Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №380/15798/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 рокусправа № 380/15798/26

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та дій, зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з позовними вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за весь період затримки з березня 2022 року по день його фактичної виплати 28.06.2026;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за весь період затримки з березня 2022 року по день його фактичної виплати 28.06.2026, відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо утримання військового збору у розмірі 5% з суми виплаченого позивачу грошового забезпечення при виконанні судового рішення у справі №380/20464/25;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу недоотримане грошове забезпечення у вигляді надмірно утриманого військового збору у розмірі 3,5% від суми виплаченого йому грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі №380/20464/25.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що безперервно проходив дійсну військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 25 лютого 2022 року по 04 березня 2024 року та наказом командира частини був виключений зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення з 04 березня 2024 року. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі №380/20464/25 визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язано відповідача здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення за 2022 рік та інших похідних виплат за період з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, з компенсацією сум ПДФО згідно з Порядком № 44.

На виконання зазначеного судового рішення відповідач згідно з розрахунково-платіжною відомістю від 25 червня 2026 року № 217 нарахував позивачу грошове забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року в сумі 101 877,86 грн, однак 28 червня 2026 року фактично виплатив лише 96 783,97 грн, утримавши військовий збір за підвищеною ставкою 5% (5093,89 грн) замість передбаченої для військовослужбовців ставки 1,5%. Крім того, здійснюючи виплату заборгованості за минулий період лише у червні 2026 року, відповідач на думку позивача у порушення вимог Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 не нарахував і не виплатив позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за весь період затримки з березня 2022 року по червень 2026 року. Позивач наголошує, що оскільки компенсація втрати частини доходу безпосередньо пов`язана з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення військовослужбовця, вона є складовою заробітку та підлягає виплаті із одночасною компенсацією сум утриманого податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44. Щодо військового збору позивач підкреслює, що дохід військовослужбовців Збройних Сил України підлягає оподаткуванню військовим збором за ставкою 1,5%, а невиплата грошового забезпечення своєчасно під час служби сталася виключно з вини відповідача, тому утримання збору за загальною ставкою 5% порушує його права.

Ухвалою від 04 серпня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними матеріалами (у письмовому провадженні).

Ухвала суду разом із позовною заявою та додатками вручена відповідачу через підсистему “Електронний суд” ЄСІТС 04 серпня 2026 року.

Станом на день ухвалення судового рішення у встановлений судом п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали, відзив на позовну заяву від Військової частини НОМЕР_1 до суду не надходив.

Відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву без поважних причин дає суду право вирішити справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, безпосередньо оцінивши письмові докази у їх сукупності, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 безперервно проходив дійсну військову службу за призовом під час мобілізації у складі Збройних Сил України у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 25 лютого 2022 року по 04 березня 2024 року.

Витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04 березня 2024 року № 67 підтверджено, що старшого майстра ремонтно-технічних засобів ремонтного взводу ремонтної роти старшого солдата ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за сімейними обставинами та з 04 березня 2024 року виключено зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення.

Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 19 жовтня 2017 року.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі № 380/20464/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 було задоволено повністю: визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року при нарахуванні грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення за 2022 рік; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення та допомоги на оздоровлення за 2022 рік за період з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, з одночасною компенсацією сум ПДФО згідно з Порядком № 44. Зазначене судове рішення набрало законної сили.

На виконання вказаного судового рішення Військова частина НОМЕР_1 склала витяг із розрахунково-платіжної відомості від 25 червня 2026 року № 217, згідно з яким ОСОБА_1 донараховано заборгованість із грошового забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року в сумі 101 877,86 грн, із яких утримано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18 338,01 грн (компенсовано згідно із судовим рішенням за Порядком № 44) та утримано військовий збір за ставкою 5% в сумі 5093,89 грн.

28 червня 2026 року відповідач перерахував на банківський картковий рахунок позивача суму 96 783,97 грн (101 877,86 грн - 5093,89 грн).

Водночас судом встановлено, що компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” та Порядку № 159 за весь період затримки розрахунку з березня 2022 року по дату фактичної виплати 28 червня 2026 року військовою частиною не нараховувалася та не виплачувалася.

Крім того, із суми нарахованого позивачу грошового забезпечення за період несення військової служби відповідач утримав військовий збір за загальною ставкою 5% (5093,89 грн) замість встановленої для доходів військовослужбовців ставки 1,5% (1528,17 грн), надлишково утримавши кошти в розмірі 3,5% від нарахованої суми (3565,72 грн).

Незгода позивача з бездіяльністю відповідача щодо невиплати компенсації за порушення строків виплати доходу та діями щодо утримання військового збору за ставкою 5% стала підставою для звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із воєнною безпекою, обороною та захистом України, її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Статтею 1-2 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон № 2011-XII) встановлено, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом гарантії, компенсації та пільги, які покликані забезпечити стабільність їх матеріального становища під час несення служби та після звільнення. Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Вирішуючи позовні вимоги щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає, що правові, економічні та організаційні засади підтримки купівельної спроможності грошових доходів громадян в умовах інфляційних процесів врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. При цьому частиною другою вказаної статті законодавець чітко визначив вичерпний перелік доходів, що підлягають компенсації: “Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші”.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Статтею 4 цього ж Закону та пунктом 5 Порядку № 159 імперативно встановлено обов`язок роботодавця: виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

На відміну від загальних положень законодавства про працю, Закон № 2050-ІІІ є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює відносини захисту від інфляційного знецінення будь-яких періодичних доходів громадян, а грошове забезпечення військовослужбовців прямо пойменоване у частині другій статті 2 цього Закону як об`єкт обов`язкової компенсації.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 сформував остаточний правовий висновок, згідно з яким норми статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 не покладають на особу обов`язку додатково звертатися до відповідного органу чи військової частини із заявою про нарахування компенсації; зазначені норми встановлюють безумовний імперативний обов`язок суб`єкта виплати провести нарахування та виплату компенсації у добровільному порядку одночасно з виплатою заборгованості. Непроведення такого нарахування у місяці погашення боргу свідчить про допущення протиправної бездіяльності з боку суб`єкта владних повноважень, а захист прав особи не може вважатися передчасним.

Право на компенсацію втрати частини доходів виникає незалежно від порядку і підстав нарахування доходу - добровільно органом чи на виконання судового рішення, оскільки вирішальним юридичним фактом є наявність затримки виплати коштів, право на які підтверджено судом, на один і більше календарних місяців.

Як встановлено матеріалами справи, належне ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 25 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року підлягало щомісячній виплаті ще у 2022-2023 роках, проте було нараховано відповідачем лише на виконання судового рішення у справі № 380/20464/25 та фактично перераховано позивачу 28 червня 2026 року, тобто із затримкою на понад чотири роки. Відповідно, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів за весь період затримки з березня 2022 року по день фактичної виплати боргу - 28 червня 2026 року.

Вирішуючи вимогу щодо виплати сум компенсації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), суд зазначає, що за своєю правовою суттю інфляційна компенсація втрати частини заробітку є невіддільною компенсаторною складовою самого грошового забезпечення, спрямованою на збереження його реальної вартості.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44), суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з виплат, одержаних військовослужбовцями, а також особами, звільненими зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, компенсуються за рахунок установи одночасно з виплатою таких сум.

Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 400/1119/21 зазначив, що виплата нарахованих сум доходів військовослужбовцям за минулий період служби обов`язково супроводжується нарахуванням та виплатою грошової компенсації утриманого ПДФО. Оскільки компенсація втрати частини доходів за Законом № 2050-ІІІ є похідною складовою грошового забезпечення за період захисту позивачем Батьківщини, вона підлягає оподаткуванню з одночасною повною компенсацією сум утриманого податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Надаючи правову оцінку діям відповідача щодо застосування при виконанні судового рішення ставки військового збору 5% замість 1,5%, суд керується такими мотивами:

Відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення” ПК України встановлено військовий збір, платниками якого є фізичні особи, а об`єктом оподаткування - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Законом України від 10 жовтня 2024 року № 4015-IX та Законом України від 04 грудня 2024 року № 4113-IX було внесено зміни до ПК України, якими з 01 грудня 2024 року загальну ставку військового збору для більшості доходів громадян підвищено з 1,5% до 5%.

Разом з тим, з метою належного соціального захисту військовослужбовців законодавець закріпив пряму норму-виняток у підпункті 4 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX “Перехідні положення” ПК України, встановивши, що ставка військового збору залишається незмінною у розмірі 1,5 відсотка:

“для доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України для військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань”.

Суд наголошує, що визначальним критерієм для правомірності застосування пільгової ставки військового збору 1,5% є саме матеріально-правова природа та джерело походження відповідного доходу. Спірна сума 101 877,86 грн була нарахована ОСОБА_1 як грошове забезпечення за період виконання обов`язків військової служби у складі Збройних Сил України у 2022-2023 роках. Факт звільнення позивача зі служби на момент реального перерахування коштів військовою частиною у червні 2026 року жодним чином не змінює правової сутності цього доходу як грошового забезпечення військовослужбовця ЗСУ.

Те, що вказані кошти виплачувалися позивачу вже у 2026 році, зумовлено виключно протиправними діями відповідача, який своєчасно не нарахував належного грошового забезпечення, змусивши військовослужбовця домагатися виконання обов`язку держави в судовому порядку.

За таких обставин грошове забезпечення позивача підлягало оподаткуванню військовим збором за ставкою 1,5% у сумі 1528,17 грн (101 877,86 грн х 1,5%). Натомість відповідач протиправно утримав збір за ставкою 5% у сумі 5093,89 грн, внаслідок чого розмір надмірно утриманого військового збору склав 3,5% від нарахованої суми, що становить 3565,72 грн (101 877,86 грн х 3,5%).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів, а також протиправність дій щодо утримання військового збору за підвищеною ставкою 5%, у зв`язку з чим права позивача підлягають повному судовому захисту.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За приписами частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд наголошує, що зазначений обов`язок відповідача є процесуальною гарантією забезпечення рівності сторін перед законом і судом та реалізації завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав особи від свавілля суб`єктів владних повноважень.

Відповідач Військова частина НОМЕР_1 як суб`єкт владних повноважень не виконав покладеного на нього обов`язок доказування та не навів правомірних підстав невиплати компенсації за Законом № 2050-ІІІ та застосування ставки військового збору 5% до доходів військовослужбовця. Неподання відповідачем відзиву на позовну заяву без поважних причин розцінюється судом як визнання заявлених позовних вимог.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у матеріалах справи письмові докази, розрахунково-платіжну відомість від 25 червня 2026 року № 217, виписку по банківському рахунку та накази по стройовій частині у їх системному взаємозв`язку, суд дійшов остаточного висновку про законність, документальну обґрунтованість та необхідність повного задоволення заявленого адміністративного позову ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 цього ж Закону від сплати судового збору звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, що за сталою судовою практикою Верховного Суду поширюється на спори щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовців та похідних компенсаційних виплат.

Оскільки позивач має статус ветерана війни - учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_2 від 19 жовтня 2017 року), він звільнений від сплати судового збору в силу прямої норми закону, і судовий збір при поданні позовної заяви не сплачувався.

Доказів понесення стороною позивача інших судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи, матеріали адміністративної справи не містять, у зв`язку з чим судові витрати розподілу чи стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 14, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за період з березня 2022 року по день його фактичної виплати 28 червня 2026 року.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за весь період затримки з березня 2022 року по день його фактичної виплати 28 червня 2026 року відповідно до Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати” від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

4. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо утримання військового збору у розмірі 5% із суми виплаченого ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання судового рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2025 року у справі № 380/20464/25.

5. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) недоотримане грошове забезпечення у вигляді надмірно утриманого військового збору у розмірі 3,5% від суми нарахованого грошового забезпечення на виконання судового рішення у справі № 380/20464/25.

6. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 23 жовтня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний