Суд: Запорізький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:
Дата: 25 жовтня 2026 р.
Справа: №280/8636/26
Суддя: Сіпака Андрій Васильович
ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
26 жовтня 2026 рокуСправа № 280/8636/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення,
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення начальника кінологічної групи відділення інспекторів прикордонного служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (тип А) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (тип Б) лейтенента ОСОБА_2 від 22 липня 2026 року про відмову в перетинанні державного кордону громадянином України ОСОБА_1 (через пункт пропуску “Могилів-Подільський”).
Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві. Зокрема зазначено, що ним подано усі необхідні документи для проходження прикордонного контролю, проте рішеннями йому відмовлено у перетині державного кордону на виїзд з України з підстав, що особа, яка здійснювала супровід, повернулася на територію України пізніше, ніж особа, яку супроводжувала. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 24.08.2026 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін (в порядку письмового провадження).
Ухвалою від 07.09.2026 виправлено описки.
Ухвалою від 07.09.2026 у задоволенні клопотання відповідача про передачу справи за підсудністю відмовлено.
Відповідачем 30.09.2026 до суду було подано відзив на позовну заяву, де вказано про безпідставність та необґрунтованість заявленого позову, оскільки службові особи НОМЕР_4 прикордонного загону діяли в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
23.10.2026 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, де зазначено про безпідставність доводів відповідача та наголошено на протиправності прийнятого рішення. Просить позов задовольнити.
У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_5 від 04.07.2026 року ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 . Батьками позивача є: батько – ОСОБА_3 ; мати ОСОБА_4 .
Згідно із відомостями військово-облікового документа, сформованого через застосунок «Резерв+», ОСОБА_1 , категорія обліку – військовозобов`язаний, звання старшина, номер в реєстрі Оберіг 190520211429234800015, ВОС 100974, тип відстрочки – п. 13 ч. 1 ст. 23, відстрочка до завершення мобілізації, постанова ВЛК – придатний до служби у в/ч забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установах), медпідрозділах, підрозділах логістики, звязку, ОЗ, охорони, дата ВЛК 14.08.2025, дата уточнення даних 15.07.2024, адреса проживання: АДРЕСА_3 .
З матеріалів справи вбачається, що мати позивача, ОСОБА_5 є особою з інвалідністю 2 групи (загальне захворювання) безстроково, що підтверджується Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
ОСОБА_1 22.07.2026 прибув разом із матір`ю ОСОБА_5 , яка являється інвалідом другої групи у Міжнародний пункт пропуску для автомобільного сполучення «Могилів-Подільський».
З пояснень, наданих начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) лейтенантом ОСОБА_6 встановлено: «… з 20:00 21.07.2026 по 08:00 22.07.2026 року виконував наказ на охорону державного кордону, в прикордонному наряді «Старший прикордонних нарядів в пункті пропуску» відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А). Приблизно о 04:20 отримав доповідь від прикордонного наряду «Перевірка документів» на напрямку «вихід з України» в МнППр «Могилів-Подільський-Отач» майстер сержанта Валерія БЛАЖКА про те, що в пішому порядку слідує громадянин України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , закордонний паспорт № НОМЕР_6 , який здійснює супровід своєї матері ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , закордонний паспорт № НОМЕР_7 , яка являється особою з інвалідністю 2-ої групи. Як підставу для виїзду за межі України відповідно до абзацу 4 пункту 2-1 Постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року заявив, що супроводжує матір з інвалідністю та надав наступні документи: закордонний паспорт № НОМЕР_6 виданий на гр. України ОСОБА_7 , закордонний паспорт матері № НОМЕР_7 виданий на гр. України ОСОБА_8 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_8 , витяги з реєстру територіальної громади, пенсійне посвідчення особи з інвалідністю 2 групи серії НОМЕР_9 , свідоцтво про шлюб зі зміною прізвища з ОСОБА_9 на ОСОБА_10 серії НОМЕР_10 , інших документів, які надають право на перетин державного кордону України надано не було. Під час перевірки відомостей за базою даних «Ризик» встановлено, що 24.07.2025 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , виїхала в супроводі свого сина гр. України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який на той момент перебував за кордоном, у відповідності до пункту 2-1 Постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які супроводжували осіб з інвалідністю, для виїзду за межі України, зобов`язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували. Після чого стосовно гр. України ОСОБА_8 було направлено повідомлення про виявлення ознак кримінального правопорушення передбаченого статтею 332 Кримінального кодексу України «Незаконне переправлення осіб через державний кордон України». В період з 06:00 по 06:40 в пункті пропуску для автомобільного сполучення «Могилів-Подільський» перебували співробітники Національної поліції України у складі капітан лейтенант ОСОБА_11 , старший лейтенант ОСОБА_12 для проведення фільтраційних заходів. Представники Національної поліції України вибули з пункту пропуску без гр. України ОСОБА_1 та матері гр. України ОСОБА_13 . Мати, гр. України ОСОБА_8 відмовилась від перетину державного кордону України, що й стало підставою про винесення рішення про відмову в перетині ДКУ гр. України ОСОБА_14 . Документи було передано мені з метою прийняття рішення щодо відмови в перетинанні державного кордону громадянину України ОСОБА_14 у зв`язку із відсутністю підстав, які дають право на виїзду за межі України під час правового режиму воєнного стану відповідно до абзацу 4 пункту 2-1 Постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року. В подальшому вищевказану особу було не пропущено через державний кордон України про що мною було складено рішення про відмову серії МП №1273. Після чого гр. України ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вибули з пункту пропуску в зворотному порядку на територію України.».
За результатом проходження паспортного контролю, начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) лейтенантом ОСОБА_6 , прийнято Рішення про відмову ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України від 22.07.2026. Причина відмови: на підставі Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», гр. ОСОБА_14 тимчасово обмежено у праві виїзду з України за відсутністю підстав на право перетинання державного кордону згідно п. 2.1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених Постановою КМУ № 57 від 27.01.1995, так як вищевказаний громадянин здійснює супровід матері з інвалідністю, проте попередньо супроводжуюча особа, яка здійснила супровід, не повернулась.
Не погоджуючись із рішення відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суд зазначає наступне.
Згідно із ст. 1 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України від 21.01.1994 № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.
Відповідно до частини 1 статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до статті 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Поряд з цим, частинною другою цієї ж статті Конституції України визначено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61 62, 63 цієї Конституції.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX. В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й досі.
Також, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Відповідно до пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII), статтею 1 якого передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Як визначено ст. 2 Закону № 389-VIII правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Частиною 1 статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI) передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Як визначено статтями 3, 6 Закону №1710-VI повноваженнями щодо надання особам, у тому числі й громадянам України призовного віку, дозволу на перетинання державного кордону України надані уповноваженим посадовим особам, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України.
Відповідно до пункту 8 Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 №1455, встановлено, що перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Статтею 3 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України від 21.01.1994 № 3857-XII (далі Закон № 3857-XII) передбачено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України, якими визначено порядок перетинання громадянами України державного кордону, які затвердженні постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (далі - Правила 57).
Згідно п. 2 Правил № 57, перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Положеннями абзацу 4 пункту 2-1 Правил №57 передбачено, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право, зокрема, особи, які мають одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України, за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання (їх задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) збігається із задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) їх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або здійснення догляду за своїми батьками чи батьками дружини (чоловіка), що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), або документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд.
Відтак, здійснивши аналіз наведених положень, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, суд зазначає, що право виїзду за межі України в умовах воєнного стану мають особи, які мають одного із своїх батьків із числа осіб з інвалідністю II групи і супроводжують одного із таких батьків для виїзду за межі України за наявності документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки, інвалідність, а також документів, що підтверджують спільне проживання.
Суд зазначає, що право позивача виїзду за межі України в умовах воєнного стану у даному випадку обумовлено наявністю сукупності наступних підстав: наявністю документів (їх нотаріально засвідчених копій), що підтверджують родинні зв`язки позивача з матір`ю, інвалідністю матері та документів, що підтверджують спільне проживання позивача з матір`ю.
Як вбачається з матеріалів справи, що 22.07.2026 позивачем при спробі перетину державного кордону України через пункт пропуску «Могилів-Подільський» разом з зі своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, уповноваженій особі були надані для перевірки такі документи: закордонний паспорт № НОМЕР_6 виданий на гр. України ОСОБА_7 , закордонний паспорт матері № НОМЕР_7 виданий на гр. України ОСОБА_8 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_8 , витяги з реєстру територіальної громади, пенсійне посвідчення особи з інвалідністю 2 групи серії НОМЕР_9 , свідоцтво про шлюб зі зміною прізвища з ОСОБА_9 на ОСОБА_10 серії НОМЕР_10 , військово-обліковий документ із зазначенням типу відстрочки, витяг з рішення експертної команди оцінювання повсякденного функціонування особи із зазначенням групи інвалідності, довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивача та його матері.
Відповідач не заперечував у поданому відзиві щодо подання позивачем вказаних вище документів та не наводив жодних аргументів чи спростувань стосовно вказаного переліку.
Як визначено абзацом 1 п. 15 Правил № 57, що на підставі рішення уповноваженого законом державного органу про тимчасову відмову у виїзді за кордон (заборону виїзду), прийнятого відповідно до статті 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляє громадянину у перетинанні державного кордону, про що виносить обґрунтоване письмове рішення із зазначенням причин відмови, один примірник якого видається громадянинові.
Відтак уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону відмовляючи громадянину у перетинанні державного кордону зобов`язана винести обґрунтоване письмове рішення, в якому зазначити конкретні причини відмови.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що на підтвердження права перетину державного кордону України в умовах введення воєнного стану на підставі абзацу 4 пункту 2-1 Правил № 57 ним було надано усі необхідні документи, що підтверджували його родинні зв`язки з матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та спільне проживання з нею.
Суд зауважує, що рішення від 22.07.2026 не містить жодних конкретних відомостей про відсутність у позивача документів, які дають право на перетин в період дії на території України воєнного стану.
Щодо посилань відповідача в оскаржуваному рішенні від 22.07.2026 на обмеження у праві виїзду з України у зв`язку із тим, що особа, яка здійснювала супровід, повернулась на територію України пізніше, ніж особа, яку супроводжувала, суд зазначає наступне.
Так, у письмових поясненнях долучених відповідачем до відзиву зазначено, що в ході перевірочних заходів встановлено, що відповідно до відомостей за базою даних «Ризик» встановлено, що 24.07.2025 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , виїхала в супроводі свого сина гр. України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який на той момент перебував за кордоном.
Відповідач зазначає, що в порушення абзацу 13 пункту 2-1 Правил перетинання ДКУ син ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_5 – ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 , не повернувся до України.
Суд зазначає, що наявність у відповідача інформації про те, що особа, яка здійснювала супровід, повернулась на територію України пізніше, ніж особа, яку супроводжувала, не може слугувати правовою підставою для відмови позивачу в перетинанні державного кордону України за наявності в останнього на те підстав, визначених абзацом 4 пункту 2-1 Правил № 57.
Так, згідно абзацу 13 пункту 2-1 Правил № 57 громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначені в абзацах третьому - сьомому, дев`ятому і десятому цього пункту, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 2-2 цих Правил, для виїзду за межі України, зобов`язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
Разом з тим, в абзаці 13 пункту 2-1 Правил № 57 не зазначено про те, що наслідком порушення зазначеного правила є відмова у повторному перетині державного кордону на підставі пункту 2-1 цих Правил.
Суд звертає увагу, що згідно пункту 29 Правил № 57 за порушення порядку перетинання державного кордону, встановленого цими Правилами, громадяни притягуються до відповідальності згідно із законом.
Разом з тим відповідач не надав до суду належні та допустимі докази на підтвердження притягнення позивача до відповідальності за допущене ним раніше порушення у вигляді пізнішого повернення в Україну за особу, яку він супроводжував.
Також суд зауважує, що право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за своєю правовою природою, різняться як законодавчими нормами, якими такі врегульовано, так і органами, що визначають їх наявність.
Відповідно до змісту статті 14 Закону №1710-VI рішення уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону про відмову громадянину у праві перетину кордону в кожному випадку повинно бути обґрунтованим, із зазначенням конкретних причин відмови.
Разом з тим, в рішенні про відмову в перетині державного кордону не зазначено жодної правової підстави для прийняття відмови у перетинанні державного кордону на виїзд з України позивачем, а така підстава як обмежено у праві виїзду з України у зв`язку із тим, що особа, яка здійснювала супровід, повернулась на територію України пізніше, ніж особа, яку супроводжувала не ґрунтується на положеннях закону.
Відтак, з огляду на суть та характер спірних відносин, зважаючи на необґрунтованість прийнятого рішення про відмову в перетині державного кордону України, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправними та скасування рішення про відмову позивачу у перетині державного кордону України від 22.07.2026.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі “Ґарсія Руіз проти Іспанії” (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про відмову ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України, прийняте начальником кінологічної групи відділення інспекторів прикордонного служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (тип А) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (тип Б) лейтенентом ОСОБА_6 від 22 липня 2026 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 26.10.2026.
Суддя А.В. Сіпака
Оригінал: reyestr.court.gov.ua