Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №440/12706/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 26 жовтня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/12706/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., Розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якій просить:

визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області, яка полягала у неврахуванні періоду навчання в аспірантурі з 01.09.1997 по 01.09.2001 при призначенні пенсії;

зобов`язати ГУ ПФУ в Полтавській області зарахувати до страхового стажу період навчання в аспірантурі з 01.09.1997 по 01.09.2001, провести перерахунок пенсії з дати її призначення - 14.07.2024, нарахувати та виплати недоотриману пенсію за період з 14.07.2024 до дня фактичної виплати.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідач протиправно не врахував до страхового стажу позивача періоду навчання в аспірантурі з 01.09.1997 по 01.09.2001. Вказує на те, що період навчання в аспірантурі на денній формі навчання підлягає зарахування до її страхового стажу, оскільки підтверджується записами в трудовій книжці та довідкою відповідного навчального закладу. А відтак, має право на перерахунок пенсії з урахуванням спірного періоду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.09.2026 позовну заяву залишено без руху через невідповідність останньої вимогам статей 160-161 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

16.10.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача проти позовних вимог заперечував, просив у їх задоволенні відмовити. Вказував на те, що стаж враховано за документами пенсійної справи, з урахуванням індивідуальних відомостей про застраховану особу. При цьому, у розрахунок стажу не враховано період навчання в Інституті педагогіки і психології профосвіти АПН згідно з записами трудової книжки №9-10 з 01.09.1997 по 01.09.2001, оскільки між датою початку навчання та датою наказу про початок навчання розбіжність більше місяця, а диплом кандидата наук видано 09.10.2022. Крім того, період перетинається з навчанням у Київському державному університеті культури і мистецтв (згідно з дипломом №014523 присвоєно кваліфікацію спеціаліста 25.05.1998), а також з періодами роботи у 2000 — 2001 роках, згідно з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу.

Справу розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.

Дослідивши письмові докази, суд установив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

Позивач з 14.07.2024 перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Полтавській області, як отримувач пенсії за віком.

Як зазначає позивач, з листа відповідача від 21.04.2026 дізналась про не зарахування до її страхового стажу періоду навчання в аспірантурі на денній формі навчання з 01.09.1997 по 01.09.2001.

Спірні періоди невраховані до страхового стажу позивача, оскільки між датою початку навчання та датою наказу про початок навчання розбіжність більше місяця, а диплом кандидата наук видано 09.10.2022. Крім того, період перетинається з навчанням у Київському державному університеті культури і мистецтв (згідно з дипломом №014523 присвоєно кваліфікацію спеціаліста 25.05.1998), а також з періодами роботи у 2000 - 2001 роках, згідно з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу.

Не погодившись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Визначаючись щодо правомірності відмови відповідача зарахувати спірний період роботи позивача до його страхового стажу, суд виходить з такого.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" (далі - Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно пункту 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Згідно з частиною четвертою статті 24 зазначеного Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Пунктом «д» статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи, який дає право на пенсію, зараховується, зокрема, час навчання в аспірантурі, докторантурі та клінічній ординатурі.

Отже, законодавством, яке регулювало питання обчислення стажу до 01.01.2004, передбачено можливість зарахування до стажу часу навчання в аспірантурі. При цьому визначальними обставинами для вирішення питання в цій справі є період навчання, форма здобуття освіти та належне документальне підтвердження відповідного періоду.

Відповідно до пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29.07.1993, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (далі по тексту - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п. 2.16 Інструкції Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів, та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів.

Період роботи зазначених студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів у студентських таборах, при проходженні виробничої практики і при виконанні науково-дослідної госпдоговірної тематики і при проходженні стажування підтверджується відповідною довідкою із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади та часу роботи. На підставі цих довідок навчальні заклади (наукові установи) забезпечують занесення до трудових книжок студентів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів відомостей про роботу та стажування згідно з одержаними даними. Довідки зберігаються в особистих справах зазначених осіб, як документи суворої звітності.

Як установлено судом, у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 20.10.1984 містяться записи про зарахування її з 01.09.1997 до аспірантури Інституту педагогіки та психології професійної освіти АПН України строком на три роки на підставі наказу від 20.06.1997 № 140, а також про відрахування з аспірантури з 01.09.2001 у зв`язку із закінченням терміну навчання на підставі наказу від 29.08.2001 № 189.

Зазначені записи внесені уповноваженою особою, містять посилання на відповідні накази, не мають видимих виправлень та засвідчені печаткою. Таким чином, трудова книжка містить відомості, які підтверджують факт і тривалість навчання позивача в аспірантурі у спірний період.

Крім того, факт навчання позивача та обставини перебування в академічній відпустці підтверджуються довідкою Національної академії педагогічних наук України, Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна від 16.04.2024 № 01-08/148.

Згідно із зазначеною довідкою позивач навчалася в аспірантурі Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України за спеціальністю 13.00.04 «Теорія і методика професійної освіти» за очною (денною) формою навчання. Її було зараховано до аспірантури з 01.09.1997 строком на три роки на підставі наказу від 20.06.1997 № 140.

Також у довідці зазначено, що з 01.01.2000 по 01.01.2001 позивачці надано академічну відпустку у зв`язку з погіршенням стану здоров`я на підставі наказу від 10.01.2000 № 6, а наказом від 22.12.2000 № 290 її поновлено до навчання в аспірантурі. Відрахування з аспірантури відбулося з 01.09.2001 у зв`язку із закінченням терміну навчання на підставі наказу від 29.08.2001 № 189.

Отже, наведена довідка, видана установою, яка підтверджує відповідні відомості про навчання, узгоджується із записами трудової книжки щодо зарахування позивача до аспірантури та її відрахування. Водночас вона містить додаткові відомості про надання академічної відпустки та подальше поновлення навчання.

Оцінюючи правове значення академічної відпустки, суд ураховує, що її надання саме собою не свідчить про припинення навчання або відрахування особи з аспірантури. У цьому випадку матеріалами справи підтверджено, що академічну відпустку надано на підставі відповідного наказу, а поновлення навчання оформлено окремим наказом. Документів про відрахування позивача з аспірантури до початку академічної відпустки або про припинення її статусу аспірантки в цей період відповідачем не наведено.

За таких обставин суд доходить висновку, що період академічної відпустки з 01.01.2000 по 01.01.2001 є складовою підтвердженого періоду перебування позивача в аспірантурі, оскільки надання такої відпустки не супроводжувалося припиненням навчання шляхом відрахування, а після її завершення позивач продовжила навчання в аспірантурі.

Посилання відповідача на розбіжності між датою наказу про зарахування до аспірантури та датою початку навчання не спростовують наведених обставин. Зокрема, наказ від 20.06.1997 № 140 визначає підставу зарахування позивача до аспірантури, тоді як запис у трудовій книжці та довідка наукової установи визначають дату початку навчання — 01.09.1997. Саме по собі те, що наказ виданий раніше дати початку навчання, не свідчить про недостовірність відомостей щодо останньої, оскільки дата видання наказу та дата, з якої особу зараховано до аспірантури, є різними за своїм змістом обставинами.

Щодо доводів відповідача про перетин спірного періоду з іншими періодами навчання та роботи суд зазначає, що сама наявність такого перетину не спростовує факту навчання позивача в аспірантурі, підтвердженого належними документами.

При цьому слід розмежовувати підтвердження факту навчання та визначення загальної тривалості страхового стажу. Наявність одночасно підтверджених періодів роботи й навчання не є підставою для автоматичного неврахування відповідного періоду навчання. Водночас один і той самий календарний проміжок не може бути повторно врахований при визначенні загальної тривалості страхового стажу лише через те, що він підтверджується кількома документами або відповідає декільком підставам для зарахування. Тому обчислення загальної тривалості стажу має здійснюватися з урахуванням установлених законом правил, без подвійного врахування одного й того самого календарного періоду.

Суд також ураховує правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до якої на особу не може покладатися тягар доведення правдивості чи достовірності відомостей, унесених до її трудової книжки, а недоліки оформлення документів з вини відповідальних посадових осіб не можуть самі собою бути підставою для позбавлення особи права на соціальний захист.

Хоча зазначена правова позиція стосується оцінки відомостей трудової книжки, її висновки щодо неприпустимості покладення на особу негативних наслідків неналежного документального оформлення з вини відповідальних осіб підлягають урахуванню і під час оцінки доводів відповідача в цій справі. При цьому висновок суду ґрунтується не лише на записах трудової книжки, а й на додатковій довідці наукової установи, яка підтверджує період навчання, його денну форму та обставини надання й завершення академічної відпустки.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на сукупність досліджених доказів суд вважає доведеним факт навчання позивача в аспірантурі за денною формою з 01.09.1997 по 01.09.2001. Указаний період повністю припадає на час до 01.01.2004, а тому відповідно до частини четвертої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та пункту «д» статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягає зарахуванню до страхового стажу за правилами законодавства, що діяло в цей період.

Отже, обираючи ефективний спосіб захисту прав позивача, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, шляхом визначеним судом, а саме визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Полтавській області, яка полягала у неврахуванні періоду навчання в аспірантурі з 01.09.1997 по 01.09.2001 при призначенні пенсії; зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період навчання в аспірантурі з 01.09.1997 по 01.09.2001, з урахуванням правил обчислення загальної тривалості страхового стажу та недопущення подвійного врахування одного й того самого календарного періоду та здійснити з 14.07.2024 перерахунок пенсії з урахуванням висновків суду та здійснити її виплату з урахуванням раніше проведених виплат.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Отже, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Частиною 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору загальному розмірі 1331,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 229, 243-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, щодо неврахуванні періоду навчання ОСОБА_1 в аспірантурі з 01.09.1997 по 01.09.2001 при призначенні пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання в аспірантурі з 01.09.1997 по 01.09.2001, з урахуванням правил обчислення загальної тривалості страхового стажу та недопущення подвійного врахування одного й того самого календарного періоду та здійснити з 14.07.2024 перерахунок пенсії з урахуванням висновків суду та здійснити її виплату з урахуванням раніше проведених виплат.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 (двадцять) копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяА.О. Чеснокова