Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №420/17936/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/17936/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 28 листопада 2024 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

зобов`язати НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ), нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 28 листопада 2024 року в загальній сумі 134830,07 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;

зобов`язати НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ), нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Стислий виклад позиції позивача.

В тексті позовної заяви вказано, що ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_3 (Військова частина НОМЕР_1 ) та на теперішній час виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

За твердженням позивача, за період з 01 березня 2018 року до 28 листопада 2024 року йому не була нарахована та виплачена «фіксована» сума індексації грошового забезпечення щомісяця, всупереч приписам пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Як вказує позивач, його представник звернувся до відповідача із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити йому за період з 01 березня 2018 року до 28 листопада 2024 року індексацію грошового забезпечення в повному обсязі, а саме з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, а листом від 09.01.2025 відповідач надав копії архівних відомостей грошового забезпечення, з яких вбачається, що в цей період «фіксована» сума індексації грошового забезпечення позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

Позивач зазначає, що правовідносини щодо нарахування й виплати поточної індексації з 01.03.2018 у цій справі не є спірними, а з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

На думку позивача, з огляду на набрання чинності 01.03.2018 постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 та правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, і у березні 2018 року військовій частині належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці. На підтвердження позивач посилається на постанови Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 та від 28.09.2022 у справі №400/1119/21.

За розрахунком позивача, його грошове забезпечення за лютий 2018 року становить 5959,83 грн (посадовий оклад 530,00 грн, оклад за військовим званням 35,00 грн, компенсація податку 1332,63 грн, надбавка за вислугу років 113,00 грн, надбавка за виконання особливо важливих завдань 610,20 грн, надбавка за ризик 79,50 грн, премія 3259,50 грн), за березень 2018 року - 8757,04 грн (посадовий оклад 2550,00 грн, оклад за військовим званням 600,00 грн, компенсація податку 1345,40 грн, надбавка за вислугу років 945,00 грн, надбавка за ризик 53,00 грн, премія 3264,00 грн), отже грошовий дохід позивача у березні 2018 року збільшився на 2797,21 грн.

Щодо щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, позивач посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі №825/997/17 про те, що ця винагорода відповідає ознакам щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, оскільки є щомісячною та має постійний характер.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 22.06.2023 у справі №520/6243/22, позивач вважає, що сума індексації грошового забезпечення за березень 2018 року становить 4463,15 грн (1762,00 грн х 253,30% / 100), а сума належної йому індексації-різниці - 1665,94 грн (4463,15 грн - 2797,21 грн), що за період з 01 березня 2018 року до 28 листопада 2024 року (80 місяців і 28 днів) становить 134830,07 грн.

Позивач також вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити спірні нарахування і виплату індексації грошового забезпечення з одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, оскільки несвоєчасна виплата індексації має місце не з вини позивача. Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №812/1048/17.

Щодо вимог про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати позивач, посилаючись на Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, зазначає, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Позивач посилається на постанови Верховного Суду України від 11.07.2017 у справі №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20 та від 21.03.2023 у справі №620/7687/21.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечує, вказує, що позов не підлягає задоволенню та заявлений з пропущеним строком на звернення до суду.

За твердженням представника відповідача, Військова частина НОМЕР_1 діяла у відповідності до вимог чинного законодавства України, жодної бездіяльності чи протиправних дій з її боку допущено не було, а індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 до 18.07.2022 здійснена в повному обсязі згідно законодавства по мірі набуття на неї права.

Представник відповідача вказує, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядок №1078 у період існування спірних правовідносин не містили в собі такого поняття як «фіксована сума індексації», цей термін використовувався у додатку 4 «Приклад проведення індексації у разі підвищення грошових доходів» до Порядку №1078 лише у редакції, яка діяла до 15 грудня 2015 року, а вимога позивача про застосування щомісячної фіксованої індексації ґрунтується на положеннях Порядку №1078 в редакції, яка не діяла на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №520/4061/21 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2023 у справі №380/14338/22.

Як вказує представник відповідача, з 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а за офіційними даними Державної служби статистики України поріг індексації 103% перевищено лише у жовтні 2018 року, тому індексацію необхідно проводити з грудня 2018 року.

У березні 2018 року щодо лютого того ж року індекс споживчих цін становив 101,1 відсотки.

Щодо вимог про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб представник відповідача зазначає, що за пунктом 4 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, відповідний обов`язок виникає одночасно з виплатою перерахованого грошового забезпечення, тобто у майбутньому, а суд не здійснює превентивного захисту. Відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №812/1048/17 та від 17.03.2020 у справі №815/5826/16.

На переконання представника відповідача, аналогічна позиція виникає щодо нарахування і виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення, оскільки відповідний обов`язок виникає у випадку після здійснення фактичної виплати перерахованого грошового забезпечення (індексації грошового забезпечення), а відтак у майбутньому, тому такі вимоги є передчасними.

У зв`язку з наведеним, представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 11.06.2025 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду та залишив позовну заяву без руху.

На виконання цієї ухвали представник позивача подав до суду заяву про поновлення процесуального строку.

Ухвалою від 24.06.2025 суд визнав неповажними причини пропуску позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо періоду з 19 липня 2022 року до 28 листопада 2024 року, відмовив у задоволенні заяви про поновлення цього строку та повернув позивачу позовну заяву в частині вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в період з 19 липня 2022 року до 28 листопада 2024 року в неповному обсязі та про зобов`язання нарахувати і виплатити різницю індексації грошового забезпечення за цей період.

Ухвалою від 24.06.2025 суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі в частині вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року до 18 липня 2022 року в неповному обсязі, про зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року до 18 липня 2022 року, а також в частині вимог щодо компенсації втрати частини доходів, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи та витребував у відповідача докази проходження ОСОБА_1 військової служби у НОМЕР_2 окремій авіаційній ескадрильї Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) (копії наказів про зарахування на військову службу, про виключення зі списків особового складу тощо) та інформацію про нарахування та виплату ОСОБА_1 суми індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 18.07.2022, з обов`язковим зазначенням базового місяця її нарахування.

Ухвалою від 13.01.2026 суд зупинив провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі №420/19292/25, предметом розгляду в якій є, зокрема, перерахунок розміру грошового забезпечення позивача з 29.01.2020 до 20.05.2023.

Ухвалою від 26.10.2026 суд поновив провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, відзивом на позовну заяву, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.

Відповідно до довідки НОМЕР_2 окремої авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України від 04.07.2025 №08/190, ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 з 16.02.2010 до 28.11.2024.

Згідно з витягом з наказу командира НОМЕР_2 окремої авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України від 27.11.2024 №346-ОС, головного сержанта ОСОБА_1 , техніка-начальника ремонтно-експлуатаційної групи житлово-експлуатаційного відділення відділу матеріально-технічного забезпечення, звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до витягу з наказу командира НОМЕР_2 окремої авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України від 28.11.2024 №347-ОС, позивача виключено зі списків особового складу 28 листопада 2024 року.

Листом від 09.01.2025 №09/76-25-Вих відповідач на адвокатський запит представника позивача надав інформацію щодо грошового забезпечення позивача, відображену в особових картках грошового забезпечення за 2018-2024 роки.

Згідно з архівною відомістю про грошове забезпечення ОСОБА_1 з січня 2018 року до грудня 2018 року, позивачу нараховано:

у лютому 2018 року - оклад за звання 35,00 грн, посадовий оклад 530,00 грн, «Компенс податку» 1332,63 грн, надбавку за вислугу років 113,00 грн, надбавку за виконання особливо важливих завдань 610,20 грн, надбавку за особливі умови служби, пов`язані з підвищеним ризиком для життя 79,50 грн, премію 3259,50 грн, «Щомісячна дод. грош вин. 60%» 2776,32 грн, разом 8736,15 грн;

у березні 2018 року - оклад за звання 600,00 грн, посадовий оклад 2550,00 грн, «Компенс податку» 1345,40 грн, надбавку за вислугу років 945,00 грн, надбавку за особливі умови служби, пов`язані з підвищеним ризиком для життя 53,00 грн, премію 3264,00 грн, «Щомісячна дод. грош вин. 60%» 62,44 грн, разом 8819,84 грн.

У січні 2018 року за видом оплати «Щомісячна дод. грош вин. 60%» позивачу нараховано 2776,32 грн, з квітня до грудня 2018 року нарахувань за цим видом оплати архівна відомість не містить.

Архівні відомості про грошове забезпечення позивача за 2018-2022 роки містять нарахування за видом оплати «індексація вс» («Індексація АТ»), однак не містять нарахувань індексації-різниці.

Відповідно до довідки відповідача від 10.07.2025 №15 щодо видів та розміру грошового забезпечення ОСОБА_1 , до видів виплат грошового забезпечення, що мають постійний характер, віднесено:

у лютому 2018 року - посадовий оклад 530,00 грн, оклад за військовим званням 35,00 грн, надбавку за вислугу років 113,00 грн, надбавку за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби 610,20 грн, надбавку за особливі умови служби 79,50 грн, преміювання 3259,50 грн;

у березні 2018 року - посадовий оклад 2550,00 грн, оклад за військовим званням 600,00 грн, надбавку за вислугу років 945,00 грн, надбавку за особливі умови служби 53,00 грн, преміювання 3264,00 грн.

Щомісячну додаткову грошову винагороду (2776,32 грн у лютому 2018 року та 62,44 грн у березні 2018 року) у довідці віднесено до видів виплат грошового забезпечення, що мають разовий характер.

У довідці від 10.07.2025 №15 зазначено, що розмір підвищення грошового доходу (з урахуванням складових, що мають постійний характер) у березні 2018 року у порівнянні з лютим 2018 року складає 2784,80 грн.

Згідно з розрахунком нарахування індексації грошового забезпечення позивача за період з березня 2018 року до липня 2022 року від 10.07.2025 №16, відповідач визначив базовим місяцем березень 2018 року (сума збільшення грошового забезпечення 2784,80 грн), у графі «Фіксована індексація» за всі місяці цього періоду зазначено 0,00 грн, нарахована сума індексації за період становить 15745,82 грн, виплачена - 15697,05 грн.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 18.08.2026 у справі №420/19292/25 змінив рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ), виклавши його абзаци другий та третій в редакції, за якою визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в періоди з 29 січня 2020 року до 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2023 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за 2020-2023 роки, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України на 2020-2023 роки станом на 1 січня відповідного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, та зобов`язано відповідача здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року до 20 травня 2023 року та зазначених виплат з урахуванням раніше виплачених сум.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі - Закон №2011-ХІІ), до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною третьою вищезазначеної статті, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (надалі - Закон України №1282-ХІІ) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Частиною другою статті 5 Закону України №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (надалі - Порядок №1078).

Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 (в редакції, чинній з 15.03.2018), виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Пунктом 1 Порядку №1078 визначено, що цей Порядок поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а абзацом другим пункту 1-1 Порядку №1078 - що індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзаци другий, п`ятий пункту 4 Порядку №1078).

Поняття індексації-різниці викладено у абзацах третьому - шостому пункту 5 Порядку №1078, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци третій, четвертий пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувались з 01.12.2015, передбачають обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац третій); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац четвертий).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац шостий пункту 5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078 дає підстави для висновку, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (надалі - Постанова №704), якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 щодо таких самих правовідносин зазначив, що з 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Суд враховує, що «поточна індексація» грошового забезпечення за спірний період з 01.03.2018 до 18.07.2022 не є предметом цього спору, на що вказує і позивач у позовній заяві.

Звернувшись до суду з позовом, позивач наголошував, що відповідачем не нараховувалась і не виплачувалась йому індексація-різниця грошового забезпечення відповідно до абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078.

Так, з огляду на приписи пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації та розміром підвищення доходу (абзац четвертий пункту 5 Порядку №1078).

Отже, для вірного вирішення справи необхідно підтвердити або спростувати доводи позивача про те, що він має право на отримання щомісячної індексації-різниці і що це право порушив відповідач.

За висновком Верховного Суду у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Верховний Суд у постанові від 23.05.2024 у справі №160/15411/23 зазначив, що розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.

В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення друге абзацу п`ятого пункту 5 Порядку №1078).

У постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21 Верховний Суд також зазначив, що сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078). Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як зазначено вище, у такому випадку відповідно до абзацу четвертого пункту 5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року Верховний Суд розрахував у постанові від 23.05.2024 у справі №160/15411/23 та зазначив, що величина приросту індексу споживчих цін в березні 2018 року, застосовуючи січень 2008 року як місяць підвищення доходу, становить 253,3%.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 №2246-VIII прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2018 року встановлено в розмірі 1762 гривні.

З урахуванням наведеного, сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року складає 4463,15 грн (1762 грн х 253,3% / 100).

Визначаючи розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року, суд враховує, що в архівній відомості про грошове забезпечення позивача за 2018 рік у лютому 2018 року відображено щомісячну додаткову грошову винагороду («Щомісячна дод. грош вин. 60%») у сумі 2776,32 грн, а у березні 2018 року - у сумі 62,44 грн.

Щомісячна додаткова грошова винагорода військовослужбовцям Державної прикордонної служби України була встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, а її розміри і порядок виплати визначались Інструкцією про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 №73 (надалі - Інструкція №73).

Згідно з пунктом 6 Інструкції №73, винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу начальника (командира) органу Держприкордонслужби; начальникам (командирам) органів Держприкордонслужби - на підставі наказів вищих начальників.

Пунктом 9 Постанови №704 визнано такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається, до якого включено постанову Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 (пункт 6 переліку).

Постанова №704 набрала чинності з 01.03.2018.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.09.2018 №789 визнано таким, що втратив чинність, наказ від 02.02.2016 №73, при цьому, згідно з пунктом 3 наказу №789, він застосовується з 01 березня 2018 року.

Отже, за березень 2018 року право на щомісячну додаткову грошову винагороду в позивача не виникло.

З огляду на це, суд дійшов висновку, що відображена в архівній відомості у березні 2018 року сума 62,44 грн є винагородою за лютий 2018 року, виплаченою в березні 2018 року відповідно до пункту 6 Інструкції №73, а відображена у лютому 2018 року сума 2776,32 грн - винагородою за січень 2018 року.

Верховний Суд у постанові від 09.04.2026 у справі №380/2810/24 зазначив, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що в особовій картці грошового забезпечення та заробітної плати за 2018 рік зафіксовано лише нарахування позивачу грошового забезпечення та дані усіх утримань із грошового забезпечення, а у пункті 6 Інструкції №73 зазначається лише про виплату винагороди, а не нарахування.

Однак у цій справі висновок суду про віднесення сум винагороди до відповідних місяців ґрунтується не лише на пункті 6 Інструкції №73, а й на тому, що з 01.03.2018 правова підстава для нарахування винагороди за березень 2018 року відпала, тому сума, відображена в архівній відомості у березні 2018 року, не може бути винагородою за березень 2018 року.

Віднесення відповідачем у довідці від 10.07.2025 №15 щомісячної додаткової грошової винагороди до видів виплат грошового забезпечення, що мають разовий характер, суд відхиляє, оскільки ця винагорода нараховувалась позивачу щомісяця до втрати чинності постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.

Такий підхід узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі №825/997/17.

До складових грошового забезпечення, які враховуються при порівнянні, суд не включає компенсацію податку з доходів фізичних осіб, яка не є видом грошового забезпечення за частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ.

Відтак грошове забезпечення позивача, яке враховується для визначення розміру підвищення доходу, становило:

у лютому 2018 року - 4689,64 грн (530,00 + 35,00 + 113,00 + 610,20 + 79,50 + 3259,50 + 62,44);

у березні 2018 року - 7412,00 грн (2550,00 + 600,00 + 945,00 + 53,00 + 3264,00).

Отже, грошове забезпечення позивача у березні 2018 року у порівнянні з лютим 2018 року збільшилось на 2722,36 грн.

Враховуючи викладене, позивач мав право на отримання щомісячної індексації-різниці у сумі 1740,79 грн (4463,15 грн - 2722,36 грн) до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини.

Розрахунок позивача, за яким грошове забезпечення у лютому 2018 року становило 5959,83 грн, у березні 2018 року - 8757,04 грн, а його підвищення - 2797,21 грн, суд відхиляє, оскільки позивач включив до складу грошового забезпечення за обидва місяці компенсацію податку, не врахував щомісячну додаткову грошову винагороду за лютий 2018 року, а сума складових березня 2018 року, які він перелічує (8757,40 грн), не відповідає зазначеній ним загальній сумі.

Разом з тим, відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, у справі №420/19292/25 рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 у редакції постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 18.08.2026, відповідача зобов`язано здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року до 20 травня 2023 року, визначивши його розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вирішуючи питання про те, чи є перерахунок грошового забезпечення позивача за рішенням суду з 29.01.2020 черговим підвищенням тарифних ставок (окладів) у розумінні абзаців першого та шостого пункту 5 Порядку №1078, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (у редакції, чинній на 29.01.2020), базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

За абзацами першим, другим і четвертим пункту 4 Порядку №1078 грошове забезпечення індексується у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, а частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає. За абзацом п`ятим пункту 4 Порядку №1078 сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Саме тому сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року обчислена вище як добуток розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1762 грн) і величини приросту індексу споживчих цін.

Отже, прожитковий мінімум для працездатних осіб є для індексації одночасно межею, у якій вона проводиться, і базою її обчислення (абзаци другий, п`ятий пункту 4 Порядку №1078).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2025 у зразковій справі №400/6254/24 зазначила, що оскільки зміни, внесені Постановою № 103, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.

Отже, в основу і посадового окладу військовослужбовця, і індексації його грошового забезпечення покладено єдиний базовий державний соціальний стандарт. Зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб одночасно збільшує і розрахункову величину, з якої обчислюється посадовий оклад, і межу та базу індексації.

Абзаци перший і шостий пункту 5 Порядку №1078 не пов`язують підвищення тарифних ставок (окладів) із суб`єктом чи формою правового акта, яким таке підвищення запроваджене, і не містять умови про те, що оклад має бути підвищений саме рішенням Кабінету Міністрів України. Ці норми оперують об`єктивним фактом підвищення тарифної ставки (окладу).

Рішення Уряду Порядок №1078 згадує в іншому випадку: за абзацом одинадцятим пункту 5 у разі коли індекс споживчих цін для проведення індексації, розрахований наростаючим підсумком, перевищив 10 відсотків, Кабінет Міністрів України приймає рішення про підвищення тарифних ставок (окладів) працівникам бюджетної сфери, органам державної влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів з урахуванням суми індексації, яка складається на момент підвищення.

Відсутність подібного застереження в абзацах першому та шостому пункту 5 Порядку №1078 означає, що для цілей індексації має значення факт підвищення окладу, а не спосіб, у який воно відбулось.

Верховний Суд у постанові від 20.07.2026 у справі №400/8494/25 зазначив, що у первинній редакції пункту 4 Постанови №704 Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожитковий мінімум, встановлений законом на поточний рік, як державний соціальний стандарт, встановлений законом, який був покликаний забезпечити достатній рівень життя військовослужбовців на фоні росту цін та інфляції в країні та уникнути необхідності одноразових, штучних підвищень грошового забезпечення за рахунок видання окремих нормативно-правових актів.

Отже, механізм, закладений пунктом 4 Постанови №704, побудований так, щоб посадові оклади військовослужбовців підвищувались через зміну законодавцем розміру прожиткового мінімуму, а не через видання Урядом окремого акта про підвищення окладів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2025 у зразковій справі №400/6254/24 дійшла висновку, що перерахунок пенсії у зв`язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом України про Державний бюджет на певний рік, що мало наслідком зміну розміру грошового забезпечення військовослужбовців (посадового окладу), є підставою для припинення виплати індексації в розмірі, передбаченому Постановою № 168. Цей висновок Верховний Суд застосував і в постанові від 20.07.2026 у справі №400/8494/25.

Наведені висновки сформульовані у справах щодо перерахунку пенсій, призначених за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і стосуються індексації пенсій за постановами Кабінету Міністрів України, а не Порядку №1078.

Суд враховує їх у частині відповіді на питання, що постало і в цій справі: чи є збільшення посадового окладу військовослужбовця внаслідок зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб підвищенням грошового забезпечення, з яким пов`язується припинення виплати індексації.

Такий підхід відповідає і меті індексації. Індексація є механізмом відшкодування знецінення доходу, який не переглядався. Коли ж сам дохід переглянуто внаслідок зростання державного соціального стандарту, у межах якого індексація проводиться і виходячи з якого вона обчислюється, підстава для збереження раніше визначеної суми індексації-різниці відпадає.

Інакше особа одночасно одержувала б і збільшений посадовий оклад, і компенсацію знецінення, яке вже враховано під час підвищення окладу.

На цьому ґрунтується і правило абзаців першого та другого пункту 5 Порядку №1078, за яким значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що з 29.01.2020 відбулось чергове підвищення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, у зв`язку з чим право позивача на щомісячну індексацію-різницю, визначену у березні 2018 року, існувало до 28.01.2020 включно, а вимоги щодо нарахування та виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 18.07.2022 задоволенню не підлягають.

Крім того, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 09.11.2022 у справі №205/7254/18, про те, що не може одночасно існувати двох судових рішень, у яких встановлені взаємовиключні юридичні факти щодо однієї і тієї ж особи та стосовно одного й того ж предмета спору.

На підставі наведеного, суд вважає, що вимоги позивача про нарахування та виплату індексації-різниці грошового забезпечення відповідно до абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078 за період з 29.01.2020 до 18.07.2022 та встановлене рішенням суду у справі №420/19292/25 право позивача на перерахунок розміру грошового забезпечення (окладів) з 29.01.2020 виключають можливість їхнього одночасного задоволення, у зв`язку з чим в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 15.06.2022 у справі №520/4061/21 суд не застосовує. У цій справі позивач, який проходив військову службу з 28.01.2016 до 28.01.2019, просив нарахувати йому щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 28.01.2019. Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про необґрунтованість цих вимог і зазначив, що позовні вимоги стосовно застосування щомісячної фіксованої індексації ґрунтуються на положеннях Порядку №1078 в редакції, яка не діяла на час виникнення спірних правовідносин, а також що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядок №1078 у період існування спірних правовідносин (з 01 березня 2018 року до 28 січня 2019 року) не містили в собі такого поняття як «фіксована сума індексації».

Питання наявності права на індексацію-різницю відповідно до абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку №1078 у місяці підвищення доходу (березень 2018 року) шляхом порівняння розміру підвищення доходу із сумою можливої індексації у цій постанові не вирішувалось.

Висновки щодо застосування абзаців третього - шостого пункту 5 Порядку №1078 у правовідносинах, пов`язаних з підвищенням посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018, Верховний Суд виклав у наведеній вище постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.04.2023 у справі №380/14338/22, на яку посилається відповідач, суд не враховує, оскільки рішення апеляційних судів не є висновками щодо застосування норм права, які суд враховує відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Твердження відповідача про те, що індексація грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 до 18.07.2022 здійснена в повному обсязі, а поріг індексації 103% перевищено лише у жовтні 2018 року, стосується поточної індексації, яка не є предметом цього спору, та не спростовує права позивача на індексацію-різницю, яка не нараховувалась.

Заперечення відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду суд повторно не оцінює, оскільки це питання вирішено ухвалами від 11.06.2025 та 24.06.2025, останньою з яких позовну заяву в частині вимог щодо періоду з 19 липня 2022 року до 28 листопада 2024 року повернуто позивачу без розгляду.

Враховуючи, що під час розгляду справи підтвердилось безпідставне незастосування відповідачем норм абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року), суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу належних сум індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 включно відповідно до абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078.

Провівши відповідний розрахунок, суд доходить висновку, що розмір невиплаченої позивачу індексації за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 становить: 38297,38 грн (1740,79 грн х 22 місяці (з березня 2018 року до грудня 2019 року включно)) + 1572,33 грн (28 днів січня 2020 року (1740,79 грн / 31 день х 28 днів)), всього 39869,71 грн.

Наведені судом висновки та здійснені розрахунки підтверджують наявність підстав для нарахування та виплати позивачу індексації-різниці за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 в загальній сумі 39869,71 грн.

Саме в такий спосіб, на думку суду, слід захистити права позивача, передусім враховуючи те, що спірна сума індексації-різниці позивачу не нараховувалась.

Відповідач не нарахував і не виплатив позивачу індексацію-різницю, тобто допустив бездіяльність, а не вчинив дії, як зазначено позивачем у позовній вимозі.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом:

визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 у фіксованому розмірі, розрахованому відповідно до приписів абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 з розрахунку 1740,79 грн на місяць у загальній сумі 39869,71 грн відповідно до абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (надалі - Порядок №44).

Відповідно до пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема, військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктами 4 та 5 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже, Порядком №44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Суд звертає увагу, що на відповідача, як податкового агента, законом покладено кореспондуючий обов`язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.

Отже, у суду відсутні підстави зобов`язувати відповідача здійснити на користь позивача заявлену компенсацію, оскільки відповідний обов`язок виникає одночасно з виплатою нарахованих відповідачем сум грошового забезпечення, які не були належним чином виплачені під час проходження військової служби, тобто у майбутньому, а отже відповідні позовні вимоги є передчасними, у зв`язку з чим задоволенню не підлягають.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №812/1048/17 суд не застосовує. У цій справі колишній поліцейський просив стягнути компенсацію податку з доходів фізичних осіб, утриманого з винагороди, яку відповідач уже нарахував на виконання судового рішення і з якої утримав податок з доходів фізичних осіб та військовий збір.

Верховний Суд у цій постанові зазначив, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.

У цій справі індексацію-різницю відповідач ще не нарахував та не виплатив, тому податок з неї не утримувався.

З аналогічних підстав у суду відсутні підстави зобов`язувати відповідача здійснити виплату з одночасним відрахуванням військового збору, оскільки відповідний обов`язок виникає одночасно з виплатою присудженої суми індексації, тобто у майбутньому, тому відповідні вимоги є передчасними, і в цій частині позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Згідно зі статтями 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (надалі - Закон №2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 3 Закону №2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону №2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001 №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (надалі - Порядок №159), положення якого відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Абзацом першим пункту 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, водночас законодавець пов`язав виплату такої компенсації з виплатою заборгованості відповідного доходу, тобто компенсація та основна сума заборгованості підлягають виплаті в одному місяці.

Тобто, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць (статті 2-4 Закону №2050-III).

У цій справі спір також стосується компенсації втрати частини доходів через порушення строку виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018 по день фактичної виплати включно.

Разом із тим, індексацію-різницю за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 відповідач позивачу не нараховував, а належний позивачу щомісячний розмір та загальну суму суд визначив у цьому рішенні. Нарахування та фактична виплата цієї суми ще не відбулись.

Верховний Суд у постанові від 08.12.2025 у справі №420/13975/24 зазначив, що компенсація втрати частини доходів нараховується на суму нарахованого, але не виплаченого доходу, має допоміжний характер відносно основного боргу, оскільки її розмір та існування залежать від суми (і факту) невиплаченого доходу, і відповідно до статті 4 Закону №2050-III підлягає виплаті в тому ж місяці, у якому здійснюється фактична виплата заборгованості за відповідний період, а також що Закон №2050-III не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати заборгованості обов`язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало. За таких обставин вимога про виплату компенсації є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов`язку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у зразковій справі №280/8933/24 висновувала, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-ІІІ, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий. Водночас не виключається пред`явлення в межах одного провадження як вимог про стягнення нарахованого, проте не виплаченого доходу, так і вимог про стягнення відповідної компенсації.

У постанові від 13.10.2026 у справі №420/12862/25 Верховний Суд зазначив, що висновок Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності фактичного отримання доходу як умови виплати компенсації має застосовуватися у взаємозв`язку із застереженням про можливість одночасного пред`явлення вимог про стягнення нарахованого, але не виплаченого доходу та відповідної компенсації.

Водночас можливість поєднання таких вимог сама собою не свідчить про наявність підстав для присудження компенсації у разі, якщо відповідний дохід не був нарахований. Вирішення цього питання залежить від установлених обставин нарахування та виплати спірних сум індексації грошового забезпечення, змісту заявлених позовних вимог та дотримання передбачених Законом №2050-III умов компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

У справі №420/12862/25 Верховний Суд визнав передчасним висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення вимог щодо компенсації втрати частини доходів, оскільки суди не перевірили правильності розрахунку сум індексації грошового забезпечення та не встановили помісячного розміру заборгованості, і направив справу в цій частині на новий розгляд.

На відміну від справи №420/12862/25, у цій справі суд встановив обставини нарахування спірних сум: індексацію-різницю за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 відповідач позивачу не нараховував, а її помісячний розмір суд визначив у цьому рішенні.

Дохід, на який позивач просить нарахувати компенсацію, відповідач не нараховував, а його розмір суд встановив у цьому рішенні.

За таких обставин, вимога позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів є передчасною, що унеможливлює її задоволення через відсутність установленого порушення суб`єктом владних повноважень відповідного обов`язку.

Встановлені Законом №2050-III умови щодо виплати компенсації є імперативними. Відтак покладання на суб`єкт владних повноважень обов`язку з нарахування компенсації до моменту фактичного погашення заборгованості суперечило б закону та установленому державою механізму здійснення виплат.

Посилання позивача на постанови Верховного Суду України від 11.07.2017 у справі №21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20 та від 21.03.2023 у справі №620/7687/21 суд не застосовує з таких підстав.

У справі №240/11882/19 колишня військовослужбовець просила нарахувати їй індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 22.11.2017 та компенсацію втрати частини доходів по день фактичної виплати індексації.

Суди попередніх інстанцій зобов`язали військову частину нарахувати та виплатити індексацію, а у вимозі про компенсацію відмовили як у передчасній.

Верховний Суд з таким висновком не погодився і зазначив, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Цей висновок Верховний Суд застосував у постановах від 29.04.2021 у справі №240/6583/20 та від 21.03.2023 у справі №620/7687/21.

Наведені постанови, на які посилається позивач, ухвалені до постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 у справі №280/8933/24, у якій Велика Палата Верховного Суду, узагальнивши практику суду касаційної інстанції, визначила фактичне отримання особою доходу однією з умов права на компенсацію втрати частини доходів.

Застереження щодо застосування цього висновку Верховний Суд виклав у наведеній вище постанові від 13.10.2026 у справі №420/12862/25: можливість поєднання вимог про виплату доходу і про компенсацію сама собою не свідчить про наявність підстав для присудження компенсації, якщо відповідний дохід не був нарахований.

Оскільки індексацію-різницю за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 відповідач позивачу не нараховував та позивач її не отримав, суд при вирішенні цієї вимоги враховує висновки, викладені в цих постановах.

Суд наголошує, що відмова у задоволенні позовних вимог з наведених підстав не означає заперечення права позивача на отримання такої компенсації в майбутньому - після фактичної виплати суми основної заборгованості.

Суд надав оцінку всім аргументам учасників справи та навів мотиви, з яких виходив, як того вимагає ст.242 КАС України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.1 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене у сукупності, позовна заява підлягає частковому задоволенню.

За приписами ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач відповідно до п.1, 13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, відтак відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.2, 5, 6, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до НОМЕР_2 окремої авіаційної ескадрильї Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 у фіксованому розмірі, розрахованому відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Зобов`язати 24 окрему авіаційну ескадрилью Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 з розрахунку 1740,79 грн на місяць у загальній сумі 39869,71 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дмитро БАБЕНКО