Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №380/15902/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 рокусправа № 380/15902/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, -

встановив:

До Львівського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м. Чернігів, вул. П`ятницька, 83А; код ЄДРПОУ 21390940) в якому позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 08.07.2026 року № 913090163543 про відмову у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ, із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м. Чернігів, вул. П`ятницька, 83А, код ЄДРПОУ: 21390940) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком, встановленої на відповідний календарний бюджетний рік, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 02.07.2026 року;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м. Чернігів, вул. П`ятницька, 83А, код ЄДРПОУ: 21390940) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на позивачку розповсюджується дія Закону № 2325-VII. ОСОБА_1 , як репресована особа, яку в подальшому було реабілітовано, повинна отримувати підвищення до пенсії передбачене пунктом "г" статті 77 Закону № 1788-XII у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком. У зв`язку з наведеним позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області з вимогою про здійснення перерахунку пенсії. Рішенням Головного управління пенсійного фонду в Запорізькій області №913090163543 від 08.07.2026 відмовило у перерахунку пенсії. У зв`язку з наведеним позовні вимоги просить задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою від 03 серпня 2026 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву (вх.№77870 від 02.09.2026 року), у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, з огляду на наступне.

Стаття 77 Закону № 1788 прямо встановлює різний розмір підвищення для двох категорій: репресованим особам, яких згодом реабілітовано — 50 %; членам їх сімей, яких було примусово переселено — 25 % мінімальної пенсії за віком. Тобто 50% Закон № 1788 пов`язує саме зі статусом репресованої та реабілітованої особи, а не з фактом належності до її сім`ї. Належність позивача до члена сім`ї не трансформує його статус у статус репресованої особи. У постанові від 31.05.2024 у справі №500/3332/23 Верховний Суд розглядав вимогу члена сім`ї репресованої реабілітованої особи про застосування для нього підвищення 50% і зазначив, що член сім`ї має право на підвищення у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, а не 50 %, передбачених для самої репресованої особи. Ця позиція підтверджена Верховним Судом також у справі №500/5507/23, дe у постанові від 13.05.2024 суд встановив, що навіть дитина, яка народилася на засланні та проживала з репресованою матір`ю, є членом сім`ї, щодо якого застосовується саме 25 % мінімальної пенсії за віком, а не 50 %. Оскільки позивач є саме членом сім`ї репресованої та реабілітованої особи, а не самою репресованою особою, вимога про нарахування підвищення до пенсії у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком є необґрунтованою та завідомо безпідставною, так як не відповідає його правовому статусу.

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Із свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 10 лютого 1956 року відомо, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Зашків Брюховицький район Львівської області, батьками якої вказані: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Із свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 28 серпня 1969 року видно, що ОСОБА_4 , 28 серпня 1969 року уклав шлюб з ОСОБА_5 , внаслідок чого змінила позивачка прізвище на ОСОБА_6 .

Відповідно до довідки 11 листопада 1991 року №4/5-І2466, яка видана в тому, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та ОСОБА_9 4 березня 1950 р. були виселені з конфіскацією майна з с. Зашків Нестеровського району Львівської області і по постанові Особливої Наради при МДБ СРСР від 18 березня 1950р./протокол №2/ визначені на спецпослення в Красноярський край, звідки звільнені 10 липня 1958 року. На підставі ст. 3 Закону Української РСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», вони реабілітовані з поновленням в усіх громадянських правах, в тому числі з поверненням конфіскованого майна або його вартості.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 08 липня 2026 №913090163543 відмовлено ОСОБА_1 в перерахунку пенсії, оскільки за результатами розгляду електронної пенсійної справи встановлено, що заявниця вже отримує надбавку членам сім`ї репресованого.

Вважаючи відмову відповідача такою, що порушує його право на перерахунок пенсії та встановлення підвищення у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком, передбаченого пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позивач звернувся в суд за його захистом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» №962-XII від 17.04.1991 (в редакції, до 05.05.2018) встановлено, що реабілітованими є особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Реабілітованими також є громадяни, засуджені за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за ст. 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958 і ст.62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.89 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.89 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст. 1 доповнено ч. 3 згідно із Законом №2353-XII).

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років» №2325-VIII від 13.03.2018 (набрав законної сили з 05.05.2018, далі - Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Так, серед іншого, змінено назву закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст. 1, 3, 6 Закону №962-XII, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-XII.

Як визначено ст.1-1 цього Закону України репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.

Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991років» №962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи:

1) які до 24.08.1991 були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання;

2) стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів;

3) стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення;

4) які до 24.08.1991 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених п.п.1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені п.п. 15-22 ст. 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину;

5) стосовно яких до 24.08.1991 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Згідно з п.2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого.

Для осіб, реабілітованих згідно зі ст.3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Відповідно до пункту 7 Постанови Верховної ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 24.12.1993 №3812-XII направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку (стаття 3) - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.

Довідки про реабілітацію, згідно із статтею 3 цього Закону видаються реабілітованим на їх вимогу органами внутрішніх справ за наявності у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на виселених осіб тощо), а за відсутності таких документів - районними комісіями по поновленню прав реабілітованих після встановлення ними факту виселення.

З аналізу вище наведених норм вбачається, що громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані на підставі статті 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», призначені пенсії підвищуються на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а членам їх сімей, яких було примусово переселено на підставі статті 3 вказаного Закону, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до п. 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі - 54,40 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.

Згідно з ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 28 Закону №1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Прожитковий мінімум відповідно до вимог ч.1 ст.2 Закону України «Про прожитковий мінімум» №966-XIV від 15.07.1999 застосовується, зокрема для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім`ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону №1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абз. 1 ч. 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не п. п. 2 п. 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а.

Суд зазначає, що позивач є репресованою особи, оскільки 4 березня 1950 р. була виселена з конфіскацією майна з с. Зашків Нестеровського району Львівської області і по постанові Особливої Наради при МДБ СРСР від 18 березня 1950р./протокол №2/ визначена на спецпослення в Красноярський край, звідки звільнена 10 липня 1958 року.

Відповідно до довідки 11 листопада 1991 року №4/5-І2466 на підставі ст. 3 Закону Української РСР від 17 квітня 1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» вона реабілітована з поновленням в усіх громадянських правах.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону № 1788-XII із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано.

З огляду на наведене, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії позивачу в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Вказана позиція суду узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.02.2019 у справі №446/1515/16а, від 06.02.2019 у справі №446/1848/16а, від 23.06.2020 у справі № 465/4642/15-а.

Враховуючи викладене та виходячи з меж позовних вимог, для забезпечення ефективного поновлення порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити з 02.07.2026 перерахунок та виплату позивачу підвищення до пенсії у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У силу статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії.

Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Отже, відповідно до положень ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду в сумі 1331,20 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 08.07.2026 року № 913090163543 про відмову у проведенні перерахунку та виплати підвищення пенсії ОСОБА_1 , як репресованій особі, яку в подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплачувати підвищення пенсії з 02.07.2026 в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (14005, м. Чернігів, вул. П`ятницька, 83А; код ЄДРПОУ 21390940).

СуддяКухар Наталія Андріївна