Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №440/7049/25 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/7049/25

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач; ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, у якій позивач просить:

1) визнати протиправним та скасувати рішення від 28.04.2025 №164450004657 відділу перерахунків пенсій №3 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про відмову в перерахунку пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" ОСОБА_1 ;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців періоди роботи з 01.02.1994 до 25.03.2025 на посадах в органах державної податкової служби;

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити переведення ОСОБА_1 з 21 квітня 2025 року з пенсії за віком, призначеної на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 19 грудня 1993 року №3723-XII, з урахування довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 09.04.2025 №87/16-31-10-02-08 та №88/16-31-10-02-08, здійснити нарахування та виплату пенсії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21.04.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", за результатом розгляду якої Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення від 28.04.2025 №164450004657 про відмову в перерахунку пенсії у зв`язку з тим, що станом на 01.05.2016 ОСОБА_1 було присвоєно спеціальне звання радника податкової та митної справи І-го рангу Головного управління ДПС в Полтавській області, тобто вона не перебувала на посадах державної служби, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ. Позивач вважає це рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, посилаючись на те, що на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком згідно із Законом України "Про державну службу" позивач досягла 60 років та станом на 01.05.2016 мала загальний стаж державної служби 22 роки 03 місяці 00 днів в органах податкової служби. Також вказує, що станом на момент звільнення її з органів державної податкової служби у зв`язку із виходом на пенсію за віком стаж державної служби склав 31 рік 01 місяць 25 днів. Позивач вважає, що набула право на призначення пенсії за віком на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII та пункту 10 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 №889-VIII.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 26.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/7049/25. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області докази.

09.06.2025 до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на позовну заяву /а.с. 64-66/, у якому представник відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та з 20.03.2025 отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV. 21.04.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області із заявою про перехід на інший вид пенсії за іншим законом, а саме, за Законом України "Про державну службу". За принципом екстериторіальності заяву позивача та додані до неї документи розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яким прийнято рішення від 28.04.2025 №164450004657 про відмову у переведенні на пенсію відповідно Закону України "Про державну службу" у зв?язку з відсутністю законних підстав. На переконання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, такі дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області є правомірними з огляду на те, що посадові особи контролюючих органів, яким присвоєні спеціальні звання, не належать до посад, віднесених до категорій державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ. Період роботи в органах державної податкової служби не підлягає зарахуванню для призначення пенсії державного службовця. Тобто позивач не є особою, яка на день набрання чинності Законом №889-VІІІ має не менше 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу", а відтак не може вважатися особою, яка з досягненням пенсійного віку має право на перехід на пенсію державного службовця, передбачену статтею 37 Закону №3723-ХІІ.

10.06.2025 через систему "Електронний суд" до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на позовну заяву /а.с. 114-117/, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що частина 2 статті 25 Закону №3723 визначала сім категорій посад державних службовців, частина 2 статті 25 Закону №3723 передбачала перелік посад та органи, що відносяться до кожної з категорій посад державних службовців. Відповідно до підпункту 17 пункту 3 статті 3 Закону №889 визначено, що дія цього Закону не поширюється на осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом. Оскільки станом на 01.05.2016 позивачу було присвоєно спеціальне звання радника податкової та митної справи 1-го рангу Головного управління ДПС в Полтавській області, вона не перебувала на посадах державної служби, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII. Вважає, що оскаржуване рішення від 28.04.2025 №164450004657 про відмову в переведені на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" є законним та обґрунтованим.

В силу частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 20.03.2025 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" /а.с. 72/ на підставі заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 03.03.2025 /а.с. 71/.

21.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області із заявою про перехід на інший вид пенсії за Законом України "Про державну службу" /а.с. 70/.

До цієї заяви позивач додала: довідку Головного управління ДПС у Полтавській області від 09.04.2025 №87/16-31-10-02-08 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) /а.с. 93/; довідку Головного управління ДПС у Полтавській області від 09.04.2025 №88/16-31-10-02-08 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби /а.с. 94/; довідку Головного управління ДПС у Полтавській області від 09.04.2025 №32/16-31-11-27 /а.с. 91-92/.

Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1 (далі - Порядок №22-1, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

З урахуванням принципу екстериторіальності заяву з доданими документами в електронному вигляді було передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

За результатами розгляду вказаної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення про відмову у перерахунку пенсії №164450004657 від 28.04.2025, яким відмовлено ОСОБА_1 у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв`язку з відсутністю законних підстав /а.с. 69/.

Вказане рішення вмотивовано тим, що станом на 01.05.2016 року ОСОБА_1 було присвоєно спеціальне звання радника податкової та митної справи 1-го рангу Головного управління ДПС в Полтавській області, тобто не перебувала на посадах державної служби, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХII.

Позивач не погодилася з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №164450004657 від 28.04.2025 про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" та звернулася до суду з позовом у цій справі.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №164450004657 від 28.04.2025 про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", суд дійшов наступних висновків.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 44 Конституції України).

Частиною 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV) встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 10 Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

01.05.2016 набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІ (надалі - Закон № 889-VІІ), згідно частини 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 року (надалі - Закон №3723-ХІІ), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 23 грудня 2022 року № 3-р/20221 у справі № 3-132/2018(5462/17) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), підпункт 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про державну службу“ від 10 грудня 2015 року № 889-VIII у тім, що він унеможливив перерахунок розмірів пенсій, призначених на підставі статті 37 Закону України „Про державну службу“ від 16 грудня 1993 року № 3723-XII зі змінами.

Пунктом 2 цього рішення Конституційного Суду України від 23 грудня 2022 року № 3-р/20221 у справі № 3-132/2018(5462/17) ухвалено, що підпункт 1 пункту 2 розділу XI „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про державну службу“ від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, визнаний неконституційним у зазначеному аспекті, втрачає чинність через три місяці з дня припинення чи скасування в Україні воєнного стану, введеного Указом Президента України „Про введення воєнного стану в Україні“ від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами.

Воєнний стан в Україні на цей час не припинений та не скасований.

Відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

До досягнення віку, встановленого першим реченням частини першої цієї статті, право на пенсію за віком мають державні службовці - чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 60 років - які народилися по 31 грудня 1952 року; 60 років 6 місяців - які народилися з 1 січня 1953 року по 31 грудня 1953 року; 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті, є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до приписів частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016, відповідно до ст. 90 Закону № 889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону 3723-ХІІ.

Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., №52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст. 37 Закону № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.

Отже, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 Закону №3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 899 "Про державну службу") зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону 3723-ХІІ вік і страховий стаж.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а.

Відповідно до частини вісімнадцятої статті 37 Закону №3723-XII період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №283 від 03.05.1994 (чинного до 01.05.2016, тобто в період проходження позивачем служби в органах податкової служби) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Згідно приписів пункту 2 цього Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу", а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів. На посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком.

Згідно з інформацією, яка міститься у трудових книжках позивача серії НОМЕР_1 від 20.07.1982 та серії НОМЕР_2 від 01.06.2000, вкладиша до трудової книжки № НОМЕР_3 від 13.09.2018 /а.с. 95-112/ та довідки Головного управління ДПС у Полтавській області від 09.04.2025 №32/16-31-11-27 про підтвердження стажу /а.с. 91-92/ ОСОБА_1 працювала:

з 01.02.1994 до 30.09.1995 на посаді державного податкового інспектора валютної інспекції Державної податкової інспекції по Чорнухинському району;

з 01.10.1995 до 25.11.1996 на посаді начальника валютної інспекції Державної податкової інспекції по Чорнухинському району;

01.10.1995 прийняла присягу відповідно до ст. 17 Закону України "Про державну службу";

з 26.11.1996 до 10.08.1997 на посаді начальника валютної інспекції Державної податкової адміністрації в Чорнухинському районі;

з 11.08.1997 до 27.05.1998 на посаді головного державного податкового інспектора відділу місцевих податків та інших платежів Лохвицько-Чорнухинської міжрайонної державної податкової адміністрації;

з 28.05.1998 до 31.05.2000 на посаді старшого державного податкового ревізора інспектор по відділенню відділу ресурсних та неподаткових платежів, місцевих податків і зборів Лохвицько-Чорнухинської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області;

23.10.1998 позивачу присвоєно персональне звання інспектора податкової служби II рангу;

з 01.06.2000 до 29.01.2002 на посаді старшого державного податкового інспектора відділу автоматизованого адміністрування податків Лохвицько-Чорнухинської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області;

з 30.01.2002 до 21.08.2003 на посаді старшого державного податкового інспектора відділу стягнення податкової заборгованості Лохвицько-Чорнухинської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області;

03.06.2003 ОСОБА_1 присвоєно чергове персональне звання інспектора податкової служби I рангу;

з 22.08.2003 до 13.02.2005 на посаді старшого державного податкового інспектора відділу стягнення податкового боргу та роботи з виявлення та розпорядження безхазяйним майном Лохвицько-Чорнухинської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області;

з 14.02.2005 до 18.09.2005 на посаді головного державного податкового інспектора Чорнухинського відділення Лохвицько-Чорнухинської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області;

з 19.09.2005 до 29.02.2012 на посаді заступника начальника Чорнухинського відділення Лохвицько-Чорнухинської міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області;

07.10.2005 позивачеві присвоєно спеціальне звання радника податкової служби III рангу;

з 01.03.2012 до 16.05.2012 на посаді головного державного податкового інспектора Чорнухинського відділення Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області ДПС;

з 17.05.2012 до 09.07.2013 на посаді заступника начальника інспекції-начальника Чорнухинського відділення Лохвицької міжрайонної державної податкової інспекції Полтавської області ДПС;

17.05.2012 ОСОБА_2 присвоєно чергове спеціальне звання радника податкової служби II рангу;

з 10.07.2013 до 18.06.2015 на посаді заступника начальника інспекції-начальника Чорнухинського відділення Лохвицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області;

10.07.2013 позивачу присвоєно 10 ранг державного службовця;

31.12.2013 - спеціальне звання радника податкової та митної справи II рангу;

з 19.06.2015 до 10.05.2016 на посаді заступника начальника-начальника Чорнухинського відділення Лохвицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області;

з 10.05.2016 до 13.09.2018 на посаді заступника начальника-начальника Чорнухинського відділення Лубенської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області;

з 14.09.2018 до 02.09.2019 на посаді начальника Чорнухинської державної податкової інспекції Лубенського управління Головного управління ДФС у Полтавській області;

з 03.09.2019 до 22.09.2020 на посаді начальника Чорнухинської державної податкової інспекції Лубенського управління Головного управління ДПС у Полтавській області;

10.07.2013 позивачеві присвоєно 4 ранг державного службовця4

з 23.09.2020 до 04.01.2021 - начальника Чорнухинської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Полтавській області;

з 05.01.2021 до 08.12.2024 на посаді начальника Чорнухинської державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Полтавській області;

04.09.2022 ОСОБА_2 присвоєно черговий 3 ранг державного службовця;

з 09.12.2024 до 04.02.2025 на посаді заступника начальника відділу адміністрування податку на доходи фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність управління оподаткування фізичних осіб Головного управління ДПС у Полтавській області;

з 05.02.2025 до 25.03.2025 на посаді начальника відділу позапланових перевірок оподаткування фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб Головного управління ДПС у Полтавській області.

Наказом Головного управління ДПС у Полтавській області від 14.03.2025 за №129-о припинено державну службу та звільнено 25 березня 2025 року ОСОБА_1 за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію /зворот а.с. 33/.

Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994 (чинним до 01.05.2016, тобто в період проходження позивачем служби в податковому органі) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.

Згідно пункту 2 цього Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

При цьому, відповідно до статті 1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 N 509-XII (у редакції, що діяла з 01.02.1994) Державна податкова служба складається з Головної державної податкової інспекції України, державних податкових інспекцій по Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах.

За визначенням статті 1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 N 509-XII (у редакції, що діяла з 14.02.1998) до системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі - органи державної податкової служби).

Згідно з приписами статті 1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 N 509-XII (у редакції, що діяла з 01.01.2011) до системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, спеціалізовані державні податкові інспекції, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі - органи державної податкової служби).

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні" від 05.07.2012 №5083-VI, який набрав чинності 12.08.2012, доповнено Податковий кодекс України розділами XVIII-1 та XVIII-2, у тому числі "Статтею 344. Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби 344.1. Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби України здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах державної податкової служби зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого Законом України "Про державну службу".".

Постановою Кабінету Міністрів України №306 від 20.04.2016 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (надалі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.

Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку - податкових органів, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що до стажу державної служби ОСОБА_1 підлягає зарахуванню робота (служба) на описаних вище посадах в органах державної податкової служби з 01 лютого 1994 року по 25 березня 2025 року. Однак, у порушення наведених вище норм права, відповідачем не зараховано до стажу державної служби роботу (службу) ОСОБА_1 на посадах державної податкової служби з 01 лютого 1994 року по 25 березня 2025 року.

Матеріалами справи підтверджено, що станом на 01.05.2016 позивач займала посаду державної служби, мала стаж держслужби не менше 10 років для осіб, станом на 21.04.2025 позивач має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, досягла 60-річного віку та має страховий стаж 42 роки 4 місяці 24 дні, тому ОСОБА_1 має право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ.

Підсумовуючи викладене вище, враховуючи встановлені обставини справи та наведені вище норми законодавства, якими врегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №164450004657 від 28 квітня 2025 року про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу", прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно з частиною третьою статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права висловлено у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 227/3208/16-а.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Враховуючи вищевикладене, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №164450004657 від 28 квітня 2025 року про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди роботи з 01 лютого 1994 року по 25 березня 2025 року та призначити ОСОБА_1 з 21 квітня 2025 року пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 та Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VІІІ від 10.12.2015.

Водночас, зі змісту статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, тому обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів особи на момент її звернення до суду, суд не може під час прийняття рішення вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому.

Таким чином, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, на цей час у суду відсутні підстави вважати, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області буде ухилятися від врахування при обрахунку пенсії довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 09.04.2025 №87/16-31-10-02-08 та №88/16-31-10-02-0 та від виплати позивачу пенсії після її призначення, тому у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області врахувати довідки Головного управління ДПС України в Полтавській області від 09.04.2025 №87/16-31-10-02-08 та №88/16-31-10-02-08 та виплатити пенсію слід відмовити, як передчасних.

Отже, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при зверненні до суду з позовом сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн. /а.с. 26, 57/, при цьому позовну заяву подано до суду в електронній формі.

Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, розмір судового збору у цій справі підлягав сплаті в сумі 968,96 грн. із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору: 3028 грн. *0,4*0,8=968,96 грн.

За наведених обставин, при частковому задоволенні позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 484 грн. 48 коп. = (968,96 грн./2).

Частиною 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Представництво інтересів позивача у цій справі здійснювалося адвокатом Степаненко Оксаною Володимирівною на підставі ордеру про надання правничої допомоги серії ВІ №1300162 /а.с. 27/.

Позивачем надано до суду: копію договору про надання правничої допомоги №12/05/25 від 12.05.2025 /а.с. 132-133/; копію акту №1 прийому-передачі наданих юридичних послуг від 22.07.2025 /а.с. 134/; копію розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу до Акту №1 прийому-передачі наданих послуг від 22.07.2025 /а.с. 135/; копію квитанції №12/05/25/Б від 12.05.2025, згідно якої прийнято від ОСОБА_3 гонорар в розмірі 8000 (вісім тисяч гривень) по договору №12/05/25 від 12.05.2025 за надання правової допомоги /а.с. 136/.

Згідно з пунктом 3.2 договору про надання правничої допомоги №12/05/25 від 12.05.2025 загальна вартість договору складається із сум, визначених у Актах наданих послуг та розрахунках до них, що є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до пунктів 1-2 акту №1 прийому-передачі наданих юридичних послуг від 22.07.2025, у період з 12.05.2025 по 22.07.2025 "Адвокатом" надано "Клієнту" послуги, перераховані в розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу від 22.07.2025 року, цим актом сторони стверджують, що послуги надані якісно та у встановлений строк на загальну суму 8000,00 грн. (вісім тисяч гривень).

Згідно розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу до Акту №1 прийому передачі наданих юридичних послуг від 22.07.2025 адвокатом Степаненко О.В. надано правничу допомогу на загальну суму 8000,00 грн., а саме: 1) 12.05.2025 консультації з питань звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у переведенні на пенсію за віком згідно Закону України «Про державну службу» та зобов`язання вчинити певні дії відповідно до норм діючого законодавства та судової практики з аналізом наданих клієнтом документів - кількість витраченого часу 1 година, ставка за годину 1000 грн., загальна вартість 1000 грн; 2) 19.05.2025-21.05.2025 підготовка адміністративного позову про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та подання до Полтавського окружного адміністративного суду кількість витраченого часу 4 години, ставка за годину 1000 грн., вартість 4000 грн; 3) 16.06.2025 підготовка та подання через електронний кабінет відповіді на відзив ГУ ПФУ у Вінницькій області у справі №440/7049/25 кількість витраченого часу 2,5 години, ставка за годину 1000 грн., вартість 2500 грн; 4) 22.07.2025 підготовка та подання через Електронний кабінет до Полтавського окружного адміністративного суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів на підтвердження заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу у справі №440/7049/25 кількість витраченого часу 1 година, ставка за годину 500 грн., вартість 500 грн.

Частиною 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Водночас суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Такі висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 26.01.2023 №280/3242/19.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

У пункті 269 Рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Ця справа відноситься до справ незначної складності, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

В силу частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив, тому роботи з підготовки та подання до суду відповіді на відзив до розрахунку витрат є безпідставним.

Сума витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у розмірі 8000 грн., є завищеною щодо іншої сторони спору.

Керуючись критерієм реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних робіт (наданих послуг), обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, а також враховуючи час необхідний для виконання адвокатом відповідних робіт (надання послуг), суд дійшов висновку, що виконані адвокатом роботи (надані послуги) у цій справі підлягають оцінці загалом у суму 4000 грн. загалом, а саме 50% від установленого статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" у 2025 році розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі з 1 січня - 8000 гривень.

Таким чином, дослідивши на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, значенню справи для сторони, враховуючи часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн. (4000 грн/2).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 132, 134, 139, 229, 243-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 13967927), Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, ідентифікаційний код 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №164450004657 від 28 квітня 2025 року про відмову у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 періоди роботи з 01 лютого 1994 року по 25 березня 2025 року та призначити ОСОБА_1 з 21 квітня 2025 року пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 та Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державну службу" № 889-VІІІ від 10.12.2015.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 484 грн. 48 коп. (чотириста вісімдесят чотири гривні сорок вісім копійок ) та витрати на правничу допомогу у розмірі 2000 грн. (дві тисячі гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Сич