Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №380/15926/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 рокусправа № 380/15926/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання дій Військової частини НОМЕР_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання військового збору у розмірі 5% із суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року у справі № 380/8845/24;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) повернути ОСОБА_1 надлишково утриманий військовий збір, а саме 3,5% від суми, нарахованої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року у справі № 380/8845/24.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що проходила дійсну військову службу в органах Державної прикордонної служби України. Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 16 лютого 2024 року № 229-ОС майору ОСОБА_1 було припинено дію контракту та звільнено у запас, а наказом начальника загону від 02 березня 2024 року № 295-ОС виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення з 02 березня 2024 року.

Позивач вказує, що при звільненні відповідач не провів із нею належного та повного фінансового розрахунку щодо індексації грошового забезпечення, у зв`язку з чим вона звернулася до суду. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року у справі № 380/8845/24 (залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року) позов ОСОБА_1 було задоволено повністю: визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування індексації з базовим місяцем січень 2008 року за період з 17 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року та індексації-різниці за період з 01 березня 2018 року по 02 березня 2024 року у розмірі 4430,56 грн щомісячно, та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити вказані кошти із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.

На виконання зазначеного судового рішення відповідач 30 квітня 2026 року та 19 червня 2026 року перерахував на картковий рахунок позивача в АТ КБ “ПриватБанк” заборгованість з індексації грошового забезпечення у сумах 299 889,43 грн та 50 508,38 грн відповідно. Водночас під час нарахування та виплати цих коштів Військова частина НОМЕР_1 утримала з належного позивачу грошового забезпечення військовий збір за підвищеною ставкою 5% замість спеціальної пільгової ставки 1,5%, встановленої Податковим кодексом України для доходів військовослужбовців.

Позивач вважає зазначені дії відповідача протиправними та наголошує, що в силу підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення” Податкового кодексу України до доходів, одержаних у вигляді грошового забезпечення військовослужбовцями Державної прикордонної служби України, застосовується ставка військового збору 1,5%. Факт виплати коштів після звільнення з військової служби був зумовлений виключно протиправною поведінкою самого відповідача, який своєчасно не нарахував належної індексації при звільненні, що призвело до вимушеного судового стягнення боргу. Позивач переконана, що відповідач не вправі використовувати затримку розрахунку для погіршення її правового становища та стягнення податків за загальною ставкою, у зв`язку з чим надлишково утриманий військовий збір у розмірі 3,5% підлягає безумовному поверненню.

Ухвалою від 04 серпня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами (у письмовому провадженні).

12 серпня 2026 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні у повному обсязі. Заперечення відповідача мотивовані тим, що законами України від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX та від 04 грудня 2024 року № 4113-IX з 01 грудня 2024 року було підвищено загальну ставку військового збору до 5% для всіх доходів громадян. Відповідач зазначає, що спеціальна ставка 1,5% залишена виключно для грошового забезпечення осіб, які безпосередньо проходять службу. Оскільки виплати на виконання судового рішення у справі № 380/8845/24 були нараховані та фактично перераховані позивачці у квітні та червні 2026 року, коли ОСОБА_1 уже була звільнена з лав ДПСУ і не мала статусу військовослужбовця, зазначений дохід відповідно до статті 164 ПК України є іншим оподатковуваним доходом фізичної особи у поточному податковому періоді, який законно підлягав оподаткуванню військовим збором за загальною ставкою 5%. Відтак відповідач переконаний, що діяв виключно в межах повноважень та вимог податкового законодавства як податковий агент.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, безпосередньо оцінивши письмові докази у їх сукупності, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 проходила дійсну військову службу за контрактом на посадах офіцерського складу у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 16 лютого 2024 року № 229-ОС майору ОСОБА_1 було припинено контракт про проходження військової служби та звільнено з військової служби у запас за підпунктом “г” пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (за сімейними обставинами).

Згідно з витягом із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 02 березня 2024 року № 295-ОС майора ОСОБА_1 з 02 березня 2024 року виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року у справі № 380/8845/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 позовні вимоги було задоволено повністю:

визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 17 січня 2017 року по 28 лютого 2018 року із врахуванням іншого ніж січень 2008 року як місяця обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), та зобов`язано здійснити відповідне нарахування і виплату з відрахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією сум ПДФО;

визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 02 березня 2024 року включно, та зобов`язано військову частину нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення у розмірі 4430,56 грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2026 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року у справі № 380/8845/24 - без змін, і воно набрало законної сили.

На виконання зазначеного судового рішення Військова частина НОМЕР_1 у квітні та червні 2026 року здійснила нарахування та виплату позивачці належних коштів. Як свідчать банківські виписки та надані сторонами розрахунки, 30 квітня 2026 року та 19 червня 2026 року ОСОБА_1 було виплачено грошові суми у розмірі 299 889,43 грн та 50 508,38 грн.

Разом із тим, як вбачається з довідки-розрахунку військової частини та прямо визнається відповідачем у відзиві, під час виплати вказаних сум індексації грошового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 утримав із нарахованого доходу військовий збір за ставкою 5% замість ставки 1,5%.

Незгода позивача з діями відповідача щодо застосування ставки військового збору 5% та надлишкового утримання коштів у розмірі 3,5% від суми виплаченого на виконання рішення суду грошового забезпечення стала підставою для звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Статтею 1-2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що військова служба у Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, яка пов`язана із захистом Вітчизни. У зв`язку з цим військовослужбовцям гарантуються передбачені законом пільги, компенсації та особливий рівень матеріального забезпечення.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення окладів, надбавки, доплати, винагороди, премії), одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Згідно зі статтею 2 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-XII “Про індексацію грошових доходів населення” індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 на підставі аналізу наведених положень законодавства дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги..

Вирішуючи питання правомірності ставки оподаткування виплачених сум військовим збором, суд виходить із норм Податкового кодексу України (далі - ПК України):

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення” ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлено військовий збір, платниками якого є фізичні особи, а об`єктом оподаткування - доходи, визначені статтею 163 ПК України.

Законом України від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану” (набрав чинності 01 грудня 2024 року) та Законом України від 04 грудня 2024 року № 4113-IX “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні” (набрав чинності 01 січня 2025 року) було оновлено механізм справляння військового збору та підвищено його загальну ставку з 1,5% до 5% для більшості видів оподатковуваних доходів фізичних осіб.

Водночас, з метою забезпечення особливого статусу та збереження належного соціального захисту військовослужбовців і працівників сектору безпеки й оборони, законодавець встановив пряму імперативну норму-виняток.

Згідно з підпунктом 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення” ПК України ставка військового збору становить 1,5 відсотка:

“для доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 цього пункту)”.

Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що оскільки фактичне перерахування коштів відбулося у квітні та червні 2026 року, коли ОСОБА_1 уже була виключена зі списків особового складу військової частини, її дохід підлягав оподаткуванню військовим збором за загальною ставкою 5%.

Вирішальним та єдиним законним критерієм для застосування ставки військового збору 1,5% за змістом підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України є матеріально-правова природа та джерело походження самого доходу, а не дата його фактичного перерахування чи наявність у особи статусу військовослужбовця на день здійснення банківської транзакції.

Суми, виплачені позивачці 30 квітня 2026 року та 19 червня 2026 року, є заборгованістю з індексації грошового забезпечення за період проходження нею військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_4 за період з 17 січня 2017 року по 02 березня 2024 року. Тобто за своєю правовою суттю ці кошти є виплатами грошового забезпечення військовослужбовця Державної прикордонної служби України, належними їй на підставі спеціального законодавства України за час захисту кордонів держави.

Те, що вказана заборгованість не була виплачена своєчасно у день виключення майора ОСОБА_1 зі списків частини у березні 2024 року (як того вимагають пункти 292, 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України та стаття 116 КЗпП України), сталося виключно внаслідок протиправних дій самого відповідача, що було офіційно встановлено судовим рішенням у справі № 380/8845/24.

Застосування до виплат військовослужбовця Державної прикордонної служби України за період її служби загальної ставки військового збору 5% замість пільгової ставки 1,5% лише через те, що військова частина ухилилася від своєчасного розрахунку при звільненні та затримала виплату коштів до 2026 року, покладає на позивача непропорційний індивідуальний тягар, погіршує її майновий стан та є порушенням принципу справедливості оподаткування й вимог підпункту 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України.

Відтак до належного ОСОБА_1 грошового забезпечення (індексації), нарахованого на виконання судового рішення у справі № 380/8845/24, підлягала застосуванню ставка військового збору у розмірі 1,5%.

Утримання відповідачем військового збору за ставкою 5% замість 1,5% призвело до неправомірного, надлишкового відрахування коштів у розмірі 3,5% від нарахованої суми виплат, що становить прямий майновий збиток позивачки та підлягає обов`язковому поверненню.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що дії Військової частини НОМЕР_1 щодо утримання військового збору у розмірі 5% із суми грошового забезпечення позивачки є протиправними, а позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі шляхом повернення їй надлишково утриманого військового збору в розмірі 3,5%.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не виконав процесуального обов`язку щодо доказування законності застосування загальної ставки військового збору 5% до виплат за період проходження публічної військової служби в Державній прикордонній службі України, а його аргументи повністю спростовані системним аналізом Податкового кодексу України та обов`язковою практикою Верховного Суду.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Оцінивши наявні письмові докази, розрахунки виплат, накази про звільнення та судові рішення у їх сукупності, суд дійшов вичерпного висновку про повну обґрунтованість заявленого адміністративного позову.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати, що за усталеною судовою практикою Верховного Суду поширюється на спори щодо стягнення та оподаткування грошового забезпечення військовослужбовців.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі закону, і судовий збір при поданні позовної заяви не сплачувався, а доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 14, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо утримання військового збору у розмірі 5% із суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року у справі № 380/8845/24.

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 - Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) надлишково утриманий військовий збір у розмірі 3,5% від суми грошового забезпечення, нарахованої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 05 липня 2024 року у справі № 380/8845/24.

4. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 23 жовтня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний