5%, яка застосована в межах перших 120 днів (до 22.04.2024 включно) і не суперечить вимогам Закону. Нараховані відсотки не носять штрафний характер, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором. Щодо стягнення штрафних санкцій зазначив, що на договори споживчого кредиту, які будуть укладатися після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом № 3498-IX (тобто після 24.01.2024 року), вимога пункту 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону не поширюється. В даному випадку договір укладено 24.02.2024 року, після спливу тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом № 3498-IX (тобто після 24.01.2024 року). Станом на сьогоднішній день, ані кредитний договір, ані будь-яке його положення чи пункт не визнано недійсними, не справедливими чи не добросовісним. Отже, у даному випадку нарахування процентів за користування кредитним коштами, виданими в рамках кредитного договору, здійснювалося в межах строку користування кредитом, враховуючи вимоги чинного законодавства та на підставі умов кредитного договору. Також зазначив, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Представник позивача просить розгляд справи проводити за його відсутності та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

18.06.2026 року відповідач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» направила до суду заперечення на відповідь на відзив у яких додатково зазначила, що позивачем не спростовано викладені у відзиві обставини щодо невідповідності наданих позивачем розрахунків заборгованості суми процентів (відсотків) за користування кредитом вимогам Закону України «Про споживче кредитування» в частині застосування до всього періоду заборгованості денної процентної ставки в розмірі 2,5 %. Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023 року. Відтак пункт 1.4.1. Договору № 4414890 від 24.02.2024 року, що передбачає стягнення денної відсоткової ставки за користування кредитними коштами у розмірі 2,5 % є нікчемним в силу частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» та не підлягає застосуванню. У позовній заяві та відповіді на відзив позивач посилається на рішення суддів першої та апеляційної інстанції, які не містять висновків щодо застосування ст. 12 та п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» у аналогічних правовідносинах. При вирішенні справи відповідач просила взяти до уваги висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09.10.2024 року у справі № 582/202/22.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 19.06.2026 року клопотання представника позивача було задоволено, витребувано у АТ КБ «Приватбанк» відповідну інформацію.

11.08.2026 року до суду від АТ КБ «Приватбанк» надійшли витребувані документи.

Представник позивача – Столітній М.М. у судове засідання не з`явився, письмово просив розгляд справи проводити за його відсутності та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, письмово просила розгляд справи проводити за її відсутності.

Судом враховано правовий висновок, викладений у постанові КЦС ВС від 24.10.2024 року № 752/8103/13-ц (61-6892св23), відповідно до якого якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином суд, враховуючи ту обставину, що сторонам по справі були створені належні та достатні умови для подання суду відповідних заяв по суті справи, заяв із процесуальних питань та доказів, вважає, що чергове відкладення розгляду справи, зважаючи на належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, наявність відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення на відповідь на відзив, порушуватиме розумний строк розгляду цивільної справи, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне ухвалити відповідне рішення по справі на підставі наявних матеріалів з урахуванням наданих сторонами заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 24.02.2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи було укладено електронний договір про надання споживчого кредиту № 4414890. Вказаний договір підписано відповідачем за допомогою електронного підпису «92461» (а.с. 82-91).

Відповідач, оформлюючи кредитний договір заходить на веб-сайт ТОВ «Лінеура Україїни» -https:/credit7.ua, в тому числі через мобільний додаток «Credit7», реєструється та створює електронний кабінет, в якому йому надходить текст Кредитного договору та де він має змогу ознайомитись з Правилами, Паспортом споживчого кредиту, інформацією передбаченою частиною 2 статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ліцензією, фінансовим звітом тощо. Доступ до особистого кабінету клієнта має тільки відповідач.

Відповідно до п. 1.2. кредитного договору тип кредиту – кредит, сума кредиту складає 2 500 грн.

Згідно із п. 1.3 кредитного договору строк кредиту 364 днів: з 24.02.2024 року по 22.02.2025 року. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 28 днів.

Згідно із п. 3.1. кредитного договору, проценти, що нараховуються за цим Договором є платою за користування кредитом. Нарахування процентів за Договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту, виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод "факт/факт".

Пунктом 1.4.1. кредитного договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 2,5 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 Договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору, сторони домовилися, що повернення (виплата) кредиту та сплата процентів за користування кредитом включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, здійснюватимуться згідно з Графіком платежів, крім випадку, визначеного в п.4.3. Договору.

За інформацією в листі ТОВ «ПейТек», відповідно до кредитного договору № 4414890 від 24.02.2024 року, 24.02.2024 року було успішно перераховано грошові кошти у сумі 2 500 грн. на платіжну карту НОМЕР_1 (а.с. 6).

Зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача відбулось через систему Pay Tech, на підставі укладеного Договору про організацію переказу грошових коштів № 210222-11 від 21.02.2022 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ПейТек» (а.с. 55-59).

ТОВ «ПейТек», надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків, внесене в державний реєстр фінансових установ (рішення від 29.05.2023 № 21/990-РК), та отримало ліцензію Національного банка України.

Відповідачем також було підписано паспорт споживчого кредиту (а.с. 94-96).

Матеріалами електронної справи підтверджено, що 25.10.2024 року ТОВ «Лінеура Україна» на підставі Договору факторингу № 25/10/2024 за плату відступило, а ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором. Найменування ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» 25.11.2024 року рішенням єдиного учасника було змінено на ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал».

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 25.10.2024 року до Договору факторингу № 25/10/2024 від 25.10.2024 року, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 (а.с. 107-108).

ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» в межах строку дії вказаного кредитного договору, у період з 26.10.2024 року по 22.02.2025 року (120 календарних днів) здійснено нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, у сумі 7 500 грн., що підтверджується наданим розрахунком (а.с. 104-105).

Представник позивача просив суд стягнути із відповідача заборгованість за вказаним кредитним договором у загальному розмірі 26 462,50 грн., з яких: 2 500 грн. – сума заборгованості за тілом кредиту, 15 212,50 грн. – сума заборгованості за процентами, нарахованими первісним кредитором, 7 500 грн. – сума заборгованості за процентами, нарахованими ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за 120 календарних днів, 1 250 грн. – штрафні санкції.

Оскільки відповідач у добровільному порядку свої договірні зобов`язання не виконує, то між сторонами виник спір, який підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо переходу права вимоги до позивача за вказаним кредитним договором, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. ст. 4, 6 ЦК України, основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За правилом частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Так, поняття договору факторингу закріплено у ст. 1077 ЦК України.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Форма правочину щодо заміни кредитора у зобов`язанні визначено у ст. 513 ЦК України, згідно вимог якої правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно із ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду по справі № 465/646/11 (Постанова від 31.10.2018 року) зазначила, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанова Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження №12-61гс21) зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналізуючи в сукупності надані стороною позивача докази на підтвердження відступлення прав вимоги, суд встановив, що до позивача перейшло право вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором.

Таким чином, враховуючи надані докази, суд дійшов висновку, що вказаний договір факторингу є дійсним та чинним, а тому ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» на підставі чинного договору набуло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 визначено, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Таким чином, якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні первісному кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за № 667/11010/14-ц.

При умові, що відповідач з будь-яких підстав не отримав повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті кредитної заборгованості на рахунки первісного кредитора, які вказані в кредитному договорі, і таке виконання було б належним, відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів належного виконання відповідачем кредитного зобов`язання ні на рахунки ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», ні на рахунки попереднього кредитора ТОВ «Лінеура Україна» відповідачем здійснено не було, а тому посилання відповідача у відзиві на неотримання нею повідомлення про відступлення права вимоги ТОВ «Лінеура Україна» позивачу ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» суд до уваги не приймає.

Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Особливості укладання договорів в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі – Закон).

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Згідно із частинами 1, 2 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

За правилами частини 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» .

Відповідно до частини 3 статті 207 ЦК України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону, у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Судом встановлено, що спірний договір між сторонами укладено в електронному вигляді із застосуванням електронного підпису сторін.

При цьому, відповідач ОСОБА_1 через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав позичальнику за допомогою засобів зв`язку, на зазначений нею номер телефону, одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду (одноразовий ідентифікатор – дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності), в даному випадку «92461», який відповідач використала для підтвердження підписання вказаного кредитного договору.

Без здійснення вищевказаних вказаних дій відповідачем вказаний кредитний договір не був би укладеним, отже такий правочин, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюються до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року, по справі № 127/33824/19, обґрунтованим висновком є те, що без отримання смс-повідомлення для входу в особистий кабінет, без здійснення входу на веб-сайт Кредитора до особистого кабінету, без отримання смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором для підписання угоди, Кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, а кредитні кошти не були би перераховані відповідачу.

Таким чином, судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір у електронній формі та погоджені всі його істотні умови.

Спірний договір містить основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено суму кредиту, дату його видачі, строк повернення, розмір процентів, умови кредитування. Позичальник погодився на укладення договору саме такого змісту. Матеріали справи свідчить про досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору, як того вимагають положення ст. 638 ЦК України.

Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Таким чином, суд дійшов висновку, що вказаний кредитний договір є дійсним та чинним, а тому його умови в обов`язковому порядку мають виконуватись сторонами. При цьому, відповідач у відзиві на позов не заперечувала укладення вказаного кредитного договору.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином і у встановлений строк, відповідно до вимог договору та вимог закону.

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

У статті 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється його належним виконанням.

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Положеннями ст. 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 2 ст. 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Суд звертає увагу, що від 11.08.2026 року на адресу суду від АТ КБ «Приватбанк» на виконання ухвали про витребування доказів надійшов лист з якого вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 . 24.02.2024 року на вказану карту було зарахування коштів на суму 2 500 грн.

Таким чином, матеріали справи містять докази перерахування відповідачу грошових коштів за вказаним кредитним договором.

Верховним Судом у постанові від 07.06.2023 року по справі № 234/3840/15-ц (провадження № 61-3014св22), наголошено, що заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Враховуючи вищевикладене, а також визнання позовних вимог відповідачем у цій частині, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача за тілом кредиту у розмірі 2 500 грн. підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення із відповідача заборгованості за відсотками, суд зазначає наступне.

Статтями 1048, 1049, 1050 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому, відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) надає другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пунктом 1.4.1. кредитного договору передбачено стандартну процентну ставку, яка становить 2,5 % в день та застосовується в межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 Договору.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%.

При цьому, при вирішенні спору суд враховує, що відповідно до п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Вказаний закон набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Відповідачем наведено розрахунок заборгованості з урахуванням вказаних вимог законодавства, згідно якого заборгованість за вказаним кредитним договором за період з 24.02.2024 по 21.04.2024 складає 3 625 грн. (процентна ставка 2,5%), за період з 22.04.2024 по 19.08.2024 – 4 500 грн. (процентна ставка 1,5%), за період з 20.08.2024 по 22.02.2025 – 4 675 грн. (процентна ставка 1%).

Окрім того, відповідачем в рахунок погашення заборгованості за користування кредитом сплачено 17.05.2024 року кошти в розмірі 100 грн., що підтверджується наданим представником позивача розрахунком (а.с. 100).

Таким чином, за весь період дії кредитного договору, сума заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом складає: 12 700 грн. (3 625 грн. + 4 500 грн. + 4 675 грн.) – 100 грн. Вказана сума визнається відповідачем.

При цьому, згідно із наданого представником позивача розрахунку заборгованості встановлено, що первісний кредитор ТОВ «Лінеура Україна» нараховувало щоденно у період з 24.02.2024 року по 25.10.2024 року (а.с. 99-103), а ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» - у період з 26.10.2024 року по 22.02.2025 року (а.с. 104-105) відсотки за процентною ставкою у розмірі 2,5%, що є порушенням вимог діючого законодавства.

Перевіряючи наданий відповідачем розрахунок, суд вважає його таким, що проведений з урахуванням вищезазначених норм законодавства, а тому приймає його до уваги.

Таким чином, заборгованість за відсотками становить:

- за період з 24.02.2024 року по 21.04.2024 року – 3 625 грн. (2 500 грн. х 2,5%) х 58 днів;

- за період з 22.04.2024 року по 19.08.2024 року – 4 500 грн. (2 500 грн. х 1,5%) х 120 днів;

- за період з 20.08.2024 року по 22.02.2025 року – 4 675 грн. (2 500 грн. х 1%) х 187 днів.

Враховуючи зазначене, загальний розмір відсотків за користування кредитом, в межах заявлених позивачем вимог, а саме в межах строку користування кредитом у період з 24.02.2024 року по 22.02.2025 року, з урахуванням часткової сплати відповідачем кошті у розмірі 100 грн., складає 12 700 грн.

Щодо стягнення із відповідача штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Представник позивача просив суд стягнути із відповідача, зокрема, штрафні санкції у розмірі 1 250 грн. В свою чергу, відповідач позовні вимоги в цій частині визнала.

Разом з тим, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто, повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які підлягають встановленню.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17, провадження № 61-39156св18 та підтримана 30 червня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/1142/20.

Перевіряючи законність підстав для стягнення із відповідача штрафних санкцій, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введений воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався та який діє на момент розгляду вказаної справи.

Представник позивача посилався на норми п. 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування».

Суд звертає увагу, що норми п. 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» передбачають вимоги до умов відповідальності за договорами, які були укладені до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», оскільки такі не відповідають зазначеному закону. Договори, які укладатимуться після відповідної дати, повинні укладатися з врахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг». Тому норми п. 6 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не спрямовані на встановлення відповідальності боржника у зв`язку з порушенням договорів, укладених після тридцятого дня з дня набрання чинності вказаним законом. Умови такої відповідальності передбачені пунктом 18 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Водночас, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17, 18), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (пункт 69), відповідно до яких якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України; спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Відповідно до висновку Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 31.01.2024 року у справі № 183/7850/22, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань і така особливість проявляється: - в періоді існування особливих правових наслідків, яким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; - в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки, зокрема, договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; - у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Зважаючи на те, що в Україні діє воєнний стан та з огляду на викладені положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позивачем безпідставно нараховано відповідачу штрафні санкції у розмірі 1 250 грн., які стягненню не підлягають, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2023 року у справі № 209/3103/21 зазначив, що при вирішенні цивільних справ судами ураховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, розглядаючи даний спір в межах заявлених вимог, оцінюючи надані по справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності та взаємності зв`язку у сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 4414890 від 24.02.2024 року в розмірі 15 200 грн., з яких: 2 500 грн. – сума заборгованості за тілом кредиту, 12 700 грн. – сума заборгованості за відсотками з 24.02.2024 року по 22.02.2025 року. В іншій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити через їх необґрунтованість та недоведеність.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

При вирішенні питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Представник позивача просив суд стягнути із відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 3 частини 1 статті 133 ЦПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним, зокрема, із часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Зазначений правовий висновок узгоджується з позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року справа № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19.

У разі неспівмірності розміру витрат на правову допомогу суд самостійно визначає розмір судових витрат (постанова Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично здійснені, та оцінювати їх необхідність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок про те, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги, стороною позивача було надано до суду всі необхідні документи.

Зважаючи на вищевикладене, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, а також судового збору, пропорційно розміру задоволених позовних, а саме: судовий збір 1 391,42 грн. (15 200 грн. * 2 422,40 грн. / 26 462,50 грн.), витрати на правову допомогу 5 743,98 грн. (15 200 грн. * 10 000 грн. / 26 462,50 грн.).

На думку суду, за даних обставин справи, такий розмір судового збору та витрат на правову допомогу буде справедливим, розумним та співмірним відшкодуванням таких витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 15-16, 509, 512, 514, 525-526, 598-599, 610, 611, 612, 614, 615, 625, 626, 628, 629, 1046-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76-81, 89, 137, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (код ЄДРПОУ: 44559822, місцезнаходження: м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, оф. 118/2) заборгованість за кредитним договором № 4414890 від 24.02.2024 року в розмірі 15 200 грн. (п`ятнадцять тисяч двісті) гривень 00 копійок, з яких: 2 500 грн. – сума заборгованості за тілом кредиту, 12 700 грн. – сума заборгованості за відсотками з 24.02.2024 року по 22.02.2025 року.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог – відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (код ЄДРПОУ: 44559822, місцезнаходження: м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, оф. 118/2) пропорційно розміру задоволених позовних вимог судовий збір у розмірі 1 391,42 грн. (одна тисяча триста дев`яносто одна) гривня 42 копійки, а також витрати на правову допомогу у розмірі 5 743,98 грн. (п`ять тисяч сімсот сорок три) гривні 98 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», ЄДРПОУ: 44559822, місцезнаходження: м. Київ, вул. Загородня, буд. 15, оф. 118/2;

відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 26 жовтня 2026 року.

Суддя: Федотова В.М.