Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №300/5017/25 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

Суд: Івано-Франківський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: зайнятості осіб з інвалідністю

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №300/5017/25

Суддя: Біньковська Н.В.

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2026 р. справа № 300/5017/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Біньковської Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю "Медфармсервіс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду з адміністративним позовом до ТОВ "Медфармсервіс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 267569,14 грн.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.07.2025, судова справа №300/5017/25 передана головуючому судді Боброву Ю.О.

Ухвалою суду від 21.07.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

На підставі розпорядження керівника апарату Івано-Франківського окружного адміністративного суду та відповідно до частини 9 статті 31 КАС України призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №300/5017/25. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №300/5017/25 передано головуючій судді Біньковській Н.В.

Ухвалою суду прийнято до провадження адміністративну справу №300/5017/25.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, в порушення статей 19, 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, не сплатив до 15.04.2025 адміністративно-господарські санкції за одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею у 2024 році.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, у якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Стверджує, що у 2024 році було створено вісім робочих місць для працевлаштування, зокрема, осіб з інвалідністю, та проінформовано Івано-Франківську філію Івано-Франківського обласного центру зайнятості про ці вакантні робочі місця. 28 грудня 2023 року ТОВ "Медфармсервіс" подало до Центру зайнятості звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» на 2024 рік, у якій було зазначено про дві вакансії на посаду «фармацевт» та ще дві вакансії на посаду «асистент фармацевта», загалом надано інформацію про чотири вакансії. 01 травня 2024 року в ТОВ "Медфармсервіс" було відкрито ще дві нові вакансії на посаду «фармацевт» та ще дві нові вакансії на посаду «асистент фармацевта». Цього ж дня ТОВ "Медфармсервіс" подало до Центру зайнятості нову первинну звітність за формою № 3-ПН щодо цих нововідкритих вакансій. У розділі II звіту також було зазначено про необхідність направлення осіб з інвалідністю. (а. с. 28).

Заяв про розгляд справи з викликом сторін суду не надходило. У відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності письмові докази, суд встановив наступне.

26.10.1998 ТОВ «Медфармсервіс» зареєстроване як юридична особа, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, здійснює господарську діяльність та використовує найману працю, відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до статті 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

У відповідності із розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю поданого позивачем за 2024 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 45 осіб, з них відсутні працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність – 2 (а.с.4).

Вказаний розрахунок розміщено в електронному кабінеті роботодавця на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України 04.03.2025 (а.с.5).

Згідно розрахунку позову, сума адміністративно-господарських санкцій за непрацевлаштування відповідачем однієї особи з інвалідністю становить 265313,92 грн, а також 2255,22 грн. нарахованої пені, що в загальному складає 267569,14 грн. (а.с.8).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” (надалі також – Закон №875-XII) з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Статтею 18 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома або дистанційно, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до роботодавців або до територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, чи суб`єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні.

Після встановлення інвалідності особа повертається на роботу (службу) до роботодавця, в якого вона працювала (проходила службу) до настання інвалідності, з урахуванням індивідуальної програми реабілітації, її побажань до умов праці, а також її професійних знань і навичок.

Роботодавець, у якого з працівником стався нещасний випадок на виробництві або умови праці якого зумовили професійне захворювання працівника, повинен забезпечити повернення на роботу (службу) працівника, інвалідність якого настала внаслідок нещасного випадку на виробництві такого роботодавця або професійного захворювання, та зобов`язаний здійснити для цього всі необхідні заходи розумного пристосування протягом чотирьох місяців з дня повідомлення особи з інвалідністю про готовність приступити до роботи (служби) або протягом чотирьох місяців з дня, коли особа приступила до роботи (служби).

Особа з інвалідністю має право повідомити роботодавця, у якого працювала (служила) до настання інвалідності, про готовність приступити до роботи (служби) у письмовій формі або у формі електронного документа відповідно до Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" протягом одного місяця з дня встановлення інвалідності.

Норми цієї статті не застосовуються, якщо єдиною причиною нещасного випадку на виробництві було порушення працівником з його вини вимог з охорони та безпеки праці або якщо нещасний випадок стався з працівником, який перебував у стані алкогольного, токсичного чи наркотичного сп`яніння.

Роботодавець, який не виконав зобов`язань, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинен компенсувати працівнику втрачений заробіток у трикратному розмірі середньої заробітної плати, яку отримують працівники відповідного роботодавця, за увесь період невиконання зобов`язань щодо забезпечення повернення на роботу (службу) особи з інвалідністю, але не більше ніж за шість місяців. Така відповідальність застосовується з наступного дня після спливу строку, встановленого цією статтею, для здійснення роботодавцем заходів розумного пристосування.

Роботодавець зобов`язаний забезпечувати для особи з інвалідністю належні умови праці з урахуванням індивідуальної програми реабілітації такої особи та інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.

Особи з інвалідністю, які не мають змоги працювати за місцем розташування/перебування роботодавця, можуть бути працевлаштовані з умовою виконання роботи вдома або дистанційно, якщо це можливо, зважаючи на виконувану роботу, та якщо роботодавець має для цього відповідні ресурси та засоби.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, суб`єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, надають особам з інвалідністю послуги із сприяння зайнятості та працевлаштуванню, а роботодавцям - фінансові гарантії (компенсації, допомоги, інші виплати) та інші послуги відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" та/або відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України програм сприяння зайнятості населення.

Особи з інвалідністю можуть залучатися до оплачуваних громадських робіт за їхньою згодою.

Статтею 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” визначено, що інформація, що містить ознаки порушень законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, про виконання роботодавцями передбачених цим Законом критеріїв для набуття/втрати статусу підприємства/підприємця трудової інтеграції осіб з інвалідністю або підприємства захищеного працевлаштування, передається Пенсійним фондом України до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, і є підставою для проведення перевірки роботодавця.

Порядок здійснення контролю за виконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та проведення перевірки роботодавців щодо його виконання встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, проводить перевірки роботодавців щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Моніторинг працевлаштування роботодавцями осіб з інвалідністю здійснює державна установа, що реалізує заходи соціального захисту та забезпечення соціальними послугами осіб з інвалідністю.

Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає державній установі, що реалізує заходи соціального захисту та забезпечення соціальними послугами осіб з інвалідністю, в автоматизованому режимі з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування інформацію про працевлаштованих осіб з інвалідністю.

Отримана від Пенсійного фонду України інформація про працевлаштованих осіб з інвалідністю використовується в централізованому банку даних з проблем інвалідності для визначення в автоматичному режимі осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані.

Державна установа, що реалізує заходи соціального захисту та забезпечення соціальними послугами осіб з інвалідністю, в автоматизованому режимі з використанням даних з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та централізованого банку даних з проблем інвалідності визначає осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані, та надсилає інформацію про таких осіб до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, для проведення роботи з їх працевлаштування.

Порядок визначення осіб з інвалідністю, які можуть бути працевлаштовані, форма та порядок надсилання інформації про таких осіб визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Процедуру надання Пенсійним фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування визначає Порядок надання Пенсійним фондом України Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України 10.03.2023 № 14-2, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 15.03.2023 за № 457/39513 (надалі також – Порядок № 14-2).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 14-2 надання інформації з реєстру застрахованих осіб здійснюється на центральному рівні в електронній формі за формою, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 10 березня 2023 року № 14-2, щоквартально до 25 числа другого місяця, наступного за звітним кварталом, наростаючим підсумком в розрізі місяців та за попередній рік станом на 01 квітня наступного року — до 01 травня відповідного року.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 14-2 суб`єктами інформаційного обміну є: Пенсійний фонд України; Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю.

Пунктом 4 Порядку № 14-2 визначено, що Пенсійний фонд України з реєстру застрахованих осіб надає інформацію: про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Відповідно до пункту 5 Порядку № 14-2 інформація з реєстру застрахованих осіб містить актуальні на дату та час її формування відомості.

Згідно з пунктом 6 Порядку № 14-2 обсяг та структура даних, якими обмінюються суб`єкти інформаційного обміну через програмні інтерфейси електронних інформаційних ресурсів (сервіси) відповідно до цього Порядку, визначаються договорами про інформаційну взаємодію, укладеними відповідно до Порядку електронної (технічної та інформаційної) взаємодії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року № 606.

Пунктом 7 Порядку № 14-2 визначено, що Електронна інформаційна взаємодія відповідно до цього Порядку здійснюється з використанням електронних інформаційних ресурсів Пенсійного фонду України та Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів «Трембіта» з дотримання Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», «Про захист персональних даних», «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», інших нормативно-правових актів.

У разі відсутності технічної можливості передачі даних засобами системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів «Трембіта» електронна інформаційна взаємодія суб`єктів інформаційного обміну може здійснюватися з використанням інших інформаційно-комунікаційних системи із застосуванням в них відповідних комплексних систем захисту інформації з підтвердженою відповідністю за результатами державної експертизи в порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. Позови про стягнення адміністративно-господарських санкцій і пені пред`являються протягом шести місяців після закінчення строку для самостійної сплати, встановленого частиною четвертою цієї статті (частина 4 статті 20 Закону №875-XII).

Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини 2 статті 218 Господарського кодексу України слідує, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про, зокрема, заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу"). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" Міністерством економіки України прийнято наказ від 12.04.2022 за №827-22 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання (надалі також - Порядок №827-22).

Пунктами 1.4 - 1.5 Порядку №827-22 передбачено, що Форма №3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (надалі по тексту також - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Отже, звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

Отже, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) " у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Проте, обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в статті 18 Закону №875-XII.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №820/1889/17, від 11.09.2020 у справі №440/2010/19, від 24.03.2021 у справі №440/2371/19, від 03.08.2023 у справі №120/4975/22.

Судом встановлено, що 28.12.2023 ТОВ «Медфармсервіс» подало до центру зайнятості звіт за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», у якому повідомило про наявність чотирьох вакантних робочих місць за професіями (посадами) «фармацевт» та «асистент фармацевта». У звіті зазначено, що на ці вакансії можуть бути працевлаштовані громадяни, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, зокрема особи з інвалідністю (а. с. 53).

Відповідно до листа Івано-Франківської філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 10.07.2026 № 3247-15.3/24-26, ТОВ «Медфармсервіс» у 2023 році подало звітність за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» щодо наявності робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому, як зазначено в листі, випадків відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не зафіксовано (а. с. 52).

Крім того, 01.05.2024 ТОВ «Медфармсервіс» подало до центру зайнятості звіт за формою № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)», у якому повідомило про наявність ще чотирьох вакантних робочих місць за професіями (посадами) «фармацевт» та «асистент фармацевта». У звіті також зазначено, що на відповідні вакансії можуть бути працевлаштовані громадяни, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, зокрема особи з інвалідністю (а. с. 58, зворот).

Згідно з листом Івано-Франківської філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості від 09.07.2026 № 3214-15.3/24-26, у 2024 році ТОВ «Медфармсервіс» також подало звітність за формою № 3-ПН щодо наявності робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. У зазначеному листі підтверджено, що відмов у працевлаштуванні осіб з інвалідністю не було (а. с. 58).

Доказів того, що відповідач не створив робочі місця для осіб з інвалідністю, відмовляв таким особам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, позивачем, який є суб`єктом владних повноважень, суду не надано.

Таким чином, матеріали справи свідчать про належне виконання відповідачем обов`язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 267569,14 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що задоволенню не підлягає.

Підстави для розподілу сплаченого позивачем судового збору відсутні.

Стосовно клопотання відповідача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань позивача на користь ТОВ «Медфармсервіс» витрат на професійну (правничу) допомогу в розмірі 5000,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також – КАС України), судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (надалі також - Закон №5076-VI).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону №5076-VI договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 30 Закону №5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд керується критерієм їхньої дійсності та необхідності, а також критерієм розумності їхнього розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, значення спору для сторони тощо.

Судом встановлено, що професійна правнича допомога позивачу у цій справі надавалася відповідно до договору про надання правничої допомоги від 05.07.2026, укладеного між ТОВ «Медфармсервіс» (Клієнт) та адвокатом Романюком А.Б. (Адвокат) предметом якого є надання правничої допомоги у справі №300/2669/23 за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до ТОВ «Медфармсервіс» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Згідно п. 3 вказаного договору розмір гонорару адвоката визначається виходячи з фактично наданих адвокатом послуг, на підставі узгоджених сторонами розцінок. У разі якщо за результатами розгляду справи буде прийнято рішення на користь клієнта, клієнт додатково сплачує адвокату гонорар у розмірі 3000 грн (гонорар успіху).

Адвокат Романюк А.Б. надав такі послуги, зокрема:

1. Консультації клієнта, узгодження правової позиції, вартість послуг – 2000,00 грн.;

2. Вивчення матеріалів справи, аналіз законодавства та актуальної судової практики, оцінка судової перспективи справи, вартість послуг – 3000,00 грн.;

3. Підготовка відзиву на позовну заяву, вартість послуг – 4000,00 грн.

Також, адвокатом Романюком А.Б. надано суду свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №553 від 31.03.2006, ордер серії АТ №1144997 від 10.07.2026 (а.с.47-48).

Суд зауважує, що в наданих суду документах не вказано час, який адвокат витратив на надання кожної із правових послуг.

Стосовно судових витрат на професійну правничу допомогу у виді проведення консультації, узгодження правової позиції, вартість до стягнення якої заявлено у розмірі 2000,00 грн. та вивчення матеріалів справи, аналіз законодавства та актуальної судової практики, оцінка судової перспективи справи, вартість – 3000,00 грн., суд вказує, що консультація, узгодження правової позиції, вивчення матеріалів справи, аналіз законодавства та актуальної судової практики, оцінка судової перспективи справи є ідентичними видами правової допомоги та повторюють одна одну.

Щодо правової допомоги у виді складання відзиву на позовну заяву, вартість якої визначена в розмірі 4000,00 грн., суд також вважає, що вказана сума є завищеною та недостатньо обґрунтованою.

Так, консультації клієнта, узгодження правової позиції, вивчення матеріалів справи, аналіз законодавства та актуальної судової практики, оцінка судової перспективи справи та підготовка відзиву на позовну заяву є взаємопов`язаними етапами роботи адвоката, спрямованими на підготовку одного процесуального документа - відзиву на позовну заяву.

Вартість зазначених послуг у загальному розмірі 9 000,00 грн є завищеною з огляду на їх взаємопов`язаність, обсяг виконаної роботи, зміст відзиву та відсутність відомостей про час, фактично витрачений адвокатом на виконання кожного із зазначених етапів.

Щодо заявленої до відшкодування суми «гонорару успіху» в розмірі 3000,00 грн суд зазначає, що відповідачем не наведено належного обґрунтування визначення саме такого розміру додаткової винагороди адвоката. Зокрема, не зазначено, за якими критеріями визначено суму гонорару, яким чином вона співвідноситься з ціною позову, складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи та фактично наданими правничими послугами.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 дійшла висновку про можливість існування "гонорару успіху" як форми оплати винагороди адвокату; визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як "гонорар успіху", що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З урахуванням наведеного, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2022 року в справі №915/294/21 дійшов висновку, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат (відшкодування їх за рахунок іншої сторони) у формі "гонорару успіху", суд повинен виходити не з договору між адвокатом та клієнтом, який створює саме для них права та обов`язки, та погодженого ними розміру гонорару, а й з пропорційності цих витрат фактично понесеним судовим витратам, безпосередньо пов`язаним з розглядом справи, які визначені адвокатським бюро та оцінені судом, зокрема з точки зору складності цієї справи та розумної необхідності цих судових витрат для даної справи.

Аналогічний висновок наведений в рішенні Верховного Суду від 31.03.2023 в справі №160/13068/20.

Враховуючи наведене, виходячи із обставин справи, критерію пропорційності, суд вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань позивача на користь відповідача, у загальному розмірі 3000,00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс» понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач - Івано-Франківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (код ЄДРПОУ 13662300, вул. Гуцульська, 9, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76007),

відповідач – товариство з обмеженою відповідальністю «Медфармсервіс» (код ЄДРПОУ 30191979, вул. Дністровська, 22 А, м. Івано-Франківськ, 76018).

Суддя /підпис/ Біньковська Н.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua