Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №420/28803/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/28803/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025 році,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі позивач) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач, ФОП ОСОБА_1 ), в якому позивач просить суд:

- стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції у розмірі 9 562,50 грн та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 669,20 грн на реквізити Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю р/р UA698201720343180002000005686, в ДКСУ, м. Київ, МФО 820172, ЄДРПОУ 13901301.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця.

Позивач зазначає, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності визначає роботодавців, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць у попередньому році, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій. Розрахунок здійснюється один раз на рік без втручання в отримані показники, а тому є наслідком показників, відображених роботодавцем у звітності.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік, надісланого відповідачу через електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України 10.03.2026, середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за рік склала 9 осіб, отже норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 1 робоче місце, тоді як середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлено інвалідність, склала 0 осіб. За одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, відповідач у строк до 15 квітня року, наступного за звітним, мав самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 9 562,50 грн, чого не зробив.

За порушення строку сплати позивачем нараховано пеню, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України (15,5 %), за період з 16.04.2026 по 02.09.2026 (140 днів) у розмірі 669,20 грн.

Позивач також вказує, що відповідач не подавала до центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за 2025 рік, хоча при середньообліковій чисельності штатних працівників від 8 до 25 осіб зобов`язана була виділити та створити одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю. На адресу відповідача направлено претензію щодо сплати адміністративно-господарських санкцій, яку не виконано.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 24.04.2025 у справі № 280/3642/23, позивач зазначає, що з 06.11.2022, з набранням чинності Законом України від 18.10.2022 № 2682-IX, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю застосовує адміністративно-господарські санкції на основі автоматизованого аналізу даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування без проведення перевірок Держпраці, а відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання звітності покладається на роботодавця.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

24.09.2026 позивачем через підсистему «Електронний суд» подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій, посилаючись на допущену технічну помилку у реквізитах, просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 9 562,50 грн та пеню у розмірі 669,20 грн на реквізити: отримувач ГУК в Од обл./Одеська обл./50070400, ЄДРПОУ 37607526, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), номер рахунку (IBAN) UA118999980313181022000015001, код класифікації доходів бюджету 50070400.

Відповідачем через підсистему «Електронний суд» надіслано відзив на позовну заяву від 28.09.2026, в якому зазначила наступне.

Відповідач як фізична особа-підприємець використовувала найману працю лише протягом частини 2025 року. Дев`ять працівників прийнято на роботу з 03.11.2025, до цієї дати найманих працівників у відповідача не було. Відомості про трудові відносини усіх працівників своєчасно подано до Пенсійного фонду України у складі додатків до податкових розрахунків за листопад 2025 року (10.12.2025) та за грудень 2025 року (08.01.2026), тобто задовго до контрольної дати 10.03.2026, отже на цю дату в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування містилися повні та достовірні дані про фактичний період роботи кожного працівника.

На думку відповідача, показник середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (9 осіб), на якому ґрунтується розрахунок позивача, визначено всупереч Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженій наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286.

Відповідно до пункту 3.2.6 цієї Інструкції, якщо підприємство працювало неповний рік, середньооблікова кількість штатних працівників за рік визначається шляхом ділення суми середньооблікової кількості за місяці роботи на 12.

Відповідно до пункту 3.2.4 Інструкції чисельність за неповний місяць визначається шляхом ділення суми облікової кількості за дні роботи на кількість календарних днів у місяці, а згідно з пунктом 2.6.1 Інструкції зовнішні сумісники не включаються до облікової кількості штатних працівників.

Відповідач вказує, що один із працівників працював у неї за сумісництвом.

За розрахунком відповідача середньооблікова кількість штатних працівників за 2025 рік становить 1,45 особи (без урахування сумісника 1,29 особи), тобто менше 8 осіб, а тому обов`язок виділити та створити робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю у 2025 році у неї не виникав. За відсутності такого обов`язку відсутній і факт його невиконання, а отже й підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій та похідної від них пені.

Просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповіді на відзив позивачем до суду не надано.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрована як фізична особа-підприємець 21.07.2025 (номер запису 2010350000000831322), місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; основний вид економічної діяльності 93.21 функціювання атракціонів і тематичних парків. 21.07.2025 відповідача взято на облік у Головному управлінні ДПС в Одеській області як платника податків та як платника єдиного внеску.

Згідно з додатком Д5 «Відомості про трудові відносини осіб та період проходження військової служби» до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (далі податковий розрахунок) за листопад 2025 року відповідачем прийнято на роботу дев`ять осіб, з яких вісім осіб з 03.11.2025 та одну особу з 06.11.2025.

У податковому розрахунку за листопад 2025 року, поданому відповідачем та зареєстрованому в реєстрі застрахованих осіб 10.12.2025 (квитанція № 2, реєстраційний № 9385167012), відображено середньооблікову кількість штатних працівників за звітний період 9 осіб (рядок 101), облікову кількість штатних працівників 9 осіб (рядок 102), загальну суму нарахованої заробітної плати 69 125,00 грн.

У податковому розрахунку за грудень 2025 року, зареєстрованому в реєстрі застрахованих осіб 08.01.2026 (квитанція № 2, реєстраційний № 9418820071), відображено середньооблікову кількість штатних працівників за звітний період 9 осіб (рядок 101), облікову кількість штатних працівників 9 осіб (рядок 102), загальну суму нарахованої заробітної плати 103 000,00 грн.

Доказів використання відповідачем найманої праці у період з січня по жовтень 2025 року матеріали справи не містять, позивач на такі обставини не посилається.

Позивачем сформовано розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, за 2025 рік, відповідно до якого:

- середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік (рядок 01) 9 осіб;

- середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність (рядок 02) 0 осіб;

- норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (рядок 03) 1 одиниця;

- фонд оплати праці штатних працівників (рядок 04) 172 125,00 грн;

- середня річна заробітна плата штатного працівника (рядок 05 = 04/01) 19 125,00 грн;

- сума адміністративно-господарських санкцій для роботодавців, у яких працює від 8 до 15 осіб (рядок 07 = 05/2) 9 562,50 грн.

Згідно з квитанцією від 10 березня 2026 року зазначений розрахунок розміщено в електронному кабінеті відповідача на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 10.03.2026 о 11:40:59.

Листом від 25.03.2026 Одеська філія Одеського обласного центру зайнятості на запит позивача повідомила, що відповідач, серед інших роботодавців, протягом 2025 року не інформувала центр зайнятості про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця осіб з інвалідністю.

03.09.2026 позивачем направлено відповідачу поштою претензію про сплату адміністративно-господарських санкцій у розмірі 9 562,50 грн та пені, що підтверджується описом вкладення та списком згрупованих відправлень від 03.09.2026.

Відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку пені, пеня за період з 16.04.2026 по 02.09.2026 (140 днів) нарахована у розмірі 669,20 грн (4,78 грн х 140 днів).

Доказів сплати відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені матеріали справи не містять.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон № 875-XII).

Суд враховує, що Законом України від 15 січня 2025 року № 4219-IX, який введено в дію з 1 січня 2026 року, статтю 20 Закону № 875-XII виключено та запроваджено внесок на підтримку працевлаштування осіб з інвалідністю.

Водночас пунктом 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4219-IX встановлено, що нарахування і сплата адміністративно-господарських санкцій підприємствами, які не забезпечили виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю в періодах до дати введення в дію цього Закону, здійснюються у порядку, що діяв до дати введення в дію цього Закону.

Оскільки предметом спору є адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу у 2025 році, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 875-XII у редакції, чинній до 1 січня 2026 року.

Статтею 18 Закону № 875-XII (тут і далі у редакції, чинній до 01.01.2026) визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, у кількості одного робочого місця.

Згідно з частиною другою статті 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною четвертою статті 19 Закону № 875-XII передбачено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Відповідно до частини шостої статті 19 Закону № 875-XII Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію: про працевлаштованих осіб з інвалідністю; про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Частиною дванадцятою статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

Згідно з частиною тринадцятою статті 19 Закону № 875-XII у разі зміни до 31 березня показників за попередній рік у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, що впливають на визначену згідно із частиною дванадцятою цієї статті суму адміністративно-господарських санкцій, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю до 10 червня в автоматизованому режимі формує та надсилає уточнений розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій. Зміна показників у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування після 31 березня не призводить до зміни сум адміністративно-господарських санкцій, які визначені у відповідному розрахунку або уточненому розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Частиною другою статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з частиною четвертою статті 20 Закону № 875-XII адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред`являються протягом шести місяців після закінчення строку для самостійної сплати, встановленого частиною четвертою цієї статті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 затверджено Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (далі Порядок № 70).

Пунктом 1 Порядку № 70 визначено, що цей Порядок визначає процедуру сплати підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі роботодавці), суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 70 роботодавці самостійно сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за своїм місцезнаходженням (для юридичних осіб) або місцем проживання (для фізичних осіб-підприємців) на рахунки, відкриті в органах Казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Сума адміністративно-господарських санкцій, що сплачується роботодавцем за попередній рік, розраховується Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю на підставі показників звітності з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та зазначається у розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 70 порушення строків сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи із розміру 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Нарахування пені відділеннями Фонду здійснюється з 16 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, по день сплати включно.

Аналіз наведених норм свідчить, що обов`язок роботодавця щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а відтак і відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій за його невиконання, виникає лише у разі, якщо середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу роботодавця за рік становить вісім і більше осіб. За чисельності від 8 до 25 осіб норматив встановлюється у кількості одного робочого місця, а для роботодавців, у яких працює від 8 до 15 осіб, розмір санкції становить половину середньої річної заробітної плати. Роботодавець, середньооблікова чисельність штатних працівників якого за рік менша восьми осіб, не має обов`язку виділяти та створювати робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю за нормативом частини першої статті 19 Закону № 875-XII, а отже не може бути притягнутий до відповідальності за його невиконання.

Таким чином, юридично значущим для вирішення цього спору є саме показник середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу відповідача за 2025 рік.

Закон № 875-XII не визначає порядку обчислення середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. Такий порядок встановлено Інструкцією зі статистики кількості працівників, затвердженою наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 за № 1442/11722 (далі Інструкція № 286).

Верховний Суд у постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 816/675/17 звернув увагу на те, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік для цілей нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю визначається відповідно до пункту 3.2 Інструкції № 286, у тому числі з урахуванням підпунктів 3.2.5 та 3.2.6 цієї Інструкції.

Згідно з підпунктом 3.2.1 пункту 3.2 Інструкції № 286 середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.

Відповідно до підпункту 3.2.4 пункту 3.2 Інструкції № 286 середньооблікова кількість штатних працівників на підприємствах, які працювали неповний місяць (наприклад, на створених або ліквідованих підприємствах, таких, що мають сезонний характер виробництва), визначається шляхом ділення суми облікової кількості штатних працівників за всі дні роботи підприємства у звітному місяці, включаючи вихідні та святкові і неробочі дні за період роботи, на число календарних днів у звітному місяці.

Підпунктом 3.2.5 пункту 3.2 Інструкції № 286 встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.

Згідно з підпунктом 3.2.6 пункту 3.2 Інструкції № 286 підприємство, що працювало неповний рік (сезонний характер виробництва або створення після січня, за винятком тих підприємств, які вимушено зупиняли виробництво з ініціативи адміністрації), середньооблікову кількість штатних працівників за рік визначає також шляхом підсумовування зазначеної кількості працівників за всі місяці роботи підприємства і ділення одержаної суми на 12.

Отже, середньооблікова кількість штатних працівників за рік обчислюється як сума середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи, поділена на 12, незалежно від того, протягом скількох місяців року роботодавець фактично використовував найману працю. Можливість ділення річної суми на кількість місяців, у яких у роботодавця були наймані працівники, Інструкцією № 286 не передбачена.

Як встановлено судом, відповідача зареєстровано як фізичну особу-підприємця 21.07.2025, а наймані працівники були у неї лише у листопаді та грудні 2025 року. За даними податкових розрахунків, поданих самим відповідачем і зареєстрованих у реєстрі застрахованих осіб до 10.03.2026, середньооблікова кількість штатних працівників становила 9 осіб у листопаді 2025 року та 9 осіб у грудні 2025 року, а в інші місяці 2025 року найманих працівників у відповідача не було.

Відтак середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за 2025 рік, обчислена відповідно до підпунктів 3.2.5, 3.2.6 пункту 3.2 Інструкції № 286, становить (0 + 0 + 0 + 0 + 0 + 0 + 0 + 0 + 0 + 0 + 9 + 9) / 12 = 1,5, тобто з округленням до цілого значення 2 особи.

При цьому суд зазначає, що наведений результат обчислено за показниками, які відображені відповідачем у рядку 101 податкових розрахунків.

За правилом підпункту 3.2.4 пункту 3.2 Інструкції № 286 середньооблікова кількість штатних працівників за листопад 2025 року, коли працівників прийнято на роботу з 03.11.2025 та з 06.11.2025, була б меншою за 9 осіб, а отже й річний показник був би ще меншим. Так само на висновок суду не впливає і довід відповідача про роботу одного з працівників за сумісництвом, оскільки навіть з урахуванням усіх дев`яти працівників середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача за 2025 рік є значно меншою восьми осіб.

Натомість у розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік позивачем зазначено середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу за рік 9 осіб, тобто фактично враховано середньооблікову кількість штатних працівників лише за ті місяці, в яких у відповідача були наймані працівники, без ділення суми на 12. Такий підхід не ґрунтується на положеннях Інструкції № 286 і позивачем не обґрунтований посиланням на будь-який інший нормативно-правовий акт. З цього ж хибного показника позивачем визначено і середню річну заробітну плату штатного працівника (172 125,00 грн / 9 = 19 125,00 грн), яка покладена в основу розміру санкції.

Оскільки середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача за 2025 рік становить менше восьми осіб, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості одного робочого місця, встановлений частиною першою статті 19 Закону № 875-XII для роботодавців, у яких працює від 8 до 25 осіб, на відповідача у 2025 році не поширювався. Чотири відсотки від середньооблікової чисельності штатних працівників у 2 особи (0,08) з округленням до цілого значення також становлять нуль робочих місць.

Отже, у 2025 році у відповідача не виникав обов`язок виділити та створити робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю, а тому відсутнє і порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону № 875-XII, яке є необхідною підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій відповідно до статті 20 цього Закону. Відповідач не належить і до кола роботодавців, на яких поширюється Порядок № 70, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб.

За відсутності у відповідача обов`язку щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025 році неподання нею до центру зайнятості інформації про робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю не може свідчити про невжиття заходів для виконання нормативу, який на неї не поширювався. Тому посилання позивача на неподання відповідачем звітності за формою № 3-ПН та на лист Одеської філії Одеського обласного центру зайнятості від 25.03.2026 висновків суду не спростовують.

Щодо доводів позивача з посиланням на постанову Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23, суд зазначає таке.

У зазначеній постанові Верховний Суд виснував, що з набранням чинності Законом № 2682-IX Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю здійснює визначення факту невиконання нормативу робочих місць та розрахунок адміністративно-господарських санкцій в автоматизованому режимі виключно на підставі даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, зафіксованих станом на контрольну дату, до 10 березня року, наступного за звітним. Відповідальність за повноту, достовірність і своєчасність подання інформації до зазначених реєстрів покладається на роботодавця як джерело такої інформації. Несвоєчасне виправлення помилок у звітності до настання контрольної дати є ризиком роботодавця і не звільняє його від сплати адміністративно-господарської санкції, навіть якщо фактичні обставини не відповідали поданій звітності.

Водночас у цій справі відповідач не посилається на помилки у власній звітності та не просить суд врахувати обставини, які не були відображені в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Навпаки, відомості про трудові відносини усіх працівників та помісячні показники середньооблікової кількості штатних працівників за листопад і грудень 2025 року подані відповідачем своєчасно (10.12.2025 та 08.01.2026), тобто до контрольної дати, і між сторонами не є спірними.

Спір у цій справі виник не щодо достовірності даних реєстру, а щодо правильності обчислення позивачем на підставі цих даних річного показника середньооблікової чисельності штатних працівників, від якого залежить наявність у роботодавця самого обов`язку щодо нормативу робочих місць. Автоматизований характер формування розрахунку не звільняє позивача, як суб`єкта владних повноважень, від обов`язку визначати суму адміністративно-господарських санкцій відповідно до закону, а суд, вирішуючи позов про їх стягнення, зобов`язаний перевірити, чи існує правова підстава для такого стягнення.

Отже, правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі № 280/3642/23, не спростовують висновку суду про відсутність підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за 2025 рік.

Оскільки обов`язку сплатити адміністративно-господарські санкції за 2025 рік у відповідача не виникло, відсутні й підстави для стягнення пені, нарахованої відповідно до частини другої статті 20 Закону № 875-XII за порушення строку їх сплати, яка є похідною від основної вимоги.

Щодо заяви позивача від 23.09.2026 про уточнення позовних вимог суд зазначає, що цією заявою позивачем змінено лише реквізити рахунку, на який позивач просить зарахувати стягнені кошти, без зміни предмета та підстав позову. Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені по суті, зазначене уточнення реквізитів на результат вирішення справи не впливає.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про те, що позивачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено наявності правових підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025 році, а тому у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

За відсутності підстав для задоволення позову, відсутні й підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 13901271, 65107, Одеська обл., м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2025 році, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.М. Басова

.