Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №420/15071/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15071/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

1. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю I групи.

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю I групи.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , та направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 для постановки на військовий облік.

Також у позовній заяві представник позивача просить витребувати від відповідача документи, подані 19.04.2026 року адвокатом Михальчук Н.П. в інтересах позивача, та усі наявні у відповідача документи щодо позивача, а також стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що його дружина ОСОБА_2 з 07.10.2025 року є особою з інвалідністю I групи, перебуває на перитонеальному діалізі та потребує постійного догляду. 14.05.2025 року позивача було доставлено до військової частини НОМЕР_1 , яку він того ж дня залишив у зв`язку з необхідністю супроводжувати дружину на лікування. 08.10.2025 року позивач поштою направив до військової частини заяву-рапорт про звільнення, у задоволенні якої відмовлено з посиланням на самовільне залишення ним військової частини та необхідність повернутися до виконання службових обов`язків. 19.04.2026 року адвокат Михальчук Н.П. подала до військової частини рапорт позивача про звільнення з військової служби з усіма підтверджуючими документами, копії яких засвідчені адвокатом. Листом від 11.05.2026 року № 1/2948 відповідач повторно відмовив, пославшись на перебування позивача у самовільному залишенні військової частини та на невідповідність копій документів вимогам щодо їх посвідчення.

На думку позивача, чинне законодавство не обмежує право військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину, на звільнення з військової служби з передбачених законом підстав, не вимагає його особистої присутності для подання та розгляду рапорту, а адвокат має право посвідчувати копії документів у справах, які він веде. Кримінальних проваджень щодо позивача не відкрито, вироків не постановлено.

Ухвалою від 01.06.2026 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідач не скористався правом на подачу відзиву на позов. Тому, відповідно до частини 6 статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою від 18.09.2026 року за клопотанням представника позивача витребувано від військової частини НОМЕР_1 подані 19.04.2026 року адвокатом Михальчук Н.П. до військової частини НОМЕР_1 документи, які належало надати суду протягом десяти днів з дня отримання ухвали. Станом на дату ухвалення рішення витребувані документи відповідачем суду не надані, про неможливість їх надання із зазначенням причин суд не повідомлено.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з 15.10.2020 року перебувають у зареєстрованому шлюбі, про що виконавчим комітетом Авангардівської селищної ради Овідіопольського району Одеської області складено актовий запис № 65, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .

Згідно з актом про встановлення фактичного проживання від 15.04.2026 року позивач та його дружина з 03.05.2022 року фактично проживають у будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 07.10.2025 року № 95/25/2300/Р ОСОБА_2 з 07.10.2025 року встановлено інвалідність першої (I) групи, підгрупи Б, безстроково, основний діагноз N18.5 (хронічна хвороба нирок, стадія 5).

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 14.04.2026 року № 95/26/867/Р, прийнятого з метою, зокрема, визначення потреби в постійному догляді, щодо ОСОБА_2 прийнято рішення про потребу в постійному сторонньому догляді, підтверджено інвалідність першої (I) групи, підгрупи Б, встановлену безстроково.

13.05.2025 року позивача визнано придатним до військової служби, 14.05.2025 року його доставлено до військової частини НОМЕР_1 .

08.10.2025 року позивач поштою направив до військової частини НОМЕР_1 заяву від 08.10.2025 року, в якій просив у разі його зарахування до особового складу відрахувати його з особового складу у зв`язку з необхідністю догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю I групи, та повідомив, що через необхідність догляду за нею не може прибути до військової частини особисто.

Листом від 08.11.2025 року № 1/10268 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що за результатами розгляду його рапорту від 08.10.2025 року (вх. № 1/8330 від 15.10.2025) з 15 травня 2025 року він облікований у військовій частині НОМЕР_1 як такий, що здійснив самовільне залишення військової частини; виключення військовослужбовця зі списків особового складу без його присутності нормативними документами не передбачено, окрім випадків звільнення у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду; з метою реалізації права на звільнення необхідно повернутися до виконання службових обов`язків.

За зверненням позивача до Військового омбудсмана (лист від 27.11.2025 року № 991/09-01-48) його звернення скеровано до Головного управління захисту прав військовослужбовців Міністерства оборони України. Листом від 12.12.2025 року № 1/11243, адресованим Головному управлінню захисту прав військовослужбовців, військова частина НОМЕР_1 повідомила, що з 15.05.2025 року позивач облікований як такий, що здійснив самовільне залишення військової частини та перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , а до рапорту долучено копії документів, справжність яких не засвідчена, та відсутній документ про потребу дружини військовослужбовця в постійному догляді. Листами від 16.12.2025 року № 432/ВихЗВГ/2739 та від 10.02.2026 року № 432/ВихЗВГ/369 Головне управління захисту прав військовослужбовців рекомендувало позивачу повернутися до військової частини та подати рапорт з належно оформленими документами і повідомило, що вирішення питання звільнення належить до компетенції командира військової частини.

19.04.2026 року адвокат Михальчук Наталія Петрівна, яка діє на підставі договору про надання правничої допомоги від 16.03.2026 року № 05-26, подала до військової частини НОМЕР_1 заяву від 19.04.2026 року № 13/26 разом з рапортом (заявою) позивача від 15.04.2026 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю I групи. У рапорті позивач зазначив, що не бажає продовжувати військову службу та проходити службу у військовому резерві, просив направити його особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_1 . До рапорту позивач додав копії таких документів: паспортів та документів про реєстраційні номери облікових карток платника податків позивача та його дружини, свідоцтва про шлюб, пенсійного посвідчення дружини, витягів з рішень експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 07.10.2025 року та від 14.04.2026 року, військово-облікового документа.

Листом від 11.05.2026 року № 1/2948 військова частина НОМЕР_1 повідомила адвоката, що з 15.05.2025 року солдат ОСОБА_1 облікований у військовій частині як такий, що вчинив самовільне залишення військової частини, відомості про його повернення відсутні; у разі самовільного залишення військової частини питання виключення особи зі списків особового складу може бути вирішене виключно після припинення вчинення кримінального правопорушення, а сам факт подання рапорту чи заяви про звільнення не створює правових підстав для виключення особи зі списків особового складу під час перебування у СЗЧ; долучені копії документів не відповідають вимогам щодо оформлення, а відтак не можуть встановлювати правових фактів.

Доказів внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо позивача за фактом самовільного залишення військової частини, призупинення йому військової служби, видання наказу за результатами розгляду його рапорту від 15.04.2026 року відповідачем суду не надано.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби протиправними, позивач звернувся за захистом своїх прав і інтересів з даним позовом до суду.

Розглядаючи даний спір, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу одинадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на такій підставі: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Звільнення з цієї підстави законодавець не пов`язує з відсутністю інших осіб, які можуть здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I групи, на відміну від підстав, пов`язаних з доглядом за батьками чи членами сім`ї другого ступеня споріднення.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно з пунктом 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Пунктом 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170), передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення № 1153/2008. Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції № 170.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців визначено Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 (далі - Порядок № 531). Згідно з пунктом 1 розділу II Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.

Згідно з пунктом 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, зокрема через сімейні обставини або з визначених названим Законом поважних причин, за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, серед яких, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю I групи. Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення, а остаточне рішення (позитивне чи негативне) за рапортом військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути прийняте командиром військової частини або іншою посадовою особою, яка наділена правом вирішувати питання по суті.

Судом встановлено, що підставою для відмови у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби відповідач визначив, по-перше, перебування позивача у самовільному залишенні військової частини, а по-друге, невідповідність копій поданих документів вимогам щодо їх посвідчення.

Щодо першої підстави відмови суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 24 Закону № 2232-XII (в редакції Закону України від 30.04.2025 № 4392-IX) встановлено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Пунктом 144-1 Положення № 1153/2008 передбачено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону № 2232-XII з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення.

Отже, під час дії воєнного стану самовільне залишення військовослужбовцем військової частини не призупиняє його військову службу, а такий військовослужбовець продовжує перебувати на військовій службі. Водночас ні Закон № 2232-XII, ні Положення № 1153/2008 не містять норм, які б позбавляли військовослужбовця, щодо якого обліковано факт самовільного залишення військової частини, права на звільнення з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII, або ставили б розгляд його рапорту про звільнення в залежність від його повернення до військової частини.

Звільнення з військової служби у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду є самостійною підставою звільнення і не виключає звільнення з інших підстав, визначених статтею 26 Закону № 2232-XII. Посилання відповідача на те, що питання виключення позивача зі списків особового складу може бути вирішене виключно після припинення вчинення кримінального правопорушення, не ґрунтується на нормах закону. Крім того, відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Доказів внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо позивача, повідомлення йому про підозру чи ухвалення щодо нього обвинувального вироку відповідачем суду не надано.

Чинне законодавство не встановлює і вимоги про обов`язкове особисте подання рапорту про звільнення з військової служби. Порядок № 531 допускає подання рапорту в письмовій паперовій формі, у тому числі засобами поштового зв`язку, а відповідач фактично прийняв рапорт позивача до розгляду, зареєстрував його та надав відповідь по суті, послався на конкретні підстави відмови.

Суд також зазначає, що обставини самовільного залишення військової частини та можливої відповідальності за це не є предметом розгляду у цій справі. Вирішення питання про таку відповідальність здійснюється у встановленому законом порядку і не звільняє командира військової частини від обов`язку розглянути рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби по суті та прийняти рішення з урахуванням наявності або відсутності передбачених законом підстав для звільнення.

Таким чином, перебування позивача у самовільному залишенні військової частини саме по собі не могло бути підставою для відмови у задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби.

Щодо другої підстави відмови суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов`язковий спосіб посвідчення копій документів.

Рапорт позивача з додатками подано адвокатом Михальчук Н.П., яка діє на підставі договору про надання правничої допомоги та ордера, а копії доданих документів, як зазначає позивач, засвідчені адвокатом. Відповідач у листі від 11.05.2026 року № 1/2948 не зазначив, яким саме вимогам щодо оформлення не відповідають подані копії, якою нормою закону встановлено інший обов`язковий спосіб їх посвідчення, та які саме документи, на його думку, мали бути подані додатково.

Крім того, витяги з рішень експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 07.10.2025 року та від 14.04.2026 року сформовані в електронній формі, а відомості про інвалідність дружини позивача та про її потребу в постійному догляді відповідачем по суті не спростовані.

Відповідно до частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно з частинами шостою, сьомою статті 80 КАС України будь-яка особа, у якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали.

Відповідно до частини дев`ятої статті 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

Для з`ясування обставин щодо змісту та належного оформлення документів, поданих до рапорту позивача, ухвалою суду від 18.09.2026 року у військової частини НОМЕР_1 витребувано подані 19.04.2026 року адвокатом Михальчук Н.П. документи (до заяви адвоката було додано рапорт позивача про звільнення з копіями документів, що підтверджують підстави для звільнення). Проте відповідач витребуваних судом доказів не надав, про причини їх неподання суд не повідомив.

За таких обставин, на підставі частини дев`ятої статті 80 КАС України суд визнає обставину, для з`ясування якої витребовувались докази, а саме те, що документи, додані до рапорту позивача від 15.04.2026 року та подані адвокатом Михальчук Н.П. 19.04.2026 року, були оформлені належним чином та підтверджували підставу для звільнення позивача з військової служби, визначену абзацом одинадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.

Отже, друга підстава відмови також є необґрунтованою.

Суд вважає, що висновки відповідача, викладені в листі від 11.05.2026 року № 1/2948, не відповідають вимогам закону, а відмова у звільненні позивача з військової служби ґрунтується на підставах, не передбачених Законом № 2232-XII та Положенням № 1153/2008. Відповідач не надав оцінки по суті наявності у позивача підстави для звільнення, визначеної абзацом одинадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII, а саме факту перебування його дружини у статусі особи з інвалідністю I групи та її потреби в постійному догляді, а також відсутності у позивача бажання продовжувати військову службу.

Таким чином, дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні позивача з військової служби з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю I групи, є протиправними.

Щодо способу захисту порушеного права позивача суд зазначає.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, за загальним правилом, не втручається у дискрецію суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Вирішення питання про звільнення військовослужбовця з військової служби належить до компетенції посадових осіб, визначених пунктом 225 Положення № 1153/2008, які під час розгляду рапорту мають перевірити наявність усіх передбачених законом умов, документів, визначених додатком 19 до Інструкції № 170, та оформити звільнення в установленому порядку, у тому числі з вирішенням питань, пов`язаних зі здачею посади, розрахунком та направленням особової справи. Відповідач підставу звільнення по суті не оцінював, а оригінали документів, доданих до рапорту, суду не надані.

За таких обставин, враховуючи, що прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби належить до дискреційних повноважень відповідача, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача в спірних правовідносинах є визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у звільненні позивача з військової служби та зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 15.04.2026 року про звільнення з військової служби та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Такий спосіб захисту є ефективним, оскільки виключає повторну відмову з тих самих підстав, які визнані судом протиправними.

Вимога про зобов`язання відповідача виключити позивача зі списків особового складу військової частини та направити його особову справу до територіального центру комплектування та соціальної підтримки є похідною від вимоги про звільнення з військової служби, оскільки відповідно до пункту 242 Положення № 1153/2008 такі дії вчиняються після видання наказу про звільнення. З огляду на обраний судом спосіб захисту ця вимога є передчасною і задоволенню не підлягає.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За викладених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Згідно з вимогами ст. 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», доказів понесення інших судових витрат не надано.

Сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір у розмірі 2662,40 грн (квитанція від 22.05.2026 року № 0986-9779-5041-0731) розподілу між сторонами не підлягає, оскільки позивач не був зобов`язаний його сплачувати. Позивач не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про повернення сплаченого судового збору в порядку, встановленому статтею 7 Закону України «Про судовий збір».

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 80, 90, 139, 241-246, 262, 293 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю I групи.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 15.04.2026 року про звільнення з військової служби з підстав, передбачених підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною, яка є особою з інвалідністю I групи, та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позову - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В. Андрухів