Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №500/5913/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/5913/26

13 жовтня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Подлісної І.М. розглянувши в порядку письмового провадження з особливостями визначеними статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського МУ Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського МУ Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.06.2026 на адресу Відділу примусового виконання рішень надійшла заява стягувача ТОВ «ГК «РОВЕКС» № б/н від 30.06.2026 про повернення виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду "Тернопільської області №1915/7829/2012, виданого 09.10.2012, без виконання. Того ж дня головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Батрин Мирославою Петрівною винесено постанову у ВП №34923096 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. І ч. І ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». У постанові зазначено, що залишок нестягненої суми за виконавчим документом становить 18 968 024,96 грн, а сума стягнутого виконавчого збору 3 447,16 грн. Пунктом 3 цієї постанови постанову про стягнення виконавчого збору №34923096 від 14.12.2012 виведено в окреме провадження.

На виконання пункту 3 постанови від 30.06.2026 постанову №34923096 від 14.12.2012 про стягнення виконавчого збору було виведено в окреме виконавче провадження №81378178. У цьому виконавчому провадженні з ОСОБА_1 підлягає стягненню виконавчий збір у сумі 1 896 802,50 грн. (постанова про відкриття виконавчого провадження від 30.06.2026 у ВП № 81378178).

У подальшому, на підставі виконавчого листа у справі №1915/7829/2012, який виданий 09.10.2012 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Кондратюком Русланом Вікторовичем 23.07.2026 відкрито виконавче провадження ВП №81573623.

Отже, виконавчі провадження №34923096 та №81573623 пов`язані з примусовим виконанням одного й того самого виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №1915/7829/2012, виданого 09.10.2012.

У межах виконавчого провадження №81573623 приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Кондратюком Русланом Вікторовичем 23.07.2026 винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця, якою постановлено стягнути з ОСОБА_1 основну винагороду у сумі 1 892 128,36 грн.

Тобто, на даний час відбувається одночасне стягнення з Позивача виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця, що призводить до подвійного стягнення за одним і тим самим виконавчим документом, а тому Позивач звернулася до Відповідача із заявою, в якій просила закінчити виконавче провадження №81378178 про стягнення з неї виконавчого збору.

Так, Позивачем 03.09.2026 подано заяву про закінчення виконавчого провадження №81378178 від 30.06.2026 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 1 896 802,50 грн. Вказану заяву отримано Відповідачем 04.09.2026, що підтверджується відміткою про її одержання на примірнику заяви.

Станом на дату звернення до суду відповідь на заяву Позивача від 03.09.2026 Відповідачем не надана, постанова про закінчення виконавчого провадження №81378178 не винесена, а виконавче провадження №81378178 не закінчено.

З постанови державного виконавця від 30.06.2026 у ВП №34923096 вбачається, що до повернення виконавчого документа стягувачу з боржника було стягнуто 3 447,16 грн виконавчого збору. Відповідно до ч. 8 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» вже стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає. Водночас після пред`явлення того самого виконавчого листа №1915/7829/2012 від 09.10.2012 приватному виконавцю та винесення ним 23.07.2026 постанови про стягнення основної винагороди у сумі 1 892 128,86 грн подальше стягнення з Позивача виконавчого збору у виконавчому провадженні №81378178 призводить до подвійної плати за примусове виконання одного й того самого виконавчого документа.

Тобто, після отримання Відповідачем 04.09.2026 заяви Позивача від 03.09.2026 Відповідачу стало достеменно відомо, що приватним виконавцем стягується з Позивача основна винагорода приватного виконавця за тим самим виконавчим документом (виконавчий лист Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Мо1915/7829/2012 від 09.10.2012), за яким Відповідачем стягується виконавчий збір у провадженні №81378178.

Однак на заяву Позивача від 03.09.2026, отриману Відповідачем 04.09.2026, відповіді не надано, законну вимогу Позивача про закінчення виконавчого провадження №81378178 не виконано, виконавче провадження №81378178 не закінчено, що свідчить про протиправну бездіяльність Відповідача у вигляді незакінчення виконавчого провадження №81378178.

16 вересня 2026 року Тернопільським окружним адміністративним судом відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з особливостями провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, визначеними статями 268, 269, 271, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, та призначено судове засідання на 13.10.2026 о 10:30 год.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов через систему "Електронний суд" із відповідними письмовими доказами 22.09.2026. У відзиві відповідач не погоджується з позовними вимогами та доводами, викладеними в адміністративному позові, та в обґрунтування своїх заперечень зазначає наступне.

На примусовому виконанні у Відділі перебувало виконавче провадження № 34923096 з примусового виконання виконавчого листа №1915/7829/2012 від 09.10.2012 виданого Тернопільським міськрайонним судом, про: «Стягнути із ОСОБА_1 в користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" 18999277,56 (вісімнадцять мільйонів дев`ятсот дев`ять тисяч двісті сімдесят сім гривень 56 копійок) та 3219 гривень понесеного судового збору".

На адресу Відділу 30.06.2026 надійшла заява № б/н від 30.06.2026 стягувача ТОВ ГК «Ровекс» про повернення виконавчого листа №1915/7829/2012 від 09.10.2012 виданого Тернопільським міськрайонним судом, згідно п.1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».

30.06.2026 держаним виконавцем Відділу винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Пунктом 3 зазначеної постанови передбачено, що постанову про стягнення виконавчого збору №34923096 від 14.12.2012 вивести в окреме провадження.

Постанова №34923096 від 30.06.2026 про повернення виконавчого листа №1915/7829/2012 від 09.10.2012 виданого Тернопільським міськрайонним судом, стороною - боржником не оскаржувалась. Зокрема і не скасованим і чинним залишається п. 3 даної постанови.

Відповідно до ч. 3 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1,3,4,6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно вимог ст. ст. 27, 39, 40 Закону України «Про виконавче провадження», постанову про стягнення виконавчого збору № 34923096 від 14.12.2012, видану Відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, 30.06.2026 зареєстровано в АСВП як виконавчий документ та відкрито виконавче провадження № 81378178. Копію постанови про відкриття виконавчого провадження № 81378178 направлено боржнику до виконання рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується поштовим відправленням №4602100271014 від 01.07.2026 року.

Постанова про відкриття виконавчого провадження №81378178 від 30.06.2026 боржником не оскаржувалась.

На адресу Відділу 04.09.2026 надійшла заява № б/н від 03.09.2026 боржника ОСОБА_1 про закінчення виконавчого провадження №81378178 від 30.06.2026 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 1896802,50 грн. 16.09.2026 за вих. № 9170/02.1-23 заявнику ОСОБА_1 надіслано відповідь на заяву від 03.09.2026 (поштове відправлення №R460210009990 від 21.09.2026).

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Враховуючи вищевикладене, в призмі вимог ст. 39 Закону, яка містить вичерпний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження, у державного виконавця відсутні правові підстави для завершення виконавчого провадження №81378178 з примусового виконання постанови № 34923096 від 14.12.2012 про стягнення виконавчого збору.

ТОВ «ГК «Ровекс» звертався з позовною заявою до Тернопільського міськрайонного суду про визнання виконавчого документа №1915/7838/2012 від 05.08.2013 таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду №1915/7838/2012 від 03.12.2024 в задоволені позову ТОВ «ГК «Ровекс» про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню відмовлено.

Постановою Тернопільського апеляційного суду №1915/7838/2012 від 24.02.2025 ухвалу Тернопільського міськрайонного суду №1915/7838/2012 від 03.12.2024 залишено без змін.

З наведених мотивів і підстав суд дійшов висновку, що новий стягувач ТОВ «ГК «Ровекс» по виконавчому провадженні не позбавлений права звернутися до державного виконавця із заявою про відкликання виконавчого документа, наслідком чого буде закінчення виконавчого провадження, про що і наголошував боржник у направленій вимозі про виконання договірного зобов`язання, а саме перебування на примусового виконанню виконавчого листа від 05.08.2023 №1915/7838/2012, а відтак і належне виконання ТОВ «ГК «Ровекс» своїх зобов`язань по договору новації.

Проте, мета укладеного договору новації від 17.12.2018 та подання відповідно і заяви новим стягувачем про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає до виконання, спрямована виключно на ухилення стягнення із боржника виконавчого збору, який становить 10 відсотків від суми стягнення , припинення дії застосованих обмежень на рухоме і нерухоме майно за несвоєчасне виконання рішення суду.

Враховуючи вищевикладене, з даного позову вбачається те, що боржник – ОСОБА_1 пред`явивши повторно виконавчий документ до приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області, неправомірно та невиправдано ухиляється від сплати виконавчого збору, який передбачений ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження». Представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.

Представником відповідача 23.09.2026 надіслано до суду додаткові пояснення.

Представником відповідача 06.10.2026 надіслано до суду клопотання про розгляд справи без їх участі.

У відповіді на відзив представником позивача викладені доводи, які за своєю суттю аналогічні мотивам, викладеним у позовній заяві.

Представником позивача 13.10.2026 подано до суду клопотання про розгляд справи без їх участі.

Учасники справи подали до суду письмові заяви про розгляд справи за їх відсутності, а тому враховуючи положення статей 194, 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) розгляд справи проведено у порядку письмового провадження.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступне.

У провадженні Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового Тернопільській областях виконання рішень в Івано-Франківській та Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України знаходиться виконавче провадження ВП №81378178, яке відкрите на підставі постанови №34923096 від 14.12.2012 про стягнення виконавчого збору.

Виконавче провадження ВП №34923096 було відкрито 26.10.2012 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Роєнком Романом Володимировичем з примусового виконання виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №1915/7829/2012, виданого 09.10.2012 на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22.08.2012.

Відповідно до виконавчого листа суд вирішив стягнути із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» заборгованість у сумі 18 999 277,56 грн та 3 219 грн понесеного судового збору. Рішення набрало законної сили 03.09.2012. Заява про примусове виконання була подана 24.10.2012. Постановою від 26.10.2012 у ВП №34923096 виконавче провадження відкрито, а боржнику надано семиденний строк для самостійного виконання рішення.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31.01.2020 у справі №1915/7829/2012 задоволено заяву Відділу примусового виконання рішень та замінено стягувача Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «ГК «РОВЕКС» у виконавчому провадженні №34923096 з примусового виконання виконавчого листа №1915/7829/2012, виданого 09.10.2012 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області.

30.06.2026 на адресу Відділу примусового виконання рішень надійшла заява стягувача ТОВ «ГК «РОВЕКС» №б/н від 30.06.2026 про повернення виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду "Тернопільської області №1915/7829/2012, виданого 09.10.2012, без виконання. Того ж дня головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Батрин Мирославою Петрівною винесено постанову у ВП №34923096 про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. І ч. І ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». У постанові зазначено, що залишок нестягненої суми за виконавчим документом становить 18 968 024,96 грн, а сума стягнутого виконавчого збору 3 447,16 грн. Пунктом 3 цієї постанови постанову про стягнення виконавчого збору №34923096 від 14.12.2012 виведено в окреме провадження.

На виконання пункту 3 постанови від 30.06.2026 постанову №34923096 від 14.12.2012 про стягнення виконавчого збору було виведено в окреме виконавче провадження №81378178. У цьому виконавчому провадженні з ОСОБА_1 підлягає стягненню виконавчий збір у сумі 1 896 802,50 грн. (постанова про відкриття виконавчого провадження від 30.06.2026 у ВП №81378178) .

У подальшому, на підставі виконавчого листа у справі №1915/7829/2012, який виданий 09.10.2012 Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області, приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Кондратюком Русланом Вікторовичем 23.07.2026 відкрито виконавче провадження ВП №81573623 (постанова від 23.07.2026 про відкриття виконавчого провадження додається).

Отже, виконавчі провадження №34923096 та №81573623 пов`язані з примусовим виконанням одного й того самого виконавчого листа Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №1915/7829/2012, виданого 09.10.2012.

У межах виконавчого провадження Хо81573623 приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Кондратюком Русланом Вікторовичем 23.07.2026 винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця, якою постановлено стягнути з ОСОБА_1 основну винагороду у сумі 1 892 128,36 грн.

Тобто, на даний час відбувається одночасне стягнення з Позивача виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця, що призводить до подвійного стягнення за одним і тим самим виконавчим документом, а тому Позивач звернулася до Відповідача із заявою, в якій просила закінчити виконавче провадження №81378178 про стягнення з неї виконавчого збору.

Так, Позивачем 03.09.2026 подано заяву про закінчення виконавчого провадження №81378178 від 30.06.2026 року про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 1 896 802,50 грн. Вказану заяву отримано Відповідачем 04.09.2026, що підтверджується відміткою про її одержання на примірнику заяви.

Станом на дату звернення до суду відповідь на заяву Позивача від 03.09.2026 Відповідачем не надана, постанова про закінчення виконавчого провадження №81378178 не винесена, а виконавче провадження №81378178 не закінчено.

З постанови державного виконавця від 30.06.2026 у ВП №34923096 вбачається, що до повернення виконавчого документа стягувачу з боржника було стягнуто 3 447,16 грн виконавчого збору. Відповідно до ч. 8 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» вже стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає. Водночас після пред`явлення того самого виконавчого листа №1915/7829/2012 від 09.10.2012 приватному виконавцю та винесення ним 23.07.2026 постанови про стягнення основної винагороди у сумі І 892 128,86 грн подальше стягнення з Позивача виконавчого збору у виконавчому провадженні №81378178 призводить до подвійної плати за примусове виконання одного й того самого виконавчого документа.

Тобто, після отримання Відповідачем 04.09.2026 заяви Позивача від 03.09.2026 Відповідачу стало достеменно відомо, що приватним виконавцем стягується з Позивача основна винагорода приватного виконавця за тим самим виконавчим документом (виконавчий лист Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області №1915/7829/2012 від 09.10.2012), за яким Відповідачем стягується виконавчий збір у провадженні №81378178.

Однак на заяву Позивача від 03.09.2026, отриману Відповідачем 04.09.2026, відповіді не надано, законну вимогу Позивача про закінчення виконавчого провадження №81378178 не виконано, виконавче провадження №81378178 не закінчено, що свідчить про протиправну бездіяльність Відповідача у вигляді незакінчення виконавчого провадження №81378178.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини. З урахуванням правового висновку Верховного Суду у справі №320/6215/19 про застосування частини восьмої статті 27 цього Закону як спеціальної підстави для припинення подальшого стягнення виконавчого збору, після отримання 04.09.2026 заяви Позивача та доданих до неї постанов приватного виконавця Відповідачу стали відомі обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору ВП №81378178. Невинесення відповідної постанови та незакінчення цього виконавчого провадження свідчать про триваючу протиправну бездіяльність Відповідача.

У відомостях про виконавче провадження ВП №81378178 станом на 11.09.2026 зазначено стан виконавчого провадження: «ВІДКРИТО».

Не погодившись із протиправною бездіяльністю відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, що виникли між сторонами, суд виходив з наступного.

Згідно ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми-у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Якщо суму, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Аналіз положень статті 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» свідчить про те, що одночасно з відкриттям виконавчого провадження приватний виконавець повинен вирішити питання про стягнення основної винагороди і винесення постанови про стягнення основної винагороди разом з постановою про відкриття виконавчого провадження є обов`язком приватного виконавця.

Крім того, розглядаючи питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа, Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі Мо320/6215/19 зазначив таке.

Системний аналіз Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що цей Закон містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.

Так, з одного боку, Закон не визначає порядку, умов чи підстав для припинення стягнення виконавчого збору з боржників у випадку подальшого пред`явлення виконавцям. стягувачами виконавчого документа до виконання приватним виконавцям.

Натомість з іншого боку, норми законодавства, що стосуються умов і підстав стягнення винагороди приватними виконавцями, не містять приписів, які б обмежували їхні права на отримання винагороди за вчинення виконавчих дій у разі, коли виконавчий лист попередньо перебував на виконанні в державного виконавця.

Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягаря на боржника, що зачіпає його право власності.

Така невизначеність законодавчого регулювання окреслених правовідносин має наслідком потребу застосування аналогії закону (права).

Як уже було зазначено вище, виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Це право залежить від того, чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв`язку з участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа.

Так, ч. 85 ст. 27 Закону встановлено, що «під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає».

На відміну від інших положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону України «Про виконавче провадження» регулює подібні суспільні правовідносини.

Так, вона містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець.

Як зазначено у згаданій вище постанові Верховного Суду у справі №320/6215/19, логічний і цільовий способи тлумачення ч. 8 ст. 27 Закону свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзаці).

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагороди. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє вирішити спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.

За правилами ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

На основі цього Верховний Суд у вже неодноразово згаданій вище постанові дійшов висновку, що для вирішення цієї проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону ч. 8 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Застосування ч. 8 ст. 27 Закону до спірних правовідносин надало Верховному Суду підстави зробити такий висновок у постанові від 21.07.2022 у справі Хо320/6215/19: у разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред`явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

Застосування аналогії закону дозволило суду касаційної інстанції також зробити висновок, що у такому випадку належний та ефективний спосіб захисту, здатний відновити й захистити права боржника, полягає у закінченні виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.

Правовою основою для закінчення виконавчого провадження із стягнення виконавчого збору у подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у ч. І ст. 39 Закону, так і ч. 8 ст. 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.

Враховуючи положення ч.8 ст. 27, ч. І ст. 39 Закону, до способів судового захисту у подібних ситуаціях слід віднести, зокрема, визнання дій, бездіяльності протиправними; зобов`язання закінчити виконавче провадження зі стягнення виконавчого збору. Способи такого роду не суперечать закону, є адекватними обставинам і здатні забезпечити ефективний захист права боржника на припинення стягнення з нього виконавчого збору.

Указаний підхід до правозастосування дає змогу подолати невизначеність законодавчого регулювання, не порушуючи конвенційних і конституційних прав особи та знайшовши справедливий баланс прав й інтересів учасників виконавчого провадження на основі волі законодавця, закладеної у нормі, що регулює подібні суспільні правовідносини.

Отже, наведені правові висновки Верховного Суду відповідають обставинам цієї справи та підлягають застосуванню. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3 рп/2003).

Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Окрім цього, адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин і задоволеними в адміністративному судочинстві можуть бути лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище і захистити порушене, на його думку, право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних відносин (предмет і підстави позову), характер порушеного права позивача і можливість його захисту в обраний ним спосіб, зокрема, встановити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відповідно до ч. 2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Як зазначалось вище, заяву Позивача від 03.09.2026 про закінчення виконавчого провадження №313783178 Відповідачем отримано 04.09.2026, що підтверджується відміткою про одержання на примірнику заяви. Станом на дату звернення до суду відповідь на вказану заяву Позивачу не надана, виконавче провадження №81378178 не закінчено, що свідчить про протиправну бездіяльність Відповідача у вигляді незакінчення виконавчого провадження №81378178.

Таким чином, з урахування висновків Верховного Суду у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 щодо застосування аналогії закону належним та ефективним способом захисту права ОСОБА_1 є:

- визнання протиправною бездіяльності Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (76019, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 45) у вигляді незакінчення виконавчого провадження №81378178 щодо виконання постанови №34923096 від 14.12.2012 про стягнення із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) виконавчого збору в сумі 1 896 802,50 грн.;

- зобов`язання 7, кв. 30, РНОКПП Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового Тернопільській з областях виконання рішень в Івано-Франківській та Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (76019, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 45) закінчити виконавче провадження 81378178 щодо виконання постанови №34923096 від 14.12.2012 про стягнення із ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) виконавчого збору в сумі 1 896 802,50 грн.

Наведений спосіб захисту порушеного права Позивача відповідає положенням ч.2 ст.5 КАС України.

Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є верховенство права.

Частиною 2 статті 5 КАС України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом п. 5 ч. 1 статті 3 Закону №1404-VIII постанови виконавців про стягнення виконавчого збору є окремими виконавчими документами. статті 3 Закону №1404-VIII.

Тобто, примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови виконавців про стягнення виконавчого збору.

Отже, постанова про стягнення з боржника виконавчого збору є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.

Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу оскарження постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, накладення штрафу, прийнятої під час дії Закону № 1404-VIII, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця (постанови від б червня 2018 року у справі №127/9870/16-ц, від 20 вересня 2018 року у справі № 821/872/17, від 17 жовтня 2018 року у справі №826/5195/17 та інші).

У постанові від 24 червня 2021 року у справі №640/24491/20 Велика Палата Верховного Суду зробила наступний висновок: З урахуванням наведеного колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Крім того, відповідно до частини другої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. У цій справі оскаржується бездіяльність Відповідача, допущена під час виконання в окремому ВП №81373178 постанови державного виконавця №34923096 від 14.12.2012 про стягнення виконавчого збору, яка є самостійним виконавчим документом, тому спір належить до адміністративної юрисдикції.

Статтею 287 КАС України встановлено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця. Відповідно до частини першої цієї статті учасник виконавчого провадження має право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби порушено його права, свободи чи інтереси. За пунктом І частини другої статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, а відповідно до частини третьої цієї статті відповідачем є відповідний орган державної виконавчої служби.

Заяву позивача про закінчення виконавчого провадження Відповідач отримав 04.09.2026. Саме після одержання цієї заяви Відповідачу стали відомі обставини, на які Позивач посилається як на підставу для закінчення ВП №81378178, однак провадження не закінчено та відповіді не надано.

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (частина перша статті 139 КАС України).

Оскільки, позов підлягає до задоволення, то до відшкодування позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 1331.20 грн. згідно квитанції від 11.09.2026.

Керуючись статтями 139, 241-242, 244-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у вигляді незакінчення виконавчого провадження №81378178 щодо виконання постанови №34923096 від 14.12.2012 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 1 896 802,50 грн.

Зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України закінчити виконавче провадження №81378178 щодо виконання постанови №34923096 від 14.12.2012 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 1 896 802,50 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України сплачений судовий збір в розмірі 1331 грн (одна тисяча триста тридцять одна) 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_3 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Івано-Франківській та Тернопільській областях Івано-Франківського МУ Міністерства юстиції України (місцезнаходження/місце проживання: вул. Галицька, 45,м. Івано-Франківськ,Івано-Франківський р-н, Івано-Франківська обл.,76019 код ЄДРПОУ/РНОКПП 43316386).

Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Подлісна І.М.