Рішення від 15 жовтня 2026 р. у справі №202/854/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/854/26

Провадження № 2/202/2642/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2026 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпра у складі:

головуючої судді – Бєсєди Г.В.

за участю секретаря – Гриб А.О.

представників позивача – ОСОБА_1

ОСОБА_2

відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності та витребування майна, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності та витребування майна.

В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_4 зазначає, що за договором вона передала відповідачу 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 в обмін на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 7 договору обмін здійснювався з грошовою доплатою позивачки на користь відповідача в розмірі 417 738,00 грн (еквівалент 10 000 доларів США за курсом НБУ на 25.07.2025). Частину доплати в сумі 167 095,20 грн вона передала до підписання договору, 125 321,40 грн перерахувала на рахунок відповідача до укладення договору, а решту 125 321,40 грн зобов`язувалася сплатити безготівково протягом 24 місяців, до 25.07.2027. Пунктом 7 договору передбачено право позивачки здійснити оплату достроково, до настання встановлених графіком строків.

Позивачка стверджує, що свої зобов`язання виконала повністю: перерахувала залишок доплати достроково, що підтверджується платіжними інструкціями. Проте відповідач відмовився підписати у нотаріуса заяву про отримання повного розрахунку, яка потрібна для реєстрації права власності. Постановою нотаріуса від 19.12.2025 у реєстрації права власності відмовлено саме через відсутність цієї заяви. Претензії позивачки з вимогою з`явитися до нотаріуса й підписати заяву відповідач залишив без виконання.

Позивачка наголошує, що, відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, а ст. 530 ЦК України допускає виконання в межах строку. Оскільки договір прямо дозволяє дострокову оплату, відповідач не мав підстав відмовлятися підтвердити розрахунок.

Позивачка посилається також на ст. 182, ч. 4 ст. 334 ЦК України та ч. 2 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та зазначає, що реєстрація права власності стала неможливою саме через дії відповідача, який не визнає факту повної оплати та не підписує необхідну заяву.

Обґрунтовуючи вимогу про визнання права власності, посилається на ст. 392 ЦК України. Вона наводить правові позиції Верховного Суду (постанови від 05.03.2019 у справі № 917/377/17, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 та інші), згідно з якими передумовами захисту за цією нормою є підтверджене доказами право власності позивача та підтверджене доказами порушення цього права, тобто його невизнання чи оспорювання. Позивачка вважає, що вона не може реалізувати свої правомочності власника через поведінку відповідача, а тому той є належним відповідачем у спорі.

Оскільки право власності на спірну частку квартири досі зареєстровано за відповідачем, належним способом захисту є, на її думку, також витребування майна. Вона посилається на правові висновки Великої Палати у справах № 199/8324/19 (постанова від 13.07.2022) та № 914/2618/16 (постанова від 06.07.2022), за якими рішення про витребування нерухомості є підставою для реєстрації права власності за позивачем, незалежно від того, чи витребування здійснюється як віндикація (ст. 387, 388 ЦК України), чи як повернення майна без достатньої правової підстави (ст. 1212–1215 ЦК України), чи як примусове виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Крім того, позивачка зазначає, що позасудового шляху захисту вона не має, нотаріус відмовив у реєстрації, а відповідач ухиляється від підписання заяви. Вона посилається на ст. 55 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо гарантованого права на судовий захист, а також на те, що досудове врегулювання проводилося шляхом направлення відповідачу претензій.

Наголошувала, що за платіжними інструкціями комісію за перекази сплачувала позивачка, а не відповідач. Звертає увагу на причину відмови відповідача ОСОБА_3 підписати заяву у нотаріуса 06.01.2026, а саме те, що підпис ним буде здійснено після вирішення питання особистих проблем сина та долі майна. Доводи про недоплату через комісію з`явилися лише у суді. Зазначені дії вважає проявом недобросовісної поведінки і посилається на принцип та правові позиції Великої Палати Верховного Суду (постанова від 14.12.2021 у справі № 147/66/17). Добросовісна поведінка має бути очікуваною, не обмежувати права іншої сторони і враховувати її законні інтереси. Вона також посилається на доктрину заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) та практику Верховного Суду (постанови від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, від 07.04.2023 у справі № 910/5172/19), за якою поведінка, що не відповідає попереднім заявам сторони, на які інша сторона розумно покладалася, суперечить добросовісності. Позивачка вчинила всі дії, передбачені договором, і розраховувала на такі самі дії відповідача.

З посиланням на постанови КЦС ВС від 11.09.2019 у справах № 753/9563/14 і № 753/9564/14 вона наполягає, що сума платежів за договором визначається з урахуванням курсу НБУ на день укладення договору, а не на дати окремих платежів. Договір не містить умови про врахування коливань курсу, а передбачає виключно перерахування коштів у гривнях, тому її зобов`язання виконано в повному обсязі.

ОСОБА_4 просить визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 на підставі договору міни від 25.07.2025, посвідченого нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Черновською Л.Г. та зареєстрованого в реєстрі за № 729, а також витребувати цю частину квартири від ОСОБА_3 та стягнути судові витрати.

У судовому засіданні представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримали викладені в позові обставини, та просили позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні не визнав позов, підтримав, викладені у відзиві заперечення на позов.

У відзиві відповідач ОСОБА_3 просить відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки вважав позов безпідставним і передчасним, а обраний позивачкою спосіб захисту неналежним. Зазначає, що, відповідно до п. 7 договору міни від 25.07.2025, остаточний розрахунок має бути проведений до 25.07.2027, тобто на момент звернення до суду строк виконання ще не настав.

Відповідач ОСОБА_3 посилається на банківські виписки (зокрема платежі від 25.07.2025 і 29.07.2025), з яких, на його думку, випливає, що на його рахунок фактично надійшли суми, менші за заявлені позивачкою, через утримання банківської комісії (41,11 грн, 50,00 грн та інші). Наголошує, що обов`язок позивачки полягає у сплаті повної суми, а ризик витрат, пов`язаних із банківськими операціями, покладається на платника, якщо договором прямо не передбачено інше. Позивачка, на його думку, не надала належних і допустимих доказів повного розрахунку в розмірі, визначеному договором, з урахуванням курсу НБУ на момент кожного платежу, тому твердження про повне виконання є недоведеним. Посилається на ст. 526 ЦК України і стверджує, що оскільки на його рахунок надійшла менша сума, ніж еквівалент 10 000 доларів США за курсом НБУ, зобов`язання з оплати вважається невиконаним у повному обсязі.

Відповідач зазначає про неналежний спосіб захисту, посилаючись на правову позицію Верховного Суду у справі № 917/377/17, за якою ст. 392 ЦК застосовується лише тоді, коли право власності вже набуте раніше, але не визнається іншою особою. Потреба в такому способі захисту, на його думку, виникає тоді, коли право власника не підтверджене відповідними документами за відсутності іншого, крім судового, шляху захисту, або сумнівне чи оспорюється, і за умови, що позивач не перебуває з відповідачем у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у таких відносинах, захищаються нормами зобов`язального права.

Відповідач зазначає, що відповідно до п. 12 договору реєстрація переходу права відбувається після повної оплати. Оскільки факт повної оплати є предметом спору, право власності у позивачки, за його позицією, ще не виникло у встановленому законом порядку (ст. 334 ЦК України). Строк розрахунків спливає 25.07.2027, а позивачка звернулася до суду в січні 2026 року, тобто за півтора року до його закінчення. Оскільки отримання повної суми з урахуванням комісій і курсу НБУ оспорюється, вона, на думку відповідача, не має права вимагати переоформлення майна до усунення недоплати. Вимога про визнання права, яке ще не зареєстроване, є, на його думку, юридично неспроможною, адже ст. 392 ЦК захищає вже наявне право, а не є способом оформлення права, яке має виникнути в майбутньому.

Відповідач вказує, що за ст. 387, 388 ЦК України право на віндикацію має лише власник, який втратив володіння. Оскільки право власності позивачки ніколи не було зареєстроване, вона не має статусу власника і, відповідно, права на віндикаційний позов.

ОСОБА_3 вважає, що постанова нотаріуса про відмову у вчиненні дії підтверджує незавершеність передбаченого договором і законом механізму реєстрації через підтвердження розрахунку. Судовий порядок, на його думку, не може підміняти встановлений договором і законом порядок реєстрації речових прав, якщо умови договору фактично не виконані. Відмова нотаріуса свідчить про відсутність підстав для реєстрації в позасудовому порядку, а отже і про невиконання умов договору.

З наведених підстав відповідач ОСОБА_3 наголошує, що позивачка не довела повного виконання зобов`язання, строк виконання не настав, право власності в неї не виникло, а обраний спосіб захисту є неналежним, тому просить у позові відмовити.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 12 лютого 2026 року заяву ОСОБА_4 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартири та грошові кошти в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Черновська Л.Г., про визнання права власності та витребування майна – задоволено частково, заборонено вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 , право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), в іншій частині заяви – відмовлено.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 05 серпня 2026 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

Суд, заслухавши сторін, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено 25.07.2025 договір міни, посвідчений нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Черновською Л.Г. і зареєстрований у реєстрі за № 729.

За договором міни позивачка передала відповідачу 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 в обмін на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 . Обмін здійснено з грошовою доплатою позивачки в розмірі 417 738,00 грн (еквівалент 10 000 доларів США за курсом НБУ на дату укладення договору).

Відповідно до п. 7 договору міни доплата складається з трьох частин: 167 095,20 грн передано до підписання договору, 125 321,40 грн перераховано на рахунок відповідача до укладення договору, а решту 125 321,40 грн позивачка зобов`язалася сплатити безготівково протягом 24 місяців, до 25.07.2027.

Цим же пунктом позивачці надано право здійснити оплату до настання строків, визначених графіком. Сторони підтвердили відсутність взаємних претензій щодо проведеного розрахунку та графіка платежів і погодили, що державну реєстрацію переходу права власності нотаріус здійснить після повної оплати за договором.

У заяві від 25.07.2025, яка складена на ім`я ОСОБА_4 , та посвідчена нотаріусом Дніпровського нотаріального округу Черновською Л.Г., зареєстрована в реєстрі за № 731, ОСОБА_3 повідомив про отримання від громадянки України ОСОБА_4 , грошових коштів в суму 167 095 грн. 20 коп., що є еквівалентом 1 915 доларів США, за курсом НБУ від 25.07.2025, 1 долар США = 41,7738 грн.; 80 000 гривень 00 копійок, що є еквівалентом 4 000 доларів США, за курсом НБУ від 25.07.2025, 1 долар США = 41,7738 грн., на рахунок № НОМЕР_2 , банк одержувача – АТ КБ «Приватбанк»; 45 321 грн. 00 коп., що є еквівалентом 1 085 доларів США, за курсом НБУ від 25.07.2025, 1 долар США = 41,7738 грн., буде перераховано ОСОБА_4 на рахунок № НОМЕР_2 , банк одержувача – АТ КБ «Приватбанк», протягом 5 календарних днів до 30.07.2025.

Нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Черновська Л.Г. 19.12.2025 постановою відмовила у державній реєстрації права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

Нотаріусом було встановлено, що згідно наданих платіжних доручень АТ КБ «Приватбанк» проведено перерахунок коштів: платіжна інструкція N?0.0.4649761083.1, дата складання 01.12.2025, надавач платіжних послуг - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», платник - ОСОБА_4 , отримувач ОСОБА_3 , рахунок отримувача № НОМЕР_2 , сума -32 000 грн. 00 коп.; платіжна інструкція N?0.0.4649196109.1, дата складання 28.11.2025, надавач платіжних послуг - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», платник - ОСОБА_4 , отримувач ОСОБА_3 , рахунок отримувача НОМЕР_2 , сума - 30 660 грн. 90 коп.; платіжна інструкція N?0.0.4630696686.1, дата складання 17.11.2025, надавач платіжних послуг - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», платник - ОСОБА_4 , отримувач ОСОБА_3 , рахунок отримувача № НОМЕР_2 , сума - 62 660 грн. 90 коп.; платіжна інструкція N?0.0.4478668470.1, дата складання 30.07.2025, надавач платіжних послуг - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», платник - ОСОБА_4 , отримувач ОСОБА_3 , рахунок отримувача № НОМЕР_2 , сума - 37 100 грн. 00 коп.; платіжна інструкція N?0.0.4477827724.1, дата складання 29.07.2025, надавач платіжних послуг - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», платник - ОСОБА_4 , отримувач ОСОБА_3 , № НОМЕР_2 , сума - 8 221 грн. 00 коп.; платіжна інструкція N?0.0.4475163008.1, дата складання 25.07.2025, надавач платіжних послуг - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», платник - ОСОБА_4 , отримувач - ОСОБА_3 , рахунок отримувача НОМЕР_2 , сума - 30 000 грн. 00 коп.; платіжна інструкція N?0.0.4475159074.1, дата складання 25.07.2025, надавач платіжних послуг - АТ КБ «ПРИВАТБАНК», платник - ОСОБА_4 , отримувач ОСОБА_3 , рахунок отримувача № НОМЕР_2 , сума - 50 000 грн. 00 коп.

Нотаріусом у постанові зазначено про неможливість вчинення нотаріальної дії – засвідчення справжності підпису громадянина ОСОБА_3 на заяві про підтвердження отримання повного розрахунку на виконання умов договору міни, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Черновської Л.Г. 25.07.2025 за реєстром № 729 та неможливість проведення процедури державної реєстрації права власності на частину квартири АДРЕСА_3 на ім`я громадянки України ОСОБА_4 у зв`язку з відмовою громадянина України ОСОБА_3 підписати заяву щодо підтвердження отримання повного розрахунку на виконання умов договору.

Відповідач ОСОБА_3 відмовився підписати заяву у нотаріуса. Зазначена обставина та підстава відмови не оспорювалась відповідачем у судовому засіданні, та підтверджено матеріалами цивільної справи, зокрема копією бланку заяви нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Черновської Л.Г. від 06.01.2026, який складено від імені ОСОБА_3 , на якому міститься напис «Підпис буде здійснено після вирішення питання особистих речей мого сина і долі майна».

Направлені позивачкою претензії залишено без задоволення. Право власності на спірну частку квартири зареєстровано за відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Договір міни був підписаний його сторонами у присутності нотаріуса, і на час його підписання ними було досягнуто згоди з усіх істотних його умов, на момент укладання договору сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним та відповідало їхній внутрішній волі.

Судом встановлено, що позивачка передала відповідачу 1/8 частину квартири АДРЕСА_4 , що відображено в п. 1 договору, і відповідач цього не заперечує.

На виконання умов договору міни ОСОБА_4 перерахувала залишок доплати до настання визначеного договором строку, що підтверджується платіжними інструкціями № 9397-3426-6886-7980 від 17.11.2025 (платіж на суму 62 660,90 грн.), платіжними інструкціями № 9398-4357-99-31-6783 від 28.11.2025 (платіж на суму 30 660,90 грн.), платіжними інструкціями № 9398-7455-8342-0638 від 01.12.2025 (платіж на суму 32 000,00 грн.).

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позов є передчасним, оскільки строк виконання зобов`язання спливає 25.07.2027.

Пункт 7 договору міни встановлює граничний строк оплати, а не заборону на її здійснення раніше. Навпаки, цей пункт прямо надає позивачці право сплатити відповідну суму до настання строків за графіком. Тому дострокове виконання відповідає умовам договору. Умова про державну реєстрацію переходу права «після повної оплати» пов`язана з фактом повної оплати, а не зі спливом граничного строку. Посилання відповідача на ч. 1 ст. 530 ЦК України цього не спростовує, оскільки строк виконання тут визначено як кінцевий і доповнено правом дострокової оплати.

Суд відхиляє й доводи про недоплату через банківські комісії та необхідність перерахунку за курсом НБУ на дату кожного платежу.

Сторони у п. 7 договору міни визначили не лише еквівалент у доларах США, а й конкретні суми у гривнях по кожному платежу, зафіксувавши курс саме на дату укладення договору.

Крім того, у п. 7 договору сторони підтвердили відсутність взаємних претензій щодо проведеного розрахунку та графіка оплати.

Відповідачем у нотаріуса не зазначалось, що розрахунок з ним проведений не в повному обсязі, не зазначалось про недоплату позивачем у зв`язку з утриманням комісії, або коливанням курсу валют.

Суд наголошує, що підстава відмови відповідача ОСОБА_3 у нотаріуса від підпису у заяві від 06.01.2026 про підтвердження проведення розрахунку у повному обсязі – спір щодо особистих речей сина відповідача, що у даному випадку не є предметом договору міни та не є умовою, яка передбачена договором міни.

Щодо вимоги про визнання права власності

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права (Постанова Великої палати Верховного суду у справі № 344/16879/15-ц від 14 грудня 2021 року).

Відповідно до ст. 3, 13 ЦК України цивільне законодавство ґрунтується на засадах добросовісності, а цивільні права мають здійснюватися в межах, не порушуючи прав інших осіб.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» судове рішення, що набрало законної сили, щодо права власності є підставою для державної реєстрації.

Суд зазначає, що відповідач ОСОБА_3 , створюючи перешкоду для виконання договору умовою, яка залежить лише від його волі, та не передбачена вимогами договору.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що судовий порядок підміняє встановлений договором порядок реєстрації, оскільки дотримання цього порядку є неможливим саме в результаті дій відповідача.

З огляду на викладене вимога про визнання за позивачкою ОСОБА_4 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 є ефективним способом захисту та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про витребування майна

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка кореспондується із статтею 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

ЦК України одним зі способів захисту порушених прав передбачено віндикацію.

Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Як зазначено Верховним судом у постанові від 29.05.2024 у справі № 910/5808/20 віндикація - це витребування своєї речі не володіючим власником від володіючого не власника. Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного безпосередньо із власником договору.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Для застосування пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України ключовими аспектами є відсутність волі власника на відчуження майна, добросовісність набувача, а також оплатність при відчуженні спірного майна.

Позивачка не позбавлялася володіння спірною часткою квартири. Спірна частка залишається зареєстрованою за відповідачем, який є її власником, тобто набув її на законних підставах, а не заволодів нею незаконно.

Віндикація у вказаній ситуації не буде належним способом захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, оскільки за змістом статей 387, 388 ЦК України позов про витребування майна пред`являється власником до володільця спірного майна.

Посилання позивачки на висновки Великої Палати Верховного Суду щодо підстав реєстрації на підставі рішення про витребування не спростовують цього висновку, оскільки в цих справах ідеться про інші фактичні обставини, а в цій справі ефективний захист забезпечується іншим способом.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки задоволена вимога про визнання права власності на частину квартири АДРЕСА_3 за ОСОБА_4 , то з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_4 підлягає стягненню сплачена сума судового збору за майнову вимогу у розмірі 1% відсотка від ціни позову, тобто судовий збір в сумі 4 177, 38 грн.

Керуючись ст. ст. 81, 141, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання права власності та витребування майна – задовольнити частково.

Визнати право власності на частину квартири АДРЕСА_3 за ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ).

В іншій частині позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в сумі 4 177, 38 грн.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя Г.В. Бєсєда